Нарахування і сплата прямих податків в сільськогосподарських підприємствах

43

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсовий проект

З дисципліни

Фінанси підприємств

На тему:

Нарахування і сплата прямих податків в с-г підприємствах

Зміст

Вступ

1. Сутність і значення справляння прямих податків

2. Фінансово-економічна характеристика господарюючого суб'єкта

3. Організація оподаткування господарюючого суб'єкта

3.1 Податок з власників транспортних засобів

3.2 Плата за використання природних ресурсів

3.3 Оподаткування доходів громадян

3.4 Фіксований с-г податок

3.5 Інші податки і збори

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються до бюджету держави, а також до інших цільових державних фондів. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону “Про систему оподаткування”. У ньому було визначено принципи побудови і визначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону “Про систему оподаткування”. Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 року.

В останньому варіанті закону дано більш повніше і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Податкова політика, і, як наслідок, податкова система кожної держави - одна з головних складових формування і розвитку економіки. Вона визначає умови і рівень розвитку держави, її соціальної сфери, обороноздатності, внутрішньої і зовнішньої політики. Впливають на неї і географічне положення країни, і традиції народу.

Держава шляхом скорочення або збільшення маси податкового надходження у Державний бюджет, зміни податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей, виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню господарської активності, створенню сприятливої кон'юктури, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації запланованої соціальної політики.

Використовуючи ті чи інші податкові пільги, держава регулює пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, пропорції в розвитку продуктивних сил. Податки справляють значний вплив на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу і технічного оновлення виробничого потенціалу держави.

Об'єктом дослідження є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Нива” Лубенського району Полтавської області.

Робота написана на матеріалах сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Нива”: річних звітів, податкової і фінансової звітності за 2003-2004 р.р., а також нормативно-правових актів.

1. Сутність і значення справляння прямих податків

Податки - особлива сфера виробничих відносин, своєрідна не лише економічна, але й фінансова категорія, а також найважливіший економічний важіль, що регулює взаємовідносини юридичних і фізичних осіб з державою в умовах ринку.

Податки - один з основних методів, що використовуються державою для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів суспільства.

Сутність податків (платежів) як економічної, фінансової категорії полягає в тому, що вони є обов'язковими внесками до бюджету відповідного рівня чи до державних цільових фондів, які здійснюють платники в порядку і на умовах, зазначених у відповідних законодавчих актах України про оподаткування. Виникнення і існування податків та інших податкових платежів пов'язано з виникненням і функціонуванням держави. Держава без податків не може існувати, тому податки є вихідною категорією, що відображає істотні риси і властивості загальнодержавних фінансів. Податки і платежі, що внесені платниками до бюджету, стають власністю держави і є матеріальною базою фінансового забезпечення виконання нею соціально-економічних і військово-політичних обов'язків.

За економічним змістом податки - це фінансові відносини між державою і платниками податків з приводу створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, які необхідні державі для виконання своїх функцій. Ці взаємовідносини, в своїй більшості, мають односторонній характер - від платників до держави у вигляді сплати платниками відповідних податків до бюджету. В той же час, у певному обсязі ці взаємовідносини мають і двосторонній характер, як від платників - державі, так і від держави - платникам податків: юридичним особам - у вигляді бюджетного фінансування різних заходів; фізичним особам - у вигляді виплати їм відповідних субсидій.

Податки мають суспільний зміст і матеріальну основу. Суспільний зміст виявляться в перерозподілі національного доходу, в тому, що вони виступають частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Матеріальна основа податків полягає в тому, що вони є сумою грошових коштів, мобілізованих державою у платників податків.

Платежі, що сплачуються державі юридичними і фізичними особами, - бувають трьох видів: податок, відрахування, плата.

Плата - це вид платежу, що сплачується платником за щось. Наприклад, плата за воду, яка збирається з водогосподарських систем, попенна платня як форма лісового доходу. Розмір платні завжди залежить від обсягу ресурсів, що використовуються. Чим більший обсяг використаних ресурсів, тим, при незмінній ставці, більший розмір платні за них, і навпаки.

Відрахування - це вид платежу, що передбачає цільове призначення і вираховується від чогось. Наприклад, відрахування від заробітної плати до фонду соціального страхування, до Пенсійного фонду. Розміри відрахувань встановлюються в законодавчому порядку до відповідного джерела (бази). Змінювати ставки відрахувань і використовувати кошти не за призначенням не дозволяється, крім як у законодавчому порядку.

Податки - це вид платежу, що сплачується платниками для утримання державних структур і виконання ними функцій управління, соціальної, економічної та ін. Податки, в своїй більшості, не мають конкретного цільового призначення. Розраховуються вони і сплачуються в порядку, встановленому законодавством, в цьому їх основна відмінність від зборів і платежів.

Окрім податків і податкових платежів, у доход бюджету надходять і так звані неподаткові платежі (доходи від продажу конфіскованого майна). Ці платежі надходять до бюджету лише тому, що він е основним централізованим фондом грошових коштів держави. Вони не мають цільового характеру, їх відмінність від податків і податкових платежів полягає в тому, що вони не є фіскальним інструментом формування доходів бюджету, всупереч податкам і податковим платежам, які виконують таке призначення.

