Державний бюджет: грошові розрахунки та управління державним боргом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Проблеми грошових розрахунків з бюджетом

2. Фінансування невиробничої сфери: потреби та можливості їх реалізації

3. Управління державним боргом

Список використаної літератури

1. Проблеми грошових розрахунків з бюджетом

За класичним визначенням, державний бюджет - це розпис доходів і видатків держави. І, оскільки бюджет являється формою утворення і розподілу загальнодержавних грошових ресурсів, йому, безперечно, належить провідна роль серед фінансових важелів в системі управління державою.

Формування доходної частини бюджету здійснюється за допомогою податкової системи, яка являє собою сукупність податків, зборів і інших обов'язкових платежів, що законодавчо закріплені в державі. Це поняття також включає механізми нарахування, сплати податків та організації контролю і відповідальності за порушення податкового законодавства. Система оподаткування, як економічна категорія, акумулює в собі інтереси різних соціальних груп, представників різних видів діяльності, а загалом - платників податків і держави.

На сьогоднішній день однією із основних проблем для суб'єктів господарювання є проблема побудови ефективної системи обліку. При цьому особливе значення надається організації обліку оподаткування, оскільки саме ця ділянка повинна забезпечити підприємству своєчасність та повноту здійснення розрахунків з бюджетом, від яких, звичайно ж, залежить фінансовий стан підприємства загалом.

В Україні система оподаткування характеризується частими змінами у законодавчих та нормативних актах та неоднозначністю трактування положень цих документів. Враховуючи зазначене, у підприємств виникає потреба у контролі за правильним нарахуванням та своєчасністю сплати податків, тобто у проведенні аудиту розрахунків з бюджетом. Водночас необхідно проводити і аналіз розрахунків з бюджетом, який зможе забезпечити підприємство інформацією про його реальний фінансовий стан.

Податкова система України є ще недостатньо сформованою і не повністю відповідає тим вимогам, які до неї ставляться. За цих умов закономірним явищем є те, що питання обліку і аудиту розрахунків з бюджетом потребують теоретичного вивчення та вдосконалення практичного застосування у відповідності до прийнятих Національних Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку.

Сьогодні, коли триває спад виробництва промислової продукції, збільшується заборгованість між суб'єктами підприємницької діяльності, накопичуються борги з платежів до бюджету і позабюджетних фондів, держава вживає конкретних заходів, спрямованих на створення ефективних умов для підприємств, що виробляють продукцію, виконують роботи і надають послуги шляхом зниження податкового тиску.

Останніми роками у нашій державі намітилася стійка тенденція до зниження податкового тягаря з метою підтримки вітчизняного товаровиробника.

Значну роль у вирішенні цього питання відведено податковій службі України. Наприклад, у ході вивчення нових законодавчих і нормативних документів з оподаткування податковими органами здійснюється ретельний аналіз об'єктів, бази оподаткування, порядок обчислення і сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), зіставлення з пропозиціями, що надходять від платників податків. Уся ця робота спрямована на удосконалення податкового законодавства, зниження податкового тиску на вітчизняних товаровиробників, а також подальший розвиток цивілізованих партнерських відносин між податковою службою і платниками податків.

Яскравим прикладом реалізації державної політики із створення необхідних умов для розвитку вітчизняної економіки є підписаний Президентом України Указ від 03.07.98 р. №727/98 “Про спрощену систему оподаткування, обліку і звітності суб'єктів малого підприємництва ”, згідно з яким суб'єкти господарської діяльності малого підприємництва - юридичні особи одержали можливість з 1 січня 1999 р. застосовувати спосіб оподаткування шляхом сплати єдиного податку.

Ефективність оподаткування забезпечується певною мірою застосуванням системного підходу. У вітчизняній фінансовій літературі не бракує різноманітних пропозицій щодо зміни чинної системи оподаткування. Найбільшого поширення набула ідея заміни нинішньої податкової системи одним універсальним податком. Із цього приводу слід зауважити, що ідея єдиного податку має більш ніж двовікову історію і в практичному плані не знайшла свого підтвердження.

Досвід розвитку оподаткування в європейських країнах підтвердив, що ідея єдиного податку надумана і практично нездійсненна. Багатозначна сукупність податків дає змогу не тільки більшою мірою охопити всі можливі джерела оплати, запобігши ухиленню від оподаткування, врахувати платоспроможність платників податків, тобто поліпшити виконання ними своєї фіскальної функції, а й оптимізувати їх регулюючий вплив на економічні відносини в країні.

