Державний борг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний борг

Зміст

Вступ

1. Державний борг

1.1 Державний зовнішній борг

1.2 Обґрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні

2. Державний борг в цифрах

3. Вдосконалення управління державним боргом

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Існування державного боргу на сьогодні є об'єктивно обумовленим явищем для країн з ринковою економікою. В період трансформації економіки питання державного боргу є актуальними і для України. Кожна держава, бажаючи найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, намагається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси -- зростання державного боргу. Для України Ця проблема є на сьогодні найбільш суттєвою та гострою. Дефіцит державного бюджету протягом 1992 -- 1999 років, а також неефективне використання залучених державою позик призвели до значного зростання державного боргу України.

Отримуючи державні позики, країна має змогу використовувати додаткові можливості, що відкриваються перед нею. В умовах сталого розвитку економіки, при відсутності надзвичайних ситуацій за допомогою податків держава отримує достатньо коштів для свого нормального функціонування. За надзвичайних умов податкових коштів недостатньо. Вийти із скрутного становища держава може, уклавши угоду позики. Все це є начебто позитивним моментом, але, як застерігає А. Сміт у роботі "Исследование о природе и причинах богатства народов", цьому явищу притаманні й негативні риси. Так, збільшення кількості отриманих позик призводить до зростання державного боргу, що може спричинити банкрутство держави як позичальника.

Скільки ж позик може отримувати держава, аби її заборгованість не мала негативних наслідків як для економіки, так і для національної безпеки? Чи необхідно регулювати співвідношення між внутрішньою і зовнішньою заборгованістю?

Ці проблеми здавна хвилювали вчених та уряди держав. Визначення критичного розміру державного боргу -- важливий момент при застосуванні кредитного механізму. Вивчаючи проблеми розвитку державного боргу та його наслідки, М. Боголєпов попереджав, що відмова якої-небудь нації оплатити свої борги може призвести до захоплення майна або землі, що належать країні-боржнику. Кредитор користуватиметься захопленим доти, доки боржник не поверне своїх боргів.

Від такого захоплення не звільняється і приватна власність громадян, що проживають у державі, уряд якої призвів до банкрутства. Приватна власність громадян неспроможної держави розглядається щодо іншої держави як власність усього народу. Прикладом цього можуть бути Єгипет, Туніс, Конго, Греція, Іспанія, Португалія, Перу та багато інших країн, які "... жорстоко поплатилися за те, що допускали уряди своїх країн безконтрольно вдаватися до небезпечного джерела -- до державного кредиту".

При отриманні внутрішньодержавних позик держава вилучає кошти, які б могли бути використані для виробництва. Тому послідовники А. Сміта вважали, що державне споживання не є продуктивним і не створює нових цінностей, а тому залучені державою кошти були втрачені для народного господарства.

Більш критично до розвитку державного кредиту ставився Мальтус. Погоджуючись із необхідністю використання державних позик під час війни, він зазначав, шо великий державний борг -- це рак, «який роздирає політичне життя народу та його добробут».

Дуже яскраво змалював сутність державного кредиту Ж.Б. Сей, зауважуючи, що це нова зброя, жахливіша за порох, зброя, якою держави повинні користуватись під страхом політичного знищення.

Таке однозначне ставлення вчених до зростання розмірів державних боргів впливало на кількість і розміри угод, які укладалися урядами. Але зростання боргів не призвело до очікуваного кризового стану, і водночас багатство країн зростало у зв'язку із розвитком промисловості й торгівлі. Після цього погляди на державний кредит почали змінюватися, оскільки держава-боржник не стає біднішою, а борги приводять до розвитку промисловості. Тоді Карл Дитцель проголосив, що народ стає тим заможнішим, а народне господарство квітучішим і передовішим, ніж більшу частину загальнодержавних видатків поглинають процентні платежі за державним боргом. Державний кредит він відносив до "благословенних інститутів" нової епохи людського розвитку і вважав найвизначнішим важелем народногосподарського розвитку. На думку К. Дитцеля, "кредит держави -- архімедова точка опори, що піднімає світ з обох полюсів".

В нашій роботі ми спробуємо розібратися, що ж таке державний борг, розглянемо його функції, завдання, спробуємо сформулювати основні напрямки покращення управління державним боргом.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких завдань:

1) розглянути основні поняття в сфері державного боргу;

2) проаналізувати державний борг в цифрах;

3) спробувати сформулювати основні напрямки покращення управління державним боргом.

Об'єктом дослідження є державний борг і його характерні риси.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Державний борг

1.1 Державний зовнішній борг

Інтенсивне залучення іноземних кредитів під гарантії уряду у різноманітних формах і на різних умовах закономірно веде до утворення зовнішнього державного боргу.

Аналізуючи проблему зовнішнього боргу України, доцільно зупинитися на таких аспектах проблеми: а) причини, що викликають зростання державного боргу країни; б) розміри зовнішнього державного боргу та його динаміка; в) можливі соціально-економічні наслідки, до яких призведе зростання зовнішнього державного боргу в Україні; г) заходи, що їх було б доцільно вжити для того, аби загальмувати зростання зовнішнього державного боргу в Україні, а ще краще -- припинити його зростання.

У зовнішньому боргу знаходить кількісний узагальнюючий вираз отримання під гарантії уряду та його агентів іноземного позичкового капіталу. Якісна характеристика такого боргу пов'язана й випливає з його кількісної характеристики за певних меж. Перевищення меж веде до створення і поглиблення кризових явищ у країні.

У міжнародній практиці для оцінки стану державного боргу використовуються різноманітні показники. Світовий банк, наприклад, вважає критичним рівень державного зовнішнього боргу, який відповідає 50% ВВП. Рада національної безпеки Російської Федерації вважає максимально допустимим показник потреби держави в обслуговуванні й погашенні внутрішнього боргу з податкових надходжень зведеного бюджету на рівні 25%. Україна не має на сьогодні своїх узаконених напрацювань щодо критичних показників економічної безпеки країни по державному боргу.

