Складові елементи фінансового механізму

7

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Теоретично-методологічні засади фінансового механізму сучасного підприємства

1.1 Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

1.2 Складові елементи фінансового механізму

1.3 Особливості функціонування фінансового механізму сучасного підприємства та управління ним

2. Методологічні підходи оцінки фінансового стану підприємств

2.1 Порівняльна характеристика методів аналізу фінансового стану підприємства

2.2 Методологія оцінки фінансового стану підприємства ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”

3. Характеристика фінансового механізму ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”

3.1 Загальна характеристика підприємства

3.2 Оцінки фінансового стану ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”

3.3 Пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Необхідною умовою прибуткової діяльності будь-якого підприємства є правильна і раціональна організація його фінансів. Для того, щоб успішно функціонувати на ринку кожне підприємство зобов'язане формувати, розподіляти і використовувати фонди грошових коштів, обґрунтовано залучати зовнішні джерела фінансування.

Фінанси впливають на кількісні і якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу на підприємстві, а також на кінцеві результати його діяльності. Кваліфіковане управління фінансами сприяє швидкій адаптації підприємств до роботи у конкурентному ринковому середовищі, трансформації їх діяльності відповідно до змін чинного законодавства.

Головне завдання фінансового механізму полягає у забезпеченні узгодження інтересів держави з інтересами суб'єктів господарювання, що здійснюють виробництво валового внутрішнього продукту. З допомогою фінансового механізму забезпечується розподіл створеного у суспільстві ВВП на частини, одна з яких спрямовується до державного бюджету, а друга залишається у безпосередніх виробників. Саме таким шляхом держава стимулює або стримує виробництво окремих видів продукції та їх реалізацію, відповідно впливаючи на обсяг виробництва ВВП.

Створення фінансового механізму, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки є і залишається важливим питанням. А якщо проблеми в регулюванні економіки і виникають, то щоб дія фінансового механізму зводила їх до досить не суттєвого рівня. Його ефективність забезпечується тільки при умові використання всіх фінансових категорій, таких як прибуток, виручка, основні фонди, оборотні кошти, кредити, тощо.

Завданням даної курсової роботи являється по-перше - розглянути фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин, розглянути складові елементи фінансового механізму, окреслити особливості функціонування фінансового механізму сучасного підприємства та управління ним. По-друге - порівняти методологічні підходи оцінки фінансового стану підприємств. По-третє - навести свої пропозиції та рекомендації щодо удосконалення фінансового механізму підприємства. Об'єктом дослідження даної роботи є ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”, предметом дослідження є фінансовий механізм підприємства.

1. ТЕОРЕТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ СУЧАСНОГО ПІДПРИЄМСТВА

фінансовий управління конкурентоздатність

1.1 Фінансовий механізм як сукупність форм і методів організації фінансових відносин

За найзагальнішим визначенням фінансовий механізм може бути охарактеризований як комплекс спеціально розроблених і законодавчо закріплених в державі форм і методів створення й використання фінансових ресурсів для забезпечення економічного розвитку та соціальних потреб громадян. Фінансовий механізм це, по суті, методичні, організаційні й правові положення та заходи, які визначають функціонування фінансів в економіці держави, їхнє практичне використання для досягнення визначених відповідними програмами цілей і завдань [1].

Фінансовий механізм -- це сукупність видів, форм і методів організації фінансових відносин. Наприклад, у бюджетно-фінансовій сфері за допомогою податків як форми вилучення частини первинних доходів суб'єктів господарювання і працюючого населення реалізуються основні фінансові відносини між ними і державою. Надаючи субсидії для виробництва окремих соціально значущих товарів (продуктів харчування, медичних препаратів тощо), фінансову підтримку окремим галузям і підприємствам, держава тим самим реалізує особливий вид фінансових відносин у цій сфері. Таким чином, фінансовий механізм у межах виробництва суспільного продукту виконує функції акумуляції фінансових ресурсів, фінансування витрат, стимулювання та регулювання[2].

У підсистемі фінансів суб'єктів господарювання фінансовий механізм проявляється у співвідношенні окремих форм грошових доходів і нагромаджень, розподілі чистого прибутку, використанні коштів із фондів підприємств.

У структурі фінансового механізму виокремлюють мобільний блок елементів, який становлять податкові ставки, база оподаткування, нормативи обов'язкового резервування грошових коштів, облікова ставка рефінансування, рівень нормованих витрат. Ці елементи частіше, ніж інші, коригуються з урахуванням інтересів суб'єктів економічних відносин та особливостей економіки. Фінансовий механізм можна подати як застосування певних фінансових методів, важелів, стимулів і санкцій, передбачених законодавчо-нормативними актами, з метою здійснення розподілу і перерозподілу ВВП [3].

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідне його відповідне нормативно-правове забезпечення, що включає передусім Конституцію України, численні закони, а також підзаконні нормативно-правові акти. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу щодо інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають: Господарський кодекс України, Бюджетний кодекс України, а також закони "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво". "Про підприємства в Україні" тощо.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на основі діючих законів. До таких документів належать: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України, тощо.

