Размещено на http://www.allbest.ru/

Необхідність, суть і призначення фінансів у розвитку людського суспільства

фінанси розподільчий контрольний

Вступ

В умовах ринкових відносин фінанси використовуються державою як ефективний регулятор усіх сфер економічного життя суспільства. Практично всі економічні інструменти господарювання: ціноутворення, оплати праці, кредитування, інвестиційна діяльність, бухгалтерський облік тощо, тісно пов'язані з фінансами.

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною лю диною, кожним підприємством та державою в цілому завдань і цілей. Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких нале жить фінансам.

Фінанси являють собою досить складне багато планове суспільне явище, яке характеризується різ ними сутнісними ознаками та формами прояву.

Фінанси можуть розглядатись як у відносно спрощеній, так і досить глобалізованій і водночас глибинній формах. Спрощене, побутове сприйняття фінансів пов'язане з грошовими відносинами та фінансовою діяльністю, що відображається у доходах і витратах окремих суб'єктів фінансових відносин. Глобалізація дає змогу створити цілісне уявлення про фінанси і фінансову систему як єдине ціле. Глибинне вивчення фінансів характеризує сутність відносин, що складаються у суспільстві в процесі руху вартості створеного ВВП. Цей рух відображається у грошових потоках, що циркулюють між окремими суб'єктами фінансових відносин і пов'язані з формуванням їхніх доходів та здійсненням видатків.

Мета курсової роботи: з'ясувати сутність і форми прояву фінансів, механізм функціонування і впливу фінансів, їх функції, дослідити розвиток фінансової науки і фінансів, розглянути роль фінансів в економічному розвитку держави.

1. Становлення і розвиток фінансової науки

1.1 Історичний характер фінансів, їх генезис

Фінанси - продукт наявності держави і товарно-грошових відносин.

Термін фінанси має свою довгу історію, він походить від латинського “finis” - межа, кінець. У середні віки застосовували такі латинські слова, як “finatio”, “financia” - обов'язковий платіж після закінчення платіжного терміну, грошова сума. Їх вживали для позначення строку сплати, а потім і для визначення документів, що свідчили про погашення боргу, якими завершувалася угода. Пізніше терміном “фінанси” стали позначати будь-який примусовий платіж на користь держави.

Існує й інша точка зору, згідно з якою авторство терміна “фінанси” належить французькому вченому Ж. Бодену, який у 1577 р. видав “Шість книг про республіку”. Із старофранцузької мови “finer” - платити оплачувати. У ХVІ - ХVІІ століттях у Німетчині під терміном “фінанси” розуміли хитрість, підступність, здирництво, віроломство тощо. З ХVІ століття у Франції і з ХVІІІ століття у Німетчині термін “фінанси” застосовується як сукупність державного майна. У цьому значенні він увійшов в усі європейскі мови.

Фінанси виникли в умовах регулярного товарно-грошового обігу у зв'язку з розвитком держави і потреби у фінансових ресурсах.

У докапіталістичних формаціях більша частина потреб держави задовольнялась через установлення різного роду натуральних зборів, податей, повинностей, а грошове господарство було лише в армії.

Основними витратами рабовласницьких і феодальних держав були витрати на ведення війн, утримання монаршого двору, державного апарату, будівництво суспільних споруд (храмів, каналів, зрошувальних систем, доріг, водопроводів). Основними доходами були надходження від державного майна (доменів) і регалій (монопольного права монарха на окремі промисли і торгівлю певними товарами), військова здобич, данина з покорених народів, натуральні і грошові збори, мито, позики.

З розпадом феодалізму і поступовим розвитком у його надрах капіталістичного способу виробництва все більшого значення стали набувати грошові доходи і витрати держави, а частка натуральних зборів скорочувалась.

На ранніх стадіях розвитку держави не існувало розподілу між ресурсами держави і ресурсами її глави: монархи розпоряджались коштами держави як своєю власністю. Тільки з відділенням державної казни від власності монарха (XVI-XVII ст.) виникають поняття: державні фінанси, державний бюджет, державний кредит.

До початку XVIII ст. під фінансами розуміли державне публічне господарство або господарство будь-якого державного утворення нижчого рівня, наприклад: земство, міська община тощо.[1, 31] Фінанси пов'язували з переданням частини доходу громадянина в розпорядження монарха, короля або іншого правителя на його утримання та інші витрати державного змісту.

У XVIII ст. трактування поняття фінансів як державного господарства набуло подальшого розвитку. Державні утворення різного рівня стали називатися союзами публічного змісту, а фінанси - формами та методами добування коштів і їх витрачання цими союзами під час виконання покладених на них функцій.

З, часом, крім державного господарства, до складу фінансів почали включати фінанси сфери виробництва, виконання робіт і надання послуг. Виникають фінансові ринки, набуває розвитку державний кредит та інші фінансові інститути.

Виникнення науки про фінанси можна віднести до середини XIV століття, це був період, коли наукові дослідження позбувалися релігійних догм і люди на з її потребами і методами їх задоволення стала розглядатися як найвища суспільна цінність. Проте ще майже чотири століт тя наука про фінанси трактувалась як наука, яка по винна займатися вивченням державних потреб, а також необхідних для цього коштів, способів їх мобілізації і використання.

