Важливим кроком на шляху до активізації процесів іноземного інвестування в економіку України вважається впровадження дійових механізмів приватизації підприємств стратегічними іноземними інвесторами, до яких насамперед належать транснаціональні компанії (наприклад, із США, Німеччини, Південної Кореї та ін.). Транснаціональні компанії (ТНК) мають на меті якомога ширше використовувати потужний ресурсний потенціал країни та досягти прибутку від інвестування шляхом налагодження в Україні власного виробництва, дилерської мережі та експорту продукції.

Для активізації інвестиційної діяльності неабияке значення має стимулювання лізингових операцій -- гарантованого товарного інвестування. Він має ряд переваг. По-перше, лізинг більше за інших наближений за своєю суттю до довгострокових банківських кредитів, що нині так необхідні підприємствам. По-друге, лізинг дає змогу забезпечити оперативність і гнучкість у вирішенні виробничих завдань шляхом тимчасового використання устаткування, а не придбання його у повну власність. По-третє, лізинг робить можливим доступ підприємствам-користувачам усіх форм власності до найпередовішої техніки і дає змогу ліквідувати суперечності між необхідністю її використання та швидким її моральним старінням.

Одним з найперспективніших напрямів залучення іноземного капіталу в Україну має стати розгортання мережі інвестиційних фондів і компаній. У зв'язку з цим великого значення набуває надходження венчурного (або ризикового) капіталу, який тісно пов'язаний з фінансуванням інновацій та науково-технічним прогресом. Основними галузями в Україні, які потребують ін'єкції ризикового капіталу, є передусім агропромисловий комплекс, енергетика, транспорт, зв'язок.

Активізації залучення інвестицій в економіку України сприятиме реформування власності, приватизація державних підприємств. Прискорення останньої передбачає створення сприятливих умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів, дійовішого використання кредитів, що надаються Світовим банком та ЄБРР для розвитку приватного сектора економіки, малого і середнього бізнесу.

Фінансова реформа передбачає регулювання інвестиційної діяльності в частині: створення пільгового інвестиційного клімату для певних галузей народного господарства чи регіонів країни; державного регулювання відповідно до впливу податкового, кредитного, амортизаційного та цінового механізму, цільового державного інвестування; застосування державного замовлення на виробництво і поставку товарної продукції; зберігання, експертизи та конкурсності у виборі інвестиційних проектів; страхування ризику інвестицій.

Фінансові реформи в Україні безпосередньо впливають на структуру джерел формування фінансових ресурсів підприємства. Так, зміна системи оподаткування покликана забезпечити оптимальне співвідношення прямих і непрямих податків як джерел бюджетних надходжень, а на рівні окремого підприємства -- зниження тіньового обігу і збільшення частки прибутку в сумі фінансових надходжень.

Тенденція зменшення обсягу бюджетних інвестицій, що визначилася в Україні, в цілому економічно обґрунтована й передбачає зростання обсягу реальних інвестицій недержавного характеру.

Таким чином, для основної частки суб'єктів господарської діяльності постає проблема формування сприятливого інвестиційного клімату чи пошуку внутрішніх джерел самофінансування. До джерел власного інвестування можна віднести частину прибутку підприємства, амортизаційний фонд, резервні фонди. Сума амортизаційних відрахувань не залежить від фінансових результатів господарської діяльності й формується пропорційно до вартості основних фондів. Отже, амортизаційний фонд -- важливе джерело підтримки діючого виробництва в умовах незначної рентабельності господарювання.

З метою використання амортизаційних ресурсів для розширеного відтворення доцільним є зменшення термінів служби основних фондів, використання методів прискореної амортизації. З іншого боку, зміна амортизаційної політики призведе до збільшення собівартості виробництва чи витрат обігу за рахунок більшої суми амортизаційних відрахувань, а відтак до зменшення кінцевого фінансового результату -- прибутку.

Важливим джерелом формування фінансових ресурсів є прибуток підприємства. Використовуючи його, підприємство може погасити свої бюджетні, кредитні та інші фінансові зобов'язання. За перше півріччя 1998 року балансовий прибуток підприємств (крім спільних, малих, сільськогосподарських підприємств і кооперативів) становив 4545,8 млн. грн. і збільшився проти відповідного періоду 1997 року в 1,2 разу. Основну частку приросту прибутку одержано за рахунок збільшення цін.

