Аналіз показників фінансового стану підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Відхід суспільства від системи планової економіки і вступ у ринкові відносини докорінно змінили умови функціонування підприємств України. Підприємства, для того щоб вижити, повинні виявити ініціативу, заповзятливість і ощадливість для того, щоб підвищити ефективність виробництва. У противному випадку вони можуть виявитися на грані банкрутства.

У ринкових умовах заставою виживаності й основою стабільного положення підприємства в Україні служить його фінансова стійкість. Вона відбиває такий стан фінансових ресурсів, при якому підприємство, вільно маневруючи коштами, здатне шляхом ефективного їхнього використання забезпечити безперебійний процес виробництва і реалізації продукції, а також витрати по його розширенню і відновленню.

Визначення границь фінансової стійкості підприємств відноситься до числа найбільш важливих економічних проблем в умовах переходу до ринку, оскільки недостатня фінансова стійкість може привести до відсутності в підприємств засобів для розвитку виробництва, їхньої неплатоспроможності й у кінцевому рахунку, до банкрутства, а «надлишкова» стійкість буде перешкоджати розвитку, обтяжуючись витрати підприємства зайвими запасами і резервами.

Для оцінки фінансової стійкості підприємства необхідний аналіз його фінансового стану. Фінансовий стан являє собою сукупність показників, що відбивають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.

Ціль аналізу складається не тільки і не стільки в тому, щоб установити й оцінити фінансовий стан підприємства, але також і в тому, щоб постійно проводити роботу, спрямовану на його поліпшення. Аналіз фінансового стану показує, по яких конкретних напрямках треба вести цю роботу. Відповідно до цього результати аналізу дають відповідь на питання, які найважливіші способи поліпшення фінансового стану підприємства в конкретний період його діяльності.

Ціль курсової роботи полягає в тім, щоб дати зведену систему показників. характеризуючих внутрішній фінансовий стан підприємства, необхідних для прийняття ділових виробничо-господарських і управлінських рішень по поліпшенню становища.

Разом з тим, фінансовий стан - це найважливіша характеристика економічної діяльності підприємства в зовнішнім середовищі. Воно визначає конкурентоздатність підприємства, його потенціал у діловому співробітництві, оцінює, у якому ступені гарантовані економічні інтереси самого підприємства і його партнерів по фінансовим і іншим відносинам. Тому система показників, що приводяться в монографії, має на меті показати його стан для зовнішніх споживачів, тому що при розвитку ринкових відносин кількість користувачів фінансової інформації значно зростає. Умовно їх можна розбити на три групи:

· обличчя безпосередньо зв'язані з підприємництвом, тобто менеджери і працівники керування підприємством;

· обличчя, що можуть не працювати безпосередньо на підприємстві, але мають прямий фінансовий інтерес, - акціонери, інвестори, покупці і продавці продукції (послуг), різні кредитори. Так, зокрема, фінансовий стан підприємства є головним критерієм для банків при рішенні питання про доцільність та недоцільності видачі йому кредиту, а при позитивному рішенні цього питання - під які відсотки і на який термін;

· обличчя, що мають непрямий» фінансовий інтерес, - податкові служби, різні фінансові інститути (біржі, асоціації), органи статистики й ін.

Усі ці користувачі фінансової звітності ставлять собі задачу провести аналіз стану підприємства і на його основі зробити висновки про напрямки своєї діяльності стосовно підприємства.

1. СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід -- основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.

Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.

Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:

· пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;

· пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;

· що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;

· які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;

· які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;

· що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.

Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.

У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.

Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + т), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (т). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.

Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.

У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:

· формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;

· розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;

· контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.

Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.

Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах -- це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.

Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.

За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.

Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.

Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.

Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.

Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:

· різноманітність форм власності;

· свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;

· вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;

· самофінансування підприємництва;

· правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;

· обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.

Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Фінансова діяльність - це система використання різних форм і методів для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.

Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:

· фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

· пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;

· виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;

· мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

· контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

· фінансове прогнозування та планування;

· аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

· оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.

Мета планування витрат -- визначення можливості най економнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак -- прискорення обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

· поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

· раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

· зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;

· скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;

· зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;

· економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства - це діагноз його фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків, виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства.