У міжнародній практиці при визначенні меж зовнішньої державної заборгованості використовують показники відношення зовнішнього державного боргу до ВВП та експорту країни і відношення обслуговування зовнішнього державного боргу до експорту країни. За цією класифікацією Україна має відносно низький рівень державної заборгованості, який, проте, характеризується тенденцією до зростання.

Але слід зауважити, що в 90-ті роки 20-го століття зовнішня частина державного боргу навіть характеризувалася як фактор глобалізації міжнародних фінансових відносин. Сучасна світова економіка має яскраво виражений борговий характер, що власне і стало однією з причин фінансової глобалізації. До зовнішнього фінансування звертаються практично всі сучасні країни. Різниця лише в якісному положенні країн при таких зверненнях. Наприклад, промислове розвинені країни одночасно є і кредиторами, і дебіторами. Якщо ж говорити про країни, що розвиваються, або про країни з перехідною економікою, то вони, як правило, є лише дебіторами Залежність кожної країни від зовнішніх запозичень з кожним роком зростає. Останнє призводить до того, що у світі постійно відчувається фінансова несталість, її вже навіть називають характерною рисою глобальної світової економіки.

Україна відрізняється від більшості європейських країн недостатністю (практично катастрофічною) внутрішніх заощаджень. Це можна пояснити багатьма причинами, зокрема колишнім колоніальним становищем країни. Однак будь-які пояснення не зменшують об'єктивних потреб у ресурсах для перебудови економіки. Останнє і викликало стрімке зростання зовнішнього боргу протягом короткого періоду (90-х років). Саме таке зростання і характеризується як одна з вагомих проблем.

Зовнішній державний борг України являє собою заборгованість держави за непогашеними зовнішніми позиками і невиплаченими відсотками за ними на певну дату. Він складається із заборгованості даної держави міжнародним і регіональним банкам, урядам, приватним іноземним банкам, корпораціям і міжнародним фінансовим організаціям. До зовнішнього державного боргу, звичайно, відносять борги, платежі за якими провадяться в іноземній валюті або в товарах і послугах і які впливають на платіжний баланс.

Державний зовнішній борг країнам СНД фіксується відповідними міжурядовими угодами.

Так наприклад, заборгованість України за поставлений з Туркменистану ще в 1993 році природний газ було реструктуризовано і оформлено міжурядовою угодою від 05.11.1994 р. "Про реструктуризацію державного боргу України Туркменистану за 1993 рік". Загальна сума за угодою -- 723,44 млн. дол. Залишок заборгованості на кінець 1996 року становив 704,3 млн. дол. З 1997 року відповідно до умов зазначеної міжурядової угоди почалося погашення основної суми боргу.

Заборгованість України за поставлений з Російської Федерації у 1994 році природний газ було реструктуризовано і оформлено угодою між урядом України та PAT "Газпром" про принципи врегулювання заборгованості України за поставки російського газу в 1994 році та забезпечення поточних платежів за поставку природного газу в 1995 році. Загальна сума за угодою -- 1,4 млрд. дол. На всю суму в 1,4 млрд. дол. у 1995 році на виконання Указу Президента України від 05.10.1995 № 912 "Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року" було випущено облігації.

Допомога від Міжнародного валютного фонду яку отримує Україна спрямована на стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи. Всі кошти, одержані від реабілітаційної позики, використовуються на обслуговування державного зовнішнього боргу, покриття планового дефіциту бюджету, виплати за простроченими платежами на придбання енергоносіїв.

При цьому слід зазначити, що кредити МВФ є найбільш дешевими для України, найбільш вигідними у порівнянні з іншими кредитними лініями. Окрім того, сам факт підтримки МВФ, як вважають фахівці, є індикатором для іноземних інвесторів.

Кошти від Світового банку спрямовуються на підтримку бюджету, а також на структурну перебудову економіки, фінансування програм розвитку окремих її секторів.

Зокрема, для фінансування дефіциту бюджету надаються кредитні кошти за проектами реформування фінансового сектора, розвитку підприємств, реструктуризації сільського господарства, реформування державного сектора, управління державними ресурсами.

Проте затримки кредитів нашій країні зазвичай пов'язані з порушеннями окремих положень меморандумів, підписаних Урядом України та позичальниками.

Зростання зовнішнього державного боргу у минулих роках було зумовлено, у першу чергу, отриманням нових надходжень за позиками Європейського Співтовариства, а також залученням зв'язаних (товарних) іно кредитів, насамперед за кредитними лініями США, Італії та Японії. Ставка українського уряду на зростання запозичень на зовнішньому ринку пояснюється тим, що іноземні позики дешевші, ніж внутрішні, і надаються на довгостроковій основі.

За характером утворення й управління державний зовнішній борг України можна поділити на три етапи. Перший етап охоплює період 1992--1994 років. У 1992 році на підставі постанови Президії Верховної Ради України від 15 липня уряд почав залучати кредити під державні гарантії. За цей час під державні гарантії було залучено близько одного мільярда доларів, із яких лише 104,9 млн. було погашено в першому періоді. Протягом 1993 року державний зовнішній борг становив 3,624 млрд. доларів, у тому числі борг зріс на 2,7 млрд. доларів -- за рахунок урегулювання заборгованості перед Російською Федерацією.

Другий етап розпочався з кінця 1994 року і тривав до 1996 року. У 1995 році відбулося значне зростання державного зовнішнього .боргу порівняно з 1994 роком -- на 70%, із яких 46% пов'язано з початком освоєння ресурсів міжнародних фінансових організацій, а 24% припадає на зростання боргу перед країнами СНД.

