Державні гарантії та умови їх надання
Загальні принципи банківського кредитування. Методи управління ризиком. Визначення класу кредитоспроможності позичальника. Оцінка рівня забезпеченості кредиту. Функціонування державних гарантій як засобу економічної політики у ринковій економіці.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 7,0 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
13
Размещено на http://www.allbest.ru/
Державні гарантії та умови їх надання
Зміст
- Вступ 3
- 1. Державні гарантії та умови їх надання 4
- 2. Розрахункова частина 15
- 2.1 Загальні принципи банківського кредитування 15
- 2.2 Методи управління кредитним ризиком 17
- 2.3 Визначення класу кредитоспроможності позичальника 21
- 2.4 Оцінка рівня забезпеченості кредиту 22
- 2.5 Обґрунтування схеми кредитування 24
- Висновок 29
- Додатки 30
Вступ
Теоретичним та практичним питанням функціонування державних гарантій як засобу економічної політики у ринковій економіці та специфіці кредитування підприємств під державні гарантії в Україні та закордоном присвячують свої праці такі вчені-економісти, як А. Вавілов, Т. Вахненко, Д. Ітон, Н, Кравчук, І. Луні-на, І. Лютий, Р. Фернандес та інші. Більшістю учених розглядалася в основному економічна сутність та види державних гарантій, при цьому не акцентувалася увага на ефективності та доцільності їх надання. Вищезазначене зумовлює актуальність статті.
Метою роботи є розробка теоретичних і методичних засад розкриття економічної сутності державних гарантій та загальної оцінки ефективності надання кредитів під гарантію уряду у ринковій економіці України.
При написанні роботи використовувалися методи індукції та дедукції, аналізу і синтезу, діалектичний метод пізнання та системний підхід до аналізу економічних явищ та процесів.
1. Державні гарантії та умови їх надання
Особливе місце серед форм кредиту в фінансовій системі країни, безумовно, відводиться державному кредиту. Ця форма кредитування безпосередньо обслуговує економічні інтереси держави, опосередковує зв'язки між державним бюджетом і всіма сферами економіки.
Дефіцит фінансових ресурсів створює передумови для активізації державних запозичень [1, с. 23]. Отже, системі державних запозичень відводиться одне з ключових місць у структурі впливу на стимулювання економічного зростання.
У структурі державного боргу України (за ознакою умовності) значну питому вагу має гарантований державний борг [3, с. 43]. За даними Міністерства фінансів України, заборгованість за кредитами, наданими під гарантії КМУ, становить майже $3,4 млрд., або 20,8% загальної суми державного боргу України. Причому *00% гарантованого боргу є зовнішнім гарантованим боргом, що є потенційним фактором зниження фінансової безпеки країни. Саме тому надзвичайно важливим є дослідження проблеми доцільності та ефективності надання державних гарантій.
В.Я. Майстришин та В.М. Горбаль визначають державну гарантію як зобов'язання Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платіж на користь кредитора у разі невиконання позичальником (резидентом України) умов кредитного договору (угоди про позику), гарантом якого виступив Кабінет Міністрів України [2, с. 10]. Виокремлюють державну внутрішню (за зобов'язаннями позичальника, що виникли перед резидентами України) та зовнішню (за зобов'язаннями позичальника, що виникли перед нерезидентами України) гарантії. Кабінет Міністрів України в межах, встановлених законом про Державний бюджет України, щорічних лімітів надання державних гарантій може виступити гарантом повернення боргу, що виникає у резидента України внаслідок отримання ним кредиту чи емісії боргових цінних папе-рів. Надання гарантій покликано сприяти технологічному переозброєнню виробничої бази, що супроводжується розвитком інноваційних процесів в Україні. Кабінет Міністрів може виступати гарантом тільки за тими зобов'язаннями резидентів України, що виникають із метою фінансування автономних чистих інвестицій в економіку України, супроводжуватиметься позитивним мультиплікативним ефектом у суміжних сферах діяльності чи буде сприяти суттєвому покращенню екологічної ситуації, перш за все - створенню та розвитку інфраструктури: інформаційної, транспортної, комунальної, спеціального призначення тощо. Державна гарантія не може надаватися на всі 100% кредиту і обов'язково має бути розподілена між іншими гарантодавцями.
І.О. Луніна вважає, що в Україні кредити під гарантію уряду не тільки не мають загальновідомих переваг, але й створюють серйозні економічні проблеми, пов'язані із прихованим наданням субсидій нерентабельним підприємствам [7, с. 134].Деякі аспекти впливу державних гарантій по приватним кредитам на інвестиційну активність у країні розглядає у своїх працях Дж. Ітон. Він стверджує, що державні гарантії призводять до зростання податкового тягаря, зниження інвестиційної активності та відтоку капіталу із країни [4, с. 25]. Держава насправді, надаючи державні гарантії, знімає значну частку відповідальності за успішну реалізацію проекту з окремого підприємця. Це призводить до того, що зменшується ймовірність отримання позитивного №\/ інвестиційних проектів у цілому [5, с. 47].
Враховуючи тенденції економічного розвитку України, а також прийняття Бюджетного кодексу України, 11 липня 2001 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою №787 «Про заходи щодо залучення державою або під державні гарантії іноземних кредитів і надання державних гарантій» ліквідував Валютно-кредитну раду Кабінету Міністрів України. Було встановлено, що центральним органом виконавчої влади, який координує роботу з підготовки та впровадження проектів, що передбачають залучення іноземних кредитів під державні гарантії, є Міністерство економіки. Проекти рішень Кабінету Міністрів України щодо надання кредитів за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії на виконання зобов'язань юридичних осіб-резидентів, розглядаються урядовим комітетом економічного розвитку.
Агентські функції стосовно окремого кредитора щодо залучення, погашення та обслуговування Іноземних кредитів, повернення яких гарантується Кабінетом Міністрів України, та надання юридичним особам-резидентам кредитів за рахунок залучених коштів виконують банки-агенти, визначені Кабінетом Міністрів України за результатами конкурсу, порядок проведення якого встановлює Мінфін [6, с. 123]. Із зазначеними банками-агентами Міністерство фінансів від імені Кабінету Міністрів України укладає агентські угоди, в яких визначається порядок виплати комісійної винагороди банку-агенту за виконання агентських функцій.
Чинним законодавством встановлено, що у разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання юридичним особам - резидентам іноземних кредитів, залучених державою або під державні гарантії, вони вносять до державного бюджету в порядку, визначеному внутрішньою кредитною угодою, укладеною з банком-агентом, плату за надання кредиту та/або державної гарантії виконання зобов'язань юридичними особами-резидентами в такому розмірі:
* 0,5% річних частини непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок коштів державного бюджету;
* 2% річних непогашеної суми кредиту, якщо його погашення та обслуговування передбачається здійснювати за рахунок позабюджетних коштів.
