Правові основи фінансового контролю в Україні

З метою скоординованого розв'язання питань, віднесених законодавцем до компетенції Державної контрольно-ревізійної служби, обговорення найважливіших завдань її діяльності в Головному управлінні Державної контрольно-ревізійної служби утворюється колегія в складі начальника Головного управління (голова колегії), його заступників і інших керівників Державної контрольно-ревізійної служби. Члени колегії Державної контрольно-ревізійної служби затверджуються наказом міністра фінансів. Рішення колегії втілюються в життя, як правило, наказами начальника Головного управління Державної Контрольно-ревізійної служби. Головне управління Державної контрольно-ревізійної служби, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках, печатку із зображенням Державного гербу України і своїм найменуванням. Вони здійснюють головним чином наступні функції: -- організовують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі по проведенню ревізій і перевірок, обговорюють підсумки доку ментальних ревізій і перевірок і у випадках, передбачених чинним законодавством, інформують про них органи законодавчоїі виконавчої влади; -- здійснюють ревізії і перевірки фінансової діяльності, стану зберігання коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах і інших органах державної виконавчої влади, в державних фондах, в бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які одержують кошти з Державного бюджету місцевих бюджетів або державних валютних фондів; -- перевіряють правильність використання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету; -- проводять ревізії і перевірки повноти оподаткування, правильності збереження і витрачання валютних коштів; -- здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень виявлених попередніми ревізіями і перевірками; -- розробляють інструктивні та інші нормативні акти про проведення ревізій і перевірок; -- здійснюють методичне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій і перевірок і розповсюджують його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції по вдосконаленню контролю. Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, в яких повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно передаються ними правоохоронним органам для оперативного прийняття рішень у відповідності з чинним законодавством. Контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах виконують в основному такі ж функції. З метою успішного здійснення своїх функцій Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійне управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійні відділення і групи в районах, містах і районах в містах наділені правом: -- проводити ревізії і перевіряти в міністерствах, держав них комітетах і інших органах державної виконавчої влади, державних фондах, на підприємствах, в установах і організаціях грошові і бухгалтерські документи, звіти, кошториси і інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів і матеріальних цінностей, здійснювати перевірку фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); -- вільно входити в склади, сховища, виробничі й інші приміщення з метою їх обстеження і з'ясування питань, пов'язаних з ревізією чи перевіркою. Призупиняти на розрахункових та інших рахунках в банках та інших фінансово-кредитних установах операції у випадках, коли керівництво об'єкта ревізії чи перевірки перешкоджає працівнику державної контрольно-ревізійної служби виконувати свої обов'язки; -- залучати на договірних началах кваліфікованих фахівців відповідних міністерств, державних комітетів, інших органів державної виконавчої влади, державних фондів, підприємств, установ і організацій для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних, ремонтних та інших робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво, контрольних аналізів сировини, матеріалів і готової продукції, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на такі цілі коштів; -- вимагати від керівників об'єктів ревізії чи перевірки проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і розрахунків, а в необхідних випадках опечатувати каси і касові приміщення, склади, архіви, а~ при виявленні підробок, інших зловживань вилучати необхідні документи на строк до завершення ревізії чи перевірки, складаючи при цьому акт вилучення і копії чи реєстри вилучених документів; -- одержувати від Національного банку України і його установ, комерційних банків і інших кредитних установ необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції і залишки коштів на рахунок об'єктів ревізії та перевірок, а від інших підприємств та організацій, в тому числі недержавної форми власності -- довідки і копії документів про операції і розрахунки з об'єктами, що ревізуються або перевіряються; -- одержувати від службовців і матеріально відповідальних осіб об'єктів ревізій та перевірок письмові пояснення з питань, що виникають в ході ревізій і перевірок; -- пред'являти посадовим особам і іншим службовцям об'єктів ревізій та перевірок вимоги про усунення виявлених порушень законодавства з питань зберігання і використання державної власності і фінансів, перераховувати до бюджету виявлені ревізіями чи перевірками приховані або занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про призупинення бюджетного фінансування і кредитування у випадках, коли одержані підприємством, установою чи організацією кошти і позики використовуються з порушенням чинного законодавства; -- вилучати в дохід держави кошти, одержані міністерствами, відомствами, державними комітетами і фондами, підприємствами, установами і організаціями за незаконними угодами, без передбачених законом підстав і з порушенням чинного законодавства; -- у випадках, передбачених законодавством, накладати на керівників та інших службовців підприємств, установ і організацій адміністративні стягнення; -- застосовувати до підприємств, установ, організацій та інших суб'єктів підприємницької діяльності фінансові санкції, передбачені пунктом 7 статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні». Державна контрольно-ревізійна служба в ході виконання покладених на неї функцій взаємодіє з центральними органами державної виконавчої влади і правоохоронними органами України, органами Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Службовці Державної контрольно-ревізійної служби України є представниками органів державної виконавчої влади, їх законні вимоги обов'язкові для виконання службовцями об'єктів ревізій та перевірок. Рішення Головного управління Контрольно-ревізійної служби України у питаннях його статутної діяльності, прийняті в рамках його компетенції, обов'язкові для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм їх власності. До спеціальних органів державного фінансового контролю належить також Державна пробірна палата України та підпорядковані їй державні міжобласні інспекції, а також постійні контролери на підприємствах по виробництву дорогоцінних металів і обробці алмазів, їх завданням є здійснення контролю за випробуванням, виробництвом, використанням, оборотом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, виконання операцій із цими цінностями. Пробірному нагляду підлягають всі суб'єкти підприємництва, незалежно від форм власності, а також громадяни-підприємці, що здійснюють вищезазначені види діяльності. Органи державного пробірного нагляду здійснюють випробування, контрольний аналіз та клеймування ювелірних і інших побутових виробів з дорогоцінних металів, як вироблених в Україні, так і ввезених з-за кордону для продажі; роблять арбітражний контрольний аналіз для визначення вмісту дорогоцінних металів, реєструють підприємства, установи і організації, а також громадян-підприємців, що здійснюють операції з дорогоцінним камінням, виконують інші функції. Службовці органів державного пробірного нагляду наділені правом проводити ревізії і перевірки на відповідних об'єктах, вимагати необхідні документи і матеріали, брати пояснення, проводити огляд приміщень, вилучати необхідні матеріали, робити приписи для усунення порушень, розглядати справи про адміністративні правопорушення. Вони зобов'язнні передавати матеріали про правопорушення, що мають ознаки злочинів, правоохоронним органам. Начальник Державної пробірної палати і начальники державних міжобласних інспекцій мають право накладати на осіб, що вчинили адміністративні правопорушення, штрафи. Постанова про накладення ними штрафу передається в державну податкову інспекцію, яка стягує штраф в безспірному порядку у випадку відмови порушника виконати припис добровільно.

