Антикризова політика підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

ЖИТОМИРСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра фінансів

Контрольна робота

з дисципліни:

«Фінансова санація та банкрутство»

Житомир, 2011

План

1. Складові антикризової політики підприємства

2. Провадження у справах про банкрутство

3. Задача

Список використаної літератури

1. Скдадові антикризової політики підприємства

Практика показує, що кризи неоднакові не тільки за своїми причинами та наслідками, але й за своєю суттю. Необхідність проведення типології кризових явищ пов'язана з иференціацією засобів та способів управління ними.

Отже, в залежності від різних критеріїв, наведемо основні види кризових явищ. За масштабами проявлення існують загальні (системні) та локальні кризи. Якщо кризові явища охоплюють всі життєдайні елементи (системи), то стан такої економічної системи визначається як системна криза.

У разі виникнення кризових явищ у результаті загострення окремих суперечностей системи мають місце локальні кризи, серед яких у діяльності підприємства можливо виділити:

- криза збуту;

- криза діяльності;

- фінансова криза;

- криза менеджменту;

- криза організації;

- криза платоспроможності.

За проблематикою можна виділити макро- та мікрокризи.

За структурою відносин у соціально-економічній системі можна виділити економічні, соціальні, організаційні, психологічні, технологічні кризи.

Економічні кризи відображають гострі суперечності в економіці країни, або економічного стану окремого підприємства, фірми. У групі економічних криз можна виділити фінансові кризи. Ці кризи є грошовим відображенням економічних процесів.

Соціальні кризи виникають при загостренні суперечностей або зіткненні інтересів різних соціальних груп чи утворень. Особливе місце в групі соціальних криз займає політична криза. Це -- криза в політичній будові суспільства, криза влади, криза реалізації інтересів різних соціальних груп тощо. Політична криза, як правило, зачіпає всі сторони розвитку суспільства та переходить у кризу економічну.

Організаційні кризи проявляються як кризи розподілу та інтеграції діяльності, розподілу функцій, регламентації діяльності окремих підрозділів, адміністративних одиниць, регіонів, філіалів або дочірніх фірм.

Психологічні кризи -- кризи психологічного стану людини, кризи в соціально-психологічному кліматі суспільства, колективу або окремої групи.

Технологічна криза виникає як криза нових технологічних ідей в умовах потреби в нових технологіях. Це може бути криза технологічної несумісності виробів або криза відторгнення нових технологічних рішень.

За безпосередніми причинами виникнення кризи роз¬поділяються на природні, суспільні, економічні.

Кризи також можуть бути передбаченими (закономірними) та несподіваними (випадковими).

Існують також кризи явні та латентні (приховані); глибокі та легкі; затяжні та короткострокові.

Таким чином, бачимо, що кризові ситуації в діяльності будь-якої соціально-економічної системи, у тому числі і підприємства, є об'єктивними явищами.

2. Основні положення антикризового управління підприємством

Виникнення кризового стану підприємства є свідченням поступового розбалансування та повної" втрати дієздатності внутрішнього механізму саморегуляції господарської системи. До моменту виникнення кризи економічна система досягає вершини можливого розвитку. Система вичерпує свій продуктивний потенціал або вступає в конфлікти з існуючим господарським механізмом, відносинами власності. Має місце моральне старіння концептуальних засад ведення бізнесу -- матеріально-технічних, ринкових, соціальних.

Розв'язання накопичених суперечностей можливе лише на підґрунті кардинального перегляду усіх фундаментальних засад ведення бізнесу, координації стратегічного бачення місії та змісту діяльності підприємства, що зумовить перехід системи до нового стану рівноваги, яка є необхідною передумовою для її подальшого розвитку. Подолання кризи не може здійснюватись автоматично, воно має бути організовано органом управління підприємством. Це обумовлює потребу в розвитку самостійної галузі наукових знань -- антикризового управління.

Антикризове управління -- це спеціальне, постійно організоване управління, націлене на найбільш оперативне виявлення ознак кризового стану та створення відповідних передумов для його своєчасного подолання з метою забезпечення відновлення життєздатності окремого підприємства, недопущення виникнення ситуації його банкрутства.

Метою та головним завданням антикризового управління є передбачення, своєчасне розпізнавання та успішне вирішення всіх проблем, пов'язаних з об'єктивним циклічним розвитком економіки та суб'єктивними факторами на макро- та мікрорівнях.