У цілому, призначення податків і податкових платежів до бюджету полягає в тому, щоб забезпечити витрати держави на утримання держуправління, оборону країни, вирішення економічних і соціальних завдань суспільства, а також на створення умов для підвищення ефективності виробництва і регулювання споживання в суспільстві.

Сплата податків і податкових платежів пов'язана з перерозподілом знов створеної вартості. Таким чином, вони є частиною єдиного процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин. Реалізація цих відносин здійснюється через функції, що виконують податки [48].

Порядок обчислення окремих податків та умови їх сплати можуть позитивно впливати на діяльність підприємств у цілому чи на окремі напрямки їхньої діяльності. На основі цього робиться спроба наділити податки стимульовальною функцією. Але насправді -- це виявлення їхньої регулювальної функції. Стягнення окремих податків може обмежувати, створювати несприятливі умови для діяльності суб'єктів господарювання. У цьому також виявляється регулювальна функція податків. Найпоширенішим і найобгунтованішим є погляд, що податки виконують дві основні функції -- фіскальну та регулювальну. податок сільськогосподарський оподаткування

Фіскальна функція податків є важливою для характеристики їхнього суспільного призначення. Вона виявляється в мобілізації коштів у розпорядження держави, формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання її функцій та реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція притаманна всім податкам. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів у розпорядження держави. Це досягається встановленням порядку визначення об'єкта оподаткування, методики його розрахунку, визначенням розміру ставок податків і термінів їх сплати, запровадженням штрафних санкцій за порушення податкового законодавства.

3 підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання (додаток). Слід звернути увагу, що виявлення регулювальної функції податків визначається багатьма обставинами, факторами і є досить складним питанням у системі оподаткування. Виконання податками цієї функції безпосередньо залежить від досконалості законодавчих і нормативних документів з оподаткування та їх практичної реалізації. Безперечно, що можливість виявлення регулювальної функції окремими податками є різною, а отже, має місце і різний їхній вплив на діяльність підприємства [50].

Розглядаючи функції податків, слід відмітити, що вони діють одночасно і взаємопов'язано, їх не можна протиставити одна одній. Неможливо також розділяти податки на чисто фіскальні і регулюючі, бо без фіскальної їх дії не може бути і регулюючої.

Застосування податків як фінансових регуляторів - тонка і складна справа, бо вони зачіпають усі сторони життя як платника податків, так і суспільства в цілому. Ефективність застосування податків залежить від їх реальності, об'єкта оподаткування, розміру ставок, податкових пільг, сталості законів про оподаткування та ін., тобто від сталості і реальності податкового механізму, податкової системи. Тому завданням держави в сфері податків, в умовах ринкової економіки, є створення такої системи оподаткування, таких умов для платників податків, які б сприяли підвищенню ефективності виробництва і зростанню доходів бюджету, що дозволило б державі найкращим чином виконувати свої функції.

2. Фінансово-економічна характеристика господарюючого суб'єкта

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Нива” створене і діє у відповідності до Закону України "Про підприємства в Україні", Статуту. В зв'язку з введенням в дію Указу Президента про реструктуризацію КСП “Нива” було реорганізовано в СТОВ “Нива” 26 січня 2000 року. СТОВ “Нива” є правонаступником КСП “Нива”.

СТОВ “Нива” знаходиться за адресою : Полтавська область, Лубенський район, с. Остапівна.

Метою діяльності СТОВ “Нива” є:

- зниження витрат на виробництво, підвищення якості продукції для забезпечення її конкурентноздатності;

- забезпечення надійності і ефективності виконання державних замовлень, контрактів та договорів;

- підвищення і зростання рентабельності і прибутковості виробничої діяльності, збільшення реальних доходів учасників товариства і посилення їх зацікавленості за кінцеві результати праці.

Діяльність колективного підприємства здійснюється в інтересах підприємства для одержання прибутку і задоволення на цій основі економічних і соціальних потреб працівників підприємства.

Предметом діяльності СТОВ “Нива” є :

- організація і здійснення оптової і роздрібної торгівлі сільськогосподарською продукцією на договірній, посередницькій та комерційній основі;

- організація та проведення виставок і ярмарків сільськогосподарської продукції ;

- виробництво і реалізація сільськогосподарської продукції;

- прийом та продаж сільськогосподарської продукції від підприємств і

населення за готівку, на умовах обмінних операцій

СТОВ “Нива” є юридичною особою, має самостійний баланс, круглу печатку, штампи, розрахункові та інші рахунки в установах банку, здійснює облік і веде звітність відповідно до чинного законодавства.

Майно господарства складається з основних фондів та оборотних коштів, а також інших матеріальних та нематеріальних цінностей, вартість яких відображується у балансі товариства.

СТОВ “Нива” працює на основі повного господарського розрахунку і самофінансування. Володіє повною самостійністю у вирішенні питань господарської діяльності, визначає форми управління виробництвом, приймає управлінські рішення щодо виробництва та реалізації продукції. СТОВ “Нива” спеціалізується на вирощуванні озимої пшениці, кукурудзи, цукрового буряка.

Фінансовий стан підприємства - це його активи і пасиви, що відображають наявність і розміщення ресурсів на певну дату.

