Размещено на http://www.allbest.ru/

Методика аналізу рентабельності на підприємствах

Зміст

Вступ

1. Економічний зміст рентабельності

1.1 Поняття рентабельності

1.2 Види рентабельності

1.3 Система показників рентабельності

2. Методика аналізу рентабельності на підприємствах

2.1 Факторний аналіз показників рентабельності

2.2 Економічна сутність та проблеми вивчення прибутку на сучасному етапі

3. Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Узагальнюючим показником економічної ефективності виробництва є показник рентабельності. Рентабельність означає прибутковість, прибутковість підприємства. Вона розраховується шляхом співвідношення валового доходу чи прибутку з витратами на використані ресурси.

Показники рентабельності й ефективності використання майна характеризують прибутковість діяльності підприємства.

Це найважливіша група показників, тому що результати їхнього аналізу дозволять прийняти рішення про вкладеннях власних засобів у той чи інший бізнес, характеризує доцільність діяльності компанії, є результуючою оцінкою.

На основі аналізу середніх рівнів рентабельності можна визначити, які види продукції і які господарські підрозділи забезпечують достатню прибутковість. Це стає особливо важливим у сучасних, ринкових умовах, де фінансова стійкість підприємства залежить від спеціалізації і концентрації виробництва.

В даний час в Україні в умовах стабілізації спостерігається тенденція до підвищення рівня рентабельності виробництва, що означає прибутковість багатьох господарств. Тому мене, як майбутнього фахівця, цікавить у чому полягає сутність рентабельності, як вона розраховується і які шляхи її підвищення. Це коло питань я і хотів би розглянути в даній темі курсової роботи.

Метою даної роботи є дослідження рентабельності підприємств.

Об'єктом дослідження в даній роботі виступають фінансові результати діяльності підприємств.

Предметом дослідження є аналіз ефективності (рентабельності) діяльності підприємств.

1. Економічний зміст рентабельності

1.1 Поняття рентабельності

Підсумки роботи компанії в торгівлі та виробництві підлягають оцінці за будь-який звітний період. У зв'язку з цим за даними обліку і звітності обчислюється система різних кількісних і якісних показників, покликана дати всебічну оцінку діяльності компанії. Показники ефективності дають орієнтовану оцінку господарських операцій підприємства. Насамперед розглянемо, що являє собою рентабельність.

Одне з його визначень звучить так: рентабельність (від нім. rentabel - дохідний, прибутковий), показник економічної ефективності виробництва на підприємствах. Комплексно відбиває використання матеріальних, трудових і грошових ресурсів. Рентабельним вважається підприємство, що приносить прибуток.

Можна привести ще одне визначення рентабельності: рентабельність - показник, що представляє собою відношення прибутку до суми витрат на виробництво, грошовим вкладенням в організацію, комерційних операцій чи сумі майна фірми яке використовується для організації своєї діяльності.

Розділяють рентабельність як загальну - процентне відношення балансового (загального) прибутку до середньорічної сумарної вартості виробничих основних фондів і нормованих оборотних коштів; і рентабельність розрахункову - відношення розрахункового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів і нормованих оборотних коштів. Застосовується також показник рівня рентабельності до поточних витрат - відношення прибутку до собівартості товарної чи реалізованої продукції.

Кожне підприємство самостійне здійснює свою виробничу і господарську діяльність на принципах самоокупності і прибутковості. Підприємство має визначені витрати по виготовленню продукції і її реалізації. Ці витрати являють собою витрати виробництва даного підприємства (собівартість), чи індивідуальні витрати. Однак витрати окремого продукту по підприємствах можуть відхилятися від середніх витрат по галузі, що приймаються за суспільно необхідні витрати чи вартість, грошове вираження яких складає ціну продукту. Наявність індивідуальних витрат, породжує відокремлення іншої частини вартості продукції - прибуток, а отже, і відносний її вимір - рентабельність.

Однак абсолютна величина прибутку не дає уявлення про рівень і зміну ефективності виробництва чи торгівлі. Сума прибутку може збільшуватися, а ефективність виробництва може залишатися на колишньому рівні чи навіть знизитися. Це відбувається в тому випадку, якщо приріст прибутку отриманий за рахунок екстенсивних (кількісних) факторів виробництва - збільшення чисельності працівників, росту парку устаткування і т.д. Якщо ж при рості чисельності працівників їхня продуктивність залишається колишньою чи знижується, то ефективність виробництва відповідно не змінюється чи навіть знижується. Основними відмітними ознаками рентабельності в системі торгових і виробничих відносин є наступні:

відношення прибутку до витрат виробництва, що характеризують рівень прибутковості поточних витрат (на придбання сировини, матеріалів, палива, на амортизацію засобів праці, витрати по управлінню й обслуговуванню виробництва і заробітній платі працівників);

відношення прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів, що характеризують відносний розмір зростання авансованих витрат і яке дає оцінку економічної ефективності виробничих фондів.

Реальний зміст мають ознаки рентабельності, що характеризують ефективність витрат по прибутку, отриманої після реалізації.

Розподільна функція рентабельності конкретно виявляється в тім, що її величина є одним з основних критеріїв для розподілу частини прибавочного продукту - прибутку.

1.2 Види рентабельності

Аналіз рентабельності дозволяє оцінити здатність підприємства приносити доход на вкладений у нього (підприємство) капітал. Характеристика рентабельності підприємства базується на розрахунку чотирьох основних показників - рентабельності всього капіталу, власного капіталу, основній діяльності (продукції) і рентабельності продажу.

Рентабельність усього капіталу (сукупних активів) показує, чи має компанія базу для забезпечення високої прибутковості власного капіталу. Даний показник відбиває ефективність використання всього майна підприємства. Зниження рентабельності всього капіталу свідчить про падаючий попиті на продукцію фірми і перенагромадженні активів.

Р_а = П / (ВБ_пр + ВБ_кр) / 2

де П - чистий прибуток;

ВБ_пр, ВБ_кр - валюта балансу на початок та кінець року.

Цей показник відбиває прибутковість активів, і обумовлений як ціноутворюючою політикою підприємства, так і рівнем витрат на виробництво реалізованої продукції. Існує два основних способи підвищення рентабельності активів:

1-ий - при низької прибутковості продукції необхідно прагнути до прискорення оборотності активів і його елементів;

2-ий - низька ділова активність підприємства може бути компенсована тільки зниженням витрат на виробництво чи продукції ріст цін на продукцію, тобто підвищенням рентабельності продукції.

