Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Сучасний стан економіки України та необхідність її зростання

2. Фінансова політика стабілізації

3. Податкова політика держави

4. Бюджетний процес

5. Роль регіонів в структурній перебудові економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Україна та її економіка прийшли до нового стану - до ринку. Цей стан економіки потребує змін в базисі суспільства, в методах господарства, обумовлює потребу в більш ефективних важелях управління економічними процесами.

Особливою проблемою національної економіки залишається перехід до суто економічних форм взаємовідносин виробників з державою, подолання економічно необґрунтованого втручання державних відомств в діяльність підприємств. Одним з головних важелів, що регулюють економічні взаємовідносини товаровиробників з державою, стає податкова система, яка повинна задіяти діловій активності та підприємництву, виходу держави з кризи. Податки є однією з основних форм прибуткового продукту та доходів в сучасному цивілізованому суспільстві. Вони не тільки зберігають капітали суспільства, але й формують джерела для їх достатньо швидкого накопичення з метою удосконалення виробництва.

Сучасна податкова система, що створена в Україні повинна відповідати перехідному стану економіки, відображати й формувати відношення між суб'єктами та їх інтересами, перед усім між державою, зацікавленим в отриманні фінансових коштів, трудовим колективом, зацікавленим в підвищенні власних доходів й господарствами.

Ситуація, що склалася з початку 1992 року, свідчить про те, що закон України "Про оподаткування доходів підприємств та організацій" не здатен стабілізувати економіку : законодавці та виконавча влада поставили на перше місце ідею накопичення бюджету за рахунок податкового пресингу. Знов проігнорована звісна істина, що великі податки стримують усі стимули до ділової активності. Вони свідчать тільки про те, що економіка працює неефективно, робить не оправдані витрати, тим самим поглиблюючи кризу.

1. Сучасний стан економіки України та необхідність її зростання

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

За 1990 - 1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальна пенсія - в 4 рази.

З 2000 року при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 36 відсотків, промислове виробництво - на 52,9, валова продукція сільського господарства - на 23,2 відсотка), при підвищенні економічної активності населення помітно відновлення втрачених внаслідок кризи доходів тільки у найбільш активної частки населення - підприємців. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності.

Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.

Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).

Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Про зростання масштабів бідності свідчать дані про розподіл кількості працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, які відпрацювали 50 і більше відсотків робочого часу, встановленого за станом на грудень 2003 року. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 відсотка працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму - 70 відсотків працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та соціальних виплат.

Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї).

Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

2. Фінансова політика стабілізації

В будь-якому цивілізованому суспільстві уряд використовує фінансові відношення для досягнення певних цілей, для здійснення своїх функцій і задач. У зв'язку з цим фінансова політика виступає активним знаряддям впливу держави як на економічні інтереси різних шарів населення, так і суспільства в цілому.

Сутність фінансової політики полягає в розробці науково обумовлених концепцій розвитку фінансів, визначення основних напрямків та способів використання фінансів на тривалу перспективу і на поточний період з урахуванням цілей економічної та соціальної політики держави, міжнародних факторів суспільного розвитку, можливостей збільшення фінансових ресурсів держави, а також в здійсненні практичних дій, спрямованих на досягнення конкретних цілей.

Фінансова політика не уявляється без властивих їй суперечностей або конфліктних ситуацій. На державному рівні така суперечність виникла при розробці та будові держбюджету. Адже для розширеного суспільного відновлення необхідно звеличення господарчих витрат, які обмежені об'ємом доходів бюджету. Тут виникає протиріччя при формуванні прибуткової та витратної статей бюджету, які проявляються в тому, що звеличення витрат регулюється обсягами, що лімітуються податковими надходженнями. Задача успішної фінансової політики полягає в тому, щоб реально враховувати виникненні протиріччя та визначати межі і способи їх вирішення.

Метою фінансової політики є найбільш повна мобілізація фінансових ресурсів держави необхідних для задоволення постійно зростаючих потреб суспільства. До цього відноситься політика інвестування, розвитку інноваційних процесів, підтримка та розвиток виробництва найважливіших галузей промисловості й підприємств, політика взаємовідносин підприємств з бюджетом, встановлення раціональних форм вилучення приватного прибутку або доходу на користь держави чи місцевих органів державного керування. Фінансова політика несе багатоваріантний характер.

