Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему:

"Фондовий ринок"

1. Проблеми становлення національного фондового ринку та ринку цінних паперів

Формування недержавного сектора економіки і створення акціонерних товариств (спочатку комерційних банків, а згодом посередницьких і промислових підприємств) призвели до попиту на відсутній у нас за останні сімдесят років товар - цінні папери. Так на початку 90-х років розпочався процес створення або відродження національного ринку цінних паперів, який має свої історичні передумови.

1.1 Передумови створення фондового ринку та ринку цінних паперів

Ринок цінних паперів в Російській імперії був започаткований на Санкт-Петербурзькій біржі в 20-х роках ХІХ століття. Тоді в обігу були лише іноземні векселі і облігації державних позик. Акції вперше потрапили до котирування у 1827 році.

Повноцінний ринок в імперії склався лише після створення умов для вторинного обігу ЦП.

У 1836 році, коли загалом діяло вже 16 акціонерних товариств, було прийнято акціонерне законодавство. Воно поклало початок широкому акціонуванню власності.

Формуванню фондового ринку сприяв і розвиток банківського кредиту. У другій половині ХІХ століття почали діяти Селянський Поземельний банк та Державний земельний банк. Вони випускали позики під нерухомість заставними листами або облігаціями.

Вісімдесяті роки стали якісно новим етапом розвитку всеросійської торгівлі ЦП.

В цей період в Росії діяли 269 іноземних підприємств. Зростає в обсягах і обіг облігаційного капіталу: у 1898 році було випущено 28 позик на 36,5 млн. рублів.

Процес вдосконалення біржової справи, який цілеспрямовано вів до створення спеціалізованих фондових бірж, був перерваний у 1914 році з початком першої світової війни. Тому роль фондової біржі відігравала лише Санкт-Петербурзька біржа, де існував фондовий відділ.

Бюлетень, який видавався фондовим відділом, був офіційним документом і вміщував курси державних та акціонерних паперів, валюти, векселів, іпотечних паперів тощо. Петербурзька біржа стала по-справжньому фондовою і за своїми параметрами не поступалась американським та західноєвропейським зразкам.

В Україні Статут Київської біржі був затверджений 5 листопада 1865 року. На прийняття у члени біржі надійшло 39 заяв, і 13 лютого 1869 року виборні від біржової громади у складі 23 осіб обрали керівний орган біржі - Біржовий комітет. Організаційно Київська біржа була асоціативним утворенням (а не акціонерним товариством) і утримувалася за рахунок членських внесків, а також внесків Синдикату цукрозаводчиків, прибутків від магазинів та інших надходжень.

З 1877 розпочали систематично видаватись біржові бюлетені. Згодом вийшла газета «Київська біржа», в якій, окрім бюлетеня, публікувалися аналітичні статті, інформація про ціни на цукор та інші товари на ринках України та Російської імперії в цілому.

Заснування Київської біржі справило позитивний вплив на розвиток торгівлі, промисловості і фінансового ринку не лише Києва, а й всієї України. Київський біржовий фондовий ринок виник одночасно з початком функціонування біржі - в 1873 році. В перші роки у біржовому обігу знаходились державні папери, паї, акції та облігації акціонерних товариств, зокрема, цукрових та рафінадних заводів. Крім цього, були дисконтовані векселі і перекази, відбувалися операції з золотом і сріблом. На ринку з`являються також заставні листи земельних банків.

Протягом наступних років сума угод з державними паперами подвоїлася, а в 1878 році досягла рекордної для 70-х років відмітки в 2,2 млн. рублів. Заставні листи котирувалися на біржі досить стабільно до 1879 року, коли з відмітки в 1,7 млн. руб. відбулося зниження обсягів до 612 тис. руб.

У 90-ті роки кількість фондових операцій з дивідендними паперами на київському ринку неухильно скорочується, в той час, як товарні угоди починають все більше визначати характер київської біржі торгівлі. Головною причиною було те, що хвиля акціонерного засновництва в Україні (та й в Росії в цілому) поступово спала. В цей період в Російській імперії почалося промислове піднесення. Весь потік паперів загальноросійського значення спрямовується до столиці, а в Києві повільно, але надійно розпочинається формування вторинного ринку паперів цукрово-рафінадних заводів, місцевих промислових товариств і комерційних банків. Стрибок обсягу продажу ЦП вгору на Київській біржі прийшовся на 1892 рік, дещо спав у 1893 році, але протримався на тому ж рівні ще до 1899 року, коли промислове зростання в країні закінчилося.

