З об'єктивних факторів на формування міжбюджетних відносин найістотніше впливає рівень соціально-економічного розвитку областей. Це пояснюється різницею в рівнях життя населення, господарською спеціалізацією територій, а також різними податковими потенціалами областей. Тому необхідно оцінити реальні податкові можливості кожної області й застосовувати до них диференційовану систему оподаткування та міжбюджетних трансфертів.

Головний суб'єктивний фактор формування міжбюджетних відносин -- політичний. Він полягає у політичній нестабільності в регіонах, частій зміні лідируючої ролі різних політичних партій на національній арені, великій увазі до політичної боротьби, що відвертає увагу від вирішення важливих соціально-економічних і народногосподарських завдань.

Відомо, що найконтрольованішою частиною державних коштів залишаються міжбюджетні трансферти, тому визначенню їхнього обсягу необхідно приділяти найпильнішу увагу. Розрахунок розміру трансфертів має ґрунтуватися на об'єктивній потребі територій у фінансових ресурсах, що передбачає врахування таких факторів:

-- податкового доходу на душу населення у середньому по країні;

-- податкового доходу на душу населення у кожній області України;

-- середньорічної чисельності населення області;

-- індексу цін у певному періоді (році) по області;

-- податкоспроможності території.

Урахування перелічених вище факторів при визначенні розміру трансферту з центрального бюджету в обласний допоможе забезпечити територію необхідними фінансовими ресурсами і створити реальну основу для її соціально-економічного вдосконалення. При цьому розрахунок розміру трансферту можна зробити за формулою:

бюджетний система місцевий

Тt = (СПД - СПДi) х Нi х Цi,

де Тt -- трансферт із центрального державного бюджету до обласного; СПД -- середній податковий дохід на душу населення по країні; СПДі -- податковий дохід на душу населення в області; Ні -- чисельність населення області (середньорічна); Ці -- індекс цін в області у певному періоді (році).

Такий підхід до вдосконалення міжбюджетних відносин дасть змогу врахувати об'єктивні фактори, що впливають на потреби територій країни у фінансових ресурсах. Реалізація цього підходу припускає розширення повноважень і відповідальності фінансових структур обласних державних адміністрацій і передачу їм основних функцій управління бюджетно-фінансовим розвитком територій. До таких функцій необхідно віднести: організацію діяльності обласних фінансових управлінь; прогнозування та планування фінансових ресурсів області разом із формуванням місцевих бюджетів, а також контроль за їхнім виконанням. Це допоможе формувати потрібні обсяги й напрями міжбюджетних трансфертів, взаємодію яких подано на рисунку 3.1.

Рисунок 3.1. Схема взаємодії міжбюджетних трансфертів.

Дослідження сукупності витрат, фінансування яких здійснюється з державного бюджету та його доходів, свідчить, що доцільно було б залишати більшу частину доходів, яка збирається з територій, і фінансувати територіально орієнтовані витрати з місцевих бюджетів. При цьому склад і обсяг територіально орієнтованих витрат повинні визначати місцеві органи управління, крім статей витрат, що мають загальнонаціональне значення, так само як склад і обсяг коштів, що формують дохідну частину місцевих бюджетів.

Умови формування й проблеми забезпечення територій необхідним обсягом фінансових ресурсів більш зрозумілі місцевим органам управління, ніж центральним. Напрями територіально орієнтованих витрат необхідно ранжирувати за пріоритетністю фінансування з урахуванням можливого дефіциту фінансових ресурсів. Пріоритетність фінансування витрат на місцях може формуватися по-різному, залежно від конкретних умов соціально-економічного розвитку регіонів. Такий підхід до здійснення місцевих витрат дасть змогу дотримуватися основного принципу розвитку регіонів в умовах ринкової економіки -- територіальної справедливості, що створює реальну мотиваційну основу для економічного зростання у регіонах і забезпечує ефективність управління місцевими бюджетними ресурсами.

Удосконалення міжбюджетних відносин може ґрунтуватися на використанні двох підходів. Реалізація першого пов'язана з використанням принципу децентралізації в управлінні державними фінансовими ресурсами, що припускає високий ступінь бюджетної незалежності територій при збереженні єдиного економічного простору країни. Другий підхід характеризується яскраво вираженою участю центральних урядових органів у перерозподілі державних бюджетних коштів.

