Призначення, структура і функції фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Призначення, структура і функції фінансового ринку

Фінансовий ринок - складова фінансової системи держави. За своєю суттю це механізм перерозподілу фінансових ресурсів між окремими суб'єктами підприємницької діяльності, державою і населенням, між учасниками бюджетного процесу, деякими міжнародними фінансовими інститутами. Фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати лише в ринкових умовах.

Основним призначенням фінансового ринку є забезпечення підприємствам належні умови для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів, а також у тому, що за його допомогою важливий ресурс розвитку економіки - заощадження суспільства - спрямовується на розширення виробничих потужностей і, врешті-решт, - на підвищення суспільного добробуту.

За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення. Наявність фінансового ринку - об'єктивне явище, зумовлене особливостями функціонування фінансів в економічній системі держави. Він виник як гостра потреба в додатковій формі мобілізації коштів для фінансового забезпечення розвитку економіки держави.

Кругообіг коштів, що опосередковує економічну діяльність у державі, здійснюється постійно, проте в процесі цього руху коштів може настати час, коли їхня частка вивільняється з кругообігу на окремо взятому підприємстві або в організації, чи у конкретного громадянина. Інші суб'єкти економічного процесу в цей же час відчувають тимчасову потребу в коштах. Фінансовий ринок здатний задовольнити інтереси кожного з них.

Можуть виникати й інші ситуації. Так, наприклад, певний суб'єкт економічної діяльності, юридична чи фізична особа використовують наявні в неї ресурси з метою одержання доходу. Ці фінансові ресурси на фінансовому ринку можуть бути трансформовані в цінні папери, що принесуть дохід. Форми і методи мобілізації ресурсів на фінансовому ринку дуже різноманітні, проте важливим його завданням є повне, своєчасне і з найменшими затратами задоволення потреб усіх учасників ринку. У країнах із розвинутою ринковою економікою фінансовий ринок є особливим і необхідним середовищем для успішного функціонування економіки й соціальної сфери.

Розвиток фінансового ринку значною мірою відображає гнучкість фінансової системи та швидкість, з якою вона може пристосовуватися до змін в економічному та політичному житті країни, а також до різноманітних процесів, які відбуваються за її межами. Розвинуті фінансові ринки стимулюють і посилюють фінансові потоки в економіці та зменшують суспільні витрати, в тому числі й кожного учасника ринку.

Досконалий фінансовий ринок - це ринок, який може точно й своєчасно відображати попит і пропозицію фінансових ресурсів і з найменшими затратами звести за допомогою посередників одне з одним постачальників і споживачів грошей або капіталу.

Фінансовий ринок це також певний фінансовий барометр економіки. Він ефективно працює при низьких темпах інфляції в державі, успішному розвиткові економіки, стабільній законодавчій базі, сприятливому політичному кліматі та певному балансі інтересів у суспільстві. Ці умови не завжди можливі навіть у економічно відносно розвинутих державах, тому фінансові ринки дуже часто потрясають кризи, що спричиняє ще радикальніший та економічно не завжди виправданий перерозподіл фінансових ресурсів як всередині країни, так і в міждержавних масштабах.

Мають свої особливості й вади процеси формування та функціонування фінансового ринку в країнах із перехідною економікою. Характерним для них є те, що у цих країнах невисокий рівень виробництва, невелика частка ВВП у розрахунку на душу населення, слабкий приватний сектор, недостатньо розвинута економічна інфраструктура, приховане безробіття, високий дефіцит державного бюджету, значні темпи інфляції, нестабільна валюта, величезні обсяги «тіньової» економіки, політична нестабільність. Усе це неминуче призводить до того, що при переході до ринку економіка країни неспроможна залучити коштів іноземних інвесторів, перетворити велику частку внутрішніх заощаджень в інвестиції і спрямувати капіталовкладення у перспективні галузі. Результатом цього є те, що фінансовий ринок в перехідний період слабкий та неефективний. Крім того, у багатьох країнах із перехідною економікою фінансові ринки, і насамперед така їхня складова, як ринки цінних паперів, були побудовані на масовій приватизації і швидкому зростанні приватного сектора, створенні великої кількості нових компаній, які одержували фінансування за допомогою надання державних гарантій.

