Аналіз функцій розподільчих категорій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз функцій розподільчих категорій

Зміст

Вступ

1. Сутність фінансів як економічної категорії

1.1 Розвиток та значення фінансів

1.2 Суть та роль категорії фінансів

1.3 Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями

2. Аналіз функцій розподільчих категорій

2.1 Функції фінансів

2.2 Функції грошей та ціни

2.3 Функції кредиту

Висновок

Список літератури

Вступ

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьому реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою в цілому завдань і цілей. Щодня ми вступаємо у безліч різноманітних відносин, важливе місце серед яких займають фінанси. Уже давно фінансова діяльність перестала бути привілеєм професіоналів, хоча вони і не втратили своєї провідної ролі у суспільстві. При цьому ефективність фінансової системи залежить від двох основних чинників: фінансової освіченості громадян та майстерності фінансистів-професіоналів. На фоні фінансової безграмотності населення діяльність фахівців втрачає міцну опору, без якої дуже важко досягти належної організації у функціонуванні фінансів. Без достатньої ж кількості висококваліфікованих професіоналів неможливо забезпечити відповідну результативність фінансової діяльності, надійність і стабільність фінансової системи. Цим обумовлюється значення фінансової освіти у суспільстві, необхідність донесення фінансових знань усім і кожному.

Фінанси являють собою досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь-яке явище, вони можуть розглядатись на різних рівнях узагальнення і деталізації.

Фінанси можуть розглядатись як у відносно спрощеній, так і досить глобалізованій і водночас глибинній формах. Спрощене, побутове сприйняття фінансів пов'язане з грошовими відносинами та фінансовою діяльністю, що відображається у доходах і витратах окремих суб'єктів фінансових відносин. Глобалізація дає змогу створити цілісне уявлення про фінанси і фінансову систему як єдине ціле. Глибинне вивчення фінансів характеризує суть відносин, що складаються у суспільстві в процесі руху вартості створеного ВВП. Цей рух відображається у грошових потоках, що циркулюють між окремими суб'єктами фінансових відносин і пов'язані з формуванням їх доходів та здійсненням видатків. Завдання вивчення теорії фінансів полягає в тому, щоб, розглядаючи ту чи іншу форму вказаних відносин, зрозуміти їх суть: що вони відображають, як впливають на поведінку їх суб'єктів та як позначаються на інтересах цих суб'єктів, як враховуються при цьому інтереси окремих фізичних і юридичних осіб та держави, яка результативність фінансового впливу на соціально-економічний розвиток країни в цілому та добробут її громадян і фінансовий стан підприємств, які фінансові протиріччя виникають у суспільстві і як вони вирішуються. Тільки на основі таких усебічних і ґрунтовних знань фінансової теорії можливе в подальшому успішне вивчення окремих сфер і ланок фінансової системи та форм і методів фінансової діяльності.

Фінанси пов'язані з різними економічними категоріями, такі як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, але мають свої відмінності.

Кожна з цих категорій має свою специфіку участі в економічних процесах, хоча мають однакову економічну природу й відтворюють рух вартості валового внутрішнього продукту.

Фінанси створюють умови для функціонування цих категорій. За допомогою них здійснюється розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту.

Отже, фінанси -- це система економічних відносин, що функціонують у сфері товарно-грошового обігу, мають розподільчий характер, пов'язані з формуванням і використанням доходів і фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

1. Сутність фінансів як економічної категорії

1.1 Розвиток та значення фінансів

Відомо, що кожна економічна категорія має свій зміст, понятійне навантаження, займає саме їй призначене місце. І тому не буває більше чи менше важливою. Може змінюватись тільки її роль у суспільному житті. Фінанси, як економічна категорія, існують об'єктивно і не залежать від економічної чи політичної системи.

Поняття "фінанси" досить широке. Це -- доходи, грошові платежі, хитрощі, лихварство, пограбування, державні доходи, а пізніше -- й державні видатки. Одночасно фінанси -- це вчення, наука про державне господарювання, про оподаткування, його оптимізацію та сферу поширення. До того ж в науковій літературі немає єдиної думки щодо ентомології слова "фінанси".

Сьогодні важко назвати автора, який почав використовувати термін "фінанси". Але багато дослідників авторство цього терміну залишають за французьким вченим Ж. Боденом, який в 1577 р. видає наукову роботу "Шість книг про республіку", де під фінансами розумілася сукупність коштів, необхідних для задоволення потреб держави та різних суспільних груп. Зустрічається також точка зору, що першим автором праці, присвяченій фінансам, був Ксенофонт (430-355 рр. до н.е.). Його робота називається "Про доходи Афінської республіки".

У XVIII столітті трактування поняття фінансів як державного господарства одержало подальший розвиток. Форми та методи мобілізації коштів постійно змінювалися й удосконалювалися, що пов'язано із розвитком економіки держав.

У XIX столітті спостерігається бурхливий економічний розвиток. Поглиблюється й саме розуміння фінансів. Відбувається перехід до розуміння фінансів як самостійної галузі знань, що охоплює нові сфери функціонування і впливу. Зокрема, фінанси сфери виробництва, фінансові ринки, державний кредит тощо. Фінанси перетворюються на вагомий фактор політичного й економічного життя держави.

Найвищого розвитку фінанси досягли в XX столітті, коли функції держави розширились і вдосконалились, а товарно-грошові відносини посіли головне місце в економічних системах. Функціонування фінансів визначає кількісні й якісні параметри будь-якого економічного явища чи процесу, а також кінцеві результати діяльності [1, 19].

Усі процеси економічного життя, де беруть участь фінанси, мають грошове вираження, тобто оцінку в грошовій формі. А економічне життя постійно вимагає створення грошових фондів для задоволення різноманітних потреб. Розмір цих фондів характеризує діяльність та фінансові можливості країни, господарської структури, громадянина.

