Податкова система Канади

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

І. Рівні податкової системи

ІІ. Федеральні податки

ІІІ. Провінційні податки

IV. Місцеві податки

V. Система оподаткування корпорацій

Висновок

Використана література

Вступ

Канада -- децентралізована держава, де, незважаючи на сильний вплив федеральних органів влади, провінції мають велике значення в ключових областях національної економіки і соціального розвитку. Так, провінції мають сферу повноважень у таких областях, як утворення, охорона здоров'я, коло соціальних програм по страхуванню.

Маючи настільки широкий спектр відповідальності, провінції відіграють фундаментальну роль у національній економіці. На їхню частку приходиться більше половини всіх урядових витрат Канади.

Розширення ролі провінцій у національній економіці вимагає координації політики між федеральним урядом і урядом провінцій. Незважаючи на широкі повноваження в зборі податків, провінціям необхідна підтримка з боку федерального уряду. У середньому близько 28% усіх доходів складають трансферти -- кошти, передані центральним урядом провінціям з метою компенсації невідповідності між їх потребами в коштах і наявними в їхньому розпорядженні ресурсами. Наприклад, у провінціях Онтаріо, Альберта і Британська Колумбія ця частка досягає 20%, а в провінціях менш багатих -- більш 40%.

податок збір канада провінція

І. Рівні податкової системи

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети - рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

У країні склалася чітка система податкового регулювання:

Податкова політика розробляється відділом бюджетної політики й економічного аналізу Міністерства фінансів.

Усі проекти виносяться на обговорення -- насамперед у Палату Громад.

Збором податків займається Міністерство національного доходу.

Усі виникаючі суперечки з питань оподатковування дозволяє Податковий суд.

Окремим провінціям зроблені виключення. Наприклад, Квебек самостійно збирає прибутковий податок і податок на прибуток, Онтаріо, Альберта -- податок на прибуток.

Основними актами в сфері податкового законодавства служать: Закон про податок на доход (регулюючий стягування прибуткового податку й податку на прибуток корпорацій) і Закон про страхування по безробіттю (системи соціального забезпечення).

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному/територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Податкові джерела доходів провінцій складаються з:

прибуткового податку з населення;

податку з продажів;

податку на прибутку корпорацій;

акцизів;

податків у фонди соціального страхування;

податків на дарування;

рентних платежів;

різних реєстраційних і ліцензійних зборів.

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забезпечуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право встановлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігорний бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30%), податком з продажів (16%), а також не податкових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20%). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70%).

Крім податкових і неподаткових доходів, бюджети провінцій/територій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визначається з урахуванням переданої фінансової допомоги.

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Грошовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із федерального бюджету до бюджетів провінцій/територій. Податковий - виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціям/територіям право підвищувати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, визначаються на п'ять років, а передача здійснюється на річній основі. Федеральний уряд Канади передає трансферти провінціям/територіям за трьома основними програмами:

* Трансферт на охорону здоров'я і соціальну допомогу (СН&Т). Програма спрямована на підтримку охорони здоров'я, вищої освіти, надання соціальної допомоги та послуг територіям і провінціям. Даний трансферт є зв'язаним (цільовим). Він замінив дві окремі трансферні програми - соціальної підтримки та підтримки охорони здоров'я і вищої освіти. За цільовою програмою соціальної підтримки (САР) федеральний уряд компенсував провінціям 50 % їхніх витрат на підтримку малозабезпечених та на інші соціальні програми державної підтримки (тобто на кожний витрачений провінцією долар держава видавала трансферт у розмірі 50 центів). При цьому витрати провінцій повинні відповідати визначеним вимогам. Зокрема, їх необхідно будувати з урахуванням першочергових потреб одержувачів допомоги. У рамках цієї програми провінції одержували різний обсяг душових трансфертів, оскільки обсяг цієї допомоги залежав від політики самих регіонів.

* Програма вирівнювання спрямована на вирівнювання провінцій (території у вирівнюванні участі не беруть), менш забезпечених за рівнем надання бюджетних послуг населенню. Даний трансферт є незв'язаним. Він розподіляється за формулою, яку встановлює федеральне законодавство. Спочатку розраховується подушовий бюджетний потенціал кожної провінції на основі оцінок їхніх власних доходів. Далі визначається стандартний подушовий бюджетний потенціал, виходячи з потенціалу п'яти провінцій “із середніми доходами”.

Провінції з душовим потенціалом нижче стандартного одержують трансферт для підтягування до середнього рівня. Вирівнювальний трансферт не може бути вищим чи нижчим від законодавчо встановлених значень і для захисту як федерального бюджету (від занадто сильного росту трансферту), так і бюджетів провінцій (від різкого зниження трансферних виплат). Процедура розрахунку вирівнювального трансферту встановлюється на п'ять років, стандартний потенціал розраховується на річній основі.

* Програма територіального фінансування (ТРР). У рамках програми спеціальний трансферт передається північним територіям (не провінціям), відмінність яких від провінцій полягає в тому, що в них значно вищі витрати на надання бюджетних послуг, високі темпи росту чисельності населення і слабко розвинена податкова база. Даний трансферт є незв'язаним і надається для підвищення бюджетної забезпеченості територій. ТРР розраховується за принципом “покриття розриву” між індексом бюджетних витрат і дохідних можливостей територіальних бюджетів. Оцінка бюджетного потенціалу здійснюється в розрізі понад 30 податкових і неподаткових доходів із використанням середніх (у розрізі провінцій) податкових ставок за кожним окремим видом податку. Тобто визначається, скільки доходів на душу населення може одержати та чи інша провінція, враховуючи свою податкову (неподаткову) базу за середньою ставкою. Стандартний бюджетний потенціал визначається аналогічно, але тільки у п'яти “середніх” провінціях. Основні проблеми, що виникають при розрахунках, пов'язані з методикою оцінок податкових (неподаткових) баз, особливо з податку на майно.

Програма спрямована також на захист територій від істотного зниження власних доходів.

ІІ. Федеральні податки

Федеральний податок на індивідуальний дохід передбачає оподаткування доходу платника як сукупності всіх його матеріальних вигод, джерелом яких є трудова і підприємницька діяльність, власність на майно та інші поступлення в грошовій і натуральній формі (в т. ч. пенсії, соціальні допомоги, доходи з капіталу, доходи від фермерства і риболовства та ін).

Таблиця 8.1

Шкала ставок податку на індивідуальні доходи

Оподатковуваний дохід, дол. у рік	Ставка податку, %%
Від 0 до 28275	17
від 28276 до 56549	26
від 56550 і вище	29

Податок на прибуток корпорацій. База даного податку складається з валового доходу фірми з усіх джерел за мінусом витрат, понесених в процесі одержання доходу (заробітна плата; вартість використовуваних у виробництві матеріалів, енергії і т. д.; процентів на позичений капітал; вартість основних фондів за мінусом амортизації). Ставки податку на доходи корпорацій диференційовані в залежності від статусу і категорії платника. Загальна ставка - 28% чистого доходу (прибутку); ставка для виробничих підприємств - 24%; для дрібних корпорацій, які знаходяться у власності канадців, - 12%. Великі корпорації сплачують додатковий податок у розмірі 0,175% від вартості капіталу, що складається з простих акцій, запасів, позик, облігацій, векселів, закладних). Податок на корпорації сплачується щомісячно.

Канадський уряд використовує режим оподаткування доходу корпорацій як засіб фіскальної політики стимулювання інвестицій, зайнятості, розвитку регіонів за допомогою таких заходів: інвестиційного податкового кредиту; податкового кредиту на витрати науково-дослідного характеру; прискореного списання амортизації; скидок на виснаження надр; податкових пільг для корпорацій, які створюють робочі місця в фармацевтичній, комп'ютерній, телекомунікаційній, аерокосмічній галузях промисловості.

Податок із продажів по своїй природі -- це більш зручний механізм збору доходів, чим прибутковий податок. Діючий податок із продажів має дві характерні риси:

* поширюється тільки на споживання, звільняючи від податків сам виробничий процес і тим самим не загрожуючи внутрішньому виробництву;

* спирається на більш широку базу.

Під цей податок попадали і виробничі ресурси. Ця ставка поширювалася на виробників і її ефективне значення істотно змінювалося від продукту до продукту, залежачи від системи їхнього розподілу. Податок обкладав внутрішнє виробництво більше, ніж імпортні товари, приблизно на одну третину. Половина доходів від цього податку цілком йшла від оподатковування споживаних у виробництві ресурсів, збільшуючи вартість інвестицій у середньому на 4%. У невеликій відкритій економіці, що характерна для Канади, ці фактори стали основними перешкодами до росту.

На федеральному рівні справляються такі податки на споживання: податок на товари і послуги, акциз, акцизне мито, мито.

Податок на товари і послуги GST (6%) - федеральний податок запроваджений у 1991 р., і PST (8%) - податок провінції Онтаріо, а також спеціальний податок на бензин і ювелірні прикраси. GST і PST нараховуються не на всі види товарів і послуг. До першої групи, що має право на податковий кредит, відносяться основні продукти харчування, ліки та приладдя для хворих, товари на експорт. Звільняються від податку: послуги освітнього і медичного характеру, юридичні, страхові та фінансові послуги, рента за житло, продажі товарівsecond-hand. PST не нараховується на велику частину послуг, на сировину, яка використовується у виробництві і на товари придбані для перепродажу. На весь товар, що імпортується до Канади сплачується GST (6%) від його митної вартості. Прирахована сума GST підлягає сплаті до бюджету і розраховується як різниця між отриманою сумою від реалізації і сплаченою сумою за придбані товари і послуги. А PST сплачується в повному розмірі (8%) від суми реалізації (за мінусом невеликої компенсації).

При всій простоті, що здається, Gst/pst вважаються найскладнішими видами податків і зборів, для їх правильного обчислення і сплати для компаній. Існує величезна кількість інструкцій і доповнень до них, різних окремих випадків і різних методологій розрахунків. Податкове управління майже щодня вносить різні зміни і доповнення в окремі положення про ці збори. Крім того, ці збори складають досить істотну частину прибуткової частини бюджету Канади і Онтаріо, тому увага до повної сплати і правильності обчислення Gst/pst з боку контролюючих органів підвищено.

Податок на товари і послуги приносить країні значний дохід. Більш широка економічна база і низька ставка дозволяють зменшити вплив, що спотворює, на ринок і досягти найбільш ефективного розподілу ресурсів.

Саме по собі введення цього податку означало істотне поліпшення податкової системи Канади, однак воно привело і до додаткових складностей. Справа в тім, що податок стягується одночасно з провінційними податками з роздрібних продажів. Два податки існують у сфері роздрібної торгівлі паралельно, приносячи масу незручностей продавцям, змушеним калькулювати два податки з різними базами і пристосовувати до них систему бухгалтерського обліку. З іншого боку, це є стимулом до уніфікації системи провінційних податків і її гармонізації з федеральним податком.

За винятком провінції Альберта і двох територій, усі провінції стягують місцеві податки з продажів.

З 1 вересня 1996 р. у регіонах Канади діють наступні ставки податків з роздрібних продажів:

?Ньюфаундленд -- 12%;

?Нова Шотландія -- 11%;

?о. Принца Едуарда -- 10%;

?Нью Брансуик -- 11%;

?Квебек -- 6,5% (у Квебеке стягується об'єднаний податок: провінційний і федеральний);

?Онтаріо -- 8%;

?Манитоба -- 7%;

?Саскачеван -- 9%;

?Британська Колумбія -- 7%, називається "податок на соціальні послуги", їм обкладається споживання товарів і визначених видів послуг.

До визначених видів товарів і послуг можуть застосовуватися інші ставки даного податку. Наприклад, у провінції Онтаріо -- стандартна ставка податку -- 8%, але для алкогольних напоїв, продаваних у спеціалізованих магазинах, ставка збільшена до 12%.

Акцизи мають форму податків із одиниці продукції або її вартості. Основні підакцизні товари: тютюнові вироби; годинники та коштовності; вино; авіаперевезення; бензин та інші нафтопродукти. Наприклад, акциз на бензин складає 0,095 дол. на 1 л; акциз на вино вище 7% міцності - 0,4472 дол. на 1 л; на сигари і коштовності - 40% вартості; на сірники, ігри та іграшки, авіаперевезення - 10% вартості цих товарів і послуг. Акцизне мито тим відрізняється від акцизів, що відносяться тільки до лікеро-горілчаної та тютюнової продукції канадського виробництва і, крім того, сплачується не в момент продажі товару споживачу, а на різних стадіях виробництва (з метою нагляду за виробничим процесом і якістю продукції). Наприклад, акцизне мито на пиво встановлюється ще на стадії бродіння, за 6 місяців до споживання. Тютюнові вироби поступають у реалізацію тільки після того, як виробник викупить акцизні марки. Цигарки, сигари і тютюн підлягають подвійному оподаткуванню акцизами і акцизним митом.

Таблиця 1

Ставки акцизного мита

Дистильований спирт	10,73 дол. на л
Пиво (міцністю не вище 2,5%)	9,66 дол. на гкл
Звичайне пиво	19,32 дол. на гкл
Цигарки	27,47 дол. на 1000 шт
Сигари	9,19 дол. на 1000 шт
Оброблений тютюн	18,33 дол. на кг
Листовий тютюн	0,97 дол. на кг

У залежності від темпів інфляції вказані ставки щорічно переглядаються.

Під назвою прибуткові податки в канадській податковій системі фігурують по суті цільові внески на фінансування соціальних програм (пенсійного фонду та фонду зайнятості), що стягуються з працюючих і роботодавців у залежності відповідно від величини окремого заробітку або фонду заробітної плати по підприємству в цілому. Величина внесків корегується по мірі змін соціального законодавства. За останніми даними внески у фонд зайнятості складали для працюючих 2,25 дол. із кожних 100 дол. тижневого заробітку, але не більше 635 дол.; внески роботодавців - 3,15 дол. із кожних 100 дол. фонду заробітної плати. Фінансування пенсійного фонду здійснюється за рахунок рівних відрахувань (по 2%) від працюючих і роботодавців, для працюючих - не більше 574 дол. на рік. Не працюючі за наймом (фермери, адвокати, лікарі, письменники, художники і т. п.) вносять 4,4% заробітку, але не більше 1148 дол.

Велике значення в системі прибуткового податку з населення має податок на приріст ринкової вартості активів. Якщо раніше тільки половина цього доходу підпадала під оподатковування, причому реальна ставка сукупного федерально-провінційного податку дорівнювала 26%, то в даний час оподатковувана частка розширилася до 75%, а реальна ставка податку на приріст ринкової вартості зросла до 30%.

У Канаді не платять податки: з доходів членів First Nations group (аборигени), з пенсій Канадських ветеранів, з відшкодування збитку отриманого за рішенням суду і по страхових виплатах, з виграшів в лотереї або казино, з доходу від продажу свого будинку (якщо це будинок, де ви постійно проживаєте), з державних дотацій на дітей (Child Tax Benefits), з деяких державних грантів і стипендій і в деяких інших випадках.

Податок на індивідуальний дохід надходить в провінційні бюджети, але справляється на базі однойменного федерального податку у вигляді певного проценту від нього - в межах від 62% (Ньюфаундленд) до 43% (Північно-Західні території) - в залежності від рівня економічного розвитку певних регіонів. Отже, за спільною базою оподаткування податок на індивідуальний дохід має комбінований федерально-провінційний характер. Провінція Квебек має схожий із федеральним податок даного виду, але він справляється за окремою п'ятиступеневою прогресивною шкалою оподаткування.

Таблиця 2

Шкала ставок податку на індивідуальний дохід (провінція Квебек)

Оподатковуваний дохід, дол. у рік	Ставка податку, %%
Не вище 7000	16
від 7001 до 14000	19
від 14001 до 23000	21
від 23001 до 50000	23
від 50001 і вище	24

Податок на дохід корпорацій справляється по типу однойменного федерального податку з чистого доходу (прибутку) за пропорційними диференційованими по провінціях ставками в межах від 14 до 17%. Квебек застосовує трьохступеневу структуру ставок: 3% - на малий бізнес; 5,5% - на підприємства в галузях виробництва, переробки, будівництва, видобутку природних ресурсів; 13% - на доходи інших корпорацій.

Базу податку на капітал складає вартість випущених акцій, сума боргів і резервних фондів. Ставки податку залежать від типу підприємства і коливаються в межах від 0,3 до 0,5% вартості капіталу.

У Канаді є і інші види податків і зборів. Збори із заробітної плати:

Збір до фонду зайнятості: у 2006 році 1.87% плюс роботодавець доплачує ще 2,618% зі свого боку.

До пенсійного фонду: у 2006 з річною зарплати що перевищує $3,500 - 4.95%, плюс працедавець або self-employed таку ж суму.

Власники будинків і квартир сплачують податок на нерухомість - Property Tax. Він визначається залежно від вартості вашої нерухомості і територіальної приналежності. Власники будинків по вулиці Steeles, знають, що Property Tax на будинки по південній стороні (Торонто) вище чим на такі ж будинки по північній стороні (York Region) на декілька сотень доларів в рік.

Існує величезна кількість федеральних і провінції Онтаріо податкових пільг: для малозабезпечених сімей, для осіб старше 65 років, для інвалідів, для сімей, під опікою яких знаходяться їх старезні батьки, пільги за користування платними медичними послугами і покупку ліків, пільги для батьків, які оплачують вчення своїх дітей в університеті або коледжі та ін. Весь перелік пільг і умов їх вживання міг би скласти товстий фоліант. Але досвідчений фахівець з податків завжди зможе скористатися всіма перевагами Канадської податкової системи і застосувати легальні пільги для зниження податків у кожному конкретному випадку.

ІІІ. Провінційні податки

В систему провінційних податків на споживання входять: податок із роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги.

Податок із роздрібних продаж справляють 9 провінцій із 12 у процентах із роздрібної ціни будь-яких товарів у діапазоні ставок від 6 до 12%.

Податок на продукти харчування діє в 7 провінціях за ставками від 7 до 12% роздрібної ціни.

Податок на спиртні напої має форму фіскальної монополії, переданої під юрисдикцію провінцій. Він справляється в 9 провінціях за ставками від 10 до 25% від ціни. Фіскальна монополія означає, що право на реалізацію спиртних напоїв, (крім пива і вина), мають лише державні спеціалізовані магазини.

Диференційовані по провінціях ставки податків на цигарки, тютюн, бензин і дизельне паливо установлені в центах з одиниці продукції: штук, грамів, літрів. Наприклад, у провінції Онтаріо податок на бензин складає 14,3 цента з літра.

Податок на телефон залежить від цін на користування в межах 6 - 12%.

Податок на готельні послуги: 5 - 12% вартості послуг.

Установлена комбінована система справляння акцизів: ставку від роздрібної ціни, тобто адвалерне оподаткування, для продуктів харчування, спиртних напоїв, на послуги телефонних станцій та готелів; а на цигарки, тютюн, нафтопродукти - фіксовану (“тверду”) ставку в центах із одиниці виміру: в штуках, кілограмах, літрах. Або, так зване акцизне мито на пиво міцністю не вище 2,5% справляється в розмірі 9,66 дол. за гкл, а на звичайне (більш міцне) пиво податкова ставка в два ризи вище - 19,32 дол.; на оброблений тютюн ставка 18,33 дол. на кг, а на необроблений - 0,97 дол., тобто майже в 20 разів нижче.

В провінціях Альберта і Британська Колумбія програми охорони здоров'я фінансуються за рахунок цільових внесків у фіксованому річному розмірі: для окремої людини - 348 дол.; сім'ї з двох людей - 624 дол.; із трьох і більше - 696 дол. У решті провінцій охорона здоров'я фінансується за рахунок цільових прибуткових податків, ставки залежать від рівня доходу (1-2%).

У всіх провінціях запроваджені податки на страхові внески по страхуванню життя, а також на випадок хвороби, пожежі, нещасного випадку. Ставки податку: 1 - 4% від страхової суми, платник - страхувальник.

У різних провінціях існують численні й різноманітні інші податки: на цінні папери, нерухоме і комунальне майно та ін. Наприклад, у провінції Онтаріо є так званий податок на концентрацію промислових приміщень, що стягується в розмірі 10,75 дол. на квадратний метр промислової площі та місць паркування автотранспорту.

Крім власне податків, у провінційні бюджети поступають обов'язкові ресурсні платежі: збори, одержані від гірничорудних підприємств, лісорозробок, видобутку нафти і газу; податок на землю та оціночну вартість корисних копалин; орендна плата за землю та за право розробки надр. У провінціях, багатих природними ресурсами (Альберта), доля доходів даної групи досягає 25%.

ІV. Місцеві податки

До місцевих (муніципальних) доходів у Канаді відносяться податок на майно, податки на підприємства, інші податки і збори.

База муніципального податку на майно - оціночна вартість нерухомого майна (землі та будівель) без будь-якого зв'язку з платоспроможністю власника. Від даного податку звільнена власність, що належить державі, церкві, школам, благодійним організаціям. Головна проблема адміністрування даного податку - оцінка майна на основі ринкової (реальної, фактичної) вартості. Оскільки остання коливається, то періодична переоцінка здійснюється в більшості провінцій кожні 3 - 5 років, у Квебеку - щорічно. Функцію оцінки виконують власті провінцій або муніципалітетів, вони ж наперед визначають суму доходу, яка має бути одержана від податку на майно, скажімо, в межах міста. Суму доходу ділять на оціночну вартість оподатковуваної власності, а одержаний результат множать на 1000. У такий спосіб визначають так звану мілль-ставку, тобто ставку податку на кожний долар оціночної вартості. 1 мілль дорівнює 1/10 цента. Наприклад, при вартості майна 10 тис. доларів і податковій ставці 50 міллів сума податку складає 0,05 дол. на 1 дол. оціночної вартості, тобто розрахунок податку приймає такий вигляд: 10000 х 0,05 = 500 дол. Платники мають право оскаржити суму оцінки. У випадку своєчасної несплати податку на майно накладається арешт. Якщо ж податок не сплачується до установленого терміну, то нерухомість переходе у власність муніципалітету або продається з аукціону.

Муніципалітети застосовують різноманітні податки на підприємства, базою яких служать оціночна або орендна вартість підприємства, площа торгових або складських приміщень.

До інших муніципальних податків і зборів відносяться цільові збори на протипожежний захист, збирання сміття, благоустрій території (освітлення, тротуари і т. д.), збори за користування місцями відпочинку тощо. Даними зборами оподатковується нерухомість (магазини, будинки), оскільки власники одержують вигоди від заходів по благоустрою. Питома вага зборів досягає 15% доходної частини бюджетів муніципалітетів. Сума збору фіксована або залежить від величини відповідних будівель.

Згідно конституції 1867 р. (British North America Act) із поправками в формі Конституційного акту (1982 р.) Канада - федеративна держава з елементами конфедерації, що обумовлює складну систему фіскального федералізму. Фіскальний федералізм - система міжбюджетних відносин щодо розподілу податків і видатків, що регламентуються на основі розмежування повноважень за схемами центр-провінції, провінції-муніципалітети та угод між ними. Механізм фіскального федералізму в Канаді дає уявлення про його проблеми взагалі, в будь-якій країні, хіба що при меншій складності.

Проблеми фіскального федералізму породжується такими причинами:

- при відсутності рівноваги видатків і доходів, відповідальність за збір і витрачання яких покладена на різні рівні влади, виникає вертикальний фінансовий дисбаланс;

- відмінності у фінансових можливостях різних провінцій викликають горизонтальний фінансовий дисбаланс;

- у результаті дії юрисдикцій різного рівня на одній і тій же базі оподаткування ускладнюється адміністрування та зростає тягар податків;

- розбіжності інтересів центру і провінцій, а також провінцій між собою, обумовлюють різницю поглядів на напрям фінансової політики.

Гостроту проблем фіскального федералізму засвідчує, зокрема, такий факт: у пошуках нових джерел доходу власті провінцій присвоїли собі право ввести фіскальну монополію на спиртні напої. Міжбюджетні відносини - джерело серйозних суперечностей, в основі яких знаходиться нерівність фінансових можливостей провінцій, а також суперництво між федеральним центром і провінціями за джерела доходів. Взаємні претензії бідних і багатих провінцій, а всіх разом - до федерального центру, інколи виходять на рівень провінційного сепаратизму (Квебек).

Канадський фіскальний федералізм дуже залежить від кон'юнктурних політичних факторів. Саме з цієї причини, на думку професора Дугласа Оулда, канадська податкова система, (за його словами, “якщо її взагалі можна назвати системою”), “нагадує клаптикову ковдру з видраними то тут, то там клаптями”*, “створену скоріше з перебіжних політичних міркувань, ніж на основі довготермінових економічних розрахунків”*.

Найбільш складна проблема фіскального федералізму - вирівнювання фінансових потенціалів провінцій. Дж. Стрік описує заплутану, періодично змінювану систему бюджетного вирівнювання таким чином. У формулу вирівнювання входять показники: середня сума податкових надходжень на душу населення в певній провінції; всі податкові джерела бюджетних доходів (за угодою 1992 р. - 32 податки); середня національна ставка для кожного з податків. Середній дохід на душу населення від усіх податків визначається шляхом застосування національної ставки по кожному з податків до бази оподаткування в провінції та ділення на чисельність населення даної провінції. “Різниця між доходом на душу населення провінції та нормованим доходом від вказаних джерел і є сума вирівнюючих платежів”.

Отже, фіскальний федералізм у Канаді - складний, періодично змінюваний комплекс міжбюджетних відносин на основі компромісного розподілу повноважень між федеральним центром і провінціями та з метою вирівнювання фіскальних потенціалів провінцій, що включає:

а) закріплені податки за певними ланками бюджетної системи;

б) федерально-провінційні податкові угоди в формі дольової участі в доходах від окремих податків (“податкові пункти”);

в) систему федеральних трансфертів провінціям та спільне фінансування загальнодержавних програм.

Розробляє проекти податкових законів і несе відповідальність за здійснення фіскальної політики Міністерство фінансів Канади. Функції адміністрування податків покладено на Канадське агентство державних доходів і митниць, в основу діяльності якого покладений принцип обслуговування платників з боку податкових органів. 45 тис. співробітників у 43 територіальних підрозділах Агентства контролюють своєчасність і повноту сплати федеральних і провінційних податків по всій країні.

Створений у 1983 р. Податковий суд Канади вступає в дію при необхідності перегляду рішень Агентства за апеляцією платника. Згідно канадського законодавства податкове порушення набуває кримінального характеру у випадку, коли воно пов'язане з умисним наміром обманути податкове відомство з метою зменшення податкових зобов'язань чи одержання незаконного відшкодування податків із бюджету. Відповідальність за протиправні дії в сфері оподаткування передбачає покарання у вигляді штрафу в розмірі не менше 50 і не вище 200% від суми прихованого податку, або на додаток до штрафу ще й позбавлення волі на термін до двох років. Найбільш небезпечні податкові злочини, пов'язані з несплатою податків на суму більше 5 тис дол., можуть каратися тюремним ув'язненням на термін до 10 років. Слідчі дії по податкових правопорушеннях, покарання за які не перевищує двох років позбавлення волі, веде Управління розслідувань, що входить у структуру Агентства державних доходів. У інших випадках дізнання віднесено до компетенції Королівської кінної поліції Канади (кримінальної поліції).

На наш погляд, найбільш оригінальна риса канадської податкової системи полягає в тому, що держава вимагає сплати податків із будь-яких доходів, у тому числі і нелегального походження, одержаних, наприклад, від торгівлі наркотиками чи проституції. Тому слідчі органи, крім самого факту злочинної діяльності, в усіх випадках виясняють розмір одержаного доходу.

На рівні провінцій існують свої особливості боротьби з ухиленням від сплати податків, що зокрема відноситься до франкомовного Квебеку.

Зниження податкових ставок

Міністр фінансів Канади анонсував зниження податкових ставок у країні через ріст ціни на нафту і зростання котирувань місцевих компаній.

Скорочення податків відбувається з 2007 по 2013 рік на, загальну суму в 60 мільярдів канадських доларів (63 мільярда доларів США).

Податок на товари і послуги знизився з 6 до 5% уже з 1 січня 2007р.

Крім того на 0,5% до 15% знизився прибутковий податок.

У 2007-2008 роках профіцит бюджету становив 11,6 мільярда канадських доларів, а дежборг зменшився до 457,3 мільярди доларів.

Рівень безробіття в країні знаходиться на мінімальному рівні за останні 35 роки.

V. Система оподаткування корпорацій

Оподаткування в Канаді базується на принципі резидентності, тобто, залежить від того де саме (на території Канади або за її межами) директора здійснюють ухвалення рішень, управління і контроль за діяльністю канадського підприємства.

Корпоративні і особисті доходи (включаючи приріст капіталу і акцизні мита) обкладаються в Канаді на федеральному рівні і на рівні провінцій. Муніципальні власті Канади не мають повноважень оподатковувати прибуток, в основному, стягуючи податок лише з власності.

Залежно від місця реєстрації, вигляду доходу і форми власності підприємства, рівень сукупного податку в Канаді досягає 48,7% на прибуток. Ставка федерального корпоративного податку складає в Канаді 35%.

В цілому всі витрати для отримання прибутку підлягають вирахуванні податку з доходу в Канаді. До витрат, які не підлягають вирахуванню, відносять процентні нарахування до суми податків, штрафи, 50% витрат на створення комфортних умов на користь бізнесу, амортизацію основного капіталу і основні капітальні витрати.

Ставки амортизації для різних категорій активів складають в Канаді від 4% до 100%. Нематеріальні активи можуть амортизуватися по ставці 7% в рік. Дивіденди, що виплачуються акціонерові корпорації, не оподатковуються в Канаді, за умови, що акціонер тримає більше 10% акцій корпорації-платника.

Для більшості невеликих приватних корпорацій (Canadian-controlled private corporations) з річним доходом належному оподаткуванню до 300 тисяч (у 2006 році) - федеральний податок складає близько 13,1% і податок Онтаріо 5,5%. Насправді розрахунок податків для корпорації складніший і з врахуванням багатьох чинників кінцевий відсоток податків з доходу може трохи варіюватися.

Виробничі і перероблюючі підприємства також мають право скористатися податковими пільгами, відповідно до яких ставка федерального податку скорочується до 21%. Ця податкова пільга підлягає прибутку, що перевищує рівень, до якої застосовується податкова пільга для малого бізнесу.

Додатково до мінімальних 20% інвестиційного податкового кредиту витрати на устаткування, наукові дослідження і експериментальні розробки потенційно підлягають 100% списань, за умови задоволення вимогам митного управління і Департаменту податків і зборів Канади.

Умови податкових знижок і пільг відрізняються по провінціях.

Чисті капітальні збитки можуть бути віднесені в рахунок минулих 3 років і на невизначене число майбутніх років, а некапітальні збитки - в рахунок минулих 3 років і майбутніх 7 років. Іноземні компанії, що здійснюють діяльність на території Канади через філію, підлягають оподаткуванню по ставці, рівній приблизно 25%. Оподаткуванню підлягає лише доходу з джерела в Канаді.

Податок на товари і послуги (варіант ПДВ) в Канаді складає 7% на більшість товарів і послуг, що надаються. Уніфікований федеральний податок з продажів, прийнятий трьома провінціями і податок, що включає, на товари і послуги, складає 15%. Провінції, що не прийняли уніфікованого податку з продажів, стягують провінційний податок з продажів, розмір якого складає від 6% до 10%.

Прибуток, що виплачується нерезидентам, в середньому оподатковують в джерела по ставці 25%.

Канада підписала угоди про уникнення подвійного оподаткування з такими країнами, як:

1. Австралія

2. Австрія

3. Азербайджан

4. Айворі

5. Кост

6. Алжір

7. Аргентіна

8. Вірменія

9. Бангладеш

10. Барбадос

11. Бельгія

12. Болгарія

13. Бразилія

14. Великобританія

15. Угорщина

16. Венесуела

17. В'єтнам

18. Габон

19. Гайяна

20. Германія

21. Данія

22. Домініканська республіка

23. Єгипет

24. Замбія

25. Зімбабве

26. Ізраїль

27. Індія

28. Індонезія

29. Іордан

30. Ірландія

31. Ісландія

32. Іспанія

33. Італія

34. Італія

35. Казахстан

36. Камерун

37. Кенія

38. Кіпр

39. Киргизія

40. Китай

41. Кувейт

42. Латвія

43. Ліван

44. Литва

45. Люксембург

46. Малайзія

47. Мальта

48. Мексика

49. Молдова

50. Монголія

51. Нігерія

52. Нідерланди

53. Нова Зеландія

54. Норвегія

55. Об'єднані Арабські Емірати

56. Оман

57. Пакистан

58. Папуа

59. Нова Гвінея

60. Перу

61. Польща

62. Португалія

63. Росія

64. Румунія

65. Сенегал

66. Сінгапур

67. Словаччина

68. Словенія

69. США

70. Таїланд

71. Танзанія

72. Тринідад і Тобаго

73. Туніс

74. Узбекистан

75. Україна

76. Філіппіни

77. Фінляндія

78. Франція

79. Хорватія

80. Чехія

81. Чилі

82. Швейцарія

83. Швеція

84. Шрі-Ланка

85. Еквадор

86. Естонія

87. Південна Африка

88. Південна Корея

89. Ямайка

90. Японія

Податок на доходи для приватних осіб і корпорацій відрізняються. Для громадян і малих бізнесів (self-employed) на 2006 рік були установлені наступні ставки:

До федерального бюджету: 15.25% на перших $36,378 доходу оподаткування +

22% на наступні $36,378 +

26% на наступні $45,529 +

29% на дохід, що перевищує $118,285;

і до бюджету Онтаріо:

6.05% на перші $34,758 +

9.15% на наступні $34,759 +

11.16% на дохід, що перевищує $69,517.

У інших провінціях Канади ставки податків інші, але принципово не відрізняються. При цьому з доходу до $8,639 (федеральний) і до $8,377 (Онтаріо) на дорослу людину податки не сплачуються.

Для жителів Канади останній термін подачі річного податкового звіту (Income Tax Return) - 30 квітня. До цього ж числа зобов'язані заплатити всі податки, що належать, люди працюють за контрактом (в яких не стягують податки із зарплати) і малий бізнеси (self-employed). Проте останній термін подачі декларації для self-employed - 15 червня. Причому ці терміни поширюються на всіх осіб, незалежно від того є у них доходи за минулий рік чи ні. Малий бізнес, що має дохід (загальний об'єм проданих товарів, наданих послуг) понад 30 тисяч в рік (за винятком специфічних напрямів діяльності) зобов'язаний зареєструвати GST і щорік, щокварталу або щомісячно здавати звіти і сплачувати потрібні податки. Корпорації зобов'язані сплатити податки на протязі 3 місяців після закінчення свого фінансового року, а здати свій річний звіт не пізніше 6 місяців.

Основні податкові пільги для корпорацій включають:

?інвестиційний податковий кредит;

?прискорені норми амортизації;

?пільгові умови оподатковування вартості активів;

?знижки на виснаження надр і ін.

Постійне збільшення дефіциту федерального бюджету призвело до більш раціонального використання податкових пільг, що насамперед виразилося в звуженні сфер їхнього застосування й у зменшенні розмірів. У 1987 р. були скасовані інвестиційний податковий кредит і знижка на коректування товарно-матеріальних запасів.

Знижено норми амортизації для пасивної частини основного капіталу в гірничодобувній промисловості для бурового устаткування, робочих частин машин, рекламного устаткування.

Збережено пільги на стимулювання регіонального розвитку НИОКР. Інвестиційний кредит для атлантичних провінцій складає 15%, а для спеціально виділеної групи районів -- 10%. Податковий кредит на капіталовкладення в НИОКР складає 30% для всіх компаній і 45% -- для обробного сектора в окремих районах.

Для стимулювання розвитку сільського господарства і рибальства також передбачені міри податкового характеру. Існують три спеціальні пільги для компаній даних галузей.

Ціль однієї з них -- залучити дітей фермерів до роботи в сільському господарстві. Після смерті батьків ферма, частка в сімейній фермерській чи корпорації сімейному фермерському партнерстві переходить до дітей без необхідності довічної сплати податку на приріст ринкової вартості активів. Його оплата відкладається до того моменту, коли діти будуть розташовувати якою-небудь іншою власністю крім даної сімейної.

Інша пільга складається в праві усереднювати доход за п'ятилітній період з метою захисту фермерів і рибалок від різких коливань доходів, властивих даним галузям.

Третя пільга зв'язана з методом числення доходу для фермерів і рибалок; дає можливість фермерам регулювати розподіл доходів по роках, чи зменшувати збільшувати суму, що залишилася в їхньому розпорядженні після сплати податку.

Велика увага в Канаді приділяється стимулюванню діяльності малого бізнесу.

До малого відносяться компанії з річними продажами від 2 до 20 млн. дол., з річним прибутком чи менше рівної 200 тис. дол., у яких зайняте чи менше 100 осіб найманої праці. Частка дрібних фірм складає 97% від числа всіх компаній. Основні сфери їхньої діяльності -- послуги, роздрібна торгівля, будівництво, наукомісткі галузі. Після податкової реформи до всіх компаній малого бізнесу застосовується єдина ставка -- 12%. Уряд Канади покладає великі надії на малий бізнес як на можливість підвищити рівень зайнятості в країні.

У податковій системі переважає пряме оподатковування, у якому основну частку займає прибутковий податок з населення. Найбільше регулююче вплив на економіку робить податок на прибуток компаній.

Останні тенденції в розвитку податкової системи зв'язані з розширенням бази оподатковування і зниженням розмірів ставок податків і спрямовані на скорочення дефіциту федерального бюджету при збереженні можливостей впливати на економічні процеси.

Висновок

Велику роль в економічному регулюванні грає координація податків, що покликана сприяти:

?зміні ролі провінцій у федерації;

?забезпеченню політичних компромісів між рівнями уряду;

?збільшенню інтересу всіх урядів до системи податку на доход як до інструмента політики збільшення надходжень;

?поліпшенню системи розподілу доходу між індивидами з метою просування економічного і соціального розвитку.

Механізм координації податків на дохід зберігає для провінцій два найважливіших обмеження.

Перше -- відсутність структури ставок. Податкові надбавки і знижки по суті своєї обмежені у впливі на розподіл доходу, тому що вони торкаються лише два полюси дохідної шкали, залишаючи недоторканими численні проміжні ставки. Також провінції стягують і основний федеральний податок, що означає прийняття федеральної податкової структури і наслідків розподілу доходу. Якби провінції могли встановлювати окремі податкові ставки і дохідні рівні, у них було б набагато більше коштів досягнення бажаного ступеня прогресивності. Однак це знижувало б погодженість і ускладнювало податкову систему в цілому.

Друге -- хоча споконвічно провінції мають можливість збільшувати податкові надходження, вимога накладення провінційного податку на федеральний обмежує маневреність провінцій до порівняно вузької бази, знижуючи тим самим цінність кожного податкового пункту і вимагаючи дуже високих податкових ставок.

Обмеження встановлені урядом держави досить істотні. Проте, у такій великій країні, як Канада, децентралізація допомагає адаптувати соціальну політику до місцевих нестатків, у той же час забезпечуючи урядам провінцій доходи, достатні для підтримки єдиних стандартів суспільних послуг при рівних рівнях оподатковування.

Використана література

1. http://ua.korrespondent.net/business/305978-kanada-znizhue-podatki-cherez-rist-cini-na-naftu

2. Данилов «Податкова система та шляхи її реформування (2001)»

3. Налоговые системы зарубежных стран - В.Г. Князева, Д.Г. Черника.

4. Стрик Дж. Государственные финансы Канады / Пер. с англ. - М.: ОАО “НПО Экономика”, 2000

5. Александров И.М. Налоговые системы России и зарубежных стран. - М.: Бератор-Пресс, 2002

6. Кучеров И.И. Налоговое администрирование и борьба с уклонением от уплаты налогов в Канаде // Налоговый вестник. - 2002

7. Налоги и налогообложение / Под ред. М.В. Романовского, О.В. Врублевской. - СПб.: Питер, 2001

8. http://www.corpagent.com/page.htm?id=235

9. Юрий Щупак. Кратко о системе налогов в Канаде. - Сентябрь, 2006

Размещено на Allbest.ru