Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Склад та джерела видатків на науку

Зміст

• Вступ
• 1. Місце науки в ринковій економіці
• 1.1 Джерела фінансування закладів науки
• 1.2 Державне регулювання процесу функціонування закладів науки
• 2. Аналіз фінансування процесу функціонування закладів науки
• 2.1 Склад та джерела видатків на науку
• 2.2 Планування видатків на науку
• 3. Шляхи удосконалення системи функціонування закладів науки
• Висновки
• Література

Вступ

На даному етапі розвитку економіки наука стає безпосередньо виробничою силою, головною умовою розвитку науково-технічного прогресу та зростання на його основі ефективності суспільного виробництва. У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним із найважливіших факторів, які впливають на економічний і соціальний розвиток країни.

Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни із світовою економічною системою пов'язані з необхідністю змін в професіональній структурі зайнятого населення, насамперед спеціалістів вищої та середньої кваліфікації. Серед чинників, які впливають на рівень витрат на підготовку кадрів, можна виділити: стан економічного розвитку країни, кількість спеціалістів, які потрібно підготувати у вищих і середніх навчальних закладах, тобто потребу галузей економіки у спеціалістах.

Розширення масштабів створення, освоєння і впровадження у виробництво нової високоефективної техніки й технологій забезпечує зростання продуктивності праці, зниження матеріало- і енергоємності, поліпшення якості продукції.

В Україні діє широка мережа наукових установ, її центром є Національна академія наук України (НАН України). Всі науково-дослідні організації мають загальнонауковий і галузевий профілі. Науково-дослідні організації загальнонаукового профілю знаходяться у віданні НАН України і займаються розробкою теоретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. До галузевих належать науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, які займаються розробкою проблем прикладного характеру.

Організаційні та економічні принципи, на яких грунтується науково-технічна політика, закріплені в Законі України "Про наукову і науково-технічну діяльність" від 1 грудня 1998 року. Відповідно до цього закону держава забезпечує фінансування і пріоритетне матеріально-технічне забезпечення фундаментальних досліджень, довгострокових державних науково-технічних програм.

Закон України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від і 1 липня 2001 року визначає правові, фінансові та організаційні засади цілісної системи формування та реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні. Такі напрями формуються на п'ять років на підставі прогнозу розвитку науки і техніки і є складовою прогнозу економічного і соціального розвитку України на середньостроковий період.

Отже, метою даної роботи є розкриття організації процесу функціонування закладів науки та розроблення шляхів його удосконалення.

Об'єктом дослідження в даній роботі є процес функціонування закладів науки.

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- розглянути місце науки в ринковій економіці;

- розглянути процес функціонування закладів науки;

- розробити шляхи удосконалення функціонування закладів науки.

1. Місце науки в ринковій економіці

1.1 Джерела фінансування закладів науки

На даному етапі розвитку економіки наука стає безпосередньо виробничою силою, головною умовою розвитку науково-технічного прогресу та зростання на його основі ефективності суспільного виробництва.

Розширення масштабів створення, освоєння і впровадження у виробництво нової високоефективної техніки й технологій забезпечує зростання продуктивності праці, зниження матеріало- і енергоємності, поліпшення якості продукції.

В Україні діє широка мережа наукових установ, її центром є Національна академія наук України (НАН України). Всі науково-дослідні організації мають загальнонауковий і галузевий профілі. Науково-дослідні організації загальнонаукового профілю знаходяться у віданні НАН України і займаються розробкою теоретичних проблем, що мають загальнодержавне значення. До галузевих належать науково-дослідні, конструкторські, проектно-конструкторські та технологічні організації, підпорядковані різним міністерствам і відомствам, які займаються розробкою проблем прикладного характеру.

Основним документом, що визначає витрати бюджетних установ, є кошторис.

Кошторис витрат -- основний плановий документ, якай визначає загальний обсяг, цільове надходження та використання, а також щоквартальний розподіл коштів, що відпускаються з бюджету на утримання бюджетних установ або на здійснення централізованих заходів по соціальному, господарському, екологічному, культурному та іншому будівництву.

Фінансування з бюджету виконується тільки на основі затверджених для цього кошторисів видатків. Витрати бюджетних коштів без затвердженого в установленому порядку кошторису недопустимі.

Кошторис витрат на утримання бюджетних установ є індивідуальним фінансово-плановим актом, що встановлює права і обов'язки керівників цих установ по використанню зазначеного обсягу грошових засобів, а також права і обов'язки фінансуючих органів по виділенню них грошових коштів і контролю за їх правомірним використанням. Для кожної бюджетної установи вірно складений і своєчасно затверджений кошторис с індивідуальним фінансово-плановим актом, на основі якого ця установа фінансується протягом календарного року.

Індивідуальні кошториси витрат бюджетних установ складаються за відповідними параграфами бюджетної класифікації. Міністерствами, відомствами та відділами виконкомів органів місцевого самоврядування складаються фінансові плани з розрахунками та обґрунтуванням видатків, які називаються кошторисами на централізовані заходи (такі, як проведення нарад, конференцій тощо).

Кошторис витрат будь-якої бюджетної установи, складається з 4 частин:

1) загальні відомості;

2) виробничі показники;

3) розрахунки по видах витрат;

4) зведення витрат.

До загальних відомостей про бюджетну установу відносять: її найменування, адресу, бюджет, з якого вона фінансується, з вказівкою номерів розділу, глави та параграфа за бюджетною класифікацією.