З метою врегулювання прострочених боргових зобов'язань України перед Російською Федерацією 20 березня 1995 року було укладено Міжурядову угоду про реструктуризацію заборгованості України за державними кредитами, наданими Росією в 1993 році. Згідно з цією угодою було реструктуризовано платежів на загальну суму 1,130 млрд. доларів, протягом 1995--1996 років відбувалася сплата лише відсотків за кредит. Термін погашення цього кредиту починався з 1997 року. Планові платежі з погашення основного боргу становили 68 млн. у 1997 році та згідно з існуючими оцінками 106,8 млн. доларів щорічно, починаючи з 1998 до 2007 року. Зазначені заходи дали змогу поліпшити структуру заборгованості за кредитами, одержаними від Російської Федерації, за рахунок пролонгації строків їх повернення і встановлення більш тривалого пільгового періоду.

Протягом другого етапу під державні гарантії було залучено іноземних кредитів в Україну на суму близько 950 млн. доларів.

Третій етап розвитку державного зовнішнього боргу розпочався в 1997 році і триває й досі. Відповідно до Закону України про державний бюджет на 1997 рік за рахунок надходжень із зовнішніх джерел дефіцит державного бюджету в 1997 році мав бути профінансований на суму 1,260 млрд. доларів. Залучення коштів від міжнародних фінансових організацій для фінансування дефіциту бюджету становило лише 311 млн. доларів, або 24,7% від запланованих у державному бюджеті надходжень.

Незадовільні темпи структурних зрушень в економіці, зокрема щодо скорочення дефіциту державного бюджету, та вплив світової фінансової кризи негативно позначилися на можливих обсягах та меті запозичення коштів із зовнішніх джерел. Таке недонадходження коштів із зовнішніх джерел було частково компенсовано додатковим залученням коштів шляхом продажу на внутрішньому ринку облігацій внутрішньої позики.

Визначальним для України є те, що після проголошення в 1991 році національного суверенітету соціально-економічна ситуація в країні різко погіршилась і системно-структурна криза набула хронічного характеру.

В Україні у системі зовнішніх платежів виник значний платіжний дефіцит, який із року в рік збільшувався. Це спричинилося до того, що Україна втратила можливість виконувати зобов'язання стосовно вже накопичених боргів, які зростали.

Дефіцит платіжного балансу негативно відбивався на стані державного бюджету, дефіцит якого також стрімко зростав. Ці диспропорції, що виникли в платіжній та бюджетній сферах, призвели до того, що Україна дедалі більше втрачала свій міжнародний статус.

Усі ці обставини стали причиною того, що Україна почала втрачати шанси на отримання пільгових кредитних ресурсів Фонду, а також не могла розпочати реалізації програми інвестиційних проектів зі Світовим банком, які могли бути спрямовані на здійснення структурних реформ .

Проте характеристика ситуації із зовнішніми боргами України мало чим відрізнялася від боргової ситуації в інших незалежних країнах, що утворилися в результаті розпаду колишнього СРСР. Усі ці країни з точки зору існуючих норм міжнародної класифікації належали до країн з порівняно невеликою заборгованістю.

Розглядаючи проблему зовнішнього боргу, передусім слід зазначити два аспекти його взаємозв'язку з системою фінансової безпеки держави. По-перше, з точки зору позитивного впливу міжнародної фінансової допомоги (за відсутності власних коштів) на задоволення нагальних потреб України, а відтак -- відносного покращення стану її фінансової безпеки. Виходячи з того, що обсяги зовнішньої фінансової допомоги закладено у бюджет, її неотримання або несвоєчасне отримання чи отримання в менших розмірах означатиме загрозу бюджетній (а відтак і фінансовій в цілому) безпеці України, загальмує виконання цілого ряду програм, призведе до погіршення і без того не ідеального платіжного балансу. Це, в свою чергу, може поставити під сумнів успішність проектів випуску українських єврооблігацій, позначитися на процесі іноземного інвестування в нашу країну тощо. По-друге, з точки зору досягнення надмірних по відношенню до узагальнюючих об'ємних економічних показників розмірів зовнішнього боргу та коштів на його обслуговування, а відтак -- погіршення стану фінансової безпеки держави. Тобто за інших рівнозначних умов виникає потреба у пошуку так званої золотої середини, коли б поточні потреби держави задовольнялися без шкоди для її подальшого поступального соціально-економічного розвитку. Контроль же за дотриманням такого співвідношення можливий за умови впровадження відповідних індикаторів цього аспекту фінансової безпеки держави.

Високий розмір зовнішнього боргу України як в абсолютному, так і у відносному виразі, велика кількість ресурсів, які відвертаються на його обслуговування, надають особливої гостроти розв'язанню проблеми зовнішньої заборгованості. Ефективне управління зовнішнім боргом неможливе без постановки чітких цілей і створення механізму для їх реалізації. Це можна вважати одним із пріоритетних завдань економічної політики, вирішення якого дало б змогу зменшити навантаження на бюджет з обслуговування зовнішньої заборгованості та оптимізувати політику залучення нових запозичень.

Управління зовнішнім боргом -- процес циклічний і багатостадійний. Цикл управління зовнішнім державним боргом, як і кожним боргом узагалі, має три стадії: залучення, розміщення (використання) і погашення (виплата відсотків і основної частини боргу). Відповідно система управління зовнішнім державним боргом означає управління всіма стадіями циклу.

Управління залученням зовнішнього боргу може базуватись як на прямому державному управлінні, так і на побічних методах, що включають надання державних гарантій і нормативно -- адміністративне регулювання залучення негарантованих кредитів приватними фірмами. Проте державне управління залученням зовнішнього боргу, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, який визначає граничні розміри зовнішніх державних запозичень і державних гарантій на поточний бюджетний рік.

Необхідно наголосити, що політика, яку проводить український уряд, орієнтується на значні зовнішні запозичення.

Управління розміщенням зовнішнього боргу характеризується як ключовий активний елемент системи управління зовнішнім боргом. Можна виділити три способи можливого використання залучених ресурсів:

-- фінансове розміщення, коли із зовнішнього джерела здійснюється фінансування інвестиційних проектів і розвитку економіки. Цей спосіб є найпрогресивнішим видом використання зовнішнього боргу. При цьому надзвичайно важливим е відбір конкурентних високоефективних інвестиційних проектів, які б забезпечували повернення одержаних ресурсів;

-- бюджетне використання, при якому залучені ресурси спрямовуються на фінансування поточних бюджетних витрат, у тому числі на обслуговування зовнішньої заборгованості. Цей спосіб використання ресурсів, що залучаються з міжнародного ринку, -- найменш ефективний з існуючих;

-- змішане бюджетно-фінансове розміщення, коли запозичення використовуються як на фінансування поточних бюджетних потреб, так і на розвиток економіки в цілому.

