Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

При цьому саме останні роки можна вважати періодом значних змін у процесі формування та перерозподілу фінансових ресурсів, прискореного зростання обсягів наданих кредитів. Однак, поряд із цим відчувається й недостатнє використання кредитних можливостей банків України для мультиплікативного розширення грошової маси та задоволення потреб реального сектора економіки. Проявом цього можна вважати обмеження кредитної активності банків з метою підтримання надлишкової ліквідності та зниження ймовірних фінансових ризиків. До того ж відсутність сучасних стратегій банків щодо управління кредитними потоками також має негативний вплив на здатність банківської системи забезпечувати економіку країни кредитними коштами у необхідному обсязі. Водночас залишається відкритим і питання взаємо узгодженості різноманітних функцій управління кредитним процесом принаймні у разі роботи з постійними клієнтами, доцільності розширення визначених етапів кредитування під час непередбачених змін зовнішнього середовища. Тож об'єктивно виникає низка завдань стосовно вдосконалення управління кредитними потоками банків.

Питанням дослідження різних підходів щодо кредитної діяльності банківських установ та потокових процесів у банках присвячено ряд робіт зарубіжних і вітчизняних учених-економістів: О. Васюренка, Е. Долана, О. Євтуха, Р. Кемпбелла, В. Корнєєва, С. Лукаша, З. Луцишина, А. Мороза, Л. Примостки, П. Роуза, Л. Руденко, І. Сала, Дж. Синки та ін.

Метою даної роботи є розвиток теоретичних засад формування системи управління процентом за кредит в діяльності вітчизняних фінансових установ та розробка науково-методичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності кредитної діяльності.

Об'єкт дослідження - кредитні відносини в економіці України щодо залучення та розміщення банківських ресурсів.

Предмет дослідження - кредитні процентні ставки та методи управління ними.

1. Теоретичні основи позичкового проценту

Абсолютна величина доходу, який отримують від надання грошей у борг у будь-якій формі, називається процентними грошима, або, коротко, процентами.

1.2 Норма позичкового проценту

Джерелом сплати процента є додаткова вартість, що створюється у процесі виробництва, а його кількісним визначенням - його ставка, або норма.

Норма процента визначається як відношення річного доходу, одержаного на позичковий капітал, до суми наданого кредиту, помножене на 100.

річний доход на позичковий капітал

% = x 100

сума наданого кредиту

На практиці норма позичкового процента виступає у формі процентної ставки - відносної величини доходу за фіксований проміжок часу, тобто відношення доходу (процентних грошей) до суми боргу за одиницю часу. Процентна ставка визначається в процентах і у вигляді десяткового чи звичайного дробу.

Інтервал часу, до якого застосовується процентна ставка, називається періодом нарахування процентів. За такий період беруть рік, півріччя, квартал, місяць або день. Щоб визначитись із величиною процентної ставки, потрібно її привести до річної ставки, помноживши ставку, за півріччя, квартал, місяць чи день відповідно на 2,4,12 чи 365.

Норма позичкового процента перебуває у певній залежності від норми прибутку: у звичайних умовах середня норма прибутку є максимальною межею для норми процента. Нижню (мінімальну) межу норми процента точно визначити не можна. Але вона не повинна дорівнювати нулю.

Відомо, що прибуток поділяється на процент та підприємницький дохід. Перший привласнює кредитор, а другий - позичальник. Оскільки процент як ціна позичкового капіталу не виражає його вартості, а є лише ціною його споживної вартості, зміна норми позичкового процента не визначається законом вартості.

Рівень норми позичкового процента встановлюється під впливом конкуренції на ринку позичкових капіталів і залежить від співвідношення попиту та пропозиції позичкового капіталу. Чим більший попит на кредит, тим вища норма процента. Слід розрізняти ринкову норму процента, котра існує в кожен даний момент на грошовому ринку, і середню норму процента, тобто норму процента за певний період. Процентні ставки диференціюються залежно від виду кредиту, його цільового призначення та забезпеченості повернення, його розміру і строків користування, особистості клієнта тощо. Найнижчою є процентна ставка для «першокласних» позичальників (у США, наприклад, її називають «прайм рейт»), яка встановлюється для найбільш надійних великих позичальників.

