Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація фінансування соціокультурних заходів

Зміст

• Вступ
• 1. Державне фінансове забезпечення культури
• 1.1 Фінансове забезпечення соціально-культурних послуг
• 1.2 Видатки на заклади культури і мистецтва
• 2. Організація фінансування соціокультурних заходів
• 2.1 Кошторис доходів і витрат бюджетної установи
• 2.2 Позабюджетні кошти бюджетних установ
• 3. Основні напрями вдосконалення планування витрат бюджетних установ соціокультурної сфери
• Висновки
• Література

Вступ

Фінансування соціокультурний бюджетний вирати

Галузі культурної або соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва. Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо - та міжгалузеві відносини, відносини з населенням. У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як 30 відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження, кошти за надані послуги та виконані роботи. Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин. Тому тема роботи є досить актуальної на даний момент.

Метою даної роботи є розкриття механізму здійснення фінансування закладів культурної сфери та механізму його удосконалення.

Предметом роботи є фінансове забезпечення культурної сфери.

Виходячи з мети роботи, можна визначити наступні завдання:

- розгляд державного фінансового забезпечення закладів культури;

- розглянути механізм фінансування соціокультурних закладів;

- навести напрямки удосконалення фінансування бюджетних установ.

1. Державне фінансове забезпечення культури

1.1 Фінансове забезпечення соціально-культурних послуг

Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг.

Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин.

Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва.

Однак функціонування галузей соціальної сфери багато в чому залежить від удосконалення фінансових відносин в них, які складаються в процесі руху різноманітних за джерелами, призначенням, порядком формування та використання фондів фінансових ресурсів. Структура цих відносин досить різноманітна. Вона включає відносини підприємств, організацій, установ та галузей з бюджетом, внутрішньо- та міжгалузеві відносини, відносини з населенням.

У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як 30 відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження, кошти за надані послуги та виконані роботи.

Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

Зростають вимоги до методів організації та планування доходів і витрат галузей соціальної сфери на всіх рівнях управління, При плануванні бюджетних асигнувань, власних доходів, витрат установ і організацій цієї сфери мають застосовуватися нові методологічні рішення.

Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Ширше мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

Економічні нормативи, що регулюють фінансові відносини в соціальній сфері, мають відображати можливості держави щодо задоволення потреб регіону чи установи у фінансових ресурсах для реалізації завдань поточних та перспективних планів соціального розвитку. Крім того, нормативи мають виражати оптимальне співвідношення інтересів у розподілі фінансових ресурсів держави і населення окремих регіонів. Такими нормативами можуть бути розміри бюджетних асигнувань на відповідний показник, передбачений програмою для цієї території чи установи.

Зазначені нормативи встановлює Кабінет Міністрів України. Вони можуть визначатися на одного жителя, одного учня, одну установу тощо. Нормативи є вихідною величиною, яка відображає гарантію держави для задоволення потреб соціального розвитку. Витрати на зазначені цілі можуть збільшуватися за рахунок доходів, які отримує установа, або за рахунок додаткових джерел, вишуканих місцевими радами.

Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм за категоріями видатків. За своїм змістом фінансова норма -- це науково обгрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю.

Це форма реалізації економічного нормативу за рахунок бюджетних ресурсів. Вона є вартісним вираженням матеріальних і трудових витрат. Точність та обґрунтованість норм залежать від правильного визначення факторних ознак, що обумовлюють їхню абсолютну величину.

В організаційному плані розрахунок фінансових норм для бюджетних установ має здійснюватися за такою моделлю: спочатку розраховують індивідуальні норми за категоріями видатків бюджетної установи, потім на основі індивідуальних норм розробляють укрупнені, потім на основі їх -- зведеш фінансові норми бюджетної установи. Індивідуальні норми використовують при плануванні на рівні бюджетної установи, укрупнені -- міністерства чи відомства, зведеш -- держави чи області.

Розробку фінансових норм витрат на утримання соціально-культурних установ слід здійснювати силами міністерств та відомств Із залученням науково-дослідних організацій. Ці норми мають уточнюватися і переглядатися один раз на 5 років, крім випадків, що зумовлюються зміною чинних нормативних актів. Потрібна система матеріального стимулювання персоналу цих установ за дотримання режиму економії у використанні коштів та поліпшенні якості обслуговування. Одним з таких стимулів може бути, наприклад, можливість використовувати на соціальні та виробничі потреби зекономлені порівняно з установленими нормами асигнування згідно з кошторисом доходів і витрат за умови виконання показників діяльності.

Важливість розробки науково обґрунтованих норм витрат установами соціальної сфери зумовлена також тим, що індивідуальні норми їхніх витрат є вихідною базою при зведеному бюджетному плануванні. Нині у зведеному плануванні використовуються укрупнені норми, які мають ліквідувати різницю у рівні витрат у територіальному розрізі. Однак такі норми у більшості випадків установлюються на основі звітних даних за минулий період. Це не дає змоги враховувати ступінь задоволення потреб залежно від сфери та специфіки діяльності установ соціальної сфери.

