Прихованому безробіттю значною мірою сприяє і державна політика щодо підтримки підприємств -- явних банкрутів. Ефективна державна політика на ринку праці для підтримки високої мобільності робочої сили, вчасної перепідготовки трудівників -- важлива передумова фінансово - економічної стабілізації та подальшого зростання країни. Підтримка держави особливо важлива у запобіганні масовому безробіттю за рахунок сприяння малій приватизації та розвитку малого підприємництва. Саме на це має бути спрямована реалізація прийнятої в 1997 році Програми зайнятості населення на 1997--2000 роки. Поки що фактично переважна більшість робочих місць створюється в країні у приватному секторі, головним чином (до 60%) у торговельно-посередницькій діяльності. Ми вважаємо, що державна політика на ринку праці повинна всебічно сприяти продуктивній зайнятості населення через активну підтримку підприємств, що створюють нові робочі місця, здійсненню заходів щодо збереження робочих місць у процесі приватизації, налагодженню системи професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки кадрів з урахуванням вимог ринку.

Є різні шляхи поліпшення пенсійного забезпечення. Але найефективніші з них використовуються у розвинутих країнах. Це, наприклад, заощаджування на особистих рахунках працюючих, і ці суми є суттєвим доповненням до фіксованих пенсій у майбутньому. На жаль, ця форма не може бути реалізована в Україні через її фінансову і економічну нестабільність, відсутність у громадян довіри до держави як суб'єкта збереження їхніх заощаджень.

3. Напрямки реформування фінансових ресурсів в економіці держави

Найголовнішою умовою виходу України з фінансової кризи є розробка та реалізація такої стратегії соціально-економічного розвитку, яка б відповідала загальносвітовим нормам, закономірностям і принципам та виходила із державних інтересів.

Магістральними у світовій парадигмі економічного розвитку є дві концепції:

1) економічного зростання, що розробляється провідними економістами протягом більш як двох століть;

2) сталого (стійкого) розвитку людства, яка прийнята під егідою ООН у 1992 році на конференції в Ріо-де-Жанейро.

Державна політика фінансового оздоровлення України в контексті концепції стійкого розвитку має всебічно враховувати інтереси та можливості регіонів, тобто передбачати регіоналізацію суспільного життя в усіх його основних проявах.

Регіоналізація, як і інтернаціоналізація суспільного життя, є суттєвою функцією будь-якої держави. Вона особливо важлива для України з її великими територіально-природними відмінностями, із структурою промислового та сільськогосподарського виробництва, характером спеціалізації господарства тощо. Під регіоналізацією розуміємо доцільність для кожного регіону мати свою модель стратегії фінансового оздоровлення, яка виходила б із загальнодержавної стратегії й інтересів, властивостей самого регіону.

Соціально-економічний розвиток країни, фінансова стабілізація будуть збалансованими та ефективними лише за регіонально-диференційованих механізмів реалізації загальнодержавних цілей з орієнтацією на основні суспільно-територіальні властивості регіонів: геополітичне положення, демографічну ситуацію, інтегральний потенціал території, рівень економічного та соціального розвитку, структуру та зовнішню функцію виробництва, екологічну ситуацію, рівень життя населення тощо.

Тому перехід України до ринкової економіки, її подальший соціально-економічний розвиток у контексті концепції фінансового розвитку потребує обґрунтування і здійснення регіональної політики. У широкому розумінні така політика відображає багатогранну діяльність державних, суспільних, громадських інституцій із регіоналізації суспільного життя, реалізацію стратегії розвитку регіонів. Регіональна політика стає пріоритетною за наявності значних територіальних відмінностей у природних, соціально-економічних, етнічних та інших аспектах. Саме тому в Україні (особливо в умовах економічної та фінансової кризи) така політика набуває актуальності. На всіх рівнях регіональна політика виступає як поліструктурна категорія й охоплює основні сфери життєдіяльності суспільства: економічну, фінансову, податкову, соціальну, екологічну та інші.

У розвинених країнах пріоритетними в такій політиці є соціальні, а на порозі XXI століття -- й екологічні аспекти. В умовах економічної та фінансової кризи в Україні, як і в інших країнах із перехідною економікою, особливого значення набуває регіональна економічна політика та важливий гарант її ефективності -- податкова політика. Від успішного їх здійснення на фоні макроекономічної стабілізації в країні залежить розв'язання соціальних, екологічних, культурних проблем і програм.

Основні цілі регіональної економічної політики, яка має на меті досягнення фінансової стабільності в країні, випливають із загальнодержавної стратегії розвитку і коригуються виходячи із можливостей та інтересів регіону. У проекті Закону "Про концепцію державної регіональної економічної політики" до головної її мети віднесено:

-- збільшення національного багатства країни шляхом ефективного використання природоресурсного і науково-технічного потенціалу кожного регіону та тісного співробітництва між регіонами;

-- забезпечення поступового підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів та ефективного територіального поділу праці;

-- проведення економічних реформ з урахуванням економічних, природних, соціальних та інших особливостей регіонів;

-- збалансованість соціально-економічного й екологічного розвитку регіонів, підвищення рівня добробуту та забезпечення єдиних мінімальних соціальних стандартів і соціального захисту населення незалежно від економічних можливостей регіонів тощо.

В Україні до довгострокових цілей регіональної економічної політики слід віднести:

-- реформування системи господарювання;

-- впровадження усіх форм власності та роздержавлення виробництва;

-- наближення до економічної самостійності регіонів у контексті стратегії стійкого розвитку країни та зближення рівнів їх економічного розвитку;

-- забезпечення економічного зростання в регіонах;

-- раціональне використання інтегрального потенціалу території;

-- формування вільних економічних зон, технопарків і технополісів тощо.

