Фінансово-господарський контроль

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Сутність, завдання і функції контролю

2. Зміст фінансово-господарського контролю його цілі

3. Організація контрольно-ревізійної роботи, її стан і перспективи розвитку в умовах різних форм власності

4. Функції ревізійного апарату державної контрольно-ревізійної служби. Права, обов'язки і відповідальність ревізорів

5. Ревізія як одна з форм фінансово-господарського контролю її види та характеристика

6. Послідовність ревізійного процесу його планування й процедури здійснення

7. Метод і методичні прийоми фінансово-господарського контролю

1. Сутність, завдання і функції контролю

Контроль за господарського діяльністю підприємств і організацій є однією із найважливіших функцій господарського керівництва і управління. Контроль як функція управління підпорядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які зумовлюються економічними і політичними закономірностями розвитку певної формації. Суть контролю полягає в тому, щоби за допомогою певної системи перевірок забезпечити виконання господарських планів, раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Функції контролю залежать від дій економічних законів, форм і цілей суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Контроль проявляється як функція системи управління суспільними процесами. Це стосується переважно соціального управління, політичного керівництва держави

Контроль як функція соціального управління - це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об'єкта у соціальній сфері суспільства з метою встановлення відхилень від заданих параметрів. Як функція соціального управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, коригуючи поведінку підконтрольного об'єкта [2, с. 11].

У контролі як функції соціального управління яскраво виявляється його інформаційна і корекційна суть. Контроль є універсальним засобом одержання Інформації по каналу зворотного зв'язку. Без механізму зворотного зв'язку між суб'єктом і об'єктом процес соціального управління втрачає чіткість і цілеспрямованість. Для того, щоб успішно управляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управлінського впливу на об'єкти управління. Контроль дає змогу отримувати оперативну інформацію, яка об'єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об'єктах, відповідність діяльності затвердженій соціальній програмі, дає змогу виявити недоліки в прийнятих рішеннях, в організації виконання, способах і засобах реалізації.

Контроль як функція політичного керівництва є засобом зміцнення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна спрямованість контролю полягає в перевірці виконання правлячою партією своїх програмних настанов і передвиборних платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни і подальшого зростання добробуту народу. Досвід показує, що після приходу до влади правляча партія не завжди виконує передвиборні програми. Тому завдання контролю -- своєчасно виявляти ці порушення і конституційно усувати їх [2, с. 13].

2. Зміст фінансово-господарського контролю його цілі

Виходячи із змісту економічного контролю, періодичності, інформаційного забезпечення і форм здійснення виділяють: загальноекономічний і фінансово-господарський контроль.

Фінансово-господарський контроль досліджує фінансово-господарську діяльність підприємств у сфері виробництва, обміну І споживання суспільно-необхідного продукту на мікроекономічному рівні.

Господарська діяльність підприємств в умовах ринкової економіки узагальнюється з використанням грошових вимірників, тобто фінансового критерію. Тому в системі економічного контролю сформувався фінансовий контроль. Змістом цього контролю є виробничі відносини і продуктивні сили у сфері макро- і мікроекономіки господарської діяльності. У сфері макроекономіки функціонує державний фінансовий контроль, який здійснює Рахункова палата Верховної Ради України.

На рівні мікроекономіки функціонує фінансово-господарський контроль, який здійснюють Державна контрольно-ревізійна служба і контрольно-ревізійні підрозділи власників капіталу, а також на замовлення останніх - незалежні аудиторські організації.

Метою фінансово-господарського контролю є сприяння раціональному використанню засобів і предметів праці, а також самої праці у підприємницькій діяльності для одержання максимального прибутку. Завдання фінансово-господарського контролю поділяються на окремі і загальні [4, с. 9].

Розв'язання окремих завдань передбачає перевірку однієї із сторін господарської діяльності (наприклад, використання сировини у виробничих цілях); загальних -- всієї господарської діяльності підприємств з визначенням рентабельності і конкурентоспроможності продукції.

Основним завданням фінансово-господарського контролю є виявлення та профілактика порушень в технології виробництва, які мають причинні зв'язки з випуском недоброякісної продукції, перевитратами сировини і матеріалів, збитковості.

Предметом фінансово-господарського контролю та ревізії е процес розширеного відтворення і дотримання його нормативно-правового регулювання. Сам предмет фінансово-господарського контролю та ревізії конкретизується об'єктами, які деталізують кожну стадію розширеного відтворення. Так, на стадії виробництва суспільного продукту об'єктами контролю і ревізії є:

1) план випуску продукції в номенклатурі і асортименті та його виконання;

2) якість випуску виробленої продукції;

3) забезпечення підприємства ресурсами.