На рівні антикризових стратегій найвищий потенційний внесок в подолання економічної, соціальної та фінансової кризи забезпечує стимулювання виробництва, що більш ніж на 17% перевищує потенціал стратегії стримування інфляції. Але можливості стратегії стримування інфляції повністю не використовуються (на 27%). Стратегія стримування інфляції поділяється на обмеження кредитної та грошової емісії, регулювання витрат бюджету, стимулювання надходжень в держбюджет, стабілізуванню торгівельного балансу, стабілізуванню валютного курсу.

На даний час найбільш вагомий внесок в рішення проблеми в подоланні фінансово-економічної кризи забезпечують: структурна перебудова (4,5%), регулювання витрат бюджету (4,2% ), а також обмеження кредитної та грошової емісії (4,1%).

Фінансове планування - сукупність заходів по складанню та виконанню формування та використання грошових коштів та накопичень. Фінансове планування підприємств є складовою частиною бізнес-плану та дозволяє досягати єдність між виробничими й фінансовими ресурсами, а також викликати можливості для поповнення фінансових ресурсів. Планування в масштабах сільського господарства включає до себе перед усім бюджетне, як основна ланка фінансового планування.

Оперативне керування представляє собою комплекс заходів, що розроблені на основі оперативного аналізу фінансових ситуацій та досягаючих мету отримання максимального фінансового ефекту при мінімальних витратах за допомогою оперативного перерозподілу фінансових ресурсів. Сутність оперативного планування - це фінансове маневрування. Контроль, як елемент керування присутній й в оперативному плануванні та керуванні.

Фінансовий контроль дає можливість співставляти отримані фінансові результати з плануванням і оперативно здійснювати коректування фінансових рішень в кожний конкретний момент часу. Розрізняють стратегічне й оперативне фінансове керування. Стратегічне або загальне керування пов'язані з розробками, що торкаються прогнозу фінансових коштів в масштабах сільського господарства та їх ефективного використання в макроекономічному аспекті.

3. Податкова політика держави

Ці положення визначають принципи побудови та реформування податкової системи.

Основною метою реформування системи оподаткування є сприяння стабілізації матеріального виробництва, підвищення його ефективності і на цій основі задоволення державних та соціальних потреб, система оподаткування повинна забезпечити оптимізацію структури розподілу і перерозподілу національного доходу. Граничний рівень перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет України, включаючи відрахування до Пенсійного фонду України, не повинен перевищувати 40-45 відсотків. Реформуванню підлягають правові норми, що визначають форми, методи, механізми регулювання і встановлення величини та порядку справляння податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджетів, внесків до державних цільових фондів (далі - податки, інші обов'язкові платежі), необхідні державні для виконання її функцій.

Перебудова податкової системи провадиться з урахуванням вимог щодо надання більш широких і стабільних джерел для формування місцевих бюджетів. Нормативи і порядок зарахування податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів різних рівнів регулюються законодавством України про податки та бюджетну систему.

Впровадження порядку децентралізації податків та інших обов'язкових платежів проводиться з урахуванням посилення ролі бюджету в реалізації радикальних реформ по стабілізації фінансово-грошової системи.

Передбачається забезпечити розробку податкових законів податкової дії, створення умов для прийняття Податкового кодексу України.

3 метою зниження розмірів ставок податків та інших обов'язкових платежів передбачити розширення бази для нарахування податків та інших обов'язкових платежів за рахунок скорочення та скасування пільг при визначенні об'єктів оподаткування, забезпечивши при цьому справедливий підхід держави до суб'єктів підприємницької діяльності.

Законопроекти з питань оподаткування повинні подаватися до Верховної Ради України разом з проектами інших нормативно-правових актів (правил, інформацій, положень тощо).

