Шляхи удосконалення фінансів культури
Структура культурної галузі. Вивчення структури та динаміки видатків на культуру України. Характерні риси формування спеціальних коштів закладів культури. Особливості складання кошторису закладів культури. Механізм фінансування культури в Україні.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2012 |
| Размер файла | 50,4 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Шляхи удосконалення фінансів культури
Зміст
- Вступ
- 1. Теоретичні засади фінансів культури
- 1.1 Структура культурної галузі
- 1.2 Органи, які регулюють культурну галузь
- 1.3 Фінансування культури
- 2. Аналіз фінансового забезпечення культури
- 2.1 Структура та динаміка видатків на культуру України
- 2.2 Особливості складання кошторису закладів культури
- 2.3 Характерні риси формування спеціальних коштів закладів культури
- 3. Шляхи удосконалення фінансів культури
- Висновки
- Використана література
- Додаток А. Кількість театрів, музеїв ,концертних залів та їх відвідування у 1990-2005 роках
- Додаток Б. Кількість бібліотек, їх фондів, кіносеансів та закладів клубного типу у 1990-2005 роках
- Додаток В. Кількість друкованих видань, їх тиражі та обсяг теле- та радіомовлення
Вступ
культура фінансування кошторис україна
Соціально-культурна сфера, що має сприяти формуванню та підтримці здібностей особистості, посідає чільне місце в системі суспільного виробництва. Це пояснюється не лише цільовими функціями, але й характером діяльності суб'єкта в цих галузях економіки, специфікою їх досягнень, а також системою відносин, що складаються навколо результату праці-продукту або послуги.
Визначення суспільством корисності діяльності галузей соціально-культурної сфери стало можливим лише на певних етапах розвитку після суспільного поділу праці та продуктивних сил і виділення діяльності та спрямованості цих галузей на задоволення духовних, соціальних, побутових потреб людини, колективу, суспільства.
Діяльність галузей соціально-культурної сфери спрямована на розвиток здібностей людини, формування і задоволення освітніх та культурних потреб.
Відповідно до класифікації галузей народного господарства, галуззю є культура та мистецтво. До її складу входять: культурно-просвітницькі установи та мистецтво. Сюди відносяться бібліотеки, музеї, виставки, зоопарки, ботанічні сади, дитячі дошкільні установи, дитячі музикальні, художні та хореографічні школи, парки культури та відпочинку, клубні установи, книжні палати. До підгалузі мистецтво включають театри, цирки, кінотеатри, філармонії, концертні зали, музикальні ансамблі, оркестри, хори, радіо та телевізійні студії та інші видовищні підприємства і установи мистецтва.
Існування і функціонування цих установ та організацій - необхідна умова для подальшого розвитку суспільства, особливо в умовах ринкових відносин, коли науково-технічний прогрес охоплює всі форми матеріального виробництва і створює необхідні передумови для всебічного розвитку особистості. Сьогодні держава виділяє на ці цілі дуже мало коштів, фінансування відбувається по залишковому принципу, що призводить до скорочення або припинення існування певного сектору цієї сфери. Досить багато організацій взагалі покинуті державою напризволяще.
Перехід України до ринкових відносин потребує створення умов до впровадження в закладах та органах культури нових економічних механізмів; орієнтованих на ринок, з метою зміцнення їх фінансової та організаційно-економічної самостійності, формування багатоканальної системи фінансування, а також розширення власної ділової активності.
Метою написання даної роботи є визначення особливостей та обсягів фінансування культури в України. Об'єктом дослідження виступає культурна сфера життя суспільства та її фінансування, предметом дослідження - шляхи та засоби вдосконалення фінансування культури.
В роботі необхідно виконати наступні завдання:
1. визначити структуру культурної галузі
2. дати характеристику органам, що регулюють культурну галузь
3. розкрити механізм фінансування культури в України
4. провести аналіз видатків на культуру України
5. визначити особливості складання кошторисів закладів культури
6. дати характеристику можливостям формування спеціальних коштів закладів культури
7. навести шляхи удосконалення фінансів культури.
1. Теоретичні засади фінансів культури
1.1 Структура культурної галузі
Згідно з бюджетною класифікацією до закладів культури і мистецтва (код 110000) належать[13, c.307]:
1. Мистецтво:
-- творчі спілки;
-- театри;
-- філармонії, музичні колективи й ансамблі та інші заходи та заклади з мистецтва;
-- видатки на заходи, передбачені державними і місцевими програмами розвитку культури і мистецтва.
2. Культура:
-- бібліотеки;
-- музеї та виставки;
-- заповідники;
-- палаци і будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу;
-- школи естетичного виховання дітей.
3. Кінематографія.
4. Архівна справа.
5. Інші заходи та заклади у галузі мистецтва й культури:
-- державні премії України в галузі літератури та мистецтва;
-- інші культурно-освітні заклади та заходи.
Кількість закладів культури (театрів, музеїв ,бібліотек, відео кінозалів, клубів) наведено в додатках А та Б [25]. Аналіз наведених даних дає змогу зробити висновки про загальне зменшення в порівнянні з початком 90-х років ХХ століття кількості відвідувань театрів, музеїв, концертних організацій (найнижчий рівень відвідувань спостерігався у 1997-2000 роках). Проте після 2000 року спостерігається тенденція до поступового збільшення кількості відвідувань культурних закладів.
Трохи інша ситуація спостерігається з бібліотеками, загальна кількість яких має стійку тенденцію до зменшення та бібліотечними фондами (див. додаток Б). Зменшується кількість демонстративних кінофільмів та закладів клубного типу. Кількість відвідувань кіносеансів різко (майже в 100 разів в порівнянні з 1990-1991 роками) зменшилася у 1996-1999 роках, проте починаючи з 2000 року кількість відвідувань кіносеансів поступово зростає.