Об'єкти контролю вибирають відповідно до мсти контролю. Визначивши об'єкт контролю, встановлюють його параметри, які полягають у вивченні даного об'єкта відповідно до мети контролю. Від правильності визначення параметрів даного об'єкта значною мірою залежить сам результат. Наприклад, контроль грошових коштів визначає такі об'єкти перевірок: збереження грошових коштів у касі; операції з готівкою; операції з грошовими коштами на рахунках в банку; цінні папери, їх збереження та облік; стан бухгалтерського обліку грошових коштів і операцій з ними.

У процесі проведення фінансово-господарського контролю сформувався і метод фінансового контролю, який базується на загальнонаукових і на специфічних методах і прийомах дослідження об'єктів [5, с. 34].

Загальнонаукові методи включають:

- аналіз, синтез;

- індукцію і дедукцію;

- моделювання і аналогію;

- системний аналіз;

- функціонально-вартісний аналіз.

До специфічних прийомів належать:

- інвентаризація - періодична перевірка наявності цінностей, що перебувають на балансі підприємства, їх етапу та умов зберігання;

- контрольне замірювання - це прийом фактичного контролю, який використовується при виконанні будівельно-монтажних робіт;

- спостереження (вибіркове, суцільне);

- технологічний контроль, при якому здійснюється контрольний пуск сировини і матеріалів у виробництво з мстою перевірки оптималь-ності технології виробництва;

- експертиза - використовується в судово-бухгалтерській практиці;

- службове розслідування - перевірка діяльності керівництва підприємства;

- економічний аналіз;

- експеримент;

- статистичні розрахунки;

- економіко-математичні методи;

- дослідження документів;

- камеральна перевірка.

3. Організація контрольно-ревізійної роботи, її стан і перспективи розвитку в умовах різних форм власності

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 № 884 затверджено Положення про Головне контрольно-ревізійне управління України (Голова КРУ), яке бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері державного фінансового контролю, забезпечує її реалізацію та здійснює міжгалузеву координацію.

Голова КРУ у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

В умовах ринкової економіки роль контрольно-ревізійної роботи значно зростає, оскільки боротьба з економічною злочинністю неможлива без участі професійно і компетентно підготовлених працівників державної
контрольно-ревізійної служби. При цьому ринок потребує достовірної облікової і звітної інформації про діяльність суб'єктів підприємницької діяльності з різними формами власності (державних, приватних, комунальних та інших підприємств, асоціацій, концернів, акціонерних і спільних товариств тощо). Тільки об'єктивна обліково-аналітична інформація про діяльність суб'єктів господарювання дає можливість перевірити відповідність діяльності підприємств чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам, які її регулюють [3, с. 29].

Багатоукладність економіки й наявність різних форм власності (державної, приватної, кооперативної, колективної, змішаної) вимагають використання різних організаційних форм контрольно-ревізійної роботи.

В умовах адміністративно-командної системи господарювання функція фінансово-господарського контролю обмежувалась перевіркою використання підприємствами наданих державою фондових ресурсів. Нерідко збитки підприємств від безгосподарності покривалися за рахунок коштів державного бюджету. Керівники підприємств не були зацікавлені в пошуку джерел створення товарних запасів, у ринках збуту неконкурентоспроможної продукції.

Ринкова економіка ґрунтується на матеріальних інтересах и учасників, вона також сприяє розвитку й активізації контрольно-ревізійної роботи.

Разом із тим підвищується відповідальність підприємницьких структур за результати діяльності, що націлює підприємця на посилення попереднього контролю за здійсненням господарських операцій.

З виходом Указу Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” принципово змінюються функції державного контрольно-ревізійного апарату, посилюється контроль за дотриманням фінансової дисципліни, цільовим та ефективним використанням коштів усіма суб'єктами господарювання [3, с. 31].

Перебудова господарського механізму зумовлює необхідність відповідної перебудови контрольно-ревізійної роботи, висуває до неї нові вимоги. Ревізії і перевірки мають спрямовуватися на викриття недоліків і порушень, виявлення внутрішньогосподарських резервів, на боротьбу за економію і ощадливість.

Систему контролю, яка існувала донині, було побудовано на основі адміністративних методів управління, зорієнтовано на виконання плану ревізій, перевірок, обслідувань, що призвело до формалізму і зниження ефективності контрольно-ревізійної роботи. Ревізії і перевірки різних органів контролю (державного, спеціалізованого, позавідомчого) дублювали одна одну. Внаслідок цього практика організації контролю вступила в суперечність з принципами перебудови господарювання на основі розвитку демократії і самоврядування на виробництві, передбачених Законом «Про підприємства в Україні».

Для досягнення позитивних результатів ревізій і перевірок слід посилити взаємодію державного контрольно-ревізійного апарату з податковими, банківськими, фінансовими, статистичними, правоохоронними, спеціалізованими та іншими органами контролю. Водночас слід підвищити рівень координації всієї системи контролю (погодження планів ревізій), створити координаційні ради в окремих регіонах країни [1, с. 32].

