Главная
Коллекция "Otherreferats"
Финансы, деньги и налоги
Основні прояви системи соціального захисту
Основні прояви системи соціального захисту
Поняття та значення соціальної системи як способу реалізації соціальної політики держави. Формування системи видатків на соціальний захист. Державна допомога сім’ям з дітьми та під час вагітності та малозабезпеченим сім’ям. Житлові субсидії населенню.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2012 |
| Размер файла | 449,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Основні прояви системи соціального захисту
Зміст
Вступ
1. Поняття соціальної системи як способу реалізації соціальної політики держави
2. Соціальний захист: джерела формування коштів та механізм реалізації
2.1 Формування системи видатків на соціальний захист
2.2 Механізм реалізації соціальних гарантій
3. Основні прояви системи соціального захисту
3.1 Державна допомога сім'ям з дітьми та під час вагітності
3.2 Державна допомога малозабезпеченим сім'ям
3.3 Житлові субсидії населенню
3.4 Пільги і допомога ветеранам, громадянам, що мають особливі заслуги перед державою, і громадянам похилого віку
4. Проблеми та перспективи ефективного функціонування системи соціального захисту населення
Висновки
Використана література
Вступ
В умовах трансформації економіки у ринкову, соціальна сфера -- одна з найважливіших сфер життя суспільства, в якій реалізуються соціальні інтереси всіх верств населення, відносини суспільства та особи, умови праці та побуту, здоров'я та освіти, культури та відпочинку, соціального захисту.
Соціальна сфера -- це сукупність галузей і видів діяльності, підприємств, фірм, закладів та установ, які мають забезпечити задоволення потреб людей у матеріальних благах, послугах, відтворенні роду, створити умови для співіснування і співпраці людей у суспільстві згідно з відпрацьованими законами і правилами з метою створення мегаполісів, розвитку масових комунікацій, зміцнення держави.
У ринковій соціально-орієнтованій моделі економіки зростає роль соціальної функції держави. Уряд і держава несуть відповідальність за надання громадянам соціального захисту і забезпечення рівного доступу до задоволення основних потреб. Рівень бідності може розглядатися як суттєвий показник дієвості політики соціального захисту.
Соціальне забезпечення є комбінацією програми пенсійних заощаджень, програми страхування та програми перерозподілу Національного доходу.
Соціальний захист - це комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує держава окремим верствам населення, а також за певних економічних умов всім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття та інше).
Питання соціального захисту населення -- це водночас питання всіх і кожного. Недооцінка важливості розробки теоретичних питань призвела до того, що пошук шляхів удосконалення форм і методів соціального захисту населення здійснювався емпірично, шляхом проб і помилок. Це стало перешкодою в ефективному здійсненні державної політики в цій сфері на загальнонаціональному та регіональному рівнях.
Потреба у політиці соціального захисту і відповідних засобах її проведення при переході від адміністративно-командної економічної системи до системи з орієнтацією на ринок визначається необхідністю заходів, спрямованих на недопущення надмірного зниження рівня життя найменш забезпечених і найвразливіших верств населення. Деякі такі засоби соціального захисту працюватимуть тільки в період переходу до ринку, тоді як інша їхня частина діятиме й далі як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу. До числа тимчасово діючих заходів соціального захисту належать різні види обмеженого субсидування, а також чітко спрямовані зусилля на скорочення безробіття. Ці зусилля можуть бути віднесені до категорії захисних чи компенсаційних заходів, необхідних у перехідний період, в тому і полягає їхня відмінність від організаційно оформлених механізмів "офіційного соціального забезпечення", які спрацьовують у випадку характерних для певних етапів життя людини труднощів.
Метою написання даної курсової роботи є розгляд сучасної системи соціального захисту населення в Україні, освітлення форм її прояву, проблем та напрямків підвищення ефективності функціонування системи соціального захисту.
1. Поняття соціальної системи як способу реалізації соціальної політики держави
Соціальна політика -- це складова загальної політики, головне завдання якої полягає в розробленні та здійсненні необхідних заходів щодо збереження і зміцнення наявного суспільного та державного ладу.
Соціальна політика -- це система управлінських, організаційних, регулятивних, само регулятивних заходів, дій, принципів і засад, спрямованих на забезпечення оптимального соціального рівня та якості життя, соціального захисту малозабезпечених верств населення, їх соціальної безпеки в суспільстві.
Ця політика має сприяти створенню достатньої кількості робочих місць для трудящих, умов для одержання нових професій, підвищення кваліфікації, охороні та оздоровленню умов праці, поліпшенню медичного обслуговування і профілактичного контролю.
Згідно із положеннями соціальної політики громадянам країни мають бути надані рівні стартові можливості -- зрозумілі й справедливі. Тільки соціальна справедливість сприяє солідарності громадян у суспільстві, створює передумови до соціального консенсусу, взаємодії та гармонії у повсякденному житті.
