фінансовий ресурс держава

Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси - це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків. Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавче закріпила в конституції та інших нормативних актах. Розмір податків у фінансових ресурсах - це похідна від наявної фінансової системи.

Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в кожній державі.

Структура фінансових ресурсів в Україні впродовж 2000-2005 років характеризується даними таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Структура джерел фінансових ресурсів держави в 2000-2005 роках (у %)

Різні напрямки використання фінансових ресурсів у кінцевому підсумку можна поділити на три групи. Перша - це поповнення фонду відшкодування. До нього належать витрати на капітальний ремонт, дотації збитковим державним підприємствам та галузям господарства тощо. До другої групи належать витрати, пов'язані з формуванням фонду споживання. Це витрати на соціальні гарантії населення, на соціально-культурні заходи бюджетних установ та господарських структур, на науку, оборону, управління тощо. Третя група - це сукупність витрат на формування фонду нагромадження. Це витрати на капітальні вкладення, придбання обладнання й інвентарю бюджетними установами, витрати на зовнішньоекономічну діяльність та створення резервних фондів.

Розгляд фінансових ресурсів щодо джерел створення у тісному зв'язку з напрямами використання має важливе значення для правильного визначення межі їх функціонування. В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі фінансових ресурсів. Тим часом не всі грошові засоби є фінансовими ресурсами.

Поняття "грошові засоби" значно ширше, але фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні фонди, для яких встановлено порядок створення й використання .

Важливою характерною рисою фінансових ресурсів, є те, що вони, на відміну від грошових коштів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Водночас вони свідчать про наявні можливості економічного й соціального розвитку.

Структура використання фінансових ресурсів в Україні упродовж 2000-2005 років характеризується даними, наведеними в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2. Структура використання фінансових ресурсів держави у 2000-2005 роках

В умовах перехідної економіки значні ресурси повинні спрямовуватися на структурну перебудову виконання цільових загальнодержавних програм у сфері технічного прогресу, охорону довкілля.

Отже, фінансові ресурси - це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу і використання валового внутрішнього продукту за певний період.

Держава розпоряджається не всіма фінансовими ресурсами, створеними в країні за певний період часу. У розпорядженні держави знаходяться централізовані фінансові ресурси:

бюджетної системи;

державних фінансових інститутів (Центрального банку, державних фінансових органів, державних кредитних установ);

централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОСОБЛИВОСТЕЙ ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Проаналізувавши статистичні дані представлені у попередньому розділі можна зробити наступні висновки.

Найвищу питому вагу в структурі джерел фінансових ресурсів держави має прибуток. Але його частка в фінансових ресурсах значно коливається: якщо в 2000 році вона становила 39,1 %, то в 2005 році - лише 22,4 %. Це пов'язано насамперед із зростанням собівартості продукції, робіт і послуг.

Прямі й непрямі податки з населення посідають друге за величиною місце в джерелах фінансових ресурсів. У 2000 році їхня частка становила 9,5 відсотка, а починаючи з 2001 року неухильно збільшується. У 2005 році вона становила 24,5 %.

Значну питому вагу у фінансових ресурсах становлять відрахування на соціальні потреби, їхня частка досить стабільна. У 2000 році вони становили 15,3 відсотка, а в 2005 році - 18,1 %.

Щодо структури джерел фінансових ресурсів амортизаційних відрахувань, тобто ресурсів простого відтворення основних фондів, то в 2000 році їхня частка становила 5,3 відсотка, а в 2005 році вона збільшилась до 18,8 відсотка. Це позитивна тенденція, яка впливатиме на технічний рівень виробничого потенціалу.

Частка інших доходів господарюючих суб'єктів та бюджету значно коливається. Останніми роками вона дещо стабілізувалася. У 2003 і 2005 роках вона становила відповідно 21,3 і 14,9 %.

Зі структурою джерел фінансових ресурсів тісно пов'язана й структура їх використання. Без розгляду структури використання фінансових ресурсів не можна одержати повного уявлення про їхній зміст і склад. Звичайно, використання фінансових ресурсів здійснюється відповідно до потреб даного етапу розвитку економіки, фінансової політики держави та з урахуванням інших факторів як внутрішніх, так і зовнішніх. Однак є загальні закономірності, обов'язкове дотримання яких - вимога системи управління економікою [1, 93].

