Аналіз системи соціального захисту населення
Сутність, особливості системи, джерела фінансового забезпечення соціального захисту населення. Аналіз системи соціального захисту населення в Україні: державної допомоги сім'ям із дітьми, малозабезпеченим сім'ям, ветеранам. Житлові субсидії населенню.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 64,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Видатки зведеного бюджету України за 2004 рік становили 59085,2 млн. грн., що на 3557,2 млн. грн., або на 6,4%, більше за відповідний показник 2003 року, в тому числі видатки загального фонду становили 46566,5 млн. грн., що на 5131,3 млн. грн., або на 12,4%, більше за відповідний показник 2003 року.
Рівень виконання видатків зведеного бюджету за 2004 рік до річного плану зменшився порівняно з відповідним показником 2003 року із 88,3 до 85,2%. Рівень виконання видатків загального фонду зведеного бюджету становив 88,4% річного плану проти 90,1% за 2003 рік.
Питома вага видатків зведеного бюджету України у ВВП за 2004 рік становила 26,79% проти 27,19% за 2003 рік.
Заборгованість із соціальних виплат зі зведеного бюджету України станом на 01.01.2003 року становила 964 млн. грн. і порівняно з початком року збільшилася на 297 млн. грн., або на 44,5%.
Найвищий рівень виконання до річного плану за 2004 рік мали видатки за такими функціями:
-- освіта -- 94,8% (загальний фонд -- 97,2%);
-- житлово-комунальне господарство -- 94,6% (загальний фонд -- 98,8%);
-- соціальний захист і соціальне забезпечення -- 93,8% (загальний фонд -- 93,9%);
-- охорона здоров'я -- 90,5% (загальний фонд -- 91,2%). Найнижчий рівень виконання до річного плану за 2004 рік мали видатки за такими функціями:
-- охорона навколишнього природного середовища -- 69,9% (загальний фонд -- 65,4%);
-- економічна діяльність -- 70,5% (загальний фонд -- 72,1%);
-- оборона -- 77% (загальний фонд -- 91,3%).
Збільшення питомої ваги фактичних видатків у загальній сумі видатків зведеного бюджету за звітний період порівняно з відповідним плановим показником мало місце за такими функціями:
-- освіта -- 20,16 проти 18,12%;
-- соціальний захист і соціальне забезпечення -- 20,62 проти 18,73%. Зменшення питомої ваги фактичних видатків у загальній сумі видатків зведеного бюджету за звітний період порівняно з відповідним плановим показником спостерігалося за такими функціями:
-- економічна діяльність -- 11,99 проти 14,50%;
-- загальнодержавні функції -- 14,53 проти 15,84%.
Кредиторська заборгованість бюджетних установ по зведеному бюджету збільшилася на 239,7 млн. грн., або на 4,8%, і на 01.01.2005 року становила 5210,1 млн. грн., у тому числі по загальному фонду збільшилась на 445,5 млн. грн., або на 13,5%, і становила 3736 млн. грн. (у тому числі прострочена кредиторська заборгованість -- 1483,8 млн. грн.).
2.2 Державна допомога сім'ям із дітьми
В Україні держава встановлює гарантований рівень матеріальної підтримуй сімей із дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, який спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям із дітьми у загальній системі соціального захисту населення.
Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках і за умов, передбачених законом.
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, що набули статусу біженця, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законом або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям із дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до нього призначаються такі види державної допомоги сім'ям із дітьми:
-- допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;
-- одноразова допомога при народженні дитини;
-- допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
-- допомога на дітей, які перебувають піл опікою чи піклуванням;
-- допомога малозабезпеченим сім'ям із дітьми.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги і встановлювати доплати до державної допомоги сім'ям із дітьми.
Покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям із дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.
Такий порядок покриття витрат не стосується виплат допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам із числа військовослужбовців Збройних сил України, Прикордонних військ України, Служби безпеки України, військ цивільної оборони, інших військових формувань та із числа осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Покриття витрат на виплату зазначеного виду державної допомоги цим категоріям жінок здійснюється за рахунок відповідних бюджетів.
Всі види державної допомоги сім'ям із дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам призначається і виплачується за місцем основної роботи (служби).