Соціальна справедливість -- міра рівності (нерівності) життєвого становища людей, класів і соціальних груп, що об'єктивно зумовлюється рівнем матеріального та духовного розвитку суспільства і виявляється в матеріальних і духовних благах, які надходять у повне розпорядження людей.
У загальному вигляді соціальну політику можна визначити як одну із складових загальнодержавної політики, втілену в соціальні програми та соціальну практику із задоволення соціальних потреб як сукупність різноманітних заходів, форм діяльності суб'єктів соціально-політичного життя, заходів, .що відображають інтереси людини і суспільства і є життєво необхідними для їхньої нормальної соціальної діяльності.
Способом реалізації соціальної політики держави є система соціального захисту та соціальних гарантій. Соціальний захист-- це система державних заходів щодо забезпечення достойного матеріального і соціального становища громадян. Соціальні гарантії-- це система обов'язків держави перед своїми громадянами щодо задоволення їхніх соціальних потреб.
Соціальний захист економічно активного населення здійснюється за такими напрямами:
· по-перше, це заходи держави, пов'язані з кваліфікаційною підготовкою до трудової діяльності;
· по-друге, заходи, що забезпечують можливість реалізації здібностей кожного в процесі трудової та виробничої діяльності і сам процес такої діяльності;
· по-третє, заходи, спрямовані на створення нових робочих місць і підтримку працівників, які втратили роботу.
Основними елементами системи соціальних гарантій є визнання обов'язковості загальнодоступної і безоплатної освіти, сприяння реалізації здібностей у процесі трудової діяльності, недопущення примусової праці і гарантування мінімізації втрат у зв'язку із закінченням трудової діяльності.
В Україні управління фінансами соціального сектора та розв'язання соціальних проблем покладалося, окрім держави, на органи влади по регіонах, суспільні та регіональні організації, власників підприємств та банків та на органи місцевого самоврядування. Провідним державним органом з соціальних питань стає Міністерство праці та соціальної політики.
Концепція соціального забезпечення населення була схвалена Верховною Радою України у грудні 1993 року (13; 5). Під системою соціального захисту мається на увазі складова соціальних гарантій, які повинні забезпечуватися державою на ринкових умовах відповідно до засад соціальної політики (15; 241). Проявом соціального захисту у дії е соціальне забезпечення - система державних і суспільних заходів, спрямованих на забезпечення матеріальних умов життя членів суспільства в старості, у разі передчасної втрати чи значного обмеження працездатності, у разі втрати годувальника, а також при народженні дітей. Як економічна категорія, соціальне забезпечення є сукупністю економічних відносин, що виникають у процесі розподілу усуспільненої частини необхідного продукту і частини додаткового продукту, призначених для утримання і обслуговування непрацездатних членів суспільства. Регулювання державою соціального забезпечення, за допомогою якого здійснюється перерозподіл . частини національного доходу з метою формування і використання грошових коштів для забезпечення визначених категорій членів суспільства, підтверджує його тісний зв'язок з державними фінансами.
Існує тісний взаємозв'язок між рівнем розвитку правової держави, ринкової економіки, громадянського суспільства та ступенем соціального забезпечення бідного населення: ринкова економіка створює економічну базу, правова держава -- необхідні умови обов'язковості виконання фінансових зобов'язань держави перед незахищеними верствами населення, інститути громадянського суспільства створюють додаткові можливості фінансування соціальних допомог без звертання до бюджетних чи приватних ресурсів. Отже, можна стверджувати, що чим демократизованішим є суспільство, тим більш розвиненою є система соціальної захищеності та забезпеченості, а отже, ефективнішими є фінанси соціального сектора.
Оскільки можливості соціальної політики визначаються й обмежуються наявними економічними ресурсами, соціальна політика держави тісно пов'язана з економічною. Сьогодні гостро вирізняється проблема саме фінансування соціального забезпечення. Тривалий час основним джерелом ресурсного забезпечення розв'язання соціальних питань був бюджет держави, який виконував роль перерозподілу фінансових ресурсів із виробничої сфери у невиробничу. Звідси походить і відомий залишковий підхід до фінансування соціального забезпечення.
2. Соціальний захист: джерела формування коштів та механізм реалізації
2.1 Формування системи видатків на соціальний захист
Важливим показником, що характеризує діяльність держави в умовах ринкової економіки, є питома вага сукупних витрат держави у валовому внутрішньому продукті. Цей показник визначає місце держави в системі ринкових відносин і певною мірою тип ринкової моделі країни. Сама ж структура видатків держави та їхня частка у ВВП є індикаторами пріоритетності тієї чи іншої функції держави. На сьогодні найбільшу питому вагу в бюджетах демократичних держав мають видатки на соціальні потреби, що свідчить про виняткову роль соціальної функції держави.
В Україні видатки на соціальні цілі становлять понад 50 відсотків зведеного бюджету. Найбільшу питому вагу у видатках на соціальні цілі становлять видатки на соціальний захист населення.