В другій частині наводяться дані оперативно-технічного характеру (паспортизації), на підставі яких проводяться розрахунки необхідних асигнувань. До таких даних належать, наприклад: кількість студентів, учнів у школах та кількість створених класів, кількість місць у кінотеатрі, кількість ліжок у стаціонарах лікарень у середньому. Також наводяться необхідні відомості про матеріально-технічну базу -- приміщення за їх призначенням, система опалення, наявність транспортних засобів тощо.

Третя частина кошторису містить всі економічні обґрунтування -- розрахунки по кожній з статей за елементами витрат.

В четвертій частині робиться зведення витрат за статтями з розподілом за кварталами року. Сума кожної з статей визначена на підставі даних другої частини й відповідає даним економічного розрахунку з третьої частини.

Кожна з статей кошторису витрат має однорідну групу витрат, передбачених бюджетною класифікацією.

На першій стадії - стадії складання кошторису - здійснюється кошторисно-бюджетне планування, в результаті якого створюється проект кошторису. Далі, на стадії затвердження, кошторис набуває ваги офіційного акту, а на етапі його виконання відбувається втілення в життя положень кошторису. Будь-яке відхилення при здійсненні кошторисного процесу є порушенням фінансової дисципліни та чинності нормативного акту. Тому порушення норм, що регулюють порядок складання та затвердження кошторисів тягне за собою визнання кошторису недійсним.

Кошториси витрат бюджетних установ складаються за формами, які розробляє Міністерство фінансів України для окремих типів установ (бюджетних закладів, організацій). Кошторис вміщує лише видатки па поточне утримання, придбання обладнання та інвентарю, проведення капітального ремонту. Капітальні вкладення, передбачені планами економічного та соціального розвитку, фінансуються на основі окремих самостійних кошторисів. Суми видатків, що нараховуються на рік, який планується, наводяться у кошторисі у співставленні з планом, що затверджений на поточний рік з урахуванням внесених змін, та за фактичним виконанням за минулий рік.

Розміри видатків за кожною статтею кошторису встановлюється шляхом використання норм та нормативів -- сітьові показники, економічні нормативи, вартісні та натуральні технічні норми.

За своїми юридичними властивостями норми поділяються на обов'язкові та розрахункові (факультативні). Обов'язкові норми встановлюються актами вищих органів державної влади та управління й не підлягають зміні (наприклад, ставки зарплат). Деякі автори називають обов'язкові норми нормативами. Нормативи, на відміну віл розрахункових норм, не мають безпосереднього зв'язку з одиницею нормування, а встановлюються правовими актами. До них належать: ставки заробітної плати, нарахування на заробітну плату (відрахування до Пенсійного фонду України та на соціальне страхування, розміри стипендій тощо) та інші.

Розрахунковими нормами є середні витрати на розрахункову одиницю. Ці норми визначаються самим закладом культури за погодженням з фінансовими органами. При їх визначенні обов'язково враховуються конкретні умови, в яких знаходиться дана бюджетна установа.

Показники по мережі здебільшого виступають як об'єктивна категорія усталеної внутрішньої структури бюджетної установи (кількість стаціонарних лікарень та розвернутих в них ліжок, кількість поліклінік у складі об'єднання; кількість самостійних структурних підрозділів у складі вищих учбових закладів -- науково-дослідних інститутів, проблемних лабораторій, утворених на основі відповідних правових актів -- рішень і постанов уряду). Сітьові показники допомагають найбільш повно і з урахуванням специфіки охопити плануванням усі структурні ланки держави. Зміни в показники по мережі вносяться розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України, а в певних випадках -- наказами по міністерству в порядку підпорядкування За змістом норми поділяються на натуральні (матеріальні) та грошові (фінансові). Натуральна норма -- це кількісний набір продуктів або інших матеріальних цінностей на одну розрахункову одиницю. Натуральна норма найбільш прийнятна при розрахунках харчування в лікарнях, будинках дитини, дитбудинках, будинках інвалідів та престарілих, дитячих дошкільних установах, виходячи з необхідного набору продуктів харчування на один ліжко-день, дитино-день, а також на придбання м'якого інвентарю і спецодягу з подальшим переведенням у грошове вираження, при плануванні й фактичному використанні коштів. Тобто в основі натуральної норми лежить розмір витрат у натуральному виразі (наприклад, витрати електроенергії на 1 кв. метр площі), а в основі грошових -- вартісне відбиття матеріальних норм (наприклад, ціна витрат електроенергії на 1 кв. м площі, яка освітлюється).

За методами створення грошових норм ряд вчених поділяє їх на індивідуальні, комбіновані та укрупнені. Інші вчені об'єднують комбіновані та укрупнені норми в одну групу. Але, зважаючи на те, що до комбінованих норм відносять норми, що об'єднують видатки у рамках однієї статті або по декількох статтях при зведеному плануванні, а до укрупненої норми (на відміну від комбінованих) відносять усі видатки, пов'язані з фінансовим забезпеченням всієї бюджетної установи (наприклад, клубу чи бібліотеки) або ж її структурної частини, доцільно погодитись з існуванням всіх трьох групових норм. Індивідуальні норми застосовуються при складанні кошторису окремого закладу, вони встановлюють окремі види видатків (опалення, освітлення).

Поквартальний розподіл бюджетних асигнувань за кошторисами повинен відповідати поквартальному розподілу видатків відповідного бюджету. При виконанні кошторису протягом року в нього можуть буї й внесені зміни вищестоящою організацією, яка затверджувала кошторис. Порядок складання єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи та організації регулюється Положенням, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від !6 лютого 1998 р. № 564. У відповідності з цим Положенням єдиний кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним документом, який визначає загальний обсяг, цільове надходження і поквартальний розподіл коштів установи і складається за установленою Міністерством фінансів України формою.