У додатку В наведено кількість обсягів випуску друкованих видань та обсяг теле- та радіомовлення. У друкованих виданнях спостерігається тенденція до збільшення кількості друкованих видань, проте зменшення їх загальних тиражів. Середньодобовий обсяг теле- та радіомовлення зростає та займає все більш істотні позиції в житті суспільства.
Фінансування установ культури та мистецтва здійснюється за рахунок державного й місцевих бюджетів, а також коштів від надання платних послуг, передбачених чинним законодавством.
Згідно з основними напрямками бюджетної політики на 2006 рік визначено для формування місцевих бюджетів роз мір мінімальних видатків на фінансування культури виходячи із розрахунку 25,4 гривні на одного жителя країни[24].
Основами законодавства України про культуру для фінансової підтримки цих закладів можуть утворюватися державні та місцеві фонди розвитку культури.
Установи культури і мистецтва, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджетів, складають єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вища організація. Планування витрат здійснюється в тому ж порядку, що і в інших бюджетних установах. Так оплата праці планується виходячи з типових штатів, встановлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності (наприклад, по бібліотеках -- від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати). Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від освіти, а працівників інших культурно-освітніх установ -- від групи установи[5].
Для невеликих установ культури складаються загальні кошториси. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на оплату праці. Окремі заклади культури та мистецтва мають власні доходи від основної діяльності. Для цих установ з бюджету планується сума дотації у розмірі витрат, що не покриваються власними доходами.
Треба зазначити, що держава у сфері культури та мистецтв здійснює політику пільгового оподаткування. Звільняють ся від сплати податків творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації й інші.
В Україні гарантується розвиток мережі різних за видами діяльності та формою власності закладів, підприємств та організацій культури: театрів, філармоній, професійних творчих колективів, кіностудій, організацій телебачення, радіомовлення, кіно-відео-прокату, видавництв, редакцій, музеїв, художніх галерей (виставок), бібліотек, архівів, клубних закладів, кінотеатрів, цирків, парків культури та відпочинку, навчальних закладів і наукових установ, позашкільних закладів естетичного виховання і дозвілля дітей та юнацтва, дизайнерських, реставраційних центрів і майстерень, історико-культурних, архітектурних заповідників, заповідних територій тощо[5].
Неприбуткова організація у сфері культури може здійснювати фінансово-господарську діяльність відповідно до цілей її утворення та в межах її цивільної правоздатності.
Компенсація за користування майном неприбуткової організації не може бути нижчою за звичайну ціну, крім випадків, коли майно надається в користування іншим неприбутковим організаціям.
Законом України «Основи законодавства про культуру» від 14.02.92 року для окремих форм неприбуткових організацій у сфері культури та за видами їх діяльності можуть встановлюватися інші критерії ознак неприбутковості.
1.2 Органи, які регулюються культурну галузь
Культурна галузь регулюється, перш за все, законодавством, що приймається Верховною Радою України. Культурна галузь до 20 квітня 2005 року підпорядковувалася Міністерству культури і мистецтв, після цього, питаннями культури займається Міністерство культури та туризму. Крім того, регулювання культурної діяльності здійснюється Обласними та Місцевими Радами народних депутатів. В Україні сформовано державну політику в галузі культури, що ґрунтується на таких принципах [6]:
1) принцип прозорості і публічності:
- державна політика в галузі культури проводиться публічно, відповідні рішення та проекти рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування оприлюднюються через засоби масової інформації;
- громадяни України, іноземці, особи без громадянства мають право на повну, своєчасну та об'єктивну інформацію про рішення та проекти рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері культури та мистецтв;
2) принцип демократичності:
- участь у розробці, здійсненні та контролі за реалізацією державної політики в галузі культури беруть усі суб'єкти діяльності у сфері культури;
- незалежні групи спеціалістів з ініціативи об'єднань громадян, органів державної влади та органів місцевого самоврядування за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах можуть здійснювати громадські експертизи рішень і проектів рішень у сфері культури та мистецтв. Висновки зазначених експертиз можуть враховуватися органами державної влади та органами місцевого самоврядування при здійсненні державної політики в галузі культури;
3) принцип деідеологізованості і толерантності:
- державна політика в галузі культури формується на плюралістичних ідеологічних засадах, відображаючи загальносуспільні цінності, закріплені Конституцією України ;
- неприпустимою є дискримінація за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;
- забезпечуються умови вільного розвитку культурних традицій та цінностей усіх національних меншин на території України;
4) принцип системності та ефективності:
- державна політика в галузі культури є невід'ємною складовою загальної державної політики, що спрямовується на забезпечення сталого розвитку України;
- державна політика в галузі культури ґрунтується на глибокому факторному аналізі проблем галузі та ресурсному методі планування комплексу таких інструментів, механізмів, програм і заходів, які здатні своєчасно та ефективно вирішити ту чи іншу проблему у сфері культури і мистецтв;
- державна політика в галузі культури спрямовується на створення такої моделі культурного розвитку, яка здатна забезпечити самовідтворення та послідовний розвиток культури в Україні;
5) принцип інноваційності:
- суб'єкти реалізації державної політики в галузі культури сприяють розробці, впровадженню та реалізації нових форм і методів діяльності у сфері культури та мистецтв;
- культурний розвиток є можливим за умови формування цілісного споживчого ринку культурно-мистецьких послуг, що передбачає створення інституту посередництва між виробниками та споживачами культурно-мистецького продукту.
1.3 Фінансування культури
Фінансування культури здійснюється на нормативній основі за рахунок республіканського і місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, організацій, громадських об'єднань та інших джерел.
Місцеві Ради народних депутатів мають право у порядку, передбаченому законодавством, збільшувати видатки для потреб культури понад установлені норми[12, c. 312].