У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про надання відповідно до законів України державних гарантій виконання зобов'язань юридичних осіб - резидентів перед іноземними замовниками за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) ці юридичні особи вносять до державного бюджету в порядку, визначеному угодою про порядок відшкодування витрат державного бюджету, які можуть виникнути внаслідок виконання гарантійних зобов'язань Кабінетом Міністрів України, укладеною між юридичною особою - резидентом і Мінфіном, плату за надання державної гарантії у розмірі 1 % річних суми наданої гаранти'.
У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гаранті1!, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.
Іноземні кредити під державні гарантії було залучено у рамках кредитних ліній, відкритих на підставі відповідних міжурядових та міжбанківських угод При цьому Постановою Президії Верховної Ради України від 15.07.92 р. за N82561-XII і Декретом Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. за №25-93 Кабміну було надано право виступати гарантом від імені держави за іноземні кредити.
Після прийняття Закону «Про міжнародні договори України» у 1993 році та Конституції України усі міжнародні договори щодо іноземних кредитів ратифікувалися Верховною Радою України.
Надані Кабінетом Міністрів України гарантії носять безумовний і безвідкличний характер та становлять боргові зобов'язання України як держави.
Пріоритетність проектів 1992-1993 років була пов'язана з необхідністю використовувати наявний виробничий потенціал для зниження соціальної напруги в регіонах України, але три цьому не враховувалася надійність техніко-економічного обґрунтування підприємств-позичальників. Розмір кредитів надто часто не відповідав спроможності позичальників погасити їх. Тільки після виходу постанови Кабінету Міністрів №655 від 17.08.95 р. та розпорядження Кабінету Міністрів №748-р від 7.12.95 р. ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (Укрексімбанк) як банк-агент почав укладати договори застави за вказаними іноземними кредитами. Однак, незважаючи на це, Укрексімбанк тільки із 17 [з 65] позичальниками уклав договори застави, які носили формальний характер. 48 боржників договір про заставу зовсім не оформляли. Крім того, договори застави укладалися через два-три роки після надання гарантованих кредитів.
За інформацією Укрексімбанку, більше 50% кредитних проектів відразу передбачали в погашенні та обслуговуванні іноземних кредитів в тій чи іншій формі участь бюджету, що давало змогу отримувачам іноземних кредитів ставитися безвідповідально до виконання своїх фінансових зобов'язань. Але в державному бюджеті такі витрати ніколи не передбачатись, і Верховна Рада України їх не затверджувала, тобто підлягав для неповернення цих боргів не було у жодної структури.
Рішення про надання конкретним юридичним особам резидентам України права залучення іноземних кредитів під державні гарантії, яким передувала державна експертиза проектів на основі суто адміністративних методів і оцінок, без конкурсних процедур, без будь-якої особистої відповідальності за можливі негативні наслідки при їх використанні та поверненні, приймалися Кабінетом Міністрів України або невеликою групою посадових осіб Валютно-кредитної зади Кабінету Міністрів України (яка ліквідована Указом Президента України №932 від 31.06.2000 р.).
У підприємств - позичальників іноземних кредитів хронічно не вистачало обігових коштів, в результаті чого додаткові виробничі потужності, створені за рахунок залучення цих кредитів, використовувалися не повністю, неефективно або зовсім не працювали.
Проблема постійного зростання простроченої заборгованості перед державним бюджетом через нездійснення підприємствами-позичальниками платежів за іноземні кредити створила небезпеку для фінансової стабільності України.
Ще у 1997 році тодішній віце-прем'єр-міністр України Віктор Пинзеник привів жахаючу статистику: більш 70 центів з кожного долара іноземних позик, гарантованих державою й отриманих конкретними підприємствами, повертається кредиторам за рахунок бюджетних коштів. Тільки з 1997 року центральні органи виконавчої влади, Фонд державного майна та банки-агенти почали здійснювати аналіз фінансового стану позичальників при наданні державних гарантій за кредити [8, с. 87].
Боргова криза, до якої потрапила Україна, стала наслідком відсутності законодавчо визначеної стратегії управління державним боргом, граничних (критичних) показників його розмірів, а також неефективних заходів Кабінету Міністрів і Міністерства фінансів до підприємств-позичальників по виконанню ними фінансових зобов'язань за іноземними кредитами перед державою.
Ретельне вивчення матеріалів, які отримала Парламентська слідча комісія, дає підстави віддати належне фахівцям таких служб, як Державна податкова адміністрація, Міністерство внутрішніх справ, Рахункова палата, Генеральна прокуратура, Фонд державного майна, Служба безпеки України, Контрольно-ревізійне управління, фінансові агенти, обласні та районні державні адміністрації, які вже з 1993 року займаються питанням повернення гарантованого боргу дуже прискіпливо.
На Міністерство фінансів України, Державне казначейство України та ВАТ «Укрексімбанк» покладено облік зовнішнього державного боргу України за іноземними кредитами, прийняття рішень за результатами аналізу фактичного стану розрахунків позичальників за іноземними кредитами, рівня внутрішньої заборгованості позичальників перед Державним бюджетом України та контролю за погашенням кредитів. Рахункова палата України щорічно проводить аналіз і надає до Верховної Ради України та до Генеральної прокуратури України інформацію про стан державного боргу та причини утворення заборгованості.
Відповідальність за виконання зобов'язань за кредитними угодами повністю лежить на підприємствах-позичальниках, керівниках органів виконавчої влади, фінансових агентах Кабінету Міністрів України та Міністерстві фінансів, які надавали гарантії про повернення кредитів та проводили оформлення умов фінансового та майнового їх забезпечення. Оскільки основний фінансовий агент по більшості з цих кредитів ВАТ «Укрексімбанк» та інші фінансові агенти укладали агентські угоди з Кабінетом Міністрів України, в яких визначено обсяг їх функцій, то ці фінансові агенти виступають стороною в кредитних угодах з позичальниками, і саме вони зобов'язані вимагати повернення кредитів в судовому порядку відповідно до діючого законодавства. Фінансові агенти несуть відповідальність перед державою за належне виконання ними агентських угод по обслуговуванню гарантованих державою іноземних кредитів, за своєчасне прийняття заходів до позичальників по безумовному поверненню бюджетних коштів.
Законами про державні бюджети з 1998 по 2003 рік (окрім 2001 та 2002 років] органи державної податкової служби визнаються органами стягнення простроченої заборгованості за кредитами, залученими державою або під державні гарантії та бюджетними позичками. Однак механізм стягнення органами ДПА такої заборгованості не врегульовано чинним законодавством. Крім того, судові стягнення за кредитами, забезпеченими заставою банка-агента, служби ДПА не мають права здійснювати (відповідно до Закону «Про заставу»).