Засади податкової політики України

У процесі розроблення нових законодавчих актів про оподаткування, в тому числі про внесення змін до чинного законодавства, повинні враховуватися такі засади системи оподаткування:

стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності - введення пільг щодо оподаткування прибутку (доходу), спрямованого на розвиток виробництва;

бюджетна обов'язковість впровадження норм щодо оплати податків та інших обов'язкових платежів, визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за певний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства;

рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється в певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків та інших обов'язкових платежів на рівні прибутки і пропорційно більших податків та інших обов'язкових платежів на більші доходи;

рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидента) при визначені ( обов'язків щодо оплати податків та інших обов'язкових платежів;

соціальна справедливість - забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян, які отримують високі та надвисокі доходи;

стабільність - забезпечення незмінності податків та інших обов'язкових платежів і їх ставок, а також податкових пільг протягом року;

економічна обґрунтованість - встановлення податків та інших обов'язкових платежів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей, враховуючи необхідність досягнення збалансованості витрат бюджету з його доходами;

рівномірність оплати - встановлення строків оплати податків та інших обов'язкових платежів виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат;

компетенція - встановлення і скасування податків та інших обов'язкових платежів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до чинного законодавства про оподаткування виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами;

єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розроблення законів визначенням платника податку та іншого обов'язкового платежу, об'єкта оподаткування, джерела оплати податку та іншого обов'язкового платежу, податкового періоду, ставок податку та іншого обов'язкового платежу, строків та порядку оплати податку, підстав для надання податкових пільг;

доступність - забезпечення дохідливості норм податкового законодавства для платників та інших обов'язкових платежів.

Особлива роль у державному регулюванні належить податковій політиці. Податки є одним з найважливіших видів державних доходів, що їх одержує держава на підставі своїх владних повноважень. Податок - це обов'язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб і громадян.

Основними функціями податків є три: фіскальна, соціальна та регулююча. Сутність фіскальної функції податків полягає в тому, що вони забезпечують фінансування державних витрат. Сутність соціальної функції податків - у підтримуванні соціальної рівноваги через зменшення надто великої розбіжності реальних доходів окремих соціальних груп населення. Сутність регулюючої функції податків - у тому, що за їх допомогою здійснюється регулювання економічної кон'юнктури, секторної, галузевої та регіональної структури економіки, інвестиційної активності, зовнішньоекономічних зв'язків, науково-дослідних робіт, охорони навколишнього природного середовища та інших об'єктів.

4. Бюджетний процес

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації. Державний бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. У державному бюджеті концентрується велика частина валового національного продукту. Він грає неймовірно важливу роль у забезпеченні ефективного функціонування всіх складових частин господарського механізму, у визначенні балансових зв'язків усіх ціннісних показників соціально-економічного розвитку і дотримання пропорцій між рухом матеріальних і фінансових ресурсів. Бюджетні засоби направляються на державне регулювання, народне господарство, соціально - культурні заходи, оборону, підтримку і розвиток науки. Державний бюджет і місцеві бюджети всіх рівнів складають фінансову основу для об'єднання загальнодержавних і регіональних інтересів.

Центральне місце бюджету у фінансовій системі, насамперед, визначається тим, що з його допомогою перерозподіляється значна частина національного доходу. В Японії та Росії - близько ?, у Франції та Нідерландах - приблизно ?, у Швеції - понад ?. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

Бюджетна система ґрунтується на взаємозв'язку бюджетів усіх рівнів, що відбувається за допомогою використання регульованих дохідних джерел, створення цільових і регіональних бюджетних фондів, їхнього часткового перерозподілу. Це важливе положення реалізується через систему податків, що регулюють обсяги надходжень фінансових ресурсів, між державою і його регіонами, а також у цілому по території України. Необхідність такої системи виникає в результаті того, що в рамках країни існує різниця у фінансовій забезпеченості регіонів як наслідок ряду об'єктивних причин, зв'язаних з їх економічним і географічним положенням. Незалежність бюджетів забезпечується присутністю джерел доходів і правом вибирати напрямок їхнього використання і витрат.

Державні доходи - це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок:

- податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності);

- неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від реалізації та приватизації державного, майна орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, надходжень від внутрішніх позик, перевищення доходів над витратами Національного банку України, повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами, дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності);

- доходів державних цільових фондів - Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.

- інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Планування державних видатків є складовою частиною бюджетної політики. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, - це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій. Витрати - це платежі, що не підлягають поверненню, не створюють і не погашають фінансових вимог. Вони складаються в основному із закупівель товарів, послуг, оплати праці державних службовців, соціальних виплат і обслуговування державного боргу. До чистого кредитування відносять надання позик і придбання акцій за вирахуванням сум погашених кредитів і доходів від продажу акцій.

Державні видатки здійснюються за статтями на підставі бюджетної класифікації. За функціональним призначенням їх можна об'єднати в п'ять груп.