Використання цього підходу у формуванні механізму взаємодії бюджетів різних рівнів може бути доцільне у великих, за територіальною ознакою, країнах (наприклад, у Росії). При цьому вирівнювання міжрегіональних диспропорцій здійснюється під пильним контролем центральних органів держав, бюджетної влади, що призводить до суб'єктивізму у визначенні пріоритетності напрямів регіонального розвитку та зниження соціального рівня розвитку окремих територій країни у результаті дефіциту фінансових ресурсів.

Децентралізація в управлінні бюджетними процесами доцільна в територіально невеликих країнах, що мають незначні диспропорції в соціально-економічному розвитку регіонів. Використання цього підходу в удосконаленні міжбюджетних відносин дасть змогу уникнути невиправдано складної процедури перерозподілу ресурсів державного бюджету, надмірний контроль над здійсненням якої відвертає увагу від виконання інших важливих функцій управління державними фінансами на всіх рівнях ієрархії.

Політика удосконалення міжбюджетних відносин має бути спрямована на вирішення таких завдань:

-- підвищення рівня життя населення;

-- досягнення територіальної справедливості при перерозподілі бюджетних коштів на основі розрахунку потреби регіонів у фінансових ресурсах і обліку їхньої податкоспроможності;

-- спрощення механізму міжбюджетних відносин;

-- передачу більшої частини повноважень щодо прийняття рішень у сфері формування і виконання бюджетів на регіональний рівень управління;

-- розвиток основних форм управління бюджетним процесом у регіонах. Удосконалення міжбюджетних відносин має базуватися на врахуванні принципів узгодженості фінансових ресурсів регіонів із соціально-економічними програмами, раціональності й пріоритетності у витрачанні бюджетних коштів.

У теорії та практиці формування міжбюджетних відносин досліджені три моделі бюджетного федералізму: централізована; децентралізована та змішана. Аналіз цих моделей дає змогу зробити висновок, що чинна в Україні система міжбюджетних відносин заснована на централізованій моделі бюджетного федералізму, основні риси якої успадковані від адміністративно-командної системи управління. Це виявляється у збереженні пріоритетності нормативного методу розподілу бюджетних коштів і високої частки трансферних платежів у доходах місцевих бюджетів, що свідчить про досить високий ступінь їх залежності від центрального бюджету. Крім того, чинна модель бюджетного федералізму сприяє посиленню тенденції централізації фіскальних функцій держави й обмеженню місцевих органів влади в реалізації основних функцій управління бюджетним процесом на місцях. Така ситуація негативно впливає на розвиток міжбюджетних відносин у ринковій економіці.

Відомо, що ідеальної моделі бюджетного федералізму не існує. У реальних економічних умовах, як правило, діють моделі змішаного типу. Ступінь використання в них тієї чи іншої базової моделі залежить від типу державного устрою, рівня соціально-економічного розвитку, цільової орієнтації національної економіки. Тому удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів має враховувати вплив наявних факторів і використовувати переваги кожної моделі для формування міжбюджетних відносин, що сприяють забезпеченню позитивного розвитку територій необхідним обсягом фінансових ресурсів при збереженні інтересів національної економіки.

Таким чином, основою збереження і посилення позитивних тенденцій, що намітилися в економіці України, служать фінансові ресурси, ефективність використання яких залежить від раціоналізації міжбюджетних відносин, особливо в умовах дефіциту коштів.

Взаємодія бюджетів різних рівнів має враховувати вплив ринкових умов господарювання на умови їх формування, а також сприяти позитивному розвитку соціально-економічної ситуації в регіонах. Удосконалення міжбюджетних відносин неможливе без передачі основних функцій бюджетно-фінансового управління на нижчі рівні, що дасть змогу не лише контролювати виконання місцевих бюджетів, а й брати безпосередню участь у їх прогнозуванні та плануванні, а також в організації бюджетного процесу на місцях.