Тільки чітко організована система контролю за виробництвом і розподілом суспільного продукту, іншими сферами суспільного життя дає змогу своєчасно виявити й усунути фактори, які створюють перепони для ефективного ведення виробництва й досягнення поставленої мети. Добре організований контроль формує у працівників усіх ланок управління діловитість, компетентність і оперативність, що є важливим фактором вирішення завдань економічного і соціального розвитку суспільства.

4. Функції ревізійного апарату державного контрольно-ревізійного управління. Права, обов'язки і відповідальність ревізорів

У ринкових умовах господарювання, у період широкого використання автоматизованих систем управління та комп'ютеризації й за наявності різних форм власності значно підвищується роль контролю, посилюються функції і завдання державної контрольно-ревізійної служби.

Статус державної контрольно-ревізійної служби, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26.01.93 № 2939-ХІІ.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок. За результатами ревізії складається акт, а перевірки -- довідка або доповідна записка. Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, вищевказаним Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.

Державна контрольно-ревізійна служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому [1, с. 34].

Вона координує свою діяльність з місцевими Радами народних депутатів та органами виконавчої влади, фінансовими органами, державною податковою службою, іншими контролюючими органами, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 № 550 “Про затвердження Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою” (зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ № 1618 від 16.11.2006) інспектування здійснюється в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, бюджетних установах і у суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують державне чи комунальне майно, а на підставі рішення суду -- в інших суб'єктах господарювання.

Інспектування проводять у формі ревізії, яка має забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства посадовими та матеріально відповідальними особами.

Ревізію здійснюють шляхом документальної перевірки установчих, фінансових, бухгалтерських документів, статистичної та фінансової звітності, господарських договорів, а таколс фактичної перевірки грошових сум, цінних паперів, оборотних і необоротних активів за допомогою проведення інвентаризації, обстеження і контрольного обміру виконаних робіт, правильності застосування норм витрат сировини і матеріалів, виходу готової продукції і природних втрат.

У разі виявлення порушень законодавства, посадові особи служби повинні вимагати від працівників об'єкта контролю, причетних до виявлених порушень, письмові пояснення, а у випадку відмови дати пояснення, це фіксується у акті ревізії [1, с. 36].

Основні функції державної контрольно-ревізійної служби такі.

Головне контрольно-ревізійне управління України та контрольно-ревізійні управління (КРУ) на місцях:

1) організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів у Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з проведення ревізій і перевірок, узагальнюють наслідки документальних ревізій і перевірок у випадках, передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;

2) проводять ревізії та перевірки фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку й звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, у бюджетних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних валютних фондів;

3) проводять ревізії та перевірки правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, іцо діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

4) проводять ревізії та перевірки повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів;

5) здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених попередніми ревізіями та перевірками;

6) розробляють інструктивні та інші нормативні акти щодо проведення ревізій та перевірок;

7) здійснюють методичне керівництво й контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення ревізій та перевірок і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення контролю.

Контрольно-ревізійні відділи (КРВ) виконують зазначені вище функції за винятком пунктів 1 і 7.

Крім цього, органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань [1, с. 35].

У межах своїх повноважень ГоловКРУ організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, Розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та в установленому
порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

ГоловКРУ має право:

— перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси, фактичну наявність цінностей, вимагати від керівників підконтрольних органів проведення інвентаризацій товарно-матеріальних та інших цінностей;

— одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ НБУ та комерційних банків у порядку, встановленому Законом України “Про банки і банківську діяльність” (2121-14), довідки або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду -- про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності;

— одержувати безоплатно необхідні відомості для формування інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб -- платників податків та зборів (обов'язкових платежів) від платників податків, а також від НБУ та його установ про суми доходів, виплачених фізичним особам, і утриманих з них податків та зборів (обов'язкових платежів), а також видавати ліцензії на провадження тих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону;

— одержувати безоплатно від митних органів щомісяця звітні дані про ввезення на митну територію України імпортних товарів і справлення при цьому податків та обов'язкових платежів тощо [1, с. 37].

Права, обов'язки і відповідальність ревізорів такі.

Права:

— ревізувати й перевіряти грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси та інші документи, що підтверджують надходження й витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей;

— мати безперешкодний доступ на склади, у сховища, виробничі й інші приміщення для їх обстеження;

— залучати на договірних засадах кваліфікованих фахівців для проведення контрольних обмірів будівельних, монтажних та ремонтних робіт, контрольних запусків сировини і матеріалів, інших перевірок з оплатою за рахунок спеціально передбачених на цю мету коштів;

— вимагати від керівників об'єктів, що ревізуються, проведення інвентаризацій основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, грошей і розрахунків, опечатувати каси, склади, архіви, а у разі виявлення підробок

— вилучати необхідні документи, залишаючи в справах акт вилучення та копії або реєстри вилучених документів;

— одержувати від банків необхідні відомості, копії документів, довідки про банківські операції та залишки коштів;

— одержувати від службових і матеріально відповідальних осіб письмові пояснення;

— пред'являти керівникам, іншим посадовим особам вимоги щодо усунення виявлених порушень;

— стягувати в дохід держави кошти підприємств, отримані за незаконними угодами та з порушенням чинного законодавства;

— накладати на керівників та інших службових осіб адміністративні стягнення;

— застосовувати до підприємств фінансові санкції, передбачені у п. 7 ст. 11 Закону “ІІро державну податкову службу в Україні” [3, с. 34].