Аналіз фінансових результатів підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

· аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

· аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної та фінансової інвестиційної діяльності;

· аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

· аналіз взаємозв'язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

· аналіз взаємозв'язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових потоків;

· аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

· факторний аналіз показників рентабельності.

Аналіз фінансового стану підприємства проводиться за такими напрямками:

· аналіз та оцінка складу та динамки майна;

· аналіз фінансової стійкості підприємства;

· аналіз ліквідності балансу;

· комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в такому:

· постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану продукцію, роботи,послуги;

· своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та послуги з постачальниками;

· забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов'язкових платежів у бюджет та цільові фонди;

· своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

· своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків;

· здійснення платежів за фінансовими операціями.

Під час переходу до ринкової системи господарювання зароджується конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у виробництві, до безробіття, а в кінцевому рахунку -- до соціально-економічної та політичної нестабільності.

Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в ефективному використанні фінансового механізму для досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства. Фінансовий механізм та його забезпечення представлені на листі 1.

Фінансовий механізм підприємства -- це система управління фінансами, призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати його діяльності. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація, оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.

До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною системою, суб'єктами господарювання.

Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом, проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів. Для покриття короткострокової та середньострокової потреби у фінансових ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти ґрунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види цінних паперів, урахували можливі зміни кон'юнктури й упевнені в порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.

На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов'язані визначити обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами, суб'єктами господарювання. Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності, коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції.

Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва, залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити потребу в позичкових коштах.

Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент з'являються тимчасово вільні кошти, а в інших -- виникає тимчасова потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з метою одержання кредитів.

Управління фінансами включає також сферу фінансового забезпечення капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити: власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання довгострокових кредитів.

Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими менеджерами.

Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на виробництво та основним джерелом відтворення основних фондів. Управління формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі застосування прискореної амортизації, є важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є також своєчасне виконання фінансових зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими суб'єктами господарювання.

Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні строки платежів з кожного виду податків та інших обов'язкових внесків. Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному разі не повинен допускати фінансовий менеджер.

Управління фінансами підприємств включає також сферу формування, розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою частку у вигляді податків, підприємство -- у вигляді чистого прибутку, а працівники -- від розподілу і використання частини прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.

На підставі вищезгаданого можна зробити висновок, що фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх.

2. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ

Перш ніж вести мову про економічний, фінансовий чи фінансово-економічний аналіз, з'ясовувати його роль і місце у системі важелів управління підприємством, доречно визначитись з стосовно того, що таке аналіз взагалі, не пов'язуючи це поняття з економікою господарюючого суб'єкта.

Етимологічне слово «аналіз» означає розгляд, вивчення, наукове дослідження будь-чого шляхом розчленування, розкладання цілого на його складові. Таке розчленування дає можливість й з'ясувати внутрішню суть і природу , процесів та явищ, їх залежність від різноманітних факторів, оскільки без такого розчленування (реального або уявного) глибоке вивчення більшості предметів і явищ, що відбуваються у природі та суспільстві, неможливе. Аналіз по суті являє собою неодмінний атрибут діяльності людини у будь-якій сфері буття.

У практичній і науково-дослідницькій діяльності аналіз широко застосовується у фізиці, хімії, психології, медицині, математиці, соціології, в інших сферах діяльності, якщо вони пов'язані з необхідністю розв'язання пізнавальних задач. При цьому дослідження предметів і явищ природничими та технічними науками значною мірою базується на застосуванні відповідних приладів, реактивів, інших технічних засобів, які допомагають формуванню наукових абстракцій. На противагу цим наукам можливості аналізу суспільних явищ (у тому числі економічних) за допомогою технічних засобів і загалом постановки дослідів вкрай обмежені, що потребує інших, переважно абстрактних, методів розчленування явища як цілого на складові елементи. Вивчаючи структуру об'єкта в цілому, аналіз передбачає не лише пізнання частин, з яких складається ціле, а й з'ясування взаємодії, яка існує між ними.

Аналіз у відриві від синтезу не має пізнавального значення, бо кожен об'єкт пізнання (предмет, явище) -- де не просто сума частин або механічна сукупність властивостей. Щоб одержати знання про ціле і поглиблене знання про кожну з його частин, потрібен синтез -- поєднання частин, властивостей, які вже виділені в аналізі.