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям із дітьми, подаються особою, яка претендує на призначення допомоги, самостійно. За наявності письмової заяви особи, яка претендує на призначення допомоги, але за станом здоров'я або з інших поважних причин не може самостійно зібрати необхідні документи, збір зазначених документів покладається на органи, що призначають допомогу.
Документи, необхідні для призначення державної допомоги сім'ям із дітьми, розглядаються органом, що призначає та здійснює виплату державної допомоги, протягом 10 днів із дня звернення.
Про призначення державної допомоги чи про відмову в її наданні із зазначенням причини відмови та порядку оскарження цього рішення орган, що призначає і здійснює виплату державної допомоги сім'ям із дітьми, видає чи надсилає заявникові письмове повідомлення протягом 5 днів після прийняття відповідного рішення.
Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Підставою для призначення жінкам допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами є видана в установленому порядку довідка лікувального закладу встановленого зразка й довідка:
-- з основного місця роботи (служби, навчання);
-- ліквідаційної комісії для жінок, звільнених із роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації;
-- державної служби зайнятості для жінок, зареєстрованих у державній службі зайнятості як безробітні;
-- з місця проживання для непрацюючих жінок про те, що вони не працюють (не служать, не навчаються).
Особам, які усиновили або взяли під опіку дитину протягом двох місяців із дня її народження, допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки за період із дня усиновлення чи встановлення опіки і до закінчення строку післяпологової відпустки.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами призначається, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців із дня закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, і виплачується жінкам за весь період відпустки, тривалість якої становить 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох чи більше дітей -- 70) календарних днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1--4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, допомога по вагітності та пологах виплачується за 180 календарних днів зазначеної відпустки (90 -- до пологів і 90 -- після пологів). Зазначена допомога обчислюється сумарно та надається жінкам у повному обсязі незалежно від кількості днів відпустки, фактично використаних до пологів.
За період відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, що збігається з відпусткою щодо догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, допомога по вагітності та пологах виплачується незалежно від допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Допомога у зв'язку з вагітністю та пологами надається у розмірі 100 відсотків середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо) жінки, але не менш як 25 відсотків від розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.
Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Усиновителям та опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки.
У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину.
Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців із дня народження дитини.
У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.
Одноразова допомога при народженні дитини надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має не застрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один із батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною до дня досягнення дитиною вказаного віку включно. Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше ніж із дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.
Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.
Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.
Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки з догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).
Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують навчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років призначається в повному розмірі.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацюючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом із нею.
Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.
Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призначається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування.
2.3 Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям
З метою посилення соціального захисту малозабезпечених сімей Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1999 року було запроваджено надання нового виду допомоги -- державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.
Зазначеною постановою було затверджене Положення про умови та порядок надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, яким було визначено, що така допомога надаватиметься сім'ям з 1 квітня 1999 року у грошовій формі. Дія постанови поширювалася на сім'ї, які мають невисокий рівень доходів і складаються з пенсіонерів і дітей віком до 16 років (учнів -- до 18 років), а також з непрацюючих осіб працездатного віку, що зайняті доглядом за дітьми, час якого зараховується до трудового стажу, осіб, що мають трьох і більше дітей віком до 16 років і зайняті доглядом за ними, осіб, що доглядають за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за особами, які досягли 8- річного віку.
Право на отримання допомоги мала та сім'я, середньомісячний сукупний дохід якої на одного члена сім'ї був нижчий за встановлений розмір. Цей розмір визначався, виходячи з мінімального доходу, що дає право непрацездатним громадянам на одержання цільової грошової допомоги на прожиття.
Методика обчислення адресної соціальної допомоги була доволі складною. Вона передбачала не тільки вирахування сукупного доходу сім'ї за останні шість місяців, але й застосування коригуючих коефіцієнтів, які враховують кількісний склад сім'ї. Розмір вказаної допомоги визначався як різниця між величиною сукупного доходу сім'ї, що дає право на призначення соціальної допомоги, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї.
Особливістю нової системи соціальної допомоги було те, що передбачалася відповідальність одержувачів за подання недостовірних даних про майновий та матеріальний стан. При підтвердженні такого факту виплата допомоги припинялася, а незаконно виплачені суми поверталися громадянами в подвійному розмірі.
У 2000 році з метою законодавчого закріплення надання допомоги малозабезпеченим сім'ям, а також прив'язки умов її надання до прожиткового мінімуму - основного соціального стандарту, встановленого Конституцією України, було прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".