Нині Україна має досить розгалужену систему соціального захисту населення. Близько 80 відсотків сімей одержують соціальні виплати, різного роду допомогу, компенсації або ж мають окремі пільги за рахунок коштів бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів, коштів підприємств, організацій тощо.
На сьогодні нараховується понад 20 видів різних видів допомог та пільг, а надання їх закріплено десятками законів. Система є складною, окремі соціальні програми не мають стабільного фінансування або ж при їх затвердженні не передбачалися цільові джерела фінансування, соціальні пільги та допомоги нерідко дублюються. Дохідна база бюджетів України як держави з перехідною економікою звужує масштаби заходів соціального захисту. Така нестача доходів обмежує свободу дій щодо додаткових доходів на організаційно оформлені елементи комплексу заходів соціального захисту.
Ще одна вада -- розпорошеність коштів у соціальній сфері за умов фінансової нестабільності в країні -- призвела до значного зменшення основних соціальних виплат і допомог навіть для тих громадян, які їх конче потребують.
Основні принципи системи соціального захисту закладені в Конституції України, зокрема стаття 46 Конституції "гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття від незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок внесків громадян, підприємств, установ, організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення". Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
2.2 Механізм реалізації соціальних гарантій
Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам, які її потребують і у визначених обсягах.
Соціально-економічні гарантії -- це метод забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм та нормативів. Класифікацію соціальних нормативів представлено на рисунку 2.1(9; 158-159).
Рисунок 2.1 - Класифікація соціальних нормативів
Нормативи споживання -- розміри споживання в натуральному виразі продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких послуг за певний проміжок часу (за день, місяць, рік).
Нормативи забезпечення -- визначена кількість предметів довгострокового використання, яка є в особистому споживанні населення, а також забезпечення певної території мережею закладів освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.
Нормативи доходу -- розмір особистого доходу громадян або сім'ї, який гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забезпечення.
Нормативи раціонального споживання - рівень споживання товарів та послуг поточного та довгострокового користування, що гарантує оптимальне задоволення потреб.
Нормативи мінімального споживання -- соціальне прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологічних потреб.
Статистичні нормативи -- нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення або окремих соціальних груп.
Основні напрями здійснення соціальних гарантій:
1) Держава повинна гарантувати кожному зайнятому у процесі виробництва:
а) нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індексацію;
б) помірні податки;
в) невтручання у підприємницьку діяльність.
2) Держава повинна гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян та суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянину самостійно:
а) здобуття загальної освіти;
б) виховання дітей і підлітків;
в) підготовка кадрів;
г) організація охорони здоров'я і розвитку фізичної культури тощо.
3) Держава повинна сприяти підвищенню доходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і своєї сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах:
а) пенсії;
б) різні види допомоги;
в) стипендії;
г) грошові виплати та їхня індексація;
д) пільги в оподаткуванні.
Держава законодавче гарантує задоволення пріоритетних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах у формі безоплатних послуг.
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок місцевих бюджетів.
Розробка та виконання Державного та місцевих бюджетів здійснюється на основі пріоритетності фінансування соціальних гарантій та соціальної сфери.
Державна цільова підтримка місцевого самоврядування здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання соціальних гарантій на законодавче визначеному рівні.
Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають(9; 163)
1. Державний бюджет;
2. кошти місцевих бюджетів;
3. страхові фонди:
3.1.1. Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
3.1.2. Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;
3.1.3. Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
3.1.4. Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України);
3.1.5. Державні та недержавні Пенсійні фонди.
Залишки на рахунках державних цільових фондів наведено в таблиці 2.1
Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через такі механізми:
1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій: мінімальної заробітної плати; пенсій за віком; стипендій тощо.
2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією: адресного вибіркового надання соціальної допомоги; здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо.
3. Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян через щомісячний перегляд: середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу; цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.
Таблиця 2.1
Залишки коштів на рахунках державних цільових фондів, тис. грн.
|
Державні цільові фонди |
Станом на 01.01.2002 р. |
Станом на 01.01.2003 р. |
Станом на 01.01.2004 р. |
|
|
Фонд соціального страхування на випадок безробіття |
421873,1 |
516304,2 |
300670,9 |
|
|
Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності |
2775979 |
230140,2 |
185104 |
|
|
Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві |
137810 |
80970,5 |
5097,48 |
Головною метою соціальної політики в Україні на сучасному етапі є призупинення спаду життєвого рівня населення та зменшення тягаря кризи для найменш захищених верств населення.
3. Основні прояви системи соціального захисту
3.1 Державна допомога сім'ям з дітьми та під час вагітності
В Україні держава встановлює гарантований рівень матеріальної підтримки сімей із дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям із дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках і за умов, передбачених законом.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям із дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до цього призначаються такі види державної допомоги сім'ям із дітьми:
-- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
-- одноразова допомога при народженні дитини;
-- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
-- допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;
-- допомога малозабезпеченим сім'ям із дітьми(9; 167)
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги і встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям із дітьми.