Таким чином, на базі діючого законодавства, практики порушення кримінальних справ відносно керівників підприємств-позичальників, які отримували іноземні кредити під державні гарантії, вирішення проблеми погашення боргів перед державою силами контролюючих, правоохоронних органів та ДПА не можливо.
Робота контролюючих та правоохоронних служб не привела до своєчасних розрахунків з бюджетом за отримані кредити. Із 77 підприємств-позичальників тільки десять забезпечили платежі в повному обсязі, 43 - погашають борг у мізерних розмірах, а решта 24 - не сплатили жодної копійки до бюджету. Непогашена заборгованість 65 підприємств - позичальників по кредитах, отриманих під гарантії уряду, продовжує зростати, і станом на 1.03.2005 р. (за даними Державної податкової адміністрації України] становить більше 17,8 млрд. грн.
Заборгованість 20 позичальників на суму близько 2 млрд. грн. або взагалі не забезпечена майновими активами, або їх обмаль, що практично унеможливлює вжиття будь-яких заходів стягнення як органами державної податкової служби, так і органами державної виконавчої служби. По 22 позичальниках (а це практично третина всіх позичальників, сума боргу 2 млрд. 275,2 млн. грн.) триває судове провадження.
Неналежне укладання кредитних угод призвело до того, що в багатьох випадках зобов'язання за кредитами рахуються за одними підприємствами, а фактично користуються кредитними ресурсами інші, на яких здебільшого і зосереджені активи (наприклад, концерн «Украгротехсервіс», корпорації «Украгропромбіржа» та «Украгробіржа», ДАК «Хліб України», ВАТ «Оріана» тощо).
За даними Міністерства фінансів України, станом на 1.01.2005 р. в Україні 67 підприємств - позичальників кредитів, залучених державою або під державні гарантії. Вказаними підприємствами було оформлено кредити на загальну суму більше $3 млрд. Заборгованість підпри-ємств^-позичальників перед державою на початок 2005 року в розрізі підпорядкування підприємств становить:
* агропромислового комплексу -- 22 підприємства, заборгованість яких становить $1295,5 млн.;
* Міністерства промислової політики України - 33 підприємства, заборгованість яких становить $940,5 млн.;
* Міністерства охорони здоров'я -- три підприємства, заборгованість яких становить $353,2 млн.;
* Міністерства палива та енергетики - два підприємства, заборгованість яких становить $485,9 млн.;
* інші галузі - вісім підприємств, заборгованість яких становить $262,2 млн.
Ці дані свідчать про те, що з боку відповідних міністерств та відомств не здійснювався належний контроль за ефективним використанням і своєчасним поверненням іноземних кредитів. Як наслідок - наявність випадків неефективного використання матеріальних цінностей, придбаних за залучені кредитні ресурси. Це призвело до фактичного провалу кредитних проектів, які передбачали розширення та модернізацію виробництва для отримання прибутків і своєчасних розрахунків з бюджетом.
При цьому необхідно звернути увагу, що за даними ДПА, у січні 2005 року ВАТ «Новокриворізький державний гірничо-збагачуваний комбінат» повністю розрахувався з бюджетом (на суму 11,2 млн. грн.).
Як показує аналіз, найбільша кількість підприємств-позичальників, які мають прострочену заборгованість перед державою, знаходяться у м. Києві - 22 підприємства, у Дніпропетровській та Донецькій областях - відповідно 11 та чотири підприємства.
Витрати держави на погашення іноземних кредитів, відсотки, пеня та нарахування за останні шість років зросли на $1,4 млрд., а до держбюджету підприємствами-пози-чальниками відшкодовано за ці роки $264,7 млн.
Ця інформація свідчить про те, що всі намагання уряду зменшити навантаження на видатки державного бюджету по погашенню простроченої заборгованості виявилися неефективними.
За станом фінансово-господарської діяльності Міністерство внутрішніх справ боржників розподіляє на три групи:
* І група: підприємства із задовільним фінансовим станом;
* II група: підприємства з незадовільним фінансовим станом;
* III група: підприємства, що не ведуть господарської діяльності та знаходяться у стадії банкрутства або ліквідації.
Інформація про деяких позичальників з кожної групи наведена у табл. 1.1.
банківський кредитування позичальник
Таблиця 1.1 Деякі підприємства-боржники за наданими державними гарантіями
|
№ |
Позичальник |
Сума кредиту, $ млн. |
Борг, млн. грн. |
Відшкодовано, млн. грн. |
|
|
1 група: підприємства із задовільним фінансовим станом |
|||||
|
1 |
ВАТ «Центренерго» |
209 |
11,2 |
6,6 |
|
|
2 |
ВАТ «Сілур» |
23,6 |
101,0 |
13,6 |
|
|
3 |
ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» |
6,6 |
35,0 |
3,4 |
|
|
II група: підприємства з незадовільним фінансовим станом ..,. |
|||||
|
1 |
СП ЗАТ «Украгробізнес» |
11,7 |
35,2 |
26,5 |
|
|
2 |
АТ «Агросоюз» |
4,0 |
26,3 |
1,6 |
|
|
3 |
СП «Дако» |
9,1 |
53,9 |
5,6 |
|
|
III група: підприємства, що не ведуть господарської діяльності та знаходяться у стадії банкрутства або ліквідації |
|||||
|
1 |
УЗТФ «Діомед» |
66,4 |
587,2 |
3700 грн. +159ДМ |
|
|
2 |
СП «Ратай» |
2,1 |
11,0 |
8,0 |
|
|
3 |
Концерн «Південриббуд» |
5,6 |
44,6 |
0 |
Аналіз умов надання державних гарантій, швидкість повернення кредитів вказує на необхідність термінового проведення аналізу боргів підприємств-позичальників перед державою по отриманих іноземних кредитах в усіх державних установах, які здійснюють облік і контроль та прийняття відповідних рішень у випадках виявлення розбіжностей. Треба узагальнити наслідки результатів цієї роботи та проаналізувати чинне нормативно-правове забезпечення надання державних гарантій по іноземних кредитах, підвищити рівень контролю за фінансово-господарською діяльністю отримувачів кредитів та цільовим використанням кредитів.
Зважаючи на те, що неповернення колосального боргу державі - питання економічної безпеки України, необхідно подовжити термін позовної давності за неповернутими боргами за кредити, отримані під гарантії уряду до повного погашення боргу.