Рентабельність власного капіталу характеризує ефективність використання власного капіталу. Цей коефіцієнт є одним з найважливіших показників, використовуваних у бізнесі, він вимірює загальну величину доходів акціонерів. Високе значення даного коефіцієнта говорить про успіх компанії, що веде до високого ринкового курсу її акцій і відносної легкості залучення нових капіталів для її розвитку. Однак треба мати на увазі, що високий коефіцієнт рентабельності власного капіталу може бути зв'язаний як з високою інфляцією, так і з високим ризиком компанії. Тому його інтерпретація не повинна бути спрощеною й одномірною. Рентабельність власного капіталу показує, скільки чистого прибутку приходиться на гривню власних засобів.

Р_вк = П / (ВК_пр + ВК_кр) / 2

де ВК_пр,ВК_кр величина власних засобів на початок і на кінець року.

На основі цього показника власник активів може вибрати місце їхнього вкладення. При розрахунку приймається в увагу не операційний дохід, а кінцевий, чистий прибуток, що буде розподілений між власниками (акціонерами) підприємства. Розраховується як відношення чистого прибутку до середньорічної вартості власного капіталу.

Отже, для підвищення ефективності вкладення можна діяти в двох основних напрямках:

* Збільшення чистого прибутку - збільшення обсягів збуту і рентабельності продажу.

* Зменшення власного капіталу - ефективне керування поточними активами і пасивами, зниження потреби в додатковому фінансуванні.

У загальному випадку для оцінки доцільності вкладення засобів у той чи інший бізнес варто порівняти прогнозовану рентабельність власного капіталу з альтернативними можливостями розміщення вільних ресурсів (наприклад, депозит) з урахуванням фактора ризику.

Для того, щоб зрозуміти як і за рахунок чого формується підсумковий показник рентабельності власного капіталу варто розглянути ряд проміжних показників:

Рентабельність чистих активів - показник ефективності операційної діяльності підприємства. Розраховується як відношення операційного доходу до середньорічної величини чистих активів де:

Чисті активи = Власний капітал + Кредити (довго - і короткострокові)

З іншої сторони рентабельність чистих активів формується за рахунок їхньої оборотності і рентабельності продажу:

(Операційний прибуток / Обсяг продажу) * (Обсяг продажів/Чисті активи) = (Операційний прибуток / Чисті активи)

Рентабельність чистих активів використовується при оцінці ефективності фінансового важеля.

Фінансовий важіль - співвідношення власних і позикових засобів у структурі чистих активів характеризує вплив кредитування на ефективність діяльності підприємства. Основний критерій оцінки ефективності фінансового важеля - ставка банківського кредиту. Якщо кредитна ставка нижче показника рентабельності чистих активів, то збільшення частки кредитів підвищить значення рентабельності власного капіталу, і навпаки.

Значення фінансового важеля показує на скільки збільшиться (зменшиться) значення рентабельності власного капіталу при збільшенні (зменшенні) рентабельності чистих активів.

Фінансовий важіль розраховується по наступній формулі: = Чисті активи / Власний капітал

Використовуючи приведені вище показники ми можемо одержати наступну формулу:

Рентабельність продажу * Оборотність чистих активів * Фінансовий важіль = (Операційний доход / Обсяг продажів)* (Обсяг продажів /Чисті активи) * (Чисті активи / Власний капітал) = (Операційний доход/ Власний капітал)

Тепер для одержання остаточної формули рентабельності власного капіталу необхідно внести виправлення, щоб у чисельнику фігурував чистий прибуток.

(Операційний доход/ Власний капітал)*

(((ОД-I)*(I-Т))/ОД) = Рентабельність власного капіталу,

де, ОД - операційний доход;

I - сума відсотків по кредитах;

Т - ставка податку на прибуток

Це значення відрізняється від отриманого раніше, тому що тут не враховуються деякі, так названі нерегулярні статті доходів і витрат зі звіту про фінансові результати.

Схематичне формування показника рентабельності власного капіталу показано на рисунку 1.1.

Основними факторами, що формують окремі показники і які впливають на рентабельність власного капіталу є:

Фактори операційної діяльності:

* рентабельність продажів;

* оборотність чистих активів.

Фактори фінансової діяльності:

* фінансової важіль;

* відсотки і податки.



Рис.1.1 - Схема формування показника рентабельності власного капіталу.

Рентабельність основної діяльності розраховується як відношення прибутку від реалізації до суми витрат на виробництво і реалізацію продукції.

Р_од = ПР / В

де ПР - прибуток від реалізації (валовий прибуток);

В - витрати на виробництво та реалізацію продукції.

Вона показує, скільки підприємство має прибутку з кожної гривні, витраченої на виробництво і реалізацію продукції. Цей показник може розраховуватися як у цілому по підприємству, так і по його окремих чи підрозділах видам продукції.

Підвищення рентабельності продукції забезпечується переважно зниженням собівартості одиниці продукції. Чим краще використовуються основні виробничі фонди, тим вище рентабельність виробництва. При поліпшенні використання матеріальних оборотних коштів знижується їхня величина, що приходиться на 1 грн. реалізованої продукції. Отже, фактори прискорення оборотності матеріальних оборотних коштів є одночасно факторами росту рентабельності виробництва.

Цей показник свідчить про ефективність не тільки господарської діяльності підприємства, але і процесів ціноутворення. Його доцільно розраховувати як по загальному обсязі реалізованої продукції, так і по окремих її видах.

Рентабельність продажу, характеризує ефективність операційної (виробничо-господарської) діяльності підприємства. Вона покликана оцінити прибутковість виробництва в цілому, але також може бути використана для порівняння прибутковості окремих видів продукції. Розраховується як відношення операційного прибутку до валової виручки.

Середній рівень рентабельності продажів коливається в залежності від галузі і тому не має якого-небудь нормативу. Даний показник важливий при порівнянні його з відповідними показниками однотипних підприємств, у динаміці чи в порівнянні з плановими показниками.

Рентабельність продажу розраховується як відношення операційного прибутку до суми отриманої виручки.

Р_пр = ОП/В

де ОП - операційний прибуток;

В - виручка від реалізації продукції (обсяг продажу).