У сучасних умовах вдосконалення фінансового механізму відбувається за такими напрямами: [4]

* поліпшення умов ринкових відносин в Україні;

* забезпечення раціональних пропорцій розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту;

* забезпечення необхідних темпів економічного зростання;

* науково обґрунтоване фінансове планування і прогнозування обсягів централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, їх розподілу і використання;

* підвищення результативності фінансового контролю;

* вдосконалення механізму дії фінансових важелів, стимулів і санкцій;

1.2 Складові елементи фінансового механізму

До складу фінансового механізму входять п'ять взаємозв'язаних елементів:

- фінансові методи;

- фінансові важелі;

- правове забезпечення;

- нормативне забезпечення;

- інформаційне забезпечення.

Фінансовий метод - можна визначити як засіб впливу фінансових відносин на господарський процес. Фінансовими методами є фінансове планування, фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове регулювання і фінансовий контроль. За допомогою фінансових методів здійснюється вплив фінансових відносин на господарські процеси шляхом управління рухом фінансових ресурсів та оцінки ефективності їх використання на основі аналізу фінансових показників [5].

Фінансові методи діють у двох напрямках:

· у напрямку управління рухом фінансових ресурсів;

· у напрямку ринкових, комерційних відносин, що пов'язані з вимірюванням витрат та результатів, з матеріальним стимулюванням та відповідністю за ефективне використання грошових фондів.

Ринковий зміст в фінансові методи вкладається не випадково. Це обумовлено тим, що функції фінансів тісно пов'язані з комерційним розрахунком, під яким розуміємо вимірювання в грошовій (вартісній) формі витрат і результатів господарської діяльності.

Метою застосування комерційного розрахунку є отримання максимальних доходів при мінімальних витратах капіталу в умовах конкурентної боротьби.

Реалізація вказаної мети вимагає вимірювання розмірів вкладеного у виробничо-торгівельну діяльність капіталу з фінансовими результатами цієї діяльності. При цьому необхідно розрахувати та порівняти різноманітні варіанти вкладення капіталу за заздалегідь прийнятому критерію відбору. (Максимізація доходу на 1 грн. Капіталу, мінімізація грошових витрат та втрат) [6].

В зарубіжній господарській практиці цей процес має назву INPUT - OUTPUT.

Дія фінансових методів знаходить прояв в утворенні та використанні грошових фондів (планування, прогнозування, інвестування, оподаткування, матеріальне стимулювання, страхування, оренда, лізинг, фондоутворення тощо).

Фінансовий важіль уявляє з себе засіб дії фінансового методу.

До фінансових важелів належать: фінансові стимули та фінансові санкції. Для зацікавлення суб'єктів господарювання в досягненні кращих результатів використовуються фінансові стимули. До них належать:

- заохочувальні фонди підприємств, які утворюються з прибутку;

- бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (у т.ч. дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки);

- спеціальні фінансові пільги (пільги на податки та можливість проведення прискореної амортизації).

У складі фінансових важелів важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання за виконання взятих зобов'язань. В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюдженими серед них є штрафи і пені.

Штраф - це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Застосовується, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошових зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється у відсотках від суми простроченого платежу [7].

Для нормального функціонування фінансового механізму необхідним є його відповідне правове забезпечення, яке представлене, передусім. Конституцією України, численними законами, а також підзаконними нормативно-правовими актами. Закони приймаються Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання і мають вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативних актів. Велике значення в регламентації фінансових відносин мають такі закони: "Про власність", "Про систему оподаткування", "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні", Бюджетний кодекс України тощо.

Нормативне забезпечення утворюють нормативи, інструкції, норми, тарифні ставки, методичні вказівки тощо. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компетентними державними органами на підставі діючих законів. До таких документів належать: Укази Президента України, Декрети, Постанови Кабінету Міністрів, інструкції, накази міністерств, міжнародні договори, укладені і ратифіковані Верховною Радою України тощо.

Інформаційне забезпечення складається з різного роду та виду економічної, комерційної, фінансової та іншої інформації.

До складу фінансової інформації належить повідомлення про стан фінансової стійкості та платоспроможності партнерів та конкурентів, про ціни, курси, дивіденди, проценти на товарному, фондовому, валютному ринках тощо. Інформаційне забезпечення дозволяє користувачам фінансової звітності оцінити ступінь ризикованості фінансових інструментів

Існують наступні види фінансових ризиків:

1. Ціновий ризик, що включає в себе не лише потенційні збитки, але й потенційну прибуток. Ціновий ризик підрозділяють: на валютний ризик, процентний ризик, ринковий ризик.

Валютний ризик являє собою ймовірність того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти.

Процентний ризик - ризик того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни ринкової процентної ставки.

Ринковий ризик - це ризик того, що вартість фінансового інструмента зміниться внаслідок зміни ринкових цін незалежно від того, якими факторами викликані ці зміни.