Отже, в умовах ринкової економіки кредити під гарантію уряду повинні використовуватися для стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку країни або кредитування санації підприємств. На жаль, в Україні державні гарантії стали однією з форм фінансової підтримки підприємств з політичних міркувань. При наданні державних гарантій не враховувалися критерії їх економічної ефективності, що спричинило зростання державного боргу і витрат на його обслуговування. Відповідальним структурам уряду України необхідно більше уваги приділяти аналізу умов погашення кредитів позичальником, наявності у нього ліквідної застави, оцінці економічного та політичного ризику у країні, цільовому використанню коштів. Дотримання цих положень дійсно може перетворити державні гарантії у важливий інструмент стимулювання економіки України.
2. Розрахункова частина
2.1 Загальні принципи банківського кредитування
Основною економічною функцією комерційних банків є кредитування клієнтів. Від того, наскільки ефективно банки реалізують кредитні функції, багато в чому залежить економічний стан регіонів, що ними обслуговуються. Банківські кредити сприяють розвитку народного господарства, появі нових підприємств, збільшенню кількості робочих місць, будівництву об'єктів соціального і культурного призначення.
Кредити становлять у середньому близько 50% всіх активів банку і забезпечують біля 70% усіх доходів. Вони є найбільш прибутковою, але і найбільш ризиковою частиною банківських активів. Тому ретельний добір позичальників, постійний контроль за їх фінансовим станом та спроможністю погасити кредит і суворе додержання принципів кредитування складають низку основних функцій менеджерів банку.
Банківське кредитування здійснюється на основі принципів строковості, цільового характеру, забезпеченості, повернення, платності.
Принцип строковості означає, що позичка повинна бути повернена позичальником банку в чітко обумовлений кредитною угодою строк. Економічною основою строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної виробничої діяльності, є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Граничний термін кредитування позичальника на такі цілі не повинен перевищувати 12 місяців, тобто формування оборотного капіталу підприємства здійснюється за допомогою короткострокових кредитів.
Кредити на нове будівництво, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та їх реконструкцію, тобто на створення і відновлення основного капіталу, надаються на терміни, обумовлені нормативними строками будівництва, освоєння та окупності об'єкта. Ці строки, як правило, перевищують 12 місяців. Інакше кажучи, формування основного капіталу підприємств здійснюється за допомогою середньострокового та довгострокового кредитування.
Від дотримання принципу строковості залежить можливість банку надавати нові кредити, оскільки одним з джерел кредитування є повернені позички. Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості за позичками в прострочену.
Цільовий характер кредитування передбачає використання позичальником кредиту суворо на цілі, визначені кредитною угодою, вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси. Його дотримання допомагає банку приймати найбільш об'єктивні рішення щодо можливості та доцільності надання кредитів, слугує певною гарантією забезпечення їх повернення.
Надання кредиту пов'язане з оцінкою кредитного ризику проекту, який кредитується. Параметри позички визначаються з урахуванням кредитного ризику, тому нецільове використання коштів може зашкодити інтересам кредитора і збільшує його кредитний ризик.
Принцип забезпеченості кредитів має на меті захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника. В ролі гарантії повернення кредиту виступає майно позичальника. Комерційні банки можуть видавати і бланкові кредити, однак їх кількість досить обмежена, оскільки вони пов'язані з великим ризиком для банку.
Принцип повернення означає, що кредит обов'язково має бути повернений.
Принцип платності свідчить, що повинна бути-Повернена не лише основ-1 на сума боргу, але й сплачені проценти, які виступають платою за користування кредитом. За рахунок доходів у вигляді процентної плати банки покривають свої витрати та отримують прибуток.
2.2 Методи управління кредитним ризиком
Кредитний ризик -- це ризик несплати позичальником основного боргу і процентів по ньому, належних кредитору. Під кредитним ризиком прийнято розуміти ймовірність, а точніше загрозу втрати банком частини своїх ресурсів, неотримання прибутків або збільшення витрат у результаті здійснення певних фінансових операцій.
Для кожної кредитної операції характерні свої специфічні причини та фактори, що визначають ступінь ризику. Кредитний ризик може виникати через погіршення фінансового стану позичальника, відсутність необхідних організаційних здібностей у його керівництва, недостатню підготовку працівника, що приймає рішення про кредитування, та інші обставини.
Управління кредитним ризиком здійснюється банком на двох рівнях відповідно до причин його виникнення - на рівні кредитного портфеля в цілому та на рівні кожної окремої позики.
До методів управління ризиком кредитного портфеля банку належать:
- диверсифікація;
- лімітування кредитів;
- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями. Диверсифікація кредитних вкладень означає розподіл кредитів між
різними суб'єктами правовідносин, клієнтами різних форм власності і галузей економіки, між різними регіонами країни тощо. В деяких випадках дотримання банком принципу диверсифікації здійснюється за допомогою нормативів або вимог, які встановлюються НБУ.
Чим більшій кількості позичальників надається кредит, тим меншим буде ризик неповернення кредитів за інших рівних умов, оскільки вірогідність банкрутства багатьох позичальників значно менша, ніж кількох.
Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позик, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат внаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні прибутки. Ліміти можуть встановлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників, галузями, географічними територіями, напрямками кредитування.
Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позики чи напрямку кредитування і розраховуються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу під час розрахунків нормативів можна брати обсяг капіталу банку, розмір кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники.
Створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів на спеціальному рахунку для компенсації неповернених кредитів. Якщо такий резерв не сформований, то втрати за кредитними операціями відшкодовуються за рахунок капіталу банку. Значні розміри кредитних ризиків можуть призвести до повної втрати капіталу і банкрутства банку. Тому створення спеціального резерву для покриття нерозпізнаних кредитних ризиків дає змогу уникнути негативного впливу на розмір основного капіталу і є одним зі способів самострахування банку.
Крім цього, окремі (або всі) кредитні угоди можуть страхуватися в спеціалізованих страхових компаніях.
Для управління кредитним ризиком банку на рівні окремої позики використовуються такі заходи:
- аналіз кредитоспроможності позичальника;
- забезпеченість позики;
- структурування кредиту;
- документування кредитних операцій;
- контроль за наданим кредитом та станом застави.
Під кредитоспроможністю позичальника розуміють здатність юридичної чи фізичної особи повністю і r зазначені терміни виконати всі умови кредитної угоди. Оцінка кредитоспроможності - це якісна оцінка позичальника, яка дається банком до розгляду питання про можливість та умови кредитування і дозволяє передбачити ймовірність своєчасного повернення позики та її ефективного використання. Оцінюючи кредитоспроможність клієнта, банківська установа фактично визначає рівень кредитного ризику, який вона прийме на себе, встановлюючи кредитні відносини з цим клієнтом.
Універсальної методики оцінки кредитоспроможності позичальника не існує. Банки у процесі аналізу розробляють і застосовують власні системи показників, вибір яких залежить від галузевої специфіки і категорії позичальника, виду і строку кредитування, стратегії і політики банку, рівня кваліфікації кредитних працівників, організації та технічного забезпечення аналітичної роботи в банку тощо.