Сьогодні однією з найактуальніших проблем для суб'єктів підприємницької діяльності є введення в дію з 1 січня 2000 року Закону України від 16.07.99р. №996-XIV “Про бухгалтерську звітність і фінансовий облік в Україні ”, який передбачає запровадження нових нормативних документів бухгалтерського обліку щодо орієнтації підприємств на роботу з національними стандартами. Відсутність взаємної узгодженості між існуючими на даний час податковим і бухгалтерським обліком не дає можливості відобразити реальний стан фінансово-господарської діяльності підприємства.

Актуальність даного питання виходить з того, що практично кожне підприємство має розрахунки з бюджетом за податками, для забезпечення яких в Україні створена система податкового обліку. Правильне їх відображення в обліку, своєчасний контроль і аналіз є залогом фінансової стабільності підприємства. Але податкові розрахунки підприємств та організацій несуть значні податкові зобов'язання.

Що стосується взаєморозрахунків з бюджетом і іншими фінансовими інститутами, то значною проблемою сьогодні є те, що при поділі бухгалтерського обліку на управлінський і бухгалтерський відповідно до чинного законодавства в державі існує ще цілий ряд законів і в першу чергу Закон "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. № 168/97-ВР, Закон "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, які регламентують ведення третього виду обліку - податкового, або обліку розрахунків з бюджетом. На мою думку, це значно ускладнило всю систему обліку в державі, призвело до значної кількості зловживань в розрахунках і, що найголовніше, держава недоодержала основних коштів до бюджету. Тому сьогодні найважливішим завданням є приведення до єдиних принципів і методів податкової і бухгалтерської звітностей. Бухгалтерський облік, як основний для визначення взаєморозрахунків з державою, платежів і відрахувань до бюджету повинен бути єдиним. Мається на увазі, що в державі повинен існувати єдиний бухгалтерський облік, який визначає порядок визначення фінансових результатів і податкових зобов'язань. Облік податкових зобов'язань не повинен регламентуватися ніякими іншими законами, окрім Закону "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні".

Проблема податкового тягаря на підприємства полягає не лише у високих ставках і численності податків, але й у неузгодженості правил оподаткування із методикою бухгалтерського обліку. Це проявляється у фіскальному підході розрахунку доходів і витрат, котрі формують прибуток до оподаткування, відсутності регламентованої методики їх обчислення в бухгалтерському обліку, а також неналагодженості взаємозв'язку податкових органів із платниками податків. Тому дослідження проблем облікового забезпечення податкових розрахунків, формування звітності є актуальним і своєчасним як з теоретичної, так і з практичної точки зору.

У сучасних умовах господарювання відсутні об'єктивні передумови для існування окремої підсистеми бухгалтерського обліку - податкового обліку. Податкові розрахунки є технічним прийомом бухгалтерського обліку, який призначений для обчислення податкового зобов'язання щодо податків і належать до сплати у бюджет, за даними бухгалтерського обліку, а також для формування податкової звітності.

У європейських країнах податковий облік, як такий, відсутній. Всі розрахунки за податками входять в єдину систему бухгалтерського обліку.

Необхідно відзначити, що сучасна податкова система України відповідає перехідному стану економіки і практично тільки починає формуватися. Державою на сьогодні встановлено близько чотирьох десятків різного виду податків, зборів та обов'язкових платежів. Дієвою податкової системи, яка б стала основним інструментом регулювання економіки держави, формування доходів бюджету, стимулювання ділової активності, обмеження росту цін та інфляції Україна поки що не має.

Ефективність організації і здійснення податкових розрахунків на підприємстві залежить від рівня організації і досконалості методики внутрішньогосподарського контролю податкових розрахунків, який спрямований на попередження порушень нормативно-правових актів чи зловживань. Оподаткування підприємств повністю регульоване законодавчо, проте практично всі нормативно-правові акти потребують уточнень і узгоджень

Велика кількість податків і зборів, недосконалість податкового законодавства, збільшують власний ризик підприємства, та затрати часу і коштів. А з урахуванням великих штрафів, які накладаються на підприємства за порушення податкового законодавства, та пені, що стягується за невчасне погашення платежів, підприємницький ризик ще більше збільшується. Система податкового обліку не досить досконала і може мати деякі неточності. Тому необхідно звести до мінімуму тимчасові різниці які існують між даними обліку.

З огляду на складність практичного забезпечення фінансового та податкового обліку необхідно терміново вирішити питання про подальше зближення системи податкового і фінансового обліку. А також звернути увагу на раціоналізацію організаційних та методичних принципів здійснення податкових розрахунків у системі бухгалтерського обліку та їх контролю, розробку напрямів вдосконалення інформаційного забезпечення обліку оподаткування на основі дослідження практичних аспектів податкових взаємовідносин підприємств з бюджетом.