Одним із найважливіших завдань поліпшення використання ресурсів, що виділяються на утримання соціально-культурних установ, є послідовне впровадження госпрозрахункових форм фінансування їх, зокрема самофінансування. Для цього вже є необхідні економічні передумови, що вимагають відповідних організаційних змін, насамперед у сфері фінансового планування. Сутність питання полягає в тому, що сучасні масштаби та рівень діяльності соціально-культурних установ суттєво змінюють співвідношення джерел фінансування витрат. При переважанні бюджетних асигнувань в структурі фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, зростає частка позабюджетних джерел.

Останніми роками спостерігається зростання інвестування підприємств та організацій в народну освіту, підготовку кадрів, охорону здоров'я, науку і культуру. Це зумовлено зростанням вимог виробництва до якісних показників діяльності установ цієї сфери.

Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. Вони становлять нині більше 40 відсотків загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпрозрахункові, науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу електронно-обчислювальної техніки, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

Викладене дає підстави для таких висновків:

-- зміна структури фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні цих установ, об'єктивно зумовлена змінами в їхній діяльності;

-- практика фінансового планування в установах соціальної сфери не відповідає сучасним вимогам. Методи розподільчого планування потреби в бюджетних ресурсах та позабюджетних коштах не передбачають необхідного взаємозв'язку та узгодження;

-- діючий порядок планування не створює умов для раціонального та ефективного використання фінансових ресурсів, впровадження прогресивних норм і нормативів, дотримання режиму економії.

1.2 Видатки на заклади культури і мистецтва

В Україні державні заклади культури і мистецтва виконують велику роботу з культурного обслуговування населення, сприяють розвитку народної творчості.

У 1992 році Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про культуру, де визначені правові, економічні, соціальні, організаційні засади розвитку культури та її спрямованість на такі цілі:

-- реалізацію суверенних прав України у сфері культури;

-- відродження і розвиток культури української нації та культур національних меншин, які проживають на території України;

-- забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, професійної та самодіяльної художньої творчості;

-- реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей;

-- соціальний захист працівників культури;

-- створення матеріальних і фінансових умов для розвитку культури.

Згідно з бюджетною класифікацією до закладів і заходів культури і мистецтва належать:

1. Мистецтво: творчі спілки; театри; філармонії, музичні колективи і ансамблі та інші мистецькі заходи та заклади; видатки на заходи, передбачені державними і місцевими програмами розвитку культури і мистецтва.

2. Культура: бібліотеки; музеї та виставки; заповідники; палаци І будинки культури, клуби та інші заклади клубного типу; школи естетичного виховання дітей.

3. Кінематографія.

4. Архівна справа.

5. Інші заходи та заклади в галузі мистецтва і культури: державні премії України в галузі літератури та мистецтва; інші культурно-освітні заклади та заходи.

Фінансування установ культури і мистецтва здійснюється за рахунок державного І місцевих бюджетів, коштів від надання платних послуг, а також коштів підприємств, організацій, громадських об'єднань та інших джерел.

Відповідно до основ законодавства про культуру для фінансової підтримки цих закладів можуть утворюватися державні та місцеві фонди розвитку культури. Порядок створення і використання коштів таких фондів визначається положеннями, що затверджуються в установленому порядку.

Громадські об'єднання, творчі спілки, підприємницькі структури також можуть створювати фонди підтримки культури.

Держава здійснює політику пільїового оподаткування у сфері культури. Зокрема, звільняються від сплати податків творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об'єднання, що діють у сфері культури, а також заклади культури, які повністю або частково фінансуються за рахунок бюджету.

Не оподатковується податком на прибуток та частина прибутку підприємств, організацій, установ, яка спрямовується на потреби закладів культури (в межах до 4 відсотків балансового прибутку підприємства).

Кожна установа культури і мистецтва має самостійний єдиний кошторис доходів і видатків, який затверджує вищестояща організація. Доходи і видатки плануються в кошторисі в загальноустановленому порядку. Так, заробітна плата планується виходячи з типових штатів, установлених для кожного виду установ залежно від обсягу їхньої діяльності (наприклад, по бібліотеках -- від розміру книжкового фонду та ставок заробітної плати).

Ставки заробітної плати бібліотекарів залежать від освіти та стажу роботи, а працівників інших культурно-освітніх установ -- від групи установи. Витрати за іншими категоріями видатків плануються так само, як і по інших бюджетних організаціях.

По невеликих культурно-освітніх установах складаються загальні кошториси в межах району чи міста. Зведене планування здійснюється за видами установ на основі середньої кількості установ кожного типу та середньої норми витрат з виділенням витрат на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріали? і послуг, оплату послуг з утримання установ, оплату комунальних послуг та енергоносіїв тощо.