Бюджетні асигнування та позабюджетні кошти не підлягають вилученню.
З метою фінансової підтримки і захисту закладів, підприємств і організацій культури в умовах ринкової економіки, цільового використання коштів, що відраховуються на потреби культури, можуть створюватися республіканський та місцеві фонди розвитку культури. Порядок створення республіканського та місцевих фондів розвитку культури і використання їх коштів визначається положеннями, що затверджуються у встановленому порядку.
Громадські об'єднання (творчі спілки, товариства, фонди, асоціації), заклади, підприємства, організації та громадяни мають право самостійно та на договірній основі створювати добродійні фонди для фінансування культурних програм, розвитку літератури та мистецтва, підтримки талантів і творчих починань у галузі культури, розв'язання соціальних і побутових проблем творчих працівників[8, c. 258].
Індустрія культури, до якої відносяться мовлення, друк, виробництво фільмів та музичних записів, має певні економічні характеристики.
В цілому, індустрія культури проявляє те, що економісти називають високими капітальними витратами та низькими граничними витратами виробництва. Капітальними витратами виробництва товарів є ті витрати, які необхідно понести незалежно від кількості виробленої продукції. Навпаки, перемінними витратами є ті витрати, які збільшуються тільки тоді, коли збільшується обсяг виробництва. Для простої виробничої фірми до перемінних витрат відносяться виплати робітникам та вартість обладнання; якщо менеджер фірми хоче виробляти більше продукції, він має найняти додаткових робітників і купити додаткове устаткування, що збільшує витрати. До капітальних витрат можна віднести вартість електроенергії на виробництві, вартість охорони, або ремонтного персоналу, оскільки ці кошти мають витрачатись навіть для виробництва однієї одиниці продукції.
В індустрії культури вартість цієї першої одиниці є високою. Для того, щоб виробити перший компакт-диск необхідно заплатити музикантам, заплатити за запис музичного твору, інженерам по звуку та іншому технічному персоналу, за дизайн упаковки, оплатити вартість друку першого диску. Усе це капітальні видатки за винятком друку компакт-диску. Вартість виробництва другого є набагато меншою, біля одного американського долара. Вартість виробництва третього диску така ж сама. Додаткова вартість виробництва ще однієї копії є тим, що економісти називають граничною вартістю виробництва. Відтак, є високі капітальні видатки на виробництво, що означає, що вироблення першої одиниці є надзвичайно коштовним, але низькі граничні видатки, оскільки виробництво усіх наступних одиниць продукції майже нічого не коштує фірмі-виробнику.
Високі капітальні видатки і низькі граничні видатки є не єдиною рисою запису музичних творів. Передача радіопрограми для одного слухача є дуже дорогою - з цим пов'язані видатки на оплату дикторів, технічного персоналу, передавального обладнання (студія, передавачі тощо). Передача програми другому слухачеві не коштує зовсім нічого. Для того щоб видати одну книжку, треба заплатити автору, розрахуватись за набір, за упаковку книги, оплатити вартість паперу та інших матеріалів. Для вироблення другого екземпляру видавець оплачує тільки вартість матеріалів, яка є дуже низькою. При виробництві фільмів вартість першого прокату фільму є величезною. Вартість виробництва деяких голлівудських фільмів перевищує 100 мільйонів доларів. Це вартість першого показу фільму. Показати фільм вдруге коштує відносно мало: оплата роботи кіномеханіка [24].
Попри все, в усіх видах індустрії культури в багатьох країнах існують маленькі фірми і деякі досить успішно. В більшості західних країн маленькі фірми є експериментальними лабораторіями Маленькі видавництва, як правило, експериментують з новими авторами; маленькі компанії звукозапису намагаються спробувати щастя з новими нестандартними виконавцями. Часто митці, які добились успіху на маленьких фірмах, переходять потім до великих фірм, в цьому сенсі великі фірми залежать від малих.
Як і маленькі фірми, маленькі країни на глобальному ринку можуть продукувати незвичайних (і вигідних) нових митців, але вони також опиняються в невигідному становищі порівняно з великими фірмами у великих і багатих країнах. Фірми з такої країни як Україна не можуть досягти рівня виробництва і низької вартості одиниці продукції виробників фільмів, книговидавців та фірм звукозапису і із США та інших англомовних країн.
Мовлення відноситься до найбільш врегульованих видів індустрії культури в більшості країн[24]. Багато урядів, канадський також, володіють власними телерадіомовними фірмами і більшість урядів вимагає від приватних радіо та телевізійних мовників отримувати ліцензії на право діяльності; задля отримання ліцензії від фірм часто вимагається здійснювати трансляцію певного типу програм.
Оскільки індустрія культури робить свій внесок в соціальне єднання, уряд повинен обережно підходити до регулювання з тим, щоб громадяни мали доступ до робіт національних виробників культурної продукції. Навряд чи записи музикантів та книжки письменників з неангломовних країн будуть продукуватись іноземними фірмами. Місцевим фірмам для того щоб вижити потрібні будуть субсидії якщо їхня вартість виробництва одиниці продукції буде вищою за вартість іноземних конкурентів.
Податкові надходження можна витратити на будівництво нової лікарні або мосту. На що їх краще витратити? Соціальний аналіз витрат і вигод дозволяє тим, хто приймає політичні рішення, краще оцінити раціональність використання громадських ресурсів. Проект буде життєздатним, якщо з часом сума вигод перевищить суму витрат. При порівнянні двох або більше проектів найкращим є той проект, який приносить найбільшу різницю між вигодами і витратами. До цих вигод і витрат відносяться чисто фінансові речі, такі, як доходи, які може принести новий проект або вартість праці та матеріалів необхідних при втіленні проекту. Але соціальний аналіз витрат і вигод розглядає не фінансові витрати і вигоди. Енергетичні проекти створюють соціальні вигоди коли зменшують вартість електроенергії для споживачів. Транспортні проекти часто зменшують витрати часу пасажирів, що є соціальною вигодою. Інші проекти викликають соціальні витрати, якщо вони забруднюють довкілля. Якщо ретельний соціальний аналіз витрат і вигод виявить, що вигоди від проекту більші за витрати, це означає, що проект в цілому робить економіку більш ефективною.