Що стосується України, то, крім сказаного вище, слід додати, що вона має неефективну систему захисту заощаджень громадян, обмежений доступ власників капіталів до інформації про певні підприємства, які реалізують цінні папери, недостатній рівень професійних знань учасників фінансового ринку. Все це, а також слабке державне регулювання фінансового ринку, зробили привабливими лише обслуговування держави та короткострокових інвестицій спекулятивного змісту. Саме це й визначило невеликий вплив фінансового ринку на ефективний розподіл грошей і капіталу в умовах ринкової трансформації.

Побудова реального й ефективного фінансового ринку потребує закладення в його основу певних принципів. До них належать: вільний доступ до ринкової інформації і ринкових інструментів дія всіх учасників фінансового ринку; прозорість ринку й реальний захист інвесторів; ліквідність фінансових інструментів ринку; конкурентність та ефективність; відповідність міжнародним стандартам.

В організаційному плані фінансовий ринок - це сукупність ринкових фінансових інститутів, що супроводжують потік коштів власників фінансових ресурсів до позичальників. До них належать комерційні банки, валютні та фондові біржі, інвестиційні фонди компаній, лізингові організації, пенсійні та страхові фонди, національний банк, позабіржові торговельні системи, розрахунково-клірингові організації, депозитарії, інвестиційні керуючі реєстратори, інші фінансові інститути, які відповідно до чинного законодавства можуть здійснювати операції на фінансовому ринку.

Фінансовий ринок має досить складну внутрішню структуру, певні складові якої можуть функціонувати самостійно, проте ринок досягає найбільшої ефективності, коли задіяні усі його складові. Фінансовий ринок включає: валютний ринок; ринок кредитів; ринок цінних паперів; ринок фінансових послуг. Усі складові фінансового ринку мають свою внутрішню структуру й можуть поділятися на відповідні підрозділи, тобто сегменти ринку.

Структура фінансового ринку:

1) за видами фінансових активів поділяється на:

- кредитний ринок;

- ринок цінних паперів;

- валютний ринок;

- страховий ринок;

- ринок золота

- ринок фінансових послуг.

2) за періодом обертання фінансових активів:

- ринок грошей;

- ринок капіталів.

3) за регіональною ознакою:

- місцевий фінансовий ринок;

- регіональний фінансовий ринок;

- національний фінансовий ринок;

- світовий фінансовий ринок.

4) за швидкістю реалізації угод на фінансовому ринку розрізняють:

- ринок з терміновою реалізацією угод;

- ринок з реалізацією угод в майбутньому.

А точніше кажучи, сучасна інституціональна структура фінансового ринку складається з бірж, банків, брокерських фірм, системи міжбіржових і міжброкерських зв'язків, інвестиційних фондів. У великих містах країн СНД виникають фірми, що спеціалізуються на маркетингу цінних паперів та інвестиційних консультаціях. Існує також своєрідна надбудовна система фондових інститутів у вигляді численних асоціацій, об'єднань, холдингів тощо, які ставлять перед собою як некомерційні цілі координації біржової діяльності, визначення стратегічних напрямів розвитку фінансового ринку, уніфікації торговельних правил, так і суто комерційні завдання.

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів;

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення оборогу капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів, які формують в остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

Суб'єкти фінансового ринку, їх класифікація і функції

На фінансовому ринку діють різні суб'єкти, функції яких визначаються метою їх діяльності та участю у здійсненні угод.

Суб'єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб'єктності та дієздатності; групи громадян; трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Класифікація суб'єктів фінансового ринку є досить складною і не завжди точно визначеною. Вона ускладнюється в міру деталізації й розгляду в різних аспектах, зважаючи на різноманітність операцій з фінансовими активами і багатогранність функцій, які можуть виконувати різні учасники фінансового ринку.

Ось найпростіша класифікація суб'єктів фінансового ринку:

- господарчі суб'єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

Розглянемо конкретні види учасників фінансового ринку в розрізі основних їх груп.

Продавці і покупці фінансових активів складають групу прямих учасників фінансового ринку, які здійснюють на ньому основні функції у проведенні фінансових операцій.

