Основними чинниками, що зумовили вихід темпів інфляції за встановлені межі, стали „стрибки” валютного курсу, зрушення в обсягах руху капіталів і сальдо платіжного балансу, коливання світових цін на нафту, зміни у монетарній та фіскальній політиках, внутрішні шоки пропозиції.

Центральне місце курсової динаміки серед дестабілізуючих факторів обумовлене тим, що високий рівень прозорості дій центрального банку щодо коригування рівня інфляції не завжди супроводжується відповідною прозорістю валютного ринку.

Хоча в більшості країн за режиму ІТ центробанки продовжують здійснювати інтервенції на валютному ринку з метою згладжування впливу валютних шоків на цінову стабільність, проте вони проводяться дискретно у зв'язку з пріоритетністю дотримання інфляційних орієнтирів.

Необхідність зниження рівня інфляції на визначену величину може обумовити застосування жорстких монетарних методів, які негативно вплинуть на інші соціально-економічні показники (рівень зайнятості, обсяг інвестицій, динаміку промислового виробництва).

У зв'язку з цим досить часто уряд не може істотно зменшити так званий “коефіцієнт втрат” в боротьбі з інфляцією. Тому в багатьох країнах після впровадження ІТ спостерігалося уповільнення темпів економічного зростання за збереження низького рівня зайнятості і високих реальних процентних ставок.

Це підштовхує до висновку про обов'язковість врахування взаємозв'язків між інфляцією та економічним зростанням у короткостроковому періоді, що обумовлює можливість тимчасового відхилення індексу споживчих цін від таргету для зменшення економічних втрат, які виникають через намагання різко уповільнити інфляційні процеси.

Рис. 3.1. Інфляція споживчих цін за секторами, % до грудня попереднього року. Розраховано за даними Держкомстату.

Низка виявлених в ході аналізу світового досвіду інституційних й організаційних обмежень, що виникають при переході до ІТ, а також загроза сповільнення економічної динаміки в умовах охолодження економіки монетарними методами потребують обережного ставлення до запровадження ІТ в Україні. Головними проблемними аспектами запровадження ІТ в Україні слід вважати наступні:

- низький рівень базової інфляції ставить під сумнів можливість активного використання механізмів грошово-кредитної політики в якості антиінфляційного інструмента;

- відсутність ефективного передавального механізму між процентною ставкою і грошовою пропозицією ускладнює її використання в якості операційного цільового інструмента для управління ліквідністю та інформування суспільства щодо напрямів політики НБУ;

- специфіка інфляційних процесів в Україні вимагатиме встановлення досить високого початкового значення таргету, що, як переконує світовий досвід, суттєво ускладнить його досягнення і потребуватиме проведення масштабних структурних перетворень. Невиконання запланованих інфляційних орієнтирів може підірвати довіру до політики і дій уряду й НБУ, що є однією з обов'язкових складових успіху запровадження ІТ;

- впливовість інфляційних факторів, дію яких складно прогнозувати, утруднює успішне розв'язання низки технічних питань механізму ІТ: розвитку методології прогнозування, вибору часового горизонту і цінового індикатора тощо.

Рис. 3.2. Залежність між темпами приросту промислового виробництва і цінами виробників протягом 2001-2005 років. Розраховано за даними Держкомстату України

Протягом останніх років головним джерелом зростання цін в Україні була немонетарна інфляція, передусім, зростання цін на послуги та дисбаланси на локальних товарних ринках (м'яса, цукру, бензину), що виникали в результаті прискорених темпів зростання доходів населення та/або імпорту інфляції зі світових ринків (Рис. 3.1). Так, протягом 2000-2005 рр. ціни на продовольчі товари зросли в 1,9 разу, на непродовольчі - в 1,24, на послуги - в 1,85 разу. Базова інфляція без продовольчих товарів та послуг, яка безпосередньо залежить від монетарної діяльності НБУ, у 2005 р. становила лише 3,1 % проти 3,3 % у 2004 р. за загального підвищення цін у ці роки на 10,3 % та 12,4 % відповідно.