Обов'язки:

— суворо додержуватися Конституції України, законів України;

— у випадках виявлення зловживань і порушень чинного законодавства передавати правоохоронним органам матеріали ревізій і повідомляти про виявлені зловживання і порушення державним органам.

ІІри вилученні документів у зв'язку з їх підробкою ревізор зобов'язаний повідомити про це правоохоронним органам. Вилучені документи зберігаються до закінчення ревізії або перевірки. Ревізори повинні забезпечувати дотримання комерційної та службової таємниць.

Крім того, ревізор зобов'язаний:

— володіти комплексом способів і прийомів контрольно-ревізійної роботи;

— об'єктивно викладати виявлені факти порушень і зловживань;

— надавати допомогу працівникам підприємства, яке ревізується, в усуненні виявлених недоліків;

— брати участь у розробці заходів щодо усунення виявлених недоліків;

— доповідати керівництву підконтрольного підприємства про результати ревізії;

— перевіряти повноту і своєчасність виконання рекомендацій за результатами попередньої ревізії.

Ревізор несе відповідальність за:

— своєчасність, належну якість ревізії;

— об'єктивність викладання її результатів;

— повне або часткове приховування виявлених порушень і зловживань або їх заниження;

— правильність і обґрунтованість висновків за результатами ревізії;

— використання службового становища в корисних цілях;

— передчасне розголошення матеріалів ревізії [3, с. 35].

власність контроль ревізор

5. Ревізія як одна з форм фінансово-господарського контролю, її види та характеристика

Ревізія (від лат. revisio-- перегляд) -- основна форма контролю.

Ревізія -- форма документального контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності; спосіб документального викриття нестач, розтрат, привласнень чи крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. Ревізія -- це різностороння перевірка діяльності підприємства для встановлення законності, доцільності й ефективності дій. У словосполученні “контроль і ревізія” перше поняття є загальним і абстрактним, а друге -- окремим і конкретним.

Якщо економічний контроль пов'язаний із загальним регулюванням суспільних відносин, то ревізія виступає конкретною формою такого регулювання як у просторі, так і в часі. Ревізіям підлягають конкретні низові ланки народного господарства (організації, підприємства, установи) або органи господарського управління після здійснення ними господарських операцій. Результати ревізії оголошуються й обговорюються в колективі суб'єкта господарювання, після чого обов'язково вживаються відповідні заходи (приймаються рішення), що дає змогу повсюдно забезпечити дієвість ревізії.

На відміну від інших форм контролю, ревізія має чіткий правовий
статус, який закріплює межі її поширення, строки проведення, права
і обов'язки посадових осіб, порядок оформлення і розгляду результатів. Ревізія є найбільш поширеною формою економічного контролю. А тому судово-слідчі органи з усіх форм економічного контролю
застосовують як процесуальний засіб виявлення складу злочину
тільки ревізії [1, с. 37].

Основні причини необхідності ревізій:

— низька свідомість окремих працівників стосовно ощадливості й
збереження суспільної власності;

— не завжди ефективний попередній і поточний контроль з боку
керівників, бухгалтерів і фахівців відповідних галузей діяльності;

— недоліки в доборі кадрів матеріально відповідальних осіб, неякісна інвентаризація, недосконалість системи матеріальної відповідальності тощо.

Тому під час ревізії поряд із проведенням інвентаризацій цінностей і розрахунків слід організувати надання відпусток з повного передачею цінностей тим матеріально відповідальним особам, які не користувались ними більше року, і здійснити остаточний розрахунок зі звільненими матеріально відповідальними особами, за якими числилися непередані цінності, ліквідувати відсталість у рознесенні облікових даних за окремими бухгалтерськими рахунками тощо.

Ревізії досліджують господарсько-фінансову діяльність підприємств
і підприємців з метою виявлення негативних явищ, їх ліквідації та
уникнення в майбутньому. Ревізії активно впливають на виявлення
причин безгосподарності, порушень законодавства і нормативних актів,
сприяють відшкодуванню заподіяних конкретними особами збитків. З
цією мстою ревізори використовують законодавчі й нормативні акти з
питань фінансово-господарського контролю, первинні облікові документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність суб'єктів підприємницької діяльності (баланс, звіт про фінансові результати, звіт
про рух грошових коштів, звіт про власний капітал).