Досить переконливо це положення ілюструє аналіз і вивчення людського організму: мало проаналізувати стан функцій окремих органів (кісткова, серцево-судинна системи, мозок, нирки, легені тощо), треба виявити взаємовідношення між ними, між їх функціями, і тільки після цього з'являється можливість охарактеризувати стан організму людини в цілому, а потім поглибити знання про стан і функціонування кожного з його складових.

Аналіз і вивчення діяльності підприємств -- суб'єктів ринкових відносин -- потребує аналогічного підходу. Кожне з них функціонує, з одного боку, в умовах дії ринкових механізмів, що постійно змінюються під впливом макроекономічних процесів у народногосподарському комплексі країни (і на світовому ринку), з другого боку, -- в умовах конкретних особливостей і специфічних задач конкретного підприємства. Ефективність функціонування кожного підприємства залежить насамперед від того, відповідають чи не відповідають управлінські рішення, якими воно керується для досягнення успіху на ринку, цим умовам. Базою для обґрунтування і прийняття оптимальних управлінських рішень може бути тільки глибокий комплексний аналіз діяльності підприємства. У ході такого аналізу всі сторони діяльності підприємства оцінюються з позицій досягнення максимально можливого економічного результату (а саме -- прибутку, рентабельності) за рахунок оптимально ефективного (в тому числі і з точки зору ліквідності, уникнення ризику банкрутства) використання наявних ресурсів, насамперед фінансових ресурсів, і адже господарська діяльність будь-якого підприємства являє собою ніщо інше, як безперервну зміну форм буття вкладеного ним власного і залученого капіталу. Якщо мова йде, наприклад, про промислове підприємство, то його фінансові ресурси спочатку найчастіше перебувають у грошовій формі, далі вони вкладаються у засоби і предмети праці, що дає змогу капіталу підприємства трансформуватися у незавершене виробництво, а далі -- у готову продукцію. Після продажу готової продукції вкладений капітал знову вивільняється у грошовій формі (з приростом проти започаткованої суми -- у протилежному випадку господарська діяльність втрачає сенс) і може знову вкладатися у черговий кругообіг. Рух коштів підприємств, постійна зміна активів, у які вони вкладаються, обов'язково пов'язані з виникненням фінансових відносин підприємства як суб'єкта ринкових відносин з постачальниками, покупцями, з державою (головним чином у межах податкового законодавства), з банками, власниками (акціонерами) тощо, а також фінансових відносин всередині підприємства з його працівниками, з приводу розподілу основних і оборотних коштів між структурними підрозділами, з приводу використання прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов'язкових платежів, з приводу безлічі інших економічних і соціальних явищ дійсності. У зв'язку з цим з певністю можна твердити, що не існує жодних сторін діяльності підприємства, жодних управлінських рішень, що безперервно приймаються для її здійснення, як би, на перший погляд, вони не були віддалені від суто фінансових процесів (наприклад, зміна технології виробництва, запровадження того чи іншого режиму робочого дня, запровадження нормативної бази використання трудових і матеріальних ресурсів чи системи контролю за її дотриманням, кадрові перестановки тощо), які не були б пов'язані з фінансовою діяльністю підприємства. Все це дає підставу розглядати всі, без винятку, сторони діяльності підприємств через призму фінансів, фінансового результату, а господарську діяльність підприємств -- як фінансову діяльність (вживання у цьому розумінні досить поширеного терміна «фінансово-господарська діяльність» цілком припустиме). Такий підхід несумісний, зокрема, з виділенням так званого «фінансового» аналізу в системі аналітичних дисциплін¹, розглядом його як складової частини економічного аналізу. Економічний аналіз діяльності підприємств «нефінансовим» бути не може, а тому доцільно говорити про фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств.

Отже, під фінансово-економічним аналізом діяльності підприємств слід розуміти комплексне вивчення їх функціонування з метою об'єктивної оцінки досягнутих фінансових результатів і виявлення шляхів подальшого підвищення прибутковості (рентабельності) при забезпеченні безпечного рівня ліквідності. Таке тлумачення суті фінансово-економічного аналізу визначає предмет і зміст даної економічної дисципліни.