1) На ринку позичкових капіталів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- кредитори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які надають позичку у тимчасове користування під певний відсоток. Основною функцією кредиторів с продаж грошових активів для задоволення різноманітних потреб позикоотримувачів у фінансових ресурсах. Кредиторами на фінансовому ринку можуть виступати: держава; комерційні банки, які здійснюють найбільший обсяг і широкий спектр кредитних операцій; небанківські кредитно-фінансові установи;

- позичальники. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які отримують позики від кредиторів під певні гарантії їх повернення і за певну плату у формі відсотка. Основними позичальниками грошових активів на фінансовому ринку виступають держава, комерційні банки, підприємства; населення.

2) На ринку цінних паперів основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- емітенти. Вони характеризуючі, суб'єктів фінансового ринку, які залучають необхідні фінансові ресурси за рахунок випуску цінних паперів. На фінансовому ринку емітенти виступають виключно в ролі продавця пінних паперів із зобов'язанням виконувач и всі вимоги, які випливають із умов їх випуску. Емітентами цінних паперів є держава, а також різноманітні юридичні особи, створені, як правило, у формі акціонерних товариств. Крім чого, на національному фінансовому ринку можуть обертатись цінні папери, емітовані: інвестори. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які вкладають свої грошові кошти в різноманітні види цінних паперів з метою отримання доходу. Цей дохід формується за рахунок отримання інвесторами відсотків, дивідендів і приросту курсової вартості цінних паперів. Інвестори, які свою діяльність на фінансовому ринку, класифікуються за такими ознаками: за своїм статусом вони поділяються на індивідуальних й інституціональних інвесторів; залежно від цілі інвестування виділяють стратегічних і портфельних інвесторів; за приналежністю до резидентів на національному фінансовому ринку розрізняють вітчизняних та іноземних інвесторів.

3) На валютному ринку основними видами учасників валютних операцій є:

- продавці валюти. Основними продавцями валюти виступають: держава; комерційні банки; підприємства, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність; фізичні особи;

- покупці валюти. Основними покупцями валюти є ті ж суб'єкти, що й її продавці;

4) На страховому ринку основними видами прямих учасників фінансових операцій виступають:

- страховики. Вони характеризують суб'єктів фінансового ринку, які реалізують різні види страхових послуг. Основною функцією страховиків на фінансовому ринку є здійснення всіх видів і форм страхування шляхом прийняття на себе за певну плату різноманітних видів ризиків із зобов'язанням відшкодувати суб'єкту страхування збитки при настанні страхового випадку. Основними страховиками є: страхові фірми і компанії відкритого типу; кептивні страхові компанії і фірми - дочірня компанія у складі холдингової компанії, створена з метою страхування переважно суб'єктів господарювання, які входять до її складу; компанії перестрахування ризику, які беруть на себе частину ризику від інших страхових компаній. Ці покупки здійснюються за рахунок позик. Люди похилого віку, перебуваючи на пенсії, теж схильні витрачати більше коштів, але за рахунок їх вилучення з накопичених у минулому заощаджень. Однак від'ємна величина заощаджень домогосподарств такого типу перекривається позитивною величиною заощаджень сімей, що складаються з осіб з високими доходами і стабільною кар'єрою.

5) На ринку золота та дорогоцінного каміння основними видами прямих учасників фінансових операцій є:

- продавці дорогоцінних металів та каміння, у якості яких можуть виступати: держава; комерційні банки; юридичні та фізичні особи. Склад продавців цього ринку вимагає в нашій країні відповідного нормативно-правового регулювання, пов'язаного з функціонуванням цього ринку;

- покупцями дорогоцінних металів і каміння є ті ж суб'єкти, що і продавці.

6) На ринку нерухомості основні суб'єкти поділяються на учасників первинного і вторинного ринку нерухомості.

- продавцями на первинному ринку нерухомості виступають поодинокі будівельні фірми та муніципальна влада. На вторинному продавцями є рієлторські фірми, приватні особи, що прагнуть покращити своє житлове або матеріальне становище, особи, що емігрують тощо. На вторинному ринку житла виділяється орендний сектор. Надання житла в оренду практикується як приватними власниками, так і муніципальною владою.

