Генезис міжнародних фінансових відносин
Міжнародні фінансові операції античної доби. Започаткування міжнародних фінансів на території сучасної України. Сучасна світова наукова фінансова думка. Міжнародні фінансові відносини доби Середньовіччя. Особливості розвитку фінансової науки в Україні.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.03.2012 |
| Размер файла | 39,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Генезис міжнародних фінансових відносин
Зміст
Вступ
1. Розвиток фінансової науки в історичному аспекті
2. Генезис міжнародних фінансових відносин
2.1 Міжнародні фінансові операції античної доби
2.2 Започаткування міжнародних фінансів на території сучасної України
2.3 Міжнародні фінансові відносини доби Середньовіччя
2.4 Міжнародні фінанси на рубежі XXI ст
3 Особливості розвитку фінансової науки в Україні
4. Сучасна світова наукова фінансова думка
Висновки
Використана література
Вступ
Фінанси є фундаментальною підвалиною цивілізації. Як і держава, ринок, гроші, власність, релігія вони -- ефективне знаряддя здійснення державної політики, спрямованої на-, забезпечення життєдіяльності суспільства, і насамперед процесів розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту між різними верствами населення, окремими господарськими структурами й територіями; усунення вад ринкових механізмів щодо розміщення ресурсів і забезпечення суспільними благами; заохочення бізнесу, ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці; антициклічне регулювання економіки; підтримання рівня зайнятості; стабілізацію економічного стану в державі.
За умов побудови ринкової моделі економіки дуже важливе .значення має глибоке усвідомлення економічної природи й суті фінансів. Їхньої об'єктивної необхідності, зв'язку з іншими економічними категоріями і ролі в економічній системі держави. У підручнику особлива увага приділяється вивченню теоретичних засад функціонування й розвитку фінансів, складових фінансової системи держави, форм і видів фінансових ресурсів, фінансової політики й науки, фінансового механізму, бюджету, податків, управління фінансами, фінансового ринку й фінансового контролю.
Фінансам належить провідна роль в економічній системі. Це зумовлено тим, що їх функціонування визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності.
Обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця чи громадянина є використання грошей у процесах виробництва у здійсненні державою своїх функцій, задоволенні населенням своїх життєвих потреб не існували б і фінанси. Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. Економічне життя держави постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Обсяг цих фондів кількісно та якісно характеризує масштаби діяльності й фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина. Ці фонди, власне, і є фінансами.
Громадянин, який одержує доколи у формі оплати праці чи з інших джерел, має у своєму розпорядженні певну суму грошей, але вони не є фінансами. Фінансами ці гроші стануть тоді, коли їхній власник створить відповідний фонд і вкладе їх у цінні папери, надасть кредит фізичній особі або зробить щось інше, завдяки чому матиме певний .дохід.
Фінанси за своїм економічним змістом дуже непроста категорія, багатогранна складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення меж фінансів у економічній системі держави. Так, більшість економістів радянської доби звужено трактувала фінанси, надаючи їм роль знарядь розподілу та перерозподілу наявного внутрішнього продукту.в процесі відтворення. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані а комуністичному суспільстві фінанси як елемент економічної системи повинні були відмерти. На стадії будівництва комуністичного суспільства сфера функціонування фінансів має звужуватися разом зі звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати. Слід зазначити, що за існування єдиної соціалістичної форми власності теоретично надто складно розкрити економічну суть фінансів, оскільки в межах єдиної державної власності вони справді виконують роль інструменту розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Однак цим їх роль не обмежується.
Метою даної роботи є висвітлення історії розвитку фінансової думки та фінансової науки в суспільстві, починаючи від давніх часів і закінчуючи сучасними напрямками розвитку науки про фінанси. В роботі розглядається розвиток фінансової науки в історичному аспекті, генезис та еволюція міжнародних фінансових відносин та особливості фінансової науки в Україні.
1. Розвиток фінансової науки в історичному аспекті
Фінансова наука як соціальне явище досить молода. Вона виникла у середині XV століття, тобто тоді, коли досягай повного розвитку товарно-грошові відносини й уможливилося створення фондів грошових засобів насамперед для задоволення різноманітних потреб держави. Треба зазначити, що власне фінанси існували майже на тисячоліття раніше. Так, у стародавньому Римі поряд із натуральними повинностями та контрибуцією стягувалися податки в грошовій формі, а також проводилися грошові виплати найманцям в армії.
Не можна не звернути увагу на те, що великі вчені античного світу -- Арістотсль, Платон, Ксенофонт, Цицерон, досліджуючи в своїх працях засади державного устрою, тією чи іншою мірою торкалися фінансів. Так у IV столітті до нашої ери Ксенофонт, розглядаючи в своїх працях джерела добробуту в державі, рекомендує правителям здавати в оренду державне майно, невільників, запроваджувати податки та мито, будувати готелі, магазини, склади, здавати їх в оренду для одержання доходів.
Після розпаду Римської імперії настає період культурного і наукового застою. Цього часу безпідставно шукати прояви фінансової наукової думки. Найосвідченішим класом тоді було духовенство, яке й виховало у своєму середовищі досить відомих учених. Один із них -- Фома Аквінський. У XIII столітті він у своїх працях рекомендує правителям досить раціональні правила ведення державного господарства, грунтуючись на релігійних і моральних принципах, що дуже важливо, оскільки у подальшому мораль і фінанси мало перетиналися(4; 38).
У працях учених цього часу зустрічаються поради правителям не розоряти народ непомірними податками, не продавати публічних посад, не псувати монети. Загалом пропагувалося негативне ставлення до податків. У часи середньовіччя лише в державах Флоренція та Венеція було помічено досить успішну організацію фінансів у практичному сенсі.
Розквіт фінансової науки почався наприкінці ХV століття, коли в світі відбулися значні зміни в державному устрої, повїязані з появою великих абсолютних монархій, та коли зїявилися постійні великі армії, і завдання правлячих структур розширились. Виникла потреба в значних коштах. Це було зумовлено необхідністю пошуку нових джерел доходів. Якраз цього часу помічено досить тісний зв'язок фінансової науки з фінансовою практикою.
Найзначніші наукові дослідження кінця XVI століття належать. представникові Франції Ж. Бодену. Опублікування його праці "Фінансові нерви держави" (1577 р.) пов'язують із початком фінансової науки, а тому здобутки Бодена у сфері розвитку фінансової науки порівнюють зі здобутками А. Сміта у сфері розвитку політичної економії.