Одним із основних показників фінансового стану підприємства є прибуток (рентабельність). В умовах ринку підприємство цікавить розмір чистого прибутку, тобто частки, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати всіх необхідних платежів із прибутку, тому прибутковість розраховується. як відношення чистого прибутку до виручки від реалізації без податку на додану вартість.

Чистий прибуток господарства утворюється з надходжень від господарської діяльності, залишається у повному його розпорядженні після покриття матеріальних та прирівняних до інших витрат і виплат на оплату праці, сплати відсотків по кредитах банків, внесення до бюджету передбачених законодавством України податків та інших платежів.

Резервний фонд СТОВ “Нива” створюється в розмірі, що становить 25 відсотків статутного фонду господарства. Цей фонд використовується для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків та позапланових витрат. Фонд формується шляхом щорічних відрахувань у розмірі 5 відсотків суми чистого прибутку. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку і на інші цілі не витрачаються.

Таблиця 2.1 Показники оцінки платоспроможності СТОВ “Нива”

№ п/п	Показники	Роки	Відхилення (+,-) звітного року до базового
		2002	2003	2004
1.	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,01	0,002	0,019	+0,09
2.	Проміжний коефіцієнт покриття	0,025	0,043	0,049	+0,024
3.	Загальний коефіцієнт покриття	0,938	1,297	0,913	-0,025
4.	Коефіцієнт загальної платоспроможності	1,866	1,557	1,532	-0,334

Із таблиці 2.1. можна зробити висновок, що коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм ліквідності господарства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідністю погасити негайно, в СТОВ “Нива” цей показник надзвичайно малий, хоча в 2004 році він збільшився на 0,09 в порівнянні з 2002 роком. Проміжний коефіцієнт покриття в господарстві з кожним роком зростає, що є позитивною тенденцією. Загальний коефіцієнт покриття характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування господарства цей показник має бути більшим за одиницю. В СТОВ “Нива” загальний коефіцієнт покриття був більшим за одиницю лише в 2003 році - 1,297. Коефіцієнт загальної платоспроможності характеризує співвідношення активів до зобов'язань. В 2004 році цей показник був на 0,334 менший ніж в 2002 році.

Таблиця 2.2 Показники структури капіталу СТОВ “Нива”

№ п/п	Показники	Роки	Відхилення (+,-) звітного року до базового
		2002	2003	2004
1.	Коефіцієнт автономії	0,095	0,358	0,244	+0,149
2.	Коефіцієнт концентрації залученого капіталу	0,906	0,642	0,756	-0,15
3.	Коефіцієнт фінансування	0,104	0,557	0,322	+0,218
4.	Коефіцієнт фінансового ризику	9,573	0,179	3,106	-6,467
5.	Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів	-	-	-	-

Із даної таблиці видно, що коефіцієнт автономії в господарстві збільшився на 0,149 в порівнянні з 2002 роком, це означає, що в 2004 році збільшилася частка власного капіталу в структурі пасиву балансу. Коефіцієнт концентрації залученого капіталу характеризує частку залученого капіталу у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. В 2004 році цей показник зменшився на 0,15 в порівнянні з 2002 роком. Коефіцієнт фінансування в господарстві відсутній, так як довгострокових зобов'язань СТОВ “Нива” не має.

Таблиця 2.3 Аналіз майна СТОВ “Нива”

Показник	На початок року	На кінець року	Відхилення (+ -)
1. Усього майна	1089,7	1081,1	-8,6
2. Основні і необоротні активи	182,3	437,2	+254,9
- у % до загальної вартості майна	16,7	40,4	23,7
3. Оборотні кошти разом	907,4	643,9	-263,5
- у % до майна	83,3	59,6	-23,7
4. Матеріальні оборотні кошти	877,3	609,4	-267,9
- у % до всіх оборотних коштів	96,7	94,6	-2,1
5. Грошові кошти і короткострокові цінні папери	1,5	13,2	+11,7
- у % до всіх оборотних коштів	0,2	2,1	+1,9

З таблиці 2.3. видно, що загальна вартість майна в СТОВ “Нива” зменшилася на8,6 тис.грн.. У його складі на початку року основних і необоротних активів було 16,7%. За рік вони збільшилися на 254,9 тис.грн., а їх питома вага у вартості майна збільшилася на 23,7%. Оборотні кошти за рік зменшилися на 263,5 тис.грн., а їх частка у вартості активів зменшилася на 23,7%. При цьому зменшилася частка матеріальних оборотних коштів на 2,1%, а частка грошових коштів в структурі оборотних коштів збільшилася на 1,9%.

Із таблиці 2.4. видно, що СТОВ “Нива” в 2004 році одержало самі високі прибутку за останні 3 роки - 297,4 тис.грн. Відповідно і рентабельність була самою високою - 18,88%, що означає, що на кожну затрачену гривню господарство одержало 18 копійок прибутку. Галузь тваринництва в СТОВ “Нива” є збитковою. Промислова продукція в 2002 році була збитковою (20 тис.грн), але вже в 2002 році господарство одержало прибутки по промисловій продукції - 2,4 тис.грн. СТОВ “Нива” в 2004 році значно покращило свою діяльність в порівнянні з останніми роками.