Обов'язковою ознакою участі фінансів у економічному житті держави, підприємця, громадянина є гроші. Найбільш поширена наукова думка, що без використання грошей не існували б і фінанси. Тобто фінанси як економічна категорія знаходяться у сфері грошового обігу й не виходять за межі грошових відносин. Але не всі грошові відносини належать фінансам. Наприклад, якщо людина купує продукти харчування, предмети, отримує заробітну плату, то ці відносини є грошовими, але не фінанси. А коли людина сплачує податки, коли власник створює відповідний фонд і вкладе його у цінні папери, в результаті чого матиме певний дохід, коли формується та використовується бюджет держави -- ці відносини належать до сфери фінансів. Тобто, враховуючи зазначене, ми можемо сказати, що фінанси -- це економічні відносини, що існують у сфері грошового обігу й обслуговують рух грошових потоків. При цьому слід зауважити, що обслуговують не завжди еквівалентний рух грошей [1, 25].

Існує також думка, що фінанси виходять за межі грошового обігу, враховуючи, наприклад, таке економічне явище, як бартер. Питання межі існування фінансів є дискусійним в сучасній економічній науці.

Якщо говорити про межі функціонування економічної категорії, то необхідно зважати на її абстрактний характер, на те, що кожна категорія відображає рівень наших знань, що економічні відносини не стоять на місці, а постійно змінюються, на те, що наші визначення правильні тільки сьогодні, поки в повній мірі діють товарно-грошові відносини [1, 26].

1.2 Суть та роль категорії фінансів

Щоб визначити суть та роль такої економічної категорії як фінанси необхідно чітко розкрити причини, що викликають до життя фінанси:

* розподіл праці як результат закономірностей розвитку виробництва і суспільства;

* існування товарно-грошових відносин;

* необхідність розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту з метою дотримання пропорцій відтворювання;

* утримання невиробничої сфери, управління, оборони країни тощо.

Фінанси за своїм економічним змістом -- складова економічних явищ і процесів, економічної системи в цілому. У фінансовій теорії немає єдиної думки щодо визначення фінансів. Розгляд еволюції теорій фінансової науки дозволяє зробити висновок про відсутність чіткої тенденції розвитку. Окрім того, багато теорій беруть свій початок із різних шкіл економічної думки. На думку Ш. Бланкарта, в розвитку фінансової науки тільки минулого століття можна простежити наступні тенденції:

- виокремлення економічного аналізу діяльності держави у спеціальну ланку фінансової науки;

- фінансова наука „старих" наукових концепцій (наприклад, кейнсіанського походження);

- фінансова наука, яка орієнтована на суспільний добробут (теорії, побудовані на концепції К. Вікселля);

- фінансова наука, яка орієнтована на економіку добробуту (теорії неокласиків Дж. Мілля, А. Маршалла, А. Пігу, В. Парето). Тобто, теорії фінансової науки тісно пов'язані з теоріями про державу [2, 46].

Більшість економістів радянської доби звужено трактує фінанси, відводячи їм роль розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту в процесі відтворення в державі. Це зумовлено тим, що у теоретичному плані на стадії будівництва комуністичного суспільства сфера дії фінансів має звужуватися разом із звуженням товарно-грошових відносин, які повинні поступово відмирати.

В економічній і фінансовій теорії сьогодні переважає трактування фінансів як системи економічних, грошових, виробничих відносин. Згідно з цими теоретичними положеннями спочатку існують економічні, грошові відносини, потім на них накладається категорія фінансів, з чого і виводиться її економічна суть. Але економічні відносини не мають чітких кількісних і якісних характеристик, тому неможливо визначити межу фінансів в економічній системі.

Зарубіжна фінансова наука трактує фінанси досить широко, не обмежуючись конкретними чіткими рамками економічних відносин: де існують товар і гроші, там є фінанси. У наукових дослідженнях зарубіжних авторів фінанси виступають як категорія економічного життя, що є невід'ємною частиною ринкової економіки.

Що стосується економічної думки в Україні, то фінанси розглядають як економічну категорію у системі товарно-грошових відносин, що відображають створення, розподіл і використання доходів і фондів фінансових ресурсів (на макрорівні -- валового внутрішнього продукту й національного доходу, на мікрорівні -- виручки й прибутку) для задоволення суспільних інтересів і потреб.

Фінансова теорія складається з низки концепцій, що представляють студентам систематизований підхід до вивчення питань розподілу грошових ресурсів із врахуванням фактору часу, а також набору кількісних моделей, за допомогою яких оцінюються всі альтернативні варіанти й приймаються і втілюються в життя фінансові рішення. Ці основні концепції та кількісні моделі застосовуються на всіх рівнях прийняття фінансових рішень: при оцінці можливості оренди автомобіля, при визначення стратегічних напрямків розвитку підприємства, при розподілі фінансових ресурсів між рівнями бюджетної системи, при прийнятті рішення урядом держави про розміщення позик та залучення міжнародних кредитів тощо.

Загалом, у дослідженні суті фінансів найбільш поширені дві концепції:

розподільна (або розподільча);

відтворювальна.

Розподільна концепція обмежує сферу дії фінансів розподільчою фазою відтворення, в той час як фінанси опосередковують рух валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального циклу. Крім того, в розподільчих відносинах беруть участь різні економічні категорії.

Відтворювальна концепція ототожнює розподільчі та виробничі відносини, досліджує фінанси у тісному зв'язку з кругообігом виробничих фондів, процесами створення і розподілу новоствореної вартості. Але слід підкреслити, що роль фінансів; на кожній стадії відтворювального процесу має свої відмінні риси, виявляється по-різному.

На стадії виробництва за допомогою фінансів формуються й використовуються фонди фінансування капітальних вкладень, фондів обігових коштів, амортизаційного фонду та ін.

На стадії розподілу з вартості валового внутрішнього продукту виділяються відповідні грошові фонди, які є фондами фінансових ресурсів, відбувається відокремлення грошової форми вартості від її натурально-речового втілення.