2. Кредитний ризик - може виникнути у випадку, якщо один з контрагентів, що беруть участь у фінансовому інструменті, не зможе ліквідувати зобов'язання і викличе збитки у другої сторони.

3. Ризик ліквідності, киї ризик фінансування, - обумовлений труднощами, з якими може зустрітися підприємство при мобілізації коштів для погашення своїх зобов'язань по фінансовому інструменту до певного строку. Він може виникнути, з нездатності швидко продати фінансовий актив за вартістю, I близькою до його справедливої вартості.

4. Ризик грошового потоку обумовлений коливанням величини майбутніх грошових потоків, пов'язаної з грошовим фінансовим інструментом. У випадку боргового інструменту з плаваючою процентною ставкою такі коливання можуть призвести до зміни фактичної процентної ставки за фінансовим інструментом, зазвичай з зміною його справедливої вартості[8].

1.3 Особливості функціонування фінансового механізму сучасного підприємства та управління ним

Фінансовий механізм підприємства - це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів[9].

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства[10].

На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єктами господарювання. Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції [11].

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших - виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами виключає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів[12].

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання [13].

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство - у вигляді чистого прибутку, а працівники - від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку[14].

Управління фінансами підприємства здійснюється за допомогою фінансового механізму. Фінансовий механізм є частиною господарського механізму і являє собою форми та методи управління фінансами підприємства з метою досягнення максимального прибутку.

2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВ

2.1 Порівняльна характеристика методів аналізу фінансового стану підприємства

Фінансовий стан підприємства - це здатність підприємства фінансувати свою діяльність. Він характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального функціонування підприємства, потребою в їх розміщенні і ефективністю використання, фінансовими взаємовідносинами з іншими юридичними особами, платоспроможністю і фінансовою стійкістю [15].

Фінансовий стан може бути стійким, нестійким і кризовим. Здатність підприємства своєчасно проводити платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі свідчить про його хороший фінансовий стан.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої, комерційної і фінансової діяльності. Якщо виробничий і фінансовий плани успішно виконуються, то це позитивно впливає на фінансовий стан підприємства. І навпаки, у результаті недовиконання плану по виробництву і реалізації продукції відбувається підвищення її собівартості, зменшення виручки і суми прибутку і як наслідок - погіршення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

Стійкий фінансовий стан в свою чергу здійснює позитивний вплив на виконання виробничих планів і забезпечення потреб виробництва необхідними ресурсами. Тому фінансова діяльність як складова частина господарської діяльності направлена на забезпечення планомірного надходження і використання грошових ресурсів, виконання розрахункової дисципліни, досягнення раціональних пропорцій власного і залученого капіталу і найбільш ефективного його використання. Головна мета фінансової діяльності вирішити, де, коли і як використовувати фінансові ресурси для ефективного розвитку виробництва і отримання максимального прибутку [16].

Для того щоб вижити в ринкових умовах і не допустити банкрутства підприємства, необхідно добре знати, як керувати фінансами, якою повинна бути структура капіталу по складу і джерелам утворення, які частку повинні займати власні кошти, а яку залучені. Необхідно знати і такі поняття ринкової економіки, як ділова активність, ліквідність, платоспроможність, кредитоспроможність підприємства, поріг рентабельності, запас фінансової стійкості, ступінь ризику, ефект фінансового важелю і інші, а також методику їх аналізу.

Головна мета аналізу - своєчасно виявляти і попереджувати недоліки у фінансовій діяльності і знаходити резерви покращення фінансового стану підприємства і його платоспроможності.

При цьому необхідно вирішувати наступні задачі.

1. На основі вивчення причин взаємозв'язку між різними показниками виробничої, фінансової і комерційної діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції покращення фінансового стану підприємства.

2. Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи із реальних умов господарської діяльності і наявності власних і залучених ресурсів, розробка моделей фінансового стану при різних варіантах використання ресурсів.

3. Розробка конкретних підприємств, направлених на більш ефективне використання фінансових ресурсів і укріплення фінансового стану підприємства [17].

Аналізом фінансового стану займаються не лише керівники і відповідні служби підприємства, а і його засновники, інвестори з метою вивчення ефективності використання ресурсів, банки для оцінки умов кредитування і визначення ступеню ризику, постачальники для своєчасного отримання платежів, податкові інспекції для виконання плану надходжень коштів до бюджету, тощо. У відповідності з цим аналіз поділяється на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній аналіз проводиться службами підприємства і його результати використовуються для планування, контролю і прогнозування фінансового стану підприємства. Його мета - встановити планомірне надходження грошових коштів і розмістити власні і залучені кошти таким чином, щоб забезпечити нормальне функціонування підприємства, отримання максимального прибутку і виключення банкрутства.

Зовнішній аналіз здійснюється інвесторами, постачальниками матеріальних ресурсів, контролюючими органами на основі публікуємої звітності. Його мета - встановити можливість вигідно вкласти кошти, щоб забезпечити максимум прибутку і виключити ризик втрати [18].