Фінансова наука, керуючись теоретичною методологією, вивчає причинно-наслідкові зв'язки методів формування фон дів фінансових ресурсів в розпорядження держави і їх використаная виходячи із конкретних реалій економічного життя в той чи інший період. [5, 14]

У працях видатних представників класичної економічної теорії У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо, А. Тюрго фінансова наука постає як галузь економічної науки, як теоретичний процес професійного осмислення, наукового пояснення та пошуку рішень фінансових проблем, підпорядкований певним економічним умовам роз витку, соціальним пріоритетам, національній ментальності. [20, 9]

Найбурхливіший розвиток фінансової науки припадає на XIX століття, насамперед на другу його половину. В цей час у більшості країн Європи перейшли від абсолютизму до конституційної форми правління. Стали розвиватися правові основи державного управління, в тому числі й фінансове право, ви никла потреба в наукових дослідженнях у галузі фінансів. Саме в цей час фінансова наука виокремлюється із загальної теорії політичної економи, стає самостійною сферою знань. У багатьох великих університетах Європи створюються кафедри фінансів.

У другій половині XIX століття внесли вагомий внесок у фінансову науку німецькі вчені. Так К.-Г. Рау написав перший підручник з фінансів "Основні начала фінансової науки", який витримав багато видань і майже півстоліття був основним підручником не лише в Німеччині, а й у багатьох країнах Європи. В підручнику розглядалися загальні основи фінансової науки: державні доходи; державні видатки; державний кредит; бюджет; організація управління фінансами.

У цей же період значний внесок у фінансову науку зробив швейцарський фінансист Ж - Сісмонді. Він розглядав фінанси як засіб поліпшення життя народу. У своїх працях він доводив необхідність скорочення непрямого оподаткування, встановлення неоподатковуваного мінімуму, впровадження прогресивного податку тощо.

Загальною характерною рисою всіх наукових досліджень цього часу є те, що фінансова наука не виходила за рамки державних фінансів, тобто проблеми розглядалися лише в межах бюджетної системи.

В кінці XIX століття і на початку XX століття значного по ширення набула теорія держави загального добробуту, засновниками якої були А. Пігу, Е. Хансен, Л. Ерхард та інших. Суть фінансових проблем держави суспільного добробуту полягає в тому, що за допомогою державних фінансів здійснюється розподільчий процес, вирішуються проблеми стимулювання ефективності виробництва, стримування інфляції, забезпечення рівня зайнятості, фінансової підтримки окремих галузей економіки та соціальних категорій населення. Суттєвий внесок у розвиток фінансового аспекту теорії економіки добро буту внесли шведські економісти К. Віксель і Е. Ліндаль, їх теоретичні постулати стосуються справедливого оподаткування, обсягу і структури державних ввдатків, раціонального розподілу ресурсів між приватним і державним секторами. Внесок В. Парето в теорію державних фінансів полягає в тому, що він переглянув ринкову концепцію функціонування державних фінансів як добро вільного фіскального обміну податків на суспільні блага. Ідеї Парето наводять на думку, що не можна жити і діяти без урахування інтересів ближнього, за рахунок ближнього і на шкоду ближньому. [20, 36]

Теоретичні висновки Парето для сучасних вчених-фінансистів є важливим інструментом дослідження державних фінансів у розрізі політичних процесів та соціальних зобов'язань держави перед суспільством.

Сучасна наука про фінанси не має ідеологічних уподобань. Основу наукових досліджень у сфері фінансів становить глибокий аналіз сучасності, який повинен визначити недоліки системи і збудувати її з урахуванням інтересів більшості у суспільстві, тобто з огляду на вимоги теорії суспільного добробуту.

Виникнення фінансів пов'язано з розвитком товарно-грошових відносин, з посиленням ролі держави, розширенням її функцій, то причиною появи фінансів можна вважати потреби суб'єктів господарювання і держави у фінансових ресурсах, які забезпечують їх діяльність.

1.2 Розвиток фінансової науки в Україні

Поштовхом до розвитку фінансової науки в Україні стало відміна кріпосництва в Російській імперії 1861 року, в цей час значно пожвавлюється наукова робота, її масштабність, з'являється цікавість широких кіл громадськості до фінансових питань. Фінансові реформи 80 - 90-х років М.Х.Бунге, І.А.Вишнеградського та С.Ю.Вітте спиралися на солідний доробок фінансової науки, і давали могутній імпульс для її подальшої розробки. "У другій половині XIX ст. наша фінансова наука розростається у велику гілку суспільних знань з багатою літературою і підготовленими підручниками та порадами"[1,112], - констатував професор М.М.Соболєв.

Специфічні тенденції розвитку фінансової науки в Україні визначалися особливостями становища та розвитку української економіки: відсутністю державності протягом кількох століть і відокремленістю від сусідніх країн - Австро-Угорщини та Польщі. Через це українська наука сприймалася як несамостійна, складовою в економічній думці метро полії; зберігалися регіональні відмінності у формуванні та розвитку фінансової науки; прикладні, історичні й інші аспекти дослідження фінансів тісно пов'язувалися з проблемами національного самовизначення, зміцнення національних елементів у провідних галузях економіки, піднесення добробуту населення; важливими осередками розвитку нашої національної думки і видавничої справи ставали культурні центри метрополій та інші міста за межами України.