Свій предмет дослідження, який вивчається з певною метою і певними методами, має кожна наукова дисципліна. Фінансово-економічний аналіз вивчає економіку підприємств з метою оцінки результатів їх господарської діяльності і використання фінансових ресурсів, причинно-наслідкові зв'язки, які їх визначають, виявлення резервів і шляхів підвищення ефективності роботи підприємств. Таке вивчення господарської (фінансово-господарської) діяльності притаманне фінансово-економічному аналізу, тобто воно формує предмет цієї наукової дисципліни.

Для розкриття предмета фінансово-економічного аналізу і його змісту, визначення завдань, які стоять перед ним в умовах розвитку ринкових засад в економіці, треба правильно розуміти сам термін «фінансово-господарська діяльність». Під фінансово-господарською діяльністю у ринковій економіці розуміють діяльність, спрямовану на раціональне використання наявних власних і залучених фінансових ресурсів з максимальним ефектом (який виражається рівнем прибутковості, рентабельності), на управління всіма господарськими процесами.

У господарській діяльності підприємства відбувається багато різноякісних процесів суспільного виробництва і відтворення, які переплітаються та взаємозумовлють один одного. Це і суто технічні процеси, пов'язані з оснащенням його матеріально-технічної бази, конструкторською і технологічною підготовкою виробництва, використанням матеріальних і трудових ресурсів, збутом продукції тощо; це, звичайно, і економічні процеси, пов'язані з формуванням фінансових ресурсів підприємств, їх розміщенням у активи, розподілом накопичень, забезпеченням платоспроможності підприємства тощо; це, нарешті, соціальні процеси, тобто процеси життєдіяльності трудового колективу (поліпшення умов праці, відпочинку і побуту трудящих, створення сприятливого мікроклімату в колективі, інші складові дії так званого людського фактора). Отже, господарська діяльність -- це досить складний об'єкт управління, який вивчається багатьма науками, у тому числі такими економічними науками, як економіка та організація виробництва (промисловості, сільського господарства, будівництва, торгівлі тощо), фінанси, статистика, бухгалтерський облік та інші. Кожна з них досліджує той чи інший бік господарської діяльності підприємства. Що ж до фінансово-економічного аналізу, то, виходячи з суті поняття про аналіз взагалі і з вищенаведеного визначення його предмета, можна твердити, що об'єктом цієї наукової дисципліни виступає вся господарська діяльність підприємства в комплексі, при цьому аналіз виступає однією з найважливіших управлінських функцій. Зміст і завдання економічного аналізу залежать від соціально-економічного устрою, в умовах якого функціонує підприємство. В умовах одержавленої адміністративно-командної економіки, з якої Україна поступово виходить в останнє десятиріччя XX ст., головним в.. економічному аналізі були насамперед оцінка виконання підприємствами централізовано затверджуваних планових завдань (головним чином кількісних показників виробництва і реалізації продукції) і визначення відповідності господарської діяльності підприємств економічній стратегії панівної політичної партії. В ринковій економіці зміст і завдання аналізу докорінно змінюються адекватно змінам, які відбуваються у характері і цілях господарської діяльності підприємств -- суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої форми власності і організаційно-правової форми функціонування. В процесі фінансово-економічного аналізу в умовах ринкової економіки вирішуються такі завдання.

По-перше, це об'єктивна і всебічна оцінка досягнутих результатів діяльності підприємства з точки зору їх сумірності з вкладеним капіталом і поточними витратами на ведення господарської діяльності. Оскільки результати фінансово-господарської діяльності будь-якого підприємства в умовах ринкової економіки оцінюються головним чином у термінах прибутковості і рентабельності, у коло аналітичних задач, які розв'язуються в процесі аналізу, включають задачі, пов'язані з оцінкою ефективності використання всіх ресурсів, якими розпоряджається підприємство, а саме: матеріальних (включаючи основні засоби, оборотні засоби), нематеріальних активів, трудових ресурсів, фінансових ресурсів. Оцінка результатів діяльності підприємства повинна здійснюватися як на рівні господарюючого суб'єкта в цілому, так і на рівні його окремих структурних підрозділів (філія, цех, дільниця тощо).