Все, що має вартість, належить підприємству і відображається у активі балансу називається його активами. Актив балансу містить дані про розміщення капіталу, що є в розпорядженні підприємства, тобто про вкладання його у конкретне майно і матеріальні цінності, про витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції і про залишки вільної грошової готівки. Кожному виду розміщеного капіталу відповідає окрема стаття балансу. Джерелами інформації для проведення аналізу є :

- баланс підприємства за попередній рік та за звітний період

- звіт про фінансові результати та їх використання за звітний період та попередній рік

- звіт про фінансово-майновий стан

- звіт з праці

- звіт про витрати на виробництво продукції, робіт, послуг

- розрахунок нормативу власних оборотних коштів

- звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос)

- зведена таблиця основних показників

- бізнес-план

- матеріали маркетингових досліджень

- висновки аудиторських перевірок

- інша інформація.

Фінансовий аналіз складається з підбору, групування і вивчення даних про фінансові ресурси підприємства і їх використання з метою мобілізації ресурсів, необхідних для виконання планових або проектних завдань і погашення фінансових зобов'язань в процесі господарської діяльності підприємства. При аналізі розглядаються питання формування і використання окремих видів фінансових ресурсів, їх розміщення у різні види матеріальних цінностей (активи), оцінки платоспроможності і фінансової стійкості підприємства, швидкості обіговості коштів. Фінансовий аналіз називають ще аналізом балансу. В процесі аналізу стає зрозумілим:

Платоспроможність як самого підприємства, так і його дебіторів;

Забезпеченість власними обіговими коштами у відповідності з потребою в них;

Збереження коштів, причини зміни їх сум на протязі аналізуємого періоду;

Виконання плану прибутку і прибутковість фінансово-господарської діяльності підприємства;

Стан запасів товарно-матеріальних цінностей і джерел їх утворення;

Розміщення власних, залучених і спеціальних джерел коштів у вигляді активів;

Забезпечення повернення кредитів і їх ефективне використання;

Розрахункові відносини з дебіторами і кредиторами;

Забезпеченість обігових коштів;

Утворення і використання різних фондів;

Збереження власних обігових коштів.

Методи фінансового аналізу - це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану підприємства.

В економічній теорії та практиці існують різні класифікації методів економічного аналізу взагалі та фінансового аналізу зокрема.

Перший рівень класифікації виокремлює неформалізовані та формалізовані методи аналізу.

Неформалізовані методи аналізу грунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи:

- експертних оцінок і сценаріїв,

- психологічні,

- морфологічні,

- порівняльні,

- побудови системи показників,

- побудови системи аналітичних таблиць.

Ці методи характеризуються певним суб'єктивізмом, оскільки в них велике значення мають інтуїція, досвід та знання аналітика.

До формалізованих методів фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності, тобто методи:

- ланцюгових підстановок,

- арифметичних різниць,

- балансовий,

- виокремлення ізольованого впливу факторів,

- відсоткових чисел,

- диференційний,

- логарифмічний,

- інтегральний,

- простих і складних відсотків,

- дисконтування.

У процесі фінансового аналізу широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також математико-статистичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, факторний аналіз, метод головних компонентів).

Використання видів, прийомів та методів аналізу для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства в сукупності становить методологію та методику аналізу.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства: дескриптивні, предикативні та нормативні.

Дескриптивні моделі є основними. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансової звітності у різних аналітичних розрізах; вертикальний та горизонтальний аналіз звітності; система аналітичних коефіцієнтів; аналітичні записки до звітності. Дескриптивні моделі засновані на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі - це моделі передбачувального, прогностичного характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та прибутків підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найбільш поширені з них: розрахунки точки критичного обсягу продажу, побудова прогностичних фінансових звітів, моделі динамічного аналізу (жорстко детерміновані факторні та регресивні моделі).

Нормативні моделі - це моделі, які уможливлюють порівняння фактичних результатів діяльності підприємства із нормативними (розрахованими на підставі нормативу). Ці моделі використовуються, як правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їхня суть полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат стосовно технологічних процесів, видів виробів та у розгляді і з'ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

2.2 Методологія оцінки фінансового стану підприємства ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залiзобетонних конструкцiй”

Аналіз складу, структури та динаміки власного капіталу підприємства слід проводити за даними Форми 1 „Баланс” (Розділ 1 Пасиву).

Для оцінки ефективності розміщення та використання капіталу підприємства використовують наступні показники:

1. Коефіцієнт фінансової незалежності - показує, яка частка власного капіталу у загальній сумі капіталу підприємства:

Кфн = Ск/Вб, (2.2.1)

де Кфн - коефіцієнт фінансової незалежності;

Кв - власний капітал;

Вб - валюта балансу.

2. Коефіцієнт фінансової залежності - показує частку залученого капіталу в загальній сумі капіталу підприємства.