Переплетіння загальних і специфічних для розвитку фінансової науки тенденцій зумовили притаманні лише українській фінансовій думці особливості. Серед них - дослідження географічного розподілу державних доходів і витрат у Російській імперії (а потім - у СРСР) з метою з'ясування місця та ролі в цьому процесі України.

Значну увагу дослідженню даного питання М.П. Яснопольський, який дослідив територіальний розподіл державних прибутків і видатків Росії з 1866 по 1887 роки. На основі аналізу величезного цифрового, фактичного й історичного матеріалу український учений дійшов висновку про нераціональність російської економічної та фінансової політики, започаткував дослідження фінансового визиску України Росією. В XX столітті цю ідею активно розвивали в своїх працях П. Мальців, М. Порш, Є. Гловінський, М. Добриловський, І. Кабачків, Т. Сосновий та багато інших українських економістів - переважно представників університетської науки української діаспори. Специфіка їх підходу до висвітлення проблеми полягала у спробах довести фактичну нерівноправність України у складі СРСР, наявність економічної та фінансової експлуатації України.

Важливою сторінкою в історії української фінансової думки стала діяльність Комісії з вивчення фінансових справ, яка була заснована в березні 1926 року в складі соціально-економічного відділу Української академії наук і очолювана Л.М.Яснопольським, вона вела активну роботу в галузі дослідження фінансів. "Завдання Комісії полягає в тому, щоб згрупувати навколо себе всі ті наукові сили - старі та молоді - на території України, які працюють у царині питань фінансових, грошового обігу, кредиту та банківської економіки, - наголошував Л.М.Яснопольський" [20, 96].

Діяльність Комісії була спрямована на вивчення природи фінансових явищ та факторів, від яких залежить їх розвиток. Початок вивченню цих питань співробітниками Комісії поклали праці професора Т.І.Тіктіна "Основні теоретичні проблеми динаміки публічного господарства" і професора В.В.Карпеко "Переваги ви датків як принцип державного господарства".

В дослідженні фінансів СРСР і окремих союзних республік - і насамперед України - зусилля науковців концентрувалися на з'ясуванні специфіки радянської фінансової системи, пов'язаної з особливостями соціальної й економічної політики держави, проблем формування та розвитку податкової системи, структури бюджету та його поділу на загальносоюзний, републіканські та місцеві бюджети, фінансування народного господарства тощо.

Значне місце в роботі працівників Комісії зайняли дослідження питань місцевих фінансів і місцевого господарства, зокрема вивчення становища й еволюції господарства та фінансів Києва.

У багатьох розділах фінансової науки Комісія визначила плани майбутніх досліджень. На жаль, плани Комісії не вдалося здійснити, в результаті зміни суспільних умов, у яких довелося працювати науковцям від початку тридцятих років, вкрай несприятливих для творчого розвитку економічної і зокрема фінансової науки на теренах СРСР. Наукові традиції дослідження фінансових проблем були зруйновані. Вільно розвиватися фінансова наука могла в еміграції, силами відомих учених української діаспори. Вони мали змогу гідно представляти Україну в світі та встановлювати без посередні зв'язки із науковцями зарубіжних країн.

Перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки сприяв розвитку вітчизняної фінансової науки. Відбувається дослідження ролі фінансів у державному регулюванні економічного і соціального розвитку країни.

2. Економічна природа і сутність фінансів

2.1 Поняття і природа фінансів

Фінанси - це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язано з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту.

В сучасній економічній і фінансовій літературі фінанси визначають як систему економічних відносин, що виникають з приводу розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту, а в певних умовах і національного багатства, з метою формування фінансових ресурсів у суб'єктів господарювання і держави і використання їх на розширене відтворення та задоволення інших суспільних інтересів і потреб.

Оскільки використання фінансових ресурсів відбувається в основному через фонди цільового призначення, то можна дати наступне визначення фінансів як економічної категорії, що відображає створення, розподіл і використання фондів фінансових ресурсів для задоволення потреб господарської діяльності, надання різноманітних послуг населенню з боку держави, забезпечення виконання державою її функцій. [5, 7]

В підручнику Фінанси під редакцією Л. А. Дробозіної фінанси трактуються як економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів з метою виконання функцій і завдань держави і забезпечення умов розширеного відтворення.

Під централізованими фінансами розуміють економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів грошових коштів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі і урядових позабюджетних фондах, під децентралізованими фінансами - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств. Отже, як випливає з наведених визначень, фінансовими будуть ті грошові відносини, які опосередковують відносини розподілу і перерозподілу вартості ВВП.

Опарін В. М. дає наступне визначення "фінанси - сукупність грошових відносин, пов'язаних з формуванням, мобілізацією і розміщенням фінансових ресурсів та з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства". [14, 10] В цьому визначенні до фінансових відносин включаються не тільки відносини розподілу, а й відносини обміну маючи на увазі, що фінанси завжди пов'язані з реальним рухом вартості, який відбувається на таких стадіях відтворювального процесу, як розподіл і обмін.