Цього часу з'являються досить ґрунтовні роботи з фінансів італійських учених Ф. Петрарки, Бернадо, Дж. Баторо, Н. Макіавеллі та інших. Цьому сприяв розвиток італійських міських республік та розвиток наукової думки під впливом ран нього Ренесансу. Проте ця література більшою мірою мала практичний характер(4;38).
У XVII столітті значний внесок у розвиток фінансової науки робили англійські вчені Т. Мен, Дж. Локк, Т. Гоббс. Основні їхні праці присвячені проблемам оподаткування. Більшість. цих учених була прихильниками ідеї непрямого оподаткування, пропагувала спрощення існуючої і побудову нової системи податків на раціональних засадах.
У другій половині XVII століття була оприлюднена відома праця Вільяма Петті "Трактат про податки і збори".'Спершу здається, що ця робота присвячена виключно питанням фінансів, але насправді вона глобальніша. ЇЇ зміст дав змогу закласти основи політичної економії, а автору -- звання першого професійного економіста. В. Петті вперше дає наукові трактування про О.и.іісгво держави, значення грошей в економіці та всюди їх використання, про ціну речей, яка визначається кількістю часу, затраченого на їх виробництво.
Він стверджував, що праця -- це батько багатства, а земля -- його мати. Ці важливі наукові засади неабияк вплинули на подальший розвиток економічної науки загалом і фінансової зокрема(4;39).
Досить вагомий внесок у розвиток фінансової науки в XVII--XVIII століттях зробили німецькі вчені-фінансисти Л. фон Секондорф, Ф. Юсті, І. Зоннефельд. Вони належали до представників німецької школи камералістики, значну увагу приділяли системі управління фінансами, взаємозв'язку фінансів із народним господарством та залежності рівня добробуту населення від платоспроможності щодо податків.
В 1746 році Ф. Юсті видає свою основну працю "Система фінансового господарства", в якій вперше системно були викладені основні положення фінансової науки. З огляду на це деякі вчені -- послідовники Ф. Юсті вважають його батьком фінансової науки. Його погляди на фінанси загалом і на фінансову науку зокрема мали значний вплив на розвиток фінансової науки в багатьох європейських країнах.
Наприкінці XVIII століття спостерігається повне пожвавлення розвитку фінансової науки. Цьому сприяли нові наукові відкриття в галузях філософії, політичної економії, права, державного управління. Відбувалися докорінні перетворення в економіці та політиці. Цього часу широкого визнання досягають ідеї Монтеск'є, Ж. Руссо, Д. Дідро, Д. Канта. Державне управління зазнає змін під впливом ідей Великої французької революції та прогресу техніки(4;40).
Цього часу на найбільшу увагу заслуговують теоретичні постулати в галузі фінансової науки французьких вчених-фізіо-кратів Ф. Кене, А. Тюрго, О. Мірабо. Ідеї фізіократів про справедливе оподаткування, про джерела доходів, про розмір участі кожного громадянина у витратах держави мали прихильників і послідовників у багатьох європейських країнах протягом значного проміжку часу. Основна ідея фізіократів у фінансовій науці грунтувалася на тому, що лише земля дає чистий дохід, а тому держава може одержувати дохід у формі податку на землю.
Помилковість цього теоретичного положення нині очевидна, проте фізіократи найглибше дослідили взаємозв'язок фінансів і матеріального виробництва. Заслуги фізіократів у фінансовій науці полягають також у тому, що глава цієї школи Ф. Кене розробив знамениту економічну таблицю, де чітко проглядається схема взаємозв'язку фінансів, їхньої ролі в процесі суспільного відтворення, тобто процесі створення та використання суспільного продукту. Очевидно, що цей процес може відбуватися лише шляхом створення й використання фондів фінансових ресурсів. Проте найзначнішим внеском фізіократів у розвиток фінансової науки є те. що вони своєю нищівною критикою наявної тоді фінансової системи вплинули на розвиток класичної школи політичної економії(4;40).
Під час становлення політичної економії як науки фінансова наука в працях найвидатніших її представників не виділяється в окрему науку. Так, А. Сміт навіть не застосовує терміна "фінанси", проте включає, на відміну від усіх своїх попередників, до джерел багатства нації три джерела -- землю, працю й капітал. Такий підхід дав змогу створити для фінансової науки міцне економічне підґрунтя, оскільки капітал, будучи джерелом багатства, створює фінансові умови функціонування економіки, забезпечуючи її фінансовими ресурсами.
Заслугою А. Сміта є також обгрунтування поділу державних витрат на загальнодержавні та місцеві, а також розробка принципів оподаткування, згідно з якими:
-- податки повинні сплачувати всі відповідно до одержаних доходів;
-- податки повинні бути визначені завчасно;
-- податок повинен сплачуватися в зручний для платника час;
стягнення податків повинно бути дешевим(4;41).
Ці положення не втратили своєї актуальності й понині. Проте заслуговують на увагу погляди А, Сміта щодо обмеження підприємницької діяльності держави. Ці його погляди відповідали інтересам промислової еліти, яка бажала монополізувати своє економічне становище. Звісно, ці погляди за нинішніх умов дещо видозмінені, але недооцінювати їх не можна.
Ідеї А. Сміта, викладені в його праці "Дослідження про багатство народів", сприяли тому, що наука про фінанси остаточно набула самостійного значення. У поглядах вченого виявились ключі до розуміння суті й ролі фінансів у суспільному житті держави. Наукові висновки стали використовуватися при прийнятті державних рішень у галузі фінансів. До числа найобдарованіших і найпослідовніших прихильників учення А Сміта належить Д. Рікардо. Він не лише сприйняв основні положення його наукових поглядів, а й розвинув їх відповідно по нових економічних реалій. У своїй праці "Початок політичної економії і оподаткування" він створює нову теорію податки», стосовно до якої всі податки сплачуються з прибутку капіталіста, тобто усі податки в результаті перекладаються на підприємців, що може зменшити їхній прибуток. А прибуток підприємця -- основне джерело доходів держави. Теоретичні засади теорії Д. Рікардо знайшли велику кількість прихильників і послідовників, а також відображення в законодавствах багатьох країн(4;42).
Найбільший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, у тому числі й фінансове право, виникла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів.
Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економії, стає самостійною сферою знань, У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів. Можна стверджувати, що фінансова наука в XIX столітті досягла більших успіхів, ніж за весь попередній час.
У другій половині XIX століття не можна не відзначити вагомий внесок у фінансову науку німецьких учених. Насамперед слід згадати К. Г. Рау. Він написав першого підручника з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, й у багатьох країнах Європи.
Підручник К. Г. Рау має достатньо класичний зміст, він складається із вступу, де розглядаються загальні основи фінансової науки, й розділів: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами. Ця структура фінансів як навчальної дисципліни тривалий час використовувалася у пузах більшості країн.
Цього ж часу достатньо значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж. Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо. До числа відомих фінансистів кінця XIX століття належать також австрієць Е. Сакс, італієць Ф. Нітті, американець Е. Селігман.
Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.
З огляду на це не можна не згадати про внесок теоретиків марксизму в фінансову науку, бо протягом майже століття комуністична ідеологія вважала К. Маркса та Ф. Енгельса творцями марксистської фінансової науки. Існує величезний доробок наукової та навчальної літератури з цього приводу і є підстави стверджувати, що в працях К. Маркса і Ф. Енгельса лише зрідка йшлося про гроші й податки, отже, важко назвати це наукою про фінанси.
2. Генезис міжнародних фінансових відносин
2.1 Міжнародні фінансові операції античної доби
Міжнародні фінансові операції здійснювалися ще за часів сивої давнини. Вони були пов'язані з торговельними операціями між державами чи їх громадянами і використанням у зв'язку з цим розрахунків у грошовій формі.
Різноманітні джерела засвідчують, що вже в III тисячолітті до н.е. були прокладені як морські, так і сухопутні шляхи, якими здійснювався торговельний обмін.
Тоді склалися великі торговельні центри -- Троя, Месопотамія, Вавилон, Єгипет, о. Крит та ін. Очевидно, в цей період були започатковані й перші, примітивні фінансові операції, тому що золото, срібло, мідь, олово використовувалися не лише як товари, а й як грошовий еквівалент(17;15).
У V--IV ст. до н.е. бурхливо розвивалася грецька торгівля, центром якої була афінська гавань Пірей. Обсяг торгівлі тут сягав до 2 тис. талантів -- величезної на той час суми. Водночас це сприяло зростанню промислового обороту й розвиткові початкових форм кредитних, лихварських та валютних операцій. Через наявність у Греції різноманітних грошових систем (кожен поліс намагався карбувати свою власну монету) треба було організувати обмін грошей. Ці фінансові операції здійснювали трапезити -- торговельні посередники, які приймали гроші на збереження, видавали позики під проценти, вели особисті рахунки своїх клієнтів. Великі грошові операції вели також храми, зокрема в Афінах і Дельфах.
У II ст. до н.е. фінансово-грошова система сповна виконувала свої функції в зовнішньоторговельному обміні. Так, римська торгівля опосередковувалася власними грішми (аси, динарії, сестерції) та монетами інших держав, що зумовило появу професійних міняйл. Це були групи фінансистів, які здійснювали грошові операції (позики під проценти, перерахування грошових сум в інші міста і країни, страхування кораблів тощо).
Суто фінансовий механізм мав Пальмірський митний тариф від 137 р. н.е., який запровадила Візантія у своїй торгівлі зі східними країнами, насамперед з Персією. На початку V ст. н.е. імператор Феодосій II видав закон, згідно з яким на перському кордоні треба було справляти мито з шовку в розмірі 10 % від вартості товару(21;46).
Товарно-грошові й фінансові відносини розвивалися в Сунській імперії (Китай). Причому в цій державі у зв'язку з нестачею міді випускалися не лише мідні, а й залізні монети, а в Х ст. було налагоджено виробництво перших паперових грошей "бяньнянь" (зручних грошей). Про використання китайських грошей у міжнародних господарських зносинах свідчать археологічні знахідки в Малайзії, у Південній Індії, на острові Занзібар та на сомалійському узбережжі Східної Африки.
2.2 Започаткування міжнародних фінансів на території сучасної України
На території сучасної України міжнародні фінансові операції в початкових, нерозвинутих формах зародилися в грецьких чорноморських полісах та у скіфських степових поселеннях приблизно в VII ст. до н.е. Перші срібні монети з'явились у Боспорі, Ольвії та Херсонесі. Гроші власної чеканки цих міст мали обмежений, локальний обіг.
Тому була потреба у взаємному обміні такими грішми, а також у придбанні афінських монет, які становили основу тодішньої "комерційної" цивілізації. В Ольвії, крім того, карбували бронзові монети-стрілки, а також бронзові ливарні дельфіноподібні дрібні монети. На основі монет грецьких полісів та афінських грошей розвивалася греко-скіфська торгівля у V -- IV ст. до н.е(19; 37).
Посередницькі функції в торгівлі скіфів з Македонією, Херсонесом, Істрією, Тіром виконували ольвійські та боспорські греки, що, безумовно, породжувало і певні фінансові відносини.
Таким чином, одним з перших "вогнищ" зародження товарно-грошових відносин і супутніх їм міжнародних фінансових зв'язків на території сучасної України було Північне Причорномор'я, яке виконувало функції контактної зони варварського та грецького світів.
Обмінові й торгівлі належало важливе місце в житті слов'янських племен. Вони підтримували активні торговельні зв'язки з народами Подунав'я, Центральної Європи та античними центрами Північного Причорномор'я. В епоху раннього Середньовіччя налагоджувалася торгівля з представниками потужного на той час арабського світу. Торговельні потоки формувалися таким чином, що північні та північно-східні райони орієнтувалися переважно на прибалтійські торговельно-економічні зони, а південно-східні племена Подніпров'я і Подністров'я -- на причорноморські та придунайські центри. Великий торговельний шлях по Дніпру, відомий як "Шлях із варяг у греки", фактично контролювався слов'янськими племенами Подніпров'я.