Кфз = Кв+Кп/Кз, (2.2.2)

де Кфз - коефіцієнт фінансової залежності;

Кп - позиковий капітал;

Кв - власний капітал;

Кз - загальний капітал.

3. Коефіцієнт фінансової стабільності - показує у скільки разів сума власного капіталу перевищує розмір залученого капіталу.

Кфс = Ск/Зк, (2.2.3)

де Кфс - коефіцієнт фінансової стабільності;

Кв - власний капітал;

Кп - позиковий капітал.

4. Коефіцієнт фінансового ризику - показує у скільки разів сума залученого капіталу перевищує суму власного капіталу.

Кфр = Зк/Ск , (2.2.4)

де Кфр - коефіцієнт фінансового ризику;

Кп - позиковий капітал;

Кв - власний капітал.

5. Індекс постійного активу - відображає суму необоротних активів, що припадають на 1 гривню власного капіталу.

Іпа = Нр/Двк, (2.2.5)

де Іпа - індекс постійного активу;

Нр - нерухомість;

Двк - джерела влашних коштів.

6. Коефіцієнт оборотності власного капіталу - показує, наскільки масштаб діяльності підприємства забезпечується власним капіталом.

Оск = Чд/Ск (2.2.6)

де Оск - коефіцієнт оборотності власного капіталу;

Чд - чистий дохід від реалізації;

Кв - власний капітал.

7. Рентабельність власного капіталу (за валовим прибутком) визначає ефективність використання власних ресурсів для отримання прибутку.

 Рвкв = Вп/Ск (2.2.7)

де Вп - валовий прибуток;

Кв - власний капітал.

8. Рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком) визначає величину чистого прибутку, заробленого кожною гривнею вкладеного власного капіталу.

Рвач = Чп/Ск (2.2.8)

де Рвач - рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком);

Чп - чистий прибуток;

Кв - власний капітал.

9. Період окупності власного капіталу є зворотним до коефіцієнта рентабельності власного капіталу за чистим прибутком.

Повк = А/Чп (2.2.9)

де Повк - період окупності власного капіталу;

А - активи;

Чп - чистий прибуток.

10. Рентабельність власного капіталу за моделлю Du Pont:

R_ВК = (2.2.10)

де Rвк - рентабельність власного капіталу;

Чп - чистий прибуток;

Чд(в)р - чистий дохід від реалізації;

Вб - валюта балансу;

Кв - власний капітал.

Для оцінки стану та ефективності використання основних засобів підприємства використовують наступні групи показників:

І група - показники забезпечення підприємства основними засобами:

1. Фондомісткість характеризує рівень забезпеченості підприємства основними засобами і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до чистого доходу (виручки) від реалізації:

Фм =Фк/Вп, (2.2.11)

де Фм- фондомісткість основих засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Вп - вартість виробленої продукції.

2. Фондоозброєність показує скільки основних засобів припадає на одного працівника підприємства і визначається як відношення балансової вартості основних засобів до середньооблікової чисельності працюючих:

Ф= Фк/ч, (2.2.12)

де Ф- фондоозброєність основних засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Ч - середньооблікова чисельність працівників.

3. Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства показує питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна підприємства і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до валюти балансу:

Крв= Фз/М, (2.2.13)

де Крв- коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства;

Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів;

М - вартість майна підприємства.

ІІ група - показники стану основних засобів:

4. Коефіцієнт зносу основних засобів відображає рівень зносу основних засобів і визначається як відношення суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів:

Кз=Зо/Фк, (2.2.14)

де Кз- коефіцієнт зносу основних засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів;

Зо - сума зносу основних виробничих засобів.

5. Коефіцієнт придатності основних засобів показує, яка частина основних засобів є придатною для експлуатації і визначається як відношення залишкової вартості основних засобів до балансової вартості основних засобів:

Кпр=1-Кз, (2.2.15)

де Кпр- коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів.

6. Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує частку введених нових основних засобів у загальній вартості основних засобів і визначається як відношення вартості введених в експлуатацію нових основних засобів до балансової вартості основних засобів:

 Ко= Фв/Фк, (2.2.16)

де Ко- коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів.

7. Коефіцієнт вибуття основних засобів показує частку виведених з експлуатації основних засобів у балансовій вартості основних засобів.

Кв= Фу/Фк, (2.2.17)

де Кв- коефіцієнт вибуття основних засобів

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів.

8. Коефіцієнт приросту основних засобів показує рівень збільшення (зменшення) основних засобів внаслідок введення нових основних засобів та виведення з експлуатації зношених чи застарілих основних засобів:

Кп=(Фв-Фу) /Фк, (2.2.18)

де Кп- Коефіцієнт приросту основних засобів;

Фв - вартість виведених основних виробничих засобів;

Фу - вартість уведених основних виробничих засобів;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів.

ІІІ група - показники ефективності використання основних засобів.