У структурі використання фінансових ресурсів, найвищу питому вагу мають витрати на соціальні потреби (на соціальну сферу за рахунок бюджету й господарських структур та на соціальні гарантії населенню). Починаючи з 2001 року їх частка неухильно зростає. Якщо у 2000 році вона становила 33,8 %, то у 2005 році - вже 45,8 %. При збереженні наявних напрямків використання коштів на вказані цілі, частка витрат на соціальні заходи у фінансових ресурсах матиме тенденцію до зростання. Такий рівень витрат є для держави обтяжливим і не сприяє зростанню економічної активності. Тому необхідні заходи щодо докорінного перегляду напрямків використання ресурсів на ці потреби.

Від належного формування фінансових ресурсів та ефективного і цілеспрямованого їх використання багато в чому залежить своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.

Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань, позичкових та інвестиційних засобів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну матеріальну відповідальність. Важливе місце в джерелах фінансових ресурсів набувають залучення пайових та інших внесків фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу.

Важливе місце при формуванні фінансових ресурсів підприємств має визначення оптимальної структури їх джерел. Підвищення питомої ваги власних засобів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених засобів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат. Тому дуже важливо в кожному окремому випадку провести глибокий аналіз необхідності та обґрунтованості залучення додаткових ресурсів.

РОЗДІЛ 4. ДОСВІД РОЗВИНЕНИХ КРАЇН СВІТУ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ДЕРЖАВИ

Прагнення до побудови в Україні ефективної системи взаємовідносин між органами різних рівнів у бюджетній сфері і бажання уникнути економічно необґрунтованих рішень спонукає до вивчення як позитивного, так і негативного світового досвіду в організації міжбюджетних відносин. Будь-яка бюджетна система повинна бути зорієнтована на розв'язання завдань будівництва системи, яка відповідала б таким основним вимогам, як соціальна справедливість, економічна ефективність, політична стабільність. У різних країнах існують різноманітні умови (адміністративні, соціальні, національні, культурні, історичні тощо), які впливають на побудову взаємовідносин різних рівнів влади у бюджетній сфері. Залежно від цих умов кожна країна по-своєму вирішує питання побудови міжбюджетних відносин.

Як правило, більш висока централізація бюджетної системи і більший обсяг бюджетних коштів, що перерозподіляються, характерні для країн з високим ступенем нерівності бюджетної забезпеченості. Наприклад, у Німеччині після об'єднання західної і східної частин спостерігається нерівність бюджетної забезпеченості між землями: близько 73,0 % податкових доходів стягуються на рівні федерації, а обсяг переданої фінансової допомоги з федерального бюджету перевищує 20 % доходів земель [1]. Разом з тим, у Канаді, де з 12 суб'єктів федерації лише два характеризуються істотно меншою бюджетною забезпеченістю, у федеральний бюджет стягується тільки 48,2 % податкових доходів, обсяг фінансової допомоги становить близько 15 % доходів. У результаті цього і в Німеччині, і в Канаді досягається основна мета міжбюджетного регулювання - здійснюється бажане вирівнювання бюджетної забезпеченості суб'єктів федерації, тобто кінцеві споживачі мають відносно рівний доступ до бюджетних послуг [2].

В усіх розглянутих країнах, крім Австрії, регулюючу функцію виконують бюджетні трансферти та регулюючі доходи до місцевих бюджетів у вигляді відрахувань частини від загальнодержавних податків, які розподіляються на основі формалізованого механізму (що ґрунтується насамперед на подушовому підході). У той же час податки, що вводяться центром і розподіляються на частковій основі, закріплюються за всіма суб'єктами міжбюджетних відносин за єдиними нормативами [3].

Огляд міжбюджетних відносин у зарубіжних країнах та формування дохідної бази місцевих бюджетів включає в себе характеристику адміністративно-територіального устрою держави, короткий огляд податкової системи і, насамперед, систему взаємодії центральних і місцевих органів влади, порядок надання бюджетних трансфертів місцевим.

