У бюджетній сфері на своє вирішення чекають такі важливі питання, як: розширення дохідної частини бюджетів за рахунок збільшення прямих і скорочення непрямих податків; здійснення заходів щодо економії державних коштів, скорочення бюджетних видатків, удосконалення форм і методів їх фінансування; вжиття заходів щодо скорочення бюджетних дотацій і субсидій, переходу до надання фінансової допомоги безпосередньо споживачам; раціоналізація мережі науково-дослідних і соціально-культурних закладів, що утримуються за рахунок держави, розширення їх фінансування за рахунок позабюджетних джерел; визначення оптимального обсягу бюджетних коштів, що спрямовуються на фінансування капітальних вкладень шляхом визначення підприємств, які в умовах ринку не можуть забезпечити розширення відтворення; скорочення бюджетних видатків на управління завдяки раціональній побудові й використанню апарату владних структур.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв'язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків і доходів [8].

Для реалізації цього положення буде визначено розмір гарантованого рівня витрат на соціально-економічний розвиток адміністративно-територіальних утворень. Забезпечення такого рівня має здійснюватися з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу й використання фінансових ресурсів, які створюються на відповідній території, та перерозподільчих міжрегіональних процесів.

Потребує також удосконалення дохідна частина бюджетів. Загальний рівень оподаткування, розміри ставок податків, їхня кількість і база оподаткування мають бути стабільними. Загалом система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту через бюджет у межах 35--37 відсотків від ВВП.

Дохідна частина бюджету має набувати стабільності й забезпечити обов'язковість і рівномірність у сплаті податків усіма юридичними та фізичними особами, неприпустимість будь-яких проявів дискримінаційного ставлення до окремих платників. Удосконалення системи мобілізації доходів до бюджетів потребує змін щодо надання пільг деяким платникам. Надмірна перевантаженість чинного податкового законодавства великою кількістю пільг призводить до викривлень економічних умов господарювання різних суб'єктів господарювання і невиправданого перерозподілу доходів.

Нагальними щодо вдосконалення чинної системи мобілізації доходів є потреба законодавчого забезпечення захисту прав платників податків, розробка норм і правил ведення обліку та форм звітності для цілей оподаткування з використанням міжнародних стандартів. Усе це має бути відображено в Податковому кодексі України.

Провідна роль у системі державної форми власності належить фінансам державних підприємницьких структур. Тут створюється понад 40 відсотків від валового внутрішнього продукту, який є головним об'єктом фінансових відносин. За умов розвитку ринкової економіки частка державного сектору зменшуватиметься, однак ще тривалий час цьому сектору належатиме визначальна роль у процесах розподілу й перерозподілу, що здійснюються за допомогою фінансів [3].

Державні підприємницькі структури зосередили значні фонди фінансових ресурсів. Однак в розрізі окремих підприємств кошти розміщені нерівномірно, тому можливості їх розширення й розвитку неоднакові. Нерівномірність фінансового забезпечення деяких державних підприємств за рахунок власних ресурсів пов'язана як з внутрішніми факторами, так і з зовнішніми. До числа внутрішніх факторів належать собівартість продукції, її якість, рівень організації виробництва тощо. До зовнішніх -- система оподаткування, ліцензування, насиченість ринку товарами певної групи, платоспроможність покупців.

Держава, використовуючи фінансові методи, може регулювати темпи й пропорції розвитку окремих галузей економіки. Для цього використовується насамперед податковий механізм. Надаючи податкові пільги, держава сприяє збільшенню власних фінансових ресурсів підприємств, розширенню їхніх фінансових можливостей. Здійснюючи регулювання темпів розвитку певних галузей економіки, вона може створювати сприятливий інвестиційний клімат для залучення зовнішніх джерел фінансування, а також ресурсів банківської системи та населення. Сприятливий інвестиційний клімат можна створювати, зокрема, шляхом надання привілеїв в імпорті, створення технополісів, спеціальних економічних зон тощо. Найзначніші можливості щодо використання фінансів державних підприємств для розвитку економіки закладеш в удосконаленні організації та управління в самих підприємницьких структурах. Адже управління фінансовими ресурсами безпосередньо на державних підприємствах має досить слабку методичну й організаційну забезпеченість. В Україні немає досвіду сучасного управління фінансами державних підприємств.

Увесь досвід організації і управління фінансами в умовах централізованої економіки виявився для ринку непридатним. Вочевидь постало невміння прогнозувати фінансові показники та ефективно використовувати власні фінансові ресурси. Нині державні підприємницькі структури володіють 15--20 відсотками всіх фінансових ресурсів держави. Ці значні кошти за відсутності з боку управлінського персоналу досвіду та вміння ефективно їх використовувати стають одним із факторів фінансової нестабільності в державі. До 40 відсотків одержаного прибутку використовується на заохочення й інші не пов'язані з розвитком виробництва цілі.

Водночас треба вжити дієвіших та ефективніших заходів щодо посилення платіжної дисципліни й відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своєчасне здійснення розрахунків та виконання договірних зобов'язань. Несвоєчасне проведення розрахунків створює значні труднощі для фінансового забезпечення господарської діяльності.

