У Законі України “Про освіту” зазначається, що громадяни України, враховуючи розгалужену мережу закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, мають право на безкоштовну освіту в усіх державних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, роду та характеру занять.

Управління освітою в Україні здійснюють: Міністерство освіти України; Міністерства та відомства України, яким підпорядковані заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти Автономної Республіки Крим; місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм органи управління освітою. В США до управління освітою залучаються громадські організації:

координаційні органи - ради, агентства, комітети та правління;

акредитаційні агентства - агентства, що проводять акредитацію вищих навчальних закладів;

асоціації - організації, які проводять наукові дослідження, конференції, семінари в галузі освіти.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім'ї, дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім'єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання.

Прийом дітей у дошкільні заклади освіти проводиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Держава гарантує молоді право на отримання повної загальної середньої освіти і оплачує її здобуття. Повна загальна середня освіта в Україні є обов'язковою і може бути одержана у різних типах закладів освіти.

За рахунок коштів підприємств, установ і організацій, батьків та інших добровільних внесків можуть вводитися додаткові навчальні курси понад обсяг, визначений державним стандартом для відповідного освітнього рівня.

Основним видом середніх закладів освіти є середня загальноосвітня школа трьох ступенів: перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту.

Школи кожного з трьох ступенів можуть функціонувати разом або самостійно.

Навчання у середній загальноосвітній школі починається з шести-семирічного віку.

Школи першого ступеня у сільській місцевості створюються незалежно від наявної кількості учнів. Відкриття таких шкіл, а також самостійних класів у них здійснюється за рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

За рішенням місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для задоволення освітніх потреб населення можуть створюватися навчально-виховні об'єднання "школа-дитячий садок", школи та групи продовженого дня.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей створюються профільні класи (з поглибленим вивченням окремих предметів або початкової допрофесійної підготовки), спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні типи навчально-виховних комплексів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчання і стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів).

Для здобуття загальної середньої освіти можуть створюватися вечірні (змінні) школи, а також класи, групи з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах.

Бажаючим надається право і створюються умови для прискореного закінчення школи, складання іспитів екстерном.

Заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації.

Для дітей, які не мають необхідних умов для виховання і навчання в сім'ї, створюються загальноосвітні школи-інтернати.

Позашкільна освіта та виховання є частиною структури освіти і спрямовуються на розвиток здібностей, талантів дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Позашкільна освіта та виховання здійснюються закладами освіти, сім'єю, трудовими колективами, громадськими організаціями, товариствами, фондами і ґрунтуються на принципі добровільності вибору типів закладів, видів діяльності.

Держава забезпечує умови для одержання учнями і молоддю позашкільної освіти.

До позашкільних закладів освіти належать: палаци, будинки, центри, станції дитячої, юнацької творчості, учнівські та студентські клуби, дитячо-юнацькі спортивні школи, школи мистецтв, студії, початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади, бібліотеки, оздоровчі та інші заклади.

Для здійснення навчально-виховної роботи позашкільним закладам освіти надаються спортивні об'єкти, культурні, оздоровчі та інші заклади безкоштовно та на пільгових умовах. Порядок їх надання визначається місцевими органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії відповідно до їх покликань, інтересів, здібностей, перепідготовку, підвищення їх професійної кваліфікації. Професійно-технічна освіта громадян здійснюється на базі повної загальної середньої освіти або базової загальної середньої освіти з наданням можливості здобувати повну загальну середню освіту.

Громадяни, які потребують соціальної допомоги і реабілітації, а також громадяни, які навчаються окремим професіям за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, можуть отримувати професію не маючи базової загальної середньої освіти.

Професійно-технічними закладами освіти є: професійно-технічне училище, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, училище-завод, вище професійне училище, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, інші типи закладів, що надають робітничу професію.

Професійно-технічні заклади освіти можуть мати денні, вечірні відділення, створювати і входити в різні комплекси, об'єднання.

Учні державних професійно-технічних закладів освіти із числа дітей-сиріт, дітей, які залишилися без піклування батьків, і дітей, які потребують особливих умов виховання, перебувають на повному утриманні держави, інші учні зазначених закладів освіти забезпечуються безкоштовним харчуванням і стипендією. Порядок повного державного утримання та забезпечення учнів державних професійно-технічних закладів освіти безкоштовним харчуванням і стипендією визначається Кабінетом Міністрів України.

Випускникам професійно-технічних закладів освіти відповідно до їх освітньо-кваліфікаційного рівня присвоюється кваліфікація "кваліфікований робітник" з набутої професії відповідного розряду (категорії).

Дещо детальніше варто зупинитись на системі вищої освіти. Відповідно до статусу вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації: перший рівень - технікум, училище; другий рівень - коледж, третій та четвертий рівень (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

Вищі освітні заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища та інші навчальні заклади першого рівня акредитації, бакалавр - коледжі та інші навчальні заклади другого рівня акредитації, спеціаліст, магістр - вищі навчальні заклади третього та четвертого рівнів акредитації.

Вищі навчальні заклади здійснюють свою діяльність за державним контрактом та угодами як основною формою регулювання відносин між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

В Україні встановлюються такі освітні рівні:

- початкова загальна освіта, базова загальна середня освіта, повна загальна середня освіта, професійно-технічна освіта, базова вища освіта, повна вища освіта;

- освітньо-кваліфікаційні рівні: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр.