Зазначеним законом передбачене надання щомісячної допомоги малозабезпеченим сім'ям в грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї. На відміну від постанови Кабінету Міністрів України, яка сильно обмежувала коло сімей, що мають право на допомогу, за їх складом і враховувала коригуючі коефіцієнти сімейності, закон встановив єдиним критерієм при визначенні права на допомогу лише доходи сім'ї.
За законом розмір державної соціальної допомоги визначається як різниця між прожитковим мінімумом для сім'ї та середньомісячним сукупним доходом, але не може бути більшим, ніж 75 відсотків прожиткового мінімуму для сім'ї.
При цьому законом визначено, що до стабілізації економічного становища в Україні розмір державної соціальної допомоги визначається з урахуванням рівня забезпечення прожиткового мінімуму. Цей рівень встановлюється виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України і затверджується одночасно з прийняттям закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
За розрахунками, реалізація зазначеного закону в повному обсязі (виходячи з розміру встановленого прожиткового мінімуму) коштувала б у 2001 році понад 2 млрд. грн., вишукати які через обмеженість фінансових ресурсів держави не було можливості.
Виходячи із зазначеного рівня забезпечення прожиткового мінімуму, в розрахунках розміру коштів, що передаються у 2005 році з Державного бюджету України до бюджетів адміністративно-територіальних одиниць у вигляді дотацій, на виплату державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям передбачені асигнування у загальній сумі 280,2 млн. грн., що в 40 разів більше за відповідний показник, врахований в бюджеті на 2004 рік.
2.4 Житлові субсидії населенню
Одним із шляхів забезпечення адресної соціальної підтримки найменш захищених сімей і громадян в умовах поступового підвищення частки покриття населенням собівартості житлово-комунальних послуг і енергоносіїв є реалізація Програми житлових субсидій.
З жовтня 1994 року Кабінет Міністрів України почав поетапно підвищувати тарифи на житлово-комунальні послуги до рівня повного відшкодування їхньої фактичної вартості. Підвищення тарифів вимагало забезпечення адекватного соціального захисту малозабезпечених родин.
До початку підвищення тарифів платежі населення покривали лише чотири відсотки собівартості послуг і, як правило, не перевищували п'яти відсотків доходів споживачів. Решту -- 96 відсотків -- комунальним підприємствам відшкодовувала держава. У 1994 році державні дотації організаціям -- надавачам житлово-комунальних послуг складали 75 відсотків від дефіциту державного бюджету, у 1997 році -- 24 відсотки, а починаючи з 1998 року така дотація в бюджеті взагалі не передбачалася.
Плата населення за житлово-комунальні послуги змінювалася у такій послідовності: з лютого 1995 року -- до 20% собівартості послуг; з липня 1995 року -- до 40% собівартості послуг; з січня 1996 року -- до 60% собівартості послуг; з липня 1996 року -- до 80% собівартості послуг.
Рішення про підвищення тарифів і запровадження цільової допомоги малозабезпеченим родинам було прийняте з декількох причин: необхідності економії матеріальних ресурсів, насамперед надіти і газу, у всіх сферах, у тому числі і в житловому секторі, необхідності проведення ремонту і реконструкції житла, а також для поліпшення ситуації на ринку житла в Україні.
Програму житлових субсидій було започатковано на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 1995 року № 89. Житлові субсидії є негрошовою формою допомоги родинам в оплаті утримання житла, холодного і гарячого водопостачання, газо-, теплопостачання, водовідведення і електроенергії, вивезення побутового сміття та рідких нечистот, а також у придбанні скрапленого газу, твердого та пічного (рідкого) побутового палива.
Право на допомогу за програмою житлових субсидії має будь-яка родина, якщо її витрати на житло, комунальні послуги та паливо в межах встановлених норм користування і споживання перевищують 20 відсотків сукупного доходу. Родина, якій призначено житлову субсидію, сплачує за житлово-комунальні послуги 20 відсотків середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива -- 20 відсотків її річного сукупного доходу. Якщо у житловому приміщенні (будинку) прописані і проживають тільки пенсіонери, які не працюють, та інші непрацездатні громадяни, джерелом існування яких є лише доходи від особистого підсобного господарства, пенсія та інші соціальні виплати, або якщо у складі прописаних є неповнолітні діти, інваліди першої та другої груп і середньомісячний сукупний дохід на одного прописаного у житловому приміщенні (будинку) не перевищує вартісної величини межі малозабезпеченості, розмір плати за житлово-комунальні послуги становить 15 відсотків їх середньомісячного сукупного доходу, а за придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива -- 15 відсотків їх річного сукупного доходу.