Соціальний аналіз витрат і вигод може бути корисним інструментом для тих хто виробляє політику в культурній галузі. Гроші, що витрачаються на музеї, гранти художникам або на регіональні фестивалі, можуть бути витрачені на будівництво шляхів і лікарень, тому корисно знати монетарну вартість витрат і вигод видатків на культурні цілі для того, щоб порівняти їх з витратами на шляхи і лікарні.
Проблема в тому, що ці вигоди та витрати важко підрахувати. Багато з вигод, які були визначені в попередній лекції важко виміряти, тому, що не існує ринкових цін для таких речей, як цінність для наступних поколінь сьогоднішньої культурної діяльності. На щастя були зроблені великі зусилля в напрямку кількісного визначення таких цінностей для екологічних наслідків політичних рішень. Якщо, наприклад, проектом завдається шкода природному середовищу, яка впливає на цінність вибору, цінність існування та цінність для нащадків: люди вже не можуть планувати відпочинок в неушкодженому природному середовищі, отримувати задоволення від самого його існування або від перспективи того, що їхні нащадки скористаються цим. Як ми можемо підрахувати вартість такої шкоди для довкілля? Головною методикою є попередня оцінка. Попередня оцінка ґрунтується на опитуванні людей. Головним елементом опитування заради попередньої оцінки є складний механізм визначення готовності людей платити за збереження довкілля. Таке дослідження може бути дуже інформативним, але це вимагає великого досвіду проведення соціальних досліджень і великих грошей.
2. Аналіз фінансового забезпечення культури
2.1 Структура та динаміка видатків на культуру України
Ринкові відносини привнесли певні позитивні зміни у сфері культури. Насамперед це - виключення жорсткої ідеологічної цензури, поширення економічної свободи та розвиток підприємництва, впровадження нових форм дозвілля, розвиток платних послуг населення з орієнтацією на запити споживачів, розвиток спонсорства і меценатства. Водночас виникло й чимало негативних явищ, які пов'язані з недосконалістю механізму фінансування, труднощами виживання закладів культури в умовах економічної нестабільності. За роки незалежності в Україні повільно відбуваються зрушення в економіці, залишається значна кількість бідного населення, існує злочинність усіх видів і на всіх рівнях, безробіття та інші негативні для країни явища[23, c. 7].
Економіка України - великий господарський комплекс, перехід якого до ринкових умов вимагав вирішення багатьох складних проблем суб'єктивного характеру, які не були враховані владою України. Слід зазначити, що Україна, займаючи 27% території колишнього СРСР, створювала понад 17% національного доходу, близько 1/4 промислової та 1/3 сільськогосподарської продукції від загального обсягу виробництва в Радянському Союзі[23, c. 7]. Водночас підприємства України були тісно взаємопов'язані в єдиному економічному просторі СРСР, розрив цих зв'язків негативно позначився на ході початкових економічних реформ в Україні. Різке припинення економічних стосунків з країнами колишнього Радянського Союзу та іншими країнами світу, а відповідно скорочення виробництва, зростання армії безробітних, інфляція, відсутність належного законодавства поставили Україну в дуже скрутне становище. Ніхто і ніщо та к болісно не відчуває кардинальних змін в економіці, як фінансово-кредитна система держави. А головна базова ланка економічної системи - державний бюджет надовго став заручником баталій політичних партій і фракцій у Верховній Раді України.
В сучасному цивілізованому світі існують чіткі критерії - на культуру спрямовувати не менше 2% від загального бюджету країни. В бюджеті України на 2005 рік на культуру було закладено лише 0,47% від загального бюджету [24]. Тобто, поки ще в Україні зберігається залишковий принцип фінансування культури і мистецтва, який підриває матеріально-технічну базу закладів та об'єктів культури, обумовлює високу плинність кадрів, лишає можливості адміністрації закладів застосування механізму стимулювання працівників і, тим самим, нерідко спричиняючи їх закриття або впровадження виключно платних форм обслуговування населення за високими цінами.
Проведені дослідження стану закладів культури та мистецтва по Україні свідчить, що її становище знаходиться у кризовому стані. Так, у порівнянні з 1990 роком в цілому по Україні зменшилось [25]:
Бібліотек - майже на 20%;
Клубних установ - більше ніж на 15%;
Кіноустановок - майже на 30%;
Кількість вистав у театрах - майже на 35% (див. додатки А, Б, В).
Середні витрати на розвиток культури та мистецтва із розрахунку на душу населення, наприклад, у Київській області складають близько 24 грн.
За останні роки значно погіршилась наявність фондів та експозицій бібліотек, музеїв, забезпечення театрів, практично зведена до мінімуму система кінопрокату, а система театральних гастролей на регіональному рівні практично припинила своє існування (див. додатки А, Б, В).
Як показує аналіз, в умовах економічної кризи бюджетне фінансування помітно відстає від потреб галузі.
У таблиці 1. наведено динаміку видатків бюджету на культуру у 1995-2005 роках.