Регіональна податкова політика має спрямовуватися на вдосконалення та розв'язання цих складних завдань.

До загальностратегічних принципів і підходів у вирішення проблеми фінансового оздоровлення економіки України в умовах її переходу до фіскально-регулювальних функцій, на нашу думку, слід віднести:

Вдосконалення міжбюджетних відносин та забезпечення на цій основі збалансованості державного та місцевих бюджетів.

Підтримку вітчизняного товаровиробника і поліпшення інвестиційного клімату.

3. Підвищення ролі місцевого оподаткування завдяки його важливості у розв'язанні багатьох завдань соціально-економічного й екологічного розвитку.

4. Територіальне- та галузево-диференційований підхід до оподаткування регіонів, галузей і виробництв з урахуванням їхнього стану, рівня "стійкості" чи конкурентоспроможності.

5. Багаторівневий характер "адресне зорієнтованих" механізмів оподаткування і особливо їх пільгових модифікацій: рівень країни, області, міста, підприємства.

На загальнодержавному (макро-)рівні вплив реформованої таким економічної політики сприятиме:

-- суспільне ефективній орієнтації соціально-економічного розвитку України;

-- створенню усталеного інвестиційного клімату й відродженню інституту вітчизняних інвесторів;

-- розбудові виробництва на засадах роздержавлення власності й технологічно-структурних трансформацій.

На мезорівні суспільна ефективність фінансового оздоровлення залежатиме від здійснення територіально-диференційованої для кожної області податкової політики, продиктованої потребами фінансового забезпечення центрального та місцевих бюджетів, їх збалансованості, з одного боку, та від можливостей, інтересів цих областей, особливостей структурно-технологічної перебудови їх господарств -- з другого.

Висновки

Світовий досвід переконує, що єдиноприйнятний для всього суспільства вихід полягає у відновленні економічного зростання. При цьому шлях до зростання пролягає не лише у виході на зовнішні ринки з продукцією вітчизняного виробництва, а й у стимулюванні збільшення внутрішнього попиту на продукцію національних виробників, створення сприятливішого інвестиційного клімату всередині країни. Саме цей процес дає можливість позбутися сумної перспективи суспільної дестабілізації внаслідок вибухів невдоволення різних прошарків населення через намагання вийти з фінансової кризи шляхом проведення політики прихованої інфляції. А для цього необхідне не тільки певне пом'якшення грошово-кредитної політики, а й заборона на подальше використання практики невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери та інших соціальних виплат населенню.

Крім вищерозглянутих заходів, для швидшого виходу з кризи доцільно було б удатися до ряду інших. Так, для додаткового м'якого стимулювання національної виробничої сфери необхідно зробити трохи жорсткішою імпортну політику: збільшити ставки імпортного мита, ліквідувати надмірні пільги при його сплаті, активніше застосовувати антидемпінгове законодавство щодо іноземних виробників, які досить часто ведуть недобросовісну діяльність при проникненні на український ринок, а також ширше використовувати методи нетарифного обмеження імпорту.

На нинішньому етапі доцільно було б тимчасово зменшити витрати держбюджету при одночасному прискоренні процесу податкової реформи шляхом перенесення податкового навантаження з підприємств на населення шляхом уведення податків на нерухомість та предмети розкоші. Це дало б змогу об'єктивніше оцінити реальну величину індивідуальних доходів населення та підвищити контроль за сплатою прибуткового податку з громадян, оскільки нині значна частина індивідуальних доходів громадян реально приховується від оподаткування.

Для посилення інвестиційної привабливості України та для стимулювання інвестиційної активності передусім українських підприємств на національних теренах слід ширше застосовувати практику прискореної амортизації, що дасть змогу вітчизняним підприємствам значно збільшити власні кошти, які вони можуть використовувати на технічне оновлення виробництва.

Тільки на основі такого системного підходу можна очікувати відновлення тенденції до фінансового оздоровлення з подальшим переходом до економічного підйому.

Література

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навчальний посібник. - К.: Вища школа., 1997.

Волинский Г.С. Проблемы перехода к рыночной экономике. - Харьков: АО «Бизнес - информ», 1996.

Гуревичев М.М. Государственное регулирование в условиях рыночной економики( исследование эволюции ) . - Харьков: Основа, 1993.

Єпіфанова А.О., Сало І.В., Дьяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України: Навчальний посібник- К.: Наук. Думка, 1997.

Климко Г.Н., Блешмунд П.П. Співробітництво України з міжнародними фінансовими організаціями // Фінанси України №11, 2000 рік.

Ляшенко Г.П. Роль фінансів у державному регулюванні економічного та соціального розвитку // Фінанси України №5, 1999 рік

Мельник О.М. Фінансова криза та потреба відновлення економічного зростання // Фінанси України № 5, 1999 рік.

Микитюк О.І. Фінансова підтримка малого підприємництва // Фінанси України №11, 2000 рік.

Нікбахт Є., Гроппеллі А. Фінанси. - К.: Основи, 1993.

Общая теория финансов: Учебное пособие / Под ред. Л.А. Дробозиной. - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.

Суторміна В.М., Федосов В.М., Андрущенко В.А. Держава, податки, бізнес. - К.: Либідь, 1992.

Тарангул Л.Л. Регіональна податкова політика: зміст і особливості її реалізації // Фінанси України № 10, 2000 рік

Размещено на Allbest