По деяких закладах культури і мистецтва, що знаходяться на госпрозрахунку, планується надання з бюджету дотацій на розмір витрат, що не покривається власними доходами. Дотації надаються на покриття збитків національних театрів, філармоній, музичних колективів і ансамблів та інших мистецьких закладів, а також на статутну діяльність всеукраїнських творчих спілок.

2. Організація фінансування соціокультурних заходів

2.1 Кошторис доходів і витрат бюджетної установи

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення -- це повноваження, яке надане головному розпоряднику коштів бюджету законом України про державний бюджет, постановою Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні і часові обмеження і дозволяє Міністерству фінансів, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету. Кошторис має дві складові:

-- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;

-- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Форма кошторису затверджується Міністерством фінансів України.

План асигнувань із загального фонду бюджету установи -- це помісячний розподіл видатків, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формою економічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов'язань протягом року.

Асигнування -- це повноваження розпоряднику бюджетних коштів на взяття зобов'язань та витрачання бюджетних коштів на конкретну мету в процесі виконання бюджету.

План асигнувань є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.

Установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією.

Зведеш кошториси і плани асигнувань -- це зведення показників індивідуальних кошторисів і планів асигнувань розпорядників коштів бюджету нижчого рівня за функціональною класифікацією, що складаються головним розпорядником, розпорядником вищого рівня для подання їх Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам. Зведені кошториси не затверджуються.

Установи мають право брати зобов'язання та витрачати бюджетні кошти на цілі і в межах, установлених затвердженими кошторисами і планами асигнувань.

Зобов'язання -- це будь-яке розміщення замовлення, укладення контракту (угоди), придбання товару, послуга чи інші аналогічні операції протягом бюджетного року, згідно з якими необхідно буде здійснити платежі з бюджету.

Розпорядниками коштів бюджету є керівники установ, яким надане право розпоряджатися затвердженими для них бюджетними коштами відповідно до асигнувань, установлених у кошторисах і планах асигнувань. За обсягом наданих прав розпорядники поділяються на головних розпорядників коштів бюджету та розпорядників коштів бюджету нижчого рівня.

Головний розпорядник коштів бюджету -- це розпорядник, якому затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті та який має право витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, яку він очолює, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою, розподіляти надані йому кошти бюджету між розпорядниками коштів бюджету нижчого рівня, а також затверджувати їх кошториси і плани асигнувань.

Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня -- це розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику, розпоряднику вищого рівня або діяльність якого координується через нього.

Розпорядники нижчого рівня поділяються на розпорядників другого та третього ступенів.

Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

Для правильної та своєчасної організації роботи, пов'язаної зі складанням проектів кошторисів, головні розпорядники здійснюють таке:

-- установлюють для розпорядників граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів і дають вказівки щодо їх складання;

-- розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні додержуватися виходячи із законодавства і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів;

-- забезпечують складання проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками.

Головні розпорядники контролюють проекти кошторисів розпорядників нижчого рівня з точки зору законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків, правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів, додержання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, інших показників.

На основі проектів зведених кошторисів головні розпорядники формують бюджетні запити, які подаються Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів.

У дохідній частині проектів кошторисів зазначаються планові обсяги асигнувань, які передбачається спрямувати на покриття видатків установи із загального та спеціального фондів проектів відповідних бюджетів.

Формування дохідної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік. За основу цих розрахунків беруться такі показники:

-- обсяг надання тих чи інших послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість обладнання, іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який повинен установлюватися відповідно до законодавства;

-- прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.

На підставі перелічених показників визначається сума доходів на наступний рік за кожним джерелом їх надходження з урахуванням конкретних умов роботи установи. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання за період, що передує плановому.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання.

Під час визначення обсягів видатків розпорядники нижчого рівня, головні розпорядники, розпорядники вищого рівня повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсяг виконуваної роботи, штатну чисельність, необхідність реалізації окремих програм та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи. При визначенні видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.

Якщо під час планування установою спеціального фонду кошторису планові доходи перевищують планові видатки, розраховані на реалізацію заходів спеціального призначення, установа повинна передбачати спрямування зазначених коштів на пріоритетні заходи, які необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

У тижневий термін після опублікування закону України про Державний бюджет України, відповідного рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників лімітні довідки.

Лімітна довідка про бюджетні асигнування -- це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (установлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, що повинні бути визначені на основі відповідних нормативів. Вона видається відповідно Мінфіном України, Мінфіном Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органом, розпорядником вищого рівня та доводиться до головних розпорядників, розпорядників нижчого рівня для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

Розпорядники нижчого рівня уточнюють проекти кошторисів, складають проекти планів асигнувань і подають зазначені документи головним розпорядникам для уточнення проектів зведених кошторисів та складання проектів зведених планів асигнувань.