Таблиця 1. Динаміка видатків на культуру у 1995-2005 роках
|
Рік |
Видатки бюджету України, млрд. грн. |
Видатки на культуру, млн. грн. |
Тем зростання обсягу видатків на культуру, % |
|
|
1995 |
24,3 |
70,47 |
||
|
1996 |
34,2 |
99,18 |
140,74 |
|
|
1997 |
34,3 |
99,47 |
100,29 |
|
|
1998 |
31,2 |
109,2 |
109,78 |
|
|
1999 |
34,8 |
121,8 |
111,54 |
|
|
2000 |
48,1 |
168,35 |
138,22 |
|
|
2001 |
55,5 |
194,25 |
115,38 |
|
|
2002 |
60,3 |
253,26 |
130,38 |
|
|
2003 |
75,8 |
318,36 |
125,70 |
|
|
2004 |
89,9 |
377,58 |
118,60 |
|
|
2005 |
94,3 |
443,21 |
117,38 |
Аналіз таблиці 1. показує, що їх збільшенням видатків бюджету видатки на культуру збільшувалися. У 1995 році видатки на культуру становили 0,28% від загальних видатків бюджету України, в подальшому цей показник збільшувався і у 2005 році цей показник зріс до 0,47%.
Тем приросту видатків на культуру показує значне збільшення їх обсягу у 1996 році (на 40,74% більше ніж у попередньому році), у 2000 році (на 38,22% більше) та у 2002 та 2003 роках (відповідно темп приросту становив 30,38% та 25,7%).
Потрібно зазначити, що в розвитку суспільств, економіки та взагалі всієї цивілізації головним фактором являється людський фактор. Адже усе створюють люди, використовуючи природні багатства та досягнення науки, техніки, технологій для ширшого задоволення своїх безмежних бажань та життєвих зручностей.
Вважаючи на низьку платоспроможність населення, особливо молоді, фінансування закладів культури повинно бути збільшено на 2006 рік до 1 % від загального бюджету[23, c. 7].
2.2 Особливості складання кошторису закладів культури
Бюджетне фінансування соціально-культурних заходів відбувається за допомогою кошторисно-бюджетного фінансування, що означає забезпечення державними грошовими засобами установ і організацій невиробничої сфери -соціально-культурної, оборонної, органів державного управління тощо. У видатковій частині кошторису зазначається загальна сума витрат, наприклад, соціально-культурної установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок бюджетних асигнувань та витрат, які планується здійснити за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Передбачені у видатковій частині асигнування повинні забезпечувати повне фінансування витрат певної установи[23, c. 8].
Місцеві бюджети не завжди спроможні забезпечити нормальне функціонування об'єктів соціальної сфери. Передача закладів культури та інших об'єктів соціальної інфраструктури у муніципальну власність є важливою умовою для зниження витрат підприємств і виходу із кризового стану. Однак через недостатність коштів у місцевих бюджетів вказані об'єкти або закривають, або передаються у приватну власність.
Одним із виходів із такого становища може бути збереження у ряді випадків об'єктів відомчого підпорядкування або спільне фінансування об'єктів соціальної інфраструктури як за рахунок власних джерел підприємств, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів. За рахунок бюджетних коштів фінансується основна частина витрат бібліотек, музеїв.
Фінансування галузі культури базується на розмірові фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку на душу населення. Це становить базу видатків державного та місцевих бюджетів на галузь культури.
Бюджети розвитку галузі культури за видатками складаються з [5]:
1) коштів на реалізацію інноваційних бюджетних програм, виконавці яких визначаються виключно на конкурсній основі;
2) розміру бюджетних дотацій на здійснення того чи іншого культурно-мистецького проекту закладами, підприємствами, організаціями та установами культури, що залучили благодійну допомогу, спонсорські чи меценатські кошти на його здійснення;
3) коштів місцевих бюджетів, визначених на основі коригуючих коефіцієнтів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво, розрахованих виходячи з кількості об'єктів культурної спадщини, предметів основного фонду музеїв, охорона яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету.
Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної із складанням проектів кошторисів, головні розпорядники, керуючись відповідними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання проектів відповідних бюджетів на наступний рік здійсгнюють наступні дії [5]:
1. встановлюють для розпорядників нижчого рівня граничні обсяги видатків та/або надання кредитів з бюджету із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;
2. розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися відповідно до законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків або надання кредитів з бюджету у проектах кошторисів;
3. забезпечують складення проектів кошторисів на бюджетні програми (функції), що виконуються безпосередньо головними розпорядниками.
Головні розпорядники розглядають показники проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня щодо законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків або надання кредитів з бюджету, правильності їх розподілу відповідно до економічної класифікації видатків та класифікації кредитування бюджету, повноти надходження доходів або повернення кредитів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників відповідно до законодавства та складають проекти зведених кошторисів.
Термін розгляду показників проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня встановлюється головними розпорядниками так, щоб проекти зведених кошторисів могли бути своєчасно оформлені як бюджетні запити.
У разі обмеження терміну формування бюджетних запитів головними розпорядниками Мінфін, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи надають дозвіл головним розпорядникам самостійно визначати порядок та обсяг одержання необхідних даних для забезпечення своєчасного формування і подання бюджетних запитів.
Обсяги надходжень до спеціального фонду проекту кошторису визначаються на підставі розрахунків, які складаються за кожним джерелом доходів та/або фінансування бюджету чи повернення кредитів до бюджету, що плануються на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники [5]:
1. обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень і вартість обладнання та іншого майна, що здаються в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен встановлюватися відповідно до законодавства;
2. прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету;
3. прогнозний обсяг повернення коштів до бюджету, що мають цільове призначення.
На підставі зазначених показників визначається сума надходжень на наступний рік за кожним їх джерелом з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються надходження планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує планованому. Показники повинні наводитися в обсязі, зазначеному в розрахунку, і повністю відповідати показникам бухгалтерської звітності за відповідні періоди.
Під час визначення обсягів видатків та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.
Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.