Важливою особливістю західної фінансової науки є чітке розмежування фінансів приватного підприємницького сектора та державних фінансів, між якими мало спільного з погляду мети, функцій і результатів. Тобто зарубіжні вчені, у більшості випадків, розглядають фінанси держави чисто із фіскальних позицій виконання нею своїх функцій. Зокрема, професор Х'юго Дальтон зазначає: "державні фінанси - наука, що знаходиться на стику економіки (економікс) з політикою, вивчаючи доходи і видатки державних органів влади та їх взаємну відповідність. Відповідність не обов'язково зводиться до рівності, а до такого арифметичного співвідношення, яке за даних умов найбільш прийнятне". [9, 11]

Лауреат Нобелівської премії з економіки 1997 р. Роберт Мертон підкреслює, що "фінанси - це наукова дисципліна, яка вивчає питання розподілу недостатніх грошових коштів у часі та в умовах невизначеності". [20, 51] Професор Шарль Бланкарт дає визначення фінансової науки, характеризуючи її як "економічний аналіз державної діяльності", професор Карл Шоуп зазначає, що "наука державних фінансів описує й аналізує функціонування державних фінансів з боку грошових асигнувань, соціаль них виплат і методів фінансування цих потреб за допомогою податків, позик, іноземної допомоги та емісії грошей". [20, 53]

Відмінності у визначенні фінансів полягають у виборі відправної точки для їх характеристики. Якщо ключовим елементом визначають відносини, то тоді обов'язково з'являються абстракції. Якщо ж за основу беруть результати фінансової діяльності, то визначення носить більш прагматичний характер.

З точки зору зарубіжних вчених, фінанси на мікрорівні, тобто фінанси підприємств, є лише безпосередньою реакцією суб'єктів господарювання на рівень свого достатку і на ту частку, яку присвоює держава у формі податків. Таку ринкову концепцію фінансів суб'єктів господарювання найкраще характеризує визначення, дане Е. Нікбахтом і А. Гропеллі: "Фінанси - це застосування різноманітних економічних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного у справу". [14, 6]

Вітчизняна теорія фінансів продовжує традиційно базуватись на єдиному комплексному підході до бачення суті фінансів. При цьому у більшості дефініцій увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на таких характерних ознаках фінансів:

- грошовий характер фінансових відносин;

- розподільчий характер фінансових відносин;

- формування і використання грошових фондів.

В такому випадку фінанси розглядають як економічну категорію, яка відображає створення та використання грошових фондів у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту. Фінанси пронизують всю економіку, а вказані їх характерні ознаки притаманні всім сферам та ланкам фінансової системи. З огляду на це, фінанси часто ототожнюють з грошовими потоками, які опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу: виробництва, розпо ділу, обміну та споживання.

Наведені визначення економічної сутності фінансів не вичерпують усього розмаїття концептуальних підходів та міркувань із цього питання. Про розбіжність позицій можна судити хоча б із такого короткого їх переліку.

Фінанси - це застосування різноманітних прийомів та методів для досягнення максимального достатку фірми або загальної вартості капіталу, вкладеного в справу.

Фінанси - система грошових відносин з приводу руху фондів коштів.

3. Фінанси є системою імперативних грошових відносин.

4. Фінанси - це планомірний рух фінансових фондів, що виражають відносини з приводу необхідного, обов'язкового вилучення вартості та їхнього використання в суспільних інтересах.

Перше визначення у наведеному переліку акцентує увагу на фінансах фірми, ігноруючи інші структурні підрозділи економічної системи. Крім того, наведене визначення стосується не стільки фінансів підприємства, скільки управління їхніми фінансами - фінансового менеджменту. У другому визначенні дещо звужується сфера дослідження - поза увагою залишається безфондова форма руху фінансових ресурсів. Третій та четвертий підходи перетворюють фінанси з економічної категорії на явище, яке організовується державою, тобто фактично викреслюють фінанси мікрорівня.

Відповідно до загальноприйнятого погляду, що утвердився у економічній літературі, фінанси - це економічні відносини щодо створення, розподілу та використання грошових фондів.

2.2 Функції фінансів

Сутність кожної економічної категорії детально розкривається в її функціях, які характеризують суспільне призначення даної категорії. Призначенням фінансів є забезпечення діяльності та функціонування юридичних і фізичних осіб та держави. Це забезпечення здійснюється через процеси формування доходів окремих суб'єктів, які, у свою чергу є результатом розподілу і перерозподілу створеного у суспільстві ВВП чи накопиченого національного багатства. На думку більшості вітчизняних вчених, фінанси виконують дві функції:

- розподільчу;

- контрольну.

Розподільча функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим при значенням.

В процесі дії розподільчої функції найважливішими об'єктами розподілу виступають: валовий національний продукт та національне багатство.

Валовий національний продукт представляє собою сумарну вартість товарів та послуг, які надходять у розпорядження країни за певний період часу, як правило, за рік.

Національне багатство - це сукупність створених та нагромаджеі них матеріальних благ, якими володіє суспільство, а також природниі ресурсів, що залучені у господарський оборот.

Національне багатство країни включається у розподільчі процеси і стає об'єктом розподілу за допомогою фінансів лише у винятковий випадках, таких як війни, катастрофи, стихійні лиха тощо.

Суб'єктами розподілу при здійсненні розподільчої функції фінансів виступають: держава, юридичні і фізичні особи.

Механізм дії розподільної функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП (рис. 2.1.). Він включає в себе кілька стадій:

1) первинний розподіл;

2) перерозподіл;

3) вторинний розподіл.

Первинний розподіл - це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, ззайнятих у створенні ВНП.