В зв`язку з початком першої світової війни в серпні 1914 року була закрита Київська біржа і припинено офіційне котирування цінних паперів на Санкт-Петербурзькій біржі. Але через місяць Київська біржа відновлює роботу неофіційно; термінові контракти були укладені навіть на 1916-1917 роки. При сприятливому перебігу подій Київські біржовики могли б прийти до такого фінансового інструменту на ринку цінних паперів, як фінансовий ф`ючерс років на сімдесят раніше, ніж їх чікагські та лондонські колеги. Це була торгівля «правами» на продаж цукру в 1908-1916 роках.

Але події 1917 року перервали діяльність Київської біржі і звели нанівець всі зусилля українських підприємств по розширенню експорту товарів та пошуку нових форм участі України в міжнародній торгівлі.

В СРСР біржова торгівля оновилась в роки НЕПу. Перші за роки радянської влади товарні біржі виникли в 1921 році, а на кінець 1926 року їх вже нараховувалось 105. Постановою ЦВК СРСР від 21 січня 1927 року більша частина бірж ліквідується, а залишаються лише 14 бірж в найкрупніших торгових центрах, зокрема, на Україні - в Харкові, Києві, Одесі. В лютому 1923 року при Московській товарній біржі був створений фондовий відділ. Згодом аналогічні відділи були відкриті на восьми біржах, у тому числі і на Київській.

Фондові відділи спочатку визначали курс червонця і впорядковували валютні операції державних органів та кооперації, але згодом вони почали відігравати певну роль в розміщенні державних позик. Структурно фондові відділи багато в чому нагадували аналогічний відділ Санкт-Петербурзької біржі: відвідувати біржові збори і укладати угоди мали право постійні («біржова громада») та разові («біржова публіка») відвідувачі, але лише за участю маклера. Органами фондових відділів були загальні збори членів, рада фондового відділу та ревізійна комісія.

Проте, ця аналогія здавалася повною лише на перший погляд. Наркомфін мав великі права і сам встановлював первісний склад фондових відділів, призначав старшого маклера, визначав правила допуску ЦП до обігу, мав право скасувати постанови загальних зборів.

Радянський фондовий ринок цілком відповідав загальнодержавній тенденції зменшення питомої ваги приватному капіталу в загальних оборотах фондової торгівлі. Приватна емісія ЦП була заборонена, а всі кредитні та валютні операції могла проводити лише держава. Отже, місце фізичної особи на РЦП поступово замінила особа юридична, що зменшило, а згодом і припинило можливість біржової спекуляції.

В 1930 році в результаті радикальної зміни політичного курсу необхідність в біржах (як вказувалося в тогочасних директивних документах) відпала і вони були закриті.

Історія біржових установ підтвердила, що найхарактернішою ознакою будь-якого рівня ринкових відносин є неодмінне виникнення бірж, як універсального інструменту ринкової економіки. Перші ж кроки ринкової реформи в незалежній Україні теж спричинили до появи бірж, спочатку товарних, а згодом і фондових.

1.2 Основні етапи розвитку сучасного фондового ринку та ринку цінних паперів

До головних передумов створення сучасного РЦП в Україні можна віднести:

політичні: проголошення Україною державної незалежності, прийняття Декларації та Акта проголошення незалежності України, які були закріплені в грудні 1991 року на всенародному референдумі;

економічні: становлення України на шлях ринкових перетворень, прийняття Верховною Радою, Президентом і Кабінетом Міністрів України законодавчої бази для проведення економічних реформ;

соціальні: поява і прискорене розширення недержавного сектора економіки, формування суспільства приватних власників;

психологічні: поява (але в недостатній кількості) фахівців ринкової економіки, які розуміють необхідність розбудови національного РЦП.

Зародження в Україні ринкових відносин розпочалося з відкриттям товарних бірж. В 1989-1990 роках спостерігався біржовий бум. На Україні в 1991 році діяло близько 60 товарних бірж. Для появи фондової біржі в той час ще не було досить вагомих підстав, адже акціонування знаходилось лише на початковій стадії.