Сполучені Штати Америки, наприклад, являють собою федеративну республіку, що складається з 50 штатів. Конституція СІЛА, прийнята в 1789 р., визначає повноваження федерального уряду та повноваження штатів у цілому. Федеральні органи влади не втручаються у питання податкової політики штатів, за незначним винятком, останні мають повну свободу в цій сфері. Відповідно до бюджету на 2001 р., основними дохідними джерелами федерального бюджету є податок на доходи фізичних осіб (48,2 % усіх доходів федерального бюджету), внески на соціальне страхування та в пенсійні фонди (33,8 %), податок на доходи корпорацій (9,6 %) і акцизи (3,8 %). Ні конституція США, ні будь-який із федеральних законів не встановлюють обмежень на податки, які влади штату в межах своїх повноважень вважають за потрібне вводити на визначені види економічної діяльності, для фірм, приватних осіб. Штатам надано право самим вирішувати, які податки вводити, яку ставку оподаткування встановлювати і до якої бази її застосовувати. Штати не мають права здійснювати грошову емісію та оподатковувати міжнародну торгівлю (встановлювати імпортні чи експортні мита), але можуть використовувати будь-які інші джерела доходів за умови, що це не суперечить чинному законодавству.

У 2004 р. федеральний уряд встановив мораторій на податки штатів на торгівлю з використанням електронних коштів, але цей випадок є винятком з правила, згідно з яким федеральний уряд не втручається в податкову політику штатів. Часто штати самі приймають рішення, що обмежують їхні можливості для збільшення доходів, і закріплюють ці рішення у своїх конституціях, але такі обмеження встановлюються лише добровільно і ніколи не диктуються федеральним урядом.

Основними джерелами доходів бюджетів штатів у 2003р. були платежі до фондів соціального страхування та пенсійних фондів (25,4 % власних доходів бюджетів штатів у тому ж році), податки з продажу (18,7 %), податки на доходи фізичних осіб (17,9 %), акцизи (9,0 %) і доходи за рахунок використання власності (9,0 %). Основними джерелами доходів місцевих бюджетів були податки на майно (37,4 % власних доходів місцевих бюджетів у 2003 р.), доходи за рахунок використання власності (21,6 %), інші доходи (19,4 %) і податки з продажу (5,6 %) [4].

Частка фінансової допомоги, наданої нижчим рівням влади у вигляді грошових трансфертів, у витратах федерального бюджету протягом останніх 20 років залишалася досить стабільною та коливалася на рівні 13 % загального обсягу витрат федерального бюд­жету. У 1999 р. вона досягла 15,2 %, а в бюджеті на 2001 р. становить 16,5 % ($ 305,6 млрд. при запланованих витратах федерального бюджету $ 1 835 млрд.). Частка фінансової допомоги в доходах штатів становить близько 27,9 %.

У федеральному бюджеті на 2001 р. передбачено виділення цільових трансфертів на суму $ 305,6 млрд. З них $ 273,0 млрд. передається у вигляді 160 цільових трансфертів, що розподіляються на підставі формули, а решта $ 32,6 млрд. передаються у вигляді трансфертів під проекти, що розподіляються на конкурсній основі. Найбільшу частку у трансфертах становлять кошти, які виділяються на охорону здоров'я (43,8 % загального обсягу трансфертів), соціальну підтримку (22,5 %), освіту, а також фонд зайнятості та на професійну підготовку (14,8 %). При цьому 62 % трансфертів спрямовуються на виплати фізичним особам, 17 % - на фінансування капітальних витрат і 21 % - на інші цілі, в основному на освіту, професійну підготовку та надання соціальних послуг. Найбільша сума ($ 174,4 млрд., або 57 % загального обсягу трансфертів) виділяється через Департамент охорони здоров'я - у п'ять разів більше, ніж через будь-який інший департамент.

Сьогодні усі грошові трансферти з федерального бюджету мають цільовий характер більш-менш вузької спрямованості. Трансферти поділяються на цільові й вузькоцільові.

Вузькоцільові - виділяються на чітко визначені цілі: наприклад, на будівництво визначеного об'єкта чи на виплату заробітної плати вчителям певної категорії. Вузькоцільові трансферти розподіляються згідно з такими правилами:

1. На підставі формули, затвердженої в законодавчому чи адміністративному порядку. У формулу включаються різні статистичні показники.

2. Під конкретні проекти. Такого роду трансферти, як правило, розподіляються на конкурсній основі.

3. Комбінація формули та проекту. У даному випадку обсяг коштів, які виділяються під конкретний проект, обмежується сумою, визначеною на підставі формули.