9. Фондовіддача основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму чистого доходу (виручки) від реалізації на одну гривню основних засобів:

Фв= Вп/Фк, (2.2.19)

де Фв - фондовіддача;

Вп - вартість виробленої продукції;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів.

10. Рентабельність основних засобів характеризує ефективність використання основних засобів, відображає суму валового прибутку на одну гривню основних засобів:

Р= Пз/Фк, (2.2.20)

де Р- Рентабельність основних засобів;

Пз-загальний прибуток підприємства;

Фк - балансова вартість основних виробничих засобів.

Наступним етапом є визначення рентабельності, яка є сумою прибутку, що припадає на одиницю виручки, собівартості, активів тощо. Чим вищою є рентабельність, тим ефективніше функціонує підприємство, оскільки саме прибуток уособлює фінансову мету його діяльності. На практиці, як правило, найчастіше використовують такі показники рентабельності:

1. Рентабельність усіх активів за чистим прибутком. Він розраховується діленням чистого прибутку(збитку) на баланс:

Ра = Чп(з) / Б (2.2.21)

де Ра - рентабельність усіх активів за чистим прибутком;

Чп(з) - чистий прибуток(збиток);

Б - баланс.

2. Рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком). Визначається шляхом ділення чистого прибутку на суму власного капіталу:

 Рвк = Чп(з) / Вк (2.2.22)

де Рвк - рентабельність власного капіталу (за чистим прибутком);

Чп(з) - чистий прибуток;

Кв - власний капітал.

3. Рентабельність фінансових інвестицій. Обраховується, як частка від ділення чистого прибутку на суму довгострокових фінансових інвестицій, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, інших фінансових інвестицій та поточних фінансових інвестицій:

Рфі = Чп(з) / (Дфіук + Іфі + Пфі) (2.2.23)

де Рфі - рентабельність фінансових інвестицій;

Чп(з) - чистий прибуток;

Дфіук - довгострокові фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств;

Іфі - інші фінансові інвестиції;

Пфі - поточні фінансові інвестиції.

4. Рентабельність необоротного (постійного) капіталу. Його можна розрахувати шляхом ділення чистого прибутку на суму необоротних активів:

Рнк = Чп(з) / На (2.2.24)

де Рнк - рентабельність необоротного (постійного) капіталу;

Чп(з) - чистий прибуток;

На - необоротні активи.

5. Рентабельність робочого капіталу. Розраховується діленням чистого прибутку на різницю суми оборотних активів і суми поточних зобов'язань:

 Ррк = Чп(з) / (Оа - Пз) (2.2.25)

де Ррк - рентабельність робочого капіталу;

Чп(з) - чистий прибуток;

Оа - оборотні активи;

Пз - поточні зобов'язання.

6. Рентабельність реалізації (продаж). Цей показник можна визначити, поділивши валовий прибуток на собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг):

Рр = Вп / Срп (2.2.26)

де Рр - рентабельність реалізації (продаж);

Вп - валовий прибуток;

Срп - собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

7. Показник чистого доходу. Обраховується діленням чистого прибутку на дохід(виручку) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг):

Чд = Чп / Дрп (2.2.26)

де Чд - показник чистого доходу;

Чп - чистий прибуток;

Дрп - дохід(виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

Після проведеного аналізу потрібно зробити висновки про рівень та динаміку показників. В другому розділі курсової роботи ми зробили підґрунтя для майбутніх розрахунків в третьому розділі. Тут показані всі основні показники за якими потрібно проводити аналіз основних засобів на підприємстві, аналіз складу, структури та динаміки власного капіталу, аналіз показників рентабельності.

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ВАТ “БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ЗАВОД ЗАЛІЗОБЕТОННИХ КОНСТРУКЦІЙ”

3.1 Загальна характеристика підприємства

Відкрите акціонерне товариство "Бiлоцеркiвський завод залізобетонних конструкцій". Скорочене найменування ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК".

Підприємство "Бiлоцеркiвський завод ЗБК було створено 1969 року, як державне пiдприємство. Після розпаду СРСР на пiдставi рішення конференції трудового колективу від 29 листопада 1991 року державне підприємство "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" перетворено в орендне підприємство "Бiлоцеркiвський завод ЗБК". ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" складається з таких структурних пiдроздiлiв:

-Арматурно-формувальний цех перший з трьома лiнiями, якi займаються формуванням стояків для лiнiй електричних мереж; плит перекриття пустотних;

-Бетоно-змiшувальний вузол,який займається виготовленням бетонної сумiшi для формування стояків та іншої продукції;

-Арматурно-формувальний цех 2 по виробництву круглихцентрофугiрованих стояків;

-Пара-силовий цех, який виробляє теплоенергію для пропарювання залізобетонних виробiв;

-Ремонтно-механiчний цех, який займається ремонтом технологiчного обладнання;

-Транспортно-сировинний цех, який складається з автомобiльного парку, тупiкової колiї залiзної дороги i складу iнертних сипучих матеріалів. Всi структурнi пiдроздiли ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" розташованi у м.Бiла Церква. Дочiрнiх пiдприємств, фiлiй та представництв як в м. Бiла Церква так i за її межами товариство не має. Земельна ділянка, на якiй розташоване ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" становить 6,0828га. Змін в органiзацiйнiй структурі ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" не проводилось i в майбутньому не передбачається. Короткострокових та довгострокових інвестицій у звітному 2006 році ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" не мав. Сумнiвних боргів ВАТ "Бiлоцеркiвський завод ЗБК" не має. Чистий прибуток підприємства за звітний 2006рiк становить 428,5 тис.грн.