Обсяг витрат бюджету на надання субсидій з оплати житлово-комунальних послуг визначається виходячи з середньомісячної кількості одержувачів цього виду субсидії по регіону і середньомісячного розміру субсидії на житлово-комунальні послуги. Одержана сума витрат множиться на 12, оскільки ця субсидія щомісячна.
Індексація -- це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексація є частиною державної системи соціального захисту громадян, спрямованою на підтримання купівельної спроможності їх грошових доходів.
Для індексації грошових доходів населення використовується індекс споживчих цін і тарифів на товари та послуги. Такий індекс обчислюється на підставі статистичних спостережень за зміною цін у роздрібній торгівлі, на ринках тощо і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Індексації підлягають грошові доходи громадян, що одержуються ними в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії; соціальна допомога (сім'ям з дітьми, з безробіття, тимчасової непрацездатності тощо); стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника тощо.
Індексація проводиться, якщо індекс споживчих цін перевищив 105 відсотків (величина порога індексації).
Індексації підлягають грошові доходи громадян у межах трикратної величини вартості межі малозабезпеченості. Повній індексації підлягають доходи в межах величини вартості межі малозабезпеченості. Якщо дохід перевищує величину вартості межі малозабезпеченості, то його частина у межах подвійної величини вартості межі малозабезпеченості індексується у розмірі 80 відсотків, наступна частина доходу у межах величини вартості межі малозабезпеченості -- у розмірі 70 відсотків. Частина грошового доходу, що перевищує трикратну величину вартості межі малозабезпеченості, індексації не підлягає.
Підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекси споживчих цін, при виконанні умов індексації.
Підприємства, установи та організації, що перебувають на господарському розрахунку, підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів із дотриманням діючих співвідношень в оплаті праці.
2.5 Соціальна допомога ветеранам, громадянам, що мають особливі заслуги перед державою, і громадянам похилого віку
Пільги і допомога надаються громадянам, які мають особливі заслуги перед державою: Героям України, Героям Радянського Союзу, повним кавалерам ордена Слави та ордена Трудової слави, особам, нагородженим чотирма і більше медалями "За відвагу", Героям Соціалістичної Праці.
Для вказаних категорій громадян, які мають особливі заслуги перед державою, встановлено особливий перелік допомог, до яких належать:
-- першочергове безплатне забезпечення ліками, що придбані за рецептами лікаря;
-- першочергове безплатне зубопротезування (за винятком зубопротезування з дорогоцінних металів);
-- першочергове безплатне особисте і безплатне членів їх сімей (дружини (чоловіка) і дітей віком до 18 років) обслуговування в амбулаторно-поліклінічних закладах і стаціонарах усіх типів та видів;
-- першочергове одержання в поліклініці чи за місцем останньої роботи безплатної путівки в санаторій, профілакторій або будинок відпочинку один раз на рік, а членам їх сімей -- за 25 відсотків вартості;
-- звільнення від квартирної плати незалежно від форми власності житлового фонду, від оплати комунальних послуг (водопостачання, каналізація, газ, електроенергія, гаряче водопостачання, центральне опалення, а в будинках, що не мають центрального опалення, -- надання палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню, та інші види комунальних послуг), від плати за користування домашнім телефоном і позавідомчою охоронною сигналізацією житла незалежно від виду житлового фонду; першочергове поліпшення житлових умов при наданні житла у будинках державного житлового фонду з наданням при цьому додаткової житлової площі до 20 кв. м;
-- звільнення від оплати послуг за оформлення документів на право власності на квартиру при її приватизації;
-- першочерговий відпуск місцевих будівельних матеріалів на будівництво і ремонт житла;
-- безплатне користування міським транспортом та поїздами приміського сполучення;
-- безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) залізничним транспортом, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом;
-- переважне право залишатися на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці та право на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації;
-- безплатне навчання та перенавчання за місцем роботи, в навчальних закладах системи державної підготовки і перепідготовки кадрів, а також у платних навчальних закладах і на курсах;
-- звільнення від сплати податків, зборів і мита усіх видів, за винятком сплати ввізного мита, митних та акцизних зборів і податку на додану вартість з підакцизних товарів, що імпортуються;
-- надбавки до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, у розмірі 250 відсотків мінімальної пенсії за віком;
-- щомісячна виплата грошової компенсації витрат на автомобільне паливо з розрахунку 50 літрів високооктанового бензину на місяць відповідно до діючих цін на паливо за наявності особистого транспортного засобу;
-- позачергове та безплатне встановлення домашніх телефонів;
-- безплатне поховання з військовими почестями;
-- спорудження на могилі померлого (загиблого) незалежно від часу смерті надгробка за встановленим Урядом України зразком;
-- виплата дружині (чоловіку) і дітям до 18 років у разі смерті (загибелі) одноразової допомоги у розмірі 20 мінімальних заробітних плат, встановлених законодавством на день смерті (загибелі);
-- інші пільги.