- покупцями житла виступають рієлторські фірми, юридичні та фізичні особи. Окрім продавців і покупців, інфраструктуру ринку житла утворюють агентства з нерухомості, оцінники житла, банки, що займаються кредитуванням та фінансуванням житлового будівництва, кредитуванням купівлі житла та іпотечними операціями, юристи, що спеціалізуються на операціях з нерухомістю, страхові компанії, інформаційні структури.

У країнах з розвиненою ринковою економікою до 70% населення вкладають кошти у різноманітні фінансові активи. Значна частина населення отримує довгострокові кредити на придбання житла та інші цілі. В Україні тільки близько 5% населення займається інвестуванням у цінні папери; практично немає довгострокового кредитування населення банківськими установами, що є наслідком тривалого перехідного періоду з нестабільним та недостатньо розвиненим фінансовим ринком.

Інститути поза-фінансової сфери - юридичні особи, резиденти певної держави, які займаються виробництвом товарів та наданням послуг. До інститутів поза фінансової сфери належать промислові та сільськогосподарські підприємства, кооперативи, орендні підприємства, фермерські господарства, малі підприємства, корпорації, асоціації, консорціуми, спільні підприємства, установи, організації тощо. Разом з іноземними учасниками ринку вони або є інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Основним джерелом фінансування для не фінансових інститутів, як правило, є банківські кредити, інші види позик, облігації та акції. Корпорації з високим кредитним рейтингом залучають кошти як на внутрішньому, так і на зовнішньому фінансових ринках, надаючи перевагу ринку, де вартість капіталу менша. Вітчизняні підприємницькі структури мають обмежені можливості щодо залучення коштів на міжнародному ринку. На національному ринку вони виступають переважно як позичальники на кредитному ринку, а також емітенти акцій та векселів, не використовуючи, на жаль, з об'єктивних причин таке потужне джерело фінансування, як корпоративні облігації.

Держава також є активним учасником фінансового ринку. Оскільки державні витрати, як правило, перевищують доходи, то виникає бюджетний дефіцит, який може покриватися за рахунок позик, що здійснюються на фінансовому ринку. Ці позики реалізуються шляхом продажу урядових облігацій те інших цінних паперів як фінансовим посередникам, так і безпосередньо підприємствам і домогосподарствам. Держава на фінансовому ринку є, в основному, позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому і внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання; вона також виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі. Іноді держава може бути на фінансовому ринку інвестором, здійснюючи фінансову підтримку певних суб'єктів господарювання. Це відбувається у тому випадку, коли в держави виникає надлишок фінансових ресурсів. Тоді уряд стає постачальником грошових коштів на фінансовий ринок.

Не можливо не зазначити, що суб'єкти фінансового ринку надають фінансові послуги. Ринок фінансових послуг відіграє важливу роль у русі грошового капіталу, який забезпечує економічне зростання. Висока динаміка процесів, що існують на ринку, зумовлює потребу в комплексному вивченні ринку фінансових послуг із використанням системного підходу, розробленням необхідного понятійного апарату і методологічного інструментарію. Від самого початку реформ і донині процеси перетворень на фінансовому ринку не були однозначними і цілеспрямованими, що зумовлює актуальність теми і викликає необхідність дослідження та виявлення сутності фінансової послуги.

Фінансова послуга - це соціально-економічна категорія, пов'язана з трансформацією коштів у грошовий капітал юридичних і фізичних осіб на банківському, страховому й інвестиційному ринках, а також інші послуги фінансового характеру.

Під фінансовою послугою, згідно із Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року, мають на увазі «операції з фінансовими активами, що здійснюють в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучень від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів».

Об'єкт фінансових послуг - це те, що приводить до виникнення послуги, тобто цінні папери, страховий поліс, безготівкові розрахунки, банківські кредити тощо.

Суб'єкт фінансових послуг - це учасники фінансового ринку: з одного боку замовники, тобто споживачі фінансових послуг, а з другого - фінансові організації, що надають фінансові послуги.

В інформаційному суспільстві сфера фінансових послуг має таке саме значення, як і виробництво. Найдинамічніше розвивається складова сфери послуг, пов'язана із задоволенням потреб суспільного виробництва: фінансово-кредитне обслуговування, банківські, страхові послуги, бухгалтерське обслуговування тощо.

Ринок фінансових послуг - це особлива, притаманна тільки ринковій економіці сфера економічних відносин, де здійснюється купівля-продаж, розподіл і перерозподіл фінансових активів країни між сферами і ланками фінансової системи.