В українській практиці великого поширення, на жаль, набув найменш ефективний спосіб -- нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи й обслуговування існуючого зовнішнього боргу. Так наприклад, на обслуговування і погашення державного боргу в 1998 році було затрачено майже 10 млрд. гривень, що відповідає 95% усіх доходів державного бюджету за цей час. На цю мету було витрачено 93% усіх зовнішніх і внутрішніх запозичень.

Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень.

У вітчизняній практиці суттєву роль в обслуговуванні заборгованості відіграють нові запозичення.

Зовнішні запозичення є виправданими, якщо вони проваляться з метою виробничих вкладень коштів. Запозичення для споживання слід допускати лише у загрозливо скрутних ситуаціях. Для повернення ж кредитів, взятих на виробничі потреби, та уникнення загрози платіжному балансу країни необхідно, щоб проценти за цими кредитами були нижчими за темпи зростання експорту. Так в Україні протягом 1997-99 pp. спостерігалася протилежна ситуація (у 1997 році обсяг експорту порівняно з 1996 роком не змінився, а в 1998-99 pp. - скоротився. Зовнішні ж позики залучалися під ставки до 22 % на рік).

Останній факт дає підстави для висновку про необхідність більш впевненого відходу від політики імпортозаміщення і переходу до більш активного форсування експорту.

1.2 Обґрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні

Розвиток теорії державної економічної політики та суспільних фінансів у XX столітті дав змогу зробити висновок про ускладнення і диференціацію концепцій державного боргу. Найсуперечливішою на сьогодні залишається проблема імовірності перекладання на суспільство тягаря при виникненні, обслуговуванні та погашенні внутрішнього боргу.

Найсуттєвішою з методологічних помилок, на думку Дж. М, Б'юкенена, яка внесла багато протиріч в означену проблему, є нинішня методологія обліку національного доходу, яка не враховує чинників майбутніх періодів і складових господарюючих елементів суспільства. Рамки аналізу при використанні нинішньої методології обліку національного доходу обмежуються лише впливом державного боргу на макроекономічні змінні, а саме на визначення можливості використання залучених державою ресурсів у приватному виробництві.

За такого підходу не враховується індивід, а суспільство розглядається як певне "ціле з усвідомленою поведінкою". Це припущення вступає у протиріччя з фундаментальними принципами соціальної організації демократичного індивідуалістичного суспільства, де індивід (або сім'я) є базисним, за філософським визначенням, суб'єктом господарювання. Таке абстрагування робить недостовірними й висновки про наявність чи відсутність внутрішньоборгового тягаря в суспільстві, воно не може бути розкладене на одиниці господарювання. Для висвітлення цього твердження необхідно зіставити дві сторони рахунків -- тягар і вигоди для платників податків -- так, щоб на балансі залишилися чиста вигода або чистий тягар.

На нашу думку, невиплати заробітної плати або односторонньо не виконані зобов'язання держави перед населенням необхідно трактувати як специфічну форму "кредитування" держави з боку громадян, що відображається у статистиці як внутрішня заборгованість держави і не входить до складу внутрішнього боргу. У вітчизняній економічній науці це явище не знайшло адекватного трактування. Така ситуація можлива лише в економіці України, де мають місце методи державного адміністративного тиску на економічні суб'єкти. Це, у свою чергу, дає право твердити про наявність внутрішнього боргового тягаря в Україні для окремих індивідів.

Державний борг, що виникає внаслідок добровільних актів купівлі-продажу.

Так звана неокласична концепція "альтернативних витрат", що висвітлюється у працях Ф. Найта і Б. Оліна, згідно з якою ціна ресурсів визначається залежно від їхньої граничної продуктивності в альтернативних виробничих процесах державних боргових зобов'язань, не накладає жодного тягаря на платників податків при його виникненні (альтернативним залученням коштів під державну програму могло б стати додаткове оподаткування). Тягар у такому разі лягає на платників податків лише в майбутніх періодах, оскільки буде зменшено їхні реальні доходи для подальшого перерозподілу між власниками кредитних зобов'язань уряду. Важливого значення при обчисленні тягаря внутрішнього боргу набувають як чинники виникнення дефіциту бюджету, так і напрями витратних програм. У разі непродуктивного використання залучених коштів не буде створено прибутків як основного джерела погашення боргу.

Внутрішній державний борг України складається із заборгованості держави перед юридичними особами, фізичними особами за залишками вкладів населення, що були централізовані Ощадбанком СРСР, і компенсації за ними, із заборгованості за розміщені державні цінні папери й суми нарахованого доходу за ними, із заборгованості перед банківськими установами, в тому числі й НБУ.

Всі боргові зобов'язання України забезпечуються державними цінними паперами і виступають у формі облігацій внутрішніх державних позик та державних скарбничих зобов'язань. За своїм призначенням державні цінні папери мають спрямовувати тимчасово вільні кошти господарюючих суб'єктів і населення на покриття дефіциту державного бюджету та фінансування витрат держави.

Ринок державних цінних паперів почав формуватися в Україні з кінця 1994 р. Значна частина ринку державних внутрішніх боргових зобов'язань припадає на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Протягом 1995 року в Україні було розміщено ОВДП (серед юридичних осіб) на 304 млн. грн.. Із 1996 р. на ринку починають здійснюватися операції купівлі-продажу ОВДП із фізичними особами. За рахунок випущених у 1996 р. ОВДП на фінансування державних витрат до бюджету було залучено 3 063 млн. грн.