Таблиця 2.5 Склад джерел власного капіталу

№	Джерела власних коштів	2003 рік тис.грн	2004 рік тис.грн.	Відхилення (+ -)
1	Статутний фонд	69,9	115	45,1
2	Додатковий капітал	-	-	-
3	Інший додатковий капітал	320	189,2	-130,8
4	Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)	-	-40,9	-40,9
5	Резерв на покриття наступних витрат та платежів	-	-	-
6	Заборгованість за майно в оренді	-	-	-

Із таблиці можна зробити висновок, що статутний капітал в господарстві збільшився на 45,1 тис.грн. за рахунок внесення коштів учасниками товариства. Інший додатковий капітал зменшився на

130,8 тис. грн. В 2003 році в СТОВ “Нива” не було нерозподіленого прибутку, а в 2004 році в господарстві непокритий збиток склав 40,9 тис.грн.

3. Організація оподаткування господарюючого суб'єкта

Статтею 3 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. При цьому фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, базується на даних бухгалтерського обліку.

На стадії організації бухгалтерського обліку підприємство самостійно:

- визначає облікову політику

- обирає форму бухгалтерського обліку як повну систему регістрів обліку, порядок і спосіб реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних основ, встановлених законом про бухгалтерський облік

- затверджує правила документообороту і технології обробки облікової інформації.

Головний бухгалтер СТОВ “Нива”, на якого покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства :

- забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних основ бухгалтерського обліку, складання і подання в установлені строки фінансової звітності

- організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій

- бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею і відшкодуванням витрат від нестачі, крадіжки та псування активів підприємства.

Законом про бухгалтерський облік вперше встановлено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах несе керівник підприємства.

Керівник СТОВ “Нива” зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами і службовими працівниками, причасними до бухгалтерського обліку.

Отже, організацією бухгалтерського обліку на підприємстві повинен займатися не тільки головний бухгалтер, а й керівник підприємства.

Статтею 4 Закону про бухгалтерський облік встановлені основні принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Відповідно до принципу послідовності, необхідно, щоб підприємством було забезпечено постійне (з року в рік) застосування обраної облікової політики.

Облікова політика являє собою сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання й подання фінансової звітності.

Оскільки на підставі даних бухгалтерського обліку формуються показникn фінансової звітності, а бухгалтерський облік ведеться щоденно із застосуванням обраної облікової політики, підприємству необхідно починаючи діяльність, сформувати свою облікову політику, відобразивши її у відповідному наказі. Цей наказ повинен бути затверджений керівником підприємства.

Облікова політика застосовується щодо подій та операцій з моменту їх виникнення. Причому, якщо відповідно до колишньої системи обліку наказ про організацію бухгалтерського обліку підготовлювалося підприємством кожен рік, то наказ про облікову політику підприємство підготовлює 1 раз - на початку свої діяльності.

Пунктом 23 П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" визначено, що підприємство повинно висвітлювати облікову політику шляхом описування :

- принципів оцінки статей звітності

- методів обліку окремих статей звітності

Відповідно до пункту 9 П(С)БО "Виправлення помилок та зміни у фінансових звітах" облікова політика може змінюватися тільки якщо :

а) змінюються статутні вимоги

б) змінюється вимоги органу, який затверджує положення б/о

в) зміни забезпечують достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.

Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Таким чином, при формуванні облікової політики у наказі про її затвердження, підприємству необхідно відобразити принципи та методи обліку, які воно має право обрати відповідно до Закону про бухгалтерський облік та П(С)БО і які за порушенням підприємства можуть залишатися незмінними протягом усієї діяльності.

Отже, наказ про облікову політику має такі розділи :

1. Тривалість операційного циклу. (Операційний цикл - це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів або послуг)

2. Порядок віднесення необоротних матеріальних активів до малоцінних необоротних матеріальних активів та основних засобів. Методи нарахування амортизації основних засобів

3. Переоцінка і методи амортизації нематеріальних активів

4. Методи вибуття запасів

5. Порядок визначення резерву сумнівних боргів

6. Резерв для забезпечення майбутніх витрат

7. Порядок визначення доходу, пов'язаного з наданням послуг

8. Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції (робіт і послуг)Бухгалтерський облік розрахунків за податками і платежами ведуть на балансовому рахунку 64 «Розрахунки за податками та платежами», який призначено для узагальнення інформації розрахунків підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства, та за фінансовими санкціями, що справляються у дохід бюджету. Порядок справляння таких платежів регулюється чинним законодавством.

За кредитом рахунка 64 «Розрахунки за податками й платежами» відображуються нараховані платежі до бюджету, за дебетом -- належні до відшкодування з бюджету податки, їх списання тощо.

3.1 Податок з власників транспортних засобів

Протягом багатьох десятиліть громадяни--власники транспортних засобів сплачували місцевий збір. З прийняттям у 1981 р. Положення про місцеві податки збір було замінено місцевим податком, і до оподаткування було притягнуто як населення міст, так і сільське населення. Починаючи з 1988 р., податок поширився і на транспортні засоби підприємств. В Україні податок з власників транспортних засобів справлявся на основі Закону України від 11 грудня 1991р. в Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів* (зі змінами та доповненнями). 18 лютого 1997 р. було прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України „Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

Платниками зазначеного податку є юридичні та фізичні особи (як українські, так і іноземні, або особи без громадянства), які мають власні транспортні засоби, зареєстровані в Україні. До платників податку належать також власники моторних човнів, мотосаней тощо, що сплачують податок до місцевих бюджетів за місцем перебування власників транспортних засобів. До числа платників не належать філії та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб. Тому обчислювати та вносити до бюджету податок з власників транспортних засобів повинні саме юридичні особи.