2. Фінансування невиробничої сфери: потреби та можливості їх реалізації

Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ в значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері з допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди направляється на фінансування організацій невиробничих галузей.

Матеріальною основою функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, по яких амортизація не проводиться. В даній сфері використовується висококваліфікована робоча сила -- спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями -- яка потребує відповідної оцінки і оплати. І тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ -- це оплата праці.

Установи, що працюють у невиробничій сфері можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності:

1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.);

2) установи, що працюють на засадах госпрозрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані із основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). Переважно вони мають низький рівень доходності; високий рівень характерний лише для кредитних, страхових та інших фінансових установ;

3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негоспрозрахункової окупності затрат. Надають послуги і виконують роботи за плату за рахунок якої відшкодовують свої затрати, сплачують передбачені законодавством податки, але самостійного юридичного статусу не мають. Це -- платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри вузів тощо.

Сучасні умови економічної кризи, дефіцит бюджетних коштів не могли не позначитись на матеріальному, фінансовому стані цих закладів. І тому мережа їх скорочується, зменшується штатна чисельність у діючих бюджетних організаціях. Одночасно посилюється контроль з боку фінансових органів за економним і цільовим використанням коштів в бюджетних установах, запроваджується режим жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат з метою зменшення бюджетного дефіциту та запобігання фінансовій кризі.

Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має дві складові: загальний фонд -- в ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд -- в ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів з дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.

При визначенні витрат бюджетних установ враховується об'єктивна потреба в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат. Ставиться вимога першочергового забезпечення фінансовими ресурсами витрат на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування, а також на господарське утримання установи. Витрати, які не мають першочергового характеру (придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо) можуть передбачатися при умові забезпечення фінансування невідкладних витрат.

Кошторис доходів і видатків складається на календарний рік і затверджується керівником вищестоящої організації на пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Крім кошторису на затвердження вищестоящій організації подається штатний розпис установи.

У доходній частині кошторису доходів і видатків вказуються надходження коштів із загального фонду бюджету, а також надходження коштів із спеціального фонду бюджету. Найбільш розповсюдженими видами поступлень бюджетних установ за платні послуги і роботи є: -- кошти, що надходять за навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;

-- плата за надання додаткових освітніх послуг;

-- плата батьків за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах;

-- плата за надані медичні послуги;

-- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих та лікувально-виробничих майстерень, цехів;

-- доходи від здачі в оренду майна;

-- плата за проживання в гуртожитках та ін.

Загальна сума доходів установи визначається з урахуванням залишків коштів на початок року по всіх надходженнях.

У видатковій частині кошторису доходів і видатків показується загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації. При цьому виділяються окремо поточні і капітальні видатки.

Найбільшими за розмірами є наступні поточні видатки: оплата праці працівників бюджетних установ, нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ, видатки на відрядження, оплата комунальних послуг та енергоносіїв.

До капітальних видатків відносять: придбання основного капіталу (обладнання, предмети довгострокового користування, капітальне будівництво), створення запасів та резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти.

В кошторисі окремо виділяються платежі бюджетної установи до бюджету. В зв'язку із тим, що бюджетні установи -- це неприбуткові організації, то, згідно діючого законодавства, звільняються від оподаткування доходи вказаних установ, отриманих у вигляді:

-- коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;

-- пасивних доходів;

-- коштів або майна, які надходять до бюджетних організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

Перелік платних послуг, які можуть надавати бюджетні заклади освіти, охорони здоров'я, архівні установи, бібліотеки встановлює Кабінет Міністрів. Доходи таких установ, звільнені від оподаткування, спрямовуються до бюджетів, з яких здійснюється їх утримання, а в разі недостатнього бюджетного фінансування таких закладів зараховуються на спеціальний рахунок і використовуються виключно на фінансування видатків по не профінансованих бюджетом частинах кошторису на утримання закладів.

Доходи бюджетних неприбуткових організацій, отримані з інших джерел, ніж вказано вище, оподатковуються у загальновстановленому порядку, передбаченому для платників податку на прибуток. При цьому повинен вестися окремий облік фінансових результатів неосновної діяльності.