Головні розпорядники у тритижневий термін після одержання лімітних довідок подають уточнені проекти зведених кошторисів та складені проекти зведених планів асигнувань Мінфіну України, Мінфіну Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для складання і затвердження річного розпису призначень відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального і спеціального фондів у розрізі головних розпорядників, за повною економічною класифікацією, що відповідає зведенню усіх проектів кошторисів) .та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів (розпису річних бюджетних призначень, затверджених у відповідному бюджеті для загального фонду в розрізі головних розпорядників, за скороченою економічною класифікацією помісячно, що відповідає зведенню усіх планів асигнувань).

Одночасно із зазначеними документами подаються зведені показники за мережею, штатами та контингентами установ.

Мінфін України надсилає для реєстрації, обліку та виконання затверджений річний розпис призначень державного бюджету та помісячний розпис асигнувань загального фонду державного бюджету Державному казначейству, яке у триденний термін доводить до головних розпорядників витяги із зазначених документів, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань усіма розпорядниками.

Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників витяги із затверджених річного розпису призначень відповідного бюджету та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідного бюджету, що є підставою для затвердження в установленому порядку кошторисів і планів асигнувань розпорядниками.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної установи (за винятком кошторисів, для яких встановлено інший порядок затвердження).

Кошториси і плани асигнувань підписуються керівником та головним (старшим) бухгалтером установи (централізованої бухгалтерії). Затвердження кошторисів, планів асигнувань та штатних розписів установ скріплюється гербовою печаткою і підписом керівників установ, уповноважених затверджувати такі документи, із зазначенням дати.

Одночасно з кошторисом на затвердження подається план асигнувань та штатний розпис установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок власних надходжень.

Мінфін України, Мінфін Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи щороку протягом трьох місяців після затвердження відповідних бюджетів перевіряють правильність складання і затвердження кошторисів і планів асигнувань.

Для здійснення контролю за відповідністю асигнувань, визначених у кошторисах і планах асигнувань розпорядників, асигнуванням, затвердженим річним розписом призначень державного бюджету та помісячним розписом асигнувань загального фонду державного бюджету, органи Державного казначейства здійснюють реєстрацію та ведуть облік зведених кошторисів і планів асигнувань розпорядників вищого рівня у розрізі розпорядників нижчого рівня.

Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, виданого органом Державного казначейства, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку.

Із цією метою розпорядники, які отримали від органів Державного казначейства витяг, повинні подати цим органам дані щодо розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань у розрізі розпорядників нижчого рівня. Зазначені показники доводяться до відповідних органів Державного казначейства за місцем розташування розпорядників нижчого рівня.

Органи Державного казначейства здійснюють контроль за відповідністю розподілу показників зведених кошторисів і планів асигнувань даним казначейського обліку. У разі невідповідності кошторисів і планів асигнувань витягові, отриманому від відповідних органів Державного казначейства, розпорядники повинні перезатвердити зазначені документи згідно з витягом.

Здійснення видатків установ без затверджених у встановленому порядку кошторисів і планів асигнувань припиняється через ЗО календарних днів після затвердження річного розпису призначень та помісячного розпису асигнувань загального фонду відповідних бюджетів.

Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства здійснюють операції з виконання видатків розпорядників коштів державного бюджету тільки відповідно до затверджених кошторисів і планів асигнувань, узятих на казначейський облік.

У разі коли розпис бюджету на наступний рік не затверджено у зв'язку з неприйняттям проекту бюджету до початку року, затверджується в обов'язковому порядку тимчасовий розпис бюджету на І квартал наступного року та тимчасові кошториси за спеціальним фондом бюджету.

Зміни до кошторису і плану асигнувань вносяться у разі:

-- необхідності перерозподілу видатків за економічною класифікацією;

-- прийняття нормативного акта щодо передачі повноважень та бюджетних асигнувань від одного розпорядника до іншого;

-- прийняття рішення щодо розподілу централізованих нерозподілених бюджетних асигнувань між розпорядниками;

-- необхідності збільшення видатків спеціального фонду бюджету внаслідок перевищення врахованих у бюджеті на відповідний рік надходжень до цього фонду;

-- прийняття рішення щодо скорочення (обмеження) видатків загального фонду бюджету в цілому на рік.

У кожному випадку внесення змін до кошторисів і планів асигнувань складаються відповідні довідки.

Установи мають право використовувати протягом поточного року залишки коштів спеціального фонду на початок року для здійснення видатків, передбачених у кошторисах на поточний рік.

У разі коли сума фактичних надходжень із спеціального фонду бюджету перевищить затверджений у кошторисі річний обсяг цих надходжень, розпорядник на підставі довідки про внесення змін до спеціального фонду кошторису вносить до нього зміни без внесення змін до закону України про Державний бюджет України.