Цей показник характеризує ефективність підприємницької діяльності (скільки операційного прибутку має підприємство з однієї гривні виручки). Рентабельність продажу може розраховуватися як у цілому по підприємству, так і по окремих видах продукції.

Якщо рентабельність продажу поступово знижується, то причина або у зростанні витрат, або в ставках податку, що підвищилися. Отже, ми повинні звернутися до вивчення цих факторів, щоб знайти корінь проблеми. Зниження обсягу продажів може свідчити, насамперед, про падіння конкурентоздатності продукції, тому що дозволяє припустити скорочення попиту на продукцію.

Формування показника рентабельності продажу показане на рис. 1.2.

Рис.1.2 - Формування показника “Рентабельність продажу”.

1.3 Система показників рентабельності

Показники рентабельності характеризують фінансові результати й ефективність діяльності підприємства. Вони вимірюють прибутковість підприємства з різних позицій і групуються відповідно до інтересів учасників економічного процесу, ринкового обміну.

Показники рентабельності є важливими характеристиками факторного середовища формування прибутку підприємств. Тому вони обов'язкові при проведенні порівняльного аналізу й оцінці фінансового стану підприємства. При аналізі виробництва показники рентабельності використовуються як інструмент інвестиційної політики і ціноутворення.

Основні показники рентабельності можна об'єднати в наступні групи

1) показники рентабельності капіталу (активів),

2) показники рентабельності продукції;

3) показники, розраховані на основі потоків наявних коштів.

Перша група показників рентабельності формується як відношення прибутку до різних показників авансованих засобів, серед яких найбільш важливими є всі активи підприємства; інвестиційний капітал (власні засоби + довгострокові зобов'язання); акціонерний (власний) капітал

Розбіжність рівнів і рентабельності за цими показниками характеризує ступінь використання підприємством фінансових важелів для підвищення прибутковості: довгострокових кредитів і інших позикових засобів,

Дані показники специфічні тим, що відповідають інтересам усіх учасників бізнесу підприємства. Наприклад, адміністрацію підприємства цікавить віддача (прибутковість) всіх активів (усього капіталу); потенційних інвесторів і кредиторів - віддача на інвестований капітал; власників і засновників - прибутковість акції і т.д.

Кожний з перерахованих показників легко моделюється по факторних залежностях. Розглянемо наступну очевидну залежність:

Ця формула розкриває зв'язок між рентабельністю капіталу, рентабельністю реалізації й оборотністю активів. Економічно зв'язок, полягає в тому, що формула прямо вказує шляхи підвищення рентабельності при низькій рентабельності продажів необхідно прагнути до прискорення обороту активів.

Розглянемо ще одну факторну модель рентабельності.

як бачимо, рентабельність власного (акціонерного) капіталу залежить від зміни рівня рентабельності продаж, швидкості обороту сукупного капіталу і співвідношення власного і позикового капіталу. Вивчення подібних залежностей має велике значення для оцінки впливу різних факторів на показники рентабельності. З приведеної залежності випливає, що за інших рівних умов віддача акціонерного капіталу підвищується при збільшенні частки позикових коштів у складі сукупного капіталу.

Друга група показників формується на основі розрахунку рівнів і рентабельності по показниках прибутку, які відображаються у звітності підприємств. Наприклад,

Дані показники характеризують прибутковість продукції базисного () і звітного () періодів. Наприклад, рентабельність продукції по прибутку від реалізації:

;

;

чи

;

;

,

де - - прибуток від реалізації звітного і базисного періодів;

- реалізація продукції (робіт, послуг) звітного і базисного періодів;

- собівартість продукції (робіт, послуг) звітного і базисного періодів;

- зміна рентабельності в звітному періоді в порівнянні з базисним періодом.

Вплив фактора зміни обсягу реалізації визначається розрахунком (по методу ланцюгових підстановок)

Відповідно вплив зміни собівартості складе

Сума факторних відхилень дає загальну зміну рентабельності в звітному періоді в порівнянні з базисним періодом;

Третя група показників рентабельності формується аналогічно першій і другій групам, однак замість прибутку в розрахунок приймається чистий приплив коштів.

ЧПК - чистий приплив коштів

Дані показники дають представлення про ступінь можливості підприємства розплатитися з кредиторами, позичальниками й акціонерами коштами що отримує підприємство. Концепція рентабельності яка обчислюється на основі надходження коштів, широко застосовується в країнах з розвиненою ринковою економікою. Вона пріоритетна, тому, що операції з грошовими потоками, що забезпечують платоспроможність, є істотною ознакою фінансового стану підприємства.

2. Методика аналізу рентабельності на підприємствах

рентабельність прибуток виробничий

2.1 Факторний аналіз показників рентабельності

На рівень і динаміку показників рентабельності впливає вся сукупність виробничо-господарських факторів: рівень організації виробництва і управління; структура капіталу і його джерел; ступінь використання виробничих ресурсів; обсяг, якість і структура продукції; витрати на виробництво і собівартість виробів; прибуток по видах діяльності і напрямку його використання.

Методологія факторного аналізу показників рентабельності передбачає розкладання вихідних формул розрахунку показника по всіх якісних і кількісних характеристиках інтенсифікації виробництва і підвищення ефективності господарської діяльності. Наприклад, для аналізу загальної рентабельності (рентабельності активів) можна використовувати трьох чи п'ятифакторну модель.

Щоб спростити модель, витрати на виробництво і реалізацію продукції зводять до витрат на оплату праці, витрат на матеріали та амортизації основних засобів. Для практичного застосування моделі до витрат на матеріали варто додати вартість комплектуючих виробів і напівфабрикатів, палива, покупної енергії, робіт і послуг виробничого характеру (які виконуються сторонніми організаціями чи не основними підрозділами підприємства), і т.п. Витрати на оплату праці варто доповнити відрахуваннями на соціальні заходи. Крім того, окремим елементом варто врахувати інші витрати чи розподілити їх пропорційно між основними видами витрат.

В основі усіх використовуваних моделей, що використовуються для аналізу лежить наступне співвідношення:

де R - рентабельність активів (капіталу);

Р - прибуток від реалізації;

К - середня (за період) вартість активів;

F - середня (за період) вартість необоротних активів;

Е - середні залишки оборотних активів;

- витрати на 1 карбованець продукції по повній собівартості;

- зарплатоємність продукції;

матеріалоємність продукції;

- амортизаціоємність продукції;

- фондоємність продукції по необоротних активах;

- фондоємність продукції по оборотних активах (коефіцієнт закріплення оборотних активів).