Відомо, що в III--IV ст. на території України грошовий обіг здійснювався з допомогою римських динаріїв. Власні монети київські князі почали карбувати лише наприкінці І тисячоліття н.е. Це була срібна гривня, яка становила основу київської грошової системи. Її вартість коливалася залежно від системи зовнішньої торгівлі. Традиційно гривня асоціювалась зі Сходом, з оригінальною назвою важкого намиста, яке зазвичай носили іранські чи аланські правителі в давнину. Вона містила приблизно півфунта срібла, що дорівнювало візантійській грошовій одиниці. Гривня була фінансове гнучкою завдяки тому, що її монетарний вміст змінювався відповідно до спрямованості зовнішньої торгівлі. При переорієнтації торговельних потоків зі Сходу на Захід Європи враховувались особливості германської монетарної й фінансової системи, що вимагало збільшення кількості срібла в гривневому еквіваленті(19; 38).
Таким чином, міждержавні (міжнародні) фінансові зв'язки, які час від часу виникали в давні часи, були пов'язані з торгівлею грішми, що становила одну з важливих позицій (статей) міжнародної торгівлі того часу. Спорадично в такі зв'язки залучалася й Київська Русь, яка після Ярослава Мудрого з різних причин припинила власне карбування монет і застосовувала як для внутрішньої, так і для зовнішньої торгівлі польські, німецькі та угорські грошові одиниці.
2.3 Міжнародні фінансові відносини доби Середньовіччя
Важливою сферою міжнародних фінансових операцій даного періоду була митна система, яка створювалась в окремих країнах та на важливих міжнародних торговельних шляхах.
У VIII--Х ст. Візантійська імперія здійснювала розгалужені торговельні зв'язки з Китаєм, Індією, Персією, Хазарським каганатом, країнами Африки. Ці зв'язки значною мірою опосередковувалися вірменськими, грецькими та слов'янськими (Київська Русь) купцями.
Посередницькі операції, звичайно ж, породжували і відповідні фінансові відносини, пов'язані, з одного боку, з купівлею-продажем товарів, з іншого -- з наданням послуг із транспортування вантажів, що зосереджувались, зокрема, у кримському Херсонесі і забезпечувалися грецькими і давньоруськими купцями та моряками. Але всі товари, що прибували до Візантії Чорним морем, на вході до Босфорської протоки в Гайроні підлягали обов'язковому оподаткуванню адвалорним митом у розмірі 10 %. Аналогічним чином митний збір стягувався в Геллеспонті з товарів, які надходили з Середземномор'я. Для азійських товарів діяли прикордонні митниці в Трапезунді, в Атталії, а також внутрішня митниця в Анкарі. Балканську торгівлю контролювала митниця в Чесалоніках. У Візантійській імперії ставки податків на експорт та імпорт були диференційовані для різних торговельних міст та портів.
Так, у м. Пізе купці сплачували по 2 % за експорт та імпорт, у Каталансі -- 3, у Нарбонаїсі -- 4 %. В умовах зони вільної торгівлі, що охоплювала так званий "Золотий ріг", та однакових цін між суб'єктами торгівлі й місцевою владою також виникали фінансові відносини(23; 52).
Подальшій диверсифікації міжнародних фінансових відносин за доби Середньовіччя сприяли комерційна революція, розвиток кредитних відносин та банківської справи. Кредитні ставки сягали в той час 20 %, що свідчило про недостатню розвинутість грошового господарства.
Розквіт у цей період ганзейської торгівлі супроводжувався відповідним обміном грішми на провідних ярмарках. Наприклад, у Шампані (Франція) ця торгівля здійснювалась італійськими міняйлами, які мали свої центральні підприємства, як-от Головний стіл. На цей період припадає і поширення вексельного обігу.
Однією з важливих рис ганзейської торгівлі був її посередницький характер, що також тягне за собою розвиток фінансових відносин.
Як і в давні часи, за Середньовіччя істотну роль у формуванні міждержавних фінансових відносин відігравали митні зони. Окремі з них розташовувалися на берегах Чорного моря і безпосередньо примикали до території сучасної України. Чотири митні зони охоплювали: Стамбул -- Варну -- Сіноп (на південному Заході); Сіноп -- Трапезунд -- Кафу -- Чиркесію (на північному Сході); Аккерман (на північному Заході). Після 1538 р. Аккерман (сучасний Бєлгород-Дністровський) включав у себе також митну зону Канкерман (Озю), Кілію та Бендери. До того ж до Аккерма-на як транзитного центру між Дунаєм і Чорним морем належали також дунайські порти Сілістра, Браїла, Тульча, Сакчі, Магін, Гарсова і Кара -- Гарманлик(23; 53).
Величезний вплив на диверсифікацію міжнародних фінансових відносин справила фінансова революція кінця XVII -- початку XVIII ст. Її першопричину становили війни, що вимагали великої кількості грошей і кредитів для їх ведення. Другою причиною була хронічна нестача монет, особливо до відкриття золотих родовищ у португальській Бразилії в 1693 р. Достатньо зазначити, що воєнні витрати Франції щороку становили в XVI ст. приблизно 1 млн фунтів стерлінгів і збільшилися до кінця XVII ст. до 10 млн фунтів. Під час наполеонівських війн ці витрати сягали вже 100 млн фунтів стерлінгів щорічно.
Так, лише в 1682 р. річний експорт срібла до Європи становив: до Генуї та Ліворно -- на суму 4500000 екю; до Голландії -- 3000000 екю; в Англію 2500000 екю; у французькі міста -- Сан-Мало, Гавр, Дюнкерк, Марсель -- 2500000 екю.
На хвилі фінансової революції було створено одну з перших центральних фінансово-кредитних установ -- Банк Англії (1694 р.).
Систематизації та більшій впорядкованості міжнародних фінансових відносин сприяло створення в 1865 р. Латинського валютного союзу у складі Франції, Бельгії, Швейцарії та Італії. В тому ж році до союзу приєдналася держава Ватикан, а в 1867 р. -- Греція та Румунія. Створенням Латинського монетарного союзу було покладено початок переходу від біметалізму, коли грошовими одиницями виступали золото і срібло, до єдиної універсальної системи золотого стандарту.
2.4 Міжнародні фінанси на рубежі XXI ст
Міжнародні фінансові операції здійснюються на грошових, валютних та фондових ринках. Економічна природа цих ринків змінюється під впливом науково-технологічної революції, транс-націоналізації та глобалізації економічних процесів.
Міжнародний грошовий ринок характеризується паритетом процентних ставок, тобто форвардні й спотові курси і процентні ставки в різних країнах пов'язані між собою паритетами процентних ставок. Це значить, що в умовах досконалої конкуренції очікувана доходність фінансових активів у різних країнах і на різних ринках має наближатися до однакової середньої (за умов елімінування ризиків). Найдосконалішою така система є на ринках євровалют.