На 01,01.1996 р. обсяг внутрішнього державного боргу становив 8,002 млрд. грн., у тому числі заборгованість за ОВДП дорівнювала 31,6% /8,8/. Протягом 1997 р. тенденція до накопичення внутрішнього державного боргу посилилася, у тому числі й за рахунок розширення ринку ОВДП. Якщо на початок 1997 р. сума зобов'язань Мінфіну України становила 2 369,95 млн. грн., то на початок 1998 р. вона досягла 8 547,84 млн. грн.. За цей період розмір зобов'язань Мінфіну за ОВДП зріс у 3,6 рази.

Зростання розмірів заборгованості за ОВДП відбувається як підсумок збільшення кількості проведених аукціонів, обсягів емісії та їхньої прибутковості. В умовах посилення боргової залежності держави, інфляційних процесів, кризи неплатежів та великого ступеня ризику уряд вимушений за рахунок зростання прибутковості стимулювати розміщення короткострокових ОВДП серед юридичних і фізичних осіб. Проведення такої грошово-кредитної політики призведе до формування негативної структури внутрішнього державного боргу, в якій найбільша питома вага припадає на короткострокові ОВДП. Висока прибутковість ОВДП призведе до того, що кошти потенційних інвесторів будуть спрямовуватися не у виробництво, а в ОВДП для фінансування дефіциту державного бюджету.

Складним і неоднозначним є питання про участь нерезидентів на ринку ОВДП. На початок 1997 р, близько 30% усіх ОВДП, які були в обігу на ринку, припадало на долю нерезидентів. За п'ять місяців 3997 р. їхня частка зросла на 17%". Така ситуація пояснюється зацікавленістю іноземних інвесторів ОВДП, але вона впливає на функціонування фінансового ринку країни. А останні події на фінансовому ринку Росії свідчать про можливість розвитку фінансової кризи у зв'язку зі швидким виходом нерезидентів із національного ринку. В умовах, коли нерезиденти допущені до участі на ринку ОВДП, держава має контролювати структуру ринку з метою передбачення дій нерезидентів.

Законом України " Про державний бюджет України на 1998 рік" граничний розмір внутрішнього державного боргу на 01.01.1999 р. встановлений у розмірі 16 961 069,9 тис. грн.. За три роки розмір внутрішнього державного боргу зросте більш ніж у 2 рази. Зрозуміло, що така ситуація призведе до зростання навантаження на державний бюджет України. Оцінюючи розмір навантаження на державний бюджет за допомогою визначення співвідношення, запланованих видатків з обслуговування державного боргу до суми бюджетних доходів, можна зробити невтішний висновок. У 1996 р. цей показник становив 10%, а у 1998 році зріс до 13,7%. Отже, критичного рівня, який становить 20--25%, Україна може досягти вже через 3--6 років.

2. Державний борг в цифрах

Сума поточної заборгованості України перед МВФ нині становить приблизно 18 млрд доларів США Водночас валові валютні резерви досягли близько 7 млрд доларів.

Не заглиблюючись у аналіз політичних економічно фінансових інвестиційних та інших наслідків можливого повернення Міжнародному валютному фонду одержаних від нього позик хотілося б акцентувати увагу на виборі стратегії і тактики реалізації цього заходу а також ознайомитися із інформацією про розміри державного боргу та витрат повязаних із його обслуговуванням і поверненням.

Основний обсяг державного боргу накопичено до 2000 року, протягом останніх років його розмір стабілізувався на рівні 14,1 -- 14,2 млрд доларів США

Незважаючи на проголошений урядом намір поліпшити протягом 2001 -- 2004 рр структуру державного боргу шляхом збільшення питомої ваги внутрішньої складової фактично вона лишається майже незмінною -- із значним переважанням зовнішньої складової.

З огляду на ці дані доречно нагадати відомий вислів «Кому уряд винен тому він і служить».

Ознайомившись із інформацією наведеною в таблиці 2.1 ми зможемо оцінити міру залежності уряду від його головних кредиторів.

Щодо витрат державного бюджету України з обслуговування та погашення державного боргу то вони за період із 1996 по 2002 рік перевищили 53 млрд гривень. Ця сума співставлена з розміром усіх видатків держбюджету країни на 2003 рік. Динаміку витрат державного бюджету України з обслуговування і погашення державного боргу наведено в таблиці 2.2.

Її аналіз свідчить про те, що стан фінансової та боргової кризи 1998 року незважаючи на проведені урядом реструктуризації майже всіх складових державного боргу витрати з його обслуговування та погашення зберігають стійку тенденцію до зростання. Так у 2002 році вони порівняно з 1999 р зросли на 2,2 млрд грн.. При цьому починаючи з 2000 року постійно збільшуються витрати з погашення державного боргу передусім -- зовнішніх боргових зобовязань (див таблицю 2.3)

Зауважимо що реструктуризації боргових зобов'язань проведені урядом протягом 1999--2002 років мали обмежений тимчасовий вплив на розв'язання боргової проблеми і не привели до зменшення боргового навантаження на економіку країни. Навпаки він навіть дещо зростає Так у 2000 р відношення витрат з обслуговування та погашення державного боргу до номінального ВВП становило 42% у 2003 р зазначении показник як прогнозується збільшиться до 49%. Це може негативно вплинути на перспективи зростання обсягів виробництва та ВВП а також на платіжний баланс країни. Динаміку темпів зростання витрат із обслуговування та погашення державного боргу порівняно зі зростанням ВВП відображено в таблиці 2.4

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету шляхом дороговартісних внутрішніх і зовнішніх запозичень, а також про подальше загострення боргової проблеми.

Особливе занепокоєння викликає загрозлива динаміка зовнішніх боргових платежів та їх значна питома вага яка переважає частку платежів. Із внутрішніх боргових зобов'язань (див таблицю 2.5), що також підтверджує наявність зазначених вище системних прорахунків.

Наведені в таблиці 2.5 показники свідчать про значну фінансову залежність України від іноземних кредиторів, а також про наявність надзвичайно великих ризиків для державного бюджету в разі значної девальвації гривні щодо іноземних валют передусім -- щодо долара США та Євро.