Користуючись внутрішніми і зовнішніми джерелами інформації, банки оцінюють різні складові загального кредитного ризику: репутацію підприємства і моральні якості його керівництва, сферу діяльності та галузеві тенденції, ефективність управління і ринкові позиції позичальника, його кредитну історію у минулому. Головною складовою будь-якої методики аналізу кредитоспроможності позичальника є оцінка його фінансового стану, що полягає у визначенні таких показників, як обсяг реалізації, прибутки та збитки, рентабельність, ліквідність, грошові потоки, склад дебіторсько-кредиторської заборгованості, собівартість продукції та інші.
Наявність забезпечення кредиту має захистити інтереси банку і не допустити збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника, тобто знизити кредитний ризик банку. Хоча на практиці ситуація ускладнюється тим, що знижуючи кредитний ризик, банк приймає на себе ризик ліквідності застави (можливості швидкої її реалізації за ринковою ціною). Вже на момент оформлення прав на заставу менеджер повинен чітко уявляти, що саме буде робити банк з даною заставою і яким чином контролюватиме її ліквідність.
Крім цього, застава у формі матеріальних цінностей потребує від банку додаткових витрат на утримання складських приміщень, охорону, облік і таке інше. Якщо заставу надано у формі нерухомості, обладнання, виробничих фондів, якими користується позичальник, то банк несе витрати, пов'язані з постійним контролем за станом застави. Забезпечення, що надається у формі гарантій, поручительств, страхових полісів, векселів, дорожніх документів тощо, покладає на банківського менеджера обов'язки по перевірці фінансового стану та репутації гаранта чи емітента. У будь-якому разі витрати банку збільшуються і мають бути враховані відсотковою ставкою по кредиту.
Структурування кредиту є також важливим етапом процесу кредитування і полягає у відпрацюванні таких параметрів кредитної схеми, які б відповідали потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку, забезпечуючи умови своєчасного погашення позики. До структурних параметрів кредиту відносяться сума кредиту, строки і умови кредитування, графік погашення кредиту, відсоткова ставка.
Обґрунтування структурних параметрів позики виконується з урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності клієнта та оцінки рівня забезпеченості кредиту. Запропонована банком схема кредитування узгоджується з клієнтом, затверджується колегіальним органом банку і завершується підготовкою кредитної документації.
Процес документування позики полягає у підготовці та укладенні кредитного договору, умови якого задовольняють потреби як позичальника, так і банку. Правильно складена кредитна угода має захищати інтереси банку, насамперед його вкладників та акціонерів.
На стадії документування кредитний договір, договір застави та інші документи (гарантії, підтвердження прав власності тощо) ретельно перевіряються юридичними службами та представниками контролюючих підрозділів з метою недопущення помилок і зниження документарного ризику. Неточності, неконкретний опис дій, непередбачення певних обставин, нечітке формулювання обов'язків та відповідальності -- усе це може призвести до підвищення кредитного ризику та виникнення проблемних кредитів.
Перевірка кредитів -- неодмінна умова успішного здійснення програми банківського кредитування. Постійний контроль допомагає менеджерам заздалегідь виявляти проблемні кредити, а також перевіряти відповідність дій кредитних працівників основним вимогам кредитної політики банку. Основна мета контролю за кредитами полягає у тому, щоб не допускати підвищення кредитного ризику понад встановлений рівень.
2.3 Визначення класу кредитоспроможності позичальника
Методики оцінки фінансового стану позичальника, що розроблені закордонними і вітчизняними банками для цілей аналізу кредитоспроможності, можуть відрізнятися системою показників і напрямами аналізу. Однак всі вони мають спільну мету - визначити фінансову стійкість підприємства; передбачити майбутні обсяги реалізації, грошові потоки та прибуток; виявити ризики і обґрунтувати можливість кредитних відношень з клієнтом. В даній роботі оцінка фінансового стану позичальника і віднесення його до відповідного класу кредитоспроможності виконуються за системою показників, наведених в таблиці 2.1 (з урахуванням рекомендацій НБУ). Для розрахунку фактичних значень показників і визначення їх ваги у загальній оцінці класу кредитоспроможності позичальника необхідно скористатися даними, формулами та умовами таблиць А.1, А.2, А.3, 2.2, 2.3. Всі розрахунки в роботі виконуються за допомогою табличного процесора EXCEL.
Таблиця 2.1 - Визначення класу кредитоспроможності позичальника
|
|
Фактичне значення |
Вага показника, бали |
|
|
1. Ліквідність |
|||
|
1.1 Коефіцієнт поточної ліквідності (К пл) |
1,27 |
15,00 |
|
|
1.2 Коефіцієнт абсолютної ліквідності (К ал) |
0,05 |
0,00 |
|
|
2. Фінансова стійкість |
|||
|
2.1 Коефіцієнт автономії (К а) |
0,70 |
10,00 |
|
|
2.2 Коефіцієнт маневреності (К м) |
0,07 |
5,00 |
|
|
3. Стан дебіторсько-кредиторської заборгованості |
|||
|
3.1 Період обертаємоті дебіторської заборгованості (П дз), дні |
21,89 |
|
|
|
3.2 Період обертаємості запасів виробництва (П зап), дні |
29,55 |
|
|
|
3.3 Період обертаємості кредиторської заборгованості (П кз), дні |
182,82 |
|
|
|
3.4 Показник обертаємості оборотного капіталу (О ок), дні |
-131,38 |
|
|
|
4. Рентабельність |
|||
|
4.1 Чиста рентабельність реалізованої продукції (ЧРп), % |
20,55 |
|
|
|
5. Усього вага показників, бали |
|
30,00 |
|
|
6.1 Наявність діючих кредитів |
є, нестанд. |
0,85 |
|
|
6.2 Тенденція надходжень на поточні рахунки |
постійні |
1,05 |
|
|
6.3 Стабільність грошових надходжень |
щоденні |
1,05 |
|
|
6.4 Альтернативні джерела погашення |
немає |
0,90 |
|
|
6.5 Строк функціонування підприємства, роки |
4,00 |
1,00 |
|
|
6.6 Ринкова позиція |
задовільн. |
1,05 |
|
|
6.7 Репутація позичальника |
задовільна |
1,00 |
|
|
6.8 Наявність прострочених платежів по кредитам у минулому |
не було |
1,05 |
|
|
7. Загальна вага показників (ЗВ), бали |
27,90 |
0,93 |
|
|
8. Клас кредитоспроможності позичальника (ККП) |
Д |
|
Отже, з проведених розрахунків видно, що клас кредитоспроможності підприємства є клас Д.