Крім норми прибутку, на рівень норми процента впливає багато інших чинників:

- розміри грошових нагромаджень та заощаджень у суспільстві та товарно-грошова збалансованість виробництва;

- масштаби виробництва, рівень його спеціалізації та кооперування;

- співвідношення між внутрішнім і зовнішнім боргом держави; - циклічність коливань виробництва;

- сезонність умов виробництва та реалізації продукції;

- темпи інфляції, прискорення яких викликає підвищення процентних ставок, що слугує захистом від знецінення позичкового капіталу. При цьому розрізняють номінальну і реальну (з урахуванням рівня інфляції) процентні ставки. Якщо темпи інфляції випереджають зростання процентної ставки, остання стає «негативною» (від'ємною), тобто такою, коли процент стягується з кредитора;

- своєчасність повернення кредиту;

- рівень кредитно-грошового регулювання економіки центральним банком з допомогою процентних ставок та інших властивих йому інструментів, їх диференційованості залежно від грошово-кредитної політики;

- міжнародні чинники, особливо вільний перелив капіталів із країни в країну, передусім так званих «гарячих» грошей.

2. Аналіз позичкового проценту, практика його формування в фінансовій системі України

2.1 Процентна політика НБУ

Процентна політика центрального банку - це інструмент грошово-кредитної політики, який є широко відомим і застосовується центральними банками практично всіх розвинених країн. Дія цього інструмента полягає в установленні і періодичній зміні центральним банком процентної ставки, за якою він здійснює рефінансування комерційних банків. Офіційна процентна ставка центрального банку часто називається обліковою, або дисконтною.

Процентна політика НБУ здійснюється відповідно до «Положення про процентну політику Національного банку України» від 18 серпня 2004 р. №389.

Процентна політика Національного банку - регулювання Національним банком попиту та пропозиції на грошові кошти як через зміну процентних ставок за своїми операціями, так і шляхом рекомендацій щодо встановлення процентних ставок за активними та пасивними операціями банків з метою впливу на процентні ставки суб'єктів грошово-кредитного ринку та дохідність фінансових операцій. [4, ст. 74-75]

В Україні процентна політика Національного банку реалізується через установлення ним таких процентних ставок:

облікова ставка;

ставки, за якими НБУ надає кредити овернайт;

ставка рефінансування;

ставки, за якими НБУ проводить операції репо;

ставки, за якими НБУ проводить депозитні операції. [1, ст. 453-455]

Методика визначення облікової ставки НБУ базується на п'яти основних принципах:

- забезпечення позитивного реального рівня ставки відносно інфляції;

- встановлення у межах коридору ринкових відсоткових ставок комерційних банків за кредитами та депозитами; наближення до рівня міжбанківських відсоткових ставок у стабільній ситуації на грошово-кредитному ринку;

- урахування інших чинників (обмінний курс, ліквідність банківських установ, попит на кредит у кінцевих споживачів тощо);

- відповідність поточній політиці НБУ щодо регулювання грошово-кредитного ринку.

Облікова ставка

Облікова ставка є важливим інструментом грошово-кредитної політики, сутність якої полягає у зміні відсотків за кредитами, що їх центральний банк надає комерційним банкам. Історично поняття облікової ставки пов'язане з діяльністю центрального банку з переобліку векселів, представлених комерційними банками. У сучасних умовах зміст операцій центрального банку з рефінансування означає не лише купівлю векселів (переобліковий кредит) чи позики під заставу цінних паперів (ломбардний кредит), а й надання всіх видів кредитів комерційним банкам.

Можна виділити дві групи причин, які впливають на рівень облікової ставки центрального банку:

— причини, обумовлені загальними тенденціями розвитку національної економіки;

— причини, пов'язані з рішеннями центрального банку щодо грошової сфери.

Перша група причин є первинною щодо другої, оскільки розвиток секторів економіки впливає на рішення центрального банку в грошово-кредитній сфері. Маніпулювання обліковою ставкою, яке здійснюється центральним банком, слід розглядати як запобіжний активний важіль впливу на попит і пропозицію на грошовому ринку.

Головними з-поміж факторів першої групи є такі:

— фаза економічного циклу;

— інфляція;

— міжнародний рух капіталу.

До факторів другої групи, що впливають на рівень облікової ставки, відносять:

— проведення центральним банком політики «дорогих» або «дешевих» грошей;

— вирівнювання платіжного балансу;

— запобігання девальвації національної валюти.