Значно поліпшити роботу органів та окремих службовців Державної пробірної палати України допомогло прийняття Закону України «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації крадіжкою, знищенням (псуванням), недостачею чи втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння і валютних цінностей» від 6 червня 1995 року.

В цьому законі дано уточнений з врахуванням новітньої практики перелік можливої шкоди підприємствам, установам і організаціям відповідних видів діяльності робітниками, що виконують операції з дорогоцінностями і валютними цінностями; сформульовані критерії розмірів шкоди, методика її визначення; передбачені міри правової відповідальності. В порівнянні з попередніми нормами права, що були чинними в цій сфері, новий закон значно пом'якшив кримінальну та різко посилив матеріальну, адміністративну і дисциплінарну відповідальність осіб, винних в правопорушеннях. Закон передбачив як один з видів стягнення з винуватих осіб збільшення відрахувань за їх рахунок в Державний бюджет України. Специфічний фінансовий контроль здійснюється також Українською державною страховою комерційною компанією, що є правонаступником Головного управління державного страхування України і його органів на місцях.

Правління Укрдержстраху, Кримська автономна республіканська дирекція, обласні, Київська і Севастопольська міські дирекції, міські і районні відділення і філії забезпечують дотримання вимог нормативних актів України про страхування, розвиток страхових послуг, захист прав та інтересів учасників страхових відносин. Важливе місце в їх функціях займає попередній контроль, що здійснюється ними в процесі видачі ліцензій на страхову діяльність. За результатами поточного і наступного фінансового контролю вони вправі призупинити, обмежити чинність ліцензії чи відкликати її, здійснюють облік і контроль страхових, інвестиційних і комерційних операцій, що проводяться ними. Наприклад, вони перевіряють, чи правильно і своєчасно перераховуються на рахунки установ Укрдержстраху суми зборів з обов'язкового страхування пасажирів, здійснюють інші операції. Декретом Кабінету Міністрів про страхування від 10 травня 1993 року страхування передано недержавним страхувальним товариствам різних видів. Важливе місце в системі органів державного фінансового контролю займає Національний банк України. Насамперед НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв по всій території України.

Цей нагляд спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими НБЦУ Законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду НБУ спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків. До зовнішніх ризиків відноситься ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами); валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах наявності відкритої валютної позиції); ризик облікового процента (збитки від зміни кредитної ставки, що встановлюється по кредитах НБУ за умови фіксованої кредитної ставки по наданих кредитах); ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що перебувають в портфелі банку). В практиці роботи НБУ по нагляду основна увага приділяється зниженню ризику ліквідності. Валютний ризик незначний у зв'язку з обмеженням можливостей здійснення комерційними банками валютних операцій за власний рахунок. Також порівняно невеликий ризик по цінних паперах зумовлений поки що недостатнім розвитком фінансового ринку в Україні, а низький рівень ризику облікової ставки -- її становленням НБУ на рівні, значно нижчому від рівня інфляції. До внутрішніх ризиків відносяться «комерційні ризики», пов'язані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна, якість аудиту і т.д.), а також «операційно-технічні ризики», що забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних засобів і засобів зв'язку і т.д. На пониження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторські перевірки, інспектування діяльності комерційного банку співробітниками НБУ. Функцію нагляду здійснює Департамент банківського нагляду НБУ.