Серед бюджетних організацій особливе місце посідають заклади охорони здоров'я, діяльність яких має велике соціальне і економічне значення, безпосередньо впливає на життєвий рівень, здоров'я і працездатність населення. В останні роки значно погіршився матеріально-технічний і фінансовий стан лікарень, поліклінік, диспансерів, фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Звичайними стали затримки у виплаті заробітної плати медичним працівникам.

В умовах дефіцитності державних фінансових ресурсів найбільш реальним виходом із такої складної ситуації є запровадження страхової медицини, яка дасть можливість залучити нові джерела доходів, покращити матеріально-технічну базу лікувальних закладів.

Страхова медицина передбачає запровадження медичного страхування як окремого виду страхування, об'єктом якого є видатки, пов'язані із здоров'ям, наданням медичної допомоги населенню.

При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров'я є:

1) бюджетні кошти, що спрямовуються на підготовку медичних кадрів, фінансування наукових досліджень, будівництво нових медичних установ, оплату медичних послуг для непрацюючих громадян;

2) кошти суб'єктів господарювання -- обов'язкові внески, що входять в склад затрат виробництва. За рахунок цих поступлень оплачується гарантована медична допомога для працюючих громадян;

3) кошти населення для оплати медичних послуг на рівні вищому, ніж той, що гарантується обов'язковими внесками суб'єктів господарювання на медичне страхування.

Відрахування на медичне страхування повинні бути визначеними в таких розмірах, щоб: забезпечити фінансування затрат медичних закладів; врахувати створення резервного фонду, який буде використовуватися у випадках збільшення захворювань; відшкодувати затрати страхових організацій -- посередників у медичному страхуванні; передбачити формування прибутку страховими організаціями, які працюють в умовах комерційного розрахунку.

3. Управління державним боргом

Ефективність використання державних запозичень значною мірою залежить від системи управління боргом. Управління державним боргом -- одне з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важлива умова її фінансової стабільності. Процес управління боргом має декілька етапів: залучення коштів; використання коштів; повернення боргу і виплата відсотків.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов'язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов'язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.

Управління державним боргом має за мету: досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Державне управління залученням коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про державній бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Мета політики управління боргом -- одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління боргом держави. Тому залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, конче необхідний для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішнього боргу. Якщо цього не буде, то платежі з обслуговування боргу досягнуть неприпустимо високої частки експорту та вітчизняного виробництва. В результаті комерційні кредитори, побоюючись імовірних неплатежів, скорочуватимуть кредитування країни.

Обсяг залучених зовнішніх позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів. При обчисленні цих факторів повинні враховуватись як короткотермінові, так і довготермінові характеристики державного боргу. Тому важливою умовою збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом'якшення умов кредитування є економічне зростання.

Що стосується зовнішнього боргу, то він повинен використовуватися виключно для інвестицій, проте висока норма інвестицій необхідна, але недостатня умова для підтримки довіри кредиторів. Інвестиції повинні бути також ефективними, в тому розумінні, що прибуток за інвестиціями повинен перевищувати вартість залучення капіталу. Позичкові ресурси, які інвестуються нерозумно, є більшою небезпекою, ніж повна відсутність зовнішніх позик. Зовнішній борг може зростати швидше, ніж експорт лише протягом визначеного часу і лише у тому разі, якщо борг щодо експорту невеликий.

Існує один негативний елемент економічної політики, який є спільним для всіх країн, що схильні мати проблеми з погашенням та обслуговуванням державного боргу. Це неспроможність контролювати дефіцит державного бюджету.

Досвід більшості європейських країн підтверджує, що лише ті країни зуміли уникнути серйозних боргових труднощів у другій половині XX століття, які змогли контролювати дефіцит своїх бюджетів.

Слід зазначити, що використання державних запозичень на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування державного боргу є найменш ефективним шляхом. Водночас країни, що розвиваються, значну частку запозичень використовують якраз на обслуговування передусім зовнішнього боргу. Це характерно майже для всіх постсоціалістичних країн Європи, що призводить до постійного зростання зовнішньої заборгованості.

Проблеми зовнішнього боргу добре відомі у світі. Зростання зовнішніх боргів спричинило світову кризу неплатежів, яка сягала свого апогею наприкінці 70-х -- початку 80-х років. Відповідно був набутий певний досвід в управлінні борговим тягарем, який має інтернаціональний характер.

Йдеться про можливі варіанти реструктуризації зовнішньої заборгованості. Сьогодні їх використовується декілька, і вони відпрацьовані Паризьким клубом офіційних кредиторів. Суть цих методів полягає в тому, що на певних умовах проводиться відстрочка виплати частки боргу терміном до трьох років. Існують також варіанти конверсії боргів на акції для вкладення їх у національну економіку.