Такі трансферти виділяються або в абсолютній сумі, або в порядку спільного фінансування витрат штатів. В останньому випадку федеральний бюджет відшкодовує частину витрат, зроблених бюджетами штатів за даним його видом. Загальна сума коштів, які виділяються з федерального бюджету в порядку спільного фінансування, може бути як обмеженою, так і необмеженою.

Цільові трансферти мають цільовий характер, однак напрям їхнього використання визначається досить широко, що дозволяє владі штатів самостійно обирати спосіб використання отриманих коштів у досить широких рамках.

Підтримка штатів і місцевих органів влади за рахунок федерального бюджету здійснюється також за рахунок податкових витрат, під якими розуміють втрати федерального бюджету, що виникають у результаті виключення з оподатковуваної бази за федеральними податками її окремих елементів. До елементів, що виключаються, передусім належать суми, які сплачують платники податків до бюджетів штатів і місцевих бюджетів у вигляді прибуткового податку і податку на майно, а також кошти, одержувані ними у вигляді процентних платежів за облігаціями штатів і місцевих органів влади. Таким чином, коли якийсь із штатів вирішить збільшити ставку прибуткового податку, що надходить до його бюджету, податкова база федерального прибуткового податку зменшиться і феде­ральний бюджет недоодержить кошти. Подібні втрати федерального бюджету фактично є фінансовою допомогою штатам. Оцінка розмірів фінансової допомоги, яку буде передано такими каналами з федерального бюджету в 2001 р., становить $ 98,7 млрд.

Канада, як і США, є федерацією 10 провінцій і двох територій, уряд яких є другим рівнем державної влади, а бюджети - рівноправними з федерацією учасниками міжбюджетних відносин. Це північні території, рівень життя в яких традиційно нижчий, ніж у провінціях.

Податки в Канаді можуть встановлюватися на всіх рівнях бюджетної системи: федеральному, провінційному/територіальному і місцевому. У Канаді немає регулюючих податків. Перелік податків, встановлюваних бюджетами провінцій, територій і місцевих бюджетів, є відкритим.

Основні надходження до консолідованого бюджету Канади забезпечуються за рахунок податків, що вводяться федеральним урядом. До них належать, наприклад, прибутковий податок із фізичних осіб, податок на доходи корпорацій, податок на товари і послуги (аналог ПДВ), акцизи, імпортні мита, відрахування на соціальне страхування. Доходи за даними видам податків зараховуються як у федеральний бюджет, так і в бюджети провінцій/територій (у законодавчо встановлених частках). Виняток становлять лише імпортні мита, ряд акцизів і податки на нерезидентів, які стягуються тільки федеральним урядом. За прибутковим податком і податком на доходи корпорацій, що вводяться федеральним урядом, бюджети провінцій/територій можуть встановлювати додаткові податкові ставки і податкові пільги. Крім того, провінції мають право встановлювати власні податки, наприклад на використання природних ресурсів, на ігорний бізнес, алкогольну продукцію, податок із продажу, податки на майно і нерухомість, спеціальні ліцензійні збори.

Основні доходи бюджетів провінцій/територій забезпечуються за рахунок надходжень за прибутковим податком із фізичних осіб (30 %), податком з продажів (16 %), а також неподаткових доходів, зокрема від інвестицій, використання природних ресурсів, реалізації товарів і послуг (20 %). Основні доходи місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок податку на нерухомість (близько 70 %) [5].

Крім податкових і неподаткових доходів, бюджети провінцій/територій одержують трансферти з федерального бюджету. Загальний обсяг доходів і витрат бюджетів визначається з урахуванням переданої фінансової допомоги.

У Канаді існує два види трансфертів: податковий і грошовий. Грошовий трансферт здійснюється у вигляді перерахування коштів із фе­дерального бюджету до бюджетів провінцій/територій. Податковий - виникає у випадку, коли федеральний уряд знижує федеральні ставки з податків, одночасно надаючи провінціям/територіям право підвищувати свої ставки з відповідних податків на аналогічну величину.