Ревізія також вивчає суб'єкт підприємницької діяльності в статиці,
ретроспективно, тобто після завершення господарських процесів. Результати ревізії ґрунтуються на документально достовірних доказах. Під
час ревізії конкретно встановлюють розмір збитків, втрат, нестач, обґрунтовуючи це системою доказів (первинними документами, даними
інвентаризацій, пояснювальними записками відповідальних осіб тощо).

Ревізія проводиться згідно з законодавством про підприємства. При
цьому власник (держава чи консолідований власник) ставить перед
ревізією мету встановити, як призначений ним керівник підприємства
виконує його волю в підприємницькій діяльності. Ревізія сприяє
підвищенню ефективності діяльності, але не виконує прогнозної
функції [1, с. 39].

Ревізії розрізняються за такими ознаками.

За ознакою органів, що проводять ревізії вони бувають позавідомчі й
внутрішньовідомчі. Позавідомчі ревізії здійснюють органи інших міністерств або відомств: Міністерство економіки, Державний комітет статистики, Антимонопольний комітет тощо. Внутрішньовідомчі ревізії призначаються розпорядженням керівника вищестоящої організації чи установи.

За ознакою повноти перевірки розрізняють ревізії повні й часткові.
Повна ревізія охоплює перевіркою всі види фінансово-господарської
діяльності підприємства, часткова -- лише окремі види діяльності або
господарських операцій (касові, розрахункові, товарні, виробничі тощо).

За організаційною ознакою ревізії бувають плановими й позаплановими. Ревізії, які проводяться за визначений період часу (один,
два чи три роки) і охоплюють перевіркою всі види фінансово-господарської діяльності (повні ревізії), вважаються плановими і передбачаються в планах проведення ревізій. До позапланових належать ревізії, які проводяться в окремих випадках і з різних причин (у разі виявлення нестач, за наявності сигналів про недоліки в роботі, порушення і зловживання, з метою контролю за якістю ревізії тощо).

За колом питань, що підлягають перевірці, ревізії бувають
наскрізні й тематичні, комплексні й некомплсксні.

Наскрізні ревізії проводять для перевірки взаємопов'язаних госпрозрахункових організацій і підприємств.

Тематичні -- це ревізії переважно з окремого питання (теми). Вони
охоплюють максимальну кількість підприємств (перевірка стану бухгалтерського обліку і фінансової звітності) [3, с. 40].

Комплексні ревізії включають усі види контролю й охоплюють виробничу та господарсько-фінансову діяльність підприємств, при цьому
здійснюються документальна ревізія, економічний аналіз, перевірку оперативної роботи тощо. Такі ревізії проводить бригада, яка складається з
ревізорів, бухгалтерів, економістів, менеджерів та інших фахівців.

Некомплексні ревізії проводяться в невеликих за обсягом роботи
підприємствах, а також під час часткових ревізій за участю одного чи
двох ревізорів. Наприклад, ревізія в дитячій установі, школі.

Перераховані види ревізій при вмілій, раціональній їх організації
забезпечують збереження коштів, попередження фактів зловживань,
підвищення ефективності роботи суб'єктів підприємницької діяльності.

6. Послідовність ревізійного процесу, його планування й процедури здійснення

Ревізійний процес складається із цілої низки послідовних етапів. Кожний з етапів має свій зміст, функціональне призначення й відокремлений за часом.

У теорії і практиці контрольно-ревізійної діяльності є такі етапи:

— планування ревізії;

— підготовка до ревізії;

— складання завдання (програми) проведення ревізії;

— організація роботи на місці (об'єкті) ревізії;

— документальна й фактична перевірка;

— систематизація матеріалів ревізії і складання акта, висновків і
пропозицій;

— узгодження і обговорення наслідків ревізії на підприємстві;

— затвердження матеріалів ревізії;

— контроль за виконанням рішень, прийнятих за матеріалами ревізії.

Міністерства, відомства, концерни, асоціації, акціонерні виробничі об'єднання, які мають у своєму складі контрольно-ревізійний апарат, складають перспективні й поточні плани проведення ревізій і тематичних перевірок у підвідомчих підприємствах, установах і організаціях [2, с. 41].

Перспективні плани складають переважно на п'ять років, поточні -- на наступний календарний рік. Слід врахувати, що Указом Президента України “Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи” № 1031/2000 передбачено періодичність проведення державним контрольно-ревізійним управлінням планових ревізій і перевірок використання коштів бюджетів і позабюджетних фондів не рідше одного разу на три роки.Кожна ревізія має охоплювати період, який починається з дня закінчення попередньої ревізії й завершується датою складання балансу, перевіркою якого закінчується запланована ревізія.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревізійною службою в Україні, затвердженої наказом Головного контрольно-ревізійного управління України від 03.10.97 № 121, ревізії та перевірки проводяться на основі піврічних планів:

- Головного контрольно-ревізійного управління, затверджених його колегією;

- контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затверджених Головним контрольно-ревізійним управлінням України;

- контрольно-ревізійних відділів у районах, містах і районах у містах, затверджених контрольно-ревізійними управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві й Севастополі.