На стадії обміну триває далі рух грошової форми вартості, але його супроводить зустрічний рух товарів. Звісно, фінанси в обміні участі не беруть, проте вони обслуговують цей обмін.

На стадії споживання фінанси є умовою його здійснення. Саме тут відбувається використання відповідних фондів фінансових ресурсів: фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення тощо.

Рух вартості валового внутрішнього продукту в чинній практиці характеризується двома сторонами:

* цільове відокремлення коштів у фондах фінансових ресурсів, яке спрямоване на відтворення ВВП;

* цільове спрямування коштів до фондів фінансових ресурсів, яке здійснюється з метою підтримки збалансованості й пропорційності відтворювального процесу [5, 79].

Тому, характерною єдиною ознакою фінансів, яка відрізняє їх від інших економічних категорій, є формування і використання фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

Отже, фінанси -- це система економічних відносин, що функціонують у сфері товарно-грошового обігу, мають розподільчий характер, пов'язані з формуванням і використанням доходів і фондів фінансових ресурсів у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту.

Із визначення економічної суті фінансів можна виділити наступні характерні ознаки:

фінанси обслуговують сферу товарно-грошового обігу, мають грошову форму вираження;

фінанси не завжди передбачають зустрічний еквівалентний рух грошових потоків;

фінанси завжди мають розподільчий характер;

фінанси мають свого матеріального носія -- фінансові ресурси;

фінанси -- єдина економічна категорія, яка створює і використовує доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості валового внутрішнього продукту).

Призначення фінансів -- забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання валового внутрішнього продукту в країні. А це досягається шляхом організації різноманітних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємницьких структур і кожного окремого громадянина.

1.3 Взаємозв'язок фінансів з іншими розподільчими категоріями

Фінанси тісно пов'язані з такими економічними категоріями як гроші, ціна, заробітна плата, кредит, але мають свої відмінності.

Так, категорія "гроші" значно ширше категорії "фінанси", тому що "гроші" -- термін більш загального характеру. Можна мати гроші і водночас не мати ніякого відношення до фінансів. І навпаки, при відсутності грошей, лише володіючи майном, майновими правами, правами інтелектуальної власності, оцінивши їхню вартість, можна здійснювати інвестування, виступати співзасновником фірми, тобто мати відношення до фінансово-господарської діяльності фірми.

Розглядаючи фінанси і ціну, насамперед, видно/що ціна відображає параметри впливу фінансів на процеси, пов'язані зі створенням і використанням валового внутрішнього продукту. Тому що при реалізації товарів (робіт чи послуг) встановлюється їх реальна вартість і реальні величини фондів фінансових ресурсів, які визначаються після закінчення виробничого циклу:

* фонду нагромадження;

* фонду споживання;

Фінанси можуть впливати на ціну:

* на її абсолютну величину;

* на її внутрішню структуру -- відрахування до фонду амортизації, до пенсійного фонду, до фонду соціального страхування, податки, акцизний збір, податок на додану вартість [1, 48].

До того ж фінанси мають більший діапазон розподілу, ніж ціна: первинний розподіл валового внутрішнього продукту, його перерозподіл через сферу державних фінансів, у тому числі через бюджетну систему. Крім того, розподіл за допомогою ціни не орієнтований на конкретні цілі. Це досягається за допомогою фінансів шляхом формування й використання фондів фінансових ресурсів, які мають цільове призначення.

У розподільчих процесах поряд із фінансами бере участь і заробітна плата. Фінанси створюють умови для виплати заробітної плати, формуючи спеціальний фонд шляхом розподілу виручки та у процесі обміну робочої сили на товар -- гроші. За допомогою фінансів із заробітної плати створюються фонди коштів для придбання цінних паперів, товарів довгострокового користування або для одержання доходу -- тобто фонди, які є фінансами окремого громадянина.

Фінанси тісно пов'язані з кредитом, але кожна з цих категорій має свою специфіку участі в економічних процесах, хоча мають однакову економічну природу й відтворюють рух вартості валового внутрішнього продукту. Фінанси створюють умови для функціонування кредиту, здійснюють розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту, характерний рух коштів без умови повернення. Кредит тільки продовжує перерозподільчі процеси, акумулює тимчасово вільні кошти, коли виникає потреба в них, умови надання його -- зворотність (поверненість), платність, строковість, забезпеченість (заставність).

Крім того, різниця між цими категоріями чітко простежується у їх функціях [2, 58].

2. Аналіз функцій розподільчих категорій

2.1 Функції фінансів

Будь-яка економічна категорія проявляється в її функціях. Відомо, що функції економічної категорії є формою вираження суспільного призначення цієї категорії, що певні функції властиві тільки даній категорії, а не будь-який іншій. Враховуючи зазначене, саме функції виражають те головне і специфічне, що характерне для конкретної економічної категорії.

Визначення функції фінансів, їх кількості залежить від концепції визначення суті фінансів.

Так, розподільна концепція фінансів визначає наступні функції: розподільчу, перерозподільчу, регулюючу, стимулюючу, контрольну. До того ж немає єдиної думки щодо кількості функцій, які виконують фінанси.

Проте слід розуміти і розмежовувати поняття "функції" і "ролі" тієї чи іншої економічної категорії. Якщо за допомогою функцій проявляється суспільне призначення економічної категорії, то її роль виражається в результатах її практичного застосування. Тобто регулювання, контроль, стимулювання -- це роль, яку виконують фінанси, або інструменти, за допомогою яких реалізуються фінанси [31, 62].