Операції з нагляду виконують регіональні управління НБУ у відповідності з доведеною їм програмою, а також окремими завданнями Департаменту банківського нагляду. Комерційні банки зобов'язані щомісячно надавати НБУ наступну звітну інформацію: баланс з додатком розрахунку економічних нормативів; звіт про кредитний портфель; звіт про портфель цінних паперів; звіт про валюту і валютні позиції; звіт про ризик процентної ставки; звіт про надання і погашення родичами і близькими кредитів банку. Комерційний банк зобов'язаний також не пізніше п'яти днів після оформлення висновків місячної чи річної перевірки подати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудиту, а на наступний день після оформлення відповідного кредитного договору -- звіт про «великі» кредити. Департамент банківського нагляду також вправі вимагати від комерційного банку надання будь якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської, службової або комерційної таємниці. Проте ця остання інформація не може бути оголошена без згоди комерційного банку. Робота у сфері банківського нагляду диференційована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на банки, що працюють стабільно, фінансово благонадійні та дотримуються економічних нормативів, норм чинного законодавства і вказівок НБУ, мають добру ділову репутацію. Його здійснюють обласні установи Національного банку України. Зміст загального нагляду полягає в контролі за дотриманням економічних нормативів та перевірках інших звітів, що подаються банками. Інформація про виявлені порушення подається Правлінню для прийняття відповідних рішень. Інтенсивний нагляд поширюється на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також чинять інші незначні порушення і не характеризуються фінансовою стабільністю. Нагляд високого ступеня застосовується по відношенню до банків, які систематично (два і більше разів у квартал) порушують економічні нормативи та допускають інші грубі порушення чи мають незадовільний фінансовий стан. За статистикою Національного банку України, протягом останнього року кожен третій комерційний банк мав серйозні фінансові ускладнення і працював в режимі інтенсивного нагляду з боку НБУ, 21 банк було реорганізовано, 12 -- збанкрутували і ще 17 перебували у стадії закриття. До 77 комерційних банків України застосовувались санкції, «режим фінансового оздоровлення» був застосований до 13 банків1. Внаслідок такої ситуації в комерційних банках Національним банком України підготовлено цілий ряд нових нормативних актів про створення страхових і ризикових фондів, що дозволить зміцнити платоспроможність комерційних банків України. Приймаючи рішення про застосування інтенсивного нагляду і нагляду високого ступеня, Департамент банківського нагляду НБУ здійснює інспектування банків, їх відділень, філій, представництв, спрямоване на з'ясування причин порушень і недоліків в роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність операцій, що здійснюються, діяльність внутрішнього і зовнішнього аудиту, стан обліку, достовірність звітів, установчих і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, в якій зазначаються причини виявлених недоліків, оцінюється фінансовий стан банку, його можливості і шляхи виходу із складної ситуації. Вимоги НБУ обов'язкові для виконання.

На основі одержаної інформації про порушення в діяльності комерційних банків Національний банк України організовує наради з керівництвом банків, на яких виявляються причини недоліків та виробляються заходи по їх усуненню. Про зміст заходів і строки їх реалізації керівництво банку інформується письмово. Відповідний комерційний банк зобов'язаний у двохтижневий термін інформувати НБУ про вжиті заходи по реалізації одержаних приписів. При неприйнятті ним дієвих заходів Департамент банківського нагляду направляє відповідну інформацію голові ради банку.

Якщо після цього становище комерційного банку не поліпшується. Національним банком України застосовуються санкції у відповідності із Законом України «Про банки і банківську діяльність», які передбачають: здійснення заходів фінансового оздоровлення; призначення тимчасової адміністрації по управлінню банком та період фінансового оздоровлення; стягнення грошового штрафу в розмірі доходу, одержаного внаслідок неправомірних дій комерційного банку; підвищення норм обов'язкових резервів; виключення комерційного банку з Державної книги реєстрації банків.

Тимчасову адміністрацію призначають при невиконанні приписів Національного банку, наданні недобросовісної інформації чи ненаданні передбаченої звітності, збитковій діяльності, виникненні інших загроз інтересам вкладників і кредиторів комерційного банку, протидії антимонопольним заходам з боку керівництва комерційного банку. Тимчасовий адміністратор призначається Правлінням НБУ. Він виконує обов'язки протягом визначеного строку у відповідності із затвердженою програмою в межах наданих йому повноважень і може здійснювати як постійний нагляд, так і безпосереднє управління поточними справами банку, не підмінюючи при цьому виконавчі органи комерційного банку. Тимчасовий адміністратор наділений правом перевіряти канцелярську, касову, бухгалтерську, звітну та договірну документацію, матеріали правління, оціночної і ревізійної комісій банку. Він може бути присутнім на загальних зборах акціонерів банку, засіданнях правління, оціночної і ревізійної комісій.