До ринку фінансових послуг належать професійні послуги на ринках, які забезпечують обіг фінансових активів. Сутність ринку фінансових послуг полягає в тому, що він віддзеркалює конкретні форми організації руху фінансових ресурсів з допомогою фінансово-кредитного механізму між суб'єктами господарювання; це сукупність відносин «продавець-покупець», які виявляються через фінансові послуги як сферу господарської діяльності, де фінансові послуги здійснюються для обміну або купівлі-продажу.

Ринок фінансових послуг в Україні перебуває на етапі становлення. Протягом 2006-2007 років найважливішим джерелом залучення фінансових ресурсів на ринку цінних паперів були такі види останніх, як акції, облігації підприємств, інвестиційні сертифікати тощо.

В Україні розвиваються компанії з надання фінансових послуг та з'являються нові, відбувається їх поступове входження в інформаційний простір шляхом застосування новітніх технологій.

Головна функція фінансового ринку полягає у трансформації коштів, які не працюють у позичковий капітал.

Отже, ринок фінансових послуг відіграє важливу роль у структурі фінансового ринку. Вирішальне значення тут мають фінансові інструменти і фінансові послуги, завдяки яким грошові потоки спрямовуються від власників до позичальників.

Крім суб'єктів також можна виділити об'єкти фінансового ринку. Об'єктами фінансового ринку с кошти і цінні папери, які виступають об'єктами купівлі-продажу на ринку.

Гроші з економічної точки зору - це всі ліквідні активи, які можуть бути порівняно швидко та без великих втрат переведені в готівку.

Цінні папери - основний товар фінансового ринку, cвоєрідний предмет купівлі-продажу цього ринку. Цінні папери, як інструменти фінансового ринку, являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов'язання або право власності.

Цінні папери є вагомою складовою своєрідного «товару товарів» - грошей. Вони повинні мати такі характеристики:

- стандарт - напис емітента, сума, дохід, інформація про емітента;

- ринковість - підтвердження того, що цінний папір може обертатися на ринку;

- ліквідність - свідчення того, що цінний папір може бути в будь-який момент реалізований без великих втрат;

- регулювання державою - наявність стандартів, реєстрація емісії.

За багатьма своїми функціями цінні папери тотожні грошам, що є ще однією їх економічною характеристикою. Так, емітент багатьох цінних паперів і грошей той самий - держава й уповноважені нею органи. Випуск тих і інших регулюється Урядом, Міністерством фінансів, Центральним банком, деякими іншими органами. Як гроші, так і цінні папери часом випускаються для покриття дефіциту державного бюджету, вони строго стандартизовані, мають певний ступінь захисту від підробок.

Розвиток і удосконалення фінансового ринку сприяє появі різноманітних цінних паперів, які функціонують у різних його сегментах, дають можливість відкласти сьогоднішнє споживання, нагромадити заощадження, спрямувати їх у сферу підприємницької діяльності.

Таким чином, фінансовий ринок здійснює мобілізацію коштів для економічного розвитку; перерозподіл їх між галузями, областями та регіонами; забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання. Фінансовий ринок утворює достатні фонди коштів для всіх суб'єктів економіки - держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

ринок фінансовий послуга перехідний

Список літератури

1. Абдуллін Р.М. «Державний сектор економіки: докризовий стан та аналіз ефективності» Г.А. Багратян, І.С. Кравченко Фінанси України. - 2009. - №4.

3. Барановський О.І. «Актуальні проблеми функціонування валютних ринків» В. Бобиль Банківська справа. - 2009. - №5.

5. Василик О.Д. «Теорія фінансів» підручник - К.:НІОС, 2000.

6. Гуменюк, В.В. Умови сталого розвитку фінансового ринку України А.А. Даниленко Фінанси України. - 2009. - №8.

8. Дорошенко І.М «Сучасні теоретичні концепції розвитку фінансових ринків капіталу» І. Дорошенко, О. Делі Банківська справа. - 2009. - №3.

10. Захарченко С.П. «Обґрунтування концепції дослідження сутності фінансового ринку» А.Іцхак Маркетинг в Україні. - 2009. - №2.

Размещено на Allbest.ru