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям із дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Такий порядок покриття витрат не стосується виплат допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам із числа військовослужбовців Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та із числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Покриття витрат на виплату зазначеного виду державної допомоги цим категоріям жінок здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.
Усі види державної допомоги сім'ям із дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям із дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям із дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів із дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям із дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підставою для призначення жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є видана в установленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка й довідка:
-- з основного місця роботи (служби, навчання);
-- ліквідаційної комісії для жінок, звільнених із роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації;
-- державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні;
-- з місця проживання для непрацюючих жінок про те, що вони не працюють (не служать, не навчаються).
Особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців із дня її народження, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки за період із дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку післяпологової відпустки.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців із дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей -- 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1--4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 -- до пологів і 90 -- після пологів). Зазначена допомога обчислюється сумарно та надається жінкам у повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.
За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги з безробіття тощо) жінки, але не менш як 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Усиновителям та опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки.
У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину;
Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців із дня народження дитини.
У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один із батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною до дня досягнення дитиною вказаного віку включно. Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше ніж із дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.
Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.
Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.
Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).
Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається), і дитина проживає разом із нею.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.
3.2 Державна допомога малозабезпеченим сім'ям
Соціально-економічні перетворення в державі, які спрямовані на формування багатоукладної економіки на ринковій основі, спричинили значне зниження рівня життя населення, що зумовило потребу в запровадженні нового виду допомоги, який спрямований на підтримку малозабезпечених сімей. Ця допомога була запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 року.
Особливостями нової соціальної допомоги було визначено, що вона, по-перше, є цільовою, тобто надаватиметься тим, хто потребує її найбільше, тим, хто має низький дохід. По-друге, запроваджено надання допомоги не конкретній особі, а сім'ям -- саме малозабезпечена сім'я перебуватиме в центрі уваги при з'ясуванні нужденності.
Допомога поширюється на сім'ї, які мають невисокий рівень доходів і складаються з пенсіонерів і дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років), а також з непрацюючих осіб працездатного віку, а також з непрацюючих осіб працездатного віку, що зайняті доглядом за дітьми, час якого зараховується до трудового стажу, осіб, що. мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними, осіб, що доглядають за інвалідом І групи або дитиною інвалідом віком до 16 років, а також особами, які досягай 80-річного віку.
У 2000 році з метою законодавчого закріплення надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також прив'язки умов її надання до прожиткового мінімуму -- основного соціального стандарту, встановленого Конституцією України, було прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям". Зазначеним законом передбачено надання щомісячної допомоги у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. Розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та її середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї. При цьому визначено, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Цей рівень встановлюється, виходячи з реальних можливостей видаткової частини державного бюджету і затверджується одночасно з прийняттям закону про державний бюджет на відповідний рік.
3.3 Житлові субсидії населенню
соціальний захист населення допомога видаток
Одним із шляхів забезпечення адресної соціальної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв є реалізація Програми житлових субсидій.(9; 168)
З жовтня 1994 року Кабінет Міністрів України почав поетапно підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги до рівня повного відшкодування їхньої фактичної вартості. Підвищення тарифів вимагало забезпечення адекватного соціального захисту малозабезпечених родин.
До початку підвищення тарифів платежі населення покривали лише чотири відсотка собівартості послуг і, як правило, не перевищували п'яти відсотків доходів споживачів. Решту -- 96 відсотків -- комунальним підприємствам відшкодовувала держава. У 1994 році державні дотації організаціям -- надавачам житлово-комунальних послуг становили 75 відсотків від дефіциту державного бюджету, у 1997 році -- 24 відсотка, а починаючи з 1998 року така дотація в бюджеті взагалі не передбачалася.
Плата населення за житлово-комунальні послуги змінювалася у такій послідовності: з лютого 1995 року -- до 20% собівартості послуг; з липня 1995 року -- до 40% собівартості послуг; з січня 1996 року -- до 60% собівартості послуг; з липня 1996 року -- до 80% собівартості послуг.
Рішення про підвищення тарифів і запровадження цільової допомоги малозабезпеченим родинам було прийняте з кількох причин: необхідності економії матеріальних ресурсів, насамперед нафти і газу, у всіх сферах, у тому числі і в житловому секторі, необхідності проведення ремонту й реконструкції житла, а також для поліпшення ситуації на ринку житла в Україні.
Програму житлових субсидій було започатковано на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року № 89. Житлові субсидії є негрошовою формою допомоги родинам в оплаті утримання житла, холодного і гарячого водопостачання, газо-, теплопостачання, водовідведення й електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, а також у придбанні скрапленого газу, твердого та пічного (рідкого) побутового палива.