В присутності членів правління адміністратор може перевіряти касу, зберігання інших цінностей банку. Тимчасовий адміністратор зобов'язаний інформувати Департамент банківського нагляду і правління комерційного банку, про дії, що суперечать статуту банку, чинному законодавству, рішенням Правління НБУ. Він також сповіщає про свою незгоду з діями посадових осіб банку по наданню позик, оцінці застави, що є забезпеченням кредиту. Але найголовнішим в його діяльності є пошук законних неконфліктних заходів, спрямованих на усунення порушень в діяльності комерційного банку та поліпшення його фінансового стану. До обов'язків адміністратора належить забезпечення належної реалізації правовідносин, що стосуються зобов'язань банку. Зокрема, він повинен: -- здійснювати контроль за тим, щоб загальна сума гарантій та поручительств відносно третіх осіб не перевищувала розміру, визначеного статутом комерційного банку чи встановленого Національним банком України; -- перевіряти умови надання позик з метою попередження можливих порушень встановлених показників ліквідності, без ресурсного надання кредитів та надання непередбачених пільг при кредитуванні, дотримання інших норм і традицій банківської практики; -- брати участь в оцінці майна, що приймається в заставу, перевіряти дотримання інших умов забезпечення кредиту; -- здійснювати контроль за прийняттям передбачених законодавством заходів по стягненню простроченої заборгованості, поверненням стягнення на майно клієнтів-боржників та ін. Повноваження тимчасового адміністратора припиняються по закінченню строку, встановленого НБУ, при достроковому поліпшенні фінансового становища банку, а також у випадку прийняття арбітражним судом до розгляду справи про припинення діяльності комерційного банку. Національний банк України здійснює також контроль за дотриманням законодавства про валютне регулювання касових операцій комерційними банками. комерційні банки не мають контрольних повноважень по відношенню до своєї клієнтури в адміністративному порядку, їм лише доручається на основі нормативних актів контролювати дотримання підприємствами, установами і організаціями порядку ведення касових операцій і дотримання валютного законодавства. Порушення цих правил тягне за собою застосування фінансових санкцій у вигляді штрафів, що перераховуються до бюджету, у розмірі перевищення нормативів розрахункових операцій або наявності понадлімітного залишку готівки в касі. У всіх інших випадках комерційні банки здійснюють фінансовий контроль на цивільно-правовій основі як сторона в договорі. Окремі міністерства і відомства України здійснюють позавідомчий державний фінансовий контроль. Так, Міністерство зв'язку України контролює дотримання правил поштових переказів і пересилки валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України. Має місце і відомчий фінансовий контроль. Це контроль міністерств, інших органів державного управління за діяльністю підвідомчих підприємств, установ, організацій. Його здійснюють функціонально самостійні структурні контрольно-ревізійні підрозділи (управління, відділи, групи) міністерств відомств, підпорядковані безпосередньо керівникам цих органів. Робота контрольно-ревізійних підрозділів перебуває під постійним наглядом Міністерства фінансів України. Не рідше одного разу на рік міністерства та відомства інформують про стан контрольно-ревізійної роботи Кабінет Міністрів України. Основними завданнями відомчого контролю є: контроль за виконанням державних завдань, економічним витрачанням матеріальних і фінансових ресурсів, зберіганням державної власності, правильністю постановки бухгалтерського обліку, станом контрольно-ревізійної роботи, боротьба з приписками, безгосподарністю, марнотратством та надмірностями. Основними формами відомчого фінансового контролю є ревізії і перевірки. Ревізії і перевірки фінансово-господарської діяльності призначаються в кожному окремому випадку керівником відповідного органу. Вони здійснюються в комерційних організаціях один раз на рік, в інших організаціях та установах -- один раз у два роки. При проведенні ревізій ревізори зобов'язані спиратися на трудові колективи, брати участь у виробленні пропозицій по усуненню виявлених порушень.

В рамках відомчого контролю здійснюється повсякденний, систематичний внутрішньогосподарський фінансовий контроль, тобто контроль, що здійснюється на конкретних підприємствах, в установах і організаціях їх керівниками та функціональними структурними підрозділами (бухгалтерією, фінансовим або фінансово-плановим відділом, відділами планування та нормування заробітної плати і т.д.).

Контрольні функції в даному випадку -- необхідна умова процесу повсякденної фінансово-господарської діяльності. Найвідповідальніші функції у повсякденному фінансовому контролі належать головним (старшим) бухгалтерам підприємств, установ, організацій. Згідно Положенню про головних (старших) бухгалтерів вони здійснюють бухгалтерський облік, перевірки, ревізії, контролюють, чи правильно оформляється прийомка і відпуск товарно-матеріальних цінностей, витрачається фонд заробітної плати, встановлюються посадові оклади, дотримується штатна, фінансова і касова дисципліна, як проводиться інвентаризація грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей, основних фондів, розрахункових і платіжних зобов'язань, вилучення у встановлені терміни дебіторської та погашення кредиторської заборгованості, дотримання платіжної дисципліни, чи законно списуються з бухгалтерських балансів недостачі, дебіторські заборгованості та інші витрати.