Встановлення облікової ставки центрального банку здійснюється за такими принципами:

— визначення облікової ставки на рівні, що перевищує темпи інфляції. Цей принцип полягає в тому, що додатне значення реальної облікової ставки є інструментом антиінфляційної політики. Водночас це дає змогу запобігти втратам комерційних банків від знецінення їхніх активів.

Суттєвий вплив на рівень реальної процентної ставки справляє фактор часу. З проведенням короткострокових операцій банківські установи мають можливість забезпечити вищий позитивний рівень процентної ставки. З проведенням довгострокових операцій можливою є ситуація, за якої темпи інфляції в наступні періоди виявляться вищими, ніж під час укладання угод. Через це кредитори за довгостроковими операціями намагаються встановлювати більшу інфляційну премію з метою страхування від інфляції. Це викликає перевищення рівня довгострокових процентних ставок над короткостроковими;

— встановлення облікової ставки у межах коридору ринкових процентних ставок за кредитами та депозитами. Облікова ставка є нижньою межею ставки за активними операціями, що обумовлено необхідністю отримання прибутку кредитними установами;

— встановлення облікової ставки за умов стабільності на грошовому ринку і сталості інфляційних процесів на рівні, близькому до ставок на міжбанківському ринку. Це дозволяє центральному банку ефективніше впливати на динаміку процентних ставок на інших сегментах грошового ринку і запобігати використанню зі спекулятивною метою кредитів рефінансування.

— визначення облікової ставки на рівні, що забезпечує рівновагу попиту і пропозиції на грошовому ринку. Це дозволяє не лише з'ясувати реальну вартість кредитів, а й сформувати в економіці раціональні вартісні співвідношення, які запобігають виникненню диспропорцій у національній економіці. [3, ст. 467-468]

Офіційна облікова ставка - це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Що виший рівень офіційної облікової ставки, то вища вартість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметру грошового ринку - вартості банківських кредитів. [2, ст. 66]

Розмір облікової ставки розглядається Комітетом НБУ з монетарних питань і затверджується Правлінням Національного банку. [1, ст. 454]

Процентні ставки, за якими надаються кредити овернайт

Національний банк з метою згладжування тимчасових коливань ліквідності банків, оперативного регулювання грошово-кредитного ринку здійснює операції з підтримання короткострокової (миттєвої) ліквідності банків строком на один робочий день (кредити овернайт). [4, ст. 81]

Процентні ставки, за якими надаються кредити «овернайт», Національний банк оголошує щоденно. За оголошеними ставками наступного робочого дня банки можуть отримати кредит «овернайт» для миттєвої підтримки їх ліквідності через постійно діючу лінію рефінансування.

НБУ оголошує дві процентні ставки:

за кредитами «овернайт», що надаються під забезпечення державними цінними паперами. Вона має бути не нижчою від облікової ставки НБУ плюс один процентний пункт;

за бланковими кредитами «овернайт». Вона має бути не нижчою, ніж облікова ставка НБУ плюс два процентні пункти. [1, ст. 454]

Ставка рефінансування

Ставку рефінансування Національний банк України встановлює у разі проведення тендерів на розміщення кредитів. Порядок визначення ставки рефінансування залежить від типу тендера, через який НБУ здійснює рефінансування банків: кількісний чи процентний.

При проведенні кількісного тендера Національний банк наперед установлює (фіксує) процентну ставку, за якою банки можуть одержувати кредит. При проведенні процентного тендера НБУ визначає рівень процентної ставки виходячи з попиту на кредит з боку комерційних банків, запропонованих ними ставок, стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Ставка рефінансування не може бути нижчою, ніж облікова ставка НБУ. [1, ст. 454]

На процентному тендері заявки банків задовольняються відповідно до зниження запропонованої в них процентної ставки, починаючи із найвищої, і далі поступово до закінчення запропонованого Національним банком обсягу кредитів або задоволення всіх заявок банків. На процентному тендері ціна відсіку (ставка рефінансування) серед запропонованих банками процентних ставок не може бути нижчою, ніж облікова ставка. [4, ст. 82