Відтворювальна концепція в тій чи іншій мірі прихильна стверджувати, що фінанси обслуговують рух вартості валового внутрішнього продукту на всіх стадіях відтворювального процесу. В найбільш загальному плані до функцій фінансів належать:

* створення доходів і фондів фінансових ресурсів;

* використання доходів і фондів фінансових ресурсів. Саме виділення цих двох функцій, які виконують фінанси, дає можливість чіткіше показати роль фінансів у економіці, зрозуміти їх об'єктивну необхідність, природу, які результати досягаються чи можуть бути досягнуті завдяки їх функціонуванню. Так, з'ясування ролі фінансів як інструменту розподілу, контролю, регулювання й стимулювання відбувається в процесі фінансового планування, фінансової о прогнозування, фінансового забезпечення, коли здійснюється формування і використання фондів фінансових ресурсів, що створює передумови для прогресивних зрушень у структурі виробництва, підвищення його ефективності [32, 63].

2.2 Функції грошей та ціни

аналіз функція розподільча категорія

В сучасній економічній літературі сутність грошей, як правило, визначається через їх функції. Так Дж. Хікс вказував, що гроші визначаються своїми функціями. Функція являє собою конкретний прояв економічного явища, виражає основне призначення економічних законів, які діють в певній сфері економічних відносин.

По відношенню до сутності грошей в економічній літературі існують наступні підходи:

прагматичне тлумачення,

концепція представницької вартості,

гіпотеза власної вартості неметалевих грошей.

Прибічники прагматичного тлумачення вважають, що оскільки неречові, нерозмінні на благородний метал гроші фактично виступають в ролі виняткової о грошової о антипода, що протистоїть товарному світу, а процес ціноутворення здійснюється в цих грошах, то це доводить, що вони служать реальною мірою вартості товару. Таке тлумачення є достатнім для вирішення обмежених аналітичних задач, але не дає можливості проникнути в глибину сутності явищ.

Представники концепції представницької вартості розглядають паперові гроші в якості представників вартості товарів. Вони трактують сучасні неречові кредитні гроші в якості представників сумарної вартості всіх товарів на ринку, що втілюють суспільне необхідну працю, витрачену на виробництво цих товарів. В даній концепції відсутнє пояснення того, яким чином фіксується вартість, яка утримується окремою грошовою одиницею.

Гіпотеза власної вартості неметалевих грошей ґрунтується на тому, що нерозмінні на золото гроші є в сучасних умовах не представниками, а носіями власної внутрішньої вартості. Прибічники даної теорії припускають, що вартість грошей формується ніби в два етапи. Підставою її є праця, що витрачається при виробництві грошей і їхнє функціонування, що забезпечує вартість. Ця вартість знаходить свій вираз в ринковій ціні грошового матеріалу. Однак вона трансформується в деяку мінову вартість, на базі якої гроші виступають в ролі загального вартісного еквіваленту.

З загального вартісного еквіваленту, тобто міри вартостей товарів, гроші перетворюються в посередника при обміні товарами. Вони стають універсальним вимірником, технічним інструментом для порівняння вартостей різноманітних товарів. В даному механізмі гроші виконують роль лічильних грошей. При такому підході припускається збереження грошей в якості необхідного елементу господарського механізму. Гроші, що отримують від держави статус законного платіжного засобу, набувають безумовних прав на товари і послуги. Вони продовжують опосередковувати ринковий обмін товарів, однак при цьому в поняття гроші вкладається інший, більш полегшений зміст [31, 86].

Нерозробленість теорії сутності кредитних паперових грошей не заважає їм в країнах з розвинутою ринковою економікою виконувати відповідні завдання.

Функції грошей, що виділяються в сучасній економічній літературі, виступають не застиглою формою виразу грошових відносин, а відображають динамічні процеси, що відбуваються, і збагачення цих відносин якісними змінами. Ступінь розвитку тієї чи іншої функції відображає певні етапи розвитку суспільного виробництва.

Першою функцією грошей є функція міри вартості, тобто їх спроможність вимірювати вартість всіх товарів, служити посередником при визначенні ціни. Тільки наявність вартості у грошового товару забезпечує одночасну появу еквівалентів товару і грошей на протилежних полюсах та їх наступний обмін у відповідності із законом вартості в функції грошей як засіб обігу та платежу і світових грошей.

Разом з тим, необхідно мати на увазі, що не гроші роблять товари порівнюваними. Товари порівнювані за допомогою грошей тому, що вони як і гроші є продуктами людської праці, мають однорідну з ними базу порівняння -- абстрактну працю. Виражена в грошах вартість товару є ціною. Ціна або грошова форма товару -- це форма лише ідеальна. Вартість взуття, одягу, автомобілів, відеомагнітофонів тощо існує хоча і невидиме в самих речах, вона виражається в їх відношенні до золота. Так як вираз товарних вартостей в золоті носить ідеальний характер, то для цієї операції може бути застосоване також лише уявне або ідеальне золото. Кожний товаровласник і товаровиробник знає, що він ще не перетворює свій товар в гроші, якщо надав їх вартості форму ціни і, що йому не потрібно ні граму реального золота для того, щоб виразити в ньому великий обсяг вартостей. Отже, свою функцію міри вартостей гроші виконують як уявні гроші, що подаються ідеально, тому що тут має місце лише ідеальний переказ товару в їх загальне вартісне буття.

Хоча функцію міри вартості виконують гроші, що подаються лише уявно, ціна цілковито залежить від реального грошового матеріалу.

Ціну може мати тільки той товар, що знаходиться у відносній формі вартості. Самі гроші ціни не мають, їх вартість не може бути виражена в них же самих. Замість ціни гроші володіють купівельною спроможністю, яка виражаються в абсолютній кількості товару, що можна за них купити.

Функція міри вартості відображає відношення товару до грошей, як загального еквіваленту. Однак для визначення ціни товару цього недостатньо. Необхідний масштаб для їх порівняння, одиниця виміру речовинної субстанції загального еквіваленту. Коли гроші відносяться до самих себе, вони виступають як масштаб цін. Масштаб цін не є новою функцією грошей. Це іншого роду функція -- "природної субстанції" грошового матеріалу.

Хоча речовинним носієм обох функцій с одне і те ж золото, гроші як міра вартості і як масштаб цін виконують дві різні функції, що різняться своєю природою.