Загалом, протягом 2001-2005 рр. в умовах низькомонетизованої економіки України (коефіцієнт монетизації на 01.04.06 р., за офіційними даними НБУ, становить 38 %) пряма залежність між темпами зростання грошової маси та темпами інфляції не спостерігалася. Разом з тим, було виявлено стійкий кореляційний зв'язок між темпами приросту реальної грошової маси М2 та ВВП. Економетричний аналіз засвідчив також існування в Україні параболічного зв'язку між динамікою цін та ВВП, коли максимальним темпам приросту ВВП на рівні 10-12 % відповідає підвищення цін виробників на 12-14 % (Рис. 3.2). Відтак параметри «оптимальної» інфляції визначаються не рівнем грошової пропозиції, а насамперед інституційними особливостями економіки, що обумовлює високу стійкість темпів інфляції в Україні.

В контексті запровадження ІТ слід відзначити, що специфіка комплексу інфляційних факторів в Україні обумовлюватиме виникнення таких інфляційних сплесків, за яких у відповідності з правилами ІТ допускається відхилення інфляції від таргету, оскільки їх врегулювання виходить за сферу дії монетарних методів, а отже - знаходиться поза компетенцією НБУ. При повному виключенні сезонного чинника і коливань цін світового ринку в умовах сучасної структури економіки (доходів і структури споживання) показник інфляції відображатиме незначний сегмент товарного ринку, перш за все, сектор непродовольчих товарів, який значною мірою залежить від імпорту, а отже - від курсової динаміки, і виявляється настільки «вузьким», що його використання як цільового індикатора політики знижує статус НБУ як регулятора і потребує перенесення значної частини відповідальності за встановлення і дотримання інфляційних орієнтирів на уряд (або Міністерство фінансів).

Отже, у випадку прискореного переходу до ІТ концентрація на показнику «вузької інфляції» вимагатиме від НБУ застосування вкрай жорстких монетарних методів, у тому числі, підвищення процентних ставок та посилення обмінного курсу, а від уряду - обмеження соціальних виплат та підвищення контролю за зменшенням дефіциту бюджету. Це може негативно позначитися на внутрішніх інвестиціях та темпах приросту експорту й ВВП.

У разі поліпшення зовнішньої кон'юнктури або припливу валютних коштів через канал прямих інвестицій, державних та приватних запозичень, збільшення надходжень від приватизації та заробітків працюючих за кордоном НБУ буде вимушений концентруватися на забезпеченні оптимальної курсової динаміки, за якої антиінфляційний ефект від зміцнення валюти не перекриватиметься інфляційним розширенням грошової маси. Відтак може виникнути ситуація, за якої за гострої потреби української економіки в інвестиціях заходи монетарної і бюджетної політики будуть спрямовуватися на їх стримування.

У ситуації погіршення зовнішньої кон'юнктури та скорочення пропозиції валюти поведінка НБУ може набути переважно пасивного характеру, оскільки відбуватиметься автоматичне зменшення грошової маси в обігу, що матиме гальмівний вплив на інфляцію. За суттєвої нерівноваги може виникнути потреба у додатковому стримуванні девальваційного тиску за рахунок валютних інтервенцій НБУ. Тим часом в умовах низькомонетизованої економіки різке стиснення ліквідності може завдати економічному розвитку значно більшої шкоди, ніж інфляція. Негативний ефект від утруднення доступу до запозичених коштів і падіння прибутків підприємств домінуватиме над стимулюючим ефектом низької інфляції. Гальмування інвестиційної активності обмежуватиме можливості нарощування пропозиції товарів і послуг і створюватиме підґрунтя для виникнення дисбалансів на товарних ринках. Ці дисбаланси в умовах української економіки стають причиною зростання цін і/або припливу імпорту, що спричиняє девальваційний тиск й прискорює інфляційні тенденції.

Таким чином, на сучасному етапі запровадження в Україні ІТ у тій формі, в якій воно використовується в розвинутих країнах, є недоцільним. Неможливість повного підпорядкування грошово-кредитної і валютної політики завданню дотримання цільового показника інфляції обумовлює доцільність використання гнучких форм ІТ, коли лібералізація валютної і грошово-кредитної політики є наслідком розвитку національної економіки. На нашу думку, оптимальним для України є поєднання гнучкого режиму ІТ з похилим валютним коридором протягом досить тривалого перехідного періоду до розвинених форм ІТ (успішний досвід використання такого монетарного режиму має, наприклад, Ізраїль).

Для узгодження руху внутрішньої (інфляція) та зовнішньої (динаміка обмінного курсу) складових стабільності грошової одиниці межі інфляційного та курсового коридорів повинні скоординовано змінюватися в протилежних напрямах: інфляційний коридор буде звужуватися від 3-4% до 2% зі зменшенням значення інфляційного таргету, а валютний коридор - розширюватися, що дозволить поступово перейти до режиму плаваючого курсу і забезпечить поступовість перенесення акцентів у прив'язці інфляційних очікувань з обмінного курсу до інфляційних орієнтирів.

