Суб’єкти фінансового ринку. Розрахункова вартість цінних паперів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Учасники та суб'єкти фінансового ринку

фінансовий ринок інвестор вартість цінний

Усіх суб'єктів фінансового ринку можна розглядати за економічною, юридичною та функціональною ознаками.

1. З економічного погляду основними суб'єктами на фінансовому ринку є:

- домашні господарства (населення);

- суб'єкти господарювання різних форм власності;

- держава та місцеві органи влади;

- фінансові посередники.

Через систему фінансових посередників на фінансовому ринку (банки, спеціалізовані небанківські фінансово-кредитні установи: кредитні спілки, ломбарди, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні та фінансові фонди, лізингові, трастові компанії та ін.) заощадження населення (домашніх господарств), нагромадження фірм та підприємств перетворюються на кредити й інвестиції для інших суб'єктів господарювання, що дає їм змогу задовольнити потребу в додаткових коштах з метою розширення діяльності.

2. З правової позиції роль суб'єктів фінансового ринку відіграють індивідуальні, інституціональні учасники й органи державного регулювання.

Індивідуальні учасники - це фізичні особи, які мають певні права та зобов'язання на фінансовому ринку згідно з чинним законодавством. Ними можуть бути громадяни певної держави, особи без громадянства та іноземні громадяни.

Інституціональні учасники - юридичні особи, котрі не є органами державного регулювання. До них належать підприємства, організації, товариства, компанії, фонди тощо. Ці учасники мають відокремлене майно, певні права й обов'язки, розрахункові рахунки в банку характеризуються організаційною єдністю» мають змогу виступати від свого імені, та ін.

Особливе місце займають на фінансовому ринку органи державного регулювання, - органи законодавчої, виконавчої та судової влади, а також інші державні органи.

3. Залежно від функцій, які виконують суб'єкти фінансового ринку, їх можна поділити на такі групи:

- основні або прямі учасники фінансового ринку - продавці і покупці фінансових активів (інструментів, послуг);

- інфраструктури - фінансові посередники (фінансові інститути);

- професійні учасники фінансового ринку - суб'єкти, котрі виконують допоміжні функції (функції обслуговування основних учасників або окремих операцій на фінансовому ринку тощо).

Вони відносяться до складу інфраструктури фінансового ринку, але виконують допоміжні, обслуговувальні функції, на відміну від фінансових інституційних посередників.

Головні учасники своїми діями створюють фінансовий ринок, підтримують рух фінансових інструментів та забезпечують безперервність і постійність взаємодії на ньому.

Інфраструктурні та професійні учасники фінансового ринку мають допомагати та прискорювати взаємодії між основними суб'єктами фінансового ринку, сприяти підвищенню ефективності та якості проведення операцій на ньому.

Розглянемо головні види учасників фінансового ринку стосовно основних їх груп.

Основні або прямі учасники фінансового ринку - продавці та покупці фінансових активів (інструментів, послуг), які здійснюють головні функції у проведенні фінансових операцій на фінансовому ринку. Такі учасники мають певні відмінності та особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують функції.

На ринку позикових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій е:

- кредитори, котрі характеризують суб'єктів фінансового ринку, що надають позику в тимчасове користування під певний відсоток. Головна функція кредиторів полягає у продажу грошових активів (як власних, так і залучених) для задоволення різноманітних потреб позичальників у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть бути: держава (здійснюючи цільове кредитування підприємств за рахунок загальнодержавного та місцевих бюджетів, а також державних цільових позабюджетних фондів); комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; кредитні спілки та інші небанківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату в формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку вважаються: держава (отримуючи кредити від міжнародних фінансових організацій і банків (державні позики); комерційні банки (одержуючи кредити на міжбанківському кредитному ринкові); підприємства (для задоволення потреб у грошових активах з метою поповнення оборотних коштів і формування інвестиційних ресурсів); населення (у формі споживчого фінансового кредиту).

На ринку цінних паперів головними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- емітенти, котрі залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску (емісії) цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти відіграють виключно ролі продавців цінних паперів із зобов'язанням виконувати всі вимоги, що випливають з умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава, органи місцевого самоврядування, а також різні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Окрім того, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані нерезидентами;

- інвестори, що характеризують суб'єктів ринку, які вкладають грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які здійснюють свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками:

1) за статусом вони поділяються на індивідуальних (окремі підприємства, фізичні особи) й інституціональних інвесторів (представлені різними фінансово-інвестиційними інститутами);

2) залежно від цілі інвестування розрізняють стратегічні (купують контрольний пакет акцій для здійснення стратегічного управління підприємством) і портфельних інвесторів (купують окремі види цінних паперів виключно з метою отримання доходу; основна мета портфельних інвесторів полягає у формуванні диверсифікованого портфеля цінних паперів» оптимального за критеріями дохідності, ліквідності та ризику);

3) за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку вирізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

На валютному ринку головними учасниками валютних операцій є:

- продавці валюти, до яких належать: держава (реалізує на ринку через уповноважені органи частину валютних резервів); комерційні банки (мають ліцензію на здійснення валютних операцій); підприємства, що ведуть зовнішньоекономічну діяльність (реалізують на ринку свою валютну виручку за експортовану продукцію); фізичні особи (реалізують валюту через мережу обмінних валютних пунктів);

- покупці валюти - ті самі суб'єкти, що й її продавці. На страховому ринку основними безпосередніми учасниками фінансових операцій вважаються:

- страховики, що характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг (страхових продуктів). Головна функція страховиків полягає у здійсненні усіх видів і форм страхування шляхом перейняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єктові страхування збитки при настанні страхового випадку. Основними страховиками є: страхові фірми та компанії відкритого зразка, котрі надають страхові послуги усім категоріям суб'єктів страхування; компанії перестрахування ризику (перестраховики), які беруть на себе частину (або всю суму) ризику від інших страхових компаній (головна мета операцій перестрахування - поділення великих ризиків з метою зменшення сум збитку, що відшкодовує первинний страховик при настанні страхового випадку);

- страхувальники, які характеризують суб'єктів страхового ринку, котрі купують страхові послуги у страхових компаній та фірм з метою мінімізації фінансових втрат при настанні страхової події. Страхувальниками є як юридичні, так і фізичні особи.

На ринку золота й інших дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння головними безпосередніми учасниками фінансових операцій є:

- продавці дорогоцінних металів та каміння, якими можуть бути: держава (реалізує частину свого золотого запасу); комерційні банки (реалізують частину золотих авуарів); юридичні та фізичні особи (за потреби реінвестування коштів, що раніше були вкладені в цей вид активів (засобів тезаврації);

- покупці дорогоцінних металів і каміння - ті самі суб'єкти, що і продавці (за відповідного нормативно-правового регулювання їх складу).

На ринку нерухомості основні суб'єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

Продавцями на первинному ринкові нерухомості є поодинокі будівельні фірми та муніципальна влада; на вторинному - ріелтерські фірми та приватні особи. На вторинному ринку житла виокремлюється орендний сектор. Надання житла в оренду практикують як приватні власники, так і муніципальна влада.

Покупцями житла виступають ріелтерські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості, оцінники житла, банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла й іпотечними операціями, юристи, котрі спеціалізуються на операціях із нерухомістю, страхові компанії, інформаційні та рекламні структури.

Отже, суб'єкти фінансового ринку, що належать до першої групи - основних або прямих учасників ринку (продавців і покупців фінансових активів), мають певні відмінності й особливості залежно від того сегмента фінансового ринку, на якому вони виконують свої функції. їх класифікацію подано у табл. 1.

Таблиця 1. Класифікація суб'єктів фінансового ринку - прямих учасників, фінансових операцій

2. Поняття початкової та поточної вартості

Вартість цінних паперів формується під впливом найрізноманітніших факторів (див. 1.4). Оцінка вартості за допомогою фінансових розрахунків уможливлює визначення лише прогнозної дохідності цінних паперів, приведеної до поточної вартості грошей. Оскільки при цьому враховуються не всі фактори, що діють на фондовому ринку, остільки розрахункова вартість цінних паперів може не збігатися з їх ринковою вартістю.

Розрахункова вартість боргових цінних паперів

Можливі три варіанти виплати доходів на боргові цінні папери:

- дохід сплачується як різниця між цінами придбання і погашення;

- дохід сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну;

- дохід, а також сума боргу сплачуються наприкінці обумовленого терміну.

Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення, обчислюється за формулою:

де Вн - розрахункова вартість цінних паперів, дохід на які сплачується як різниця між цінами придбання і погашення; Н - номінальна вартість конкретного цінного паперу; g - рівень дохідності по конкретному виду цінних паперів; n - термін, що лишився до погашення.
Вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну, розраховується у такий спосіб:

де Впер - розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід на які сплачується періодично, а сума боргу погашається наприкінці обумовленого терміну; Пр - абсолютний розмір відсотка.

Вартість боргових цінних паперів, дохід і борг на які сплачується наприкінці обумовленого терміну, визначається за:

де ВТ - розрахункова вартість боргових цінних паперів, дохід і борги, на які сплачується наприкінці обумовленого терміну.

Вартість конвертованої облігації обчислюється як добуток ринкової вартості акцій та коефіцієнта конверсії:

Во.к. = Ар * kk,

де: Вo.к. - розрахункова вартість конвертованої облігації; Аp - поточна ринкова вартість акції; kk - коефіцієнт конверсії.

Розрахункова вартість акцій

Розрахункова вартість акцій обчислюється залежно від способів виплати дивідендів для випадків, коли:

- дивіденди постійні;

- дивіденди постійно зростають;

- розмір дивідендів змінюється по періодах.

Вартість акцій з постійними дивідендами обчислюється за формулою:

Aпост = Д / g

де Апост - розрахункова вартість акції з постійними дивідендами (привілейовані акції); Д - дивіденд; g - рівень дохідності акції даного типу.

Вартість акцій, дивіденди на які постійно зростають, розраховується за моделлю М.Дж. Гордона:

де Апост.зрост - розрахункова вартість акцій з дивідендами, що постійно зростають; До - останній виплачений дивіденд; Д1 - дивіденд, що очікується у наступному році; tД - темп зростання дивіденду.

Вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється по періодах, обчислюється так:

де Азмін - розрахункова вартість акцій, розмір дивідендів на які змінюється; Д1…Дn - дивіденди по роках прогнозу; n - кількість років прогнозу.

Розрахункова вартість похідних цінних паперів.

Вартість інвестиційного сертифіката визначається виходячи з доходів від фондових цінностей, в які вкладає кошти інвестиційний фонд, виторгу і витрат від операцій інвестиційного фонду на ринку цінних паперів:

де Ві.с. - розрахункова вартість інвестиційного сертифіката; f - функціональна залежність; Д - дивіденди та проценти, що припадають на один інвестиційний сертифікат; V - виторг інвестиційного фонду від операцій з цінними паперами у розрахунку на один інвестиційний сертифікат; З - витрати інвестиційного фонду на управління портфелем цінних паперів у розрахунку на один інвестиційний сертифікат.
Вартість варанта залежить від кількості акцій, на яку обмінюється варант, а також від поточної ринкової вартості акції та визначеної для варанта ціни акції:

де Ввар - розрахункова вартість варанта; Ар - поточна ринкова вартість акції; Авар - ціна акції, що визначив емітент для варанта;

Qвар - кількість акцій, які обмінюються на варант.

Вартість опціона визначається, виходячи з оцінки дії таких чинників:

дивіденди на акцію; співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної в опціоні; термін дії опціону; безпечна відсоткова ставка; ступінь ризику:

де Вопц. - розрахункова вартість опціона; Д - дивіденди на акцію; Сопц. - співвідношення поточної ринкової вартості акції з ціною акції, визначеної у опціоні; nопц. - термін дії опціона; r - безпечна відсоткова ставка; R - ступінь ризику як стандартне відхилення.

Модель оцінки капітальних активів

Модель оцінки капітальних активів визначає взаємозв'язок між ступенем ризику та рівнем дохідності цінних паперів. Вона виходить з того, що більшому ризику відповідає більший рівень дохідності й описує залежність, згідно з якою рівень дохідності конкретного цінного паперу дорівнює безризиковій (безпечній) ставці, що коригується на премії за ризики по конкретному фондовому інструменту:

де g - рівень дохідності конкретного виду цінних паперів; r - безризикова (безпечна) - коефіцієнт, що порівнює дохідність конкретногоставка дохідності; цінного паперу з загальною дохідністю фондового ринку; Km - рівень дохідності фондового ринку.

Для вимірювання безризикової ставки дохідності використовуються державні цінні папери США, а рівень дохідності фондового ринку визначається за допомогою відповідних біржових індексів.

В українській практиці оцінки дохідності конкретного виду цінних паперів використовується кумулятивний метод:

де g - рівень дохідності конкретного виду цінних паперів; rдеп - безризикова (безпечна) ставка дохідності, визначена як середня за довгостроковими - премії за всівалютними депозитами провідних українських банків; види ризиків, що притаманні конкретному емітенту.

Такий підхід зв'язаний з тим, що, по-перше, державні цінні папери не відповідають «золотому» правилу інвестування, оскільки уряд, намагаючись покрити дефіцит держбюджету, забезпечує занадто високу дохідність облігацій внутрішньої державної позики; по-друге, відсутність повноцінних біржових індексів унеможливлює використання в розрахунках коефіцієнта

Список використаної літератури

1. Фінансова політика й регулювання // Фінанси України - 2006. - №9 - с. 107

2. Формування та місце видатків державного бюджету в управлінні державними фінансами // Регіональна економіка. - 2009 - №1 - с. 135

3. Анализ финансово - экономической деятельности предприятия: Учеб. Пособие / Под ред. проф. Н.П. Любушина. - М.: ЮНИТИ - ДПНА, 2009. - 471 с.

4. Бандурка О.М., Коробов М.Я. Орлов П.І Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 2009. - 312 с.

5. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Мороза. - К.: КНЕУ, 2009. - 348 с.

6. Банк И.А. Словарь - справочник финансового менеджера. - К.: «Ника - Центр», 2006. - 480 с.

7. Базилевич В.Д., Баластрук Л.О. Державні фінанси - К.: «Атіка», 2004. - 368 с.

8. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник - К.: вища школа, 2005. - 383 с.

9. Василик О.Д., Павлюк К.В. Бюджетна система України: підручник - К.: «Знання», 2004. - 542 с.

10. Вегера С. Модель соціального бюджету в Україні // Економіст. - 2006 - №5 - с. 24 - 30.

11. Глущенко В.В. и др Финансово - кредитный механизм в условиях развития хозрасчёта / В.В. Глущенко, В.Г. Новиков, М.Я. Коробов. - Х.: изд - во «Основа» при ХГУ, 2006. - 176 с.

12. Жемеренко Є. В. Особливості міжбюджетних відносин в Україні на сучасному етапі // Актуальні проблеми економіки України. - 2004. - №6. С. 24 - 30.

Размещено на Allbest.ru