Виконання сформульованого як перше завдання фінансово-економічного аналізу здійснюється паралельно з визначенням рівня дотримання вимог ліквідності як необхідної умови функціонування підприємств у ринковій економіці. яка через об'єктивність законів свого існування не забезпечує жодному суб'єкту господарювання гарантії від банкрутства. І хоч у практичній діяльності підприємств управлінські рішення, спрямовані на підтримку певного рівня ліквідності розміщення фінансових ресурсів у активи, нерідко вступають у протиріччя з міркуваннями щодо рентабельності роботи, від таких рішень відмовлятися не можна; задача ж аналізу -- дати оцінку оптимальності таких рішень і в першу чергу виявити, чи не створюється при цьому зайвий «запас міцності» щодо ліквідності на шкоду рентабельності.

Наступним важливим і найбільш трудомістким завданням фінансово-економічного аналізу є виявлення факторів, які визначили той або інший результат фінансово-господарської діяльності підприємства, їх взаємозв'язків і причинних зв'язків між управлінськими рішеннями, які приймаються у ході виробничого або іншого підприємницького Процесу, і досягнутими результатами. Одночасно на цьому етапі аналізу розв'язується безліч задач, пов'язаних з визначенням наявних резервів підвищення ефективності функціонування підприємства, намічаються шляхи і засоби мобілізації цих резервів, зокрема через ліквідацію причин виявлених недоліків у роботі.

Одним із ефективних засобів управління підприємницькою діяльністю є її планування і оцінка виконання намічених планів (графіків, кошторисів) з кількісних і якісних показників роботи підприємства. У ході фінансово-економічного аналізу вирішуються завдання, пов'язані як з оцінкою рівня виконання намічених планів (бізнес-планів), так і якості самих планів, їх спрямованості на досягнення підприємством найвищих результатів. Хибним є погляд на планування лише як на рудимент неефективної адміністративно-планової економіки: в умовах ринкової економіки роль планування (особливо внутрішньогосподарського) навіть підвищується. Якщо плани складені грамотно і враховують усі резерви, які є в розпорядженні підприємства, якщо на підприємстві діє ефективна система контролю за виконанням планових завдань на всіх ланках підприємницької діяльності, це є запорукою успішного досягнення високих кінцевих результатів. Такі плани, з іншого боку, є базою для виявлення резервів подальшого зростання якості роботи підприємства.

Важливим завданням фінансово-економічного аналізу є визначення ефективності впровадження на підприємстві комерційного розрахунку. Саме цей метод господарювання повною мірою відповідає характеру виробничих відносин ринкової економіки, забезпечує реальне втілення принципу матеріальної зацікавленості підприємств та їх працівників у підвищенні ефективності роботи, поєднує суспільні, колективні та особисті інтереси учасників ринкових відносин.

Сформульовані основні завдання фінансово-економічного аналізу діяльності підприємств не вичерпують його змісту. Паралельно розв'язується низка взаємопов'язаних аналітичних задач, критерієм оцінки якості виконання яких є ступінь впливу на прийняття управлінських рішень і досягнення підприємством реальних позитивних зрушень від втілення у життя результатів аналізу.

Основним принципом вирішення завдань фінансово-економічного аналізу є принцип комплексності, системного підходу.

Для досягнення успіху у ринковій конкурентній боротьбі підприємець повинен мати точне уявлення про розвиток безлічі економічних явищ, таких як попит і пропозиція на засоби виробництва, конкретні товари і послуги, що його підприємство пропонує ринкові, на гроші, про шляхи досягнення економії витрат на виробництво, підвищення ефективності використання наявних ресурсів та про інші складові підвищення ефективності своєї діяльності. Всі вони повинні бути певним чином описані, в тому числі обов'язково у взаємозв'язку, взаємозалежності і взаємозумовленості. Для того щоб таке описання і аналіз були ефективним інструментом управління підприємством, вони не можуть обмежуватися лише низкою безладних перерахувань і констатацій, локальних висновків. Вони обов'язково мають бути підпорядковані певній системі, і перш за все це стосується, як відмічалося, необхідності додержання діалектичного підходу до цілого та його частин, до аналізу і його протилежності -- синтезу. Системний підхід передбачає вивчення й аналіз будь-якого об'єкта (звичайно ж, і господарської діяльності суб'єктів підприємництва) як єдиного цілого, єдиної системи, економічне явище в цілому не можна дослідити, якщо насамперед чітко не сформульовані проблема, мета і критерії оцінки її досягнення, якщо не досліджені і не вивчені всі сторони явища у їх зв'язках і взаємозалежностях, не визначені система пріоритетів у дослідженні (ієрархічність) і основна ланка (тобто найсуттєвіший елемент цієї системи).