2.4 Оцінка рівня забезпеченості кредиту
У банківській практиці найпоширенішою формою забезпечення зобов'язань позичальника перед банком є застава, тобто добровільна передача боржником майна, перелік якого визначається за згодою сторін і оформлюється відповідним договором. Предметом застави може служити будь-яке майно, що відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем, а також цінні папери і майнові права.
Заставне майно мусить мати:
- високу ліквідність, тобто здатність до конвертації в грошові кошти;
- здатність до тривалого зберігання (як правило, протягом терміну користування позичкою);
- стабільні ціни;
- низькі витрати щодо зберігання і реалізації;
- легкий доступ для контролю.
Кредитор-заставодержатель має право реалізувати заставне майно, якщо забезпечені ним зобов'язання по кредиту не будуть виконані, а також отримати задоволення з вартості заставного майна раніше інших кредиторів боржника. Застава повинна забезпечувати не тільки повернення позички, а і сплату процентів відповідно до кредитного договору, тому вартість застави має бути не нижчою, ніж загальна сума до повернення, розрахована на весь строк користування кредитом, незалежно від графіка його погашення.
Важливим при оцінці рівня забезпеченості застави лишається питання, яку вартість заставного майна враховувати при видачі кредиту. Майже всі банківські методики враховують якість майна і його ліквідність на товарному ринку, тому виходять із ринкової, а не балансової вартості майна.
Ринкова вартість майна (Цр) - це ціна, за якою майно може бути реалізовано на відкритому конкурентному ринку за грошові кошти у реальні строки. Заставна вартість майна (Цз)- це ціна, яка фіксується у договорі застави. Вона повинна забезпечувати максимально швидку реалізацію заставного майна та стимулювати позичальника до погашення кредиту у визначені строки. У залежності від якості і ліквідності майна заставна вартість може складати від 50 до 100 відсотків ринкової ціни (для позичальника класу А) і розраховується за формулою:
ЦЗ=ЦР/(КК*КЛЗ),
де ЦЗ - заставна вартість майна, грош.од.;
ЦР - ринкова вартість майна, грош.од. (із таблиці А.1);
КК - коефіцієнт, що враховує клас кредитоспроможності позичальника (із таблиці 2.4 для відповідного фактичного значення ККЛ із таблиці 2.1);
КЛЗ - коефіцієнт ліквідності застави (із таблиці 2.5).
Цз = 1419,753
Таблиця 2.4 - Характеристика позичальників
|
Клас кредитоспр. |
Характеристика позичальника |
Коеф. Кк |
|
|
А |
Фінансова діяльність дуже добра і дає змогу виконувати зобов'язання по кредиту у встановлені строки |
1,00 |
|
|
Б |
Фінансова діяльність добра, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні протягом тривалого часу |
1,05 |
|
|
В |
Фінансова діяльність задовільна, але спостерігається чітка тенденція до погіршення |
1,10 |
|
|
Г |
Фінансова діяльність погана і спостерігається її чітка циклічність протягом коротких періодів часу |
1,15 |
|
|
Д |
Фінансова діяльність свідчить про збитки і очевидно, що зобов'язання по кредиту у встановлені строки не зможуть бути виконані |
1,20 |
2.5 Обґрунтування схеми кредитування
З урахуванням результатів проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника та оцінки рівня забезпеченості кредиту визначаються параметри кредитної схеми (таблиця 2.6).
Таблиця 2.6- Структурні параметри кредиту
|
№ з/п |
Параметри кредиту |
Значення |
||
|
анкета |
фактично |
|||
|
1 |
2 |
3 |
4 |
|
|
1 |
Забезпечення, тис.грн. |
2300,00 |
1419,75 |
|
|
2 |
Строк кредиту, міс. |
5,00 |
5,00 |
|
|
3 |
Відсоткова ставка, % |
30,00 |
28,00 |
|
|
4 |
Сума, тис.грн. |
952,00 |
953,19 |
|
|
5 |
Умови видачі |
|
вся |
|
|
6 |
Графік погашення |
|
частинами |
Рекомендації та пояснення до таблиці 2.6.
1. Забезпечення. В графу 3 заноситься ринкова вартість заставного майна (Цр) із анкети позичальника, в графу 4 - заставна вартість майна (Цз), розрахована в підрозділі 2.4.
2.Строк кредиту. При його визначенні кредитні робітники враховують специфіку виробництва, сезонність, тривалість ділового циклу, об'єктивну потребу в певній тривалості кожного проекту. Необґрунтоване скорочення термінів кредитування призводить до підвищення кредитного ризику, оскільки джерела погашення позики можуть бути ще не сформовані. Надмірне подовження термінів (за необґрунтованим бажанням позичальника) веде до аналогічних наслідків, коли протягом певного часу після завершення господарської операції, що кредитувалася, кошти банку перебувають у неконтрольованому обігу.
В даній роботі фактичний строк кредитування не коригується, а приймається таким, як в анкеті позичальника, тобто вважається обґрунтованим.
3.Відсоткова ставка. Значний вплив на рівень кредитної ставки мають попит та пропозиція на ринку кредитів. В умовах підвищеного попиту на кредитні ресурси та низького рівня конкуренції в банківському секторі кредитор має змогу диктувати умови й встановлювати ставки, які забезпечують високий рівень дохідності. Із загостренням конкурентної боротьби банки змушені підтримувати кредитні ставки на прийнятному для клієнтів рівні, достатньо низькому для того, щоб позичальник не звернувся в інший банк.
Таблиця 2.7 - Рівень відсоткових ставок банку по кредитам
|
№ з/п |
Сума (тис.грн.) |
Строк, (місяців) |
Кредитна ставка (%) |
|
|
1 |
до 100 |
до 1 |
18 |
|
|
2 |
до 100 |
від 1,01 до 3 |
19 |
|
|
3 |
до 100 |
від 3,01 до 6 |
20 |
|
|
4 |
до 100 |
від 6,01 до 12 |
21 |
|
|
5 |
від 101 до 200 |
до 1 |
20 |
|
|
6 |
від 101 до 200 |
від 1,01 до 3 |
21 |
|
|
7 |
від 101 до 200 |
від 3,01 до 6 |
22 |
|
|
8 |
від 101 до 200 |
від 6,01 до 12 |
23 |
|
|
9 |
від 201 до 400 |
до 1 |
22 |
|
|
10 |
від 201 до 400 |
від 1,01 до 3 |
23 |
|
|
11 |
від 201 до 400 |
від 3,01 до 6 |
24 |
|
|
12 |
від 201 до 400 |
від 6,01 до 12 |
25 |
|
|
13 |
від 401 до 700 |
до 1 |
24 |
|
|
14 |
від 401 до 700 |
від 1,01 до 3 |
25 |
|
|
15 |
від 401 до 700 |
від 3,01 до 6 |
26 |
|
|
16 |
від 401 до 700 |
від 6,01 до 12 |
27 |
|
|
17 |
від 701 до 1000 |
до 1 |
27 |
|
|
18 |
від 701 до 1000 |
від 1,01 до 3 |
28 |
|
|
19 |
від 701 до 1000 |
від 3,01 до 6 |
29 |
|
|
20 |
від 701 до 1000 |
від 6,01 до 12 |
30 |
В даній роботі при визначенні фактичної ціни за кредит виходять із встановленого банком рівня відсоткових ставок у залежності від обсягів і тривалості періодів кредитування (довідкова інформація банку з короткострокового кредитування надана в таблиці 2.7).