Первинний розподіл починається з розподілу доходів, які отримують суб'єкти господарювання за продукцію, роботи, по слуги. Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб - заробітна плата, у юридичних осіб - прибуток, у держави - прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті й надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямих податків. Кошти отримані в результаті розподілу першу чергу направляються на покриття матеріальних затрат, а потім проводяться розрахунки з державою: сплачуються податки, здійснюються внески до державних цільових фондів соціального страхування, соціального забезпечення та іншого призначення.

Із формуванням бюджету та інших централізованих фондів грошових коштів починається процес перерозподілу раніше розподіленої вартості. Необхідність перерозподілу пов'язується із:

- утриманням невиробничої сфери суспільства;

- забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцій (втручання в економіку, соціального захисту населення, управління і оборони).

Перерозподіл полягає у створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на:

загальнодержавні - включають бюджет і фонди цільового призначення;

відомчі - це фонди, що створюють міністерства і відомства;

Рисунок 2.1. Механізм дії розподільної функції фінансів

корпоративні - фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.

Перерозподіл включає два етапи:

- вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;

- використання централізованих фондів і формування дохо дів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватись як первинні доходи - заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж таки підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам та асигнувань і виділення коштів юридичним особам.

Види перерозподілу:

1) міжгалузевий, який здійснюється через бюджет та інші фонди для утримання невиробничої сфери, проведення структурних зрушень у матеріальному виробництві;

2} міжтериторіальний - через бюджети, державні фонди і де якою мірою галузеві фонди для перерозподілу коштів між окремими регіонами країни;

3) внутрігалузевий - через галузеві фонди, а також фонди об'єднань, підприємств для вирівнювання їхнього розвитку;

4) внутрігосподарський - через утворення децентралізованих фондів підприємств, організацій і установ; перерозподіл коштів між структурними підрозділами, цехами, відділами та ін.

Вторинний розподіл - це другий етап перерозподілу.

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту. Так як фінанси мають властивість кількісного відображення пропорцій розподілу, то їм внутрішньо притаманна і функція контролю за розподілом валового національного продукту на відповідні фонди та їх витрачанням на передбачені законодавством цілі.

Контрольна функція фінансів на практиці реалізується у діяльності людей, які проводять фінансовий контроль - це прояв внутрішньо притаманної фінансам контрольної функції, її свідоме використання. [15, 21]

У кожній країні функціонує ціла система органів, які здійснюють фінансовий контроль. В Україні до них належать Міністерство фінансів України, Рахункова палата, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізійна служба України, Державна податкова служба України та інші.

Дія контрольної функції базується на інформації, джерелом якої є фінансова звітність, яка містить дані про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів суб'єктів господарювання.

Ефективність здійснення фінансовими органами контролю за діяльністю підприємств безпосередньо визначається тим, яка інформації знаходиться у їхньому розпорядженні. І тому до фінансової інформації ставляться наступні вимоги: вона повинна бути повною, достовірною, своєчасною.

У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі. Установлення і здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає і взаємний контроль сторін.

У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне отримати якомога більше. Саме для того, щоб у процесі розподілу і перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.

Виконуючи розподільну і контрольну функції, фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони:

- забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фізичних осіб та держави;

- забезпечують кругообіг фінансових ресурсів, а відтак безперервність відтворення виробництва;

- здійснюють перерозподіл первинних і вторинних доходів між галузями, регіонами, соціальними верствами населення, окремими юридичними і фізичними особами;

- впливають на інтереси суб'єктів розподільних відносин і регулюють різні напрями соціально-економічного розвитку;

- відіграють провідну роль у системі економічних методів керування економікою країни;

- утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер суспільства;

- забезпечують усехоплюючий контроль між суб'єктами обмінно-розподільних відносин за формуванням і використанням фінансових ресурсів та доходів.

2.3 Моделі фінансових відносин у суспільстві

Фінансові відносини, відображають рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні і перерозподільні процеси і проявляються у грошових потоках.

Об'єктами фінансових відносин є національне багатство й вироблений валовий внутрішній продукт. Розподіл ВВП є необхідною передумовою забезпечення безперервності виробництва. А розподіл національного багатства як об'єкту фінансових відносин свідчить про те, що для формування доходів використовується все, що створене попередніми поколіннями або надано природою.

Суб'єктами фінансових відносин виступають держава (за правом керуючої структури суспільства), підприємці, робітники й службовці (за правом виробників ВВП).

Фінансові відносини мають суперечливий характер. Кожний суб'єкт праг не отримати якомога більше від розподілу ВВП, що можливе за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів:

- встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП;

- забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб'єктів.

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватись за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі фінансових відносин у суспільстві (рис. 2.2.). В основі побудови фінансової моделі суспільства лежать роль і місце в ній держави. Моделі розрізняються за двома ознаками:

а) за послідовністю розподілу ВВП;

б) за рівнем державної централізації ВВП. [14, 23]

Рисунок 2.2. Моделі фінансових відносин у суспільстві

За послідовністю розподілу ВВП розрізняють дві моделі - ринкової й адміністративної економіки. Їх розглядають виходячи з розподілу новоствореноЇ вартості - національного доходу, домінуючими складовими якого є заробітна плата і прибуток. Він є основним і обов'язковим об'єктом розподілу. Основним за питомою вагою і значущістю.