Системність, комплексність аналізу виявляються також у необхідності дослідження будь-яких економічних процесів як спільності економічного і політичного, економічного і соціального. Зокрема, відрив політичного аспекту проблем господарської діяльності від економічного не може не призводити до прийняття волюнтаристських, економічно недоцільних рішень: найбільшою мірою це виявляється на макрорівні, але у масштабах підприємств (особливо державних) такі факти можуть мати і мають місце. Досить наочно вони виявляються через неадекватну цінову політику, створення штучних пільгових умов партнерства для «необхідних» юридичних і фізичних осіб, кон'юнктурний підхід до участі підприємства на ринку цінних паперів, ринку позикових капіталів тощо.

Водночас економічна ефективність роботи підприємства як головного об'єкта фінансово-економічного аналізу не може оцінюватися без урахування і визначення соціальної спрямованості діяльності підприємств та досягнутих результатів. Цей аспект проблеми, однак, не можна сприймати лише у межах розвитку на підприємстві об'єктів соціальної сфери -- спрямування того чи іншого обсягу фінансових ресурсів на будівництво житла, утримання закладів охорони здоров'я, освіти, культури тощо. Таке розуміння соціального ефекту діяльності підприємств не є повним і вичерпним. Йдеться про такі соціальні «індактори», як вплив організації та результатів роботи підприємства на створення в колективах атмосфери творчості, здорового трудового суперництва, стимулювання участі кожного працівника в управлінні, у прийнятті господарських рішень тощо. Якщо при аналізі ці і подібні соціальні явища ігноруються, тобто виносяться за межі фінансово-господарської діяльності, визначення її ефективності набуває однобокого характеру.

Виконання завдань фінансово-економічного аналізу ґрунтується також на дотриманні принципу науковості і принципу оперативності. Перший з них передбачає використання у методології аналізу знань і досягнень економічної теорії, статистики, математики, інших теоретичних і прикладних наук, економіки відповідних галузей сфери підприємництва. Принцип оперативності полягає у тому, що фінансово-економічний аналіз повинен здійснюватися у таких обсягах і тоді, коли виникає потреба виявити причини недоліків у роботі підприємств і розробити шляхи підвищення її ефективності. У такому разі результати аналізу можуть бути оперативно враховані при прийнятті управлінських рішень.

Фінансово-економічний аналіз як наукова дисципліна сформувався на стику багатьох наук шляхом інтеграції окремих їх елементів. Відбувалося формування цієї відносно нової галузі людських знань в міру виникнення нагальної потреби щодо поглибленої наукової розробки питань, у зв'язку з необхідністю з'ясування впливу дедалі більшої кількості причин і факторів, що обумовлюють ефективність діяльності суб'єктів господарювання в умовах ринку і конкурентної боротьби. Насамперед слід підкреслити безпосередній зв'язок аналізу з розвитком інших економічних наук, у тому числі з економічною теорією. Саме економічна теорія, сформульовані у ній закони економічного розвитку виступають теоретичною базою економічного аналізу. Аналітична оцінка діяльності будь-якого підприємства ґрунтується на них. Оскільки загальні закони економічного розвитку по-різному проявляються в окремих галузях господарства, аналіз їх фінансово-господарської діяльності не може не спиратися на відповідні галузеві економіки, і звідси зрозумілий зв'язок аналізу з такими науковими дисциплінами, як економіка промисловості (сільського господарства, будівництва, торгівлі тощо). Причому зв'язок між економічним аналізом та іншими економічними науками не однобічний: використання аналітичного дослідження цими науками сприяє їх власному розвитку.