Головний (старший) бухгалтер несе персональну відповідальність нарівні з керівником за зміст і правильність оформлення фінансових документів. Він наділений правом другого підпису документів, що є підставою зарахування на відповідний рахунок чи витрачання грошей та товарно-матеріальних цінностей. Кредитні і розрахункові обов'язки без підпису головного (старшого) бухгалтера недійсні. Головний (старший) бухгалтер не має права приймати до виконання та оформлення документи по операціях, що суперечать чинному законодавству. У випадку одержання такого документу головний (старший) бухгалтер зобов'язаний у письмовий формі звернути увагу керівника на його незаконність і тільки після повторного письмового розпорядження керівника виконати його. В такому випадку всю повноту відповідальності за скоєні дії несе керівник одноособове. Про таке своє рішення він зобов'язаний терміново повідомити керівника вищестоящого органу.

У випадку з'ясування незаконних дій посадових осіб (приписки, використання коштів не за призначенням тощо) головний бухгалтер зобов'язаний доповісти про це керівникові підприємства, установи, організації. Глибокі якісні перетворення у відносинах власності в Україні, поява і розвиток господарюючих структур, заснованих на недержавній формі власності, спричинили необхідність появи адекватних органів фінансового контролю. Це, з одного боку, неодмінна умова успішного функціонування самих цих господарюючих суб'єктів, з іншого -- це відповідає в силу ряду причин принципового характеру також інтересам держави. Все це зумовило появу в Україні аудиторського фінансового контролю.

Застосування аудиторської форми контролю дозволяє поєднувати інтереси держави і недержавних господарюючих суб'єктів без затрат бюджетних коштів на контрольну діяльність, що в умовах постійного дефіциту державних фінансових ресурсів також надзвичайно важливо. Закон України «Про аудиторську діяльність» було прийнято Верховною Радою України 22 квітня 1993 року, і він продовжує діяти без істотних поправок до нього та змін по даний час1. В цьому законі аудит визначено законодавцем як перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення. Аудит може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит).

Затрати на проведення аудиту відносяться на собівартість товару (продукції, послуг). Аудиторська діяльність включає в себе організаційне та методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) і надання інших аудиторських послуг. Аудиторські* послуги можуть надаватися у формі аудиторських перевірок (аудиту) і пов'язаних з ним експертиз, консультацій з питань бухгалтерського звіту, звітності, оподаткування, аналізу фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності фізичних і юридичних осіб. Прибуток (дохід) від аудиторської діяльності оподатковується відповідно до чинного законодавства. Більшість аудиторів України об'єднані в аудиторські фірми.

Аудиторська фірма -- це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг. Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Аудиторські фірми представляють аудиторські висновки та інші офіційні документи. Аудиторський висновок -- це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який складається у встановленому порядку за наслідками проведення аудиту і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Законодавець передбачив випадки, коли аудит обов'язковий для: -- підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки; -- перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників; -- емітентів цінних паперів; -- державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших зміна форми власності; -- порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом. Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України. Всі господарюючі суб'єкти, для яких законодавством встановлено обов'язкове проведення аудиту, зобов'язані до 1 грудня поточного року повідомити відповідним податковим інспекціям про укладення угоди на аудиторську перевірку. Крім того, господарюючі суб'єкти, перераховані, в першій групі суб'єктів, для яких проведення аудиту обов'язкове, зобов'язані подати аудиторське заключення та інші документи публічної бухгалтерської звітності у відповідну податкову адміністрацію України протягом дев'яти місяців року, наступного за звітним. Подання аудиторського заключення у відповідну податкову адміністрацію здійснюється не пізніше десяти днів після закінчення аудиторської перевірки. У випадку неподання або невчасного подання аудиторського заключення відповідним податковим адміністраціям з вини осподарюючого суб'єкта до нього застосовуються адміністративні штрафи та інші фінансові санкції згідно з чинним законодавством України. Публічна бухгалтерська звітність у всіх інших випадках повинна бути перевірена аудитором (аудиторською фірмою) і може оприлюднюватись протягом року, наступного за звітним. При цьому відповідальність за дотримання порядку ведення бухгалтерського обліку, визначеного законодавством України, своєчасне і повне надання бухгалтерської звітності користувачам і аудиторам покладається на керівника господарюючого суб'єкта. Аудиторські перевірки не виключають здійснення державними податковими адміністраціями контролю за дотриманням податкового законодавства і виконання контрольних функцій іншими суб'єктами, уповноваженими на це законами України. Всю повсякденну роботу аудиторських фірм і окремих аудиторів в Україні контролює Аудиторська палата України. Вона створюється і функціонує як незалежний, самостійний орган на засадах самоврядування. Повноваження Аудиторської палати України визначаються Законом України «Про аудиторську діяльність» та Статутом Аудиторської палати України. Аудиторська палата України здійснює сертифікацію і ліцензування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Організація діяльності Аудиторської палати України принципово відрізняється від організації діяльності інших контролюючих фінансових органів. Так, якщо для всіх інших контролюючих фінансових органів їх діяльність однозначно і чітко здійснюється лише на підставі приписів держави, то в Аудиторській палаті України вона само організується на принципах демократизму і доцільності.