Основним ринком збуту продукції підприємства є підприємства Міненерго України,Укрзалізниця,інші організації та приватні підприємства. Основними замовниками, які використовують стояки всіх марок є : ВАТ "Київсiльенерго" Пiвнiчнi високовольтні мережі м. Чернiгiв, ЗАТ "Електро" м. Рiвне, ТЗОВ "Завод будівельних конструкцій" м. Луцьк, ВАТ"Полтавасiльенерго", ВАТ"СПМК-90", трамвайно-тролейбусні управлення України. Продукція відвантажується покупцям вагонами залізної дороги та автомобільним транспортом покупців. Основним видом діяльності підприємства є виробництво збірних залізобетонних i бетонних виробів, де 95% виробництва займають стояки для лiнiй електричних мереж. щодо фінансування діяльності емітента, достатність робочого капіталу для поточних потреб, можливі шляхи покращання ліквідності за оцінками фахівців емітента Структура капіталу ВАТ "Бiлоцеркiвський завод "ЗБК" у звітному 2006 році складала : 64%- власний капітал, а решта 36% залучений капітал. Додатковий капітал на кінець звітного року складає 4598,8 тис.грн. Це сума індексації основних засобів, які були проведені у зв"язку з інфляцією, за рішенням Кабінету Мiнiстрiв України. Найбільш впливовими конкурентами з основної продукції є: ВАТ "Ладижинський завод ЗБК", ВАТ "Новомосковський завод ЗБК", ЗАТ "Хлистунiвський завод ЗБК", ВАТ "Світловодський завод ЗБК". Фiнансовi показники діяльності свідчать про поліпшення становища в 2006 році порівняно з минулим роком. Також збереглися та з'явилися позитивні показники фінансового стану Товариства, а саме - часткове покриття збитків минулих перiодiв за рахунок одержаного прибутку, збільшення обсягів реалізації, перевищення темпів росту чистого доходу від реалізації продукції над темпами росту виробничої собiвартостi такої продукції, ріст загальної ліквідності та наявність власних оборотних коштів. Товариство має оптимістичні перспективи розвитку та достатньо фінансових ресурсів для покращення фінансового стану за умови збереження тенденції прибутковості та приросту власного i власного оборотного капталу, які з'явилися в звітному перiодi. Планується збільшення обсягів виробництва i реалізації продукції за рахунок освоєння нових видів продукції та пошуків нових ринків збуту як в Україна, так i в країнах близького та далекого зарубіжжя.

3.2 Оцінки фінансового стану ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залізобетонних конструкцiй”

Аналіз складу, структури та динаміки власного капіталу підприємства слід проводити за даними Форми 1 „Баланс” (Розділ 1 Пасиву) та за методикою, наведеною в табл. 3.1

проаналізувавши показники рентабельності підприємства, отримали: рентабельність усіх активів за чистим прибутком - 0, власного капіталу - 0,01, фінансових інвестицій - 0, постійного капіталу - 0, робочого капіталу -0,36, реалізацій -0,01, показник чистого доходу -0,01.

3.3 Пропозиції щодо удосконалення фінансового механізму ВАТ „Бiлоцеркiвський завод залізобетонних конструкцiй”

Економіка України на сучасному етапі знаходиться в стадії формування ринкових відносин. Найважливішими чинниками забезпечення високої ефективності виробництва виступають науково - технічний прогрес та інноваційні процеси на підприємствах.

Реформування економіки спровокувало ряд дестабілізуючих явищ: спад виробництва, кризу платоспроможності, зниження продуктивності праці та ефективності виробництва і як результат - зниження фінансової самостійності підприємств.

У зв'язку з цим є суттєвим та своєчасним пошук найбільш раціональних джерел фінансування інноваційного розвитку підприємств.

Різні дослідження свідчать, що саме активізація інвестиційно - інноваційної діяльності є першопричиною економічного зростання. Це підтверджують багато економічних теорій, розбіжності полягають тільки у тому, які за формою власності інвестиції мають відігравати основну роль у виведенні економіки з кризи.