Фінансова модель ринкової економіки є основною, вона пройшла значний історичний шлях розвитку і домінує у світі. Сутність ринкової моделі фінансових відносин полягає в наступному: спочатку вартість реалізованого національного доходу розподіляється між тими, хто зайнятий у його створенні - первинний розподіл. Це власники засобів виробництва, котрі отримують прибуток, і робітники та службовці, яким виплачується заробітна плата.

Пропорції первинного розподілу регулюються:

- ринковими відносинами (оптимальні пропорції між за робітною платою і прибутком, фондом споживання і фондом на копичення тощо);

- у законодавчому порядку (мінімальний розмір заробітної плати, податок на прибуток тощо).

Держава отримує свої доходи на основі перерозподілу національного доходу. Пропорції цього перерозподілу регулюються тільки законодавчими актами.

Модель є відкритою і точно характеризує фінансові реалії у суспільстві:

- у ній відображається рівень доходів кожної юридичної і фізичної особи, який, у свою чергу, характеризує їх вклад у створення національного доходу;

- достовірно визначається рівень оподаткування, так як кожний суб'єкт точно знає, скільки він заробляє і скільки віддає;

- чітко зафіксовано стимули до зростання доходів на основі зростання виробництва і підвищення продуктивності праці.

Ринкові відносини сприяють установленню оптимальних про порцій між заробітною платою і прибутком. Кожний суб'єкт заінтересований у збільшенні своєї частки, але є певні об'єктивні обмеження, які ведуть до того, що кожний суб'єкт зацікавлений у доходах іншого. Так, для підприємців необхідним є високий рівень доходів населення, оскільки це сприяє розширенню обсягу продажу, а значить, і забезпеченню формування прибутку. Робітники і службовці зацікавлені в прибутку підприємства, тому що він створює переду мови для розвитку виробництва, а відтак і зростання заробітної плати. При цьому переважну частку в національному доході у су часних умовах займає саме заробітна плата, тоді як обсяги прибутку мінімізуються потребами виробничого розвитку.

Законодавче регулювання полягає у встановленні мінімального рівня оплати праці й обмеженні максимального рівня рентабельності на основі застосування економічних інструментів, наприклад податку на надприбуток.

Сутність фінансової моделі адміністративної економіки, яка застосовувалась у колишньому СРСР та інших соціалістичних країнах, полягає в тому, що переважна частина національного доходу одразу централізувалась у бюджеті й виключалась із роз подільних відносин. [14, 25] Спочатку в процесі первинного розподілу, держава отримує переважну части ну національного доходу. Пропорції первинного розподілу регулюються державою за допомогою адміністративних методів. Характерна ознака моделі полягає в тому, що переважну час тину своїх доходів держава отримує в процесі первинного розподілу національного доходу.

Модель є закритою і не відображає фінансових реалій у суспільстві:

- з неї не видно реального рівня доходів юридичних і фізичних осіб;

- доходи юридичних і фізичних осіб не відображають їх вклад у створення національного доходу;

- неможливо достовірно визначити рівень оподаткування;

- відсутні стимули до продуктивної праці.

Відмінність однієї моделі фінансових відносин від іншої по лягає в різних пропорціях розподілу й перерозподілу. У моделі ринкової економіки переважає участь держави в перерозподілі ВВП, а в моделі адміністративної економіки переважає втручання держави у первинний розподіл ВВП.

В рамках ринкової економіки умовно виділяють три основні моделі за рівнем державної централізації ВВП: американську, західноєвропейську і скандинавську (рис. 2.2.).

Американська модель фінансових відносин характеризується незначним рівнем бюджетної централізації - близько 25 - 30 %. Це свідчить про те, що участь держави в розподільчих відносинах зведена до мінімуму. У соціальній сфері забезпечуються тільки ті верстви населення, які не в змозі обійтися без державної допомоги.

Модель створює максимальну фінансову стимуляцію: з одного боку, вона дає можливість заробляти, з іншого -- вимагає цього. Це досить жорстка і жорстока модель, але вона водночас і високоефективна, оскільки заснована на примусовій фінансовій стимуляції.

Західноєвропейська модель фінансових відносин характеризується поміркованим рівнем централізації ВВП близько 35 - 45 %. За рахунок відносно вищого рівня централізації ВВП держава має змогу покращити соціально-культурну сферу за рахунок паралельної діяльності державних і комерційних установ в соціальній сфері.

Скандинавська модель передбачає досить високий рівень бюджетної централізації ВВП 50 - 60%, характеризується розгалуженою державною соціальною сферою як у галузі освіти, так і охорони здоров'я. Вона створює клімат упевненості й соціальної врівноваженості. Але така модель можлива тільки за умов, високого рівня ВНП на душу населення, який забезпечує високий рівень і суспільного, і індивідуального споживання, високого рівня культури та свідомості народу, відповідного ставлення до праці й поваги до державного сектора. [5, 19]

Вибір моделі фінансових відносин залежить від багатьох чинників. Це і рівень розвитку суспільства, і характер та масштаби діяльності держави, її втручання в економіку, і тип здійснюваної нею соціальної політики, і характер міжнародної діяльності та воєнної доктрини, це й історичні традиції народу, рівень розвитку культури тощо. Основний критерій вибору - вплив на суспільство через установлення стимулів до праці й ефективного господарювання та забезпечення надійної системи соціальних гарантій.