Право на допомогу за програмою житлових субсидій має будь-яка родина, якщо її витрати на житло, комунальні послуги та паливо в межах встановлених норм користування і споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу. Родина, якій призначено житлову субсидію, сплачує за житлово-комунальні послуги 20 відсотків середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива -- 20 відсотків її річного сукупного доходу. Якщо у житловому приміщенні (будинку) прописані і проживають тільки пенсіонери, які не працюють, та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є лише доходи від особистого підсобного господарства, пенсія та інші соціальні виплати, або якщо у складі прописаних є неповнолітні діти, інваліди першої та другої груп і середньомісячний сукупний дохід на одного прописаного у житловому приміщенні (будинку) не перевищує вартісної величини межі малозабезпе-ченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15 відсотків їхнього середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива -- 15 відсотків їхнього річного сукупного доходу.
3.4 Пільги і допомога ветеранам, громадянам, що мають особливі заслуги перед державою, і громадянам похилого віку
Пільги і допомога надаються громадянам, які мають особливі заслуги перед державою: Героям України, Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Слави та ордена Трудової слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями "За відвагу". Героям Соціалістичної Праці.
Для вказаних категорій громадян, які мають особливі заслуги перед державою, встановлено особливий перелік допомог, до яких належать:
-- першочергове безплатне забезпечення ліками, що придбані за рецептами лікаря;
-- першочергове безплатне зубопротезування (за винятком зубопротезування з дорогоцінних металів);
-- першочергове безплатне особисте і безплатне членів їхніх сімей (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах і стаціонарах усіх типів та видів;
-- першочергове одержання в поліклініці чи за місцем останньої роботи безплатної путівки в санаторій, профілакторій або будинок відпочинку один раз на рік, а членам їхніх сімей -- за 25 відсотків вартості;
-- звільнення від квартирної плати незалежно від форми власності житлового фонду, від оплати комунальних послуг (водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче водопостачання, центральне опалення, а в будинках, що не мають центрального опалення, -- надання палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню, та інші види комунальних послуг), від плати за користування домашнім телефоном і позавідомчою охоронною сигналізацією житла незалежно від виду житлового фонду; першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках державного житлового фонду з наданням при цьому додаткової житлової площі до 20 кв. м;
-- звільнення від оплати послуг за оформлення документів на право власності на квартиру при її приватизації;
-- першочерговий відпуск місцевих будівельних матеріалів на будівництво і ремонт житла;
-- безплатне користування міським транспортом та поїздами приміського сполучення;
-- безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) залізничним транспортом, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом;
-- переважне право залишатися на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та право на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;
-- безплатне навчання та перенавчання за місцем роботи, в навчальних закладах системи державної підготовки і перепідготовки кадрів, а також у платних навчальних закладах і на курсах;
-- звільнення від сплати податків, зборів і мита усіх видів, за винятком сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на додану вартість з підакцизних товарів, що імпортуються;
-- позачергове та безплатне встановлення домашніх телефонів;
-- безплатне поховання з військовими почестями;
-- спорудження на могилі померлого (загиблого) незалежно від часу смерті надгробка за встановленим Урядом України зразком;
-- виплата дружині (чоловіку) і дітям до 18 років у разі смерті (загибелі) одноразової допомоги у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день смерті (загибелі);
-- інші пільги.
Соціальний захист ветеранів та інвалідів війни здійснюється відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Ветеранами війни вважаються особи, які брали участь у захисті Батьківщини або в бойових діях у воєнний чи мирний час на території інших держав.
Відповідно до Указу Президента України від 17.05.2002 р. № 689 "Про заснування довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941--1945 років" у державному бюджеті передбачені видатки на надання довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни.
Починаючи з 2000 року, в державному бюджеті вперше окремим рядком були визначені видатки на виплату матеріальної допомоги ветеранам війни. Таким чином не лише підкреслено особливу увагу до цієї категорії громадян, а й посилено напрям державної політики щодо їх соціального захисту. З 2001 року відшкодування витрат на надання пільг ветеранам війни провадиться з місцевих бюджетів, але кошти на ці цілі передбачаються у складі субвенції, яка передається з державного бюджету.
Крім того, щороку при формуванні державного бюджету передбачаються асигнування для фінансової підтримки громадських організацій ветеранів і інвалідів: Всеукраїнської організації інвалідів війни та збройних сил. Союзу організацій інвалідів України, Всеукраїнського об'єднання ветеранів, Української спілки учасників війни та Української ради ветеранів війни та праці. Крім того, в 2003 році плануються видатки на звільнення та повернення на Батьківщину військовополонених.
Соціальний захист ветеранів праці та громадян похилого віку здійснюється на підставі Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". Ветеранами праці вважаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років -- жінки і 40 років -- чоловіки) і вийшли на пенсію.