Об'єкт оподаткування

Враховуючи те, що податок на транспортні засоби справляється з власників транспортних засобів, що зареєстрували їх, однією з вимог постанови Кабінету Міністрів України № 1388 від 7 вересня 1998 р. «Про затвердження Правил державної реєстрації й обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів і мотоколясок» є обов'язковість "реєстрації транспортних засобів протягом 10 діб після їх придбання, одержання або появи обставин, що вимагають внесення змін до реєстраційних документів. Відповідно до Закону України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух» (ст. 34) державній реєстрації й обліку підлягають призначені для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування автомобілі, автобуси, самохідні машини, сконструйовані на шасі автомобілі, мотоцикли всіх типів, марок і моделей, причепи, напівпричепи і мотоколяски.

Транспортні засоби реєструють на підприємства та громадян. Якщо транспортний засіб належить кільком громадянам, то реєстрація здійснюється на одного з них (громадянина, на якого оформлені документи, що підтверджують правомірність придбання засобу). Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, документів, що підтверджують його особу, а також документів, що підтверджують правомірність придбання або одержання транспортного засобу, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки, а також вимогам, які є основою для внесення змін у реєстраційні документи. Реєстрація транспортних засобів здійснюється за умови сплати передбачених податків, зборів та інших видів платежів (при перетинанні через митний кордон України транспортного засобу імпортер має надати документ, що підтверджує сплату мита, акцизного збору і ПДВ). Правомірність придбання транспортних засобів, номерних агрегатів підтверджується документами, виданими торговими організаціями, митними органами і судами, нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами -- виробниками транспортних засобів, військовими частинами, відділами матеріальних фондів оперативних командувань підприємств, підрозділів Державтоінспекції тощо.

Особливістю чинної редакції Закону є високий ступінь деталізації об'єктів оподаткування: вперше в податковому законодавстві (не враховуючи акцизного збору і митних зборів) об'єкти оподаткування закріплені чотиризначним кодом

відповідно до Гармонізованої системи опису і кодування товарів, що значною мірою спрощує роботу зі сплати цього податку, оскільки розділом другим Рекомендацій про порядок обліку платників, нарахування податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів дана докладна характеристика кожного виду транспортного засобу.

Оподатковуванню підлягають усі включені до об'єкта оподаткування і зареєстровані в Україні відповідно до чинного порядку транспортні засоби (включаючи відомчу реєстрацію транспорту військових частин, технологічного транспорту -- органами Держнаглядорохоронпраці, спортивних автомобілів -- органами Держкомспорта тощо), а не тільки ті, які підлягають реєстрації в органах Державтоінспекції України.

4. Ставка оподаткування

Ставки податку встановлені в гривні за 100 см³ обсягу циліндрів двигуна, з розрахунку на 1 кВт (для транспортних засобів з електродвигунами) або розрахунку на 100 см довжини (для катерів і яхт).

Прив'язка ставок податку до обсягу циліндрів двигуна транспортного засобу в сучасних умовах, на наш погляд, не відображає особливостей оподаткування транспортних засобів. Річ у тім, що той самий обсяг циліндрів двигуна може мати різну потужність. І при цьому потужність двигуна (до якої, по суті, повинне прив'язуватися оподаткування транспортного засобу) не відображається його обсягом; варто також враховувати і деякі способи, що збільшують потужність двигуна (турбонадуви тощо). Саме тому необхідно при встановленні ставок оподаткування за основу брати кількість кінських сил, що Відображає потужність двигуна транспортного засобу. І Ставка податку розраховується на 1 день кварталу, в якому здійснюється сплата податку. За більшістю транспортних засобів (особливо за легковими автомобілями) ставку податку Порівняно з попередньою редакцією Закону істотно збільшено.

Законодавством встановлено обов'язок сплати податку з власників автомобілів легкових, вантажних (вантажопідйомністю більше 7 т), автобусів. Усі транспортні засоби, що належать до цих категорій, підлягають оподатковуванню за одними ставками, для інших самохідних машин та механізмів передбачено використання інших розмірів ставок податку. При цьому слід мати на увазі, що пасажирські автомобілі місткістю до 8 чоловік, включаючи водія, належать до легкових автомобілів, понад 8 чоловік -- до автобусів.

На відміну від основної маси податкових платежів, що використовують відносні ставки, цей податок передбачав систему абсолютних ставок (від 50 копійок до 2 карбованців 04 копійок), що при значних темпах інфляції було абсурдно. Зміни ст. З саме і торкнулися цієї сторони проблеми, внаслідок чого були закладені ставки в частинах від мінімальної заробітної плати без індексації (від 0,005 до 0,03 мінімальної зарплати), а потім в ЕКЮ. їв підсумку знову відбулося повернення до ставок, виражених у національній валюті України: від 0,5 грн. до 30 грн. (Закон України від 16 червня.1999 року). Розмір ставки податку встановлюється залежно від об'єкта оподаткування (автомобілі легкові, вантажні, мотоцикли, моторолери, мотоблоки тощо), визначеного відповідно до коду по Гармонізованій системі опису і кодування товарів, і ставки податку на рік: з 100 см³ об'єму циліндрів двигуна, з 1 кВт потужності двигуна або 100 см довжини. Ставка податку закріплена в гривні і варіює в межах від 0,5 грн. з 1 кВт по автомобілях з електродвигуном до 30 грн. по легкових автомобілях з об'ємом циліндрів від 3501 куб. см і більше.