Формування єдиного кошторису доходів і видатків установи здійснюється на підставі показників лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку вищестояща організація надсилає усім підпорядкованим установам у двотижневий термін після затвердження бюджету, з якого провадиться фінансування установи,

Під час формування лімітів витрат у підпорядкованих установах вищестоящі організації повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з основних її виробничих показників, обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності та намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді. За таких умов повинні виконуватись вимоги до забезпечення фінансовими ресурсами передусім витрат поточного року на заробітну плату з нарахуваннями на соціальне страхування і на господарське утримання установи. Асигнування па придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень установ та інші витрати, що не мають характеру першочергових, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат.

Єдиний кошторис доходів і видатків складається усіма установами на календарний рік і затверджується, як правило, керівниками вищестоящих організацій не пізніше ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого провадиться фінансування установи. Одночасно з кошторисом на затвердження вищестоящою організацією подається штатний розклад установи, включаючи її структурні підрозділи, які утримуються за рахунок спеціальних або інших позабюджетних коштів. Форма штатного розкладу затверджується Міністерством фінансів України. Кошторис і штатний розклад затверджуються вдвох примірниках, один з яких повертається установі, а другий залишається у вищестоящій організації.

Кошториси і штатні розклади установ, які не мають вищестоящої галузевої організації (центральні районні, центральні міські лікарні тощо), затверджуються районними державними адміністраціями або виконавчими органами відповідних місцевих рад. У разі коли Верховною Радою України не буде затверджено Державний бюджет України до 2 грудня року, який передує тому, на який складено бюджет, і згідно із статтею 2 Закону України «Про бюджетну систему України» приймається закон про порядок фінансування поточних витрат до затвердження Державного бюджету України, по кожній установі повинні бути розроблені і затверджені керівником вищестоящої організації тимчасові кошториси втрат бюджетних асигнувань на І квартал, а в разі потреби -- на 1 і наступні квартали (залежно від терміну затвердження відповідних бюджетів). Кошторис складається на підставі доведеного вищестоящою організацією ліміту витрат на відповідний період, визначеного з урахуванням вимог зазначеного закону. Ліміти витрат по установах як загальнодержавного, так і місцевого підпорядкування доводяться вищестоящими організаціями за формою лімітної довідки у тижневий термін після прийняття згаданого закону. Тимчасові кошториси затверджуються не пізніше ніж у двотижневий термін після прийняття цього закону -

Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється.

Кошториси доходів і видатків, штатні розписи окремих установ затверджуються:

а) міністерств та інших нейтральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських рад, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій -- Мінфіном України;

б) міністерств і відомств Автономної Республіки Крим, управлінь, відділів, інших підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, районних рад: районних державних адміністрацій, міських (міст обласного підпорядкування) рад та їх виконавчих органів -- Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними. Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після попередньої експертизи у Мінфіні, Автономної Республіки Крим, обласних, Київському та Севастопольському міських фінансових управліннях;

в) управлінь, відділів, інших підрозділів районних державних адміністрацій - районними державними адміністраціями після попередньої експертизи у районних фінансових відділах.

г) регіональних відділень (служб) державних цільових фондів -- вищестоящими організаціями;

д) національних закладів освіти, що безпосередньо фінансуються з державного бюджету, -- керівниками цих закладів у межах доведених Мінфіном обсягів бюджетних асигнувань та середньорічної чисельності ставок працівників.

Затвердження кошторису і штатного розпису установи засвідчується підписом керівника відповідного органу із зазначенням дати затвердження та гербової печаткою.

наука заклад фінансування

1.2 Державне регулювання процесу функціонування закладів науки

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки здійснюється через систему державних наукових та науково-технічних програм, а також державне замовлення на науково-технічну продукцію.

Формування переліку державних наукових та науково-технічних програм забезпечується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

Пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та їх обґрунтування подаються Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради України кожні п'ять років до першого березня останнього року дії попередніх пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Кабінет Міністрів України на підставі затверджених Верховною Радою України пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки організовує розробку державних наукових та науково-технічних програм у порядку, визначеному законодавством України.

Державні наукові та науково-технічні програми затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Обсяг коштів на фінансування державних наукових і науково-технічних програм за пріоритетними напрямами науки і техніки затверджується у законі про Державний бюджет України на відповідний рік у розмірі не менше 30 відсотків загального обсягу фінансування видатків на науку з Державного бюджету України.

Обсяги фінансування наукових і науково-технічних програм визначаються у законі про Державний бюджет України окремо по кожному пріоритетному напряму розвитку науки і техніки.

Визначаються такі пріоритетні напрями розвитку науки і техніки на період до 2006 року:

-- фундаментальні дослідження з найважливіших проблем природничих, суспільних і гуманітарних наук;

-- формування громадянського суспільства, демографічної політики, розвиток людського потенціалу;

-- збереження навколишнього середовища (довкілля);

-- нові біотехнології, діагностика і методи лікування найпоширеніших захворювань;

-- нові комп'ютерні засоби та технології інформатизації суспільства;

-- новітні технології та ресурсозберігаючі технології в енергетиці, промисловості та агропромисловому комплексі;

-- нові речовини і матеріали.