Процентні ставки, за якими Національний банк України проводить операції репо

Процентні ставки, за якими Національний банк України проводить операції репо, визначаються залежно від порядку проведення операцій. За умови безпосередньої домовленості з комерційним банком про проведення операцій репо Національний банк, визначаючи процентну ставку, орієнтується на облікову ставку, процентні ставки за кредитами і депозитами на міжбанківському ринку, на дохідність за державними цінними паперами. За умови проведення операцій «прямого» репо з іноземною валютою процентний дохід визначається виходячи з процентної ставки, яку оголошує НБУ за кредитами овернайт під забезпечення державними цінними паперами. Якщо ж Національний банк проводить тендер заявок банків на участь в операціях репо, то процентну ставку він визначає, відбираючи для задоволення ті заявки, які є для цього найбільш прийнятними за обсягами операцій або за ціновими параметрами (при проведенні операцій «прямого» репо - отримання більшого процентного доходу згідно з умовами, запропонованими в заявках, при проведенні операцій «зворотного» репо - зменшення своїх процентних витрат). [1, ст. 455]

Процентні ставки, за якими Національний банк проводить депозитні операції з банками

Процентні ставки, за якими Національний банк проводить депозитні операції з банками, визначаються залежно від порядку залучення коштів.

У разі залучення коштів банків шляхом емісії депозитних сертифікатів НБУ при проведенні аукціонів з розміщення сертифікатів визначає процентну ставку (ставку відсікання) виходячи з попиту на сертифікати з боку комерційних банків, запропонованих ними ставок, стану грошового ринку та цільових орієнтирів грошово-кредитної політики. Заявки банків на придбання сертифікатів Національний банк задовольняє починаючи з заявки з найменшою процентною ставкою.

За умови проведення аукціону з оголошенням загального обсягу коштів, що залучаються Національним банком без визначення ціни залучення, банки самостійно пропонують процентну ставку, за якою вони погоджуються вкласти кошти в депозитний сертифікат. [4, ст. 83-84]

Залучаючи кошти банків на депозитні рахунки шляхом укладення з ними депозитних договорів, Національний банк щоденно до 17 год. оголошує процентні ставки. За оголошеними ставками, що диференціюються залежно від строку депозитів, комерційні банки можуть наступного робочого дня розмістити кошти на депозитних рахунках у НБУ. Процентна ставка за депозитами овернайт є найважливішою процентною ставкою, що визначається Національним банком за своїми депозитними операціями.

2.2 Ефективність процентної політики

Процентна політика - це інструмент грошово-кредитної політики, адекватний ринковій економіці. Оцінюючи ефективність цього інструменту, слід відзначити, що це - досить гнучкий інструмент регулювання, йому властива зворотність дії (тобто можливе як підвищення, так і зниження облікової ставки). Водночас результати застосування цього інструменту грошово-кредитної політики важко спрогнозувати, тобто важко точно визначити, яким чином (наскільки) треба змінити облікову ставку, щоб викликати бажані зміни у грошовій базі. Крім того, заходи процентної політики не завжди адекватні наміченим цілям. Наприклад, центральний банк може прийняти рішення про зниження облікової ставки з метою збільшення обсягів рефінансування і розширення грошової бази, але він не може змусити комерційні банки збільшити свої резерви шляхом рефінансування у центральному банку. Порівняно з операціями на відкритому ринку, за допомогою яких центральний банк має можливість оперативно, виходячи з власних намірів, змінювати грошову базу, процентна політика є менш значущим інструментом грошово-кредитної політики.

2.3 Встановлення позичкового проценту вітчизняними банками

Розглянемо особливості динаміки процентних ставок вітчизняних банків у 2009-2010 рр.

У травні 2010 року облікова ставка Національного банку України зберігалася на рівні 12.0% річних.

Враховуючи акумуляцію коштів на рахунках уряду, Національний банк України протягом травня поточного року продовжував активніше проводити операції з підтримки ліквідності банків порівняно з мобілізацією коштів.

Упродовж місяця рефінансування банків, як і раніше, здійснювалося Національним банком України за допомогою різних інструментів, середньозважені процентні ставки за якими другий місяць поспіль продовжували зростати. Зокрема, середня вартість кредитів овернайт, частка яких у загальному обсязі рефінансування була найбільшою, порівняно з квітнем 2010 року збільшилася на 0.5 процентного пункту, й у травні становила 15.8% річних. Середня фактична вартість кредитів, отриманих банками шляхом проведення тендерів, за місяць підвищилася на 0.2 процентного пункту до 15.7% річних.

Крім того, протягом звітного місяця, задля підтримання ліквідності банків, Національний банк України здійснював рефінансування через операції РЕПО, та у зв'язку з потребою банків у коштах в національній валюті - через операції своп. Середньозважені процентні ставки дорівнювали за цими операціями відповідно 15.2 та 15.0% річних, що на 0.3 та 0.2 процентного пункту вище, ніж у квітні.