Значно обмежує вплив фінансів на розвиток економіки бартеризація господарських зв'язків. Бартер як антиекономічне явище є ознакою скорочення фінансових можливостей підприємства і водночас неконтрольованим перерозподілом фінансових ресурсів між господарськими структурами, а також фактором тінізації економіки. Для ліквідації бартерних операцій необхідно вжити рішучих заходів як економічного, так і адміністративного впливу.

У системі державної форми власності виникла та розвивається нова підсистема, яка одержала назву "Централізовані і децентралізовані фонди цільового призначення". У 2000 році було реформовано Фонд соціального страхування і створено Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Реформовано також Фонд сприяння зайнятості населення і створено Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття [18].

По мірі поглиблення процесу роздержавлення власності в Україні все більш актуальними стають питання щодо доцільності збереження державних часток у статутних фондах підприємств, що приватизуються. Ще більш важливими є питання стосовно розмірів пакетів акцій, які найбільш доцільно закріплювати у державній власності. Невирішеність зазначених питань суттєво впливає на хід приватизації та доходи від неї, і особливо на ефективність діяльності приватизованих підприємств, керованість та прибутковість роботи корпоративного сектора в цілому, який вже сьогодні є домінуючим в Україні. Причому його роль в економіці постійно зростає.

Успішному вирішенню цих питань постійно заважають політичні спекуляції, боротьба прихильників повної приватизації та їх супротивників, а головне -- недостатність уваги та фахового, системного підходу. Згідно із діючим законодавством, яке регулює діяльність акціонерних товариств, є кілька критичних рівнів розміру пакету акцій, які принципово змінюють значимість відповідного пакету і вплив його власника на діяльність акціонерного товариства (див. табл. 3.1).

Таблиця 3.1. Вплив розміру пакета акцій на можливості його власника

Метою приватизації державних підприємств є, перш за все, залучення на них більш ефективних, ніж держава, приватних власників, і головне -- приватних інвестицій, за допомогою яких можна було б модернізувати виробництво, оптимізувати його структуру тощо. Як показує досвід, відчутні приватні інвестиції спрямовуються на підприємство лише у разі, коли потенційний приватний інвестор отримує над ним гарантований довгостроковий контроль і сам призначає його керівництво.

Як видно із таблиці 3.1, це можливо лише тоді, коли такий інвестор контролює понад 50% акцій товариства. З іншого боку, аналізуючи діюче законодавство, що регулює діяльність підприємств, і зокрема акціонерних товариств, а також визначає повноваження органів державної влади, і зокрема Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку стосовно контролю за діяльністю господарюючих суб'єктів, можна стверджувати, що володіння пакетом акцій у розмірі, що не перевищує 25% статутного фонду акціонерного товариства, не дає державі ніяких суттєвих додаткових повноважень та можливостей щодо управління підприємством і впливу на його діяльність.

Крім того, із таблиці 1 випливає, що акціонер, який володіє 50% акцій, має (одноосібно) такі ж права і можливості щодо впливу на діяльність акціонерного товариства, як і акціонер, що контролює лише 40% його акцій.

Таким чином, оптимальний розмір пакету акцій, що дозволяє державі прямо і суттєво впливати на діяльність акціонерного товариства і одночасно залучати значні приватні інвестиції на підприємство, знаходиться у межах від 25% + 1 акція до 40% включно. Причому незалежно від виду та масштабів діяльності акціонерного товариства.

Цей висновок підтверджується також аналізом ефективності роботи акціонерних товариств в залежності від розміру державної частки в їх статутному фонді (див. табл. 3.2).

Як видно із таблиці 2, найбільш ефективно працюють підприємства з державною часткою в них саме в межах від 25 до 50% їх статутних фондів. Причому така картина, за інформацією ФДМУ, спостерігається упродовж усіх років і звітних періодів.

Таблиця 3.2. Діяльність ВАТ, у яких є державні корпоративні права (ДКП)

Необхідно також зауважити, що закріплювалися за державою контрольні пакети акцій лише найбільш економічно стійких та привабливих підприємств України, що були корпоратизовані.

У разі прийняття рішення про закріплення пакета акцій підприємства у державній власності найбільш доцільно оставляти пакет у розмірі від 25% + 1 акція до 40% включно його статутного фонду в залежності від попиту на відповідні акції і можливості формування на підприємстві відповідального власника. Іншими словами, якщо на підприємстві з'являється акціонер, що буде гарантовано контролювати більше 50% акцій, то доцільно залишити у власності держави 40% акцій, якщо ж акції розпорошені і виникають труднощі із консолідацією контрольного пакета, то доцільно зменшити розмір державних корпоративних прав до 25% + 1 акція для сприяння формуванню відповідального власника на підприємстві.

Висновки

Після виконання роботи можна зробити наступні висновки:

Призначення державної форми власності -- сприяти через різноманітні фінансові інституції успішному економічному і соціальному розвитку держави, забезпеченню прав і свобод людини. Досягають цього через методи і форми мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави та використання їх на цілі розвитку економіки, забезпечення соціальних гарантій населенню, утримання армії, органів усіх ланок влади.