Головний розпорядник коштів державного бюджету у терміни, встановлені Мінфіном України, подає погоджені з Державним казначейством зведеш показники довідок з належним обґрунтуванням щодо внесення змін у річний розпис призначень бюджету за спеціальним фондом.

Після розгляду річних звітів про виконання кошторисів за минулий рік уточнюються показники перехідних контингентів станом на 1 січня поточного року виходячи з фактичного виконання плану щодо цих контингентів за минулий рік. За результатами перевірок у разі виявлення сум зайвих і завищених асигнувань вносяться зміни до кошторисів і планів асигнувань шляхом зменшення їх обсягів.

2.2 Позабюджетні кошти бюджетних установ

Позабюджетні кошти -- це кошти, які бюджетні установи отримують понад асигнування, що виділяються їм з державного або місцевих бюджетів. Позабюджетні кошти поділяються за принципом походження та використання на спеціальні кошти, суми за дорученнями, депозитні кошти та інші позабюджетні кошти. Вони використовуються суворо за цільовим призначенням.

Спеціальні кошти -- це доходи бюджетних установ і організацій, які вони отримують від надання платних послуг, виконання робіт, реалізації продукції чи іншої діяльності, яка здійснюється відповідно до чинних нормативно-правових актів, і використовують за цільовим призначенням згідно з єдиним кошторисом доходів та видатків установи.

До спеціальних коштів належать доходи від позабюджетної діяльності установ, зокрема: оренда, квартирна плата та інші доходи від будинків, які належать установам; доходи від експлуатації транспорту установ; доходи від лекцій, вечорів, концертів; плата за навчання на контрактній основі в навчальних закладах усіх рівнів акредитації; вхідна плата в музеї та виставки; доходи від підсобних негосподарських підприємств; плата за навчання учнів у гуртках при школах; інші кошти від надання послуг, виконання робіт, здійснення іншої діяльності.

Право мати спеціальні кошти надається за умови, якщо відсутня можливість організувати на засадах господарського розрахунку реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг або здійснення іншої діяльності, а також якщо видатки, пов'язані із здійсненням вказаної діяльності, повністю забезпечуються одержуваними доходами.

За основу розрахунку доходів спеціальних коштів установи беруть показники, які характеризують обсяги наданих платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень, вартість обладнання чи іншого майна, яке здають в оренду, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати за одиницю показника. На основі вказаних показників позначається сума доходів на плановий період з кожного джерела доходів. Під час формування показників, на підставі яких визначаються доходи планового періоду, обов'язково враховується рівень фактичних надходжень доходів за останній звітний рік та очікуваний рівень за період, що передує плановому.

Видатки установ за рахунок спеціальних коштів плануються відповідно до кодів економічної класифікації видатків, передбачених наказом Міністерства фінансів України від 03.12.97 № 265 "Про затвердження нової бюджетної класифікації України", зі змінами і доповненнями. Витрачання спеціальних коштів проводиться у суворій відповідності з їхніми цілями.

Для зберігання спеціальних коштів, в установі уповноваженого банку відкривається окремий поточний рахунок для всіх видів спеціальних коштів, належних установі. За централізації бухгалтерського обліку для всіх установ та всіх видів спеціальних коштів відкривається один поточний рахунок.

Спеціальні кошти, що знаходяться в розпорядженні виконавчих комітетів, а також установ, бухгалтерський облік яких ведеться централізовано сільською, селищною, міською (в місті районного підпорядкування) радою, зберігаються на поточному рахунку, відкритому відповідному виконавчому комітету. На цьому поточному рахунку зберігаються й інші позабюджетні кошти (крім сум за дорученням, для яких відкривається окремий поточний рахунок) вказаних виконавчих комітетів і підвідомчих їм установ.

Сумами за дорученнями вважаються кошти, які отримані установами для виконання певних доручень:

-- для проведення розрахунків з молодими фахівцями;

-- на виплату студентам стипендій, матеріальної допомоги та доплат до державних стипендій за рахунок коштів замовників;

-- на придбання методичної літератури і навчальних посібників для студентів заочної форми навчання;

-- на придбання замовлених централізованим порядком бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики;

-- на придбання путівок;

-- для створення фонду преміювання науково-дослідних установ в окремих випадках, передбачених законодавством;

-- кошти, що відповідно до рішення уряду надійшли на ім'я установи для виконання певних доручень;

-- інші кошти, які установи отримують від підприємств, установ, організацій та приватних осіб для виконання окремих доручень.

Кошти, що надходять як благодійні та спонсорські внески, належать до сум за дорученнями. Такі надходження повинні мати письмове підтвердження мети внесків (лист, заява або відповідні записи спонсора на розрахункових документах). Планування сум за дорученням не проводиться.