Верховна Рада України як суб'єкт державної науково-технічної політики:

-- визначає основні цілі, напрями, принципи державної науково-технічної політики і правові засади функціонування науково-технічної сфери;

-- встановлює обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень та розміри державного резерву матеріально-технічних і сировинних ресурсів для забезпечення науково-технічної діяльності;

-- затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних науково-технічних програм і обсяги фінансування по кожній з них на весь строк виконання з щорічним уточненням в бюджеті;

-- створює систему кредитно-фінансових, податкових і митних регуляторів у науково-технічній сфері.

Здійснює науково-технічну політику уряд України. До його компетенції належить:

-- здійснення у межах, визначених відповідними законодавчими актами, функцій розподілу коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень, Державного інноваційного фонду та інших державних фондів;

-- визначення порядку формування і використання позабюджетних фондів для науково-технічної діяльності;

-- створення на основі чинного законодавства економічних, правових і організаційних механізмів, що стимулюють діяльність підприємств, об'єднань і організацій щодо прискорення науково-технічного прогресу;

-- організація розробки національних та державних науково-технічних програм, формування органів управління і механізму реалізації програм, контроль за їх виконанням;

-- організація і координація заходів щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності;

-- укладання міжурядових угод, договорів про співробітництво в науково-технічній сфері, координація діяльності підприємств, установ і організацій України у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва.

Самоврядними науковими організаціями, що мають державну підтримку, є Національна академія наук України та Українська академія аграрних наук. Кошти на їхню діяльність щороку визначаються в бюджеті. Ці організації залучаються до проведення фундаментальних досліджень, розробки і реалізації науково-технічної політики, експертизи важливих наукових і народногосподарських проектів.

2. Аналіз фінансування процесу функціонування закладів науки

2.1 Склад та джерела видатків на науку

Фінансування виконання наукових і науково-технічних робіт здійснюється за рахунок як бюджетних, так і позабюджетних коштів. Обсяги фінансування вказаних робіт за джерелами фінансування наведено в таблиці 2.1.

Як свідчать дані таблиці, в загальному обсязі фінансування науки переважають не бюджетні джерела, частка яких у 1996 році становила 67,2 відсотка, у 1997 році -- 64,6 відсотка, у 1998 році -- 72,2 відсотка, у 1999 році -- 68,9 відсотка. Серед не бюджетних джерел фінансування науки основними є кошти замовників України та кошти замовників іноземних держав.

Таблиця 2.1

Обсяги фінансування вказаних робіт за джерелами фінансування

Показники	1996	1997	1998	1999
Валовий внутрішній продукт, млрд. грн.	80,5	92,5	101,4	127,1
рахунок усього джерел:
Млн. грн.	1164,1	1318,6	1403,8	1412,7
% до ВВП	1,44	1,42	1,38	1,11
бюджету:
млн. грн	382,1	466,9	389,9	438,6
% до ВВП	0,47	0,5	0,38	0,35
% до загального обсягу фінансування науки	32,8	35,4	27,8	31,1
Небюджетне фінансування науки:
	782,0	851,7	1013,9	974,1
% до загального обсягу фінансування науки	67,2	64,6	72,2	68,9
У тому числі за джерелами не бюджетного фінансування науки:
кошти замовників України, млн. грн.	500,7	448,5	562,2	473,3
кошти замовників іноземних держав, грн.	170,2	273,8	300,5	277,8
інші джерела, млн. грн.	111,1	129,4	151,2	223,0

Фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у зв'язку із складним фінансовим становищем у державі є недостатнім і не відповідає нижній межі частки на фінансування науки у валовому внутрішньому продукті, встановленій Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" та Постановою Верховної Ради України від 16 червня 1999 року № 746 "Про стан фінансування науково-технічної сфери в державі". Питома вага обсягу фінансування науки за рахунок коштів державного бюджету у ВВП становила: у 1996 році -- 0,47 відсотка,, у 1997 році -- 0,5 відсотка, у 1998 році -- 0,38 відсотка, у 1999 році -- 0,35 відсотка, а на 2000 рік передбачається в розмірі 0,42 відсотка, в той час як частка цих видатків згідно з вищеназваними законом і постановою мають складати у 2000 році 1,35 відсотка ВВП.

За рахунок бюджетних коштів переважно фінансуються:

-- фундаментальні дослідження і розробки, в тому числі в інтересах оборони країни;

-- роботи, що виконуються в межах пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки;

-- прикладні науково-технічні розробки, результати яких мають загальнодержавне значення;

-- роботи, пов'язані з науково-технічним співробітництвом на основі міждержавних угод.

Бюджетне фінансування науково-технічних робіт здійснюється шляхом:

-- базового фінансування як засобу підтримки фундаментальних досліджень, що виконуються в наукових установах і вищих навчальних закладах;

-- цільового фінансування наукових досліджень і розробок з пріоритетних напрямів, науково-технічних програм;

-- контрактного фінансування окремих важливих досліджень і розробок, що пройшли конкурсний відбір.