Доходи бюджетів провінцій/територій у 2004-2005 фінансовому році становили $ 166,6 млрд. (зокрема $ 13,5 млрд. - 8,1 % доходів за рахунок податкових трансфертів; $ 24,0 млрд. - 14,4 % доходів за рахунок неподаткових трансфертів). Витрати бюджетів провінцій/територій становили $ 167,6 млрд. [6]

Обсяг трансфертів і методика їхнього розподілу, як правило, визначаються на п'ять років, а передача здійснюється на річній основі. Федеральний уряд Канади передає трансферти провінціям/територіям за трьома основними програмами:

* Трансферт на охорону здоров'я і соціальну допомогу (СН&Т). Програма спрямована на підтримку охорони здоров'я, вищої освіти, надання соціальної допомоги та послуг територіям і провінціям. Даний трансферт є зв'язаним (цільовим). СН&Т було введено в дію в 2003-2004 фінансовому році. Він замінив дві окремі трансферні програми - соціальної підтримки та підтримки охорони здоров'я і вищої освіти. За цільовою програмою соціальної підтримки (САР) федеральний уряд компенсував провінціям 50 % їхніх витрат на підтримку малозабезпечених та на інші соціальні програми державної підтримки (тобто на кожний витрачений провінцією долар держава видавала трансферт у розмірі 50 центів). При цьому витрати провінцій повинні відповідати визначеним вимогам. Зокрема, їх необхідно будувати з урахуванням першочергових потреб одержувачів допомоги. У рамках цієї програми провінції одержували різний обсяг душових трансфертів, оскільки обсяг цієї допомоги залежав від політики самих регіонів. На даний момент трансферти СН&Т не розподіляються на рівній душовій основі, що пояснюється впливом порядку розподілу трансфертів у рамках раніше існуючої програми соціальної підтримки, однак федеральний уряд вже оголосив, що до 2009-2010 бюджетного року нерівність між обсягом переданих коштів у розрахунку на душу населення буде усунуто і всі провінції й території одержуватимуть однаковий душовий трансферт СН8Т. Крім того, вже в 2004-2005 фінансовому році $ 3,5 млрд., додатково виділених у рамках програми, було розподілено між регіонами на рівній душовій основі. У 2004-2005 фінансовому році трансферти, розподілені в рамках даної програми, становили $ 26,0 млрд., або 67,5 % загального обсягу трансфертів. У 2004-2005 р. провінція Альберта одержала $ 800 на душу населення, провінція Квебека - $ 939. У 2009-2010 фінансовому році кожна провінція одержить $ 960 на одну особу. Фінансова допомога за програмою СН&Т передається у вигляді податкового і грошового трансфертів. Зазначимо, що федеральний уряд завжди встановлює нижній розмір обмеження грошового трансферту, щоб із зростанням податкової бази даний трансферт не перекривав грошового (у 2004-2005 фінансовому році дане обмеження становило $ 12,5 млрд.). У цьому ж році приблизно половину всієї суми було передано через податковий трансферт, половину - через грошовий.

* Програма вирівнювання спрямована на вирівнювання провінцій (території у вирівнюванні участі не беруть), менш забезпечених за рівнем надання бюджетних послуг населенню. Даний трансферт є незв'язаним. Він розподіляється за формулою, яку встановлює федеральне законодавство. Спочатку розраховується подушовий бюджетний потенціал кожної провінції на основі оцінок їхніх власних доходів. Далі визначається стандартний подушовий бюджетний потенціал, виходячи з потенціалу п'яти провінцій “із середніми доходами” (у 2004-2005 р. він становив $ 5 472).

Провінції з душовим потенціалом нижче стандартного одержують трансферт для підтягування до середнього рівня. Вирівнювальний трансферт не може бути вищим чи нижчим від законодавчо встановлених значень і для захисту як федерального бюджету (від занадто сильного росту трансферту), так і бюджетів провінцій (від різкого зниження трансферних виплат). Процедура розрахунку вирівнювального трансферту встановлюється на п'ять років, стандартний потенціал розраховується на річній основі. У 2004-2005 фінансовому році загальний обсяг трансфертів, розподілених у рамках даної програми, становив $ 9,6 млрд., або 24,9 % загального обсягу трансфертів. Вирівнювальний трансферт одержали 7 з 10 провінцій Канади. Весь трансферт передавався у грошовій формі.