Суми за дорученнями зберігаються на окремому поточному рахунку "суми за дорученнями", відкритому в установі уповноваженого банку.

Депозитні суми -- це кошти, що надходять до установи і не мають відношення до виконання єдиного кошторису доходів і видатків установи. Депозитні суми зберігаються на окремих поточних рахунках установ в установах уповноважених банків. Кошти з рахунків за депозитними сумами видаються за іменними чеками або перераховуються платіжними дорученнями на ім'я тих осіб чи організацій, які їх отримують.

Незатребувані депозитні суми, що знаходяться на поточному рахунку установи, після закінчення строків їх зберігання підлягають перерахуванню установою в дохід того бюджету, за рахунок якого вона утримується.

До інших позабюджетних коштів належать: плата за утримання дітей в дошкільних закладах; плата за навчання у державних школах естетичного виховання дітей; кошти, з яких утворено фонд загального обов'язкового навчання (фонд "всеобучу") в загальноосвітніх школах для надання матеріальної допомоги учням, які її потребують; кошти, які надходять на харчування дітей в інтернатах, при школах та в групах подовженого дня; плата студентів за користування гуртожитком при вищих і середніх спеціальних навчальних закладах; кошти, які залишаються навчальним закладом професійно-технічної освіти з сум, що надійшли за роботи, виконані учнями, і за договорами на підготовку кадрів та підвищення кваліфікації робітників; кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи; кошти за рахунками за формений одяг, який видають працівникам деяких міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і підвідомчих їм бюджетних установ; кошти, що надходять у відповідності з чинним законодавством, від штрафів та інших фінансових санкцій, які є результатом контрольно-економічної роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади і їхніх підвідомчих установ та спрямовуються у встановлених законодавством відсотках на зміцнення матеріально-технічної бази та матеріальне заохочення працівників; збір за виконання робіт, пов'язаних з наданням послуг під час здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон; грошові надходження від реалізації продукції та послуг установами державної сортовипробувальної мережі, державними проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства та машиновипробувальними станціями; кошти, отримані від реалізації ліцензій користувачам мисливських угідь, а також за видачу посвідчень мисливця.

Вказані позабюджетні кошти зараховуються на реєстраційні бюджетні рахунки (окремі їх види), зберігаються на поточних рахунках зі спеціальних коштів, а також на окремих поточних рахунках, які відкриваються в установах уповноважених банків.

Керівник та головний бухгалтер установи, яка має позабюджетні кошти, зобов'язані:

-- використовувати кошти тільки відповідно до цільового призначення та в межах сум затвердженого кошторису;

-- отримані в касу суми позабюджетних коштів своєчасно здавати до установи уповноваженого банку для зарахування на поточний бюджетний реєстраційний рахунок з позабюджетних коштів;

-- здійснювати витрачання коштів тільки через поточний рахунок в установі уповноваженого банку, а при переході на казначейське обслуговування -- через реєстраційний рахунок;

-- у випадку недотримання доходів за позабюджетними коштами скорочувати видатки на відповідну суму;

-- у разі виникнення нових дохідних джерел або перевиконання дохідної частини кошторису проводити видатки після затвердження додаткового кошторису.

Бюджетні установи мають значні обсяги позабюджетних коштів, які використовують на свій розсуд. Така ситуація позбавляє можливості встановити належний облік та контроль доходів, якими володіє бюджетна установа, не дозволяє дати відповідної оцінки ефективності управління цими коштами. Саме тому Указ Президента України від 11 травня 1999 р. №499 "Про основні засади складання проекту Державного бюджету

України на 2000 рік" та Бюджетна резолюція на 2000 рік поставили вимогу щодо включення до бюджетів усіх рівнів позабюджетних коштів бюджетних установ і організацій із збереженням їх цільового спрямування, що є об'єктивною і необхідною умовою забезпечення прозорості бюджету.

3. Основні напрями вдосконалення планування витрат бюджетних установ соціокультурної сфери

Величина витрат на утримання установ та організацій невиробничої сфери визначається кошторисом. У зв'язку з цим порядок фінансування витрат, за яким фінансуються всі види шкіл, середні спеціальні та вищі навчальні заклади, дошкільні установи, установи охорони здоров'я і соціального забезпечення, органи державної влади, управління та витрати на оборону держави, значна частина науково-дослідних інститутів та деякі інші організації, називається кошторисним.

Планування витрат за кошторисами -- складова частина бюджетного планування. Воно відбиває певні економічні відносини між державою і відповідними організаціями та установами з визначення обсягу фінансових ресурсів, що виділяються для виконання покладених на них функцій.

Розробка методології та організація робіт з планування покладені на Міністерство фінансів України. Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи та організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах -- кількість учнів, по вузах -- кількість студентів, по лікарнях -- кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.