Розвиток кризи на рівні мікроекономічної системи структурно поділяється на три фази:

1. Прихована криза (або криза ефективності);

2. Криза платоспроможності;

3. Криза розрахунку (загроза банкрутства, неплатоспроможність).

Основні процеси антикризового управлінняНаведемо зовнішні ознаки кожної фази розвитку кризи. Перша фаза -- криза ефективності (прихована криза) Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства та інше. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім -- в окремі часові періоди і поступово -- в цілому за результатами господарсько-фінансо¬вої діяльності. Спочатку збитки покриваються за рахунок внутрішніх резервів; поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що зумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

Друга фаза -- криза платоспроможності

У другій фазі починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу та звіту про фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямі.

Однак особливу тривогу повинні викликати:

- різке зменшення грошових коштів на рахунках (до речі,

збільшення грошових коштів може свідчити про не¬можливість подальших капіталовкладень);

- збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також свідчить про труднощі зі збутом, якщо супро¬воджується зростанням запасів готової продукції);

- прострочення дебіторських заборгованостей;

- розбалансованість дебіторської та кредиторської заборгованостей;

- збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження за наявності коштів на рахунках також свідчить про падіння обсягів діяльності);

- зниження об'ємів продаж (незадовільним може бути і різке збільшення об'ємів продаж, так як у цьому випадку банкрутство може наступити в результаті подальшого розбалансування боргів, якщо за ним буде йти непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат, крім того, зростання об'ємів продаж може свідчити про збут всієї продукції перед ліквідацією підприємства).

Третя фаза -- криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність)

Підприємство не в змозі своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків. Підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого підйому, так і в умовах галузевого спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах спаду -- Падають темпи зростання. Таким чином, кожному підприємству Доводиться боротися за темпи свого зростання. У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка Керівниками підприємства очікуваних темпів зростання їхнього підприємства, під які заздалегідь знаходяться додаткові джерела фінансування, як правило, кредитного.

Будь-яке управління певною мірою повинно бути анти-кризовим і тим більше оформлюватися як антикризове в міру розгортання кризової ситуації на підприємстві.

Антикризове управління на підприємстві можливе та необхідне зряду причин: кризові явища можна передбачати, прискорювати та пом'якшувати; до кризових явищ можна та необхідно готуватися; управління в умовах кризи потребує особливих підходів, спеціальних знань, досвіду та мистецтва; кризові процеси можуть бути до певної міри керованими; управління кризовими процесами здатне прискорювати їх та мінімізувати наслідки.

Об'єкт антикризового управління -- виникнення та поглиб¬лення кризи розвитку підприємства, її усунення та запобігання.

Проблеми розгортання кризи на рівні окремого підприємства не є локальними. Окреме підприємство є частиною національної, територіальної і галузевої господарської системи. Кризові явища в його діяльності мають негативні наслідки для усіх суб'єктів ринкової економіки. Отже, проблема кризи та банкрутства має загальнодержавний характер.

Визнання цього факту об'єктивно обумовлює необхідність створення певної державної системи контролю, діагностики та захисту підприємств від фінансового краху (системи протидії банкрутству) -- так зване антикризове регулювання.

Антикризове регулювання - макроекономічна категорія. Вона містить заходи організаційно-економічного та нормативно-правового впливу з боку держави, які спрямовані на захист підприємств від кризових ситуацій, запобігання банкрутству або ліквідації у випадках недоцільності їх подальшого функціонування.

Суб'єктом антикризового управління є певне коло осіб, що реалізують його завдання. Можна виділити сім груп суб'єктів антикризового процесу:

1) власник підприємства;

2) фінансовий директор підприємства;

3) функціональний антикризовий менеджер -- співробітник підприємства;

4) функціональний антикризовий менеджер - співробітник консалтингової фірми, яка залучається на підприємство;

5) державні та відомч і органи;

6) арбітражний керуючий;

7) представники кредиторів або фахівці з кризового управління, що залучені ними, для яких здійснення фінансового оздоровлення підприємства - вимушений захід, спрямований на повернення боргів.