Першим цей процес розпочали комерційні банки. За станом на 1 жовтня 1991 року в Україні було зареєстровано 42 комерційні банки і 14 кооперативних. Тому, не чекаючи появи державної програми створення національного РЦП, провідні комерційні банківські установи, вчені-економісти, фахівці Міністерства фінансів та економічного відділу Секретаріату Кабінету Міністрів України ще на початку 1991 року розпочали роботу по створенню Української фондової біржі і розробці нормативно-правової бази національного РЦП.

Першим етапом цієї роботи стала участь вчених і практиків в розробці Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», 18 червня 1991 року в Україні - вперше серед країн СНД - була створена законодавча база для цивілізованого процесу зародження ринкових відносин у сфері обігу ЦП. Прийнятий Верховною Радою Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначав умови і порядок випуску ЦП, а також регулював посередницьку діяльність в організації обігу ЦП на території України.

Згодом, 19 вересня 1991 року Верховна Рада приймає Закон України «Про господарські товариства», який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також правові обов`язки їх учасників та засновників. Першим видом товариства у цьому Законі називається акціонерне товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначну кількість акцій рівної номінальної вартості.

21 вересня 1991 року в Києві відбулася установча конференція Української фондової біржі. У роботі конференції брав участь 21 засновник, представники комерційних банків України. Конференція затвердила установчий договір, одностайно прийняла Статут біржі, обрала керівні органи УФБ (Біржова рада, арбітражна комісія, ревізійна комісія, правління).

Важливою подією на українському РЦП була поява Указу Президента України №446/95 від 11.06.1995 р. «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку». Згідно з Положенням про ДКЦПФР Комісія є центральним органом державної виконавчої влади, підзвітним Кабінету Міністрів. ДЦКПФР було доручено затвердити нормативно-методичні документи з питань вимог майнового та фінансового стану учасників РЦП, їх звітності відповідно до міжнародних стандартів, розробити єдині стандарти і правила функціонування ФБ та позабіржових торгово-інформаційних систем. Також було прийнято Положення про спільну участь ДКЦПФР, ФДМУ і Мінфіну у перевірці вимог законодавства щодо ведення реєстрів акціонерів АТ, проведення перереєстрації посередників, підготування змін до актів законодавства з цих питань.

Головну мету та основні принципи функціонування і розвитку фондового ринку України визначено Постановою Верховної Ради України №342/95 (22 вересня 1995 р.) «Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України».

30 січня 1996 р. вийшла Постанова Кабінету Міністрів України №140 «Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його державного регулювання».

Послідовно здійснюється інтеграція українського РЦП у світовий ринок та міжнародні фондові організації. Так у вересні 1996 р. у Монреалі (Канада) на засіданні Президентського комітету міжнародної організації комісій з цінних паперів (IOSCO) ДКЦПФР України

одержала статус члена IOSCO. Ця подія відкриває перед Україною великі можливості з вдосконалення законодавчої бази та регулювання відносин між учасниками ФР, доведення законодавства з ЦП до відповідних стандартів, прийнятих більшістю країн світу.

В 1996 р. у м. Києві відбулася Перша виставка-конференція «Фондовий ринок України-96», яка мала значний успіх. Виставку відвідали понад 3 тис. спеціалістів з 179 національних та іноземних організацій і компаній.

1.3 Характеристика інститутів і суб'єктів фондового ринку

Ринок цінних паперів займає особливе місце в загальній системі ринкової економіки.

На ринку функціонують два основних види суб'єктів господарювання - приватні господарства, основним учасником яких є фізична особа, акціонерні підприємства та організації, а також державні (юридичні особи).

Ринок умовно можна поділити на три головних сектора:

ринок товарів (у тому числі і засобів виробництва), а також робіт і послуг, які виконують підприємства чи організації;

ринок праці, який має односторонній рух від приватного господарства до підприємства;

ринок фінансових ресурсів або фондовий ринок.

Фондовий ринок - це загальна назва цілої системи ринків фінансових ресурсів. Структура фондового ринку об'єднує чотири головні складові:

ринок позикового капіталу;

валютний ринок;

ринок рідкоземельних і дорогоцінних металів;

ринок цінних паперів.

В свою чергу кожна з цих складових взаємопов'язана з іншими в рамках загальної системи фінансових ресурсів.

Валютний ринок - це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість - це гарантована спроможність грошової одиниці вільно обмінюватись на інші валюти.

Ринок цінних паперів і позикового капіталу призначені для мобілізації тимчасово вільних коштів населення, підприємств та організацій і спрямування їх у виробництво.