Вступ Фінансовий контроль є важливою функцією держави, що забезпечує умови нормального функціонування фінансової системи. Ринкові умови не відміняють необхідності систематичного контролю фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ усіх форм власності, вжиття заходів із попередження й ліквідації недоліків. Фінансовий контроль об'єктивно властивий і ринковій економіці, він використовується всіма розвинутими країнами в тій мірі, в якій диктується економічними і політичними завданнями.

Існування фінансового контролю зумовлюється об'єктивним характером фінансів. Становлення і розвиток фінансів були одночасно становленням і розвитком фінансового контролю. Виходячи з функцій, що виконують фінанси, їх можна розглядати як інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і створення на цій основі грошових доходів і грошових фондів. Однак грошові доходи і грошові фонди створюються і використовуються не автоматично, а під впливом складних економічних відносин. Цим і обумовлена об'єктивна необхідність фінансового контролю як одного з елементів управління фінансами (поряд з фінансовим плануванням і прогнозуванням, обліком, а також фінансуванням).

Фінансовий контроль як функція управління фінансами -- це специфічна діяльність, що реалізується через систему спостереження і перевірки законності і ефективності процесів створення і використання грошових доходів і грошових фондів з метою оцінки обгрунтованості прийнятих управлінських рішень і результатів їх виконання для досягнення пропорційності і збалансованості розвитку економіки. Таке визначення фінансового контролю дозволяє виявити специфічне місце фінансового контролю серед інших видів контролю як з точки зору безпосереднього об'єкта контролю -- централізованих і децентралізованих грошових фондів, що виступають у формі фінансових ресурсів, -- відповідності їх формування і використання обмежуючим параметрам фінансового і економічного розвитку, так і безпосередньої мети здійснення фінансового контролю -- сприяння успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів. Практичне здійснення фінансового контролю грунтується на використанні фінансів як економічної категорії, що є вираженням пізнання і практичного застосування закономірностей суспільного розвитку.

Участь фінансів у всіх стадіях відтворювального циклу визначає необхідність і значення фінансового контролю в процесі відтворення як важливого інструменту дотримання пропорцій в економіці і досягнення її збалансованості, з урахуванням відносної самостійності руху фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, що породжує між ними певні протиріччя. Фінансовий контроль є важливим знаряддям дотримання всіх основних пропорцій у розширеному відтворенні.

Будь-яке порушення в параметрах формування і використання фондів фінансових ресурсів, незалежно від ступеня порушення, впливає в тій чи іншій мірі на пропорції відтворення. Саме тому правомірно при визначенні суті фінансового контролю вказувати на пряму залежність збереження встановлених пропорцій від проведення фінансового контролю за формуванням і використанням різних фондів фінансових ресурсів. Величина фондів фінансових ресурсів, створення вартісних пропорцій, досягнення збалансованості залежать від багатьох причин. Здійснення фінансового контролю не обмежується констатацією обсягу таких фондів порівняно з планами чи прогнозами.

Він включає в себе аналіз їх обгрунтованості, що зумовлює необхідність дослідження всіх причин і факторів, що впливають на величину фінансових ресурсів. Ця обставина, у свою чергу, виводить фінансовий контроль за рамки тільки контролю за обгрунтованістю формування і використання фондів фінансових ресурсів. Здійснення фінансового контролю дозволяє на основі систематичного простежування і перевірки руху фондів фінансових ресурсів вирішувати також завдання раціонального використання матеріальних і трудових ресурсів, опосередкованих через вартісну оцінку. Фінансовий контроль, крім того, враховуючи взаємозв'язок явиш, виступає як дійовий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва. Наприклад, сплата платежів до бюджету у формі податків чи неподаткових платежів торкається питань укріплення комерційного розрахунку, підвищення фінансової дисципліни і т.ін.

Характеризуючи фінансовий контроль як систему спостереження і перевірки процесів створення і використання фінансових ресурсів, важливо виділити характерні риси його як системи. Системі фінансового контролю властива цілеспрямованість, яка проявляється в тому, що всі види і форми контролю слугують загальній меті -- сприянню успішній реалізації фінансової політики, ефективному використанню фінансових ресурсів. Характерним для фінансового контролю як системи є його динамізм. Фінансовий контроль знаходиться в процесі постійного розвитку і вдосконалення. Зміст фінансового контролю, його спрямованість змінюються залежно від рівня розвитку суспільства.

Так, розширення господарських прав підприємств, їх самостійності у здійсненні фінансової діяльності, поява різних організаційно-правових форм підприємництва значно збагачують зміст фінансового контролю, зумовлюють швидкий розвиток такого його виду, як незалежний фінансовий контроль. Із впровадженням комп'ютерної техніки з'являються такі нові його види, як дистанційний контроль, комп'ютерний, робото-технічний контроль тощо. Разом з тим фінансовий контроль як система зберігає в певних межах свою внутрішню структуру, властиві йому форми і методи незалежно від оточуючого середовища.