Мета антикризового управління полягає не тільки в ліквідації зовнішніх ознак та недопущенні подальшого поглиблення кризи, але й у відновленні здатності підприємства як мікроекономічної системи до самоорганізації.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які могли бути здійснені та які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання таких принципів:

1) цілеспрямованості;

2) послідовності розв'язання проблем;

3) своєчасності прийняття управлінських рішень;

4) гнучкості, маневреності;

5) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень.

Принципи антикризового управління (об'єктивні правила управління поведінкою, що випливають з потреб об'єкта управління) є такими:

1) об'єктивності;

2) комплексності;

3) відповідності;

4) контролю;

5) оптимальності;

6) основної ланки (розв'язання основних проблем у першу чергу);

7) законності;

8) ефективності.

У системі антикризового управління виділяють функції антикризового управління: визначення цілей, планування, організації, мотивації, контролю.

Крім цього існує два з'єднувальних процеси: прийняття рішень та комунікації, що об'єднують окремі функції в єдиний процес управління.

Функції антикризового управління також можна розглядати як види діяльності, які відображають предмет управління (в даному випадку -- проблеми та уявні й реальні фактори кризи) й визначають його результат. Вони відповідають на запитання: що необхідно зробити для того, щоб успішно керувати в передкризовій ситуації, в умовах кризи та в процесі виходу з кризи. Стосовно цього можна виділити шість функцій:

- передкризове управління;

- управління в умовах кризи;

- управління процесами виходу з кризової ситуації;

- стабілізація нестійких ситуацій (забезпечення керованості);

- мінімізація втрат та втрачених можливостей;

- своєчасність прийняття рішень.

Кожен з перелічених видів діяльності (функцій управління) має свої особливості, але в сукупності вони характеризують антикризове управління.

Система антикризового управління складається з таких підсистеми:

підсистема діагностики;

антикризовий операційний менеджмент;

антикризове фінансове управління;

антикризовий маркетинг;

антикризове управління персоналом;

антикризове організаційне управління.

Антикризове управління, як і будь-яке інше, може бути менш ефективним або більш ефективним. Ефективність антикризового управління характеризується ступенем досягнення цілей пом'якшення, локалізації або позитивного використання кризової ситуації у зіставленні з витраченими на це ресурсами.

2. Провадження у справах про банкрутство

Провадження за цією категорією справ здійснюють ор-. гани правосуддя в господарських відносинах -- арбітражні суди. Підвідомчість цих справ арбітражним судам встановлює ст. 4 Закону «Про банкрутство» та ст. 6 Закону «Про арбітражний суд», а провадження у справах про банкрутство регулюється Арбітражним процесуальним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Законом «Про банкрутство».

Провадження у справах про банкрутство має кілька стадій:

порушення провадження у справі;

* попереднє засідання арбітражного суду;

* виявлення кредиторів і санаторів;

* утворення зборів і комітету кредиторів;

* прийняття рішення про санацію;

* визнання боржника банкрутом і оголошення про банкрутство;

* припинення справи про банкрутство.

На стадії повішення провадження у справі арбітражний суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа - порушенню. При позитивному вирішенні цього питання суд виносить ухвалу про порушення провадження у справі. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вирішуються питання про прийняття заяви, про призначення справи до розгляду в попередньому засіданні арбітражного суду та про час і місце його проведення. Згідно з ухвалою витребуються документи про майнове і фінансове становище боржника, необхідні для розгляду справи.

Ухвала розсилається боржникові, кредиторам та банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування боржника.

Попереднє засідання арбітражного суду проводиться не пізніш як через один місяць з дня порушення провадження/ у справі. Воно необхідне для:

* оцінки документів;

* заслуховування пояснення сторін, банків;

* розгляду їх клопотань.

За результатами попереднього засідання арбітражний суд у разі необхідності призначає розпорядника мата боржника, зобов'язує заявника подати до офіційного друкованого органу Верховної Ради (газета «Голос України») чи Кабінету Міністрів України (газета «Урядовий кур'єр») и оголошення про порушення справи про банкрутство. В оголошенні мають міститися: повне найменування боржника, його юридична адреса, банківські реквізити, а також найменування та адреса арбітражного суду і номер справи.

Розпорядником майна боржника є банк; Фонд державного майна, якщо боржник - державне підприємство, або інша особа, яку запропонують боржник чи кредитори. На розпорядника майна покладаються повноваження щодо розпорядження і контролю за майном боржника.