Враховуючи обмеженість бюджетних коштів і актуальність назрілих в Україні проблем, вирішення яких потребує першочергового наукового забезпечення, найбільш пріоритетними у найближчі роки напрямами науково-технічної діяльності мають бути визнані:

-- у сфері наукового розвитку: фундаментальна наука, насамперед вітчизняні наукові школи, що мають світове визнання: базові прикладні дослідження та технології, з яких Україна накопичила відповідний науковий, технологічний та виробничий потенціал, що здатні забезпечити стратегічний вихід вітчизняної продукції на світовий ринок; підготовка наукових та науково-педагогічних кадрів із пріоритетних напрямів науково-технічного розвитку; розвиток наукових засад збереження та розвитку людини як особистості, розбудови соціальне зорієнтованої ринкової економіки; наукове забезпечення вирішення проблеми здоров'я людини та екологічної безпеки;

система інформаційного та матеріально-технічного забезпечення наукової діяльності;

-- у сфері технологічного розвитку: вирішення проблем створення умов для зростання продуктивності праці та забезпечення сучасного рівня побуту людини; розробка виробничих технологій, що мають підняти конкурентоспроможність України на світовому ринку шляхом досягнення переваг за вартісними та якісними показниками продукції; розроблення біотехнологій, технологій збереження і захисту здоров'я людини, забезпечення лікувальних закладів і населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування; розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій, технологій розвитку електроенергетичної галузі, використання альтернативних джерел виробництва енергії; розроблення нових технологій і техніки в переробних галузях виробництва, в першу чергу, для сільського господарства, легкої та харчової промисловості; розвиток селекційної справи;

у сфері виробництва: формування "точок зростання" -- наукоємних виробничих процесів; державна підтримка створення і функціонування інноваційних структур та визначення національних інноваційних лідерів; технологічне і технічне оновлення базових галузей економіки; створення конкурентоспроможних переробних виробництв; високорентабельні інноваційно-інвестиційні проекти, реалізація яких може дати якнайшвидшу віддачу, забезпечити прогресивні зміни в структурі виробництва.

Таблиця 2.2

Чисельність студентів

Навчальний рік	Вищі навчальні заклади державної та недержавної форми власності за рівнями акредитації
	І-ІІ	ІІІ-ІV
1985/86	159	157
1990/91	145	170
1991/92	142	168
1992/93	138	164
1993/94	121	159
1994/95	125	172
1995/96	119	178
1996/97	117	192
1997/98	104	220
1998/99	100	240

Джерелами фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державного та місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб. Основним джерелом фінансування є кошти державного та місцевих бюджетів. Так, із загальної чисельності студентів вищих навчальних закладів І--II рівнів акредитації 503695 чоловік на початок 1999/2000 навчального року за рахунок коштів державного бюджету навчалося 258426 чоловік (51,3 відсотка), місцевих бюджетів -- 58947 чоловік (11,7 відсотка), галузевих міністерств, відомств -- 7574 чоловіки (1,6 відсотка), коштів фізичних і юридичних осіб -- 178748 чоловік (35,4 відсотка).

Із загальної кількості студентів вищих навчальних закладів 111--IV рівнів акредитації в кількості 1285356 чоловік на початок 1999/2000 року за рахунок коштів державного бюджету навчалося 725198 чоловік (56,4 відсотка), місцевих бюджетів -- 5084 чоловіки (0,4 відсотка), галузевих міністерств, відомств -- 2102 чоловіки (0,2 відсотка), фізичних та юридичних осіб -- 552972 чоловіки (43,0 відсотка).

З кожним роком сума коштів, отриманих від здійснення позабюджетної діяльності, збільшується. Якщо в 1996 році позабюджетні кошти вищих навчальних закладів Міністерства освіти і науки становили 186879 тис. грн., то в 1999 році сума цих надходжень склала 708902,5 тис. грн.

Якщо проаналізувати структуру поповнення бюджетів вищих навчальних закладів системи Міністерства освіти і науки України, то можна зробити висновок про те, що частка позабюджетних коштів впевнено зростає. Так, в 1996 році величина позабюджетних коштів у загальній сумі надходжень становила 30,5 відсотка, в 1997 -- 32,5 відсотка, в 1998 -- 44,01 відсотка, а в 1999 -- 55,89 відсотка. Позабюджетні надходження у 1999 році порівняно з 1996 року збільшилися в 3,8 разу, а бюджетні -- тільки в 1,3 разу. Це ще раз підкреслює посилення значущості позабюджетної діяльності в системі вищої школи.

Основою впровадження механізму застосування платних послуг у вищих навчальних закладах є Закон України "Про освіту", де визначено, що додатковими джерелами фінансового забезпечення освіти можуть виступати кошти від надання платних послуг. Перелік платних послуг в системі вищої освіти досить широкий і залежить від конкретних можливостей відповідного навчального закладу, попиту населення та потреб економіки. В цілому платні послуги можна об'єднати в такі групи.

Перша -- платні послуги, що забезпечують отримання певного освітнього рівня (початкового, середнього, вищого) та спеціальностей на різних формах навчання (стаціонарна, вечірня, заочна, екстернатна). Насамперед це плата за підготовку кадрів у державних закладах вищої освіти на основі укладених господарських договорів з підприємствами та окремими громадянами, плата за навчання в недержавних вищих навчальних закладах, які отримують на підготовку кадрів спеціальну ліцензію Міністерства освіти. Друга -- освітні платні послуги з поглибленого вивчення окремих предметів, оволодіння загальними чи практичними навичками, які в більшості випадків надаються через гуртки, факультативи тощо. Це послуги, пов'язані з розвитком особистості студента, підвищенням його культурного рівня, організацією оздоровлення, відпочинку, спортивних та культурних заходів тощо. Плата за ці послуги дозволяє розширити соціальну сферу діяльності навчальних закладів, поліпшити їхню якість, забезпечити різноманітність. Третя група платних послуг пов'язана з господарською діяльністю навчальних закладів. У більшості випадків це плата за здавання в оренду приміщення, обладнання, надання транспортних послуг, видачу окремих документів, їх копій, дублікатів.

Платні послуги дозволяють збільшити обсяг вкладень у сферу вищої освіти. При цьому слід наголосити, що основною метою надання платних послуг повинно бути не одержання прибутку, а подальший розвиток національної освіти.