Загалом обсяги фінансування допомоги громадянам непрацездатного віку та пенсіонерам у 2003 році наведено у таблицях 3.1 та 3.2
Таблиця 3.1
Обсяги цільової грошової допомоги непрацездатним громадянам у 2003 році
Таблиця 3.2
Надання населенню субсидій за регіонами у 2003 році
4 Проблеми та перспективи ефективного функціонування системи соціального захисту населення
Сьогодні, не дивлячись на використання у вітчизняній практиці майже всіх джерел фінансування, структурованої системи соціального забезпечення не сформовано, не встановлено пропорцій для перерахування коштів із бюджету на фінансування соціального захисту та забезпечення для досягнення та підтримки суспільством у цілому високого рівня індексу людського розвитку. Якщо за даним індексом у 1992-1994 роках Україна посідала 45 місце серед 174 країн світу (22; 140), у 1998 році - 102, у 1999 році - 91 місце, а у 2000 році, починаючи з якого Програма Розвитку ООН скоротила кількість досліджуваних країн до 162, Україна займала 78 місце, в 2001 році - 74 місце (23; 9).
Як підтверджує світовий досвід, успішне фінансування соціального забезпечення має здійснюватися шляхом комплексного використання усіх джерел і оптимізації їх структури. Для оптимального фінансування соціального забезпечення необхідно насамперед створити умови для поповнення фінансових ресурсів соціального забезпечення малозабезпечених верств, адже позитивних економічних змін неможливо досягти без збільшення державних витрат на соціальний захист. У бюджетах розвинутих країн видатки соціального характеру домінують, сягаючи 60 - 70% їх обсягу, а вся система державних фінансів набуває соціального змісту.
Отже, програми соціального захисту та забезпечення потребують першочергової фінансової підтримки з боку держави, про що свідчать наступні сторони життєдіяльності малозабезпечених українських громадян. По-перше, бідність значної частини населення країни. Нині, за оцінками західних експертів, чисельність тих, хто є бідними, становить 60%, або 30 млн. українського населення (у 2000 році до категорії бідних належали 26,7% українців (6). Для порівняння зазначимо, що до числа бідних у Португалії належать 30% населення, у Данії, Бельгії, Німеччині - менше 10%, у Швеції - 6% (21; 27).
По-друге, в країні тривалий час зберігається низький рівень трудових доходів населення. В Україні розмір мінімальної заробітної плати лише в липні 2000 року досяг розміру межі малозабезпеченості, а прожитковий мінімум, що повинен забезпечуватися мінімальною заробітною платою, і надалі суттєво перевищує її величину. Сьогодні наявність роботи в Україні не є гарантією навіть мінімального достатку: близько 78% всіх бідних становлять сім'ї, де один з дорослих працює.
По-третє, соціальне розшарування суспільства на багатих та бідних. При існуючій тенденції розшарування населення за рівнем матеріальної забезпеченості відбувається процес перерозподілу доходів на користь більш забезпечених груп, чия заможність асоціюється у малозабезпечених категорій з тіньовою та кримінальною діяльністю.
По-четверте, погіршення демографічної ситуації: старіння населення, збільшенні смертності, зниженні тривалості життя. В 2004 році частка людей пенсійного та похилого віку складала 20,5% у загальній структурі населення (24; 40).
По-п'яте, значний міграційний відплив українців як реакція на низький рівень життя. За експертними розрахунками, середньомісячні доходи громадян, які працюють за кордоном, становлять понад 2 млрд. грн., що дорівнює третині номінальних грошових доходів всього населення країни за рік (17; 19). Так, щорічно, протягом 1994-2004 років внаслідок міграції загальна чисельність українського населення скорочувалась приблизно на 90 тис. осіб, при цьому значна частина мігрантів залишає територію країни нелегально. Слід відмітити, що досить масштабно мігрує не лише трудовий, а й Інтелектуальний потенціал - кандидати наук, доктори, академіки, - без використання якого робота економіки і державного апарату може мати менш ефективні результати.
Водночас потрібно запропонувати механізми, які не дозволятимуть у майбутньому приймати закони без урахування їх впливу на бюджет, а також заходи щодо обмеження дії уже прийнятих законодавчих актів, не забезпечених бюджетними асигнуваннями.
При наданні соціальних допомог необхідна перевірка доходів вразливих груп населення та межі бідності диференційовано за регіональним рівнем забезпечення:
по-перше, цільові групи населення та суми соціальних виплат мають бути визначені точно, щоб досягалася головна мета соціальної системи -- пом'якшення негативних наслідків реформування для бідних.
по-друге, слід забезпечити категорійність цільових грошових виплат. Ефективну перевірку засобів існування здійснити нелегко, та все ж необхідно посилювати інституційні можливості цього. Перевірка засобів існування, хоча б у сфері формальних доходів, може зменшити відплив коштів до небажаних користувачів. Але можлива недосконалість такої схеми (слід враховувати неточність визначення неформальних доходів) спонукає до обережності.
По-третє, загальні субсидії треба якнайшвидше замінити на цільові грошові виплати. Решта субсидій мають бути точно адресовані вразливим членам суспільства.