Отже, прибуток має створювати умови для самофінансування поточної діяльності, інвестування розширеного відтворення підприємств. Отримання прибутку окремими суб'єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до зростання валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету.

Україна має достатній інвестиційний потенціал і сприятливі умови для інвестування. Іноземні інвестори можуть розраховувати на 150--200% рівень рентабельності фінансових вкладень. До регіонів, пріоритетних за інвестиційною привабливістю, належать Київська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Запорізька області й Автономна Республіка Крим. Потужним іноземним інвестором в Україні є Європейський банк реконструкції і розвитку. Всього за участю Євробанку в Україні реалізовано 26 інвестиційних проектів, на стадії підготовки перебуває ще 19, дев'ять із яких здійснюватимуться під гарантії українського уряду. За час співпраці з Україною близько 60% кредитів ЄБРР було надано для фінансування приватного сектора економіки. На розвиток харчової промисловості спрямовано 29% коштів, деревообробної -- 10%, сільського господарства -- 10%, легкої промисловості -- 8%.

Проте залучення зовнішніх інвестицій та кредитів об'єктивно обмежене і пов'язане з низькою інвестиційною привабливістю України і з потребою подальшого обслуговування інвестиційного проекту. Одним із шляхів внутрішнього інвестування у даних умовах стали внутрішні позики на ринку державних боргових зобов'язань, які тільки в 1996 році дали близько 12 млрд. грн. фактичного доходу.

Структурна перебудова і ринкова трансформація народного господарства передбачають зростання нетрадиційних джерел інвестування (кошти від грошової приватизації, іноземні інвестиції, ресурси фондових ринків, заощадження населення).

Воднораз розміри й ефективність указаних джерел інвестування недостатні. Про початкову неефективність приватизації у промисловості та відсутність очікуваних техніко-економічних інвестицій свідчить те, що частка отриманого державними підприємствами прибутку становила в 1997 році 10,9% від обсягу товарної продукції, що більше від відповідного показника підприємств колективної власності в 1,4 разу, приватної власності в 1,7 разу.

Наявність доходів і валютних заощаджень населення свідчить про його інвестиційні можливості, які можна використати у процесі грошової приватизації підприємницьких об'єктів державної власності. Очевидною є необхідність розвитку посередницьких фінансових організацій, що зможуть ефективно використовувати заощадження населення в умовах інфляційних процесів. Відзначимо опосередкований шлях зростання інвестицій, оскільки збільшення доходів впливає на платоспроможний попит, що забезпечить стабілізацію виробництва й відповідну стійкість внутрішніх фінансових надходжень підприємств.

Висновки

Одним з найважливіших завдань фінансових служб на підприємстві є визначення найефективніших напрямів вкладення залученого капіталу. Інформація про здійснені підприємством вкладення міститься в активі балансу. Загалом інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Приймаючи рішення щодо вкладання коштів у той чи інший об'єкт інвестицій, потенційні інвестори повинні визначитися з такими основними питаннями:

1) цілі інвестування;

2) сума коштів, яку вони можуть інвестувати;

3) строки, на які кошти можуть бути заморожені в інвестиційні вкладення;

4) собівартість окремого об'єкта інвестицій;

5) сума доходів (процентів, дивідендів), на яку вони можуть розраховувати, вклавши кошти в об'єкт інвестицій;

6) можливі вигоди та доходи від альтернативного використання капіталу;

7) ризики, пов'язані з інвестуванням;

8) ліквідність фінансових інвестицій, тобто швидкість і спроможність їх трансформації у грошові кошти.

Фінансові вкладення можуть бути довго- і короткострокові. Розрізняють також вкладення у корпоративні права інших підприємств і вкладення в боргові фінансові інструменти тощо.

До основних цілей здійснення довгострокових фінансових інвестицій підприємств належать:

* одержання прибутку (як правило, довгострокові фінансові інвестиції);

* поглинання чи здобуття контролю над підприємством-конкурентом, у т. ч. з метою його ліквідації;

* створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів);

* поліпшення фінансово-господарських зв'язків з постачальниками сировини (матеріалів, комплектуючих тощо) та споживачами готової продукції;

* диверсифікація діяльності та одержання доступу до певного сегмента ринку;

* збереження ліквідних резервів (як правило, поточні фінансові інвестиції).