Вибір фінансової моделі - це вибір шляху розвитку суспільства, установлення певної системи економічних інтересів, які лежать в основі забезпечення впливу на темпи і пропорції цього розвитку.

3.Роль фінансів в економічному розвитку суспільства

Роль фінансів в економіці країни визначається тим, яку величину фінансових ресурсів держава мобілізує у своє розпорядження, на які цілі і як ефективно їх використовує. Джерелом створення фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт. Його обсяг визначає фінансові можливості держави, і за своєю суттю він є тією вартісною величиною, де переплітаються економічні інтереси держави, населення і підприємницьких структур.

Фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту, створюваного за певний період в державі. Фінансові ресурси в державі включають ресурси всіх секторів економіки. В кожному секторі фінансові ресурси розподіляються за рівнями управління. Проте не всі ресурси в державі є фінансовими ресурсами, якими розпоряджається держава. У розпорядженні держави знаходяться ресурси бюджетної системи і різних видів централізованих і де централізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (Національний банк, державні страхові органи, державні кредитні установи).

Основна частина фінансових ресурсів являє собою грошовий вираз вартості чистого доходу, створеного в державі. Це прибуток, відрахування до державних централізованих фондів цільового призначення, доходи від зовнішньоекономічної діяльності. Інша частина фінансових ресурсів являє собою части ну фонду споживання, що перерозподіляється за допомогою фінансів. Сюди входять прямі і непрямі податки з населення, в їх числі прибутковий податок з громадян, податок на додану вартість, акцизний збір, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, місцеві податки і збори.

Третю частину фінансових ресурсів становлять різні відрахування, що включаються в собівартість продукції. В їх числі амортизаційні відрахування, відрахування на геологорозвідку, плата за воду, плата за землю тощо.

Розгляд структури джерел фінансових ресурсів в тісному взаємозв'язку із структурою валового внутрішнього продукту має важливе як теоретичне, так і практичне значення. Стає можливим визначити рівень участі фінансів в розподільних процесах і на цій основі дати оцінку ефективності функціонування фінансового механізму. До того ж значно розширюється інформаційна база для розробки фінансових показників ефективності економіки і розробки на їх основі напрямів фінансової політики держави.

Співвідношення фінансових ресурсів і загальноекономічних показників наведено в таблиці 3.1.

Таблиця 3.1. Співвідношення показників фінансових ресурсів держави з ВВП

Показники	1996	1999	2000	2001	2002
Валовий внутрішній продукт, млрд.грн.	70,8	127,1	170,1	211,0	220,9
Фінансові ресурси держави, млрд.грн.	55,2	96,6	111,0	150,9	163,4
Питома вага фінансових ресурсів держави у ВВП, %	77,9	72,1	65,3	71,5	73,9

Наведені в таблиці дані свідчать, що в народному господарстві країни існує тенденція до скорочення обсягу ВВП, що роз поділяється через фінансову систему. Незважаючи на загальну позитивну значимість зазначеної тенденції, такі різкі коливання у співвідношенні цих показників надзвичайно деструктивні для розвитку макроекономічних процесів. Це призводить до механічного руйнування фінансових пропорцій, що сформувалися між суб'єктами господарювання в попередній період, і є фактором фінансової нестабільності.

Високий процент фінансових ресурсів по відношенню до ВВП свідчить і про те, що фінансова система виконує надмір ну перерозподільну функцію. [18, 5] Це знижує, з одного боку, ефективність самої фінансової системи, з другого - негативно позначається на існуючій в економіці системі розподілу і перерозподілу ВВП. Зокрема, перевантаження фінансової системи різними формами перерозподілу ресурсів між верствами населення, галузями економіки і регіонами негативно впливає на стимули до праці, оскільки відбувається відрив використання фінансових ресурсів від місця їх створення. Потрібні заходи, які б забезпечили раціональнішу структуру співвідношення системи фінансів та ВВП.

Структура створення фінансових ресурсів визначає напрями їх використання, або, правильніше сказати, суттєво впливає на зазначений процес. В результаті використання фінансових ресурсів закінчується формування структури споживання і нагромадження в державі. Використання фінансових ресурсів можна згрупувати за такими основними напрямами: поповнення основного і оборотного капіталу - капітальний ремонт, дотації планово-збитковим державним підприємницьким структурам, поповнення недостачі оборотних коштів; формування фонду споживання - видатки на соціальний захист населення, видатки на соціально-культурні заходи, задоволення соціальних потреб працівників виробничої сфери, соціальна підтримка окремих верств населення, видатки на оборону і управління то що; формування фонду нагромадження - капітальні вкладення, придбання обладнання, інвентарю в бюджетних установах, витрати на зовнішньоекономічну діяльність держави, створення резервних фондів.

В цілому обсяг фінансових ресурсів держави залежить від величини валового продукту, його внутрішньої структури, динаміки складових його частин. Правильне і науково обґрунтоване прогнозування величини фінансових ресурсів, напрямів їх використання - одна з основних передумов активізації впливу фінансів на економічний і соціальний розвиток в державі.