Закон не передбачає прогресивне оподаткування, оскількиоб'єкт оподаткування незмінний, і припускає застосуваннятвердих ставок податку.

5. Пільги щодо податку

Порівняно традиційну систему пільг можна поділити на дві групи. Перша -- платники, яких повністю звільнено від сплати податку. Це підприємства автомобільного транспорту загального користування, державні бюджетні установи й організації, інваліди, що мають мотоколяски або автомобілі з ручним керуванням тощо. Друга група -- платники, для яких ставка податку скорочується на 50 відсотків (пожежні машини, машини швидкої допомоги тощо). Закон надає право місцевим органам державної влади звільняти повністю або частково від сплати податку окремих платників за наявності вагомих причин. Законом України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» передбачено такі пільги щодо цього податку.

1. Повністю звільнені від сплати податку:

а)підприємства автомобільного транспорту загального користування -- щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду. Така пільга була й раніше, але при її застосуванні слід пам'ятати, що передача таких транспортних засобів в оренду (навіть якщо їх використовуватиме орендар для перевезення пасажирів і за тими самими та рифами) розглядається як нецільове використання транспорту, а, отже, орендодавець втрачає право на пільгу, що підтверджується листом Державної податкової адміністрації України № 17-114-4/10-447 від 28 жовтня 1996 р.;

б)навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів щодо навчальних транспортних засобів за умови використання їх за призначенням.

Ліміти кількості одиниць транспортних засобів установлює вищестояща організація, про що видається лімітна довідка про витрати бюджету на наступний рік.

Якщо установи й організації, що фінансуються з державного бюджету, використовують транспортні засоби не за цільовим призначенням, права користування такою пільгою бюджетна організація не має. Що стосується використання в розмірі ліміту кількості транспортних засобів, то, якщо . кількість транспортних засобів перевищує встановлений ліміт, податок бюджетними установами й організаціями за такі одиниці транспортних засобів сплачується на загальних підставах; в) особи, зазначені в пунктах 1 і 2 ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статтях 4--11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статтях 6 і 8 Закону України «Про основні засади загального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні можуть користатися пільгою² на один легковий автомобіль з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см³, а інваліди І і II груп незалежно від об'єму циліндрів, або на один мотоцикл з об'ємом циліндрів двигуна до 650 см³ або на один моторний човен або катер (крім спортивного) з довжиною корпуса.

Отже, якщо громадянин відповідно до положень законодавства, що втратили чинність, звільнявся від сплати цього податі ку на всі особисті транспортні засоби при проведенні технічного огляду, то при проведенні технічного огляду транспортних засобів після 1 вересня 1996 р. він відповідно до вимог зазначеної постанови може бути звільнений від сплати податку лише на транспортні засоби, зазначені в постанові, а на! Інші особисті транспортні засоби податок необхідно сплачувати на загальних підставах. Це роз'яснення дається в листі Державної податкової адміністрації України № 17-0317-110/10-137;5від 24 лютого 1997р.;

г) особи, зазначеній пунктах 3 і 4ст. 14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» -- щодо одного легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна до 2500 см³ або одного мотоцикла з об'ємом циліндрів до 650 см³ або одного човна моторного або катера (крім спортивного) з довжиною корпуса до 7,5 м до їх відселення та протягом трьох років після переселення з зони гарантованого добровільного відселення та зони посиленого радіоекологічного контролю.

Звільняються від сплати податку на 50 відсотків:

а) сільськогосподарські підприємства-товаровиробники за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти (спеціалізація підприємства визначається статутом або загальним класифікатором галузей господарства Міністерства статистики України

б) громадяни, у власності яких є легкові автомобілі (код87.03), вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Українідо 1990 року включно.

Пільга в поточному році надається, якщо право на неї виникло до настання терміну сплати податку тобто перед реєстрацією або перереєстрацією і технічним оглядом транспортних засобів. З появою права на пільгу після терміну сплати податку пільга в даному році не надається.

Не визнаються об'єктами оподаткування: трактори на гусеничному ходу; мотоцикли, мопеди і велосипеди з обсягом циліндра двигуна до 50 см³; автомобілі спеціального призначення: швидкої допомоги і пожежні ж машини і механізми для сільськогосподарських робіт; транспортні засоби вантажні, самохідні, які використовуються на заводах, у портах і аеропортах для перевезення вантажів на короткі відстані; окремі види яхт, вітрильних судів і човнів, спортивний водний транспорт. Транспортні засоби, які не є об'єктами оподаткування, перераховано в розділі 3 рекомендацій до Гармонізованої системи опису і кодування товарів «Товарна номенклатура зовнішньоекономічної діяльності».