Серед численних методів і прийомів аналізу доцільності вкладень у ті чи інші об'єкти довгострокових фінансових інвестицій виокремлюють дві основні групи методів. Перша призначена для оцінки інвестицій в активи з фіксованою ставкою дохідності та визначеним строком їх утримання. До таких об'єктів інвестування належать вкладення в облігації з фіксованим процентом, привілейовані акції, депозитні сертифікати, векселі тощо. Друга група методів призначена для оцінки фінансових вкладень з чітко невизначеною нормою прибутковості та строками інвестування, якими є насамперед інвестиції в акції, інші види корпоративних прав.

При прийнятті інвестиційних рішень інвестори порівнюють очікувані доходи від вкладання коштів у даний об'єкт капіталовкладень, з доходами від інших, альтернативних можливостей інвестування. Для успішної реалізації підприємствами інвестиційних проектів доцільно впроваджувати так званий інвестиційний контролінг, який включає планування інвестицій, узгодження та затвердження інвестиційних проектів, супроводження проектів і поточне рапортування про проміжні результати їх виконання, а також інвестиційний контроль.

Література

Закон України “Про господарські товариства”//Голос України. - 1991. - 19 вересня.

Закон України “Про інвестиційну діяльність”//Голос України. - 1991. - 18 вересня.

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства”// Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 4.

Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”//Голос України. - 1999. - 30 липня.

Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом. - М.: Финансы и статистика, 1995.

Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. - К.: МП «ИТЕМ лтд», СП «АДЕФ - Украина», 1996.

Бланк И.А. Финансовый менеджмент. - К.: Ника-Центр - Эльга, 1999.

Брейли Р., Майерс С. Принципы корпоративных финансов. Пер. с англ. - М.: ЗАО «Олимп-Бизнес», 1997.

Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту. Пер. з англ. - К.: Молодь, 1997.

Быкадоров В.Л., Алексеев П.Д. Финансово-экономическое состояние предприятия. - М.: Приор, 1999.

Быкова Е.В., Стоянова Е.С. Финансовое искусство коммерции. - М.: Перспектива, 1995.

Герчикова И.Н. Финансовый менеджмент. - М.: АО «Консалтбанкир», 1996.

Идрисов А.Б. Планирование и анализ эффективности инвестиций. - М.: PRO-INVEST, 1995.

Ковалев А.И., Привалов В.П. Анализ финансового состояния предприятия. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1997.

Ковалев В.В. Управление финансами. - М.: Пресса, 1998.

Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1998.

Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия: проблемы, концепции и методы. Пер. с франц. - М.: Банки и биржи - ЮНИТИ, 1995.

Коллас Б. Управление финансовой деятельностью предприятия. - М.: Финансы, 1997.

Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства. - К.: Вік-Глобус, 1996.

Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П. Финансовый анализ. - М.: Приор, 1997.

Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хозяйства. - М.: Финансы и статистика, 1997.

Нікбахт Є., Гроппеллі А. Фінанси. - К.: Основи, 1993.

Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент: управление денежным оборотом предприятия. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск, МП «Экоперспектива», 1998.

Самсонов Н.Ф., Баранникова Н.П., Володин А.А. и др. Финансовий менеджмент. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999.

Терещенко О.О. Фінансова санація та банкруство підприємств. - К.: КНЕУ, 2000.

Уткин Э.А. Финансовый менеджмент. - М.: Зерцало, 1998.

Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. - К.: Лібра, 1999.

Фінанси підприємств. / Під ред. А.М. Поддерьогіна. - Київ, КНЕУ, 1999.

Финансовое управление компанией. / Под ред. Е.В. Кузнецовой. - М.: Фонд «Правовая культура», 1995.

Финансовый менеджмент / Под ред. Г.Б. Поляка. - М.: Фынанси, 1997.

Финансовый менеджмент / Под ред. Е.С. Стояновой. - М.: Перспектива, 1998.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа. - М.: ИНФРА-М, 1996.

Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Финансы предприятий. - М.: ИНФРА-М, 1999.

Шим Джей К., Сигел Джоел Г. Финансовый менеджмент. - М.: Филинз, 1996.

Холт Роберт Н. Основы финансового менеджмента. - М.: Дело, 1993.

Ковалев В.В. Финансовый анализ. - М.: Финансы и статистика, 1998.

Размещено на Allbest.ru