Інформативніший із точки зору сутності функцій і впливу директиви фінансовий механізм (тобто фінансовий механізм, обов'язковим учасником якого є держава) доцільно було б розмежувати залежно від того, на які сфери впливає держава в процесі управління, - на державні фінанси чи на фінанси підприємств, на загальний макроекономічний фінансовий механізм і фінансовий механізм державного регулювання, до складу якого входили б форми й методи, спрямовані на підвищення ефективності взаємозв'язків між державою і виробничою сферою як визначальною ланкою фінансової системи. Незаперечність взаємозв'язку й взаємозалежності між фінансами підприємств і фінансовою системою держави, а також необхідність налагодження ефективніших фінансових відносин між цими двома основними ланками фінансової системи і зумовили, на нашу думку, актуальність цього підходу до розстановки акцентів у структурі директивного фінансового механізму. І як самостійну ланку слід, безумовно, виділити фінансовий механізм підприємства.

Безпосередній вплив на фінансову діяльність підприємства здійснюється через фінансовий механізм державного регулювання (ставки податків, різноманітні стимули і санкції), але, у свою чергу, ефективна організація та функціонування фінансів підприємства впливають на рівень державних фінансів (наповнюваність державного й місцевих бюджетів, позабюджетних фондів) і на економічне зростання взагалі.

Оскільки суспільний продукт є результатом економічної діяльності підприємства, детальнішої уваги потребує саме фінансовий механізм підприємства. З урахуванням вищевикладеного доцільно розглядати його як внутрішньогосподарський, а фінансовий механізм державного регулювання -- як зовнішній щодо фінансового механізму підприємства. Фінансовий механізм підприємства доцільно з точки зору впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства поділити на зовнішній і внутрішній. До зовнішнього належать усі регулювальні важелі держави, за допомогою яких вона створює відповідне економічне, правове й нормативне середовище, в якому працюють підприємства.

Внутрішній фінансовий механізм підприємства, ефективність котрого визначається формами, методами та інструментами, які використовує підприємство у своїй діяльності. Тому ця складова фінансового механізму потребує пильної уваги до організації його функціонування.

3 огляду на аналіз підходів до визначення фінансового механізму й на наведену структуру фінансового механізму визначено, що фінансовий механізм підприємства -- це сукупність форм і методів зовнішнього й внутрішнього впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства, призначених для підвищення ефективності фінансових результатів виробництва,

Із точки зору створення умов для безперебійного процесу відтворення визначальним елементом фінансового механізму підприємства є його фінансове забезпечення. Формами фінансового забезпечення є самофінансування, кредитування й державне фінансування, а інструментами механізму фінансового забезпечення -- склад і структура його джерел. Вони визначають не тільки політику фінансування господарської діяльності підприємства, а й впливають на фінансові результати його діяльності. Для виявлення впливу окремих інструментів фінансового забезпечення пропонується детальне обґрунтування складу основних джерел фінансових ресурсів, що направляються на інноваційний розвиток підприємств.

Можливість залучати фінансові ресурси з різних джерел, у тому числі на фінансовому ринку, дає змогу підприємству відносно вільно маневрувати структурою цих ресурсів, вибираючи оптимальні їхні комбінації. Однак є пев­ні чинники, що впливають на обсяг і структуру фінансових ресурсів підприємства. До них належать: форма власності й організаційно-правові форми підприємства (так, наприклад, державні підприємства багато в чому залежать від складу і обсягу державних фінансових ресурсів як додаткового джерела формування капіталу), галузева приналежність підприємства, мета і завдання фінансово-господарської діяльності на певному проміжку часу, внутрішня фінансова політика підприємства тощо.

ВИСНОВКИ

Створення фінансового механізму, який би не припускав виникнення проблем в регулюванні економіки є і залишається важливим питанням. А якщо проблеми в регулюванні економіки і виникають, то щоб дія фінансового механізму зводила їх до досить несуттєвого рівня. Його ефективність забезпечується тільки при умові використання всіх фінансових категорій, таких як прибуток, виручка, основні фонди, оборотні кошти, кредити, тощо.

Якщо взяти до уваги, що фінансові ресурси держави та окремого підприємства взаємопов'язані, то для того, щоб розв'язати проблему формування та використання фінансових ресурсів потрібен економічно обґрунтований, налагоджений фінансовий механізм створення і використання фінансових ресурсів. Отже, фінансовий механізм підприємства це сукупність економічних відносин, які знаходять своє відображення в організації фінансових ресурсів підприємства їх плануванні та стимулюванні.

Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. На цей показник звертають велику увагу всі зацікавлені сторони, тому що по ньому можна судити про фінансову стійкість, незалежність, можливості підприємства. Завдяки цьому, важливе значення має аналіз власного капіталу, що і були розглянуті на сторінках курсової роботи.

В останні роки намітилися окремі позитивні зрушення по ряду основних показників економіки: закріпився досить низький рівень інфляції, трохи зріс об'єм промислової продукції, збільшилася реальна заробітна плата, виріс ринковий товарообіг.

Однак на тлі позитивних тенденцій, що з'явилися, насторожує спав інвестицій в основний капітал. Зі скасуванням централізованої планової економіки, коли держава була головним інвестором і замовником, багато будівельних підприємств не можуть використовувати весь свій виробничий потенціал, платоспроможний попит упав, виросла конкуренція між будівельними підприємствами.