По-четверте, необхідно суворо дотримуватися критеріїв права на одержання грошової допомоги; середній рівень виплат не повинен перевищувати реальних фінансових можливостей. Реальний рівень мінімальних виплат має бути захищений від інфляції. Доцільним є невеликий загальний рівень виплат однаковий для всіх або ж незначною мірою залежний від заробітків; якщо ж фінансові ресурси держави збільшаться, то цю міру залежності можна розширити або запровадити систему іншого рівня.
По-п'яте, регіональні відмінності -- демографічні, за рівнем безробіття та загального розвитку -- переконливо демонструють доцільність централізованого фонду фінансових ресурсів для здійснення соціальних витрат.
По-шосте, оскільки засоби соціального захисту (цільові субсидії та грошові виплати) за своєю природою або через погану адміністрацію можуть залишатися поза увагою окремих малозабезпечених громадян, слід запроваджувати допоміжні системи соціального захисту. Крім того, для найповнішого охоплення всіх вразливих груп вирішальне значення можуть мати локальні системи соціальної допомоги з місцевим адмініструванням.
Важливою умовою ефективності фінансування соціальних витрат є встановлення державних соціальних стандартів і нормативів. Метою встановлення державних соціальних стандартів і нормативів є:
-- визначення механізму реалізації соціальних прав і державних соціальних гарантій громадян, визначених Конституцією України;
-- визначення пріоритетів державної соціальної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах та фінансових ресурсів для їх реалізації;
-- визначення та обґрунтування розмірів видатків бюджетів усіх рівнів, соціальних фондів на соціальний захист і забезпечення населення та утримання соціальної сфери.
На основі соціальних стандартів повинні визначатися розміри основних соціальних гарантій, мінімальних розмірів заробітної плати та пенсії за віком, інших видів соціальних виплат і допомоги.
Висновки
Потреба у політиці соціального захисту і відповідних засобах її проведення при переході від адміністративно-командної економічної системи до системи з орієнтацією на ринок визначається необхідністю заходів, спрямованих на недопущення надмірного зниження рівня життя найменш забезпечених і най-вразливіших верств населення. Деякі такі засоби соціального захисту працюватимуть тільки в період переходу до ринку, тоді як інша їхня частина діятиме й далі як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу.
Вітчизняна соціальна політика повинна бути адекватною стану економіки, сприяти підвищенню ефективності економіки, забезпечувати задоволення мінімального життєвого рівня населення. Держава повинна не стільки захищати своїх громадян глобально, скільки створити передумови, за яких більшість людей зможе повністю самостійно забезпечувати свої матеріальні та фінансові потреби.
Протягом останніх років законодавчі акти, програми та інші нормативні документи, що визначають обсяги видатків державного і місцевих бюджетів, зокрема на соціальний захист, здебільшого приймалися без належного врахування можливостей економіки та населення у сплаті податків для формування доходів бюджету. Це призвело до структурної розбалансованості фінансів держави, значних (прихованих та наявних) дефіцитів державного бюджету. Розрив між потребою у видатках та обсягом ресурсів бюджету, в т.ч. потенційних, може бути подоланий лише за умови призупинення Верховною Радою чинності окремих законодавчих актів, видатки на виконання яких у бюджеті не передбачені або передбачені не в повному обсязі. Це дасть змогу суттєво оздоровити бюджетну систему і водночас запобігти зростанню заборгованості за зобов'язаннями держави, які не можуть бути виконані.
З метою забезпечення переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки за останні роки створено принципово нові організаційні структури, досягнуто грошово-фінансової стабілізації та певних успіхів у боротьбі з інфляцією на засадах монетарної концепції. Водночас цей процес супроводжувався спадом виробничої діяльності, зростанням безробіття, несвоєчасною виплатою заробітної плати, пенсій, стипендій, зменшенням обсягів ВВП у легальному секторі економіки, продовженням її «тінізації» та доларизації, спадом платоспроможного попиту населення.
В Україні здійснювалися заходи для поліпшення матеріального становища населення за рахунок підвищення мотивації до праці як основного джерела доходів; проведення активної політики зайнятості; створення сприятливих умов для демографічного відтворення населення; формування пенсійного забезпечення та соціального страхування, соціальної допомоги, адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення, соціального захисту громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Використана література
1. Конституції України від 28 червня 1996 року. - К., 1996. - 32 с.
2. Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" від 1 червня 2000 року
3. Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року
4. Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 15 грудня 1993 року
5. Постанова Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року № 89 «Про надання населенню житлових субсидій»
6. Указ Президента України від 17.05.2002 р. № 689 "Про заснування довічних державних стипендій для учасників бойових дій у період Великої Вітчизняної війни 1941--1945 років"
7. Указ Президента України "Про Стратегію подолання бідності" №637/2001 від 15.08.2001.
8. Послання Президента України до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році. - Київ: Інформ.-видавничий центр Держкомстату України, 2004. - 404 с.