Науковими ступенями є: кандидат наук, доктор наук. Вченими званнями є: старший науковий співробітник, доцент, професор.

Вищі заклади освіти у встановленому порядку можуть створювати різні типи навчально-науково-виробничих комплексів, об'єднань, центрів, інститутів, філій, коледжів, ліцеїв, гімназій.

Основними напрямами діяльності вищого закладу освіти є:

- підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

- підготовка та атестація наукових, науково-педагогічних кадрів;

- науково-дослідна робота;

- спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка кадрів;

- культурно - освітня, методична, видавнича, фінансово-господарська, виробничо-комерційна робота;

- здійснення зовнішніх зв'язків.

Вищі заклади освіти здійснюють свою діяльність за державним контрактом (замовленням) та угодами як основною формою регулювання відносин між закладами освіти та підприємствами, установами, організаціями, громадянами.

Післядипломна освіта забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглиблення професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

Післядипломна освіта здійснюється закладами післядипломної освіти на договірних засадах з підприємствами, установами, організаціями з урахуванням державного контракту (замовлення).

Форми, терміни і зміст навчання, методичної та науково-дослідної діяльності визначаються закладами післядипломної освіти за погодженням із замовником.

До закладів післядипломної освіти належать:

- академії, інститути (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати;

- підрозділи вищих закладів освіти (філіали, факультети, відділення та інші);

- професійно-технічні заклади освіти;

- відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.

Заклади післядипломної освіти можуть працювати за очною, вечірньою, заочною формами навчання, мати філіали і вести науково-дослідну роботу.

1.2 Державна політика в галузі фінансування освіти

У Законі України “Про освіту” зазначається, що громадяни України, враховуючи розгалужену мережу закладів освіти, заснованих на державній та інших формах власності, мають право на безкоштовну освіту в усіх державних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального та майнового стану, роду та характеру занять.

При плануванні видатків на утримання закладів освіти першочергове значення має визначення та затвердження штатів та фондів заробітної плати, виділення видатків на утримання апарату управління, визначення показників по контингентах, планування видатків на харчування, медикаменти, придбання інвентарю та ін.

Розміри видатків кошторису визначаються шляхом використання мережі та контингентів, норм та нормативів. При плануванні бюджетних витрат визначається вихідна база, тобто перехідна мережа та контингент на плановий рік, наприклад, по вищим навчальним закладам, коледжам визначаються показники прийому та випуску студентів.

Бюджетне нормування передбачає встановлення єдиних вимірів поточних витрат на однорідні об'єкти фінансування освіти. Розрахунковою одиницею розробки норм виступає основний показник (клас, кількість студентів). Використовують норми матеріальні та грошові. Матеріальна норма відображає затрати матеріальних ресурсів на одиницю виміру, а грошова норма представляє собою вартісний вираз натуральної норми.

Важливе місце у витратах закладів освіти займають витрати на виплату заробітної плати працівникам та нарахування до неї, на виплату стипендій, науково-дослідні роботи, витрати на придбання книг для бібліотеки, учбові витрати, серед яких варто виділити: витрати на придбання учбових програм, дипломів, студентських білетів, залікових книжок, витрати на організацію нового прийому учнів.

Розглянемо механізм планування видатків на прикладі загальноосвітньої школи.

Основними показниками, що характеризують обсяг роботи школи є кількість класів та число учнів. Бюджетний рік не співпадає з навчальним, тому основні показники визначаються в середньому на рік.

Аналогічно визначається кількість класів. При цьому і число учнів і кількість класів обчислюється по групам класів.

Показник кількості класів залежить від:

числа учнів;

граничної наповнюваності класів.

Всі витрати загальноосвітньої школи можна систематизувати таким чином:

витрати на поточне утримання;

витрати на придбання обладнання та інвентарю;

витрати на капітальний ремонт;

витрати на капітальне будівництво.

Витрати на поточне утримання включають : витрати на заробітну плату, на канцелярські та господарські витрати, на відрядження, на харчування, на придбання обладнання та інвентарю, м'якого інвентарю та обмундирування.

Значну питому вагу у поточних видатках по кошторису школи займають видатки на оплату праці педагогічного персоналу. Фонд заробітної плати педагогічного персоналу можна визначити множенням середньорічного числа ставок на середню ставку.

Для визначення середньорічного числа педагогічних ставок по групі класів необхідно загальне число педагогічних ставок по групі класів поділити на планове навантаження в годинах на 1 педагогічну ставку для цієї групи класів та помножити на середньорічну кількість класів по цій групі.

Середня ставка вчителя по групах класів визначається діленням фонду заробітної плати за тарифікацією по відповідній групі класів на число педагогічних ставок на цю групу класів.

В результаті складається тарифікаційний список вчителів та інших працівників школи. В цьому документі вказується адреса школи та наводяться загальні показники її роботи/число класів, число учнів, загальне число педагогічної роботи на тиждень/ на 1 вересня по групах класів і всього по школі.

В наступному розділі тарифікаційного списку вказується: П.І.Б. кожного працівника, посада, предмет, який читається, освіта, кваліфікаційна категорія, тижневе навантаження в годинах, заробітна плата на місяць, оплата за перевірку зошитів, додаткова оплата за класне керівництво, тощо.

2.1 Фінансове забезпечення фінансування освіти