Відповідно до Положення “Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 515, планування контрольно-ревізійної роботи, згідно з доведеними управлінням завданнями, проводиться керівником ревізійного органу з урахуванням встановленої періодичності ревізій.

Плани ревізій у системі міністерств і відомств складаються контрольно-ревізійними управліннями (відділами) й затверджуються керівниками вищестоящих організацій. План проведення ревізій і перевірок зберігається у керівника контрольно-ревізійного органу й не підлягає розголошенню з метою забезпечення раптовості кожної ревізії чи перевірки. У планах вказується: па яку дату обревізовані підприємства, вид ревізії, затрати часу в днях, за який період має проводитися ревізія, час її проведення і робиться відмітка про виконання. Термін проведення ревізій визначається залежно від обсягів діяльності та особливостей підприємств, що ревізуються. Обсяг ревізії може вимірюватись оборотом продукції, кількістю підприємств і справ, що підлягають ревізії. Продовження встановленого терміну, як виняток, допускається з дозволу органу, який призначив ревізію [2, с. 43].

За кожним ревізором закріплюються об'єкти ревізії на наступний рік з таким розрахунком, щоб не менше 2/3 робочого часу відводилось на ревізії, звіт і підготовку до наступної ревізії. Водночас слід зарезервувати час для виконання позапланових ревізій (наприклад, на вимогу судово-слідчих органів).

При плануванні комплексних ревізій слід вирішити низку організаційних питань. У зв'язку з цим плануванню ревізій повинно передувати глибоке вивчення підвідомчих підприємств, що дасть змогу правильно встановити послідовність і порядок проведення ревізій.

Після затвердження планів ревізій починається підготовка до проведення ревізії. Крім того, проведенню ревізії передує вивчення наявних в організації, яка призначила ревізію, фінансових, банківських та інших органах звітних та статистичних даних, матеріалів попередньої ревізії і тематичних перевірок та іншої поточної інформації, яка характеризує господарську діяльність і фінансовий стан підприємства, що підлягає ревізії. Використовуються також дані аналізу за матеріалами фінансової звітності, акти попередніх ревізій тощо [1, с. 43].

Ревізори ознайомлюються із Законами України з питань оподаткування, розрахунково-платіжної та фінансової дисципліни, праці та заробітної плати, з іншими нормативними актами, з'ясовують, як виконано пропозиції за результатами попередньої ревізії. Таке попереднє вивчення дає можливість ревізору заздалегідь визначити найбільш неблагополучні ділянки в роботі цього підприємства, а отже, окреслити основний напрям роботи під час ревізії.

Перед виїздом на об'єкт керівник вищестоящої організації, від імені якої проводиться ревізія, видає ревізору (керівнику бригади) розпорядження на право проведення ревізії, у якому вказуються назва підприємства, що підлягає ревізії, дата початку і закінчення ревізії, розпорядження реєструється в журналі обліку ревізій, який містить майже всі ті самі реквізити, що і розпорядження.

На підставі вивчення даних про минулу фінансово-господарську діяльність підприємства і з врахуванням поставлених у розпорядженні завдань, керівник ревізійної групи (ревізор) складає програму ревізії. Програма включає перелік конкретних питань, що підлягають перевірці, період, за який має бути проведена ревізія, а також опис процедури її здійснення.

Програма ревізії затверджується керівником контрольно-ревізійного апарату організації, яка призначила ревізію. Один примірник програми вручають керівнику ревізійної групи (ревізору), а другий залишається у справах організації й служить для контролю виконання [1, с. 45].

Керівник ревізійної бригади повинен ознайомити всіх членів бригади зі змістом програми і розподілити завдання між ними. Відтак члени бригади (ревізор) складають робочі плани проведення ревізії, які затверджуються керівником ревізійної групи (бригадиром).

Робочий план включає перелік робіт, які підлягають виконанню під час ревізії, строки їх виконання та спосіб перевірки (суцільний, вибірковий), термін закінчення ревізії. Прибувши на об'єкт, ревізор (керівник ревізійної групи) разом із керівництвом підприємства організовують проведення раптових інвентаризацій каси, матеріальних цінностей. Керівник ревізійної групи (ревізор) встановлює зв'язок з місцевими органами (державною податковою адміністрацією, банком, Пенсійним фондом, антимонопольним комітетом, інспекцією у справах захисту прав споживачів, прокуратурою тощо).