Міжнародний грошовий ринок -- це короткостроковий ринок, на якому фінансові посередники (банки) зводять між собою кредиторів і позичальників(15; 23-24).
Головна особливість та економічна привабливість євроринку полягають у відсутності урядового валютного контролю. Крім інших, суто адміністративних переваг, це дає змогу мінімізувати розрив між позичковою та депозитною процентною ставкою до розміру, який зазвичай є меншим, ніж на вітчизняних ринках.
Важливою формою отримання короткострокових позичкових засобів є ринок комерційних цінних паперів, який було започатковано у США. Він відрізняється від традиційного банківського кредитування.
Головними ринками комерційних цінних паперів у Європі є ринки:
* єврокомерційних паперів
* стерлінгових комерційних паперів
* французьких комерційних паперів
* голландських комерційних паперів
* комерційних паперів швейцарського ринку.
Однією з новацій сучасного світового грошового ринку стала поява кредитних (відновлюваних) цінних паперів, забезпечених банківськими гарантіями. Вперше ці папери з'явилися на євроринку у вигляді пільгових євровалютних кредитних цінних паперів. Механізм отримання позичкових засобів на основі пільгового євровалютного цінного паперу полягає в емісії короткострокових (1--6 місяців) цінних паперів переважно у формі єврокомерційних векселів, які в міру збігання терміну їхньої дії автоматично поновлюються. Поява кредитних цінних паперів сприяла збільшенню банківських доходів за рахунок комісійних, диверсифікації банківської діяльності, більшій надійності та стійкості цих фінансових інструментів.
Сукупність валютних ринків охоплює: роздрібний ринок для спотової торгівлі за готівку; міжбанківський ринок для спотової й форвардної торгівлі; ринки для торгівлі ф'ючерсами та опціонами.
На міжнародному валютному ринку взаємодіють три найбільші учасники: державні центральні банки, корпорації та комерційні банки. Торгівля провідними світовими валютами здійснюється на спотовому та форвардному ринках. Торгівля на спотовому ринку передбачає негайну, тобто в день укладання угоди, поставку купленого. Виконання цих угод забезпечує асоціація 12 нью-йоркських банків, яка називається Міжбанківською кліринговою системою. На форвардному ринку комерційні банки і корпорації домовляються обміняти певну суму в одній валюті на іншу за певною ціною у відповідний момент у майбутньому.
На міжнародному довгостроковому фінансовому ринку розміщуються облігації, що передбачає торгівлю цінними паперами. Такий ринок ще називають фондовим ринком чи -- ширше -- ринком капіталів. Корпорації емітують облігації за межами своєї країни в різноманітних валютах для інвесторів, які працюють у світовому економічному просторі. Емітується два типи облігацій: іноземні облігації та єврооблігації (євробонди).
Іноземні облігації -- це міжнародні облігації, емітовані іноземним позичальником і деноміновані у валюті країни розміщення. Єврооблігації -- це міжнародні облігації, що емітовані міжнародним синдикатом і продаються за межами країни, у валюті якої вони деноміновані.
Переваги єврооблігацій полягають у спрощеному механізмі організації емісії, швидкості її здійснення, низьких витратах, відсутності оподаткування.
3. Особливості розвитку фінансової науки в Україні
Фінансова наука в Україні розвивалася в контексті її розвитку в умовах Російської імперії, і тому дуже важко виділити внесок українських вчених в її розвиток. Історичні джерела свідчать, що лише починаючи з другої половини XIX століття з'являються роботи вчених, присвячені проблемам фінансової науки. Тут насамперед слід назвати видатного вченого, поета, письменника, громадського діяча 1.Я. Франка. Мабуть немає такої проблеми в житті людського суспільства, яка б залишилася поза увагою цієї видатної особистості.
Питанням фінансів І.Я.Франко присвятив понад 40 праць. Передусім, це праця з аналізу фінансової політики Австро-Угорської імперії, характеристика діяльності багатьох фінансових установ, у тому числі комерційних банків, фінансових фондів, господарських товариств. Слід зауважити, що навіть в роботах із питань політичної економії та статистики він порушує фінансові проблеми того часу.
Праці І. Франка написані українською мовою, і якщо їх уважно читані, то вони не втратили своєї актуальності й по-Сйьіогодні. Його роботи мають різний рівень наукової завершеності, проте всім їм притаманний високий професіоналізм. У 1883 р. Франко публікує роботу під назвою "Сила податкова Галичини", в якій досліджує наявну податкову систему імперії- Він вказує на непосильний податковий тиск, що зумовлює тяжке економічне становище трудового люду. І. Франко вбачає причину податкового тягаря в надмірних непрямих податках, які завуальовують справедливий розподіл національного "багатства між верствами населення на користь капіталу(4; 50).
Усвідомлюючи роль податків у розподілі та перерозподілі фінансових ресурсів, І. Франко регулярно здійснює критичні огляди проектів та звітів державного бюджету, гостро реагую^ чи на постійне збільшення податків для Галичини та скорочення видатків на її економічні й соціальні цілі.
Наприкінці XIX століття І. Франко проявив активну зацікавленість щодо питань розвитку банківської системи в Галичині. Це було викликано появою значної кількості банківських установ, які швидко збанкрутіли, що призвело до втрати вкладів громадян, здебільшого селян. Схоже сталося і в умовах незалежної України, коли різні комерційні структури, створивши фінансову піраміду, призвели до втрати громадянами своїх заощаджень,
Водночас І. Франко в своїх працях висловлює впевненість, що розвиток фінансово-кредитних відносин сприятиме акти-шшції господарського життя в країні.
До числа визначних українських економістів-фінансистів належить також М.І. Туган-Барановський, професор університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка). У своїх працях М. Туган-Барановський заперечує твердження К. Маркса про те, що прибуток і заробітна плата перебувають у зворотному співвідношенні одне до одного. Вчений доводить, що зі зростанням прибутку може зростати також і заробітна плата, а відповідно -- доходи держави. Він також стверджує, що заробітна плата і Прибуток можуть збільшуватися при зростанні продуктивності праці. Це збільшує фінансові можливості держави, підприємця, працівника(4; 51-52).