2.3 Характерні риси формування спеціальних коштів закладів культури
Крім бюджетних коштів як основних джерел фінансування законодавством допускається залучення додаткових фінансових, в тому числі валютних коштів у вигляді плати за додаткові освітні послуги, а також добровільні надходження і цільові внески юридичних та фізичних осіб, в тому числі іноземних.
Використовуючи досвід країн із розвинутою ринковою економікою, слід розглядати ще друге джерело фінансового забезпечення фінансової сфери - меценатство, спонсорство. Це досить нове явище в економічному житті України, як благодійність. її можна трактувати як не комерційну (неприбуткову діяльність організацій і окремих осіб), спрямовану на задоволення потреб соціального розвитку. У більш широкому розумінні благодійність визначається як інвестування соціальної сфери. В умовах кризи основним її джерелом в Україні служать кошти міжнародних благодійних організацій [23, c. 8].
16 вересня 1997 року набув чинності Закон України "Про благодійність і благодійницьку діяльність", який закріпив основні принципи благодійності, напрямки благодійницької діяльності, форми її здійснення, джерела формування коштів благодійницьких організацій [23, c. 8].
Спеціальны кошти закладів культури формуються за рахунок внебюджетних надходжень. У процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами відповідно до правил, визначених законодавством для цієї категорії доходів бюджету.
Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання [5].
Розподіл видатків або надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.
Наприклад, музеї мають перед собою багато цілей, які, як правило, вимагають більше коштів, ніж дозволяють їхні бюджети: музеї повинні зберігати, експонувати, освічувати та купувати. В різних країнах музеї отримують різну підтримку від урядів. Біля трьох-четвертей оперативного бюджету Лувру складають субсидії; тим часом американські музеї отримують біля третини своїх грошей від держави і майже таку ж кількість з приватних джерел.
Головним парадоксом музеїв є величезна вартість їхніх активів у порівнянні з відносно невеликим розміром бюджетів. З економічної точки зору виглядає дивним те, що музеї не отримують від своїх активів більше доходів. Це вже починає відбуватись: Музей Уїтні в Нью-Йорку почав надавати і оренду іншим музеям свої колекції. Нью-йоркський музей Гугенхайма надає свої твори в оренду філії в Більбао. Але для більшості музеїв ті доходи, які вони в такий спосіб отримують, є невеликими в більшості базуються на ціні вхідних квитків.
Чи держава краща за ринок? Хоча ми й з'ясували, що приватні ринки, вірогідно, не забезпечать найбільш ефективний рівень збереження спадщини та мистецтв, є причини сумніватись в тому, що держава буде більш ефективною. Головними аргументами критиків є такі: виконавські компанії та музеї спрямовують значні ресурси платників податків невеличкій, як правило, заможній, групі митців, кураторів, працівників культури і споживачів цих товарів; по-друге, керівники цих організацій опікуються не ефективністю, а іншими питаннями, такими як престиж, надмірні витрати і забезпечення високого рівня субсидій.
Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності[5]:
1. за встановленими напрямами використання;
2. на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису;
3. на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.
При цьому розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.
3. Шляхи удосконалення фінансів культури
Сучасний стан розвитку української культури і духовності характеризується розмиванням і поступовою маргіналізацією культурних і духовних цінностей у суспільному житті, руйнуванням цілісної мережі закладів, підприємств, організацій та установ культури і цілісного інформаційно-культурного простору, неефективним використанням наявних культурних і творчих ресурсів.
Протягом останнього десятиліття культура в Україні не лише втратила відповідне місце серед пріоритетів державної політики, а й опинилася на периферії державних інтересів. Як наслідок, утворився й дедалі збільшується розрив між так званою офіційною культурою, що фінансується з бюджету, і незалежною та орієнтованою на сучасні потреби культурною діяльністю; стала хронічною проблема неадекватного фінансового забезпечення галузі культури; суттєво погіршилася економічна структура видатків місцевих бюджетів на галузь культури; розрізнені культурні заходи так і не склалися в єдину програму послідовного культурного розвитку.
Для подолання системних негативних явищ у галузі культури необхідно розв'язати такі проблеми [6]:
1) “залишковий принцип” ставлення до культури у суспільстві та державній політиці;
2) відсутність цілісного інформаційно-культурного простору і мережі партнерських зв'язків на вертикальному і горизонтальному рівнях;
3) відсутність середньо- і довгострокових програм культурного розвитку;
4) відсутність визначених державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою;
5) непідготовленість кадрів до господарських відносин у ринковій економіці;
6) соціальна незахищеність працівників культури;
7) недостатня участь України в європейських і світових культурних проектах.
Існуючий стан культури в Україні вимагає нових політичних підходів, програм і механізмів їх реалізації.
Виділимо основні цілі та пріоритетні завдання державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки[6]:
1) визначення культурного розвитку України та її окремих регіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
2) розробка та затвердження довгострокової програми культурного розвитку України, а також сприяння розробці середньострокових регіональних програм культурного розвитку;
3) зміна методів управління у галузі культури, зокрема переорієнтація органів державної влади та органів місцевого самоврядування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей, залучення громадськості до процесів управління та контролю в галузі культури;
4) створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення культурного розвитку;
5) розробка, затвердження та впровадження державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою (перелік та обсяг послуг, порядок їх надання, показники виконання та якості послуг), а також методики визначення розміру фінансового забезпечення державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, в розрахунку на душу населення;
6) запровадження коригуючих коефіцієнтів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво, розрахованих виходячи з кількості об'єктів культурної спадщини, предметів основного фонду музеїв, охорона яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету;
7) реалізація комплексу освітніх, культурно-мистецьких програм і проектів для дітей та молоді;
8) підтримка та розвиток культури на селі;
9) формування цілісного інформаційно-культурного простору України, зокрема шляхом інвентаризації культурних ресурсів, складання мапи культурних ресурсів, створення відповідних аналітичних баз даних, видання інформаційних буклетів, а також створення телеканалу “Культура";
10) участь України у міжнародних культурних проектах, здійснення комплексу інформаційно-культурних заходів для ознайомлення світової громадськості з культурними цінностями України.