Процентна політика банків здійснювалася відповідно до ситуації на грошово-кредитному ринку. В умовах триваючої політики Національного банку України, направленої на стримування інфляційного тиску, та підвищеного попиту банків на національну валюту в січні - травні 2010 року спостерігалося збільшення вартості кредитів, наданих банками в економіку України: без урахування операцій за овердрафтом - з 13.4% річних у грудні 2009 року до 14.8% річних у травні 2010 року, в тому числі на національну валюту - з 14.4 до 17.5% річних відповідно. Водночас вартість депозитів, після незначного підвищення у січні, знизилася до 7.1% річних у травні 2010 року проти 7.9% річних у грудні 2009 року. Це позитивно вплинуло на розмір процентної маржі банків. Різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами збільшилася з початку року на 2.2 процентного пункту до 7.7

Зокрема, подальше зменшення вільної ліквідності у національній валюті та високі процентні ставки на міжбанківському ринку вплинули на зростання вартості кредитів у національній валюті, наданих клієнтам. Збільшення потреби банків у ресурсах у національній валюті для забезпечення своїх активних операцій зумовило підвищення процентних ставок за депозитами в національній валюті (з 8.6% у грудні 2009 року до 10.1% у травні 2010 року). Протягом звітного періоду банки проводили різноманітні депозитні акції, спрямовані на збільшення обсягів залучення коштів у клієнтів. Стрімкіше подорожчання кредитів порівняно з депозитами в національній валюті привело до збільшення процентної маржі банків. Різниця між середньозваженими процентними ставками за кредитами та депозитами в національній валюті зросла до 7.4 процентного пункту в травні з 5.8 у грудні 2009 року та 5.0 процентного пункту в січні поточного року.

Водночас вартість депозитів у іноземній валюті порівняно з груднем 2009 року знизилася з 6.3 до 3.9% річних, а кредитів - дещо зросла (з 11.2 до 11.4% річних). Відповідно різниця між середньозваженими процентними ставками в іноземній валюті протягом січня - травня збільшилася з 4.9 процентного пункту в грудні 2009 року до 7.4 у травні цього року, що сприяло підвищенню прибутковості.

Зменшення в травні середньозваженої процентної ставки за депозитами, залученими у суб'єктів господарювання та фізичних осіб, було забезпечене подальшим суттєвим зниженням вартості депозитів у іноземній валюті (з 4.9 до 3.9% річних). Основною складовою такої динаміки було зменшення вартості строкових коштів суб'єктів господарювання в іноземній валюті. Водночас вартість депозитів у національній валюті протягом місяця підвищилась як за коштами фізичних осіб, так і суб'єктів господарювання. Це також підтверджувало існуючий високий попит банків на депозити в національній валюті та проведення ними відповідної процентної політики, направленої на нарощування коштів на рахунках клієнтів саме в національній валюті. Пріоритетне зростання ставок за депозитами фізичних осіб, що робило їх привабливішими, зменшуючи втрати від інфляції, було розраховане на перспективу.

За регіонами у травні 2010 року найвищий рівень процентних ставок за строковими депозитами суб'єктів господарювання в національній валюті був зафіксований у банківських установах Автономної Республіки Крим - 16.1% річних, в іноземній валюті - у банківських установах Луганської області - 9.4% річних. Найвища середньозважена процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб спостерігалась у банківських установах Закарпатської області: у національній валюті - 15.8% річних, в іноземній валюті - 10.1% річних.

У травні 2010 року відбулося подальше зростання середньозваженої процентної ставки за наданими кредитами (без урахування овердрафту) на 0.3 процентного пункту, в тому числі у національній валюті - на 0.6 процентного пункту до 17.5% річних, в іноземній валюті - на 0.5 процентного пункту до 11.4% річних, що свідчило про зменшення пропозиції кредитних ресурсів з боку банківських установ унаслідок їх тривалого дефіциту. Зокрема, вартість кредитів, наданих суб'єктам господарювання у національній валюті, підвищилася в середньому з 16.3 у квітні до 16.8% річних у травні, в іноземній валюті - з 9.7 до 10.4% річних відповідно, що було зумовлено подорожчанням як короткострокових, так і довгострокових кредитів. Середня вартість кредитів для фізичних осіб у національній валюті збільшилася з 19.7 до 21.2% річних, в іноземній валюті - з 13.2 до 13.7% річних. Серед кредитів населенню подешевшали лише кредити, надані на строк до 1 місяця за всіма видами валют і на строк від 6 до 12 місяців у національній валюті, що насамперед пояснювалося зменшенням попиту з боку фізичних осіб саме на ці категорії кредитів.