Ключовою умовою збереження макроекономічної стабільності в такій ситуації має стати спрямування ліквідності на інвестиційні цілі, що має довгострокові антиінфляційні наслідки - інфляційні тенденції гальмуються як за рахунок переключення поточних витрат на товари інвестиційного призначення, так і за рахунок зростання товарної пропозиції в майбутніх періодах. Відтак стратегічно виважена антиінфляційна політика повинна раціонально поєднувати як заходи боротьби з інфляцією шляхом контролю за темпами зростання грошової маси, так і стимулювання інвестицій як довгострокової умови збалансування товарних ринків. Проте така політика потребує розвитку фінансових ринків, виваженої лібералізації руху іноземних капіталів, розробки стимулів до інвестиційної діяльності, переорієнтації кредитної активності банків та удосконалення управління ризиками. Актуальність цих заходів може підвищитися в умовах різкого зростання припливу іноземного капіталу.

Переваги використання запропонованого монетарного режиму полягають у можливості проводити політику, спрямовану на „тонке” настоювання обмінного курсу, що сприятиме підтриманню конкурентоспроможності української економіки за збереження балансу між темпами інфляції, реальної грошової пропозиції і динамікою економічного зростання; забезпеченню еволюційного характеру трансформації монетарного режиму у відповідності з розвитком реальної економіки. В якості недоліків можна назвати посилення ризиків, пов'язаних з обмеженими можливостями проведення гнучкої грошово-кредитної політики в умовах недостатньо розвинених фінансових ринків, а також відсутність чітких керівних принципів вирішення конфлікту між забезпеченням стабільності системи цін та підтриманням стабільного валютного курсу, що робить монетарну політику менш прозорою. Проте, на нашу думку, зниження ризиків зміцнення гривні одночасно з використанням переваг політики „слабкої” валюти є оптимальною монетарною стратегією у нинішній невизначеній ситуації.

Для реалізації переходу до «м'якого» ІТ необхідним є вирішення низки завдань, що забезпечить узгоджений розвиток всіх елементів монетарної системи та переорієнтацію макроекономічної політики на підтримання низьких темпів інфляції, а саме:

- удосконалення трансмісійного механізму грошово-кредитної політики шляхом розвитку фінансових ринків, поліпшення управління грошовою масою в обігу, передусім, за рахунок підвищення впливу облікової ставки НБУ, поширення операцій прямого і зворотного РЕПО;

- посилення ринкових засад процесу курсоутворення та механізмів попередження спекулятивних валютних атак, розвиток інструментів страхування валютних ризиків, зокрема, поетапне поширення в обігу валютних деривативів;

- зв'язування, у тому числі, шляхом випуску НБУ з метою зв'язування надлишкової ліквідності цінних паперів з прийнятним рівнем прибутковості (депозитних сертифікатів тощо) удосконалення регулятивного та інституційного аспектів функціонування строкового ринку, прискорення розвитку Національної депозитарної системи для підвищення ефективності обслуговування операцій з цінними паперами;

- виважена лібералізація руху капіталів та регулювання поточних операцій із дотриманням визначених принципів її послідовності (спочатку знімаються обмеження на приплив капіталів, на довгострокові інвестиції і щодо операцій юридичних осіб, а вже потім - на відплив капіталів, здіснення короткострокових інвестицій та валютні операції фізичних осіб);

- зміцнення фінансової системи, у т.ч. за рахунок поширення стандартів пруденціального нагляду і контролю за банківською системою, а із розвитком інших фінансових інститутів - охоплення відповідними нормами їхньої діяльності;

- вирішення низки інституціональних та операційних питань щодо підвищення прозорості у сфері грошово-кредитних і валютообмінних операцій, удосконалення комунікативної системи центрального банку, налагодження регулярного процесу звітування та публічного роз'яснення причин тих чи інших рішень;

- створення інформаційної бази для системи моніторингу Нацбанку України руху іноземних капіталів шляхом поступового перетворення системи нагляду і контролю в адекватну інфраструктуру звітування суб'єктів валютно-фінансових відносин, передусім, фінансових посередників, щодо обсягу, терміну та напряму їх валютних операцій;

- концентрація зусиль Нацбанку на переконанні населення та бізнесу в реалістичності оголошуваних інфляційних орієнтирів, що значною мірою залежить від швидкого підписання меморандуму між головою НБУ та прем'єр-міністром про спільні заходи щодо стримування інфляції.

