Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Головне Управління державної служби

При Кабінеті Міністрів України

Дніпропетровський національний університет

Інститут довузівської та післядипломної освіти

Магістратура державного управління

з дисципліни: Регіональна соціальна-економічна політика

на тему: Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні

Дніпропетровськ, 2002

Шляхи активізації інвестиційного процесу в Україні

Можна виділити три основні функції, що виконують інвестиції в економічній системі:

а) забезпечення росту і якісного удосконалювання основного капіталу (фондів), як на рівні окремої фірми, так і на рівні національної економіки в цілому;

б) здійснення прогресивних структурних економічних зрушень, що стосуються найважливіших народногосподарських пропорцій: відтворювальних, галузевих, вартісних;

в) реалізацію новітніх досягнень науково-технічного прогресу і підвищення на цій основі ефективності виробництва на мікро- і макрорівнях.

Економічна криза, що продовжується в Україні з кінця 80х рр., має у своїй основі багато довгострокових і короткострокових факторів. Серед них є такі, які періодично присущі економікам різних країн всіх економічних систем. Вони зв'язані зі станом інвестиційного процесу в економіці країни, що, в остаточному підсумку, визначає можливості економічного розвитку, а також стан структури економіки.

Вихід України з кризи вимагає розробки і реалізації ефективної державної інвестиційної політики. Її необхідність обумовлена насамперед тим, що інвестиції і зв'язані з ними структурні зрушення в економіці, відіграють ключову роль у формуванні макроекономічних пропорцій. Інвестиційна діяльність - це стрижень усього процесу розширеного відтворення і швидка ліквідація багатьох диспропорцій у розвитку народного господарства. Значимість інвестицій, у відтворювальному процесі, Б.Селигмен характеризує так: “Відтворення - це процес інвестування економіки”.

Інвестиційний процес, що відображає відтворення засобів виробництва, включає формування частини, що акумулюється у вигляді національно доходу, розподіл і фінансування капітальних вкладень, використання основних фондів.

В даний час, у сфері керування інвестиціями, необхідне формування як кінцевих, так і проміжних цілей. Для цього необхідно:

1). визначити критерії вибору головних напрямків капітальних вкладень;

2). установити ті неодмінні умови, при яких забезпечуються можливості розширеного відтворення для всіх учасників інвестиційного процесу; 3). сформулювати принципи й умови фінансування на різних ступінях інвестиційного процесу, включаючи й утворення ресурсів вкладень.

У дійсних умовах, ціни повинні виступати регулятором попиту на інвестиційні ресурси. Природно, що поступовий перехід до ринкових відносин в інвестиційній сфері народного господарства немислимий без корінного перегляду самих принципів ціноутворення. При діючій системі ціноутворення виняткова орієнтація на фактичну норму прибутку може привести до переважного напрямку інвестицій на користь фондоемких галузей, до погіршення галузевих пропорцій в економіці. Таким чином, у процесі формування ринкового середовища в інвестиційній сфері необхідно в комплексі вирішувати задачі і по інституціональному оформленню суб'єктів інвестиційної діяльності і формуванню економічно обґрунтованого механізму ціноутворення на інвестиційні ресурси.

Питання про то, якою мірою конкретна ціна продукції повинна виражати ефект використання засобів праці, зводиться до наукового обґрунтування нормативу нагромадження в ціні. Інвестиційний процес, у ході якого відбувається відшкодування витрачених у процесі виробництва ресурсів і реалізації додаткового ефекту для забезпечення розширеного відтворення, немислимий без наукового обґрунтування нормативу нагромадження в ціні. Якщо в цінах буде закладена єдина норма нагромаджень, то вона не може стимулювати зростання виробництва продукції тих галузей, що повинні мати пріоритет у розвитку.

Проведена державою політика оподаткування прибутку, повинна стимулювати насамперед вкладення засобів у розвиток, модернізацію виробництва, в інновації й інвестиції тому що тільки на цій основі можливий ріст споживання, розвиток соціальної сфери. Дуже важливо, щоб розподіл прибутку між державою й окремими суб'єктами економічної діяльності не тільки переслідує інтереси держави, але і забезпечувало об'єктивні потреби розширеного відтворення кожного підприємства в умовах еквівалентного обміну й економічно рівних екзогенних умовах для нагромадження (через систему рентних платежів). У цих умовах, стимулювання росту продуктивності праці, прибутку означає, що суспільство повертає суб'єкту, що хазяює, частину його внеску в збільшення національного багатства у виді надприбутку, додаткового прибутку.