Попереднє засідання арбітражного суду, як бачимо, ще не вирішує справи про банкрутство по суті. В ньому вирішуються інші питання, в тому числі щодо подання оголошення.

Оголошення необхідне, по-перше, для виявлення всіх кредиторів. Для того, щоб нагадати і виявити себе як кредитора цього боржника, необхідно подати до арбітражного суду письмову заяву, де вказати свої майнові вимоги. Останні мають бути підтверджені документально. Строк подання такої заяви-- один місяць з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство. Із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство, справляється державне мито в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (Ст. З Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»).

Арбітражний суд за результатами розгляду вимог сто- -рін своєю ухвалою визнає їх чи відхиляє. Ця ухвала може бути перевірена в порядку нагляду за процедурою, встановленою Арбітражним процесуальним кодексом України.

Метою оголошення про порушення справи про банкрутство с, по-друге, виявлення можливих статорів. Латинське слово санація означає оздоровлення (лікування). В даному випадку йдеться про оздоровлення фінансово-майнового стану юридичної особи-боржника.

Сана гори - це особи, які бажають своїми коштами чи майном взяти участь у санації боржника, тобто перебрати на себе всі борги юридичної особи або певну їх частину, що дало б змогу припинити справу про банкрутство.

Сенаторами можуть-бути, і-громадяни, і юридичні особи. Якщо вони бажають взяти участь у санації боржника, то повинні у місячний строк з дня опублікування оголошення подати до арбітражного суду заяви з письмовим зобов'язанням про переведення на них боргу, У заявах також вказуються умови санації боржника.

Через місяць від дня опублікування у відповідному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство арбітражний суд виносить ухвалу, в якій зобов'язує всіх осіб, що подали заяви з майновими вимогами до боржника, скликати збори за їх участю, на яких у разі необхідності створюється комітет кредиторів. Створення останнього визнається законом обов'язковим, якщо кількість кредиторів перевищує десять осіб (юридичних та/або фізичних).

Створивши комітет, збори кредиторів визначають його повноваження, а рішення про створення комітету та надані йому повноваження подається арбітражному суду.

Після закінчення місячного строку, встановленого для подання заяв із письмовим зобов'язанням про переведення боргу на санаторів, арбітражний суд може винести ухвалу про проведення санації боржника. Така ухвала виноситься:

а) якщо надійшли пропозиції від бажаючих задовольнити вимоги кредиторів до боржника і виконати його зобов'язання перед бюджетом;

б) за умови згоди зборів (комітету) кредиторів зі строками виконання цих зобов'язань і на переведення боргу.

Якщо юридична особа сама звернулася до арбітражного суду із заявою про визнання її банкрутом, їй належить право вибору умов санації. В такому разі санація може бути здійснена або шляхом реорганізації (в порядку, встановленому Законом «Про підприємства в Україні»), або шляхом приватизації (в порядку,- встановленому приватизаційним законодавством). У цьому випадку (у разі згоди кредиторів на переведення боргу та заміну боржника) арбітражний суд виносить ухвалу про припинення провадження у справі, в якій затверджує узгоджені кредиторами, санаторами і боржником умови санації юридичної особи-боржника.

Законом «Про банкрутство» встановлюються особливості санації підприємств державної власності. Якщо порушено справу про банкрутство державного підприємства, то це породжує певні права його трудового колективу. В цьому разі колектив має право вимагати або передачі йому в оренду підприємства, або перетворення його в інше підприємство, засноване на колективній власності. Умовою реалізації цього права є прийняття новим підприємством (орендним, колективним) боргів підприємства-боржника. Згоди кредиторів на таку «санацію» не вимагається.

Арбітражний суд визнає боржника банкгзудом у разі:

* відсутності пропозицій щодо проведення санації;

* незгоди кредиторів з умовами санації боржника.