При визначенні обсягу витрат за кошторисами використовують середньорічні показники. їх розраховують самі установи, виходячи з даних на початок планового року і середньорічного приросту (зниження). Показники на початок планового року визначають за даними на останню звітну дату з урахуванням їхніх змін у період, що залишився до кінця року. Середньорічний приріст (зниження) розраховують за формулою:

Rc = Kn + ,

де KnKk -- мережа чи контингент на початок і кінець року;

M1 М2 -- кількість місяців функціонування цих контингентів.

Для навчальних закладів і установ, у яких господарський рік не збігається з бюджетним, розрахунок середньорічного контингенту здійснюється так:

Rc = Kn + ,

Наприклад, якщо кількість учнів у сільській школі на 1 січня планового року становить 800, а на 1 вересня 840, то середньорічний контингент учнів дорівнює:

чол.

Крім планових, установи та організації розраховують ряд показників, не передбачених планом. Це кількість педагогічних ставок, ліжко-днів, дитино-днів тощо.

Важливою складовою частиною є нормування витрат. За економічним змістом нормування є методом планового впливу на склад і структуру витрат бюджетної установи. Воно має забезпечити однаковий рівень задоволення однотипних потреб установ.

У практиці бюджетного планування використовують матеріальні, фінансові та бюджетні норми. Норма витрат -- це величина витрат на розрахункову одиницю. Матеріальні норми грунтуються на кількості матеріальних цінностей, які витрачаються на одиницю виміру, наприклад, кількість палива для опалення 1 м3 приміщення, електроенергії на 1 м3 площі, набір продуктів харчування на день на одного хворого чи дитину в дитячому садку тощо.

Матеріальна норма, переведена за діючими цінами у вартісну, є фінансовою нормою, наприклад, вартість харчування одного хворого на день.

Якщо бюджет є єдиним джерелом фінансування, то фінансова норма є одночасно і бюджетною. За наявності, крім бюджету, інших джерел фінансування фінансову норму поділяють на дві частини -- бюджетну і позабюджетну.

За методами побудови фінансові норми поділяють на індивідуальні, комбіновані та укрупнені. Індивідуальні норми встановлюють на_ окремі види витрат: опалення, освітлення, водопостачання, їх використовують при складанні індивідуальних кошторисів бюджетних установ. Комбінована норма об'єднує різні види витрат: канцелярських, навчальних тощо. Укрупнені норми відображають вартість утримання однієї установи: бібліотеки, клубу, здоровпункту. Комбіновані та укрупнені норми застосовують при зведеному плануванні.

За способом застосування норми поділяють на обов'язкові та розрахункові. До обов'язкових належать норми забезпечення інвентарем, норми харчування, ставки заробітної плати тощо Розрахункові норми визначає сама установа, виходячи зі звітних даних за минулі періоди.

Практика засвідчує, що кошторисний порядок планування і фінансування установ та організацій невиробничої сфери потребує вдосконалення. Це зумовлено насамперед тим, що розширилися джерела фінансування і частка бюджету в ньому знижується. На нашу думку, всі установи соціальної сфери на всіх рівнях управління мають складати фінансовий баланс за формою балансу доходів і витрат. Основою для його складання мають бути показники економічного та соціального розвитку установ та системи в цілому.

У методичному плані за основу має бути взято підхід за яким усі види діяльності установ і міністерств слід розглядати при плануванні в тісному зв'язку з метою повного обліку всіх джерел фінансування та збалансованого забезпечення фінансовими ресурсами всіх видів діяльності.

Це сприятиме підвищенню ефективності та якості їхньої роботи, концентрації зусиль на вирішенні ключових проблем розвитку, підвищенню науково-практичного рівня їхньої діяльності. У зв'язку з цим доцільно у складі показників розвитку організацій та установ соціальної сфери розробляти фінансовий план, що складається з п'яти розділів:

1. Джерела формування та надходження коштів.

2. Приріст активів установи, організації.

3. Повернення залучених коштів.

4. Витрати за категоріями видатків.

5. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів.

Форма і склад статей фінансового плану наведеш в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1