Фонд заробітної плати планується за групами персоналу: професорсько-викладацького складу, навчально-допоміжного, адміністративно-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу. Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховують виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Ставки заробітної плати залежать від посад, вченого звання (професор, доцент), вченого ступеня (доктор, кандидат наук) і стажу педагогічної роботи. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвердженими посадовими окладами.

Значну частку у витратах на науку становлять стипендії. Стипендії -- це грошове забезпечення, що регулярно надається особам, які навчаються на денних відділеннях за рахунок бюджетних коштів, а також особам, які проходять підготовку в аспірантурі та докторантурі. Стипендія призначається студентам, які мають середній бал успішності 4 і вище, за особливі успіхи у навчанні та науково-технічній творчості можуть встановлюватися персональні стипендії в межах стипендіального фонду.

Найбільшими є видатки на заробітну плату, що включають заробітну плату педагогічного, навчально-допоміжного, адміністративно-господарського та іншого персоналу.

Крім того, до фонду заробітної плати включають доплату за перевірку письмових робіт, керівництво предметними комісіями, завідування лабораторіями та кабінетами.

Фінансування наукових закладів у межах обсягів державного замовлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

2.2 Планування видатків на науку

Наукові заклади недержавної форми власності утримуються за рахунок коштів відповідних замовників.

Надання платних послуг науковими закладами здійснюється відповідно до законодавства.

Підставою для надання конкретного виду платних послуг є договір (контракт) з фізичною або юридичною особою, в якому визначається порядок надання послуг, розмір та терміни оплати за надану послугу, заява фізичної особи.

Розмір плати за той чи інший вид послуги визначається на підставі її ціни. Базою для визначення ціни послуги є розрахунок валових витрат, пов'язаних з наданням послуги. При обрахуванні вартості конкретних видів послуг враховуються особливості визначення складу витрат і ціноутворення, встановлені для відповідних галузей законодавчими актами.

У вартості послуг, пов'язаних з навчанням громадян, значну частку становлять витрати на заробітну плату. Зазначені витрати складаються з витрат на заробітну плату, інших адміністративно-господарських, навчально-допоміжних та обслуговуючих працівників.

Кількість ставок (штатних одиниць) посад працівників визначається виходячи з необхідності врахування всіх тих функцій і тих видів робіт, які безпосередньо пов'язані з організацією діяльності та виконання завдання.

До зборів на заробітну плату належать відрахування на обов'язкове соціальне страхування і до Пенсійного фонду України. Інші відрахування, які обчислюються від загального розміру витрат на оплату праці, враховуються у вартості витрат у випадках, коли це передбачено чинним законодавством.

До категорії "Придбання предметів і матеріалів" відносять закупівлю матеріалів, канцелярського обладнання, предметів для поточних господарських потреб та потреб, безпосередньо пов'язаних з діяльністю, обладнання з терміном служби до 1 року, довідкової офіційної періодичної літератури.

Видатки на канцелярське приладдя, придбання журналів, бланків свідоцтв, придбання або передплата періодичних, довідкових, інформаційних видань (крім придбання книг для бібліотечних фондів) розраховуються прямим розрахунком з розшифровкою витрат або виходячи з фактичних витрат, що склалися за минулий звітний період.

Видатки на придбання матеріалів та інвентарю для господарських цілей: щіток, мастики, миючих засобів тощо, -- як правило, зберігаються на рівні, який фактично склався за минулі роки.

До складу витрат відносяться витрати на придбання сировини і матеріалів, придбання і тиражування методичних матеріалів, витрати на реактиви, хімікати, спеціальний посуд, витрати на виготовлення карт, схем, макетів, що носять тимчасовий характер, наприклад, для організації виставок. Ці види витрат розраховуються за нормами, затвердженими у встановленому порядку.

Витрати на придбання книг, періодичних видань для бібліотечних фондів розраховуються виходячи із затверджених норм.

Витрати на придбання м'якого інвентарю, спецодягу розраховуються відповідно до діючих норм, враховуючи при цьому наявність інвентарю згідно з переліком Міністерства освіти і науки, а також можливість його придбання за рахунок позабюджетних коштів.

Категорія "Видатки на відрядження" включає видатки на оплату проїзду, добових, квартирних під час службових відряджень, відряджень на курси і в навчальні заклади на сесії, семінари, наради, конференції. Їхній розмір визначається виходячи із фактичних даних, що складалися в минулі роки, з урахуванням необхідності жорсткої економії бюджетних коштів.

Категорія видатків "Оплата послуг з утримання бюджетних установ" включає послуги зв'язку, поліграфічні послуги, поточний ремонт будівель, приміщень, обладнання та інвентарю, що знаходяться на балансі, оплати інших поточних видатків, включаючи видатки на утримання в чистоті будівель, дворів, дезінфекцію, технічне обслуговування обладнання. Вартість цих витрат обчислюється прямим розрахунком на основі діючих тарифів, порядку розрахунку за окремі види послуг. В окремих випадках, коли прямий розрахунок зазначених витрат неможливий, вони визначаються виходячи із середніх фактичних витрат, що склалися в школі за минулий звітний період.

До категорії видатків "Оплата комунальних послуг та енергоносіїв" належать платежі з оплати школами комунальних послуг та енергоносіїв, включаючи оплату теплопостачання, водопостачання, водовідведення, електроенергії, природного газу, оплати інших видів енергії (вугілля, дров, мазуту та ін.), а також оплати інших комунальних послуг (наприклад, ліфт, сміттєпровід і т. п.). Розмір цих видатків обчислюється прямим розрахунком виходячи із зовнішньої кубатури приміщень шкіл, площі будівель, встановлених норм витрат, діючих цін та тарифів, порядку розрахунку за електроенергію, газ, воду, паливо. Вартість інших комунальних послуг визначають виходячи з середніх витрат, які склалися за минулі роки.