Рентабельність активів тим вище, чим вище прибутковість продукції, чим вище віддача внеоборотних активів і швидкість обороту оборотних активів, чим нижче загальні витрати на 1 гривню продукції і питомі витрати по економічних елементах (засобах праці, матеріалів, праці). Числова оцінка впливу окремих факторів на рівень рентабельності визначається за методом ланцюгових підстановок чи за інтегральним методом оцінки факторних впливів.

Трифакторна модель аналізу рентабельності

,

де - прибуток продукції

;

- фондоємність (капіталоємність) продукції по основному капіталу:

;

- оборотність оборотних активів (капіталоємність по оборотному капіталу):

.

У даній моделі фактор оборотності оборотних активів відбивається величиною , зворотної середньому числу оборотів.

2.2 Економічна сутність та проблеми вивчення прибутку на сучасному етапі

Виробничо-господарську діяльність підприємства здійснюють поперед усього через ефективність, котру розраховують як співвідношення виробничого ефекту (результату) та витрат, що викликали його. Процес виробництва ефективний тільки у тому разі, коли його кінцеві результати збільшуються більш швидкими темпами, чим маса витрачених ресурсів.

Прибуток - це форма грошового показника, економічна категорія, яка характеризує фінансовий результат господарської діяльності підприємства. Крім того, у ряді випадків підприємство реалізує продукцію непромислових господарств та робить послуги іншим підприємствам. Основна частина прибутку підприємства утворюється в результаті реалізації товарної продукції від підприємницько-господарської діяльності підприємства.

Згідно з законодавством, економічною теорією, розмір балансового прибутку, який формується на підприємстві, складається з наступних елементів : фінансового результату від реалізації продукції (робіт, послуг), іншої реалізації та доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цим операціям.

Таким чином, балансовий прибуток відображає усі результати господарської діяльності підприємства :

Пб = Пр.п. + Ппр.р. + ВДЗ

де Пб - балансовий прибуток;

Пр.п. - прибуток від реалізації робот (послуг), продукції;

Ппр.р.- прибуток від іншої реалізації;

ВДЗ - позареалізаційні доходи та збитки;

Основна сума балансового прибутку - це фінансові результати від реалізації товарної продукції та іншої реалізації.

Прибуток від реалізації продукції (робот, послуг) визначається як різниця серед виручкою від реалізації продукції (робіт, послуг) та витратами на її виробництво та реалізацію :

Пр.п. = Вр.п. -Зр.п.

де Пр.п. = прибуток від реалізації продукції

Вр.п. - виручка від реалізації продукції

Зр.п. - витрати на реалізацію та виробництво продукції

Прибуток від реалізації товарної продукції розраховується за формулою :

Пр.п. = По.н. + Пт.п. - По.к

де Пр.п. - прибуток від реалізації товарної продукції;

По.н. - прибуток від реалізації товарних останків на початок року;

Пт.п. - прибуток від реалізації продукції, виготовленої у даному періоді;

По.к. - прибуток від реалізації товарних останків на кінець року;

Балансовий прибуток використовується для оцінки ефективності виробництва, впливу динаміки її росту та визначення рентабельності.

Балансовий прибуток використовується у зв'язку з оподатковуванням прибутку. У відповідності до Закону “Про оподаткування прибутку підприємства” оподаткований прибуток розраховується шляхом зменшення скорегованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань згідно з діючим законодавством оподаткований прибуток визначається :

Пн.о. = ВДн.о. - ВВ - Ам.

де ВДн.о. - значення оподаткованого прибутку;

ВВ - валові витрати;

Ам. - амортизаційні відрахування.

Позитивні результати виробничо-господарської діяльності підприємства повинні відображати не тільки абсолютний розмір прибутку, але й рівень ефективності виробництва.

Прибуток, отриманий підприємством, залежить від характеру продукції, що виробляється, та обсягів виробництва, на котру в свою чергу впливають такі фактори, як чисельність працюючих, виробничість праці та ін.

Фактори, які впливають на зміни прибутку :

1.Зміна прибутку за рахунок кількості обертів :

Пбал = (По - Пп)* Соб.*Dп

де По, Пп. - кількість обертів оборотних фондів у звітному та

попередньому періодах;

Соб - останки оборотних фондів у звітному періоді.

2. Зміна прибутку за рахунок зміни виручки :

Пбал = (Во. + Вп.)*Rо*Dп

де Во., Вп. - виробіток на одного працюючого у звітному та попередньому періодах;

Rо - середньочисельний розмір працюючих;

Dп - питома вага балансового прибутку у вартості продукції балансового прибутку до прибутку від реалізації продукції) у попередньому році.

Основними факторами збільшення прибутку є: збільшення виручки від реалізації та зниження собівартості продукції, що реалізується споживачам, на виручку в свою чергу, впливає обсяг реалізації продукції та ціни.

Обсяг реалізації залежить від обсягу виробництва та зміни останків готової продукції на складі.

З цих факторів, які впливають на прибуток, головним є:

обсяг виробництва та реалізації продукції.

собівартість реалізованої продукції, котра знаходиться в

функціональній залежності одне від одного.

Отримання максимального прибутку можливо при певних сполученнях між цими величинами.

Тому вірніше судити про узагальнюючі характеристики виробничо-господарської діяльності підприємства по відносному показнику, який відображає ступінь прибутковості по відношенню до того чи іншого фактору виробництва.

Такий показник прийнято називати рентабельністю. Існує декілька показників рентабельності, усі виражаються у процентах.

Економічна суть рентабельності полягає у тому, що вона показує суму отриманого прибутку на 1грн. витрат. Детальніше поняття рентабельності розкриємо в наступному підпункті.

3. Значення і напрямки підвищення фінансових результатів виробничої діяльності

Процес виробництва на будь-якому пiдприємствi здійснюється за належної взаємодiї трьох визначальних його чинників: персоналу, засобiв працi та предметiв працi. Використовуючи наявнi засоби виробництва, персонал пiдприємства продукує суспiльно корисну продукцiю або надає виробничi та побутовi послуги. Це означає, що з одного боку мають мiсце затрати живої та уречевленої працi, а з iншого - такi фінансово-економічні результати виробництва. Останнi залежать вiд масштабiв застосованих засобiв виробництва, кадрового потенцiалу та рiвня його використання.