9. Базилевич В. Д. , Баластрик Л. О. Державні фінанси: Навч. Пос. / За заг. Ред. Базидевич В. Д. - К.: Аіка, 2002
10. Борецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001
11. Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. Посіб. - К.: Вища шк.., 1997.
12. Злупко С. М., Раденькі Й. І. Людський потенціал, зайнятість і соціальний захист населення в Україні. - Львів, 2001.
13. Надточій Б. Соціальне страхування чи соціальне забезпечення? // Урядовий кур'єр. - 2003. -№34. -С. 5.
14. Соціальний захист населення України у 2001 році: статистичний довідник Держкомстату України. - Київ, 2002.
15. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. - Київ: НІОС, 2000.
16. Бондарчук Т. Г. Становлення системи фінансів соціального сектора в Україні // Формування ринкових відносин в Україні. - 2004. - №9. - с. 91-96
17. Гнибіденко І. Проблеми трудової міграції в Україні та їх вирішення // Економіка України. -2001. - №4. -С. 19-22.
18. Горянська С. В. Фінансове забезпечення соціального захисту населення // Фінанси України. - 2001. - №6. - с. 87-95
19. Дмитриев М. Социальная сфера в условиях финансового кризиса // Вопросы экономики. - 1999. - №2. - с. 53-65
20. Качан Л.М. Досягнуто певних позитивних результатів // Праця і зарплата. - 2002. - №35. - С.2-3.
21. Куценко В.І. Зміцнення соціальної бази реформ - шлях до подолання бідності // Економіка України. - 2002. - №2. - С. 27-33.
22. Мальчик М.В. Державний захист рівня життя у фокусі вивчення бідності в Україні // Збірник праць молодих науковців Міжнародного університету "РЄГІ" імені академіка Степана Дем'янчука. Випуск 1- Рівне: Тетіс, 2002. - С.139-142.
23. Ревенко А.В. Україна у системі світових координат людського розвитку // Вісті. - 2001. - №33. -С.8-9.
24. Сергіенко О.А. Людські ресурси України, Демографічна криза та демографічна політика // Україна: аспекти праці. - 2002. - №5. - С. 37-41.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
- Особливості фінансування видатків на соціальний захист населення і соціальну сферу в ринкових умовах
Соціальний захист населення: суть, форми, складові та джерела його фінансування. Оцінка фінансового забезпечення програм і заходів соціальної сфери Борщівського району за 2006-2008 роки. Проблеми та перспективи реформування соціальної політики в Україні.
дипломная работа [531,4 K], добавлен 21.05.2009 Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту, принципи та джерела його фінансового забезпечення, склад та структура видатків. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом, його ефективність, фактори впливу.
курсовая работа [763,2 K], добавлен 22.11.2014Соціально-економічні та правові гарантії демократичної держави громадянам. Сутність та цілі соціальної політики уряду. Склад видатків на соціальний захист та забезпечення населення. Бюджетне фінансування освіти, охорони здоров'я, культури і мистецтва.
презентация [470,7 K], добавлен 10.02.2014Сутність, форми, види і призначення соціального захисту населення, джерела та механізм його фінансування. Аналіз складу і структури системи соціального захисту населення в Україні, оцінка динаміки соціальних виплат і гарантій, шляхи її вдосконалення.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 14.04.2013Бюджетна система як головна ланка фінансової системи держави. Основні принципи формування податкової політики й системи держави. Нормативно-правові акти з питань оподаткування. Податкове законодавство України, необхідність та шляхи його реформування.
контрольная работа [44,7 K], добавлен 06.02.2009Аналіз діючої практики з планування, формування бюджетних видатків на соціальну сферу, шляхи удосконалення головних галузей соціальної сфери. Визначення оптимального розміру бюджетних видатків в залежності від структури населення на охорону здоров'я.
дипломная работа [357,1 K], добавлен 25.09.2010Видаткова частина державного бюджету, фактори, що на неї впливають. Економічна сутність соціальних видатків, їх характеристика в Україні. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист. Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.
курсовая работа [116,8 K], добавлен 15.12.2011Формування та етапи розвитку податкової системи України. Суть спрощеної системи оподаткування та нарахування Єдиного соціального внеску. Порівняльний аналіз сплати податків підприємствами-аналогами. Оптимізація основних напрямків діяльності господарства.
дипломная работа [587,0 K], добавлен 16.05.2012Ефективне бюджетне планування, прогнозування та раціональне обґрунтоване використання бюджетних видатків для поштовху до позитивних змін в соціальній сфері держави. Взаємозв’язок бюджету та соціальної сфери. Аналіз стану охорони здоров'я й освіти.
презентация [314,8 K], добавлен 21.03.2013Податкова система України: формування та етапи розвитку. Сутність спрощеної системи оподаткування та нарахування Єдиного соціального внеску, пропозиції щодо вдосконалення. Покращення діяльності підприємства з урахуванням впливу на неї податкової системи.
дипломная работа [254,2 K], добавлен 08.02.2013