* Програма територіального фінансування (ТРР). У рамках програми спеціальний трансферт передається північним територіям (не провінціям), відмінність яких від провінцій полягає в тому, що в них значно вищі витрати на надання бюджетних послуг, високі темпи росту чисельності населення і слабко розвинена податкова база. Даний трансферт є незв'язаним і надається для підвищення бюджетної забезпеченості територій. ТРР розраховується за принципом “покриття розриву” між індексом бюджетних витрат і дохідних можливостей територіальних бюджетів. Оцінка бюджетного потенціалу здійснюється в розрізі понад 30 податкових і неподаткових доходів із використанням середніх (у розрізі провінцій) податкових ставок за кожним окремим видом податку. Тобто визначається, скільки доходів на душу населення може одержати та чи інша провінція, враховуючи свою податкову (неподаткову) базу за серед­ньою ставкою. Стандартний бюджетний потенціал визначається аналогічно, але тільки у п'яти “середніх” провінціях. Основні проблеми, що виникають при розрахунках, пов'язані з методикою оцінок податкових (неподаткових) баз, особливо з податку на майно.

Програма спрямована також на захист територій від істотного зниження власних доходів. У 2004-2005 фінансовому році загальний обсяг трансфертів, розподілених у рамках даної програми, становив $ 1,2 млрд., або 3,1 % загального їх обсягу. Весь обсяг коштів передається в грошовій формі.

* За іншими програмами (наприклад, державна програма вивчення іноземних мов, програма фіскальної стабілізації, програма субсидій) обсяг допомоги, переданої в 2004-2005 фінансовому році, становив $ 1,7 млрд., або 4,4 % загального обсягу трансфертів. Усі перераховані види трансфертів є грошовими і цільовими. Зазначимо, що порядок передачі трансфертів за програмою субсидій було визначено ще в 1867 р.

Частка федеральних трансфертів у доходах провінцій коливається від 14 % (провінція Альберта) до 42 % (провінція Ньюфаундленд). Території практично всі свої доходи забезпечують за рахунок федерального трансферту. Загальний обсяг трансфертів, переданих із федерального бюджету у 2004-2005 фінансовому році, становив $ 37,5 млрд., тобто 17 % витрат федерального уряду (22,5 % доходів бюджетів провінцій/територій).

Німеччина також є федерацією 16 земель, уряди яких становлять другий рівень державної влади. Третій рівень бюджетної системи представлений місцевими органами влади, незалежність яких гарантована Конституцією.

Ефективність системи міжбюджетних відносин у розглянутих країнах досягається в результаті забезпечення адекватності дохідних джерел видатковим потребам усіх рівнів бюджетів. Сума власних доходів бюджету і переданих трансфертів дозволяє повністю виконати встановлені видаткові зобов'язання. Розподіл фінансової допомоги характеризується прозорістю і стабільністю механізму вирівнювання. Процедура розрахунку фінансової допомоги залишається незмінною протягом як мінімум трьох-п'яти років. У результаті цього кожен суб'єкт має можливість спрогнозувати свої доходи на майбутні періоди. Розмір трансферту залежить тільки від об'єктивних чинників, які впливають на видаткові потреби та дохідний потенціал бюджетів, а процедура розрахунку фінансової допомо­ги не позбавляє одержувачів допомоги зацікавленості у зростанні власних бюджетних доходів.

РОЗДІЛ 5. НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ В УКРАЇНІ

Одним найбільш ефективних шляхів удосконалення організації фінансових ресурсів є проект "Удосконалення управління фінансовими ресурсами на місцевому рівні шляхом упровадження автоматизованої системи комерційного обліку і дистанційного моніторингу енергоспоживання бюджетними організаціями м. Дніпродзержинська".

У 2004 році Державою було розпочато реформування податкової системи України, одним із напрямків якого, стало зменшення податкового навантаження на платників податків, в тому числі по тих податках, які зараховувалися до доходної частини міських бюджетів. В результаті перед виконкомом Дніпродзержинської міської ради стало питання пошуку додаткових джерел наповнення міського бюджету і безумовно, особливу увагу приділялося, ощадливому використанню існуючих фінансових ресурсів. Актуальність цього питання підтверджувалась гострою недостатністю в бюджеті міста коштів на фінансове забезпечення делегованих та власних повноважень та зміцнення матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Враховуючи те, що питома вага витрат на енергоносії в загальних витратах бюджету міста, складає близько 10%, Першим кроком в напрямку ощадливого використання існуючих фінансових ресурсів стало прийняття сесією міської ради комплексної програми енергозбереження на 2003 - 2004 роки. В рамках цієї програми і було розроблено основну концепцію створення автоматизованої системи комерційного обліку і дистанційного моніторингу енергоспоживання бюджетними організаціями, яка була розроблена з метою упорядкування обліку, зниження витрат бюджету, оптимізації системи контролю за використанням енергоносіїв, а також для створення більш досконалої системи централізованих розрахунків за спожиті енергоносії бюджетними організаціями.