Міра вартості -- економічна функція грошей, що залежить від держави. Гроші як міра вартостей є суспільним вартісним еквівалентом, втіленням суспільне необхідної абстрактної праці і виразом вартостей товару. А це означає, що ця функція визначається законом вартості.

Масштаб цін має юридичний характер, залежить від волі держави і служить для вираження не вартості, а ціни товару. Через масштаб цін ідеальна, уявна ціна, що надається товару як показник величини вартості, перетворюється в прейскурантну або ринкову ціну виражену в національній грошовій одиниці.

З розвитком світового ринкового господарства, поглибленням міжнародного розвитку праці і формуванням інтернаціональної вартості товару функція міри вартості переростає у функцію інтернаціональної міри вартості. Це пов'язано з ускладненням специфіки суспільної праці в процесі інтернаціоналізації суспільного відтворення: національно-суспільна праця перетворюється в інтернаціонально-суспільну. Протиріччя між поодинокою і суспільною працею отримує своє розширення на світовому ринку. Відповідно продукт національної праці отримує суспільне визнання на основі національної міри вартості. За допомогою інтернаціональної міри вартостей реалізується основна вимога товарного виробництва: гроші повинні забезпечувати абсолютну обмінність товару не тільки на національному, а і на світовому ринку. Завдяки цьому товари набувають порівняності і абсолютної обмінності в межах світового господарства.

Все сказане справедливо для реальних грошей. Однак в сучасних умовах стан справ докорінно змінився. На зміну повноцінній монеті реальної вартості прийшли папірці, передували яким векселі і розписки ювелірів. Сучасні кредитні гроші не виконують в повній мірі свої класичні функції. Благородний метал в якості загального еквіваленту виконував функцію міри вартості лише завдяки тому, що містив в собі реальну вартість. Проводячи аналогію, між обчисленням вартості і виміром ваги головки цукру в шматках золота, К. Маркс писав, що якщо б обидва тіла не володіли вагою, вони не могли б вступити в це відношення, і одне з них не могло б стати виразником ваги іншого. Це наочно показує, що кредитні білети не можуть бути мірою вартості, так як, скажімо, шматки паперу з написом 1, 3, 5, 10 кг -- служити мірою ваги. Тільки носій реальної вартості може виконувати функцію міри вартостей. Грошові знаки, які ми називаємо "грошима", не володіють власною вартістю, вони можуть бути лише представниками реальної вартості, є її знаками, але це не дає їм можливості виконувати функцію міри вартості, притаманну повноцінним грошам.

Сучасні грошові знаки є лічильними грошима, наділеними представницькою вартістю сукупної товарної маси, що знаходяться в обігу на ринку в даний момент. При цьому роль міри вартостей виконує сукупна товарна маса (визначена нами в якості загального еквівалента), між якою (ідеально, шляхом грошових знаків) і окремим товаром встановлюється реальне мінове співвідношення, необхідне останнім для обміну. Саме це співвідношення і закріплюється в якості ціни за допомогою кредитних білетів, функції виразу (фіксації) вартісних пропорцій. Таким чином, в процесі еволюції, функція грошей як міри вартості перетворилася у функцію фіксації вартісних пропорцій властиву кредитним грошам [31, 89].

Гроші як одиниця рахунку. Купони. В сучасній ринковій економіці гроші як одиниця рахунку використовуються передусім для виміру і порівняння цінності товару. В кожній державі існує національна одиниця рахунку: карбованець, гривня, долар, марка, єна, песо і т.д. Деякі з валют, що вільно конвертуються, реально виконують цю функцію і на міжнародному ринку. В країнах з високим рівнем "інфляції нерідко віддають перевагу використанню в якості одиниці рахунку не місцевій валюті, а іноземній. Така практика, наприклад була широко розповсюджена в 90-ті роки XX століття в Росії, Україні та інших постсоціалістичних країнах, коли велика кількість товарів та послуг поруч з ціною в національних валютах отримали ціну в доларах. Ціни на нерухомість (квартири, землю тощо) виражаються передусім в доларах і лише потім в карбованцях. Висока інфляція, підриваючи національну грошову одиницю, може призвести до грошової реформи і встановленню нової рахункової грошової одиниці. Однак зміна масштабу цін не зачіпає цю функцію грошей, бо впливає на зміни цін всіх товарів і послуг.

Існує дві форми обмеження функціонування грошей як одиниці рахунку: бартерна торгівля і торгівля з допомогою купонів. Бартерна торгівля, або безпосередній обмін одного товару на інший, хоч і зустрічається в сучасних умовах, в нормальних умовах має невелике значення. Лише в період суспільних бурь і потрясінь роль бартеру зростає, однак в процесі нормалізації відносин він знову посідає своє другорядне місце [4, 115].

Іншим прикладом обмеження грошей в функціонуванні одиниці рахунку с торгівля за допомогою купонів або спеціальних талонів. Така торгівля є спробою раціонування споживання певних товарів і послуг. Як правило, це викликається дефіцитом товару або цілеспрямованою політикою виробників. В обох випадках випускаються купони, що дозволяють купувати певні товари. Метою їхнього випуску є або обмеження споживання дефіцитних товарів, або навпаки, стимулювання споживання тих товарів, що знаходяться в надлишку.

Раціонування продуктів означає, що продукт або послугу можна придбати тільки при наявності купону та спеціального талону. В умовах ринкової економіки таке обмеження свободи вибору легко переборюється: одні купони починають обмінювати на інші. Бартерний обмін поступово витісняється товарно-грошовими відносинами, купони отримують за гроші. В цьому випадку повна вартість товару буде дорівнювати його ціні плюс вартість купону. В більшості випадків купони вводяться не з метою обмеження купівлі окремого виду товарів, а для обмеження грошової маси взагалі.

В такій ситуації заробітна плата видається на певну суму в купонах. Здолання локальних меж обігу купонів цьому випадку можливо шляхом обміну його на тверду валюту або товар, що володіє високою ліквідністю, та є спроможним перетворюватися в сучасні гроші [31, 105].