Фінансово-економічні результати використання засобів виробництва і робочої сили визначаються ефективністю виробництва.

Ознакою ефективностi може бути необхiднiсть досягнення мети виробничо-господарської дiяльностi пiдприємства з найменшими витратами суспiльної працi або часу.

Ефективнiсть визначається об'єктивно дiючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцiєю багатства i мiрою витрат, необхiдних для його нагромадження та використання суспiльством.

У формалiзованому виразi закон економiї робочого часу, який вiдображає механiзм зниження сукупних витрат на виробництво продукції або надання послуг, має такий вигляд:

Вс = / Вуп + Вжп + Вмп / : Еск > min,

де Вс - сукупнi витрати на виробництво продукцiї протягом життєвого циклу товару;

Вуп - затрати минулої працi на виробництво i споживання товару;

Вжп - затрати живої працi, тобто заробiтна плата всiх працiвникiв, що припадає на даний товар на тiй чи iншiй стадiї його життєвого циклу, прибуток на цiй стадiї;

Вмп - затрати майбутньої працi в процесi споживання товару;

Еск - сумарний корисний ефект товару для споживача за нормальний строк служби.

Сутнiсна характеристика ефективностi виробництва визначається виразом:

Ефективнiсть (продуктивність) = результати : ресурси (витрати)

Результати виробництва поділяються на:

- кiнцевий результат процесу виробництва;

- кiнцевий народногосподарський результат роботи пiдприємства або iншої iнтеграцiйної структури, як певної автономної ланки економiки.

Перший вiдбиває матерiалiзований результат процесу виробництва, що вимiрюється обсягом продукцiї в натуральнiй i вартiснiй формах;

другий включає не тiльки кiлькiсть виготовленої продукцiї, а також її споживчу вартiсть. Кiнцевим результатом процесу виробництва за певний перiод часу є чиста продукцiя, тобто новостворена вартiсть, а фінансовим результатом комерцiйної дiяльностi - прибуток.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після вiдшкодування всiх витрат на виробничу i комерцiйну діяльність пiдприємства. Характеризуючи перевищення надходжень над витратами, прибуток виражає мету пiдприємницької дiяльностi i береться за головний показник її результативностi (ефективності).

Прибуток є основним джерелом фiнансування розвитку пiдприємництва, удосконалення його матерiально-техiчної бази, забезпечення всiх форм iнвестування. Уся дiяльнiсть підприємства спрямовується на те, щоб забезпечити зростання прибутку або принаймi стабiлiзацiю його на певному рiвнi.

Залежно вiд формування та розподiлу відокремлюють кiлька видiв прибутку. Насамперед розрiзняють загальний прибуток i прибуток пiсля оподаткування. Загальний прибуток - це весь прибуток пiдприємства, одержаний вiд усiх видiв дiяльностi, до його оподаткування та розподiлу. Такий прибуток iнакше називають балансовим. Прибуток пiсля оподаткування, тобто прибуток, що реально поступає в ропорядження пiдприємтва має поширену у вiтчизнянiй лiтературi назву - чистий прибуток.

У зарубiжнiй економiчнiй теорії та пiдприємництвi загальновживаним є поняття валового, маржинального та операційного прибутку.

Валовий прибуток - це рiзниця мiж виручкою та виробничими витратами (собiвартiстю продукцiї, визначеною калькулюванням за неповними витратами). Це поняття включає власне прибуток i так званi невиробничi (адмiнiстративнi, комерцiйнi) витрати.

Операцiйний прибуток = валовий прибуток - невиробничi витрати

Маржинальний прибуток характеризує обсяг виручки від продажу продукцiї за мiнусом змiнних витрат. Вiн включає власне прибуток i постiйнi витрати. Отже, такий прибуток за величиною збiгатиметься з валовим прибутком, коли калькулювання здiйснюватиметься лише за змiнними витратами.

Оцiнка фінансово-економічного стану пiдприємства здійснюється на пiдставi аналiзу документiв - про фiнансовi результати, рух грошових коштів, власний капiтал i системи розрахункових показникiв.

Фінансові результати пiдприємства вимiрюються двома показниками - прибутком i рентабельнiстю. Прибуток виражає абсолютний ефект без урахування використаних ресурсiв. Тому для аналiзу його доповнюють показником рентабельностi.

Рентабельнiсть - це вiдносний показник ефективностi роботи пiдприємства, котрий у загальнiй формi обчислюється як вiдношення прибутку до витрат. Рентабельнiсть має кiлька модифiкованих форм залежно від того, який саме прибуток i ресурси використовують у розрахунках

Передусiм відокремлюють рентабельнiсть iнвестованих ресурсiв i рентабельнiсть продукцiї. Рентабельнiсть iнвестованих ресурсiв обчислюється у кiлькох модифiкацiях: рентабельнiсть активiв; рентабельність власного капiталу; рентабельнiсть акцiонерного капiталу.

Рентабельнiсть активiв (Ра) характеризує ефективнiсть використання всього наявного майна пiдприємства та обчислюється за формулою:

Ра = / Пз /ч/: Ка / * 100%,

де Пз/ч/ - чистий прибуток пiдприємства за рiк;

Ка - середня сума активiв за рiчним балансом.

Обчислюючи цей показник, виходять як iз загального, так i з чистого прибутку. Єдиного методичного пiдходу тут не iснує. Тому треба обов'язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельностi сукупних активiв може бути дезагрегований якщо пiдприємство здiйснює рiзнi види дiяльностi. У цьому разi поряд iз рентабельнiстю всiх активiв визначається рентабельнiсть за окремими видами дiяльностi.

Рентабельнiсть власного капiталу (Рвк) вiдображає ефективність використання активiв, створених за рахунок власних коштiв:

Рвк = /Пч : Кв / * 100 %,

де Пч - чистий прибуток пiдприємства;

Кв - власний капiтал пiдприємства.

Величина власного капiталу береться за даними балансу підприємства або його звiту про власний капiтал на певну дату.

Рентабельнiсть акцiонерного капiталу (Рак) свiдчить про верхню межу девiдентiв на акцiї та обчислюється так :

Рак = / Пч : Кст/ * 100%,

де Кст - статутний капiтал (номiнальна вартiсть придбаних акцiй).