Показники	Код рядка	Планований рік, усього	У тому числі за кварталами
			І	ІІ	III	IV
І. Джерела формування та надходження коштів
Доходи від господарської діяльності
Доходи від надання послуг
Надходження коштів за виконані науково-дослідні роботи
Надходження коштів в порядку благодійної, спонсорської допомоги
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Суми авансів, одержаних за виконання робіт, послуг
Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу
Цільове фінансування і цільові надходження, усього
У тому числі:
Асигнування з бюджету (розшифрувати)
Інші трансферти з бюджету {розшифрувати)
Кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)
Інші джерела (розшифрувати)
II. Приріст активів установи, організації
Капітальні інвестиції, усього
У тому числі:
Капітальне будівництво
Придбання основних засобів
Придбання інших необоротних активів
Придбання нематеріальних активів
Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів
Приріст оборотних активів організації, установи
Інші витрати (розшифрувати)
III. Повернення залучених коштів
Всього
У тому числі:
Довгострокові кредити банків
Короткострокові кредити банків
Повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на поворотній основі з бюджету
Відшкодування витрат бюджету, пов'язаних з виконанням гарантійних зобов'язань
IV. Витрати за категоріями видатків
Оплата праці працівників бюджетних установ
Нарахування на заробітну плату, придбання предметів постачання, матеріалів і послуг
Видатки на відрядження
Оплата послуг з утримання бюджетних установ
Витрати на оплату комунальних послуг та енергоносіїв
Дослідження і розробки, державні програми
V. Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Сплата поточних податків та обов'язкових платежів до бюджету
Внески до державних цільових фондів
Інші обов'язкові платежі (розшифрувати)

Фінансові плани соціальної сфери мають стати важливою ланкою фінансового планування в державі, сприяти повному задоволенню потреб соціального розвитку у фінансових ресурсах.

Висновки

Після проведеного дослідження можна сказати, що основна мета роботи є досягненою. З даної роботи можна зробити наступні висновки:

1. Результатом діяльності галузей соціальної сфери є створення духовних цінностей, соціально-культурних і побутових послуг. Об'єктом впливу соціальної сфери є матеріальне виробництво. Однак зміст цього впливу може розглядатися як двосторонній процес з обміну результатами праці, що становить основу економічних, у тому числі фінансових, відносин.

2. Галузі соціальної сфери активно впливають на збільшення обсягу валового внутрішнього продукту, прискорення науково-технічного прогресу, зростання продуктивності праці, підвищення кваліфікації робочої сили і є одним із важливих факторів зростання ефективності виробництва. У галузях соціальної сфери використовуються значні фонди фінансових ресурсів. Вони становлять більш як 30 відсотків валового внутрішнього продукту. Крім того, галузі соціальної сфери щороку отримують у своє розпорядження, кошти за надані послуги та виконані роботи. Зміна економічної системи зачіпає всі структури суспільства, в тому числі соціальну сферу. Насамперед тут необхідні зміни в системі бюджетного фінансування та широкий розвиток госпрозрахункових відносин.

3. Однією з найважливіших умов підвищення наукового обґрунтування планування витрат, що спрямовуються з бюджету на соціальний розвиток, є застосування довгострокових економічних нормативів та фінансових норм. Ширше мають використовуватися економічні методи стимулювання якості роботи цих установ та раціонального використання асигнувань, що виділяються з бюджету.

4. Важливою умовою поліпшення планування витрат на утримання установ соціальної сфери є розробка фінансових норм за категоріями видатків. За своїм змістом фінансова норма -- це науково обгрунтований розмір витрат фінансових ресурсів на різні види діяльності установ в розрахунку на відповідну одиницю.

5. Найзначніші фінансові ресурси, крім бюджетних коштів, мають у своєму розпорядженні вищі навчальні заклади. Вони становлять нині більше 40 відсотків загальної суми фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні вузів. Основними джерелами позабюджетних коштів є надходження за виконані госпрозрахункові, науково-дослідні роботи, від курсових заходів, плати студентів за навчання, продажу машинного часу електронно-обчислювальної техніки, здавання в оренду на період літніх канікул гуртожитків тощо.

6. Розробка методології та організація робіт з планування покладені на Міністерство фінансів України. Обсяг витрат за кошторисами розраховують самі установи та організації. При цьому за основу беруть показники економічного та соціального розвитку, виходячи з мережі та контингентів цих установ: по школах -- кількість учнів, по вузах -- кількість студентів, по лікарнях -- кількість ліжок. У прогнозі економічного і соціального розвитку мережа та контингенти затверджуються на кінець планового року, а по середніх та вищих навчальних закладах передбачаються показники прийому та випуску учнів і студентів.

Література

Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004.-- 544 с.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. -- К.: Вища школа, 2001.

Василик О.Д. Теорія фінансів. - К.: НІОС, 2000.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України //Фінанси України. -- 2001. -- №10.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідною періоду в Центральній Європі. -- К.: Основи, 1998.

Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (Історія, теорія, практика). -- К.: НІОС, 2000.

Кравченко В.І. Місцеві фінанси України: Навч. посібник. - К.: Т-во "Знання", КОО, 1999.

Кукукина Й. Управление финансами: Учебное пособие. -- М.: Юристь, 2001.

Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. -- X.: Форт, 2000.

Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджет\ // Фінанси України. -- 2003. - №3.

Сало І. Проблеми фінансів у період переходу до ринкової економіки // Економіка України. -- 2004. -- №10.

Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.Л. Держава -- податки -- бізнес. -- К.: Либідь, 2002.