Іншим різновидом раціонування споживання є американські купони. Вони не обмежують свободу вибору адміністративними заходами, а створюють зацікавленість-у покупців в придбанні певних товарів шляхом надання знижок з офіційно оголошеної ціни. Американські купони бувають декількох типів. Найбільш простим типом є купон, що надається крамницею покупцеві, який купив товарів на певну суму. Цей купон видається як правило з врахуванням смаків споживача. Касир при цьому лише злегка корегує вибір споживача, та пропонує купон на той вид продукції, яку крамниця купує на пільгових умовах або має в надлишку. Такий купон може бути використаний тільки в крамниці, що його видавала, причому протягом певного часу.

Поруч з купонами конкретних крамниць є купони більш загального виду, обов'язкові для всіх підприємств роздрібної торгівлі. Вони в свою чергу також поділяються на декілька типів.

Найбільш розповсюдженими з них є знижка на новий товар, що ще не завоював ринок, або товар, в реалізації якого в даний момент зацікавлені торгові компанії, прагнучи прискорити реалізацію всієї партії. Торгові організації можуть надати право покупки чергового товару безкоштовно, якщо покупець вже придбав більшу її партію. Купонна торгівля, існуючи в розвинутій ринковій економіці не скасовує гроші ані як одиницю рахунку, ані як засіб обігу, а лише корегує зв'язки між покупцями та продавцями.

Гроші як засіб обігу та платежу. Процес товарного обігу породжує потребу в грошах як засобу обігу. Це зумовлено тим, що грошовий вираз вартості шляхом функції міри вартості ще не означає реалізацію товару. Його ціна реалізується лише при обміні товару на гроші в процесі товарного обігу "Т-Г-Т". Переміщуючи товар з рук в руки, постійно виштовхуючи його із сфери обігу, доводячи товар до споживача, гроші безпосередньо знаходяться в русі, переходять від однієї особи до іншої, пов'язуючи завдяки цьому акти обміну в єдиний процес обігу товарів. Для виконання функції засобу обігу гроші завжди повинні бути в наявності, тобто цю функцію можуть виконувати лише реально існуючі гроші. Вони повинні також володіти такими якостями як портативність, міцність, однорідність, подільність.

Суспільна праця у формі вартості здійснює особливий вид руху -- товарна вартість перетворюється в грошову, грошова -- в товарну. Обіг товарів здійснюється за допомогою грошей. Зміна форм, в процесі якої здійснюється обмін продуктами "Т-Г-Т" припускає, що товар є вихідним і кінцевим пунктом процесу кругообігу товарів. З іншого боку включається кругообіг грошей. До тих пір поки товар зберігається в руках продавця у вигляді грошей, він здійснює лише першу половину свого обігу, коли ж за ці гроші куплений товар, то гроші віддаляються від свого первісного власника. Відбувається безперервне вилучення грошей з їх вихідного пункту: Г-Т. Щоб гроші виконували функцію засобу обігу необхідно додержуватися однієї умови: рух грошей і товарів повинен здійснюватися водночас.

Призначення грошей як засобу обігу -- бути посередником при обміні товарів. Для ранніх етапів товарообміну кожний товар, що виконував роль загального еквіваленту, вступаючи в обмін з іншим товаром, був одночасно і мірою вартості і засобом обігу, обидві функції в ньому співпадали. Подальший розвиток обміну призвів до відокремлення цих функцій, що сприяло утворенню особливих форм грошей: лічильних грошей як міри вартості і знаків вартості як засобів обігу. Таким чином, тотожність функції в загальному еквіваленті перетворилася в єдність двох протилежностей у повноцінних монетах. В подальшому ця протилежність розвивається у власне протиріччя, що призводить до порушення стійкості грошей як суспільних виробничих відносин [32, 126].

З кількісного боку це виявляється в тому, що брак грошового матеріалу для потреб товарообігу веде до появи в обігу знаків вартості як знаків золота, що створює потенційну можливість для виникнення представницької вартості як результату відриву номінальної і реальної вартості грошового товару. Якісний бік цього протиріччя виявляється при порушенні оборотності золота і його знаків.

Зважаючи на певні обставини, товари не завжди продаються за готівкові гроші. Причинами цього є неоднакова тривалість періодів виробництва і обігу різноманітних товарів, а також сезонний характер виробництва і збуту окремих товарів, що створює нестачу додаткових коштів у господарюючого суб'єкта. В результаті виникає необхідність купівлі-продажу товару з відстрочкою платежу, тобто в кредит. Гроші як засіб платежу мають специфічну форму руху: Т -- 3, а через заздалегідь встановлений строк: 3 -- Г (де 3 -- боргове зобов'язання). При такому обміні немає зустрічного руху грошей і товарів, погашення боргового зобов'язання є кінцевою ланкою в процесі купівлі-продажу. Розрив між товаром і грошима в часі створює небезпеку неплатежу боржника кредитору.

В умовах розвинутого товарного господарства гроші в функції засобу платежу пов'язують між собою велику кількість товаровласників, кожний з яких купує товари в кредит. В результаті розрив в одній із ланок платіжного ланцюга призводить до руйнування всього ланцюга боргових зобов'язань і виникнення масових банкрутств товаровласників. Проблема неплатежів по своїм боргам стоїть перед підприємцями всіх країн світу. Особливо гострою вона стала в Україні у 90-х рр. Прискоренню платежів між підприємствами може сприяти розширення використання таких видів кредитних грошей, як банківський вексель, електронні гроші та кредитні картки.

В сучасних мовах господарство є кредитним за своєю суттю, тому кредитні гроші виконують функцію -- гроші як засіб обігу і платежу водночас.

Функція грошей як засобу нагромадження і заощадження. Гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому у людей виникне прагнення до їх накопичення та заощадження. Для утворення скарбів гроші вилучаються з обігу, тобто акт купівлі-продажу переривається. Однак просте накопичення і заощадження грошей власнику додаткового доходу не приносить.