Ветеранами війни вважаються особи, які брали участь у захисті Батьківщини або в бойових діях у воєнний чи мирний час на території інших держав.
Учасникам бойових дій надаються такі пільги:
-- безплатний проїзд всіма видами міського пасажирського транспорту, автомобільним транспортом загального користування у сільській місцевості;
-- 75-відсоткова знижка плати за користування житлом у межах встановлених норм та плати за користування комунальними послугами;
-- безплатне одержання лисів за рецептами лікарів;
-- першочергове безплатне зубопротезування;
-- користування при виході на пенсію чи зміні роботи поліклініками та госпіталями, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
-- щорічне медичне обстеження і диспансеризація;
-- першочергове забезпечення житлом осіб, які цього потребують;
-- першочергове надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва;
-- інші пільги.
Соціальний захист інвалідів війни та прирівнених до них осіб забезпечується, крім пільг, закріплених за учасниками бойових дій, наданням додаткових пільг, до яких належать:
-- 100-відсоткова знижка плати за житло, комунальні послуги, газ, електроенергію;
-- звільнення від орендної плати за нежитлові приміщення, що орендуються під гаражі;
-- безплатний проїзд один раз на рік (туди і назад) залізничним, водним, повітряним або міжміським автомобільним транспортом;
-- звільнення від сплати прибуткового податку, податку з власників транспортних засобів, плати за землю;
-- позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і знижка на 50 відсотків абонементної плати за користування квартирним телефоном;
-- інші пільги.
Для учасників війни перелік пільг дещо менший, ніж у попередніх категорій ветеранів війни. Такі пільги передбачають забезпечення учасників війни безплатними ліками і зубопротезуванням; 50-відсоткову знижку плати за житло та комунальні послуги, безплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту та автомобільним транспортом у сільській місцевості.
Ветеранами праці вважаються громадяни, які сумлінно працювали в народному господарстві, державних установах, організаціях та об'єднаннях громадян, мають трудовий стаж (35 років -- жінки і 40 років -- чоловіки) і вийшли на пенсію.
Ветеранам праці надаються такі пільги:
-- користування при виході на пенсію чи зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені за попереднім місцем роботи;
-- першочергове безплатне зубопротезування (за винятком протезування з дорогоцінних металів);
-- переважне право на забезпечення санаторно-курортним лікуванням;
-- щорічне медичне обстеження і диспансеризація із залученням відповідних спеціалістів;
-- першочергове обслуговування в лікувально-профілактичних закладах;
-- переважне право на забезпечення житловою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов, та відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва;
-- першочергове одержання позики на індивідуальне житлове будівництво з погашенням її протягом 20 років, починаючи з п'ятого року після закінчення будівництва, а також першочергове одержання позики для будівництва або придбання дачних будинків і благоустрою садових ділянок;
-- переважне право на вступ до садівницьких товариств (кооперативів), кооперативів з будівництва та експлуатації колективних гаражів.
3. Шляхи вдосконалення системи соціального захисту населення з урахуванням досвіду зарубіжних країн
Розвиток соціального забезпечення, види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами -- рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Водночас світовий досвід підтверджує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими напрямками.
Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.
Другий напрямок -- це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавче гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг.
Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми, соціальних гарантій .сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого .рівня, а також розвиток здібностей; людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян.
Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам -- це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.
Перехід до ринкової економіки завжди потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. Правду кажучи, з'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.
За умов розмаїття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання у господарську діяльність певних ланок економіки необхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Вони гарантують кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадянина, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на потреби його матеріального забезпечення.
Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює умови для самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування та забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров'я не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам із дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).
Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний проміжок часу, становить фонд споживання. Його обсяг завжди обмежений розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також іншими обов'язковими вирахуваннями, які покликана здійснювати держава. Мається на увазі оборона, наукові дослідження, відшкодування збитків від стихійного лиха тощо.
Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії населенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшення ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.
За нинішніх умов піднесення матеріального добробуту народу може відбуватися лише за рахунок оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції у його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.
Отже соціальні гарантії мають здійснюватися за трьома основними напрямами. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.
Другий напрям -- це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавче гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди мусить поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.
Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на працездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.
Особливо слід відзначити індексацію як специфічну форму соціальних гарантій, яка свідчить про розвиненість форм розподілу в державі. Однак, якщо держава не має механізму вилучення у виробника частини прибутку, одержаного від зростання цін, то індексація тільки збільшує інфляцію.
Деякі форми соціальних гарантій будуть існувати тільки в період переходу до ринкових відносин, в той же час інші діятимуть як невід'ємний елемент ринкового економічного укладу. Соціальні гарантії в перехідний період допоможуть плавніше і в коротші строки реалізувати програми трансформаційних змін.
Висновки
У цілому можна зробити висновок про те, що соціально-економічні гарантії являють собою методи забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціальне визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам -- це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості.
Перехід до ринкової економіки потребував зміни підходів до розв'язання соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. З'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання.
В умовах різноманіття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання в господарську діяльність ланок економіки потрібні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій з боку держави. Ці заходи мають гарантувати кожному громадянинові певний рівень благ і послуг, як за рахунок внесків самого громадянина, так і перерозподілу ресурсів між населенням на цілі його матеріального забезпечення.
Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними неспроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).
Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний період, становить фонд споживання. Його величина завжди обмежена розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також обов'язковими витратами, які повинна здійснювати держава для забезпечення виконання своїх функцій (на оборону, управління, наукові дослідження, створення резервів).
У зв'язку з цим при розгляді питань щодо соціальних гарантій (вірніше, можливостей держави щодо їх забезпечення) слід порівнювати розмір стягуваних державою податків і обсяг витрат із соціальних гарантій. Інших джерел для цього у держави немає. Коли ж держава здійснює заходи з надання соціальних гарантій, не маючи джерел для їхнього покриття, вона змушена буде вдаватися до емісії грошей, що, у свою чергу, призведе до знецінення грошей, виплачених населенню.
Розмір коштів, які спрямовуються для забезпечення соціальних гарантій, повинен мати загальну науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке збільшення ресурсів, які направляються на ці цілі, слід порівнювати з реальними можливостями у кожному конкретному періоді. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів для забезпечення соціальних гарантій потребуватиме додаткового вилучення податків, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.
Отже, заходи з надання соціальних гарантій не повинні лягати занадто важким тягарем на бюджет, водночас вони покликані забезпечити такі гарантії для тих, хто їх потребує. Слід зауважити, що до таких заходів не слід ставитися як до затверджених на необмежені строки прав. По мірі того, як набирає силу і швидкість робота ринкових механізмів, слід відмовлятись від деяких форм соціальних гарантій, якщо вони пов'язані, наприклад, з надмірним втручанням держави в процес ціноутворення або у функціонування ринку праці.
Дії по забезпеченню соціальних гарантій в перехідний період повинні визначатися метою створення стабільного суспільства, що забезпечує економічне зростання.
Література
Бюджетний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001 № 37-38, ст. 189.
Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня 1997 року // Голос України 24 травня 1997 року.
Закон України “Про Державний бюджет на 2005 рік” від 26 грудня 2005 року. // Голос України 27 грудня 2002 року.
Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» № 2998-12 від 05.02.93 р.
Постанова Кабінету Міністрів «Про додаткові соціальні гарантії для малозабезпечених сімей з хворими дітьми та з дітьми першого і другого року життя» № 66 від 8.02.94 р.