До капітальних видатків відноситься придбання транспортних засобів, приладів, верстатів, а також столів, стільців, інших канцелярських меблів, спеціальних меблів для бібліотек, комп'ютерної та розмножувальної техніки, обладнання та ін. Розмір цих витрат визначає вища організація за кошторисом в межах асигнувань, передбачених бюджетом для цієї мети. При цьому враховують наявність інвентарю згідно з переліком Міністерства освіти і науки та можливість придбання його за рахунок позабюджетних коштів.

Вартість господарських витрат обчислюється прямим розрахунком на основі: встановлених законодавством ставок орендної плати, термінів, площ, зайнятих для проживання, інших потреб з обслуговування, норм витрат, діючих тарифів, порядку розрахунків за комунальні послуги.

Прибуток, що залишається в розпорядженні державного закладу, спрямовується на покриття перевищення загальної суми видатків закладу над встановленими обсягами бюджетних асигнувань. При цьому суми прибутку повинні спрямовуватись насамперед на покриття потреби в коштах на заробітну плату працівників (з нарахуваннями), матеріальне забезпечення, оплату витрат, пов'язаних з господарським утриманням закладу, інші невідкладні витрати закладу в цілому.

Спрямування прибутку на придбання обладнання, здійснення капітального ремонту приміщень, матеріальне заохочення працівників дозволяється лише за умови повного забезпечення фінансовими ресурсами невідкладних витрат закладу в цілому.

Кошти, одержані від надання платних послуг, зараховуються на поточні рахунки з позабюджетних коштів.

Державні наукові заклади, які надають платні послуги, зобов'язані вести облік та складати звітність за цим видом діяльності відповідно до чинного законодавства.

3. Шляхи удосконалення системи функціонування закладів науки

Держава використовує фінансово-кредитні та податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для ефективного здійснення науково-технічної діяльності через такі заходи:

-- створення інноваційних фондів, сприяння організації та діяльності комерційних банків, заснованих на різних формах власності, систем страхування науково-технічної діяльності;

-- здійснення пільгового оподаткування і кредитування, прискореної амортизації основних фондів підприємств, об'єднань та організацій, що провадять роботи з пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу, а також спрямовують кошти до інноваційних фондів.

Держава встановлює такі податкові пільги для суб'єктів науково-технічної діяльності:

-- державні навчально-виховні заклади, наукові установи і організації, що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, звільняються від оподаткування податком на прибуток доходів, отриманих у вигляді: коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань, пасивних доходів; або надходять до таких організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.

З валового доходу платників податків на прибуток підприємств виключаються кошти взаємного інвестування інвестиційних фондів і інвестиційних компаній, якщо жоден з їх засновників (учасників, акціонерів) та пов'язаних з ними осіб не володіє більше як 10 відсотками статутного фонду таких інвестиційних фондів або компаній та якщо такі інвестиційні фонди і компанії протягом 30 днів після закінчення податкового року розподіляють між акціонерами (засновниками) не менше як 90 відсотків суми річного доходу від інвестиційних операцій.

Виключаються з валового доходу кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі для здійснення інноваційних проектів, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Встановлено пільговий порядок оподаткування інноваційної діяльності інноваційних центрів, внесених до державного реєстру. Прибуток від реалізації інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50 відсотків від діючої ставки.

Науково-дослідні організації, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, складають єдиний кошторис доходів і видатків за встановленою формою. Доходи цих організацій формуються за рахунок бюджетних асигнувань і позабюджетних коштів. Обсяг бюджетних асигнувань визначається залежно від обсягів роботи, виробничих показників, бюджетних норм, нормативів, тарифів тощо. Обсяг позабюджетних коштів залежить від результатів неосновної діяльності і надання платних послуг.

Розмір витрат для кожного наукового закладу визначається згідно з планом науково-дослідних робіт і відображається в кошторисі за категоріями видатків економічної класифікації. Найбільшу частку за кошторисами більшості науково-дослідних організацій становлять витрати на оплату праці. Фонд заробітної плати розраховують виходячи із структури штату, затвердженої керівником, типових штатів для цієї категорії наукових установ та діючої схеми посадових окладів.

Витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням науково-дослідних робіт, створенням дослідних зразків приладів та машин, механізмі?, придбанням предметів та обладнання, інвентарю, матеріалів для наукових цілей, плануються за категорією видатків. Ці витрати обчислюють виходячи із середніх витрат, що склалися за минулі роки, з урахуванням факторів, що можуть вплинути на їх величину у плановому періоді.

Висновки

Розгляд процесу фінансування як цілісного фінансового механізму дозволяє дати загальну схему бюджетного та позабюджетного фінансування об'єктів науки. Фінансування науки може здійснюватись за рахунок бюджетних коштів, коштів приватних осіб, позабюджетних коштів. При недостатній кількості перших двох джерел з'являється об'єктивна потреба у максимальній мобілізації позабюджетних коштів. Вони різні за своєю якісною основою, але разом утворюють спеціалізований блок, який у значній мірі сприяє реалізації наукових програм в цілому і поповненню грошовими ресурсами конкретних бюджетних установ зокрема. У структурі позабюджетних коштів варто виділити депозитні суми, суми за дорученням та спеціальні кошти.