Про визнання боржника банкрутом приймається постанова арбітражного суду, в якій призначаються ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. Після прийняття постанови про банкрутство робить оголошення про банкрутство. Як дія оголошення озна що копії постанови про визнання боржника банкрутом силаються відповідним органам. Перелік їх вміщує ст, Закону «Про банкрутство». Це:

засновник визнаної банкрутом юридичної особи;

власник майна банкрута або уповноважений ним орган;

банк, клієнтом якого є банкрут;

Національний банк України (якщо банкрутом є банк);

Міністерство зовнішньоекономічних зв'язків України (якщо банкрут зареєстрований як учасник зовнішньоекономічної діяльності);

орган, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності;

державна служба зайнятості за юридичною адресою банкрута;

відповідний профспілковий орган;

прокуратура (якщо матеріали справи дають підстави вважати банкрутство навмисним).

На призначених арбітражним судом ліквідаторів покладаються обов'язки проведення процедури задоволення вимог кредиторів.

Для цього вони створюють спеціальний орган - лікві-даційну комісію. Крім представників названих органів, до складу комісії обов'язково включається розпорядник майна боржника.

Функції ліквідаційної комісії визначено ст. 16 Закону «Про банкрутство». Це:

управління майном банкрута;

інвентаризація та оцінка його майна;

визначення ліквідаційної маси і розпорядження нею;

вжиття заходів до стягнення дебіторської заборгованості;

реалізація майна банкрута;

здійснення інших заходів, спрямованих на задоволення вимог кредиторів відповідно до Закону «Про підприємства в Україні».

Як банкрут, так і кредитори мають право оскаржувати дії ліквідаційної комісії до арбітражного суду.

За результатами своєї роботи ліквідаційна комісія складає і подає арбітражному сулу ліквідаційний баланс.

Арбітражний суд зобов'язаний розглянути його, заслухати членів ліквідкому і зборів (комітету) кредиторів. У результаті цього можуть бути винесені ухвали двох (за змістом) видів:

* про затвердження ліквідаційного балансу. Якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилось майна після задоволення вимог кредиторів, виноситься також ухвала про ліквідацію банкрута як юридичної особи;

* про незатвердження ліквідаційного балансу і призначення нових ліквідаторів.

Якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів, він вважається вільним від боргів, тобто стає знову суб'єктом підприємницької діяльності. Ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) його як юридичної особи арбітражний суд може винести лише з двох підстав: якщо майнових активів залишилося менше ніж вимагається для функціонування юридичної особи згідно із законодавством та коли про це є клопотання власників майна юридичної особи. При винесенні ухвали про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи-боржника її майно передається власникові.

3. Задача

Розрахувати коефіцієнт відновлення платоспроможності за період 6 місяців, якщо знечення коефіцієнту поточної ліквідності на початок звітного періоду становила 1,8, а на кінець 2,1.

К - відновлення платоспроможності.

Отже використаємо таку формулу:

К (платоспроможність на кінець періолу) + (період відновлення або втрати платоспроможності/тривалість звітного періоду) * К (на початок)

(2,1+(6/13)*1,8)/2=2,85

Коефіцієнт відновлення платоспроможності дорівнює 2,85 і є вищим за норму.

антикризовий управління банкрутство платоспроможність

Використана література

1. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. -- К: КНЕУ, 2000. -- 360 с

2. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 480 с.

3. Котлер Ф. Маркетинг и менеджмент. -- СПб: Питер Ком, 1998. -- 896 с.

4. Мескон М.X., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. - М: Дело, 1992. - 702 с.

5. Кардашевский В., Бондаренко А. Повышение производительности: европейский подход//Вопр. экономики. -- 2000. -- № 11. -- С. 35--40.

6. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к росту // Человек и труд. -- 1996. -- № 8. -- С. 70-73; № 9. -- C. 67-69.

7. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. - 1997. - № 3. - С. 60-66.

8. Басовский Л.Б. Прогнозирование и планирование в условиях рынка. Учеб. пособие. - М: ИНФРА-М, 1999. - 260 с.

9. Батра Раджив, Майерс Джон Дж., Аакер Дэвид А. Рекламный менеджмент: Пер. с англ. -- 5-е изд. -- М.; СПб.; К.: Издат. дом "Вильяме", 1999. -- 784 с.

10. Витт Юрген. Управление сбытом: Пер. с нем. -- М.: ИНФРА-М, 1997.-- 112с.

11. Герасимчук В.Г. Стратегічне управління підприємством. Графічне моделювання: Навч. посіб. -- К: КНЕУ, 2000. -- 360 с

12. Герчикова И.Н. Менеджмент: Учебник. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995. - 480 с.

Размещено на Allbest.ru