За регіонами у травні найнижчий рівень процентних ставок за кредитами суб'єктам господарювання в національній валюті спостерігався в банківських установах Дніпропетровської області - 15.2% річних, в іноземній валюті - в Черкаській області - 7.5% річних. Серед кредитів, наданих фізичним особам, найнижчі процентні ставки за кредитами в національній та іноземній валюті з початку поточного року спостерігалися в Донецькій області (13.8 та 9.4% річних відповідно).

В травні зупинилося зростання середньозваженої процентної ставки за депозитами, залученими на міжбанківському депозитному ринку, що спостерігалося з початку року: порівняно з квітнем вона знизилася на 1.6 процентного пункту до 7.8% річних за рахунок зменшення вартості депозитів у національній валюті - на 3.1 процентного пункту до 22.0% річних.

Так, середньозважена ставка за депозитами овернайт у національній валюті знизилася з 27.2 до 14.0% річних, депозитів до 1 місяця - з 28.5 до 23.4% річних, а депозитів від 1 до 3 місяців - підвищилася з 17.8 до 23.6% річних. Такі коливання вартості міжбанківських депозитів у національній валюті були зумовлені недостатнім обсягом у банків ресурсів у національній валюті для проведення активних операцій та підтримання ліквідності, що почало набувати ознак хронічного характеру. Триваюче скорочення коштів на кореспондентських рахунках банків, що спостерігалося на тлі акумуляції коштів на рахунках уряду та антиінфляційної політики Національного банку України, змушувало банки збільшувати терміни залучення міжбанківських депозитів.

В умовах дефіциту національної валюти на міжбанківському ринку для підтримання ліквідності банки використовували міжбанківські депозити в іноземній валюті. Крім того, попит на іноземну валюту був зумовлений виконанням зобов'язань перед нерезидентами за залученими коштами. В результаті міжбанківські депозити в іноземній валюті дещо подорожчали (з 5.3 до 5.5% річних). Основне збільшення вартості міжбанківських депозитів у іноземній валюті спостерігалося за депозитами від 6 до 12 місяців. Середньозважена процентна ставка за довгостроковими міжбанківськими депозитами в іноземній валюті зросла з 5.4 до 6.3% річних. Збільшення протягом травня 2010 року частки дешевших депозитів у іноземній валюті в структурі міжбанківських депозитів також вплинуло на зменшення середньозваженої процентної ставки на ринку.

У травні 2010 року, на відміну від процентних ставок за кредитами, наданими суб'єктам господарювання та фізичним особам, середньозважені процентні ставки на міжбанківському кредитному ринку знизилися. Так, середня вартість кредитів у національній валюті, після трьох-місячного суттєвого зростання, зменшилася за травень на 2.4 процентного пункту й становила 16.6% річних. Кредити в іноземній валюті подешевшали в середньому за місяць на 0.1 процентного пункту до 3.9% річних.

Це зокрема свідчило про переважання попиту з боку банків-позичальників на міжбанківські кредити в іноземній валюті над національною валютою. Підвищений попит на міжбанківські кредити в іноземній валюті в першу чергу був зумовлений необхідністю погашення заборгованості за кредитами, отриманими банками на зовнішніх фінансових ринках.