При цьому, враховуючи значний вплив немонетарних чинників інфляції, необхідно особливу увагу приділити механізмам нівелювання їх впливу, у тому числі через:

- створення умов для становлення конкурентних ринків, поліпшення менеджменту природних монополій та виважену лібералізацію сфери їх діяльності, що сприятиме упередженню використання монопольних ринкових переваг та зменшенню собівартості продукції шляхом скорочення числа посередницьких ланок;

- оптимізацію тарифної політики, коригування намірів щодо лібералізації ціноутворення на послуги ЖКГ, проведення зваженої політики в сфері імпорту продовольчих та імпортних товарів;

- захист від зовнішніх шоків шляхом укладання довгострокових контрактів і завчасного формування товарних резервів для інтервенцій на проблемних ринках (м'ясу, цукру, світлих нафтопродуктів тощо), а також запровадження прозорих критеріїв імовірного адміністративного втручання у ціноутворення;

- формування відповідних інституційних структур та інструментів капіталізації заощаджень, а також їх спрямування в русло інвестиційних потоків, удосконалення ринкового механізму відбору фінансових проектів.

Висновки

Після проведеного дослідження по темі роботи можна сказати, що її основну мету є досягнуто. З даної роботи можна зробити наступні висновки. Застосування фінансових методів регулювання економіки дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою фінансових методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної фінансової політики.

Інструментами фіскальної політики є державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які визначають бюджетні доходи. Отже, існує зв'язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики. У рамках бюджетної політики держава здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Податкова політика застосовується для поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний банк (в Україні -- Національний банк України) використовує такі основні інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія -- це комплекс заходів центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію -- інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

Операції з державними цінними паперами пов'язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою дає змогу центральному банкові регулювати попит комерційних банків на позички, а через них -- на резерви банківської системи. Облікова ставка -- це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 за № 679 - ХІV // Інфодиск: законодавство України

2. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 за № 2121-ІІІ // Інфодиск: законодавство України

3. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики. Стаття перша. Необхідність і передумови формування монетарної стратегії як форми комунікації центральних банків // Вісник НБУ. - 2005. - № 11

4. Особливості інструментів монетарної політики Національного банку України // Вісник НБУ. - 2005. - № 6

5. Грошово-кредитні інструменти як засіб економічного зростання // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 1

6. Бумажные банки // Бизнес. - 2005. - № 13.

7. Выборы и экономика в 1994-2005 годах // Бизнес. - 2005. - № 13.

8. Основні засади грошово-кредитної політики на 2006 рік // Вісник НБУ. - 2005. - № 10

9. Проблеми і напрями узгодження фіскальної і монетарної політики // Фінанси України. - 2005. - № 10

10. Основні тенденції та стратегія сучасної монетарної політики // Формування ринкових відносин в Україні. - 2005. - № 9

11. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. -- К.: КНЕУ, 2001.--602с.

12. Михасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки / За ред. д-ра екон. наук, проф., акад. АН вищої школи України І. Р. Михасюка. - Львівський національний університет імені І. Франка. Підручник. Друге видання, виправлене і доповнене, - К.: Атака, Ельга-Н, 2000, 592с.

13. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю. Політична економія. - К.: Ніка Центр - Ельга, 2000. - 318 с.

14. Гальчинський А. Найвищий пріоритет -- грошова стабільність // Вісник НБУ. -- 2004.--№ 5.

15. Гальчинський А.С. Теорія грошей. -- К.: Основи. -- 1998, - 381 с.

16. Гетьман В.П., Килимник Ю.В. Національний банк у системі влади. К., 2000, 422 с.

17. Гроші та кредит // За ред. Б.С. Івасіва. - К., 1999,381с.

18. Козюк В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. Тернопіль, 2003. - 213с.

19. Кузнецов О. Проміжні цілі грошово-кредитної політики //Вісник НБУ. -- 2005. --№ 7.

20. Ларіонова Л.Д. Українська гривня: історія та сьогодення// Фінанси України 2005, №8.

21. Національний банк і грошово-кредитна політика: Підручник / За ред. А.М. Мороза та М.Ф. Пудовкіної. --К.: КНЕУ, 2005, 473с.

22. www.minfin.gov.ua

Размещено на Allbest.ru