Найтіснішим чином фінансово-економічний аналіз пов'язаний із статистикою та обліком. Матеріали бухгалтерського, податкового, управлінського, статистичного обліку, звітності, вибіркових спостережень є інформаційною базою для аналізу економічних явищ і процесів, які відбуваються на підприємствах. Дуже широко використовуються в аналізі статистичні прийоми і методи обробки економічної інформації. Тому, звичайно, аналітик може бути висококваліфікованим фахівцем, лише володіючи знаннями у галузі цих наукових дисциплін. Зі свого боку, аналіз сприяє вдосконаленню бухгалтерського обліку, статистики, підвищуючи їх аналітичність; зокрема, за допомогою методів економічного аналізу реалізується контрольна функція обліку, статистики, звітності.

Фінансово-економічний аналіз тісно пов'язаний з аудитом. Досвід розвинених ринкових країн свідчить, що аудит не може розглядатися ефективним засобом вивчення діяльності господарюючих суб'єктів, якщо перевірка і ревізія господарської діяльності не містять елементів аналізу. Саме аналіз і прогнозування фінансового стану підприємства, його рентабельності, фінансової стійкості має розглядатися як кінцева мета аудиту.

Фінансово-економічний аналіз широко використовує досягнення математичної науки. Можливість зображення того чи іншого економічного явища за допомогою економіко-математичних моделей відкриває перед аналізом невичерпні можливості вдосконалення прийомів, методів, техніки аналізу й організації аналітичної роботи.

Суть, зміст і необхідність дотримання принципу системності і комплексності фінансово-економічного аналізу потребують чіткої організації аналітичного процесу на підприємстві, яка передбачає певну етапність і раціональний підбір інформаційних джерел, що залучаються для розв'язання аналітичних задач. Необхідними етапами проведення аналітичної роботи є:

· розробка програми проведення аналізу (визначення об'єктів і послідовності аналізу, постановка цілі, терміни виконання);

· визначення кола інформаційних (обліково-статистичних, звітних, оперативно-планових) матеріалів, включаючи (якщо це диктується необхідністю виконання програми аналізу) широке залучення даних спеціальних спостережень, опитувань, контрольних документів, документів позасистемного обліку; при вирішенні питань на цьому етапі аналітичної роботи виходять з того, що вихідна інформація -- це основний фактор якісного проведення аналізу;

· розв'язання поставлених аналітичних задач, спираючись на використання арсеналу прийомів і методів аналізу та наявну обчислювальну техніку;

· підготовка і передача аналітичної інформації, висновків, пропозицій, які випливають з неї, за призначенням.

Питання організації фінансово-економічного аналізу, його інформаційного забезпечення тісно пов'язані з класифікацією аналізу на зовнішній фінансово-економічний аналіз та внутрішній фінансово-економічний аналіз.

Зовнішній фінансово-економічний аналіз призначений для так званих зовнішніх споживачів (контролюючі органи, органи управління, податкові органи, банки, фондові та товарні біржі, інші ділові партнери підприємства, у тому числі, і насамперед, кредитори та потенційні інвестори підприємства). Призначення аналітичних матеріалів зовнішнього аналізу визначається виходячи із специфічних потреб перелічених споживачів: контроль за діяльністю підприємства, визначення податкового потенціалу, міри ліквідності та ризику при інвестуванні коштів, перспектив своєчасного повернення боргів. Зовнішній аналіз з огляду на це має досить загальні об'єкти дослідження, а саме: динаміка прибутку і рентабельності, ліквідність, платоспроможність, динаміка зміни структури капіталу за джерелами його формування тощо.

Зовнішній фінансово-економічний аналіз орієнтований на публічну, зовнішню офіційну бухгалтерську та статистичну звітність. Його основними інформаційними джерелами виступають насамперед бухгалтерський баланс підприємства (річний, квартальні), звіти про фінансові результати (річний, квартальні), звіт про фінансово-майновий стан підприємства, документи податкової звітності. Це відкрита звітна інформація, звідси максимальна відкритість результатів аналізу. Для проведення аналізу на основі публічної звітності існує багато типових методик, оскільки вихідна інформація уніфікована відповідними стандартами бухгалтерського, податкового і статистичного обліку та звітності. Природно, число аналітичних задач, їх складність обмежені даними цієї досить небагатої інформаційної бази.