М.І. Туган-Барановський різко виступав проти запровадження прогресивного прибуткового податку, рекомендуючи для покриття витрат держави на ведення війни використовувати позики, які, на його думку, не мають елементів примусу і не вимагають від приватних осіб приносити в жертву свої майнові інтереси,
Свої наукові погляди щодо проблем фінансів М.І. Туган-Барановський намагався втілити в життя, перебуваючи на посаді міністра фінансів України в уряді Центральної Ради. Цікавими є думки М.1. Туган-Барановського з приводу ролі грошей у здійсненні виробничих циклів. Так, на його думку, в період застою виникає надлишок грошей, що зумовлює низький процент на позичковий капітал. В свою чергу низький процент на капітал зумовлює пожвавлення в економіці. На противагу теоретичним постулатам К. Маркса, який стверджував, що капіталістична економіка об'єктивно йде до краху, Туган-Барановський доводив, що економіка, побудована на принципах сукупного попиту і сукупної пропозиції, має гарні перспективи(4; 52).
Розглядаючи внесок українських фінансистів у розвиток фінансової науки, не можна не згадати М. Добриловського, професора-емігранта української господарської академії в довоєнній Чехословаччині. У 1934 р. він видав курс лекцій "Основи фінансової науки". М. Добриловський у своїх наукових твердженнях дотримувався західноєвропейської традиції ототожнення державних фінансів із державним господарством, а тому фінансова наука, на його думку, повинна досліджувати способи одержання коштів для задоволення державних потреб.
Аналогічних поглядів дотримувався й український вчений-фінансист М.І. Мітіліно. У своїй роботі "Основи фінансової науки", яка вийшла в 1929 р. в Україні, він стверджував, що між державою та її громадянами відбувається угода, за якою держава задовольняє певні потреби громадян, а останні сплачують за це певну суму грошей у формі податків.
До числа українських вчених-фінансистів належав професор Київського університету святого Володимира М.Х. Бунге. Він більше відомий як державний діяч, який обіймав посаду міністра фінансів царської Росії. Водночас у нього є декілька невеликих, але оригінальних праць із питань грошового обігу, кредиту, державних фінансів.
Заслуговують на увагу роботи професора Харківського університету М.М. Алексєєнка. Основна його праця "Погляд на розвиток вчення про податки", яка вийшла в Харкові в 1870 році. присвячена дослідженню поглядів на податки А. Сміта, Ж.-Б. Сея, Д. Рікардо, Ж. Сісмонді, Д. Мілля. Глибоко аналізуючи еволюцію вчення про податки, М.М. Алексєєнко доходить багатьох досить серйозних висновків. Так, досліджуючи погляди Сея про продуктивну і непродуктивну працю, він стверджує, що послуги держави -- це також виробництво корисних речей, а тому праця на їх створення є продуктивною і повинна обкладатися податками. Характерною особливістю розвитку фінансової науки на початку XX століття є те, що в працях вчених-фінансистів цієї доби більше розглядаються проблеми фінансів зарубіжних країн і майже не приділяється увага фінансовим проблемам Російської імперії.
Варто також детальніше ознайомитися з науковою спадщиною українських вчених С.І. Іловайського, П.Л. Коваленка, І.І. Патлаєвського, М.П. Яснопольського(4; 53).
Зокрема, свого часу М.П. Яснопольський працював професором університету святого Володимира і вперше дослідив географічний розподіл державних доходів та видатків у Росії. Він опублікував декілька робіт із цієї тематики. Нині ідеї, започатковані М.П. Яснопольським, розвиваються сучасними вченими -- у світовій фінансовій літературі вони дістали назву фіскального федералізму, а в Україні актуальні при розв'язанні проблеми міжбюджетних відносин.
Теоретично-змістовна спрямованість наукових досліджень представників української фінансової думки свого часу сягала рівня тодішньої світової фінансової науки, а в деяких випадках і випереджала її.
фінансовий наука операція античний
4. Сучасна світова наукова фінансова думка
Башта історична спадщина фінансової науки, безумовно, створює хороше підґрунтя для сучасної фінансової думки, яка мас вирішувати нині набагато складніші питання суспільного життя. На сьогодні фінансова наука досліджує процеси і явища у суспільстві, використовуючи значно вищі теоретичні підвалини та враховуючи певні гуманістичні засади життя людини.
Центральне місце в наукових дослідженнях сучасних фінансистів посідають ідеї спрямування та використання фінансів для досягнення суспільного блага, яке повинно забезпечуватися за допомогою демократичних інститутів держави та політичної волі правлячих еліт. Обов'язковою умовою для цього є розвиток приватного підприємництва та ефективних державних структур, що мають у своєму розпорядженні достатній фінансовий потенціал.
Для сучасної фінансової науки характерно те, що вона не має ідеологічних уподобань. Йдеться про ідеалізм, матеріалізм, метафізику тощо. Основу нинішніх наукових досліджень становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.
Вперше основні положення теорії суспільного добробуту були розроблені італійським економістом В. Парето (1848-- 1923 р.р.) Відповідно до його тверджень зміни або дії у сфері фінансів мають сенс лише тоді, коли матеріальне становище певних соціальних груп покращується без погіршення його для інших. Згідно з ідеями Парето видатки бюджету можуть зростати за певними напрямками тільки за. умови, що це не зашкодить іншим напрямкам.
Фінанси у системі Парето відіграють роль регулятора суспільного добробуту, механізму, за допомогою якого можна створити умови для поліпшення добробуту всіх. Парето стверджує, що коли існує великий розрив між багатими і бідними, то доцільно фінансовими методами здійснити перерозподіл на користь бідних верств населення. Мається на увазі, що при одних і тих же ресурсах можна збільшити добробут одних верств населення, не погіршуючи добробут інших(4; 54).
З оптимуму Парето випливає декілька дуже важливих висновків, що мають для фінансової науки першорядне значення. Так, усілякі зміни або реформи в фінансовій сфері недоцільні, якщо вони не покращують життя населення, простіше кажучи, вони соціальне безперспективні і не принесуть користі суспільству.