З цією метою щорічно розробляється баланс фінансових ресурсів та витрат держави. Це система показників, що характеризують величину створюваних і використаних фінансових ресурсів у державі за відповідний період. Його головні функції такі:

- забезпечення узгодженості вартісних і натуральних показників ресурсів за джерелами створення і напрямами використання;

- виявлення можливостей зростання фінансових ресурсів на основі підвищення ефективності господарювання;

- посилення впливу фінансового механізму на підвищення раціонального використання всіх видів ресурсів;

- обгрунтування меж централізації фінансових ресурсів У Державному бюджеті та інших ланках фінансової системи.

Зведений фінансовий баланс включає фінансові ресурси, що створюються і використовуються у всіх секторах економіки не залежно від форми власності, а також добровільні та обов'язкові платежі, сплачувані населенням, довгострокові кредити банків, доходи в зовнішньоекономічної діяльності. У видатковій частині балансу наводять загальну суму витрат, здійснюваних підприємницькими структурами, державою, а також іншими фінансовими інститутами. Однак основним призначенням балансу є забезпечення інформацією процесу розробки зведеного бюджету держави, державного бюджету і місцевих бюджетів.

Важливою складовою державного регулювання економіки є бюджетна політика держави. Основна її функція - фінансова підтримка виробництва і соціальних програм. Від напрямків і механізмів фінансової підтримки значною мірою залежить ефективність регулювання економіки на шляху її пере ходу до ринкових відносин. Посилення ролі бюджету у формуванні та використанні фінансових ресурсів завжди пов'язано з удосконаленням системи економічних відносин. [13, 32]

Роль валового внутрішнього продукту на всіх стадіях від створення до споживання визначається за допомогою грошових фондів. Тому залежно від того, як відбувається процес мобілізації та використання бюджетних коштів, як це впливає в кінцевому підсумку на формування фондів споживання і на громадження, визначається роль бюджету в економіці.

Бюджет завжди був важливим інструментом впливу на роз виток економіки і соціальної сфери. За його допомогою держава, здійснюючи розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, могла змінювати структуру виробництва впливати на результати господарювання, здійснювати соціальні перетворення.

В умовах переходу до ринку бюджет не втрачає своєї ролі, він є основним інструментом регулювання соціально-економічних процесів. [13, 33] Можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальні гарантії населенню залежить від стану надходжень до бюджету. Формування дохідної та видаткової частин бюджету пов'язано з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку держави на відповідний рік. Про співвідношення показників зведеного бюджету України з валовим внутрішнім продуктом свідчать дані, наведені в таблиці 3.2.

Таблиця 3.2. Динаміка Зведеного бюджету, % до ВВП

Питома вага у ВВП, %	2000	2001	2002
Доходи зведеного бюджету	28,9	26,9	27,6
Видатки зведеного бюджету	28,3	27,2	26,8
Дефіцит бюджету	0,6	- 0,3	0,8

На протязі 2000 - 2002 р.р. відбулося збільшення номінального ВВП, але не відбулося значного збільшення реального ВВП. [18, 5] Частка доходів зведеного бюджету України у ВВП знижується, видатки зведеного бюджету помітно знижуються. В умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і валового внутрішнього продукту в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет є тим інструментом, за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів, чого не можна досягти іншими методами, в тому числі суто ринковими.

Світовий досвід переконує, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет є найдосконалішим засобом для здійснення державою зазначеної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30% до 50% ВВП. Проблема полягає в тому, як знайти виважені форми й методи цього перерозподілу, що в умовах України є найважливішим. [8, 35]

Посилення функцій, які виконує бюджет, потребує вдосконалення управління його дохідною і видатковою частинами. Реформування державних видатків дасть змогу здійснити ре форму податкової системи. До того часу, доки не буде виконана така робота, вдосконалення податкової системи залишиться тільки намірами, оскільки бюджет - це фінансовий план держави і внесення в нього будь-яких змін має здійснюватися комплексно.

Необхідно докорінно переглянути структуру держав них витрат і залишити на утриманні держави за рахунок бюджетних коштів лише ті з них, які неможливо або недоцільно здійснювати за рахунок інших джерел. Останніми роками було здійснено деякі кроки в напрямі вдосконалення структури бюджетних витрат. Так, зменшено питому вагу бюджетних асигнувань на фінансування капітального будівництва за рахунок розширення практики використання інших інвестиційних джерел, у тому числі шляхом продажу об'єктів незавершеного будівництва, а також акцій, паїв і облігацій, залучення кредитних ресурсів.

Переглянуто прийняті раніше програми і проекти, не під кріплені реальними джерелами фінансування. Бюджетні витрати концентруються на пріоритетних напрямах розвитку економіки. Триває поетапна передача об'єктів соціальної інфраструктури, що перебувають на балансі підприємств і організацій, у власність місцевих органів влади або комерційних структур.

За роки незалежності в Україні з'явився новий напрям витрат, який отримав назву "соціальний захист населення". На цілі соціального захисту населення витрачається близько 10% обсягу ВВП. З метою звільнення підприємств і організацій, заснованих на державній формі власності, від обов'язків утримання об'єктів соціальної сфери, збереження функціонального їх призначення й створення сприятливих умов для господарювання суб'єктів підприємницької діяльності слід забезпечити передачу таких об'єктів у власність місцевим органам влади й продаж комерційним структурам. Така передача має здійснюватися поступово, поетапно, в міру вишукування джерел фінансування.