Цей показник можна обчисолювати також як рентабельнiсть акціонерного капiталу вiд звичайних акцiй.

Показником фінансово-економічних результатів, крім прибутку, є також рентабельнiсть. Рентабельність - це вiдносний показник, що характеризує рiвень ефективностi (доходності) роботи пiдприємства.

Розрiзняють:

Рентабельнiсть окремих видiв продукцiї (Рi):

Рi = / / Ці - Сi /:Сi / * 100 %,

де Цi, Сi - вiдповiдно цiна i повна собiвартiсть i-того виробу,грн.

Рентабельнiсть продукцiї (Рп) характеризує ефективнiсть витрат на її виробництво i збут обчислюється:

Рп = / П реал : С реал / * 100%,

де С реал - повна собiвартiсть реалiзацiї продукцiї.

Рентабельнiсть виробництва, яка може бути загальною (Рв. заг) i розрахунковою (Рв.розр). Цi величини обчислюються за формулами:

Рв.заг = / Пбал : / Sсер + Sноз // * 100%

Рв.розр = / Пч : / Sсер + Sноз// * 100%

Границi рентабельностi не встановлюються, а основними факторами пiдвищення рентабельностi можуть бути:

а/ при оцiнцi рентабельностi виробництва:

- рiст прибутку;

- зменшення вартостi основних виробничих фондiв та залишкiв нормованих оборотних засобiв;

б/ при оцiнцi окремих видiв продукцiї:

- зниження собiвартостi виробiв.

Показник ефективностi використання активiв характеризують оборотнiсть фiксованих активiв - (фондовіддача) оборотнiсть всіх активiв, оборотнiсть матеральних ресурсiв.

Оборотнiсть основних засобiв (Ооз) обчислюється як спiввiдношення мiж обсягом реалiзацiї (Вреал) та фiксованими i нематерiальними активами (Афiкс);

Ооз = Вреал : Афiкс

Цей показник показує, скiльки грошових одиниць продукції реалiзовано на одну грошову одиницю основних засобiв /фондовiддачу/.

Оборотнiсть активiв /Оа / обчислюється:

Оа = / Вреал : Азаг / * 100%

Чим вищим є значення цього показника, тим краще використовуються основнi i оборотнi фонди пiдприємства. Сума прибутку і рентабельності виробничої діяльності підприємства залежить від ефективності підприємства.

Ефективнiсть виробництва - це узагальнення i повне від ображення кiнцевих результатiв використання засобiв, предметiв працi i робочої сили на пiдприємствi за певний промiжок часу.

Загальну економiчну ефективнiсть виробництва ще називають загальною продуктивнiстю виробничої системи.

Загальна методологiя визначення економiчної ефективностi полягає у вiдношеннi результату виробництва до затрачених ресурсiв (витрат), тобто одержаного економiчного ефекту до витрат на його досягнення.

Розрiзняють результат самого процесу виробництва, який може виступати у формi чистої продукцiї пiдприємства, прибутку i кiнцевий народногосподарський результат роботи пiдприємства, який, крiм обсягiв виготовленої продукцiї, враховує її споживчу вартiсть, значимiсть для суспiльства.

У фiнансовiй полiтицi пiдприємства важливе мiсце займає розподiл i використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування iнвестицiйних потреб i задоволення економiчних iнтересiв власникiв.

Iз загального прибутку сплачується податок згiдно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку пiдприємств.

Прибуток, що залишився пiсля оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження пiдприємства та використовується згiдно з його статутом i рiшеннями власникiв.

Вiдповiдно до принципових напрямкiв використання цей прибуток можна роздiлити на двi частини:

1/ прибуток, який спрямовується за межi пiдприємства у виглядi виплат власникам корпоративних прав, персоналу пiдприємства за результатами роботи, на соцiальну пiдтримку тощо;

2/ прибуток, що залишається на пiдприємствi i є фiнансовим джерелом його розвитку.

Останнiй спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондiв. Резервний фонд є фiнансовим компенсатором можливих вiдхилень

вiд нормального обороту коштiв або джерелом, покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських, орендних пiдприємств, кооперативiв.

Цю загальну схему розподiлу прибутку можна конкретизувати стосовно пiдприємств iз рiзними органiзацiйно-правовими формами. Це стосується насамперед акцiонерних товариств. Як вiдомо, власники акцiй одержують частину корпоративного прибутку у виглядi дивiдендiв /доходiв iнвесторiв на вкладений капiтал/. Щодо акцiонерного пiдприємства дивiденди можна розглядати як плату за залучений вiд продажу акцiй капiтал.

Розподiл прибутку на виплату дивiдендiв та iнвестування фінансовою проблемою, яка iстотно впливає на фiнансову стабiльнiсть i перспективи розвитку пiдприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату

дивiдендiв i високий рiвень таких, збiльшують попит на акцiї та підвищують їхнiй ринковий курс. Водночас, обмежується власне джерело фiнансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку пiдприємства.

Зрозумiло,що низький рiвень дивiдендiв призводить до протилежних наслiдкiв. З урахуванням цих обставин акцiонерне товариство мусить вибирати таку дивiдендну полiтику, яка б вiдповiдала конкретним умовам його дiяльностi.

Основними варіантами дивiдендної полiтики можуть бути:

1/ виплата постiйного рiвня дивiдендiв протягом кiлькох рокiв;

2/ виплата дивiдендiв зi щорiчним певним зростанням;

3/ спрямування на дивiденди встановленої частки чистого прибутку;

4/ виплата дивiдендiв iз залишку прибутку пiсля фiнансування iнвестицiйних потреб;

5/ виплата дивiдендiв не грошима, а додатковим випуском акцiй.

Кожен з цих варiантiв має свої переваги й недолiки i застосовуються, як правило, не постiйно, а в межах перспективного перiоду з урахуванням економiчної кон'юнктури та фiнансового стану пiдприємства.

Розподiляючи прибуток пiдприємства, величину дивiденду у вiдсотках (d) визначається за формулою:

d = /Пд : Кст / * 100,

де Пд - частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв;

Кст - статутний капiтал (фонд) пiдприємства.