На відміну від попередніх двох функцій гроші як засіб накопичення і заощадження повинні володіти здатністю зберігати вартість хоча б на певний період і бути реальними.

При металевому обігу ця функція виконувала економічну роль стихійного регулятора грошового обороту: зайві гроші направлялися в скарби, нестача поповнювалася за рахунок скарбів [30, 78].

З розвитком товарного виробництва значення функції як засобу накопичення та заощадження зростало. Без накопичення та заощадження ставало неможливим здійснення процесу відтворення. На відміну від простого товарного відтворення, коли гроші нагромаджувались у вигляді "мертвих скарбів", з розвитком виробництва підприємцю стало не вигідно зберігати гроші, їх стали направляти в оборот для отримання прибутку. Крім того, акумуляція тимчасово вільних коштів -- необхідна умова кругообігу капіталу. Саме створення грошових резервів на підприємстві забезпечує пом'якшення порушень, що виникають у окремого господарюючого суб'єкта, а резерви в масштабі країни -- відсутність диспропорцій в народному господарстві.

Золотий обіг потребував накопичення центральним (емісійним) банком золотого запасу, який використовувався для поповнення внутрішнього обігу; розміну знаків вартості на золото, міжнародних платежів. Це призначення золотого запасу в сучасних умовах відпало в зв'язку з вилученням золота з обігу. Однак золото продовжує відігравати роль скарбу, зосереджуючись в резервах центральних банків, казні держави, урядових валютних органах. Розмір золотого резерву свідчить про багатство країни і забезпечує довіру резидентів та іноземців до національної грошової одиниці.

Окремі особи також накопичують золото у формі зливків, монет, прикрас (тезаврація золота), купуючи його на ринку в обмін на національну грошову одиницю. Мета такого накопичення в умовах панування знаків вартості -- застрахувати себе від знецінення цих знаків вартості. Основна маса членів суспільства при відсутності золотого обігу накопичує і зберігає кредитні гроші, які є паперовими символами і не створюють реального багатства для власників. Господарюючі суб'єкти зосереджують короткостроковий капітал в кредитних установах, а довгостроковий -- за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід.

Важливе значення цієї функції -- стихійно регулювати грошовий обіг при пануванні знаків вартості -- втрачено. Тепер кредитні гроші не можуть еластичне розширювати або зменшувати кількість необхідних для обігу грошей, як це було при золотих грошах.

Виконання грошима функції засобу накопичення є важливою передумовою розвитку кредитних відносин, за допомогою яких стає можливим використання тимчасово вільних коштів, що утворюються в різних сферах господарства і населення для надання їх в позику підприємствам і організаціям інших галузей і окремим кредиторам. Кредитні відносини, що виникають і постійно відновлюються, сприяють доцільному використанню ресурсів господарства, розвитку виробництва і більш повному задоволенню потреб населення. Такі результати використання грошей у функції засобу накопичення в межах народного господарства.

При вирішенні проблеми доцільності накопичення коштів слід враховувати наступне:

можливість безперешкодного використання розміщених грошових коштів;

надійність вкладень;

мінімізація ризику;

можливість отримання доходу від вкладених коштів.

Функція світових грошей. Появу світових грошей викликали зовнішньоторговельні зв'язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони в якості міжнародного засобу виступають при розрахунках по міжнародним балансам: якщо платежі даної країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.

Міжнародним купівельним засобом світові гроші служать при порушенні рівноваги обміну товарами та послугами між країнами, тоді їх оплата здійснюється готівковими грошима. Як загальне втілення суспільного багатства світові гроші використовуються при наданні позик або субсидій однією країною іншій або при виплаті репарацій країні-переможниці країною, що переможена. В такому випадку відбувається переміщення частини багатства від однієї держави до іншої в грошовій формі.

При золотому стандарті світовими грошима виступало золото, як засіб регулювання платіжного балансу, і кредитні гроші (банкноти) окремих держав, розмінні на золото (в основному долар США та британський фунт стерлінгів).

Всі наведені функції грошей представляють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквіваленту товарів та послуг, знаходяться в тісному зв'язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій [3, 84].

З усього вищесказаного випливають три основні властивості грошей, які розкривають їх сутність:

* гроші забезпечують загальну безпосередню обмінність -- за них купується будь-який товар;

* гроші виражають мінову вартість товарів -- через них визначається ціна товару, а це дає кількісне порівняння різних за споживчими вартостями товарів;

* гроші виступають загальною матеріалізацією загального робочого часу, що втілюється в товарі [30, 75].

2.3 Функції кредиту

Питання про функції кредиту є найбільш дискусійним в теорії кредиту. Розбіжності з приводу кількості та змісту функцій обумовлені не тільки відмінністю в трактуванні сутності кредиту, але й відсутністю єдності у визначенні методологічних підходів до їх аналізу. Багато економістів дослідження функцій кредиту як економічної категорії замінюють аналізом функцій одного з його елементів, при цьому найбільш часто функції кредиту порівнюються з функціями банків. Поширене також виділення функцій, виходячи з особливостей окремих форм кредитних відносин. Деякі автори розглядають функцію кредиту як конкретну форму його руху.

Результатом відсутності єдиної методологічної основи аналізу є поява великої кількості функцій, які виділяються різними економістами. В економічній літературі обґрунтовується правомірність таких функцій, як акумуляція тимчасово вільних коштів; розподіл акумульованих коштів між галузями, підприємствами і населенням; регулювання грошового обігу шляхом заміни реальних грошей кредитними операціями; економія витрат виробництва; опосередкування кругообігу фондів тощо. Часто виділяють грошову (емісійну) і контрольну (стимулюючу) функції кредиту. Оскільки із суті кредиту випливає, що за його допомогою відбувається перерозподіл вартості на умовах повернення, то можна сказати, що кредит виконує функцію перерозподілу вартості у процесі відтворення. Перерозподільча функція кредиту полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних та фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств, господарських товариств і населення для задоволення їхніх виробничих або особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче і особисте споживання. Тому в цій функції перерозподіляються не тільки грошові кошти, а й матеріальні ресурси.