Після закінчення організаційної роботи на підприємстві ревізор розпочинає документальну і фактичну перевірки. Протягом ревізії на окремих аркушах паперу (або в робочому зошиті чи журналі) ревізор систематизує матеріали ревізії, реєструє факти порушень, зловживань, групуючи їх за однорідними ознаками і відповідно до структури основного акта ревізії, тобто за його розділами [1, с. 46].

Наслідки ревізії оформляються актом. Акти ревізії поділяються на основні й проміжні.

Основний акт ревізії -- це документ, де в узагальненому вигляді фіксуються виявлені порушення й недоліки в діяльності підприємства, що ревізується. Підставою для включення фактів виявлених порушень
чи недоліків в основний акт ревізії є відомості порушень, довідки, проміжні акти тощо.

Проміжні акти -- це разові документи, які відображають результати перевірки окремих ділянок або об'єктів перевірки. За виявленими фактами порушень від посадових осіб необхідно взяти письмові пояснення.

Результати ревізії обі'оворюються на загальних зборах колективу підприємства, на яких приймаються відповідні рішення. Основна форма реалізації результатів ревізії -- це наказ за її результатами. Він видається як у тому підприємстві, де проводилася ревізія, так і в тій організації, яка призначила ревізію.

Останній етап ревізії -- контроль за виконанням рішень, прийнятих за матеріалами ревізії.

Виконання прийнятих рішень за результатами ревізії контролюється шляхом одержання інформації від перевіреного підприємства про усунення виявлених недоліків і порушень під час проведення наступної планової ревізії.

7. Метод і методичні прийоми фінансово-господарського контролю

Дослідження предмета фінансово-господарського контролю різними прийомами і способами утворює метод контролю.

Метод контролю -- це сукупність прийомів і способів дослідження розширеного відтворення суспільно необхідного продукту й додержання вимог його законодавчого регулювання.

У процесі функціонування фінансово-господарський контроль сформував свій метод у системі прикладних економічних наук. Метод характеризується використанням загальнонаукових і власних методичних прийомів і способів контролю.

Метод (від гр. methodos-- шлях дослідження) -- це спосіб дослідження, який визначає підхід до об'єктів, що вивчаються, шлях наукового пізнання і встановлення істини.

Загальнонаукові методичні прийоми включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, абстрагування і конкретизацію, системний аналіз, функціонально-вартісний аналіз [1, с. 27].

Аналіз (від гр. Аnalysis-- розкладання) -- це прийом дослідження, який включає вивчення предмета уявним або практичним розчленуванням його на складові об'єкти.

Синтез (від гр. Sunthesis - сполучення, складання, поєднання) --прийом вивчення об'єкта в цілісності, у взаємозв'язку його частин.

У контролі синтез пов'язаний з аналізом, дає змогу об'єднати об'єкти, розчленовані в процесі аналізу, встановити зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Індукція (від лат. Induction - наведення) -- прийом дослідження, за якого загальний висновок складають на основі вивчення не всіх прикмет, а лише частини елементів цієї множини, тобто спосіб виведення висновків від окремого до загального (наприклад, перевірку дебіторської заборгованості здійснюють спочатку за даними аналітичного, а потім -- синтетичного обліку).

Дедукція (від лат. deduktio-- виведення) -- дослідження стану об'єкта в цілому, а потім його складових, тобто роблять висновок від загального до окремого. Наприклад, перевірку витрат обігу спочатку проводять за даними синтетичного, а потім -- аналітичного обліку.

Аналогія -- прийом наукових висновків, завдяки якому досягають пізнання одних об'єктів на основі подібності їх з іншими. Прийом аналогії ґрунтується на подібності деяких сторін різних об'єктів, становить основу моделювання, яке застосовується в контролі.

Моделювання -- прийом наукового пізнання, що ґрунтується на заміні досліджуваного об'єкта на його аналог, модель, що має істотні прикмети оригіналу. У контролі застосовують організаційні моделі проведення контрольного процесу -- стандарти, нормативи, тарифи.

Абстрагування (від лат. Аbstrah-- відриваю) -- прийом відволікання. Методом абстрагування переходять від конкретних об'єктів до загальних понять (наприклад, перевіряють стан трудової дисципліни в окремих підрозділах підприємства і, абстрагуючись, роблять висновки в цілому по підприємству).

Методичні прийоми і способи фінансово-господарського контролю
Загальнонаукові		Власне методичні
Аналіз		Інвентаризація
Синтез		Економічний аналіз
Індукція		Контрольний запуск сировини матеріалів у виробництво
Дедукція		Експертиза (лабораторний аналіз)
Аналогія		Контрольний обмір
Моделювання		Аналіз щоденної або поопераційної зміни залишків матеріально- грошових цінностей
Абстрагування
Конкретизація		Перевірка виконання прийнятих рішень
Системний огляд
		Письмові пояснення матеріально відповідальних і посадових осіб
Функціонально- вартісний аналіз

Рис. 7.1. Метод фінансово-господарського контролю

Конкретизація (від лат. Concretus - густий, твердий) -- дослідження об'єктів у всій різнобічності їх реальної, а не абстрактної дійсності.