Така риса системи фінансового контролю, як цілісність (емерджетність), означає, що всі його елементи в сумі ще не складають системи. Системі фінансового контролю в цілому властиві такі риси, яких немає в кожного складового елементу. Наприклад, наявність об'єкта і суб'єкта контролю ще не означає функціонування системи фінансового контролю. Тільки їх взаємодія в процесі контролю породжує нову рису системи --цілеспрямовану контрольну діяльність.

Важливо виділити ще одну характерну рису фінансового контролю як системи. В певному розумінні він є інформаційною системою, що включає збір, обробку, зберігання і передачу контролюючої інформації. Пріоритетним завданням нині стає модифікація інформаційного забезпечення фінансового контролю шляхом удосконалення законодавчих та нормативно правових актів, на основі яких забезпечується здійснення фінансового контролю. Роль найважливіших норм фінансового контролю відіграють: Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії; нормативно правові акти з фінансових питань, що приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. а саме: -- закони, постанови та інші акти Верховної Ради України, зокрема засади внутрішньої і зовнішньої фінансової політики, загальнодержавні програми фінансово-економічного розвитку; -- укази та розпорядження Президента України з фінансових питань, що видаються на виконання законів України; -- постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України з фінансових питань; -- нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. Ефективне функціонування фінансового контролю досягається за умови забезпечення його необхідними фактичними даними. Подальший розвиток контролю у фінансовій сфері значною мірою пов'язаний з удосконаленням насамперед тих масивів фактичних даних, отримання яких досягається завдяки проведенню державної політики у сфері обліку і статистики. Поліпшення інформаційного забезпечення фінансового контролю є необхідною умовою досягнення його позитивного впливу на соціально-економічний розвиток держави.

Подальше вдосконалення фінансового контролю повинно йти шляхом надання інформації про найімовірніший стан об'єкта контролю в майбутньому. Роль фінансового контролю в забезпеченні створення, раціонального розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, дотриманні пропорційності розвитку економіки, відшуканні додаткових резервів економічного зростання, здійсненні режиму економії надзвичайно велика. Широка сфера здійснення фінансового контролю дозволяє суттєво впливати на весь процес розширеного відтворення, стежити за дотриманням фінансової безпеки держави, досягненням фінансової самодостатності секторів і галузей економіки, збалансованістю державного та місцевих бюджетів, захищеністю ключових фінансово-економічних інтересів громадян та іншими цільовими орієнтирами і параметрами розвитку суспільства. Раціональна організація та ефективне функціонування фінансового контролю сприяє забезпеченню національних економічних інтересів, поліпшенню керованості фінансової сфери, розвитку ринкової , економіки. Обстеження являє собою ознайомлення на місці з окремими ділянками фінансової діяльності, в процесі якого виявляються її позитивні і негативні сторони. Характерним для обстеження є використання прийомів співставлення фактичного стану справ з нормативним, логічного аналізу різних факторів і обставин здійснення окремих фінансових операцій і дій посадових осіб. Вистежування фінансової діяльності господарюючих суб'єктів має відбуватися у формі моніторингу, який передбачає постійне здійснення фінансового контролю суб'єктів господарювання. Використання всієї сукупності видів, форм і методів контролю має надзвичайно велике значення для ефективного функціонування системи фінансового контролю в цілому.

Система державного фінансового контролю в Україні Система державного фінансового контролю в Україні, яка створюється і вдосконалюється з урахуванням сучасних тенденцій економічного розвитку, сприяє поліпшенню керованості фінансової сфери, розвитку ринкових відносин і економічному зростанню. Система державного фінансового контролю складається з таких елементів: суб'єкт контролю (хто контролює); об'єкт контролю (кого контролюють); предмет контролю (що контролюють), принципи контролю; методи контролю; процес контролю; прийняття рішень за результатами контролю.

При створенні різних систем контролю визначальним критерієм є об'єкт контролю. Включення до системи контролю об'єкта означає, що система повинна бути унікальною і створюватися для кожного конкретного об'єкта контролю. Надзвичайно важливим є також чітке визначення ролі і місця суб'єкта контролю. Роль суб'єкта контролю визначається тим, що об'єкт управління, що не знаходиться під контролем суб'єкта управління, стає некерованим і досягнення поставлених завдань практично стає неможливим. Суб'єкти контролю не є раз і назавжди даними, оскільки предмет їх діяльності -- об'єкти контролю -- знаходяться в постійній динаміці. Суб'єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу, виконавчу, судову.