У 90-х роках став застосовуватися метод реструктуризації боргів комерційних банків на основі методу Брейді. Згідно з ним банки реструктуризують борг лише в тому разі, якщо уряд країни-боржника почне виконувати радикальну програму структурних перетворень. За формулою Брейді спочатку провадиться зменшення боргу на 50 відсотків. Інша частка боргу обмінюється на спеціальні облігації Брейді.

Уся сутність зазначених методів зводиться до того, щоб дати можливість країні-боржникові самостійно розвивати свою економіку, недопускати її банкрутства, яке може спричинити більш, ніж втрату частки кредитних вкладень позикодавцями.

Управління як зовнішнім, так і внутрішнім боргом включає комплекс заходів щодо його обслуговування -- це погашення позик, виплати процентів за ними, уточнення і зміни умов погашення випущених позик. Погашення позик здійснюється за рахунок бюджетних коштів. У деяких випадках держава вдається до рефінансування державного боргу, тобто погашення заборгованості шляхом випуску нових позик.

Виплата процентів, виграшів, коштів із погашення позик становить основну частку витрат на обслуговування державного боргу. До інших належать витрати з виготовлення, пересилання і реалізації цінних паперів держави, проведення тиражів виграшів, тиражів погашення і деякі інші витрати.

При обслуговуванні зовнішнього і внутрішнього боргів визначають коефіцієнт обслуговування. Для зовнішнього боргу його розраховують як відношення всіх платежів із заборгованості до валютних надходжень держави, виражене в процентах. Сприятливим рівнем обслуговування прийнято вважати значення показника 25%.

Методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення і анулювання позики. Конверсія -- це зміна дохідності позики. Держава, як правило, зменшує розмір процентів, які мають виплачуватися за позиками. Збільшення строків дії випущеної позики називають консолідацією. Консолідація і конверсія можуть провадитися також одночасно. Уніфікація позик -- це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики. В деяких випадках може здійснюватися обмін облігацій за регресивним співвідношенням, тобто коли декілька раніше випущених облігацій прирівнюють до однієї нової. Цей метод економічних обґрунтувань не має.

Відстрочення погашення позики, як правило, провадиться тоді, коли випуск нових позик є фінансово недоцільним, оскільки всі доходи від позик використовують на обслуговування раніше випущених позик. Усі зазначені методи застосовують і щодо внутрішнього боргу.

Відстрочення погашення боргових зобов'язань, а також анулювання боргу може застосовуватися як до внутрішніх, так і зовнішніх позик. Анулювання боргів може бути зумовлено фінансовою неспроможністю держави, тобто банкрутством, або політичними мотивами.

Управління державним внутрішнім боргом держави здійсняється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

1) безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

2) зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

3) оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

4) зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

5) прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в державі, рівень інфляції, ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності, ступінь ризику країни щодо неповернення боргу тощо.

Для покриття державного боргу можуть реалізовуватися такі заходи: використання валютних резервів держави; використання золотих резервів держави; збільшення обсягів експорту товарів і послуг; одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайного заходу.

За підсумками 2010 року державний борг України складає більше ніж 54 млрд. доларів або 42 % ВВП (за минулий рік борг зріс на рекордну суму ? 130 млрд. грн.).

За словами прем'єр-міністра України Миколи Азарова, виплати з обслуговування державного боргу України в 2012 році становитимуть близько 42 млрд. гривень. При цьому він нагадав, що в 2011 році сума виплат по боргах складає близько 88 млрд. гривень. В 2011-2014 роках Україна має виплатити за державним боргом майже 29,9 млрд. доларів. У березні держава має виконати боргові зобов'язання на 10,5 млрд. гривень. У січні-лютому 2011 року на погашення і виплату відсотків за державним боргом було витрачено 7,32 млрд. гривень.

Список використаної літератури

державний борг бюджет оподаткування

1. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.

2. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХГУ // Голос України. -- 1999.

3. Закон України "Про систему оподаткування" від 18 лютого 1997 р. // Голос України. -- 1997.

4. Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 р. // Уряд. кур'єр. -- 2001.

5. Податкова система України / За ред. В.М. Федосова. -- К.: Либідь, 1994.

6. Фінанси підприємств: Підручник / А.М. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 5-тє вид., перероб. та допов. - К.: КНЕУ, 2005.

7. Фінансова діяльність підприємств: Підручник /О.М. Бандурка та ін. - К.: Либідь, 2002.

Размещено на Allbest.ru