• 3. Проблеми та перспективи визначення ефективної ставки відсотку в умовах кризи
• 3.1 Проблеми надання позичкового капіталу в умовах кризи та визначення проценту за нього
• позичковий банк процент ставка
• В умовах економічної кризи важливо враховувати рух позичкового капіталу і процента на різних фазах промислового циклу. Це випливає з того, що позичковий капітал обслуговує переважно кругообіг функціонуючого капіталу, а тому закономірності цього руху обумовлені передусім циклічними коливаннями виробництва.
• Однак динаміка позичкового та торгово-промислового капіталу не завжди збігається.
• Скорочення виробництва і надлишок дійсного капіталу під час кризи супроводжуються гострою нестачею позичкового капіталу і різким підвищенням норми процента.
• У період застою (депресії), коли частина продуктивного капіталу набуває грошової форми, нагромадження позичкового капіталу випереджає нагромадження дійсного капіталу, знижується середня норма прибутку і норма позичкового процента.
• Для періодів пожвавлення та промислового піднесення характерним є те, що різко зростає попит на кредит при недостатніх обсягах позичкового капіталу, а тому норма позичкового процента підвищується.
• У цілому ж у генеральній перспективі норма позичкового процента має тенденцію до зниження.
• Отже, динаміка норми позичкового процента визначається стихійним ринковим механізмом під впливом багатьох факторів і певною мірою залежить від державного грошово-кредитного регулювання економіки.
• Існують різні способи нарахування процентів, які залежать від умов договору позички. Зокрема, проценти розрізняються за базою, яка береться для їх нарахування. Прикладом можуть бути наднаціональні процентні ставки, які застосовуються на євроринку валют. При цьому змінною вважається Лондонська міжбанківська ставка пропозиції - ЛІБОР (London interbank offered rate). До ЛІБОР додається надбавка (спред) за кредитами. При цьому для розрахунків береться постійна або послідовно змінна база. В останньому випадку за базу береться сума, отримана на попередньому етапі нарощення, або дисконтування, інакше кажучи, проценти нараховуються на проценти. Маржа (від фр. marge край) - різниця між процентними ставками за наданий кредит і за залучені ресурси. Розмір маржі залежить від фінансового стану позичальника, строку кредиту, темпів інфляції, процентної ставки, яка сплачена за залучені кредитні ресурси тощо, і може бути постійним або змінним протягом терміну існування кредитних відносин між сторонами кредитної угоди. Інколи її розмір може обмежуватись центральним банком країни.
• Також позичковий процент виконує функції розподілу прибутку та збереження позичкового капіталу.
• Щодо розподільної функції, то, як уже зазначалося, прибуток, отриманий позичальником з використанням позичкового капіталу, розподіляється на дві частини - позичковий процент і підприємницький дохід. Значить, позичальникові належить лише та частина прибутку, яка залишиться після сплати процентів кредитору. Розподільна функція процента змушує позичальника раціонально використати надані йому кредитором у тимчасове користування кошти, щоб не тільки їх повернути, а й отримати додатковий дохід. Цього доходу має вистачити на сплату процентів і одержання власного прибутку, заради якого позичальник вступив у кредитні відносини.
• Функція збереження позичкового капіталу полягає в тому, що з допомогою процента кредитору забезпечується повернення від позичальника як мінімум вартості, рівноцінної тій, яка була надана в кредит. Функції процента визначають його роль в економіці. Насамперед процент сприяє більш ефективному використанню кредиту, зміцненню комерційного або господарського розрахунку. Адже повернути позичку і сплатити проценти легше тому, хто отримає більший прибуток від прокредитованого проекту. Неефективні проекти просто відсікаються. Водночас процент збільшує доходи банків, сприяючи зміцненню їх стійкості.
• Процент сприяє й більш ефективному використанню суб'єктами господарювання своїх власних грошових коштів. Тримаючи їх у банку на поточному чи депозитному рахунку, вони мають можливість отримати додаткові доходи. Певною мірою це полегшує для них можливість користування банківськими кредитами, а часто ще й на пільгових умовах, бо кожен комерційний банк заінтересований у клієнтах, які забезпечують його грошовими ресурсами.
• Велику роль відіграє процент у стимулюванні населення вкладати свої заощадження в банки. По-перше, отриманий процент захищає ці заощадження від знецінення внаслідок інфляції. По-друге, процент на вклади є додатковим доходом населення. Вища процентна ставка за строковими вкладами стимулює вкладників розміщувати свої заощадження в банках на тривалі строки, відповідно зростають можливості банків надавати більше середньо-та довгострокових кредитів на розвиток економіки чи на підвищення життєвого рівня населення.
• Водночас високі процентні ставки, які вже тривалий час застосовуються в Україні, не дають можливості багатьом суб'єктам господарювання користуватись банківськими кредитами. Це стримує розвиток економіки, вихід її з економічної кризи.
• 3.2 Основні засади регулювання позичкового проценту в умовах виходу із фінансової кризи
• В період внутрішньої та зовнішньої нестабільності основним завданням монетарної політики НБУ має стати поєднання стабілізації фінансової сфери і зупинення кризових тенденцій та забезпечення достатньої пропозиції грошових ресурсів за жорсткого контролю за структурою їх використання. Це потребуватиме перегляду орієнтирів збільшення грошової пропозиції, виходячи з суттєвого зменшення швидкості обороту грошей через економічний спад, різкого падіння валютного курсу та кризових явищ в банківській сфері. Від використання поняття «емісія грошей» в якості інструмента залякування потенційного електорату слід перейти до запровадження виважених інструментів каналізації емісійних ресурсів НБУ на цілі відновлення фінансової збалансованості та економічної активності. Паралельно має також бути запущено в дію інструменти, які забезпечуватимуть абсорбцію надмірних нецільових потоків грошових коштів.
• В цьому контексті необхідно:
• - запровадити мораторій на виплату комерційними банками строкових депозитів населення (в тому числі - примусове продовження строку за депозитами, термін яких сплив) до 1 червня 2009 р. з чітким переліком соціально обґрунтованих винятків та визначенням механізмів використання цих коштів для розрахунків між клієнтами одного банку (з можливістю утворення партнерських мереж банків);
• - скасувати Статті 84, 85 та 86 Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік» як такі, що створюють підґрунтя для невиправданого втручання уряду в діяльність Національного банку України, натомість створити прозорий механізм рефінансування комерційних банків, який дозволятиме комерційним банкам розраховувати на «автоматичне» отримання кредиту за умови дотримання певних фінансових параметрів;
• - сформувати механізми забезпечення цільового характеру рефінансування комерційних банків з метою відновлення ними належних обсягів кредитування поточної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання, фінансування довгострокових інвестиційних та інноваційних програм;
• - посилити спроможність фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення після вилучення ним депозитів, через розширення спектру державних цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток державної фінансової інфраструктури, зокрема - мережі страхування. Останнє необхідно з огляду на те, що логічним продовженням фінансової кризи має стати погіршення платоспроможності операторів страхового ринку, а відтак - міграція клієнтів до більш надійних страховиків;
• - сформувати на базі Національного банку України тимчасову Клірингову палату для розгляду справ щодо взаємопогашення заборгованості суб'єктів господарювання за взаємною згодою сторін;
• - відновити координацію дій Міністерства фінансів України та НБУ у сферах управління бюджетними видатками та важелями грошової пропозиції.
• Багато кредитних договорів мають положення про можливість одностороннього підвищення банками відсоткової ставки. Такі дії економічно обґрунтовані, оскільки зрозуміло, що протягом 25-30 років дії кредитного договору можуть настати різні обставини, які можуть обґрунтувати зміну умов договору. І загалом можна погодитися, що банки мають право захистити себе від можливої гіперінфляції, різких коливань курсів валют, облікової ставки НБУ й інших подій, які впливають на вартість кредитних ресурсів. Разом із тим, можливість використовувати такі односторонні заходи має бути жорстко обмежена й міцно пов'язана з об'єктивними факторами, інакше банки могли б одразу після укладення договору піднімати ставки для свого збагачення.

Висновки

Централізоване регулювання рівня відсоткових ставок здійснюється НБУ на базі зміни офіційної облікової ставки. Облікова ставка НБУ є нині одним із основних важелів регулювання фінансово-кредитної сфери національної економіки. Українські комерційні банки враховують цей важливий норматив у своїй кредитній діяльності.

Рівень відсоткової ставки за користування кредитом комерційні банки встановлюють також залежно від рівня ризику. Банківський ризик пов'язаний із можливістю економічних втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин. Відсотковий ризик - це небезпека фінансових втрат банку через перевищення відсоткових ставок, що виплачуються за залученими коштами, над ставками за наданими позичками. Відсотковий ризик виникає також внаслідок можливості втрат від несплати позичальниками відсотків за користування позичкою. В умовах кризової економіки закономірно має місце високий ризик неповернення позик.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність», від 02.06.2005, ВВР, 2005, №26, ст. 358.

2. Закон «Про Національний Банк України» від 10 січня 2002 року // Голос України. - Уряд. кур'єр. - 2002. - 14 січ. - С. 8.

3. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник / В.О. Романи шин, Ю.М. Уманців. - К.: Атака, 2005.

4. Гроші та кредит / підручник / М.І. Савлук 2001 - с. 602

5. Гроші та кредит/ навчальний посібник / Лемківський А.В. / с. 703

Размещено на Allbest.ru