Відсоткова ставка може підлягати коригуванню (зниженню на 1-2% від встановленої банком ставки) тоді, коли позика має високий рівень забезпечення (про це буде наведено нижче).
4.Сума кредиту. У загальному випадку з меншою сумою позики пов'язується нижчий кредитний ризик, але недостатні обсяги кредитування можуть призвести до неодержання позичальником очікуваних прибутків (або навіть збитків) та зменшення грошових потоків. Кредитний ризик банку буде мінімальним, якщо сума кредиту точно відповідає потребі у фінансуванні конкретного заходу.
У випадках, коли забезпечення позики є недостатнім, сума кредиту може коригуватися у бік зменшення у залежності від значення відносного відхилення (Відх) заставної вартості майна (Цз) від суми боргу до повернення (Сдп).
Відх=(Цз-Сдп)/Сдп*100%
Сдп=Скр*(1+(t*i)/(12*100%))
де Скр - сума кредиту, що запрошується, тис. грн. (таблиця А.1); і - річна відсоткова ставка (таблиця 2.7), %; t - строк кредиту (таблиця А.1), міс.
Відх 0,49
Сдп 953,19
Знижка, % 2,00
Якщо відхилення Відх є від'ємною величиною та її абсолютне значення не перевищує 10%, то сума кредиту Скр коригується (зменшується) таким чином, щоб забезпечення за кредитом було достатньо.
Якщо відхилення Відх є від'ємною величиною та її абсолютне значення перевищує 10%, то на практиці позичальник має надати додаткове забезпечення або прийняти рішення про більш вагоме зменшення суми кредиту. В даній роботі при такому значенні відхилення Відх банк відмовляє позичальнику в кредитуванні.
І навпаки, якщо заставна вартість майна набагато перевищує суму боргу до повернення, тобто Відх має позитивне значення, банк надає клієнту знижку із ставки по кредиту: на 2%, якщо Відх >= 20%; на 1%, якщо Відх >= 10%.
5. Умови надання кредитних коштів Може передбачатися видача грошових коштів однією сумою після укладання угоди, частинами, у формі оплати платіжних документів клієнта тощо. Наприклад, надання кредиту траншами (частинами) означає, що кожна наступна сума перераховується позичальнику лише після виконання ним певних умов. Такий прийом дозволяє банку контролювати цільове використання кредиту, оцінювати результати та знижує кредитний ризик.
В даній роботі позика банку береться підприємством зразу всією сумою.
6.Графік погашення кредиту.
Погашення кредиту відбувається протягом п'яти місяців з місячної сплатою тіла кредиту та відсотків.
|
Графік погашення кредиту |
||||
|
Місяці |
тіло |
% |
Разом |
|
|
1 |
190,638 |
22,2411 |
212,8791 |
|
|
2 |
190,638 |
17,79288 |
208,4309 |
|
|
3 |
190,638 |
13,34466 |
203,9827 |
|
|
4 |
190,638 |
8,89644 |
199,5344 |
|
|
5 |
190,638 |
4,44822 |
195,0862 |
|
|
Погашено |
1019,913 |
Висновок
Дана курсова робота складається з двох частин - теоретичної та розрахункової.
В теоретичній частині роботи було розглянуте питання, що стосується державних гарантій та умов їх надання. Були розглянуті підприємства боржники, що скористалися державними гарантіями та не змогли повернути борги кредиторам.
В розрахунковій частині роботи було проведено розрахунки по кредитуванню банком підприємства. Було з'ясовано загальні принципи банківського кредитування, методи управління кредитним ризиком, вивчався клас кредитоспроможності боржника, було проведено оцінку рівня забезпеченості кредиту та обґрунтовано схему кредитування.
Додатки
Таблиця А.1 - Анкети позичальників
|
Показник |
Варіант 1 |
|
|
Сфера діяльності |
виробництво |
|
|
Параметри кредиту, що запрошується: |
||
|
сума, тис. грн. |
952 |
|
|
строк кредитування, міс. |
5 |
|
|
% застава |
30 |
|
|
Застава: |
||
|
ринкова вартість, тис. грн. |
2300 |
|
|
код заставного майна |
27 |
|
|
Ціль кредитування |
оборотні кошти |
|
|
Наявність діючих кредитів |
є, нестанд. |
|
|
Тенденція надходжень коштів на поточні рахунки |
постійні |
|
|
Стабільність грошових надходжень |
щоденні |
|
|
Наявність альтернативних джерел погашення кредиту |
немає |
|
|
Строк функціонування підприємства, років |
4 |
|
|
Ринкова позиція (попит) |
задовільн. |
|
|
Репутація позичальника |
задовільна |
|
|
Наявність прострочених платежів по кредитам в минулому |
не було |
Таблиця А.2 - Баланс
|
Актив |
Код рядка |
Варіант 1 |
|
|
I. Необоротні активи |
|
|
|
|
Нематеріальні активи: |
|
|
|
|
залишкова вартість |
10 |
4,00 |
|
|
первісна вартість |
11 |
4,00 |
|
|
Накопичена амортизація |
12 |
|
|
|
Незавершене будівництво |
20 |
843,90 |
|
|
Основні засоби: |
|
|
|
|
залишкова вартість |
30 |
24836,80 |
|
|
первісна вартість |
31 |
56895,50 |
|
|
Знос |
32 |
32058,70 |
|
|
Довгострокові фінансові інвестиції: |
|
|
|
|
які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств |
40 |
|
|
|
інші фінансові інвестиції |
45 |
|
|
|
Довгострокова дебіторська заборгованість |
50 |
|
|
|
Відстрочені податкові активи |
60 |
|
|
|
Інші необоротні активи |
70 |
690,20 |
|
|
Усього за розділом I |
80 |
26374,90 |
|
|
II. Оборотні активи |
|
|
|
|
Запаси: |
|
|
|
|
виробничі запаси |
100 |
3544,80 |
|
|
тварини на вирощуванні та відгодівлі |
110 |
|
|
|
незавершене виробництво |
120 |
2306,50 |
|
|
готова продукція |
130 |
4863,70 |
|
|
товари |
140 |
47,00 |
|
|
Векселі одержані |
150 |
|
|
|
Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги: |
|
|
|
|
чиста реалізаційна вартість |
160 |
1049,20 |
|
|
первісна вартість |
161 |
1049,20 |
|
|
резерв сумнівних боргів |
162 |
|
|
|
Дебіторська заборгованість за розрахунками: |
|
|
|
|
з бюджетом |
170 |
4,80 |
|
|
за виданими авансами |
180 |
|
|
|
з нарахованих доходів |