1. Фінансування державних послуг загального призначення (витрати на державне управління, міжнародну діяльність, національну оборону, забезпечення громадського порядку і безпеки і т. д.).

2. Фінансування виробництва суспільних товарів (витрати на науку, освіту, культуру і мистецтво, охорону здоров'я, фізичну культуру і спорт, соціальний захист і соціальне забезпечення, житлово-комунальне господарство, засоби масової інформації і т. д.).

3. Фінансування державних послуг, пов'язаних з економічною діяльністю (витрати на розвиток галузей матеріального виробництва: промисловості, сільського та лісового господарств, капітального будівництва, транспорту, зв'язку і т. д.).

4. Видатки державних цільових фондів.

5. Інші видатки (виплати процентів і витрати, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, створення резервних фондів, трансферти загального характеру і т. д.).

Згідно з економічними характеристиками видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку.

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, яка існує на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень, фінансування структурної перебудови економіки, субвенції та інші витрати, пов'язані з розширеним відтворенням.

Одним із завдань НБУ є надання комерційним банкам кредитів, що мають на меті підтримку стабільності банківської системи та розширення її кредитних можливостей. Комерційні банки використовують кредити, надані Національним банком, для задоволення своїх тимчасових потреб і для кредитування цільових програм, пов'язаних з реорганізацією та модернізацією виробництва, розвитком окремих галузей народного господарства та структурною перебудовою економіки України.

Отже, держава, використовуючи бюджет, здійснює фінансування розвитку окремих галузей, регіонів і сфер діяльності. Крім прямого фінансування та прямих державних інвестицій, витрати Державного бюджету здійснюються у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції. Дотації (лат. dotare - постачати) - це особливий вид асигнувань з Державного бюджету, який використовується для збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів та покриття касових збитків окремих державних підприємств. Субсидії (лат. subsidium - допомога) - це допомоги, які виплачуються з державного бюджету з метою підтримки населення, а також певних видів підприємницької діяльності, сфер і галузей народного господарства, розвиток яких має велике значення для економіки. Субвенції (лат. subvenire - приходити на допомогу) - один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі. Субвенції використовуються також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

У Державному бюджеті передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів України у розмірі до двох процентів від обсягу видатків Державного бюджету для фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету.

5. Роль регіонів в структурній перебудові економіки

В умовах розбудови незалежної Української держави все більшого значення набуває завдання комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил її регіонів.

У Конституції України /ст. 132/, яка прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р., відмічається, що територіальний устій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднанні централізації та децентрал1зації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних та демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У минулому однобічна орієнтація лише на союзний поділ праці, без достатнього врахування природноекономічного потенціалу та інтересів регіонів, призвела до глибоких диспропорцій у територіальній структурі вітчизняної економіки, неефективного використання наявних ресурсів і можливостей, недооцінки соціальних факторів територіального розвитку, надмірного природокористування і забруднення довкілля.

Необхідність комплексного розвитку регіонів, посилення їх ролі у підвищенні національної безпеки України і, насамперед, таких важливих її складових, як економічна. соціальна і екологічна безпека, особливо гостро виявляється в сучасних конкретно-історичних умовах, коли країна переживає всеосяжну економічну кризу, що тісно переплелась з екологічною і загрожує самим основам нашої державності.

Стає все більш усвідомленою істина, що без активної діяльності регіонів, в першу чергу на терені соціально-економічному і екологічному, Україна не спроможна подолати глибоку кризу і забезпечити динамічний розвиток продуктивних сил на засадах соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Свідченням об'єктивних процесів підвищення ролі регіонів у життєдіяльності держави стала розробка Урядом України Концепції державної регіональної економічної політики, яка передана на затвердження до Верховної Ради України.

Посилення уваги з боку Центру до регіонів підтверджує й розробка Державних програм їх соціально-економічного розвитку. Така програма щодо Полісся, розрахована на період до 2010 р., схвалена Кабінетом Міністрів України 30 березня 1996 р. і сьогодні йдеться про її практичну реалізацію.