Іншою функцією кредиту є створення ним нових грошей для грошового обігу - емісійна функція, яку виконує тільки банківський кредит. Методом кредитної експансії (розширення кредиту) та кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається значно важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція кредиту полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль за діяльністю позичальника. Можливість такого контролю випливає з самої природи кредиту. Треба зазначити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також має здійснювати контроль за своєю діяльністю, з тим, щоб своєчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Зворотність кредиту дає змогу не тільки виявити порушення процесу виробництва чи реалізації продукції, а й зацікавлює підприємства, суб'єктів господарювання не допускати їх, оскільки такі порушення призводять до виплат "зайвих" відсотків банку, до обмеження або повного припинення видачі кредитів.

Тісний зв'язок між усіма функціями кредиту дає змогу дати певну характеристику і його суті.

Роль кредиту характеризується результатами застосування для економіки в цілому і населення зокрема. Кредит впливає на процеси виробництва, реалізації і споживання продукції, а також на сферу грошового обороту [30, 156].

Одним із проявів ролі кредиту виступає його вплив на безперервність процесів виробництва і реалізації продукції. Завдяки наданню позикових коштів для задоволення тимчасових потреб відбуваються "припливи" і "відливи" коштів позичальників. Це сприяє подоланню затримки відтворювального процесу, забезпечує безперервність і сприяє його прискоренню. Кредит відіграє важливу роль у задоволенні тимчасової потреби в коштах, яка може бути обумовлена сезонністю виробництва і реалізації певних видів продукції. Використання позикових коштів дозволяє створювати сезонні запаси і здійснювати сезонні витрати підприємств відповідних галузей народного господарства.

Значна роль кредиту і в розширенні виробництва. Позикові кошти сприяють збільшенню запасів і витрат, що необхідні для розширення виробництва і реалізації продукції; використовуються для збільшення основних фондів. Кредит у сфері грошового обороту забезпечує надходження готівки та їх вилучення з обороту через банки на кредитній основі. Таким чином, кредит відіграє важливу роль в утворенні коштів для готівкового і безготівкового обороту і забезпечує безперебійність безготівкового.

Слід мати на увазі, що роль кредиту, сфера його застосування не є незмінними, стабільними. Із зміною економічних умов в країні відбувається і зміна ролі кредиту та сфери його застосування.

Особливо важлива роль кредиту в умовах функціонування неповноцінних грошей, грошей нерозмінних на дорогоцінний метал. Це пов'язане із збільшенням грошової маси при функціонуванні неповноцінних грошей на основі кредитних відносин.

Виходячи з того, що в сучасних умовах інфляція є постійним явищем в економіці, зростає роль кредиту в цих умовах. Регулювання грошової маси в обороті здійснюється за допомогою кредиту, що забезпечує підтримку стабільної купівельної спроможності грошової одиниці.

Зміни в умовах розвитку економіки, в зв'язку з переходом від адміністративно-командної до ринкової економіки посилює роль комерційного, іпотечних кредитів. Це в свою чергу дає можливість застосовувати кредит як додаткове джерело капіталовкладень. Збільшення і розвиток акціонерного капіталу викликали розширення кредитних операцій з цінними паперами і особливо кредитування під заставу цінних паперів.

Таким чином, слід виділити напрями, в яких зростає роль кредиту:

1) перерозподіл матеріальних ресурсів в інтересах виробництва і реалізації продукції за допомогою надання позик і залучення коштів юридичних і фізичних осіб;

2) вплив на безперервність процесів відтворення через надання кредитів;

3) участь у розширенні виробництва через видачу позикових коштів на поповнення основного капіталу та лізинговий кредит;

4) економне використання позичальниками власних і позичених коштів;

5) прискорення споживачами отримання товарів, послуг за рахунок використання позикових коштів;

6) регулювання випуску в обіг та вилучення з нього готівкових грошей на основі кредитних відносин і забезпечення безготівкового грошового обороту платіжними засобами.

Позитивна роль кредиту проявляється шляхом проведення ефективної грошово-кредитної політики, яка в сучасних умовах, полягає у використанні жорстких заходів з регулювання обсягу кредитних і грошових операцій [30, 165].

Висновок

В економічній-діяльності держави, підприємства, громадянина доцільне комплексне розуміння і обґрунтоване використання всіх цих економічних категорій із урахуванням специфіки кожної з них.

Слід підкреслити, що фінансові відносини мають суперечливий характер (навіть якщо вірити в універсальність гіпотези економічно раціональної поведінки). Кожний суб'єкт (їх троє) прагне отримати якомога більше від розподілу об'єкту (ВВП), що можливе за рахунок інших суб'єктів. Для вирішення цього протиріччя необхідно збалансування інтересів суб'єктів. Таке збалансування можливе за допомогою наступних способів:

встановлення оптимальних пропорцій розподілу ВВП;

забезпечення постійного одночасного зростання доходів кожного з суб'єктів.

Роль фінансів проявляється у фінансових відносинах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й охоплює дві сфери:

фінансові відносини, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в бюджетній системі і цільових державних фондах;

фінансові відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємства.

Розподіл і перерозподіл ВВП може відбуватись за різними схемами, у відповідності до яких виділяються моделі (види) фінансових відносин у суспільстві.

Список літератури

“Міжнародна економіка” - під ред. І.І. Дахно. - К.: МАУП, 2002 - 214 с.

Авдокушин Е.Ф. Вільні (спеціальні) економічні зони. М., 1993.

Андрианов В.Д. Нові індустріальні країни. - М., 1990.

Буглай В.В. Ливенцев Н.Н. Міжнародні економічні відносини країн, що розвиваються. М., - 1990.