Податок з власників транспортних .засобів не справляється за транспортні засоби, якщо вони не перебувають на обліку Державтоінспекції або інших органах; які проводять їх реєстрацію, перереєстрацію або техогляд. Якщо право користування транспортним засобом передано за дорученням іншій особі, податок з власників транспортних засобів сплачується його власником від його імені або особою; якій воно передано, якщо це передбачено в дорученні на право користування транспортним засобом за місцем проживання власника.

Відповідно до Закону України «Про систему оподаткування» Верховна Рада Автономної Республіки; Крим, сільські, селищні; міські ради можуть встановлювати додаткові пільги з , оподаткування в межах сум, що надходять до їх бюджетів. Для ; вирішення питань про надання додаткової і пільги щодо податку з власників транспортних засобів Платник повинен звернутися до відповідної ради. Подача заяви про звільнення від сплати податку не припиняє його сплати або справляння. Якщо подання підприємства про наданий додаткової пільги буде задоволено відповідного радою, в особовому рахунку платника на підставі такого рішення робиться відповідний запис.

6. Обчислення і сплата податку

Терміни сплати податку практично прив'язуються до часу здійснення технічного огляду транспортного засобу. Сплачується, податок щорічно, але не пізніше першого півріччя перед реєстрацією, перереєстрацією або щорічним технічним оглядом. Обчислення податку здійснюється, виходячи із сумарної потужності транспортного засобу, з урахуванням його різновиду і ставки, встановленої в статтях 2 і 3 Закону «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів».

Конкретні терміни сплати податку Законом не передбачено, однак зафіксовано, що він виплачується перед реєстрацією або перереєстрацією технічним оглядом транспортних засобів. При цьому органам Державтоінспекції та іншим органам, уповноваженим проводити реєстрацію або технічний огляд, пред'являються квитанції (платіжні доручення) про сплату податку або документи, що є підставою для надання пільги (для громадян цими документами є посвідчення, посвідчення про право на пільги, а також довідки, видані органами Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України).

Нова редакція Закону передбачає різні терміни сплати податку. Якщо для фізичних осіб він збігається з моментом здійснення технічного огляду перед реєстрацією, перереєстрацією, технічним оглядом транспортного засобу, то юридичні особи сплачують його щоквартально рівними частками до 15 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Суми, що надходять за рахунок цього податку, розподіляються у співвідношенні: 85% -- використовуються на фінансування ресурсів, пов'язаних з будівництвом, реконструкцією, ремонтом і утриманням автомобільних доріг загального користування, а також сільських-доріг; 15% --надходять до бюджетів місцевого самоврядування на ремонт і утримання вулиць у населених пунктах, що є в комунальній власності, автомобільних доріг і доріг загального користування державного значення. Податок з власників транспортних засобів є джерелом фінансування будівництва, реконструкції, ремонту і утримання автомобільних доріг загального користування і проведення природоохоронних заходів на водоймищах. Підприємства сплачують податок щокварталу рівними частинами, виходячи з розрахунку суми податку за рік, а громадяни можуть його сплачувати щорічно або один раз у два роки, але не пізніше першого півріччя року, у якому здійснюється технічний огляд. Сума податку розраховується на підставі діючих ставок. За украде--. ний транспортний засіб податок не сплачується за умови, що факт крадіжки підтверджено документами органів, які порушили кримінальну справу.

Контроль за правильністю справляння податку відповідно до Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів» покладено на державні податкові органи й органи, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію і техогляд транспортних засобів. Державні податкові інспекції зобов'язані систематично контролювати в органах, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію і техогляд транспортних засобів, у тому числі водних, правильність справляння податку, повноту і своєчасність сплати податку й у разі несплати податку вживати заходів з його стягнення.

Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється при видобутку:

1)раніше погашених запасів корисних копалин, віднесених у процесі розробки родовищ до категорії втрачених у надрах;

вуглецевої сировини з нерентабельних шпар з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у населених пунктах нафтогазопромислових районів;

підземних вод, які не використовуються у господарстві, видобуток яких є технологічно змушеним у зв'язку з видобутком інших корисних, копалин у обсягах, погоджених з відповідними органами Державного гірського нагляду, Державного геологічного контролю й охорони навколишнього природного середовища.

копалин; що здійснюється для усунення забруднення надр;

копалин для усунення їх шкідливої дії (засолення, заболочування, забруднення тощо).

Збір за геологорозвідувальні роботи сплачують у два етапи.

1. Здійснюються авансові платежі у строки: до 20 числа третього місяця звітного кварталу і до 20.числа місяця, наступного за звітним кварталом у розмірі однієї третини суми розрахованого збору.}

2. Остаточна сплата відрахувань здійснюється протягом 10 днів, наступних за останнім днем граничного терміну надання розрахунку збору, з обліком сплачених авансових внесків.

Збір за геологорозвідувальні роботи в повному обсязі зараховується до державного бюджету на рахунок, відкритий відповідно до коду_;бюджетної класифікації.