Абсолютна сума дивiдендiв у розрахунку на одну акцiю (Д/) відповідно становитиме:

Д = Пд. : Nа,

де Nа- кiльксть акцiй, що формують величину статутного капiталу.

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивiдендiв, визначається вiдповiдно до вибраного варiанта дивiдендної полiтики.

Ефективнiсть виробництва, яка визначає рівень фінансово-економічних результатів і має полiгамнiсть визначення i застосування для аналiтичних оцiнок та управлiнських рiшень. З огляду на це важливим є відокремлювання за окремими ознаками вiдповiдних видiв ефективностi, кожен з яких має певне практичне значення для системи господарювання.

Соцiальна ефективнiсть полягає у скороченнi тривалостi робочого тижня, збiльшеннi кiлькостi нових робочих мiсць i рівнозайнятості людей, полiпшення умов працi та прибутку, стану довкiлля, безпеки життя, тощо. Соцiальнi наслiдки виробництва можуть бути не лише позитивними а й негативними (безробiття, посилення iнфляцiї...).

Локальна (комерцiйна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської та iншої дiяльностi пiдприємства, у наслідок якого воно має певний зиск (дохiд, прибуток).

Коли ж виробництво продукцiї на даному пiдприємствi потребує додаткових витрат ресурсiв, але її споживання на iншому пiдприємствi зв'язане з меншими експлуатацiйними витратами або iншими позитивними наслiдками дiяльностi, то кажуть про народно-господарську ефективнiсть, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання вiдповiдних виробiв.

Абсолютна ефективнiсть характеризує загальну або питому ефективність, ефективнiсть дiяльностi пiдприємства за певний промiжок часу.

Порiвняльна ефективнiсть вiдображає наслiдки порiвняння можливих варiантiв господарювання i вибору лiпшого з них; рiвень порівняльної ефективностi вiдображає економiчнi та соцiальнi переваги вибраного варiанта, здійснення господарських рiшень проти iнших можливих варiантiв.

Первинна ефективнiсть - це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслiдок здiйснення виробничо-господарської діяльності пiдприємства, запровадження прибуткових, технiчних, органiзацiйних або економiчних заходiв.

Первинна ефективнiсть майже завжди примножується задяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходiв не лише на даному, а й на iнших пiдприємствах, в iнших сферах дiяльностi. Тодi говорять про так звану мультиплiкацiйну ефективнiсть, яка виявляється здебiльшого в кiлькох специфiчних формах - дифузiйному i резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровiдних можливостях та акселерацiї.

Дифузiйний ефект реалiзується тодi, коли перше господарсько-управлiнське рiшення, нововведення технiчного, органiзацiйного, економічного та соцiального характеру поширюється на iншi галузi, внаслiдок чого вiдбувається його мультиплiкацiя.

Резонансний ефект має мiсце тодi, коли якесь нововведення в новiй галузi активiзує i стимулює розвиток iнших явищ у виробничiй сферi.

Межi мiж окремими формами мультиплiкацiйної ефективностi є досить умовними, рухливими та вiдносними. Дiалектичний взаємозв'язок цих форм полягає в тiм, що всi вони разом формують загальний інтегральний ефект вiд практичної реалiзацiї того чи iншого управлiнського рiшення.

Синергiчна ефективнiсть виражає такий комбiнований вплив сукупності тих чи iнших iнновацiй на фiнансово-економiчний стан суб'єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво кожно iнновацiї зокрема, тобто коли кожна iнновацiя посилює вплив усiх iнших.

Процес вимiрювання очiкуваного чи досягнутого рiвня ефективності дiяльностi пiдприємства методологiчно пов'язаний передусiм iз визначенням належного критерiю i формування вiдповiдної системи показникiв.

Критерiй - це головна вiдмiтна ознака й визначальна мiра вірогідності, пiзнання сутi ефективностi виробництва, вiдповiдно до якого здійснюється кiлькiсна оцiнка, рiвна цiй ефективностi. Правильно формувальний критерiй має якнайповнiше характеризувати суть ефективностi, як економічний критерiй i бути єдиним для всiх ланок суспiльного виробництва чи господарської дiяльностi.

Суть проблеми пiдвищення фінансово-економічних результатів виробництва полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсiв - трудових, матерiальних i фінансових - досягти максимально можливого збiльшення виробництва. Виходячи з цього, єдиним мiкроекономiчним критерiєм ефективностi виробництва стає зростання продуктивностi суспiльної працiї. Кiлькiсна визначенiсть i змiст критерiю вiдображається в конкретних показниках ефективностi виробничо-господарської та iншої дiяльностi суб'єктiв господарювання.

Система показникiв ефективностi виробництва, що її побудовано на пiдставi зазначених принципiв має включати кiлька груп:

1/ узагальнюючi показники ефективностi виробництва;

2/ показники ефективностi використання працi;

3/ показники ефективностi використання виробничих фондiв;

4/ показники ефективностi використання фiнансових коштiв.

Кожна з цих груп включає певну кiлькiсть конкретних абсолютних чи вiдносних показникiв, що вказують на ефективнiсть використання окремих видiв ресурсiв.

Для всебiчної оцiнки рiвня i динамiки абсолютної економiї ефективності виробництва, результатiв виробничо-господарської та комерцiйної діяльності пiдприємства поряд iз наведеними основними, варто використовувати також i специфiчнi показники, що вiдбивають ступiнь використання кадрового потенцiалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видiв матерiальних ресурсiв тощо.

Конкретнi види ефективностi можуть відокремлюватися не лише за рiзноманiтнiстю результатiв дiяльностi, а й залежно вiд того, якi ресурси беруться для розрахункiв. Застосовуванi ресурси - це сукупнiсть живої та уречевленої працi, а споживанi - це поточнi витрати на виробництво продукцiї. У зв'язку з цим у практицi господарювання варто відокремлювати ефективнiсть застосовуваних i спожитих ресурсiв, як специфiчнi форми прояву загальної ефективностi виробництва. У даному разi йдеться про ресурснi та витратнi пiдходи до визначення ефективностi iз застосуванням вiдповiдних типiв показникiв. Узагальнюючий показник ефективностi застосовуваних ресурсiв підприємства можна розрахувати, користуючись формулою:

Езр= Vчп (Чп + (Фос + Фоб) knвп),

деЕзр - ефективнiсть застосовуваних ресурсiв, тобто рiвень продуктивності суспiльної працi;

Vчп - обсяг чистої продукцiї пiдприємства;

Чп - чисельнiсть працiвникiв пiдприємства;

Фос - середньорiчний обсяг основних фондiв за вiдновною вартiстю;

Фоб - вартiсть оборотних фондiв пiдприємства;

knвп - коефiцiєнт повних витрат працi, що визначається на мiкрорiвнi, як вiдношення чисельностi працiвникiв у сферi матерiального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рiк нацiонального доходу i застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах працi в середньорiчну чисельнiсть працiвникiв.