Інший висновок із концептуальних положень Парето стосується морально-етичних аспектів фінансової науки. Ця проблема розглядається вперше, в суть полягає в тому, що всі фінансові явища і процеси повинні мати хороше моральне підґрунтя, в іншому разі вони матимуть руйнівний характер. Суть сказаного полягає в тому, що всякі дві держава, підприємця, людини повинні враховувати інтереси людини. Словом, одна особа не може шкодити іншій або жити за її рахунок. Моральний бік фінансової діяльності будь-якого об'єкта в сучасній фінансовій практиці набуває глибшого змісту, а в науці -- всебічного дослідження. Дуже важливим для сучасної фінансової науки є дослідження про функціонування фінансів в умовах демократичного середовища. Відомо, що в демократичному суспільстві прийняття управлінських рішень в галузі фінансів має свої проблеми. Їхня суть полягає в тому, що кожна юридична чи фізична особа може впливати на ті чи інші процеси в галузі фінансів на всіх стадіях їх реалізації. На практиці трапляються непоодинокі випадки, коли в деяких демократичних державах питання податків або видатків можуть вирішуватися або вирішуються на всенародних референдумах.
Фінансові програми політичних партій або об'єднань суттєво впливають на результати виборів і розстановку політичних сил у державі. З огляду на це фінанси стають проміжним, але дуже впливовим інструментом між економікою та політикою, вони впливають на співвідношення центру, регіонів і місцевого самоврядування.
Питання про співвідношення демократії і фінансів досліджують багато вчених-фінансистів, проте нині найяскравішим представником в цьому напрямку слід вважати американського вченого Дж. Бюкенена. Його наукові праці "Державні фінанси її демократичному процесі" (вийшла в 1967 р.) і "Попит та пропозиція суспільних благ" (1972 р.) є одними з фундаментальніших робіт у сучасній світовій фінансовій думці. Він справедливо наголошує, що його попередниками були вчені, представники Швеції Е. Ліндаль і К. Віксель. Це справедливо, оскільки шведські вчені ще на початку століття довели, що фінанси справляють величезний вплив на економічні й соціальні процеси в державі. Ліндаль і Віксель були теоретиками шведської моделі фінансової системи, яка й забезпечила соціальний мир та економічний розквіт держави.
Дж. Бюкенен досліджував передусім поведінку як окремих громадян, так і політичних груп і партій при прийнятті рішень щодо кількісних і якісних параметрів державних доходів та видатків. Так, наприклад, які податки за можливості вільного вибору можуть сплачувати платники. За цикл робіт із розробки теорії суспільного вибору та методів прийняття фінансових рішень Бюкенену в 1986 р. була присуджена Нобелівська премія.
До числа яскравих робіт із питань фінансів належить монографія М. Фрідмена "Податкові обмеження і зростання держави", яка вийшла в 1978 році. У ній дуже стисло та обгрунтовано викладено суть податків і їхній зв'язок з економічним розвитком держави. По суті, це теоретичне обгрунтування еволюції податків в сучасних умовах.
Характерною рисою сучасної фінансової науки в світі є насамперед плюралізм поглядів при єдиних методологічних підходах до аналізу явищ суспільного життя. Плюралізм є гарантією знаходження найраціональніших рішень. Не можна не звернути увагу на постійний прагматизм досліджень із позицій суспільних інтересів. Фінансова наука в працях зарубіжних вчених позбавлена ідеологічних нашарувань, примітивних класових та старомодних уявлень про експлуатацію народних мас, роль держави тощо.
Зарубіжній фінансовій науці притаманна висока етика наукової полеміки, суперечливість і багатоваріантність наукового пізнання сьогодення, плюралістичне змагання ідей та пізнавальних підходів.
Висновки
Отже, розвиток фінансової думки відбувався в суспільстві неодне століття. Слід зазначити, що трактування фінансів як системи економічних, грошових їй навіть виробничих відносин і на сьогодні переважає в економічній і фінансовій теорії, що існує й розвивається в пострадянських країнах. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, виробничі, грошові відносини, створюється їхня структура, потім на неї накладається категорія фінансів або інша економічна категорія, з яких і виводиться їх економічна суть. Однак економічні відносини -- це наукова абстракція, яка не має чітких економічних характеристик, насамперед кількісних і якісних.
У практичному плані фінанси -- це складова економічної системи будь-якої держави, використання якої дає змогу успішно реалізовувати кінцеву мету економічного та соціального розвитку. Історичний досвід переконує, що фінанси успішно можна використовувати як у тоталітарних системах для задоволення вузькокласових, партійних чи особистих інтересів, так і в демократичних системах для досягнення соціальної злагоди, забезпечення високоефективного виробництва і підвищення життєвого рівня громадян.
Свого найвищого, розвитку й досконалості фінанси досягають в умовах ринкової^ економіки, фундаментальною основою якої є різні форми власності. При їх обмеженості фінанси не можуть виявити всіх своїх потенційних можливостей, оскільки їхнє функціонування жорстко обмежується відповідними державними законодавчими та нормативними актами.
З огляду на це щодо фінансів та інших економічних категорій слід вирізнити елементи об'єктивного та суб'єктивного змісту при їх функціонуванні. Як об'єктивне явище в економічному житті суспільства фінанси можуть успішно виконувати свою роль тільки за певних організаційних засад, тобто за наявності досконалої законодавчої бази та відповідних фінансових інститутів. Фінанси не тільки показник рівня економічного розвитку суспільства, а й важливий інструмент цього розвитку. Залежним від пізнання економічної суті й ролі фінансів у державі є їхнє використання для досягнення поставленої мети.
Перехід до ринкової економіки характеризується різкою зміною впливу фінансів на процес відтворення. Відбувається якісний і кількісний переходи на новий рівень використання фінансів в економічній системі держави.
Призначення фінансів -- забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. Це досягається завдяки організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного громадянина. Фонди фінансових ресурсів, що обслуговують економічні процеси, різняться методами створення, напрямками використання, інтересами суб'єктів економічної діяльності, методами виробничої й суспільної інтеграції та кінцевими цілями відповідного виду діяльності.
Економічна система кожної держави включає низку підсистем: власності, управління, соціальних гарантій, цін, грошей, кредиту, фінансів та інших складових господарського механізму.
Кожна із вказаних складових має свою сферу діяння і принципи функціонування, складні внутрішні та зовнішні зв'язки. Проте найважливішим є їхня взаємодія. Вона визначає ефективність господарювання. Тому розмежування об'єктивних засад і суб'єктивних дій у їх використанні в процесі управління економікою є необхідною умовою ефективного розвитку.