190 |
1085,00 |
|
|
із внутрішніх розрахунків |
200 |
0,10 |
|
|
Інша поточна дебіторська заборгованість |
210 |
20,70 |
|
|
Поточні фінансові інвестиції |
220 |
|
|
|
Грошові кошти та їх еквіваленти: |
|
|
|
|
в національній валюті |
230 |
133,00 |
|
|
в іноземній валюті |
240 |
390,30 |
|
|
Інші оборотні активи |
250 |
751,50 |
|
|
Усього за розділом II |
260 |
14196,60 |
|
|
III. Витрати майбутніх періодів |
270 |
|
|
|
Баланс |
280 |
40571,50 |
|
Пасив |
Код рядка |
|
|
|
I. Власний капітал |
|
|
|
|
Статутний капітал |
300 |
25199,70 |
|
|
Пайовий капітал |
310 |
|
|
|
Додатковий вкладений капітал |
320 |
1127,00 |
|
|
Інший додатковий капітал |
330 |
2180,60 |
|
|
Резервний капітал |
340 |
|
|
|
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) |
350 |
|
|
|
Неоплачений капітал |
360 |
|
|
|
Вилучений капітал |
370 |
|
|
|
Усього за розділом I |
380 |
28507,30 |
|
|
II. Забезпечення наступних витрат і платежів |
|
|
|
|
Забезпечення виплат персоналу |
400 |
145,80 |
|
|
Інші забезпечення |
410 |
|
|
|
Цільове фінансування |
420 |
|
|
|
Усього за розділом II |
430 |
145,80 |
|
|
III. Довгострокові зобов'язання |
|
|
|
|
Довгострокові кредити банків |
440 |
751,50 |
|
|
Інші довгострокові фінансові зобов'язання |
450 |
|
|
|
Відстрочені податкові зобов'язання |
460 |
|
|
|
Інші довгострокові зобов'язання |
470 |
|
|
|
Усього за розділом III |
480 |
751,50 |
|
|
IV. Поточні зобов'язання |
|
|
|
|
Короткострокові кредити банків |
500 |
2456,20 |
|
|
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями |
510 |
3,00 |
|
|
Векселі видані |
520 |
|
|
|
Кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги |
530 |
6201,20 |
|
|
Поточні зобов'язання за розрахунками: |
|
|
|
|
з одержаних авансів |
540 |
609,10 |
|
|
з бюджетом |
550 |
740,20 |
|
|
з позабюджетних платежів |
560 |
277,90 |
|
|
зі страхування |
570 |
362,10 |
|
|
з оплати праці |
580 |
451,70 |
|
|
з учасниками |
590 |
0,30 |
|
|
із внутрішніх розрахунків |
600 |
65,10 |
|
|
Інші поточні зобов'язання |
610 |
|
|
|
Усього за розділом IV |
620 |
11166,80 |
|
|
V. Доходи майбутніх періодів |
630 |
|
|
|
Баланс |
640 |
40571,40 |
Таблиця А.3 - Дані про фінансові результати
|
Назва статті |
№ статті |
Варіант 1 |
|
|
Чистий доход від реалізації продукції |
035 |
17492,10 |
|
|
Собівартість реалізованої продукції |
040 |
12380,80 |
|
|
Чисті |
|
|
|
|
прибуток |
220 |
3594,70 |
|
|
збиток |
225 |
0,00 |
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Види кредитів. Умови надання кредиту підприємству. Кредитні цілі. Забезпечення кредиту. Аналіз підприємства-позичальника. Оцінка ділового середовища підприємства. Форми забезпечення кредиту. Зміст кредитного договору. Шляхи погашення банківського кредиту.
реферат [37,2 K], добавлен 20.10.2008Економічна сутність споживчого кредиту та їх класифікація. Умови та порядок надання споживчого кредиту в Україні, аналіз кредитоспроможності позичальника. Процентні ставки і фактори, які їх визначають. Шляхи активізації споживчого кредитування в Україні.
курсовая работа [155,5 K], добавлен 03.12.2011Кругообіг коштів підприємств та необхідність залучення кредитів. Відхилення фактичного використання оборотних коштів від їх нормативу. Класифікація та форми кредитів, що надаються підприємствам. Загальні принципи кредитування. Види банківського кредиту.
курсовая работа [32,4 K], добавлен 07.10.2011Сутність і методи оцінки кредитоспроможності позичальника. Аналіз методичного апарату ПриватБанку за оцінкою кредитоспроможності позичальника. Вдосконалення методики оцінки кредитоспроможності. Охорона навколишнього середовища.
дипломная работа [768,2 K], добавлен 22.06.2007Сутність кредиту, його види, функції та роль в економіці. Аналіз динаміки та сучасний стан кредитних відносин в Україні. Методи їх державного регулювання. Вплив грошово-кредитної політики на стан кредитного ринку. Аналіз іпотечного кредитування в країні.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 18.10.2014Поняття, структура та види державного боргу. Економічна сутність державних запозичень. Управління державним боргом в Україні. Оцінка боргової безпеки України. Державні гарантії, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів.
курсовая работа [171,5 K], добавлен 28.05.2014Особливості державного кредиту, його відмінність від інших видів. Форма внутрішнього державного кредиту. Класифікація державних позик. Дієві способи повернення коштів державного бюджету, виплачених внаслідок надання державних гарантій за кредитами.
контрольная работа [21,3 K], добавлен 19.10.2012Теоретичні основи, організаційні аспекти, сутність і принципи банківського кредитування. Джерела формування кредитних ресурсів. Кредитна діяльність банківських установ України, аналіз динаміки процентних ставок, визначення наслідків кредитних ризиків.
дипломная работа [2,8 M], добавлен 07.09.2010Сутність короткострокового кредитування господарської діяльності підприємств. Основні види кредиту, його принципи і функції. Порядок планування, видачі і погашення короткострокового кредиту. Сучасні тенденції розвитку кредитної політики в аграрній сфері.
курсовая работа [95,5 K], добавлен 06.10.2011Державні запозичення як основна форма державного кредиту. Класифікація державних запозичень. Основні механізми використання державних запозичень для фінансування дефіциту державного бюджету. Оцінка та шляхи забезпечення фінансової безпеки України.
курсовая работа [70,2 K], добавлен 07.05.2014