За умов ринку основними формами мобілізації фінансових ресурсів у розпорядження держави є податки, збори і відрахування. Визначення об'єкта оподаткування або обчислення платежів, передбачених пільг, ставок податків і платежів, строків сплати їх, відповідальності за несвоєчасну сплату становлять механізм впливу на економічні та соціальні процеси, який окреслює роль фінансів на мікрорівні. При використанні фінансових ресурсів держава визначає метод фінансування витрат -- пряме бюджетне фінансування, бюджетне кредитування або самофінансування. Ринкова економіка передбачає залучення коштів через випуск акцій, облігацій, різних кредитних зобов'язань. Це форма реалізації ролі фінансів у господарському механізмі держави.

Правове регулювання фінансових процесів, що виникають при створенні та використанні фондів фінансових ресурсів, є однією з форм управління з боку держави економічним і соціальним розвитком. Усі дії держави в сфері фінансів мають ґрунтуватися на правових актах. Ці акти виконують такі основні функції: визначають коло юридичних і фізичних осіб, на яких в конкретний період поширюється дія правової норми; забезпечують права й обов'язки юридичних і фізичних осіб щодо мобілізації та використання фондів фінансових ресурсів; є підґрунтям для вжиття відповідних заходів щодо виконання правових норм.

Система бюджетів держави як складова частина державної форми власності є на сьогодні найрозвиненішою. Упродовж усіх років утворення фінансової системи незалежної України найрішучіші кроки здійснено для вдосконалення бюджетів. Це насамперед прийняття Закону України "Про бюджетну систему України", який є одним із найпрогресивніших у Європі. Його справедливо називають ще фінансовою конституцією держави. Цей закон закріпив фундаментальні засади організації державної форми власності. Ним визначено ланки зведеного бюджету. Чітко окреслено призначення та роль кожної з них.

Фінанси державних суб'єктів господарювання -- складова фінансової системи держави. Проте це відносно самостійна і особлива сфера фінансових відносин, яка має свою специфіку і принципи функціонування. Специфіка фінансів підприємств і організацій полягає в тому, що вони безпосередньо обслуговують процес виробництва, де здійснюється створення і первинний перерозподіл валового внутрішнього продукту. Залежно від того, на яких принципах і правових засадах ґрунтується цей розподіл, функціонує фінансовий механізм держави в цілому.

державний власність народний господарство

Література

1. Закон України «Про державний бюджет на 2006 рік» // Інфодиск: Законодавство України

2. Закон України «Про державний бюджет України на 2005 рік» // Інфодиск: Законодавство України

3. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. --608 с.

4. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу у XX столітті (Теоретична концептуалізація і наукова проблематика державної форми власності). -- Львів: Каменяр, 2000.

5. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. -- К.:Либідь, 2000.

6. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. -- К.: Вища школа, 1997.

7. Василик О.Д. Теорія фінансів. -- К.: НІОС, 2000.

8. Василик О.Д., Буковинський С.А., Павлюк К.В. Фінансова стабілізація: суть, заходи, проблеми //Фінанси України. -- 2004. - № 3-4.

9. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України //Фінанси України. -- 2003. -- №10.

10. Василик О.Д., Павлюк К.В. Шляхи зміцнення фінансового становища держави //Фінанси України. -- 2005. -- №7.

11. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі. -- К.: Основи, 1998.

12. Кириленко О.П. Місцеві бюджети України (Історія, теорія, практика). -- К.: НІОС, 2000.

13. Кукукина И. Управление финансами: Учебное пособие. -- М.: Юристь, 2001.

14. Луніна І. Державні фінанси в перехідний період. -- X.: Форт, 2000.

15. Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого самоврядування //Фінанси України. -- 2004. -- №7.

16. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. -- 2002. -- №3.

17. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. --К.: НІОС, 1998.

18. Розпутенко І.В. Державні видатки в перехідних економіках (Українська академія державного управління при Президентові України). -- К.: Вид-во УАДУ, 1998.

19. Сало І. Проблеми фінансів у період переходу до ринкової економіки //Економіка України. -- 2002. -- №10.

20. Финансы, деньги, кредит: Учебник. -- М.: Юристъ, 2000.

21. Финансы: Учебник для вузов. -- М.: Юрайт-Перспектива, 2000.

22. Финансы: Учебное пособие. -- М.: ФиС, 2000.

23. Юрій СІ. Спільне підприємництво: фінанси, кредит, валюта. -- Тернопіль: Громада, 1995.

24. Юрій СІ. Бюджетна система України. -- К.: НІОС, 2000.

25. Шевчук В.О. Становлення та розвиток системи державного фінансового контролю в Україні //Фінанси України. -- 2002. - №11.

26. Якобсон Л.И. Экономика общественного сектора. Основы теории государственных финансов: Учебник для вузов. -- М.: Аспект Пресс, 1996.

Додатки

Кількість підприємств, структура загального обсягу продукції в промисловості за формами власності

Середньорічна чисельність працівників промисловості за формами власності

Макроекономічна динаміка України за роки незалежності

Размещено на Allbest.ru