Формування розвитку культури на законодавчому рівні має створити передумови для формування системи принципів державної політики в галузі культури, що відповідають світовим і європейським засадам сучасної культурної політики.
Стратегічні напрями та механізми реалізації державної політики в галузі культури на 2005-2007 роки має такий зміст [6]:
1) управління -- впровадження програмно-цільового методу управління, принципів прозорості, публічності, системності, ефективності та інноваційності державної політики в галузі культури;
2) законодавство -- структурно-правова реорганізація засад і умов діяльності у сфері культури та мистецтв, створення належної нормативно-правової бази для розвитку культури в Україні;
3) фінансування -- створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення культурного розвитку;
4) інформація -- формування цілісного інформаційно-культурного простору України, позиціонування української культури у світі.
Реформування існуючої системи управління в галузі культури передбачає переорієнтацію органів державної влади та органів місцевого самоврядування з виконання певних функцій на досягнення поставлених цілей.
Цілі державної політики в галузі культури визначаються у довгостроковій програмі культурного розвитку України, а також у середньострокових регіональних програмах культурного розвитку.
Прогнозування та програмування державної політики щодо розвитку культури в Україні, ухвалення відповідних рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також контроль за їх виконанням здійснюються із залученням усіх суб'єктів діяльності у сфері культури та із застосуванням громадських експертиз таких проектів програм і рішень.
Здійснення державної політики в галузі культури ґрунтується на визначенні культурного розвитку України та її окремих регіонів одним з пріоритетних напрямів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, невід'ємною складовою сталого розвитку України. Тому досягнення цілей державної політики в галузі культури потребує міжвідомчої координації.
Управління фінансами у сфері культури та мистецтв спирається на наукові підходи. Це передбачає застосування глибокого факторного аналізу проблем галузі культури та ресурсного методу планування комплексу таких інструментів, механізмів, програм і заходів, які здатні своєчасно та ефективно їх вирішувати [23, c. 8].
Удосконалення законодавства України у сфері культури та мистецтв передбачає нормативно-правове забезпечення [23, c. 9]:
1) набуття та реалізації статусу неприбутковості закладами, підприємствами, організаціями та установами культури, зокрема шляхом прийняття закону про неприбуткові організації та внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”;
2) надання благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів, зокрема шляхом внесення змін до Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”, прийняття закону про меценатство та спонсорство;
3) механізму бюджетних дотацій на здійснення того чи іншого культурно-мистецького проекту закладами, підприємствами, організаціями та установами культури, що залучили благодійну допомогу, спонсорські чи меценатські кошти на реалізацію такого проекту;
4) залучення інвестиційних коштів на реалізацію програм культурного розвитку України та її окремих регіонів;
5) впровадження державних соціальних стандартів надання послуг населенню у сфері культури, що гарантуються державою, а також їх фінансового забезпечення в розрахунку на душу населення;
6) використання коригуючих коефіцієнтів фінансових нормативів бюджетної забезпеченості видатків місцевих бюджетів на культуру і мистецтво, розрахованих виходячи з кількості об'єктів культурної спадщини, предметів основного фонду музеїв, охорона яких здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету;
7) створення інституту посередництва між виробниками та споживачами культурно-мистецького продукту.
Удосконалення нормативно-правового забезпечення сфери культури і мистецтв відбувається з урахуванням світової практики її законодавчого регулювання.
Створення ефективної моделі фінансового та матеріально-технічного забезпечення культурного розвитку передбачає [6]:
1) поступове збільшення частки видатків державного та місцевих бюджетів на програми у сфері культури та мистецтв;
2) перехід на програмно-цільовий метод формування та здійснення видатків бюджету у сфері культури і мистецтв;
3) державну підтримку у залученні благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів шляхом податкового, митного та інших видів регулювання, за допомогою створення системи державного визнання, відзначення і нагородження благодійників, меценатів та спонсорів;
4) стимулювання закладів, підприємств, організацій та установ культури до залучення благодійної допомоги, спонсорських та меценатських коштів шляхом запровадження системи бюджетних дотацій на здійснення того чи іншого культурно-мистецького проекту такими закладами, підприємствами, організаціями та установами культури, що залучили благодійну допомогу, спонсорські чи меценатські кошти на його здійснення;
5) розробку механізму залучення інвестиційних коштів на реалізацію програм культурного розвитку України та її окремих регіонів, зокрема залучення інвестицій у заходи з охорони культурної спадщини України з метою отримання частини прибутку (доходу) від подальшого використання культурної спадщини як туристичного ресурсу.
Державна політика щодо формування цілісного україномовного інформаційно-культурного простору, позиціонування української культури у світі включає такі заходи [6]:
1) реалізація освітньо-культурологічних та пізнавально-туристичних програм для дітей та молоді;
2) створення телеканалу “Культура” та мережі інформаційно-культурних центрів, у тому числі за кордоном;
3) реалізація цільових державних програм з підготовки, виготовлення та розповсюдження друкованої, електронної, аудіовізуальної інформації про культурні цінності України українською та іноземними мовами;
4) участь України у міжнародних культурних проектах, активізація культурно-інформаційного обміну з країнами Європи та світу.
Об'єктивна реальність сучасних процесів потребує застосування і нових підходів до управління галуззю культури і мистецтв в більш широкому понятті, тобто управління закладами культури і мистецтв потрібно сконцентрувати в Міністерстві культури і туризму України, що надасть можливість розробляти і здійснювати єдину послідовну політику розвитку культури в Україні.