Визначне місце серед гілок влади як контролюючих суб'єктів належить законодавчій владі як ініціатору чи виконавцю державного фінансового контролю. Суб'єктом фінансового контролю у сфері законодавчої влади є Верховна Рада України, яка виконує контрольні функції відповідно до конституційно визначених повноважень. Пріоритетною має стати роль Верховної Ради як ініціатора та безпосереднього виконавця тих контрольних функцій, делегування яких не є доцільним з огляду на можливість втрати контролю за певними частинами фінансової сфери. Суб'єктами фінансового контролю, який безпосередньо здійснюється Верховною Радою і який відповідно до Конституції України називається парламентським, є: -- парламент у складі народних депутатів України; -- Голова Верховної Ради України та його заступники; -- голови та члени комітетів Верховної Ради України; -- голови та члени тимчасових спеціальних комісій; -- народні депутати України; -- уповноважений Верховної Ради з прав людини. Парламентським органом, мета діяльності якого полягає у здійсненні виключно фінансового контролю, є Рахункова палата. Діяльність Рахункової палати була започаткована прийняттям Верховною Радою України Закону України від 11 липня 1996 року "Про Рахункову палату Верховної Ради України". Основними завданнями Рахункової палати є: -- організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини державного бюджету, витрачанням бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; -- здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних, кредитних і фінансових ресурсів; -- контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково ехнічного, соціального і національно культурного розвитку, охорони довкілля; -- контроль за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, передбачених у державному бюджеті; -- контроль за законністю і своєчасністю руху коштів державного бюджету та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках; -- аналіз встановлених відхилень від показників державного бюджету та підготовка пропозицій щодо їх усунення, і вдосконалення бюджетного процесу в цілому; -- регулярні інформування Верховної Ради України, її ко-мітетів про хід виконання державного бюджету та стан погашення внутрішнього та зовнішнього боргу, про результати здійснення інших контрольних функцій. Реалізація економічної стратегії держави потребує підвищення контрольного потенціалу органів виконавчої влади, яким належить ключова роль у здійсненні державного фінансового контролю. У зв'язку з розгалуженістю виконавчої влади зростає важливість тих її органів, на які покладаються обов'язки, що безпосередньо стосуються проведення фінансового контролю. Найважливішу роль серед них відіграють контролюючі органи, створювані у складі Міністерства фінансів України.

Пріоритетне місце серед них належить Державній контрольно-ревізійній службі України, яка створена згідно із Законом України від 26 січня 1993 року "Про Державну контрольно-ревізійну службу в Україні". Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби (ДКРС) є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому. У зв'язку з конституційним розмежуванням державної влади та місцевого самоврядування повноваження Державної контрольно-ревізійної служби поширюються насамперед на суб'єкти господарювання, бюджетні установи, що перебувають у державній власності. Що стосується органів місцевого самоврядування, то контрольні дії ДКРС торкаються їхньої фінансової діяльності лише тоді, коли це пов'язано з участю держави у формуванні доходів бюджетів органів місцевого самоврядування та їх фінансовою підтримкою. Державна контрольно-ревізійна служба -- фактично єдина служба, яка проводить документальні ревізії і перевірки за дорученням Президента України і його Адміністрації, Кабінету Міністрів, Генеральної прокуратури і інших правоохоронних органів, глав державних адміністрацій регіонів. Зростання динамічності фінансових процесів зумовлює відповідні вимоги щодо забезпечення превентивності, підвищення оперативності фінансового контролю, у зв'язку з чим особливої ваги набуває запровадження фінансового контролю, здійснюваного Державним казначейством України. Державне казначейство України створене відповідно до Указу Президента України "Про Державне казначейство в Україні" від 27 квітня 1995 року з метою забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету, підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів. Основними завданнями Державного казначейства є організація виконання державного бюджету і здійснення контролю за цим; управління наявними коштами державного бюджету та коштами державних позабюджетних фондів у межах видатків, установлених на відповідний період; ведення обліку касового виконання державного бюджету, складання звітності про стан його виконання; здійснення управління державним внутрішнім та зовнішнім боргом; здійснення контролю за надходженням, використанням коштів державних позабюджетних фондів тощо. Державне казначейство повністю виконуватиме свої функції тоді, коли буде здійснено перехід від фінансування видатків до оплати рахунків установ, які утримуються з державного бюджету. Перехід від фінансування до оплати рахунків дасть можливість забезпечити дійовий попередній контроль за використанням бюджетних коштів і недопущення нецільового їх використання; концентрувати кошти державного бюджету на єдиному казначейському рахунку, що дасть змогу мати вичерпну інформацію про щоденний стан руху коштів за доходами і видатками державного бюджету, результати виконання бюджету, що дозволить ефективніше здійснювати поточний контроль. Що стосується контрольної діяльності Міністерства фінансів, то воно повинно посилити профілактичну (превентивну) спрямованість державного фінансового контролю. Це пов'язано із поглибленим аналізом і розробкою дохідних і витратних статей бюджету на стадії планування і прогнозування, необхідності впровадження конкурентного функціонально-вартісного підходу. Важлива роль у здійсненні державного фінансового контролю належить Державній податковій адміністрації України, яка була створена відповідно до Закону України від 4 грудня 1990 року "Про державну податкову службу в Україні". Протягом останніх років до вказаного закону було» внесено значну кількість змін, і нині він діє зі змінами і доповненнями, викладеними в останній редакції від 5 лютого 1998 року "Про внесення змін до Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Головним завданням ДПАУ є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також неподаткових доходів; внесення пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття нормативно-правових і методичних рекомендацій з питань оподаткування; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.