Серед регіонів України обласного рівня важливе місце належить Чернігівщині, що знайшло своє відображення й у Державній програмі "Полісся". Область, з одного боку, має багаті й унікальні природні ресурси, потужний виробничий і трудовий потенціал, що досі недостатньо ефективно використовується, а з іншого боку, рівень соціально-економічного розвитку Чернігівської області, як й інших поліських областей, залишається істотно нижчим порівняно з середніми показниками по країні. Не можна не враховувати, що Чернігівщина під час Великої Вітчизняної війни, як партизанський край, була значно більше спустошена гітлерівцями. На область, як і усе Полісся, припав основний радіаційний удар Чорнобильської катастрофи, що вкрай загострило і без того складну екологічну ситуацію в області, перетворивши її в зону екологічного лиха.

Висновки

оподаткування планування бюджет

Висновок є очевидним: Україні потрібно ще здійснити досить глибокі системні перетворення у різних сферах економічного, соціального та політичного життя з тим, щоб міцніше утвердитися на терені сучасного цивілізованого розвитку. Необхідно все зробити для того, щоб цей етап пройти якомога енергійніше, щоб він був максимально стислим.

Йдеться, передусім, про необхідність рішучого поглиблення курсу реформ. Тепер створено об'єктивні передумови головного -- посилення соціальної спрямованості реформ, надання їм більшого конструктивізму, комплексності та суспільної привабливості.

Конче важливо зберегти і наступність реформ. Потрібно усвідомити, що припущені недоліки та негативні риси нинішнього розвитку мають тимчасовий характер, що ці перехідні явища скоріше всього є наслідком радянської спадщини, а також складностей перехідного періоду, розбудови державності.

Найважливішими напрямками виходу з кризи є побудова ефективної податкової системи, а саме: зниження ставок оподаткування при збільшенні податкової бази, спрощення системи оподаткування, зменшення кількості податків, стимулювання інвестиційної діяльності та розвитку малого бізнесу.

Потрібно забезпечити вихід держави з боргової кризи. Цього можна досягти шляхом ліквідації ринку державних цінних паперів, припинення обслуговування державних облігацій, придбаних Національним банком України, посиленням валютного регулювання, реструктуризації боргу на умовах зменшення боргових виплат.

Отже вихід України з економічної кризи можливий лише під впливом міцної державної влади та чітко діючої системи соціально - економічного управління.

Список використаної літератури

1. Бутук А.И. Экономическая теория: Учебное пособие - Киев “Вікар”, 2000.

2. Василик О.Д. Шляхи зміцнення фінансового становища держави // Фінанси України, №7, 1998, с.5

3. Гальчинський А. Відновити дієздатність держави// Економіка України, №8, 2000, с.8.

4. Гальчинський А. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи // Економіка України, №6, 1999, с.4

5. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: В2-х т. / Общая редакция В.М. Гальперина. СПб.: Экономическая школа, 1994. Т.1. 349 с.

6. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика / Общая редакция Л.С. Тарасевича. СПб.: Изд-во СПбУЭФ, 1996. - 352 с.

7. Гроші і кредит: Підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пудовкіна та ін., За заг. ред.. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001. - 602 с.

8. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін.. - К.: КНЕУ, 2000. - 316 с.

9. Концепція реформування податкової системи України // Голос України, 2000, №44.

10. Лукінов І. Макроструктурні пріоритети // Економіка України, №6, 1996, с.14

11. Лукінов І. Ринкові реформи у подоланні кризи // Економіка України, №1, 1996, с.4

12. Лукінов І. Структуроутворюючі процеси в ході реформ // Економіка України, №3, 1996, с.11

13. Макроэкономика: Учебное пособие / Под ред. И.П. Николаевой. - М.: ЗАО «Финстатинформ»,1999. - 216 с.

14. Макроэкономика: Учебник / Л.С. Тарасевич, В.М. Гальперин, П.И. Гребенников, А.И. Леусский. - 3 изд., перераб. и доп. - СПб.: Изд-во СПбГУЭФ, 1999. - 656 с.

15. Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. В 2 т., 1995. -400 с.

16. Михасюк І.Р. та ін. Державне регулювання економіки: Підр. для ВМЗ. - К., 2000.

17. Максимова В.Ф. Микроекономика. Учебник. Издание третье, переработанное и дополненное. М.: “Соминтэк”, 1996. -328с.

18. Райхлин Э. Основы экономической теории. Микроэкономическая теория рынков продукции. - М.: Наука, 1996. - 176 с.

19. Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение. В 2-х т. Т.1. Пер. с англ. - М.: Финансы и статистика, 1992. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru