Размещено на http://www.allbest.ru/

Швидкість обігу грошової одиниці: суть, порядок визначення та фактори впливу

Швидкість обігу грошей характеризує частоту, з якою кожна одиниця наявних в обороті грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера, величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

V = PQ\M

де V - швидкість обігу грошей;

Р - середній рівень цін на товари та послуги;

Q - фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в даному періоді;

M - середня маса грошей, що перебуває в обороті за даний період.

З наведеної формули випливає, що величина швидкості обігу грошей прямо пропорційно пов'язана з номінальним обсягом виготовленого національного продукту (Р*Q) й обернено пропорційно - з обсягом маси грошей, що є в обороті.

Приклад: В Україні обсяг ВВП у 1998 р. становив 103,9 млрд грн. На початок року в обороті перебувало (за агрегатом МЗ) 12,5 млрд грн. і на кінець року - 15,7 млрд грн., середньорічний обсяг - 14,1 млрд грн. Середня швидкість обігу гривні (V) за 1998 р. становила 7,3 разів (103,9/14,1), середня тривалість одного обороту гривні - 49,3 днів (360/7,3)

Визначений таким способом показник V характеризує насамперед інтенсивність використання запасу грошей в обороті (М) для оплати товарів та послуг, що реалізуються, тобто цей показник пов'язаний переважно з грошовим обігом. Тому величина V залежить передусім від частоти й обсягів товарних трансакцій кожним суб'єктом грошового обороту. Проте й інші - нетоварні - платежі (фіскально-бюджетні, кредитні) теж впливають на показник швидкості обігу. Особливо помітний цей вплив у показнику середньої тривалості одного обороту гривні. Вона складається з тривалості зберігання грошей у розпорядженні безпосередніх покупців на ринках продуктів, а також з тривалості перебування їх у розпорядженні фіскально-бюджетних установ, банків та інших фінансово-кредитних інститутів, через які розподіляється і перерозподіляється частина національного доходу як головного джерела формування платіжного попиту на ринках. Якщо ця друга група суб'єктів обороту затримує гроші у своєму розпорядженні, несвоєчасно здійснює платежі за своїми зобов'язаннями, то збільшуватиметься тривалість цієї частини обороту грошей і зменшуватиметься вся швидкість їх обігу.

Показник швидкості обігу грошей можна визначати і за іншими критеріями, зокрема за середньою частотою використання грошової одиниці в оплаті доходів населення, тобто у формуванні національного доходу; за середньою частотою використання грошової одиниці у здійсненні всіх видів платежів, тобто у формуванні всього грошового обороту; за частотою проходження готівки через каси банків. Перший із цих показників може бути визначений діленням обсягу національного доходу на масу грошей в обороті. Кількісно він майже збігатиметься з показником V, визначеним за ВВП. Другий з них може визначатися діленням загального обсягу грошового обороту на М. Цей показник істотно відрізнятиметься від показника V, визначеного за ВВП, бо в ньому будуть враховані всі нетоварні платежі (фіскально-бюджетні, кредитні, спекулятивні тощо). Оскільки офіційна статистика загальний обсяг грошового обороту не визначає, розрахувати цей показник V практично неможливо. Третій показник може визначатися діленням загального обсягу касових оборотів усіх комерційних банків за рік на середньорічну суму готівки в обороті.

Швидкість обігу грошей перебуває під впливом багатьох чинників з різнонаправленим характером дії. Усі їх можна поділити на дві групи - ті, що діють на боці платоспроможного попиту, і ті, що діють на боці пропозиції. Серед чинників першої групи головними є зміна попиту на гроші, розвиток структури споживання, культурних потреб населення тощо. Основні чинники другої групи - розвиток суспільного виробництва, ринкових відносин, інфраструктури ринку тощо.

Зміна попиту на гроші виявляється в зміні бажання економічних суб'єктів мати у своєму розпорядженні певний запас грошей як високоліквідних активів. Якщо таке бажання збільшується, то витрачання грошей буде менш інтенсивним, ніж їх надходження, і грошовий обіг уповільниться. І навпаки, якщо попит на гроші зменшується, то витрачання їх буде інтенсивнішим за надходження і грошовий обіг прискориться. Тому швидкість обігу грошей та попит на гроші можна розглядати як два взаємозв'язані показники з оберненою залежністю.

Вплив на швидкість обігу грошей з боку товарної пропозиції визначається головним чином інтенсивністю тих економічних процесів, які він обслуговує: змінами обсягу, структури й ефективності суспільного виробництва, величини і швидкості товарних потоків на стадії обміну, розвитком ринкових зв'язків, збалансованістю ринку та ін. Чим глибший поділ суспільної праці, вища її продуктивність, тим частіше і більше кожний виробник "викидатиме" товарів у сферу обігу, частіше продаватиме й купуватиме їх, зумовлюючи прискорення обігу грошей. Але для цього потрібна належна збалансованість попиту і пропозиції на ринку, висока організованість ринкових відносин, коли виробник знає свого покупця ще до виходу з товаром на ринок. Велику роль тут відіграє розвиток маркетингу, що забезпечує максимальне прискорення товарних метаморфоз, а отже, й обігу грошей.

Зростання ефективності суспільного виробництва скорочує період нагромадження вартості для цілей відтворення, прискорюючи повернення в обіг грошей, що обслуговують цілі нагромадження в межах окремих індивідуальних капіталів. Велике значення у подоланні стримуючого впливу грошових нагромаджень на обіг грошей має розвиток кредитних відносин і банківської системи. Завдяки йому навіть незначні за обсягами нагромадження грошей знову спрямовуються у сферу обігу, прискорюючи свій рух у межах обороту всього суспільного капіталу.

Певний вплив на швидкість грошового обігу справляє розвиток економічної інфраструктури: транспорту, торгівлі (оптової і роздрібної), банківської справи (зокрема автоматизації безготівкових розрахунків), ринку цінних паперів тощо. Поліпшення справ на кожному з цих напрямів сприяє прискоренню доставки товарів від продавця до покупця і передачі грошей від платника до їх одержувача.

Зауважимо, що зміна швидкості грошового обігу не є дзеркальним відображенням зміни інтенсивності процесу суспільного відтворення. При зниженні останньої сповільнення обігу грошей відбувається лише до певної межі, поки його суб'єкти не відчують загрози знецінення грошей. За цією межею починають діяти чинники, що прискорюють обіг грошей. В умовах вільного ціноутворення споживачі починають прискорювати купівлю, щоб обігнати зростання цін й уникнути втрат від знецінення грошей. Починається купівля товарів "на всякий випадок". Коли знецінення грошей досягає значних розмірів, виникає ажіотажний попит, "втеча" від грошей до товарів, що ще більше прискорює їх обіг і зумовлює подальше знецінення.

Швидкість обігу грошей, як і їх маса, впливає на економічні процеси не своєю абсолютною величиною, а її зміною протягом певного періоду - прискоренням чи уповільненням.

Зміна швидкості обігу грошей має істотні економічні наслідки: збільшує чи зменшує пропозицію грошей в обігу і цим впливає на платоспроможний попит і на витрати обігу; ускладнює чи полегшує регулювання грошового обігу; дає узагальнююче відображення зміни інтенсивності економічних процесів, що становлять основу грошового обігу. Тому спостереження й аналіз її показників є важливими для визначення напрямів і методів регулювання грошового обороту.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки. Прискорення обігу грошей компенсує їх масу, що може мати позитивне значення в умовах збільшення обсягів товарообороту, коли зростаюча потреба в грошах задовольнятиметься без додаткового їх випуску. Проте за умови розбалансованості економіки, коли платоспроможний попит випереджає товарну пропозицію, прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним фактором.

Уповільнення грошового обігу розширює місткість його сфери, тобто збільшує попит на гроші і зменшує платоспроможний попит, що позитивно впливає на його стан навіть при незмінності обсягу товарообороту. Тому заходи щодо сповільнення грошового обігу завжди входять до антиінфляційних програм як їх складова, а економічна ситуація, що характеризується уповільненням обігу грошей, є найсприятливішою для реформування грошової системи країни.

Швидкість обігу грошей - явище об'єктивне, надзвичайно складне, його важко прогнозувати та регулювати. Тому практика не виробила дійових інструментів оперативного регулювання швидкості обігу грошей для впливу на кон'юнктуру ринку. Не випадково, представники кількісної теорії грошей тривалий час намагалися абстрагуватися від цього чинника впливу на економіку, вважаючи швидкість обігу грошей незмінною. Лише Дж.М. Кейнс довів безпідставність цього припущення і визнав, що швидкість обігу може істотно змінюватися і відчутно впливати на економіку. Тому абстрагування від цього чинника в економічних розрахунках, особливо в короткостроковій перспективі, недопустиме. Будучи пов'язаною оберненою залежністю з попитом на гроші, швидкість обігу грошей так само чутлива до зміни процента, як і попит на гроші. Оскільки ж рівень процента постійно й істотно коливається, швидкість обігу грошей, за Кейнсом, теж постійно і не прогнозовано змінюється. На цій підставі Кейнс узагалі поставив під сумнів реальність кількісної теорії грошей та можливість проведення ефективної монетарної політики і спрямував свої пошуки дійових інструментів регулювання економіки у фіскально-бюджетну сферу.

М. Фрідман - засновник сучасної монетаристської теорії - слідом за Кейнсом визнав здатність швидкості обігу грошей до коливання. Проте він не погодився з Кейнсом щодо неможливості їх прогнозувати, що дало йому підстави відновити пріоритетну роль монетарної політики в державному регулюванні економіки. Передбачення зміни V дає можливість нейтралізувати її вплив на економіку шляхом адекватної зміни маси грошей в обороті. Наприклад, якщо V уповільнюється, то нейтралізувати його вплив на ринок можна збільшенням пропозиції грошей, а якщо прискорюється - то зменшенням. Завдяки цьому вплив на масу грошей стає ефективним регулятивним заходом грошово-кредитної політики.

Операції НБУ.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного керування, юридичний статус, завдання, функції, повноваження й принципи організації якого визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" й іншими законами України.

Національний банк України організований в 1991 р. на базі колишньої Української республіканської контори Держбанку СРСР та її обласних керувань. Він являє собою систему єдиного банку й включає центральний апарат, розташований у м. Києві, Кримське республіканське керування й 24 обласні керування. Структура НБУ побудована за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням і включає центральний апарат, територіальні керування, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрику банкнотного паперу, Державну скарбницю України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи.

швидкість обіг грошова одиниця

Вищим органом керування Національного банку є рада Національного банку України, до повноважень якого ставляться:

розробка й внесення для інформування до 15 вересня на розгляд Верховної Ради України "Основних напрямків грошово-кредитної політики" і здійснення контролю за їхнім виконанням;

аналіз впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку країни й при необхідності її коректування;

внесення рекомендацій Правлінню НБУ в рамках розроблених "Основних напрямків грошово-кредитної політики";

твердження кошторису доходів і витрат банку й подання Верховній Раді й Кабінету Міністрів України до 1 вересня поточного року відомостей по кошторисі для включення в проект державного бюджету;

установлення форм оплати праці працівників банку;

ухвалення рішення про зміну розміру статутного фонду;

визначення аудиторської компанії для проведення аудиторської перевірки НБУ;

узгодження щорічно до 1 липня звіту про виконання кошторису й розподіл прибутку за звітний бюджетний рік;

твердження регламенту ради Національного банку;

право вето по окремих рішеннях Правління банку;

по поданню голови Національного банку згода на призначення й звільнення з посади членів Правління банку.

Є ще ряд повноважень, певних Законом України "Про Національний банк України".

Рада банку складається з 14 чоловік, 7 з яких призначає своїм указом Президент України (у тому числі голови), а інших Верховна Рада шляхом прийняття відповідної постанови. Строк повноважень членів ради - 7 років. Голова призначається на строк виконання посадових повноважень, тобто на 3 роки.

Правління НБУ згідно "Основним напрямкам грошово-кредитної політики" за допомогою відповідних монетарних інструментів й інших засобів банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання функцій у відповідності зі ст.6 й 7 закону про НБУ й управляє діяльністю Національного банку України.

Статутний капітал Національного банку України є власністю держави й становить 10 млн. грн. Національний банк економічно самостійний, тобто робить витрати за рахунок власних доходів у границях затвердженого кошторису, а в деяких випадках - за рахунок бюджетних засобів (визначаються законодавчо).

Законодавство України визначило побудову її банківської системи відповідно до дворівневого принципу організації. Національний банк є банком першого рівня. Він виконує традиційні функції, характерні для центрального банку держави: є емісійним і розрахунковим центром держави, банком банків і банкіром уряду.

Відповідно до законодавства Національний банк України виконує наступні функції:

основну - забезпечення стабільності грошової одиниці України;

інші:

проводить грошово-кредитну політику;

монопольно здійснює емісію національної валюти України й організує її обіг;

кредитора останньої інстанції для банків й організатора системи рефінансування;

установлює для всіх фінансово-кредитних установ правила проведення операцій, бухгалтерського обліку й звітності, захисту інформації, засобів і майна;

організує й забезпечує систему грошово-кредитної й банківської статистичної інформації й статистики платіжного балансу;

визначає систему, порядок і форми платежів;

сприяє впровадженню й використанню сучасних електронних банківських технологій;

здійснює банківське регулювання й нагляд;

веде Реєстр фінансово-кредитних установ і проводить ліцензування діяльності й операцій;

становить платіжний баланс, проводить його аналіз і прогнозування;

представляє інтереси України в центральних банках інших держав;

організує в границях повноважень валютне регулювання;

забезпечує нагромадження й збереження золотовалютних резервів;

аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин;

організує інкасацію й видає ліцензії на право інкасації;

захищає державні секрети в системі НБУ;

бере участь у підготовці кадрів для банківської системи;

виконує інші функції в границях своїх повноважень, певних законом.

Розглянемо деякі з перерахованих функцій більш докладно.

НБУ визначає такі організаційно-технічні правила здійснення готівково-грошового обороту:

правила зберігання, перевезення й інкасації готівки;

правила виконання касових операцій банками й господарюючими суб'єктами;

правила створення й керування резервними фондами банкнот і монети;

правила встановлення ознак платоспроможності грошових знаків.

Як розрахунковий центр країни НБУ встановлює порядок проведення безготівкових розрахунків господарюючими суб'єктами, а також організовує розрахунки між комерційними банками в Україні. Він представляє інтереси держави у відносинах із центральними банками інших країн, у міжнародних кредитно-фінансових установах.

Національний банк України встановлює правила й проводить реєстрацію комерційних банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків на території України. Як банк банків він веде рахунки комерційних банків, здійснює їхнє розрахунково-касове обслуговування, надає кредити комерційним банкам, установлює правила функціонування міжбанківського кредитного ринку в Україні.

Крім того, на НБУ покладені операції, пов'язані з функціонуванням валютного ринку України. Він, за узгодженням з Кабінетом Міністрів України, установлює офіційний валютний курс національних грошей, створює валютні резерви, організовує операції з монетарними металами.

На етапі проведення в Україні сертифікатної приватизації на НБУ було покладене регулювання банківських операцій, пов'язаних з обігом приватизаційних цінних паперів: установленням форм безготівкових депозитів приватизаційних цінних паперів; емісією приватизаційних паперів; визначенням умов їхнього зберігання, обліку й погашення.

Основним економічним завданням банку є забезпечення стабільності національної грошової одиниці. На її рішення спрямована грошово-кредитна політика держави. У процесі виконання цього завдання НБУ активно використає наступні засоби й методи:

визначення й регулювання норм обов'язкових резервів для всіх фінансово-кредитних установ;

процентна політика;

рефінансування комерційних банків;

керування золотовалютними резервами;

операції із цінними паперами на відкритому ринку;

регулювання імпорту й експорту капіталу. Національний банк України для забезпечення виконання покладених на нього функцій здійснює наступні операції:

видає кредити всім фінансово-кредитним установам;

проводить дисконтні операції з векселями й чеками;

купує й продає на вторинному ринку цінні папери;

відкриває власні кореспондентські й металеві рахунки в іноземних банках і веде рахунки банків-кореспондентів;

купує й продає валютні цінності з метою монетарного регулювання;

робить всі операції з банківськими металами й іншими коштовностями;

робить всі операції із золотовалютними резервами;

приймає на зберігання й у керування державні цінні папери й інші цінності;

видає гарантії й поручительства;

веде лік Державного казначейства України без оплати й нарахування відсотків;

виконує операції по обслуговуванню державного боргу, пов'язані з розміщенням державних цінних паперів, їхнім погашенням і виплатою доходу по них;