Узагальнюючим показником ефективностi споживаних ресурсiв може бути показник витрат на одиницю товарної продукцiї, що характеризує рiвень поточних витрат на виробництво i збут виробiв.

До собiвартостi продукцiї споживанi ресурси включають у виглядi оплати працi, амортизацiйних вiдрахувань i матерiальних витрат.

З-помiж узагальнюючих показникiв ефективностi виробництва того чи іншого первинного суб'єкта господарювання, відокремлюють насамперед вiдносний рiвень задоволення потреб ринку. Вiн визначається як вiдношення очiкуваного та фактичного обсягу продажу товарiв суб'єктом господарювання до виявленого попиту споживачiв.

До важливих узагальнюючих показникiв ефективностi виробництва належить також частка приросту продукцiї за рахунок iнтенсифiкацiї виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигiднiшим економічно i соцiально є не екстенсивний, а саме iнтенсивний розвиток виробництва.

Визначення частки приросту продукцiї за рахунок інтенсифікації виробництва здiйснюється за формулою:

Чiнт=100 (1 - ДРз / Д Vв),

де Чiнт - частка приросту обсягу продукцiї, зумовлена iнтенсифiкацiєю виробництва;

ДРз - прирiст застосування ресурсiв за певний перiод, %;

ДVв - прирiст обсягу виробництва продукцiї за той самий перiод, %.

Народногосподарський ефект використання одиницi продукцiї, як узагальнюючий показник ефективностi того чи iншого виробництва обчислюється як прирiст загального ефекту за вiдрахуванням вартостi придбаної продукцiї виробничо-технiчного призначення.

Неухильне зростання соцiальної ефективностi є кiнцевою метою багатоаспектної дiяльностi пiдприємств. Рiвень економiчної результативностi дiяльностi суб'єктiв господарювання служить матерiально-фiнансовою базою для розв'язання як економічних, так і соцiальних проблем. З урахуванням саме цієї важливої обставини кожному пiдприємству треба постiйно оцiнювати ефективнiсть своєї дiяльностi.

Джерелами пiдвищення ефективностi: зростання продуктивностi праці i зниження зарплатомiсткостi продукцiї, зниження фондомiсткостi та матерiаломiсткостi виробництва, а також рацiональне використання природнiх ресурсiв. Активне використання цих джерел, пiдвищення ефективностi виробництва передбачає здйснення комплексу заходiв, якi за змiстом характеризують основнi напрямки розвитку та вдосконалення виробничо-комерцiйної дiяльностi суб'єктiв господарювання. Визначальними напрямами є:

1/ прискорення науково-технiчного та органiзацiйного прогресу;

2/ пiдвищення якостi та конкурентноспроможностi продукцiї;

3/ усебiчний розвиток та вдосконалення зовнiшньоекономiчної дiяльностi суб'єктiв господарювання.

Напрямки реалiзацiї внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв пiдвищення фінансово-економічних результатів дiяльностi пiдприємств та органiзацiй не однаковi за мiрою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників i вiдповiдних спецiалiстiв суб'єктiв пiдприємницької чи iнших видiв дiяльностi важливим є детальне знання масштабiв дiї, форм контролю та використання найбiльш iстотних внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв ефективностi на рiзних рiвнях управлiння дiяльнiстю трудових колективiв. Той чи iнший суб'ект господарювання може i мусить постiйно контролювати процес використання внутрiшнiх чинникiв через розробку та послiдовну реалiзацiю власної програми пiдвищення ефективностi дiяльностi, а також урахувати вплив на неї зовнiшнiх чинникiв.

У зв'язку з цим виникає необхiднiсть конкретизацiї напрямкiв дії та використання головних внутрiшнiх i зовнiшнiх чинникiв пiдвищення фінансово-економічних результатів дiяльностi суб'єктiв господарювання.

1. Технологiя. Технологiчнi нововведення, особливосучаснi форми автоматизації iнформацiї технологiй справляють найiстотнiший вплив на рiвень i динамiку ефективностi виробництва продукцiї. За принципом ланцюгової реакцiї вони спричиняють суттєвi змiни в технологiчному рiвнi та продуктивностi технологiчного обслуговування, методах i формах органiзацiї трудових процесiв, пiдготовцi та квалiфiкацiї кадрiв тощо.

2. Устаткування належить провiдне мiсце в програмi пiдвищення ефективності передусім виробничої, а також iншої дiяльностi суб'єктiв господарювання.

Продуктивнiсть дiючого устаткування залежить не тiльки вiд його технічного рiвня, а й вiд належної органiзацiї ремонтно-технiчного обслуговування оптимальних строкiв експлуатацiї, змiнностi роботи, завантаження в часi тощо.

3. Матерiали та енергiя позитивно впливають на рiвень ефективності дiяльностi, якщо розв'язуються проблеми ресурсозабезпечення, зниження матерiаломiсткостi та енергоємностi продукцiї, рацiоналiзується управлiння запасами матерiальних ресурсiв i джерелами постачання.

4. Вироби. Самi продукти працi,їхня якiстьi зовнiшнiй вигляд також є важливим чинником ефективностi дiяльностi суб'єктiв господарювання. Рiвень останньої має корелювати з корисною вартiстю, тобто цiною, яку покупець готовий заплатити за вирiб вiдповiдної якостi. Проте для досягнення високої ефективностi господарювання самої тiльки корисностi товару недостатньо. Пропоновані пiдприємством для реалiзацiї продукти працi мають з'явитися на ринку в потрiбному мiсцi, у потрiбний час i за добре обмiркованою цiною. У зв'язку з цим суб'єкт дiяльностi має стежити за тим, щоб не виникло будь-яких органiзацiйних та економiчних перешкод мiж виробництвом продукцiї та окремими стадiями маркетингових дослiджень.