У цілому по Україні у даний час, реінвестується лише незначна частина прибутку, одержуваний у народному господарстві. Фінансові і валютні спекуляції стали окремою індустрією української економіки.

Для сучасного стану господарства України характерне згортання інвестиційної діяльності і неефективна система амортизації. У результаті збільшується технологічна відсталість підприємств. Для багатьох з них стало проблемою не удосконалювання, а підтримка виробничого потенціалу на колишній технічній основі. Тільки продумана політика амортизації забезпечує створення достатнього фонду відшкодування для постійного відновлення основних виробничих фондів, а відсутність її веде до їх старіння, що і відбувається сьогодні в Україні.

Не сприяє активізації інвестиційної діяльності підприємств також і існуючий порядок відшкодування витрат на модернізацію устаткування. Витрати на ці мети можуть досягати значних величин і в більшості випадків відрізняються високою ефективністю. В даний час витрати на модернізацію можуть не цілком переноситися на собівартість продукції до витікання нормативного терміну служби модернізованого устаткування.

Щоб витрати на модернізацію цілком і вчасно відбивалися в собівартості продукції, необхідно не тільки на їхню величину збільшувати балансову вартість засобів праці, але і коректувати убік підвищення діючу річну норму амортизації.

Задача банківської діяльності полягає в тому, щоб за допомогою найбільш доцільних форм і методів кредитних відносин сприяти підвищенню ефективності інвестицій в економіку і тим самим забезпечувати єдність вимог суспільства і його господарських одиниць у ході економічного процесу. Ціль банківської діяльності по кредитуванню - сприяти формуванню ефективної народногосподарської структури на основі надання кредитів на заходи, що відповідають вимогам за локальними критеріями, що випливає з глобального економічного критерію.

Формування цілей банківської діяльності повинне ґрунтуватися на критеріях ефективності. Це означає: по-перше, що кредитні вкладення направляються в об'єкти з високими народногосподарськими показниками віддачі і, навпаки, неминуче роблять “відтік” при низьких показниках; по-друге, що державне регулювання інвестиційним процесом повинне визначати головні параметри в роботі банків по цьому напрямку, а його діяльність складається у виборі ефективних напрямків кредитування, що відповідають інтересам банку, як комерційного центра і тих вкладників, що надали свої засоби в розпорядження позичкового фонду.

Для подолання економічного спаду необхідно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Необхідно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої і воєнної промисловості, що у великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх значною мірою вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукомістких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої і харчової промисловості, що переробляють галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурна переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду нагромадження в складі національного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.

Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньому будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень , підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері; інвестиційний стратегія відтворення вкладення

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), послуги;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсоемкости виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

На наступних етапах майбутньої перспективи, інвестиційними пріоритетами держави повинні виступати:

формування закінчених багатогалузевих комплексів на базі більш заглибленої обробки сировини і випуску продукції на рівні світових стандартів;

залучення капіталів, у тому числі й іноземних, для розгортання високотехнологійних виробництв і сучасної інфраструктури;

переозброєння базових галузей і виробничої інфраструктури на основі досягнутого світового техніко-технологічного рівня і переважаючого його;

прискорений розвиток соціальної інфраструктури і сфери послуг.

З проведеного аналізу випливає, що основними напрямками підвищення ефективності інвестиційної діяльності, у даний час і в найближчій перспективі, будуть:

поліпшення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технічне переозброєння і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;

удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їхньому складі питомої ваги устаткування і скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;

зміна галузевої структури капітальних вкладень з погляду значного підвищення життєвого рівня населення, на користь галузей, що виробляють продукти харчування і предмети особистого споживання (сільське господарство, що переробляють галузі, легка і харчова промисловість), сфера обслуговування;

пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищенню якості продукції;

збільшення обсягів капітальних вкладень на будівництво комфортного житла й інших об'єктів суспільного користування і медичного забезпечення;

збалансованість інвестиційного циклу.

Використана література

1. Демденко Л.М. Окремі питання податкового стимулювання інвестування в України. // Фінанси України. - 1998 р. - №9. - с. 127 - 130

2. Селигмен Б., Основные течения современной экономической мысли, М. Наука, 1968, с.348

Размещено на Allbest.ru