Така девальвація гривні вже нині відчутно впливає на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов'язань деномінованих у євро. Так якщо у 2002 році гривня буде девальвована відносно долара США лише на 106%, відносно євро -- на 185%.

Можливості щодо дострокового погашення державного боргу вже не перший рік передбачаються в законах про Державний бюджет України проте урядом та Міністерством фінансів України вони не реалізуються.

Водночас приймаючи остаточне рішення щодо дострокового погашення державного боргу слід в першу чергу обрати найефективніший для держави його варіант.

Таблиця 2.1 . Динаміка державного боргу
Показники	1996 р	1997р	1998 р	1999 р	2000 р	2001 р	2002 р	2003 р
Державний борг усього млн грн	20447	28337	52758	79829	77023	74 629 8	75 729 1	755543
млн доларів США	10801	14922	15395	15304	14173	14 085 1	14 201 7	14 171 3
Таблиця 2.2. Структура державного боргу
		ВІДСОТКИ
Показники	1996р.	1997р.	1998р.	1999р.	2000р.	2001 р	2002 р	2003 р
Внутрішній державний борг	182	36	255	187	27	282	282	271
Зовнішній державний борг	818	64	745	7З	73	718	71.8	729
Державний борг, усього	100	100	100	100	100	100	100	100
Таблиця 2.3. Динаміка структури державного боргу в розрізі найбільших кредиторів у 2003 році
Кредитори	Питома вага заборгованості у загальному державному борзі	Відхилення
	за станом на 01 01 2003 р	за станом на на 01 10 2003 р
Міжнародні фінансові організації	32,4	319	-05
Утому числі
Міжнародний валютний фонд	131	129	-02
уряди Іноземних держав	214	206	-08
зокрема Російської Федерації	125	119	-06
Іноземні комерційні структури (облігації зовнішньої держав)	180	204	+24
Національний банк України та український комерційні банки (позика отримана урядом із валютних резервів НБУ облігації внутрішньої державної позики)	282	271	-1 1
Таблиця 2.4. Динаміка витрат державного бюджету У країни з погашення державного боргу та обслуговування
Млн грн
Показники -	1996р.	1997р.	1998р.	1999р.	2000р.	2001 р.	2002р.	Усього
Обслуговування та погашення державного боргу всього	33220	69430	11 6180	67980	71973	83499	90617	53 289 9
У тому числі
зовнішнього державного боргу	20370	20570	3141 0	37340	38723	59124	58103	265640
внутрішнього державного боргу	1 2850	48860	84770	30640	33250	24375	32514	267259
Таблиця 2.5. Динаміка витрат із погашення державного боргу
Млн грн
Показники	2000 р	2001 р	2002 р	2003 р (план)
Обслуговування та погашення державного боргу всього	71973	83499	90617	119253
У тому числі
погашення державного боргу	26284	42963	6191 8	86005
відсоток до загальної суми обслуговування та погашення державного боргу	37	51	68	72
у тому числі
погашення зовнішнього державного боргу	9648	13862	35703	61143
відсоток до загальної суми обслуговування та погашення державного боргу	13	17	39	5
Таблиця 2.6. Порівняльні темпи зростання витрат із обслуговування й погашення державного боргу та зростання ВВП
ВІДСОТКИ
Показники	2000 р до 1999 р	2001 р до 2000 р	2002 р до 2001 р	2003 р (план) до 2002 р
Витрати з обслуговування І погашення державного боргу	59	160	150	316
ВВП	59	92	46	4 0 (прогноз)
Таблиця 2.7. Динаміка зовнішніх боргових платежів
	ВІДСОТКИ
Показники	1999 р	2000 р	2001 р	2002 р	2003 р (план)
Платежі з обслуговування 1 погашення державного боргу всього	1000	1000	1000	1000	1000
У тому числі
ЗОВНІШНЬОГО	550	540	710	640	750
внутрішнього	450	460	290	360	250

3. Вдосконалення управління державним боргом

Управління внутрішнім державним боргом передбачає певні заходи по випуску, розміщенню, обігу та обслуговуванню державних боргових зобов'язань, зміні умов раніше випущених позик. Для зовнішнього державного боргу це заходи по отриманню та поверненню зовнішніх кредитів. Темпи збільшення державного боргу необхідно обмежити перш за все шляхом скорочення бюджетних витрат на управління, оборону, підтримку збанкрутілих підприємств та росту податкових надходжень.

В умовах значного зростання державної заборгованості та дефіциту бюджету держава може використовувати рефінансування державного боргу. Рефінансування означає погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Рефінансування активно використовується в операціях по обслуговуванню зовнішнього державного боргу при умові економічної та політичної стабільності країни-боржника.

В управлінні державним боргом використовуються також такі заходи як конверсія, консолідація, обмін облігацій по регресивному співвідношенню, відстрочка погашення та анулювання позик.

Конверсія - це зміна дохідності позик. Вона може передбачати як зменшення, так і збільшення дохідності державних цінних паперів. Консолідація позик - це зміна її терміну в бік збільшення. Можливе об'єднання консолідації з конверсією.

Обмін облігації по регресивному співвідношенню означає, що декілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Цей новий захід ефективний, коли погашення раніше випущених облігацій і сплату процентів по ним необхідно здійснити в нових повноцінних грошах.

Відстрочка погашення позик використовується урядом у випадках, коли випуск нових позик не приносить економічного ефекту, оскільки більша частина надходжень від нових позик спрямовується на погашення та виплату процентів по старим позикам.

При відстрочці погашення позик не тільки продовжуються строки, але й зупиняється виплата доходів. В цьому відмінність відстрочки погашення від консолідації позик, при якій власником облігацій продовжує поступати доход.

Анулювання державного боргу - це надзвичайний захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов'язань по випущеним позикам. Це звичайно є наслідком переходу влади до нових політичних сил.