Інноваційна технологія впровадження в місті дистанційного моніторингу і комерційного обліку енергоспоживання заснована на передових розробках в електроніці, вимірювальній техніці і телекомунікаціях. У рамках цього проекту передбачається не тільки забезпечити облік енергоспоживання, але і створення єдиної системи ефективного управління і контролю за використанням фінансових ресурсів, які спрямовуються на сплату спожитих енергоносіїв.

Перелік заходів проекту:

Існуючий проект передбачає два шляхи його впровадження. Перший, заснований на використанні окремих приладів обліку і поетапному їх включенню до єдиної системи управління. Другий, на створенні локальної системи обліку окремих енергоносіїв мережі бюджетних установ міста.

На сьогоднішній день досить широко поширені енергетиками білінгові системи, які орієнтовані винятково на постачальників енергоресурсів і не відповідають інтересам споживачів. Такі системи засновано переважно на ручному зборі показань, які позбавлені точності визначення реально спожитих ресурсів. Для усунення негативних моментів в організації платежів за енергоресурси окремими споживачами, необхідно створити єдиний центр збору даних і проведення розрахунків з енергопостачальними компаніями. Це дозволить не тільки централізувати розрахунки, але й оптимізувати систему розрахунків з енергопостачальниками. З цією метою необхідно на кожному об'єкті обліку створити локальний вузол обліку в складі електронного лічильника електроенергії, теплолічильника і водоміра. Змонтувати пристрій збору і передачі даних, які необхідно підключити до середовища передачі даних.

Першим кроком реалізації концепції енергозбереження низько витратних та ефективних заходів з оснащення бюджетних установ приборами комерційного обліку споживання енергоносіїв та автономними системами опалення було прийняття у 1999 році Комплексної програми енергозбереження на 1999-2001 роки. В результаті впровадження заходів з енергозбереження, видатки на енергоспоживання в бюджетній сфері міста Дніпродзержинськ скоротились на 31%, або на 2,3 млн. грн. щороку.

На теперішній час розроблена і затверджена "Комплексна програма енергозбереження на 2003-2005 роки". В рамках виконання якої проводяться роботи по створенню в місті автоматизованої системи комерційного обліку і дистанційного моніторингу енергоспоживання бюджетними організаціями Дніпродзержинська. Рішенням спільного засідання колегій Держкоменергозбереження та Дніпропетровської облдержадміністрації від 21.01.04 №14-р-04 цей проект визнаний таким, що потребує сприянню його впровадження з боку Держави. В І півріччі 2004 року на організацію цієї системи в 8 закладах бюджетної сфери (школи, лікарні) з міського бюджету виділенні кошти в сумі 250 тис. грн.

Кінцевим результатом впровадження автоматизованої системи комерційного обліку і дистанційного моніторингу енергоспоживання бюджетними організаціями стане:

· щорічна економія 30 - 40% коштів, що направляються з міського бюджету на оплату енергоресурсів;

· можливість зекономлені кошти направити на фінансування загальноміських програм та вирішення першочергових соціальних питань міста;

· принципово новий підхід до акумулювання коштів в єдиному центрі по збору даних і проведеню розрахунків з енергопостачальними компаніями замість існуючої системи використання та розподілу витрат на енергоносії через чисельних головних розпорядників коштів;

· попередження не тільки необґрунтованих майнових претензій енергопостачальників, але і відшкодування збитків бюджетних організацій, що виникають у результаті порушення технологічних параметрів енергоносіїв;

· забезпечення діючого захисту від поразок електричним струмом і займань внаслідок замикання або ушкодження електропроводки;

· постійний моніторинг якості енергозабезпечення бюджетної сфери;

· можливість подальшого розширення дії системи шляхом підключення додаткових об'єктів комунальної та бюджетної сфери;

· впровадження нової енергозберігаючої інноваційної моделі, яка заслуговує на розповсюдження в інших регіонах України.

Цільові групи проекту:

Міська територіальна громада, бюджетні установи і організації, виконком Дніпродзержинської міської ради, громадяни міста, які користуються послугами бюджетних установ і організіцій.

Обсяг коштів, необхідних для реалізації проекту та джерела його фінансування:

Для реалізації проекту у 2005 році необхідний обсяг фінансування складає 976 350 грн., у тому числі за рахунок коштів міського бюджету - 210 850 грн., організації - партнера - 50 000 грн.

Організації-партнери, співвиконавці проекту:

Організація - партнер проекту - Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Сервісна компанія" (ТОВ НВФ "СервіК").

ВИСНОВКИ

Після проведеного дослідження по темі роботи можна сказати, що її основну мету є досягнуто. З даної роботи зробимо наступні висновки. Фінансові ресурси - це сукупність фондів грошових коштів держави і підприємств. В процесі розподілу ВВП у підприємств, організацій, держави формуються доходи і грошові нагромадження, тобто фінансові ресурси. В залежності від рівня, на якому проходить формування і використання фінансових ресурсів, їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Централізовані - утворені на рівні держави, окремих адміністративно територіальних одиниць, об'єднань, міністерств. Данні ресурси, тобто централізовані, є основою забезпечення загальнодержавних потреб і формуються за рахунок стягнення різних податків і зборів, реалізації державних цінних паперів, кредитів і позик держави, золотовалютного резерву, за рахунок продажу корисних копалин . Централізовані ресурси: податки, кредити, цінні папери, страхові фонди, золотовалютний резерв. Децентралізовані фінансові ресурси - створюються окремими суб'єктами господарювання. Децентралізовані фінансові ресурси існують для забезпечення розширеного відтворення діяльності підприємств і утворюються за рахунок чистого доходу, прибутку, амортизаційних відрахувань, кредитів, позик, акціонерних капіталів, пайових внесків, виручки від реалізації майна, вибуло або зайве, кредитних зборів, а також за рахунок інших надходжень, грошових коштів(благодійні і спонсорські). Децентралізовані ресурси: дивіденди за цінні папери, прибуток, інвестиції, кредити, амортизаційні відрахування. Доходи бюджету - це частина централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Вони виражають економічні відносини, що виникають у процесі формування фондів грошових коштів і надходять у розпорядження органів державної влади та управління. Перехід України до ринкових умов господарювання вимагає використання економічних методів керівництва суспільним виробництвом, а ефективність форм мобілізації частки доходу підприємств до бюджету обумовила докорінну зміну системи доходних надходжень - вона стала будуватись на основі податкових надходжень. Видатки державного бюджету відіграють важливу роль в розвитку країни. Вони є основою забезпечення функціонування соціальних програм, регулювання економіки, проведення структурної перебудови народного господарства, створення загальних умов розвитку ринкових відносин, збільшення обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб, розвитку міжнародних відносин та інших важливих напрямів діяльності. В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки і витрати бюджету. Для підвищення фінансових ресурсів держави необхідно, насамперед, проводити ретельний контроль за дотриманням бюджетного законодавства. Контроль за дотриманням бюджетного законодавства на кожній стадії бюджетного процесу здійснює насамперед Верховна Рада України. Комітети Верховної Ради беруть участь у підготовці до розгляду Верховною Радою проекту закону про державний бюджет, готують і попередньо розглядають питання щодо контролю за виконанням та звіту про виконання державного бюджету в частині, що віднесена до компетенції комітетів. Головна мета економічного розвитку України - подолання кризових явищ, запобігання спаду виробництва та укріплення фінансово-кредитної та грошової системи. В соціальній сфері держава намагається запобігти подальшому спаду життєвого рівня населення і поступово впроваджувати нові елементи соціального забезпечення, вдосконалювати форми надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Як суверенна держава Україна турбується про оборону країни. Держава фінансує видатки правоохоронних органів і органів державної виконавчої влади. Видатки на економічну діяльність визначаються двома чинниками: а) масштабами державного сектора економіки; б) економічною політикою держави (чому віддається перевага - бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню). Рівень соціальних видатків визначається фінансовою моделлю суспільства. Доходи бюджету характеризують податкову політику держави. В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків “чистого” бюджету (без цільових фондів). Включення цих фондів до бюджету зумовлено двома причинами: наданням їм законодавчої сили; необхідністю здійснення державного контролю за коштами цих фондів. Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками: рівновага доходів і видатків; бюджетний надлишок -- перевищення доходів над нормативними видатками; бюджетний дефіцит -- перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).