3.2 Збір за спеціальне використання природних ресурсів

Специфіка збору за спеціальне використання природних ресурсів полягає в тім, що його назва відображає смислове ша-вантаження платежу, але не дає його точного визначення. До збору за використання природних ресурсів належать:

плата за спеціальне використання лісових ресурсів;

плата за спеціальне використання водних ресурсів;

плата за спеціальне використання надр при видобутку

Плата за спеціальне використання лісових ресурсів

Справляння плати за спеціальне використання природних ресурсів здійснюється відповідно до статей 89--91 Лісового кодексу України і Порядку справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів і користування земельними ділянками лісового фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. й інших нормативних актів¹. Розрізняють спеціальне та загальне використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється тільки на території земельних ділянок, наданих у користування. Такими користувачами можуть бути один чи кілька тимчасових лісокористувачів у тому разі, якщо використовуються кілька лісових ресурсів. Дозволяється здійснювати такі види спеціального використання лісових ресурсів: заготівлю деревини під час рубки головного користувача; заготівлю живиці; заготівлю другорядних лісових матеріалів (пінь, дуб, кора й інше); побічне лісове використання.

Постійними користувачами можуть бути: спеціалізовані лісогосподарські підприємства, інші підприємства, установи, організації, у яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також проведення науково-дослідних робіт. Для постійного використання можуть надаватися земельні ділянки лісового фонду, площа яких не перевищує 5 гектарів. Право постійного користування земельними ділянками лісового фонду закріплюється державним актом на право постійного користування землею.

Тимчасовими користувачами можуть бути: підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, релігійні організації, громадяни України, іноземні юридичні особи і громадяни. Земельні ділянки лісового фонду надаються в тимчасове користування за умови згоди постійного лісокористувача земельними ділянками лісового фонду. Тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути короткостроковим -- до 3-х років і довгостроковим -- від 3-х до 25 років. У тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за згодою сторін у договорі.

За спеціальне використання лісових ресурсів передбачені такі види плати:

за встановленими таксами;

у вигляді орендної плати;

у вигляді доходу, отриманого від реалізації лісових ресурсів на конкурсних умовах.

Розмір збору за спеціальне використання лісових ресурсів установлюється, виходячи з лімітів їх використання, такс на лісову продукцію і послуг з урахуванням якості та доступності. Такси і порядок справляння збору на лісові ресурси державного значення встановлює Кабінет Міністрів України, а на лісові ресурси місцевого значення -- Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. У разі застосування конкурсних умов реалізації лісових ресурсів плата встановлюється не нижче чинних такс. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди, однак не нижче встановлених такс на лісові ресурси.

Розрахунок збору подають платники протягом 40 днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу.

Платежі за спеціальне використання лісових ресурсів державного значення зараховуються в розмірі 80 відсотків до державного бюджету, 20 відсотків -- до місцевих бюджетів за їх . місцезнаходженням. Плата за спеціальне використання лісових ресурсів місцевого значення зараховується відповідно до бюджетів місцевого самоврядування. Ці платежі спрямовуються на виконання робіт з відновлення лісів, проведення лісогосподарських заходів і утримання лісів у належному санітарному стані.

Плата за спеціальне використання водних ресурсів

Відповідно до Водного кодексу України, плата за спеціальне водовикористання справляється з метою забезпечення раціонального використання й охорони вод, відновлення водних ресурсів і включає плату за забір води з водних об'єктів і за скидання в них забруднюючих речовин. До спеціального використання водних ресурсів Залежить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільськогосподарських потреб, а також потреб населення. Воно здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв і установок або без їх застосування, що впливає на якісні і кількісні показники стану водних ресурсів.

Плата встановлена за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До водних ресурсів загальнодержавного значення належать:

а)поверхневі води, віднесені до басейнів рік, що розташовані чи використовуються на території кількох областей, включаючи всі припливи;

б)підземні прісні води.

До водних ресурсів місцевого значення належать водні ресурси, що не є ресурсами загальнодержавного значення. Перелік водних ресурсів місцевого значення визначає Державний комітет з водного господарства за участю Міністерства охорони навколишнього природного середовища.

Спеціальне використання водних ресурсів можливо тільки за наявності відповідного дозволу, порядок видачі якого затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»¹. Крім того, Порядок справляння з(5ору за спеціальне використання водних ресурсів і збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту визначений постановою Кабінету Міністрів України від 16 серпня 1999 р.

Платниками платежів за спеціальне використання водних ресурсів є суб'єкти підприємницької діяльності -- водокористувачі незалежно від форм власності, які є юридичними особами, включаючи підприємства гідроенергетики і водного транспорту, підприємства з іноземними інвестиціями, їх філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами, але мають окремий баланс, розрахункові рахунки у банку. Плату за спеціальне використання водних ресурсів вносять також господарські виробничі підрозділи, що не мають юридичного статусу і підвідомчі негоспрозрахунковим організаціям. У деяких випадках фізичні особи також зобов'язані платити за спеціальне використання води.

Об'єктом обчислення плати за спеціальне використання водних ресурсів є обсяг води, що водокористувачі беруть для власних потреб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарчих систем (поверхневих чи підземних джерел) чи від інших водокористувачів або від підприємств комунального господарства. Підприємства, що використовують на потреби охолодження устаткування оборотну систему водопостачання, плату в бюджети вносять тільки за воду, що відбирають з водогосподарчих систем і використовують для поповнення оборотної системи. Розмір плати за забір води з водних об'єктів визначається на основі нормативів оплати фактичного забору води і встановлених лімітів на забір води.