Це дасть змогу формувати державний бюджет за принципом "знизу -- вгору" і забезпечити ефективне використання бюджетних коштів в умовах дефіциту фінансових ресурсів шляхом формування пріоритетних напрямів витрат коштів на місцях, а також сприятиме зацікавленості територій у мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення реальної основи їхнього соціально-економічного розвитку і досягнення поліпшення умов життя населення. Тому удосконалення управління на всіх рівнях господарювання має здійснюватися на підставі чинного законодавства й науково обґрунтованого підходу до формування міжбюджетних відносин.

Висновки

В економічній доктрині держави особливе місце посідає механізм перерозподілу валового внутрішнього продукту, що здійснюється за допомогою системи державного та місцевих бюджетів.

Без належних податкових надходжень не можна сформувати доходну частину бюджету. Фіскальні можливості держави в сфері доходів повинні оцінюватись за відносною величиною податкової бази на душу населення. Витратна частина визначається відносною величиною потреб, які, в свою чергу, залежать від багатьох факторів у державі (зокрема чисельності молоді, людей похилого віку, криміногенної ситуації тощо).

Однак слід зауважити, що фінансові потреби місцевих органів влади, як правило, більші, ніж їхні власні ресурси та перерахування з державного бюджету. Рішення щодо розподілу фіскальних надходжень між різними органами влади, ухвалені на національному рівні, створюють основу для прийняття не лише фінансових, а й політичних рішень з урахуванням територіальних потреб. Отже, процес вироблення рішень та його фінансові наслідки не можна розглядати окремо. Питання фінансової децентралізації стають найполітизованішими у сфері державних фінансів.

Аналіз нинішньої економічної ситуації засвідчує, що без здійснення серйозних кроків із стабілізації та піднесення економіки, бюджетні проблеми триватимуть, а відшукати шляхи щодо подолання цих проблем буде все важче. Це пов'язано з тим, що система формування коштів державних фінансів є складним, багатогранним, але не завжди чітко відлагодженим механізмом.

Ось чому і парламент, і уряд, і глава держави та й більшість політичних партій мають зрозуміти неспроможність вирішення одних фінансових проблем за рахунок інших, а також несумісність кланових інтересів з інтересами держави.

В нашій роботі ми розглянули основні принципи бюджетної системи України, а також розробили практичні рекомендації щодо її вдосконалення, чим і досягли основної мети роботи.

Список використаних джерел

Бровкова Е.Г., Прондус И.П. Финансово-кредитная система государства. -- К.: Сирин. -- 1997.

Бюджетна система України. Навчальний посібник. Під ред. докт. економ. наук проф. Юрія С.І. та канд екон. наук Бескида Й.М. Київ. “НІОС” 2000.

Вісник податкової служби України. Журнал податкової адміністрації.

Государственные финансы. Учебник под редакцией д.з.н. Федосова В.М.. - К.-. Либідь. - 1991.

Держава-Податки-Бізнес // Під ред. Андрущенко ВЛ., Федосова В.М., Суторміної В.М. - К.: Либідь. - 1992.

Дисштак ОД. Державні фінанси України: Навч. посібник. -- К.: Вища школа, 1997.

Єпіфанов А.0., Сало В.І., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. -- К.: Наукова думка. -- 1997.

Ісмаїлов А.Б. Бюджетний процес та напрями його удосконалення. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 8, 2002.

Кириленко О.П. Фінанси. -- Тернопіль: Економічна думка. -1998.

Кириленко О.П. Міжбюджетні відносини: стан і проблеми удосконалення. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 6, 2000.

Киселев Д.Н., Саранчук Р.И., Демьянишин В.Г. Контроль и ревизия в учреждениях народного образования. -- М., Финансы и статистика. - 1990.

Колодій С.Ю. Децентралізація бюджетної системи та економічне зростання. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 3, 2001.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. -- Основи теорії і практики. -- К.: НДФІ. -- 1997.

Новикова М.М. Удосконалення взаємодії бюджетів різних рівнів. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 10, 2002.

Опарін В.М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 9, 2000.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. -- К.: «НІОС». -- 1998.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. - Черкаси: Відлуння. - 1999. - С.376.

Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. - К.: НІОС, 1998.

Толубяк В.С. Удосконалення формування доходів місцевих бюджетів. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 11, 2002.

Финансы. Учебник под ред. д.з.н. Радионовой В.М. - М. -- 1995.

Размещено на Allbest.ru