Особливої уваги в сучасних умовах заслуговують питання наукового та кадрового забезпечення галузі, так як провідну роль у формуванні та здійсненні культурної політики має належати вченим і спеціалістам, які володіють науковими і спеціальними знаннями та державним мисленням. При формуванні якісного складу персоналу закладів культури і творчих колективів слід надавати перевагу молоді, яка спроможна формувати самодіяльну художню творчість, активно застосовувати інформаційні та комп'ютерні технології і вести пропаганду національно-культурних надбань.
В свою чергу необхідно прийняти Закон України про культуру, в якому поряд з основними положеннями розвитку сфери культури слід передбачити [23, c. 9]:
1. визначити основні принципи створення закладів культури, як неприбуткових організацій;
2. питання нормативного фінансування культури і мистецтв із державного бюджету;
3. забезпечення всебічного державного сприяння і підтримки розвитку спонсорства і меценатства в державі;
4. ввести пільгове оподаткування та кредитування закладів культури і мистецтв та забезпечити захист інтересів некомерційних установ культури;
5. забезпечити підвищення оплати праці працівникам закладів культури, оплата труда яких знаходиться на останньому місці серед працівників усіх галузей економіки;
6. вдосконалення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів для сфери культури.
Всі ці напрямки, спрямовані на поліпшення економіки та правових умов діяльності закладів культури, мають проводитись цілеспрямовано під егідою Міністерства культури і туризму України та активною участю регіональних і місцевих органів управління.
Висновки
За роки незалежності в перехідному періоді до умов ринкового господарювання фінансування культурних закладів потерпіло значних змін та зазнало деформації. Тепер, поряд з бюджетними коштами, активним джерелом фінансування є позабюджетні кошти. Головним чином це доходи від підприємницької діяльності за рахунок виручки від реалізації послуг (продаж білетів), передачі в оренду приміщень тощо. Таким чином фінансуються театри, кінотеатри та інші культурні заклади. За 2003-2005 роки 20-35% доходу театри міста Києва отримали за рахунок реалізації білетів.
Отже, заклади культури і мистецтв, опинившись сам на сам перед "обличчям вільного ринку", поставлені перед необхідністю самостійно вишукувати способи економічного виживання, а не забезпечення нормального виконання своїх суспільних функцій та подальшого розвитку.
Негативним є і стрімке зростання цін на більшість культурних заходів, які проводять заклади культури і мистецтв, що обмежує широкий доступ населення до надбань культури і мистецтва, знижує рівень та якість споживання інтелектуального, духовного продукту культури взагалі.
Дуже турбує і те, що за останні роки значно погіршилась матеріально-технічна база бібліотек, музеїв, клубних закладів, театрів. Слабо оновлюються технічні засоби парків культури і відпочинку, кінотеатрів та цирків.
Подобные документы
Призначення та структура бюджету держави. Будова, функції та головні завдання фінансового управління. Склад і структура видатків місцевого бюджету в місті Павлограді. Особливості їх планування на культуру, проблеми фінансування та шляхи їх подолання.
курсовая работа [300,8 K], добавлен 13.12.2011Порядок фінансування соціально-культурних заходів. Особливості державної політики у сфері культури. Принципи фінансування шкіл, дошкільних установ, відпускних, науки та мистецтва. Рекомендації щодо доцільного здійснення видатків на культуру і мистецтво.
реферат [41,0 K], добавлен 26.02.2011Економіка освіти як напрямок науки, предмет і методи її вивчення. Загальні позиції фінансування освіти, характер та структура видатків з боку держави. Огляд можливостей ВНЗ щодо платних послуг. Правила формування кошторису ВНЗ, його штатного розпису.
презентация [489,1 K], добавлен 16.03.2010Адміністрування податків: сутність та критерії ефективності. Формування податкової культури в Україні; розгляд основних напрямів її підвищення з використанням моделі партнерства. Адаптація позитивного досвіду розвинених країн у вітчизняну практику.
курсовая работа [183,7 K], добавлен 29.03.2014Схема організації фінансово-економічного забезпечення механізмів державного управління вищою освітою. Аналіз бюджетного фінансування на розвиток системи освіти в країнах Західної Європи. Класифікація видатків бюджету на фінансування навчальних закладів.
статья [244,3 K], добавлен 21.09.2017Організаційні засади формування видатків місцевих бюджетів, їх характеристика та класифікація. Зарубіжний досвід фінансування видатків. Аналіз видатків місцевих бюджетів. Склад та структура видатків, особливості фінансування, шляхи вдосконалення.
дипломная работа [1,2 M], добавлен 14.09.2010Поняття та мета регулювання міжбюджетних відносин. Законодавчі та нормативні акти, на на основі яких в Україні здійснюється функціонування бюджетних відносин. Проблеми бюджетного кодексу і шляхи вирішення: недостатнє фінансування культури регіонів.
презентация [316,5 K], добавлен 23.10.2016Поняття кошторису та його складові. Огляд нормативно-правової бази, щодо фінансування бюджетних організацій. Особливості складання і затвердження кошторису загальноосвітньої школи. Аналіз доходів, видатків та планування кошторису школи №1 м. Хмільник.
курсовая работа [248,7 K], добавлен 07.02.2012Затвердження програми фінансування видатків на безоплатну правову допомогу розпорядником коштів. Складання відповідної бюджетної програми. Особливості використання коштів на оплату праці адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правової допомоги.
статья [22,1 K], добавлен 11.08.2017Система охорони здоров’я України. Формування видаткової частини місцевого бюджету на фінансування видатків на охорону здоров’я в Верхньодніпровському районі. Основні напрями реформування системи надання медичної допомоги. Досвід Нідерландів для України.
дипломная работа [444,6 K], добавлен 07.02.2012