Фінансам в економічній системі держави належить провідна роль. Це зумовлено тим, що при їх функціонуванні визначаються кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати дій. Обов'язковим атрибутом участі фінансів в економічному житті держави, підприємця чи громадянина є гроші. Без використання грошей у процесах виробництва, здійснення державою своїх функцій, задоволення населенням своїх життєвих потреб немає фінансів.
Використана література
Андрианов В.Д. Нові індустріальні країни. - М., 1990 - 125с.
Бланк І.А. Основи фінансового менеджменту - К.Ніко-Центр, 1998.
Буглай В.В. Ливенцев Н.Н. Міжнародні економічні відносини країн, що розвиваються. М., - 1990 - 260с.
Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник . - К.: НІОС. - 2000 - 280с.
Государственные финансы: Учеб.пособие для студентов эконом. вузов и фак. / В.М.Федосов, Л.Д.Буряк, Д.Д. Бутаков и др. - К.: Лыбидь, 1991.
Гроші та кредит: Підручник./ За ред. Б.С. Івасіва. К., КНЕУ, 1999 - 350с.
Давыдов О.Д. Зовнішня торгівля: час змін. М., 1996 - 125с.
Деньги, кредит, банки / Под ред. О. Й. Лаврушина. -- М., 1998 - 320с.
Єпіфанова А.О., Сало І.В., Дьяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навчальний посібник- К.: Наук. Думка, 1997 - 200с.
Зубарєв Н., Клышкови. Механізм економічного росту ТНК. М., 1990.
Кириленко О.П. Фінанси: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб, і доп. - Тернопіль: “Економічна думка”, 1998 - 320с.
Козак В.В.“Міжнародні економічні відносини”.-К.:Знання-прес,2000 -275с.
Кругман П.Р. Міжнародна економіка. Теорія і політика. - М.,1997 - 300с.
Линдерт П.Х. Економіка світогосподарських зв'язків. М., 1992 - 154с.
Міжнародна економіка - під ред. І.І. Дахно. - К.: МАУП, 2002 - 214 с.
Міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини // Під ред. Л.Н. Красавиной М, 1994 - 256с.
Міжнародні економічні відносини / Під ред. С.Ф. Сутырина, В.Н. Харламовой. Спб., 1996 - 180с.
Нікбахт Е., Гроппелі А. Фінанси // Пер. з англ. - К.: Основи,1993 - 260с.
Общая теория финансов: Учебное пособие / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995 - 380с.
Опарін В.М. “Фінанси” - К.: Ніос, 2002 - 150 с.
Опарін В.М. Фінанси : Навчальний посібник: К. - КНЕУ, 2000 - 256с.
Основи зовнішньоекономічних знань / Під ред. И.П. Фаминского. М., 1994 - 236с.
Основи міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин // Під ред. В.В. Круглова. М., 1998 - 320с.
Пебро М. Міжнародні економічні, валютні і фінансові відносини. - М., 1994 - 150с.
Пебро М. Міжнародні економічні, валютні і фінансові відносини. М.,1994 -235с.
Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.А. Держава, податки, бізнес. - К.: Либідь, 1992 - 150с.
Финансы /Под ред. А.М.Ковалевой. - М.: Финансы и статистика, 1996.
Фінанси підприємств: підручник / за ред. Поддерьогіна А.М. - 2-ге видання, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 1999.
Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа: Учебное пособие для вузов - М.: ИНФРА-М, 1996. - 176с.
Щербинин Ю.А., Ріжків К.Л. Міжнародні економічні відносини. Інтеграція. - М., 1997 - 285с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність міжнародних фінансів та види проведення успішної та неуспішної міжнародної фінансової політики. Механізм формування і використання міжнародних фінансів, який містить суб'єкти, функції, рух грошових коштів та міжнародні фінансові операції.
статья [155,9 K], добавлен 19.09.2017Предмет і метод фінансової науки. Історичний аспект її становлення та розвитку. Сучасна світова наукова фінансова думка. Наукові погляди щодо проблем фінансів І. Франко, М.І. Туган-Барановського, М. Добриловського, М.Х. Бунге та інших українських вчених.
контрольная работа [33,9 K], добавлен 16.05.2013Сутність і функції фінансів. Фінансові ресурси. Фінансові ресурси та чинники їх росту. Фінансові резерви. Фондовий ринок. Фінансова система. Склад фінансової системи України. Найважливішими проблемами її розвитку.
курсовая работа [189,1 K], добавлен 17.09.2007Необхідність державних фінансів. Предмет фінансової науки, історичний аспект становлення та розвитку фінансової науки. Державні фінанси за економічною сутністю. Розподіл фінансів за рівнями. Державний бюджет як центральна ланка системи фінансів України.
курс лекций [98,5 K], добавлен 05.07.2010Предмет та функції міжнародних фінансів. Поняття і складові світової валютної системи. Види валютних систем та їх елементів. Міжнародні розрахункові грошові одиниці. Політика іноземних інвестицій в Україні. Зовнішня заборгованість: показники, суб`єкти.
курс лекций [1,8 M], добавлен 05.04.2014Аналіз сновних причин виникнення світової фінансової кризи. Чинники та механізми поширення кризових явищ на фінансовому ринку. Особливості розвитку кризових явищ у фінансовій сфері України. Напрями й заходи зменшення наслідків світової фінансової кризи.
контрольная работа [41,8 K], добавлен 20.02.2011Складові фінансових систем: валюта; валютні цінності; конвертованість валюти; ціна (курс) валюти; міжнародні розрахункові грошові одиниці, їх призначення та види. Оподаткування в системі міжнародних відносин: ввізне та вивізне мито, ПДВ, акцизний збір.
контрольная работа [21,2 K], добавлен 09.02.2009Поняття валютних відносин та валютної системи. Сутність міжнародних валютних відносин. Грошова структура її. Еволюція міжнародних валютних відносин. Ямайська валютна система. Головні напрями удосконалення міжнародної валютної системи.
курсовая работа [40,2 K], добавлен 21.03.2007Поняття фінансової системи - сукупності відособлених, але взаємопов'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи обміну і перерозподілу ВВП, системи фінансових органів та інститутів. Державні та міжнародні фінанси.
реферат [1,6 M], добавлен 23.02.2011Розгляд теоретичних питань щодо появи, розвитку та використання фінансових інновацій. Узагальнення значення фінансових інновацій з погляду розвитку економічних відносин. Дослідження можливі наслідки впровадження інноваційного капіталу в економіку країни.
статья [22,3 K], добавлен 26.11.2010