Структура державних боргових зобов'язань України включає: кредити від міжнародних фінансових організацій - МВФ, Світового банку, ЄБРР; державний кредит від іноземних держав та приватних банків; заборгованість держави по державним цінним паперам; інші кредити, отримані вітчизняними підприємствами під гарантії уряду; заборгованість уряду за кредити від НБУ та комерційних банків; заборгованість держави з невиплаченої заробітної плати та іншим соціальним виплатам; заборгованість держави щодо компенсації заощаджень в установах Ощадбанку.

Взявши до уваги складну ситуацію, що склалася із тенденцією росту державного боргу, а також з ефективністю та доцільністю використання кредитних ресурсів держави, було б непогано розробити і реалізувати відповідну державну програму поєднання адміністративних і економічних методів управління державними кредитними ресурсами. Крім того, важливо знаходити шляхи подолання заборгованості, не збільшуючи її, та ефективно використовувати кредити, що давало б можливість не лише покривати витрати на позики, а й отримувати прибуток.

Основні напрямки погашення державної заборгованості України:

використання коштів, отриманих від грошової приватизації (за умови реальної оцінки вартості об'єктів, що підлягають приватизації);

спрямування коштів на структурну перебудову економіки, виділення пріоритетних галузей і підприємств, які можуть найближчим часом бути конкурентноспроможними на внутрішньому і зовнішньому ринку;

створення більш дієвого контролю за системою оподаткування й податкових надходжень до бюджету;

рішуче проведення приватизаційних процесів, в тому числі приватизації землі й використання коштів від продажу підприємств, які збанкрутували або нерентабельні.

Всі боргові зобов'язання України забезпечені державними цінними паперами і виступають у формі облігацій внутрішньої державної позики та державних скарбничих зобов'язань. За призначенням державні цінні папери мають спрямовувати тимчасово вільні кошти населення та організацій на покриття дефіциту державного бюджету та фінансових витрат держави. Всі процеси, що відбуваються в економічному житті держави знайшли відображення в державному бюджеті: незбалансованість бюджету, ріст державного дефіциту і ріст державного боргу. Уряд держави намагається збалансувати доходи і видатки державного бюджету за рахунок отриманих державних позик із внутрішніх та зовнішніх джерел або скорочення державних видатків.

Коштами, що отримані за кредитними лініями ззовні та облігацій внутрішньої державної позики вочевидь не вистачає. Останнім часом Уряд України великі надії пов'язує із зростанням надходжень зі світового ринку позикових капіталів. Міжнародні кредитні відносини сприяють “переливанню” позикових капіталів із країн, де існує їх надлишок, до країн, де відчувається їх дефіцит. Такі відносини вигідні для обох сторін, оскільки кредитор при наданні таких позик отримує більший процент доходу за користування позикою, ніж у капіталонадлишкових країнах, а позичальник сплачує процент менший, ніж його сплачує решта позичальників у капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється економічними можливостями користування позиками та й вигіднішими умовами залучення коштів (оскільки процент за користування позиками на внутрішньому ринку значно перевищує процент, що необхідно сплачувати при отриманні зовнішніх позик). Залучення позикових коштів зі світового ринку позикових капіталів має стимули для економічного зростання держави. Часто кошти, що видають міжнародні кредитні інститути, надаються на певних умовах. Такі умови можуть бути не лише фінансовими, а й такими, що визначають окремі напрямки внутрішньополітичної діяльності Уряду (проведення певної монетарної, економічної та соціальної політики, прийняття конкретних законопроектів).

Виконання цих умов може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, розвитку тільки переробних галузей економіки, зростанню соціальної напруженості та інших негативних явищ. Такі “стабілізаційні” програми не сприяють не відродженню виробництва, а формуванню економіки колоніального типу. Тому в умовах необхідності залучати кошти зі світового ринку позикових капіталів для України необхідно віддавати переваги прямим іноземним інвестиціям. Крім того, збільшувати можливості щодо залучення додаткових коштів в Україні треба й за рахунок виходу на міжнародний ринок.

Значний бюджетний дефіцит початкового етапу трансформації визначив основні напрямки монетарної політики, експансіоністський характер якої полягав у кредитуванні уряду. Емісійно-кредитна підтримка дефіцитного фінансування виявилась домінуючим фактором формування структури внутрішнього боргу України.

Не зважаючи на те, що частина внутрішнього боргу, оформлена у вигляді облігацій внутрішньої державної позики, займає відносно незначну величину в структурі внутрішньої заборгованості держави, вже на сьогодні намітились кризові тенденції на ринку державних цінних паперів. Конвергенційність просування ринкового середовища у сферу державних зобов'язань позначається на необхідності створення ринку державних цінних паперів. Зовнішній борг, як елемент слабкого впливу на збільшення сукупного попиту в умовах жорстких бюджетних обмежень і відсутності внутрішніх джерел формування дефіциту перетворюється на засіб капіталізації економічного зростання та структурних перебудов.

Оскільки значна питома вага зовнішнього боргу виникає внаслідок видачі державних гарантій нерезидентам, то політика, спрямована на окреслення вузьких рамок механізму видачі гарантій має йти поряд із загальною політикою державних заперечень. Орієнтація у процесі погашення дефіциту бюджету на порівняно дешеві кредити міжнародних фінансових організацій та вихід на європейські ринки є домінуючою тенденцією на найближчі роки, а збільшення співвідношення між внутрішнім та зовнішнім державним боргом можливе у середньо та довгостроковій перспективі і пов'язано із поступовим пожвавленням внутрішніх нагромаджень.

Тому пропорції на короткострокову перспективу:

зменшення дефіциту бюджету з поступовим виведенням його на нульовий рівень (це ми бачимо на прикладі нещодавно затвердженого бюджету на 2000 рік);

максимально можливе розширення кола суб'єктів державного кредитування з наступною ротацією ресурсів по фінансам населення, що сприятиме побудові довгострокових приватних доходів на внутрішньому ринку;

подальша експансія на міжнародний ринок, приватний капітал та подальша співпраця з міжнародними фінансовими організаціями, кредити яких мають найбільшу питому вагу;

активізація боргового менеджменту, спрямована на розширення реформування структури боргу та інструментів запозичень.