Питання залучення позабюджетних ресурсів для реалізації наукових програм досить актуальне, особливо варто акцентувати увагу на депозитних сумах: довгострокових кредитах банків, депозитних сумах небанківських фінансових структур, лізингу. В країнах з розвинутою ринковою економікою кредити банків та інших фізичних структур забезпечують до 20% потреб підприємств у поточних і капітальних затратах. Бюджетні установи могли б використовувати залучені грошові ресурси для налагодження власних підсобних господарств, а також розширення виробництва за профілем їх діяльності. Для активного використання лізингу вже розроблена відповідна нормативна база, необхідно лише відпрацювати даний механізм щодо бюджетних установ.

Благодійні внески та цільові надходження не мають регулярного характеру і тому їх не можна вважати альтернативою іншим елементам позабюджетних коштів, а лише їх доповненням. До того ж Законом України про оподаткування прибутку встановлено обмеження на суми коштів, що направляються на благодійні цілі -- якщо суми благодійних внесків перевищують 4% прибутку, то вони обкладаються податком на прибуток на загальних підставах. Це звужує межі використання даного джерела для поповнення позабюджетних коштів установ.

Залученню спеціальних коштів має передувати детальний економічний аналіз, в ході якого розраховується потенційна собівартість продукції, послуг, прибутковість продукції, рентабельність капіталу підприємства. При цьому потрібно врахувати вплив групи факторів на економічну ефективність залучення позабюджетних коштів. Класифікація факторів і удосконалення методики їх аналізу дає можливість очистити основні показники від впливу сторонніх факторів. Так, для підвищення ефективності використання позабюджетних коштів необхідно обмежити негативний вплив правових, організаційно-політичних, екологічних, природнокліматичних факторів і сприяти максимальному використанню екстенсивних та інтенсивних факторів. Для бюджетних установ важливо ефективно використовувати наявну матеріально-технічну базу для надання послуг, виробництва продукції з метою забезпечення потреб підопічних будинків-інтернатів, власного споживання, з метою реалізації.

Активно функціонуючі підрозділи бюджетних установ на основі удосконалення структури і асортименту виробів, зниження собівартості власної продукції та надання послуг, підвищення прибутковості зможуть не тільки зміцнити власний фінансовий стан, але і зменшити витрати бюджетів різних рівнів. Останній момент матиме позитивні макроекономічні наслідки: зменшення витрат бюджетів призведе до послаблення податкового тягаря, що суттєво вплине на підвищення мотивації .до праці і як наслідок -- на стан виробництва. На діяльність бюджетних установ може впливати такий екстенсивний фактор, як залучення додаткової робочої сили для своєї діяльності. Даний фактор вплине на зменшення кількості незайнятого населення І зменшить виплати по безробіттю. Використання таких інтенсивних факторів, як удосконалення організації праці, удосконалення технології викличе поліпшення показників фінансової діяльності.

Одним із дійових факторів збільшення зацікавленості в отриманні позабюджетних коштів бюджетними установами може бути створення спеціального фонду позабюджетних коштів установи, створення і використання якого повинно бути повністю звільнене від усіх податків та нарахувань.

Складовим елементом нової політики України, враховуючи вже існуючий досвід за кордоном, є завдання адаптувати сучасну модель наукової сфери до конкретних економічних умов України. Механізм реалізації даного завдання можливий при виконанні таких умов:

-- налагодження ефективно функціонуючого вітчизняного виробництва;

-- оптимально можливого поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів;

-- максимально можливе залучення позабюджетних джерел;

-- розробка методологічних основ оптимального поєднання бюджетних та позабюджетних джерел фінансування науки.

Література

1. Бюджетний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2001. - №37-38. - Ст. 189.

2. Закон України “Про Державний бюджет на 2003 рік” від 26 грудня 2002 року. // Голос України 27 грудня 2002 року.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // Голос України 24 травня 1997 року.

4. Закон України «Про Державний бюджет України на 2002 рік» // Відомості Верховної Ради, 2002, №12-13, ст. 92 (із змінами, внесеними згідно із Законом №3123-III від 07.03.2002 р.).

5. Булгакова С. О., Василенко Л. І. Фінанси : Навч. посіб. / Інститут змісту та методів навчання; Київський держ. торговельно- економічний ун-т. -- К., 1999. -- 174с.

6. Бюджет-2001 та розвиток міжбюджетних відносин / Управління по зв'язках з місцевими органами влади і органами місцевого самоврядування Апарату Верховної Ради України; Секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань бюджету / В.А. Граб (відп.ред.), О.А. Нескоромний (упоряд.). -- К. : Парламентське видавництво, 2001. -- 158с.

7. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. - К.: НІОС. - 2002.

8. Деркач Н.И., Гордеєва Л.П., Бюджет и бюджетний процесс в Украине. - Днепропетровск “Пороги”, 1995.

9. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І., Бюджет і фінансова політика України.- К., “Наукова думка”, 1997.

10. Кашенко О. Л. Фінанси як система. -- К.: Вища школа, 1999. -- 76 с.

11. Кілієвич О. І., Розпутенко І. В., Романюк О. П. Сучасна економічна теорія і державні фінанси: Зб. праць / Українська академія держ. управління при Президентові України. -- К. : Вид-во УАДУ, 1999. -- 423с.

12. Луніна І. О. Державні фінанси України в перехідний період / НАН України; Інститут економічного прогнозування. -- К., 2000. -- 296с.

13. Фінансове право: Підручник / під ред. Л.К. Воронова. - Х., Фірма “Консул”, 1998.

14. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Навчальний посібник. Київ, НІОС. 2000.

Размещено на Allbest.ru