Системний аналіз -- вивчення об'єкта дослідження як сукупності елементів, що утворюють систему. Цей прийом у контролі передбачає оцінку поведінки об'єктів як системи з усіма факторами, що впливають на його функціонування.

Функціонально-вартісний аналіз -- вивчення об'єктів на стадії інженерної підготовки виробництва, яка включає проектування й синтез складних систем у процесі дослідження їх функціонування (оцінка економічної ефективності технологічних процесів).

Вивчаючи предмет, перевіряючі (ревізори) використовують різні способи і прийоми пізнання: спостереження і експеримент, одиничне і загальне, причину і наслідок тощо.

На практиці в контрольно-ревізійній роботі використовують специфічні прийоми і способи контролю.

Інвентаризація -- спосіб фактичної перевірки наявності товарно- матеріальних цінностей і грошових коштів, а також контролю за їх збереженням. Більшість випадків нестач, крадіжок, розтрат виявляється за допомогою інвентаризації.

Економічний аналіз показників виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств під час ревізії особливо необхідний. Тільки за допомогою глибокого аналізу можна з'ясувати причини невиконання завдання з реалізації продукції, з прибутків, встановити фактори, які впливають на збільшення чи зменшення затрат тощо [1, с. 29].

Контрольний запуск сировини і матеріалів у виробництво або контрольний розкрій матеріалів здійснюється з метою перевірки фактичного витрачання сировини і матеріалів у виробництві, виходу готової продукції, відходів виробництва, продуктивності обладнання, а також встановлення реальності розробки і застосування норм витрачання сировини і матеріалів, палива тощо. Цей спосіб контролю є ефективним засобом виявлення випадків необґрунтованого списання сировини і матеріалів на випуск продукції як за завищеними нормами, так і понад встановлені норми. Результати контрольного запуску оформляються актом, який підписують ревізор, технолог і працівники підприємства. Якщо під час ревізії виникає потреба у висновку спеціаліста з питань якості товарно-матеріальних цінностей, готових виробів або доброякісності проектно-кошторисної документації на будівництво чи ремонт якого-небудь об'єкта, то фахівець запрошується за згодою керівника ревізуючої організації чи організації, яка підлягає ревізії.

Сировина, матеріали, готова продукція тощо можуть бути направлені ревізором на експертизу або лабораторний аналіз для визначення якості.

Методом контрольного обміру фактичний обсяг виконаних робіт на окремих ділянках зіставляється з обсягом робіт, оформлених за документами, на підставі яких здійснено нарахування заробітної плати й списання матеріалів, а також з обсягом робіт, передбачених проектно-кошторисною, нормативною і технологічною документацією. Крім того, за допомогою контрольного обміру можна встановити факти завищення виконаних або незапроцентованих робіт. При виявленні завищеної вартості виконаних робіт не допускається залік вартості виконаних, але не включених в акти приймання робіт.

За результатами контрольного обміру ревізор складає акт і відомість перерахунку вартості робіт. Ці документи підписують ревізор, представники замовника та підрядника.

Аналіз щоденної або поопераційної зміни залишків товарно-матеріальних цінностей і грошових коштів характерний тим, що внаслідок хронологічного аналізу господарських операцій є можливість виявити відхилення від нормального обороту матеріальних цінностей або грошових коштів і як наслідок встановити перекручення даних про залишки, визначені після здійснення кожної операції. Найбільший ефект цей прийом дає у випадках, коли матеріально відповідальна особа несвоєчасно робить записи в касовій книзі, картках складського обліку чи лімітно-забірній карті [1, с. 30].

Перевірка виконання прийнятих рішень є одним із способів фактичного контролю. Метод перевірки виконання законів, указів, постанов, положень, інструкцій, розпоряджень, наказів органічно поєднується як у фактичному, так і в документальному контролі.

Список використаних джерел

1. Вітвицька Н.С., Кузьмінська О.Е. Контроль і ревізія. Підручник. -- К.: Знання, 2009. - 263 с.

2. Романів Є.М., Хом'як Р.Л. Контроль і ревізія. Навчальний посібник. Нормативно-практичні матеріали. - 2-е вид., перероб. і доп. - Львів: «Інтелект-Захід», 2002, - 320 с.

3. Максімова В.Ф. Контроль і ревізія. Навчальний посібник. Одеса: Одеський держ. економічний ун-т, 2003. - 334 с.

4. Бутинець Ф.Ф., Виговська Н.Г., Малюга Н.М., Петренко Н.І.; За редакцією проф. Ф.Ф. Бутинця. - 3-є вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП "Рута", 2002. - 544 с.

5. Павлюк В.В., Сердюк В.М., Акаєв Ш.М. Контроль і ревізія. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 196 с.

Размещено на Allbest.ru