Комплекс цих заходів дає змогу вивести державні фінанси на шлях довгострокової стабілізації.

Проблема державного кредиту важлива для України і для інших держав. Учені не мають одностайної думки щодо її розв'язання. Аналіз і висновки з боргової залежності України свідчать, що необхідно розробити єдину комплексну програму з управління внутрішнім та зовнішнім державним боргом.

державний зовнішній борг заборгованість

Висновки

Всі процеси, що відбуваються в економічному житті держави, знайшли відбиття у державному бюджеті: незбалансованість бюджету, постійно зростаючий бюджетний дефіцит і внаслідок цього зростаючий державний борг. Уряд держави намагається збалансувати доходи і видатки державного бюджету за рахунок отримання додаткових позик із внутрішніх та зовнішніх джерел або скорочення державних видатків. Коштів, що отримуються за кредитними лініями ззовні та ОВДП всередині держави, вочевидь не вистачає.

Останнім часом уряд України великі надії пов'язує із зростанням надходжень зі світового ринку позикових капіталів. Міжнародні кредитні відносини сприяють переливу позикових капіталів із країн, де існує надлишок позикових капіталів, до країн, де відчувається їх дефіцит. Такі відносини вигідні для обох сторін, оскільки кредитор при наданні таких позик отримує більший процент доходу за користування позикою, ніж у капіталонадлишкових країнах, а позичальник сплачує процент нижчий, ніж його сплачує решта позичальників у капіталодефіцитних країнах. Зацікавленість уряду пояснюється як можливостями залучення додаткових коштів, тривалішими строками користування позиками, так і вигідними умовами залучення коштів (оскільки проценти за користування позиками на внутрішньому ринку значно перевищують проценти, що їх необхідно сплачувати при отриманні зовнішніх позик).

Залучення додаткових коштів зі світового ринку позикових капіталів має стимулювати економічне зростання держави. Часто кошти, що виділяються міжнародними кредитними інститутами, надаються під певні умови. Такі умови можуть бути не лише фінансовими, а й такими, що визначають окремі напрямки внутрішньополітичної діяльності уряду (проведення певної монетарної, економічної та соціальної політики, прийняття конкретних законопроектів тощо).

Виконання цих умов може призвести до формування незахищеного внутрішнього ринку, розвитку тільки переробних галузей економіки, зростання соціального напруження та інших негативних явиш. Такі "стабілізаційні" програми сприяють не відродженню виробництва, а формуванню економіки колоніального типу. Тому в умовах необхідності залучення коштів зі світового ринку позикових капіталів переваги мають надаватися прямим іноземним інвестиціям. Збільшувати можливості щодо залучення додаткових коштів в Україну треба й за рахунок виходу України на міжнародний ринок облігацій (певний досвід наша держава вже має).

Усе викладене вище свідчить, що ця проблема важлива як для України, так і для інших держав. Учені не мають одностайної думки щодо її розв'язання. Аналіз і висновки з боргової залежності України свідчать, що необхідно розробити єдину комплексну програму з управління внутрішнім та зовнішнім державним боргом.

В нашій роботі ми розглянули що таке державний борг, розглянули його функції, завдання, сформулювати основні напрямки покращення управління державним боргом, чим і досягли основної мети даної роботи.

Список використаних джерел

Асадчев В.М.,Борги і заборгованість. Різна природа -- спільна проблема. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 8, 1998.

Башинська О.М. Формування та обслуговування державного зовнішнього боргу. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 12, 2000.

Бровкова Е.Г., Прондус И.П. Финансово-кредитная система государства. -- К.: Сирин. -- 1997.

Бюджетна система України. Навчальний посібник. Під ред. докт. економ. наук проф. Юрія С.І. та канд екон. наук Бескида Й.М. Київ. “НІОС” 2000.

Вахненко Т. - Державний борг України: шляхи виходу з кризи. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 12, 2000.

Вахненко Т. - Напрями вдосконалення боргової політики держави. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 5, 2002.

Вахненко Т.--Тягар державного боргу: теоретичний аспект. Економіка України. Науково-теоретичний журнал. № 3, 1998.

Вісник податкової служби України. Журнал податкової адміністрації.

Галабурда М.К. Обґрунтування ролі внутрішнього боргу в Україні. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 9, 2002.

Государственные финансы. Учебник под редакцией д.з.н. Федосова В.М.. - К.-. Либідь. - 1991.

Держава-Податки-Бізнес // Під ред. Андрущенко ВЛ., Федосова В.М., Суторміної В.М. - К.: Либідь. - 1992.

Дисштак ОД. Державні фінанси України: Навч. посібник. -- К.: Вища школа, 1997.

Єпіфанов А.0., Сало В.І., Д'яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. -- К.: Наукова думка. -- 1997.

Кваснюк Б. - Державний борг України та його економічні наслідки. Економіка України. Науково-теоретичний журнал. № 12, 2000.

Кириленко О.П. Фінанси. -- Тернопіль: Економічна думка. -1998.

Козюк В.В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України . Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 5, 1999.

Кравченко В.І. Фінанси місцевих органів влади України. -- Основи теорії і практики. -- К.: НДФІ. -- 1997.

Кравчук Н.Я. Реструктуризація зовнішнього боргу. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 10, 2001.

Маханець Л.Л. Зовнішній борг і політичний ризик. Фінанси України. Науково-теоретичний журнал Міністерства фінансів України. № 2, 2000.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави. -- К.: «НІОС». -- 1998.

Пасічник Ю.В. Бюджетна система: Навчальний посібник. - Черкаси: Відлуння. - 1999. - С.376.

Романів М.В. Державний фінансовий контроль і аудит. - К.: НІОС, 1998.

Финансы. Учебник под ред. д.з.н. Радионовой В.М. - М. -- 1995.

Размещено на Allbest.ru