Закон «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-12 від 28.02.91 р.
Постанова Кабінету Міністрів «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків» № 226 від 5.04.94 р.
Постанова Президії ВР «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту населення в зв'язку з прийняттям Верховною Радою України Акта проголошення незалежності України» № 1470-12 від 30.08.91 р.
Постанова Кабінету Міністрів «Про безплатний проїзд пенсіонерів на транспорті загального користування» № 354 від 17.05.93 р.
Закон «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» № 3721-12 від 16.12.93р.
Закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-12 від 22.10.93 р.
Постанова Кабінету Міністрів «Про порядок надання пільг, передбачених законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 94 від 16.02.94 р.
Декрет Кабінету Міністрів «Про пільги Героям Радянського Союзу і повним Кавалерам ордена Слави» № 37-93 від 23.04.93 р.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Вища школа., 1997.
Деркач Н.И., Гордеєва Л.П., Бюджет и бюджетний процесс в Украине. - Днепропетровск “Пороги”, 1995.
Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д'яконова І.І., Бюджет і фінансова політика України.- К., “Наукова думка”, 1997.
Ляшенко Г.П. Роль фінансів у державному регулюванні економічного та соціального розвитку // Фінанси України №5, 2003 рік
Общая теория финансов: Учебное пособие / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.А. Держава, податки, бізнес. - К.: Либідь, 1992.
Фінансове право: Підручник / під ред. Л.К. Воронова. - Х., Фірма “Консул”, 1998.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. Навчальний посібник. Київ, НІОС. 2000.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Сутність і критерії ефективності системи соціального захисту, принципи та джерела його фінансового забезпечення, склад та структура видатків. Фінансове забезпечення соціального захисту населення Пенсійним фондом, його ефективність, фактори впливу.
курсовая работа [763,2 K], добавлен 22.11.2014Сутність, форми, види і призначення соціального захисту населення, джерела та механізм його фінансування. Аналіз складу і структури системи соціального захисту населення в Україні, оцінка динаміки соціальних виплат і гарантій, шляхи її вдосконалення.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 14.04.2013Соціальний захист - перерозподіл суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують з боку суспільства особливої підтримки. Цільові позабюджетні фонди - важливе джерело фінансового забезпечення соціального захисту населення.
статья [321,0 K], добавлен 21.09.2017Економічна сутність системи недержавного пенсійного забезпечення. Проблеми та недоліки сучасної системи оподаткування в галузі додаткового пенсійного забезпечення. Комплексний аналіз діяльності системи недержавного пенсійного забезпечення в Україні.
дипломная работа [2,4 M], добавлен 24.11.2011Видаткова частина державного бюджету, фактори, що на неї впливають. Економічна сутність соціальних видатків, їх характеристика в Україні. Напрямки вдосконалення видатків на соціальний захист. Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення.
курсовая работа [116,8 K], добавлен 15.12.2011Пенсійний фонд України: призначення й напрями використання. Фонд соціального страхування. Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи й соціального захисту населення. Позабюджетні фонди органів місцевого самоврядування.
курсовая работа [59,5 K], добавлен 24.02.2011Сутність фінансів, як інструмента вирішення соціальних проблем. Види соціальних гарантій населення. Стан фінансового забезпечення соціальних гарантій в Україні, аналіз їх динаміки за останні роки. Механізм підвищення соціальних гарантій населення.
курсовая работа [760,6 K], добавлен 13.02.2010Процес старіння населення та зростання частки осіб пенсійного віку. Соціальне та фінансове навантаження на працююче населення країни. Розвиток системи недержавних пенсійних фондів (НПФ). Аналіз загальних джерел фінансового забезпечення діяльності НПФ.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 29.04.2011Формування та етапи розвитку податкової системи України. Суть спрощеної системи оподаткування та нарахування Єдиного соціального внеску. Порівняльний аналіз сплати податків підприємствами-аналогами. Оптимізація основних напрямків діяльності господарства.
дипломная работа [587,0 K], добавлен 16.05.2012Сутність спрощеної системи оподаткування в Україні та організаційні засади її функціонування. Особливості переходу на спрощену систему оподаткування для підприємців. Ставки єдиного податку та методика розрахунку, нарахування єдиного соціального внеску.
дипломная работа [82,3 K], добавлен 18.04.2011