Ринок цінних паперів є багатоперспективною соціально-економічною складовою ринкової економіки. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій в економіку шляхом придбання, володіння і вільного розпорядження цінними паперами.

Ринок позикового капіталу - це синтез двох ринків платіжних засобів - грошових ресурсів (готівкових коштів) і боргових зобов'язань (інструментів позики). Головними функціями ринку позикового капіталу є:

об'єднання дрібних, розрізнених грошових ресурсів населення, державних організацій, вітчизняних та іноземних підприємств і створення крупних грошових фондів;

трансформація грошових коштів у позиковий капітал, який відіграє роль зовнішнього джерела фінансування капітальних вкладень у сфері матеріального виробництва і надання позик населенню, підприємствам та державі для покриття бюджетного дефіциту.

Таким чином, ринок позикового капіталу здійснює накопичення і розподіл грошового капіталу між сферами економіки.

Сучасний рівень розвитку ринкової економіки вимагає не тільки накопичення і розподілу грошових ресурсів, але і їх руху та швидкого перерозподілу (без участі банківських установ) з метою спрямування коштів у більш привабливі галузі економіки. Ці функції бере на себе ринок цінних паперів, який об'єднує частину ринку позикового капіталу (а саме - ринок інструментів позики) і повністю ринок інструментів власності.

Відмінність між двома головними складовими фінансового ринку полягає в тому, що залучити кредитний капітал може будь-який суб'єкт економічної системи (населення і підприємства), а залучити грошові кошти за допомогою емісії цінних паперів може лише юридична особа. Це пов'язано з тим, що підприємства, маючи великі основні фонди, беруть на себе майнову відповідальність при здійсненні випуску акцій.

Головними учасниками ринку цінних паперів виступають емітенти (юридичні особи), інвестори (юридичні і фізичні особи) та особи, які здійснюють професійну посередницьку діяльність по випуску та обігу цінних паперів.

Емітент - це юридична особа, яка здійснює випуск цінних паперів. Чинне законодавство України дозволяє практично всім підприємницьким структурам, які зареєстровані як юридичні особи, здійснювати випуск тих чи інших ЦП.

Інвестор - юридична або фізична особа, яка вкладає свої кошти в цінні папери. Найбільш масовим інвестором на будь-якому РЦП є населення, яке, як правило, не має спеціальних знань та кваліфікації з питань фондового ринку. Без створення надійної системи захисту економічних прав та майнових інтересів інвесторів на РЦП, у першу чергу громадян, неможливо забезпечити подальший розвиток фондового ринку.

Професійна діяльність на РЦП - це підприємницька діяльність по перерозподілу фінансових ресурсів з допомогою ЦП і організаційному, інформаційному, технічному, консультаційному та іншому обслуговуванні випуску та обігу ЦП. Професійну діяльність, у тому числі посередницьку діяльність по випуску та обігу ЦП, здійснюють юридичні особи виключно на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), які видаються у встановленому діючим законодавством порядку.

На мал. 1.3 показано структуру фондового ринку.

Основними інститутами на РЦП виступають:

фондові біржі та торговельно-інформаційні системи;

депозитарно-клірингова система;

інститут незалежних реєстраторів.

Фондові біржі та торговельно-інформаційні системи вже стали невід'ємною частиною РЦП. Ці структури призначені організовувати торгівлю ЦП.



Мал. 1.3. Структура фондового ринку

Фондова біржа - спеціалізована організація, яка об'єднує професійних учасників РЦП у одному приміщенні для проведення торгів, створює умови для концентрації попиту й пропозиції та підвищення ліквідності ринку в цілому. Визначальною рисою фондової біржі є некомерційний та безприбутковий характер її діяльності. Біржа виробляє загальні правила проведення торгів і розрахунків після укладання угод, розповсюджує відповідну інформацію та підтримує професіоналізм учасників ринку. а також проводить певний контроль. Членами фондової біржі можуть стати лише інвестиційні інститути - юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, що допускається Законом України «Про підприємства в Україні» (фінансові брокери, інвестиційні консультанти, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди), сама ж біржа не є таким. Її діяльність фінансується за рахунок продажу власних акцій (часток статутного фонду біржі), регулярних членських внесків і біржового збору з кожної укладеної на біржі угоди.

Учасниками ФР є також банки. Вони мають право випускати, купувати, зберігати ЦП, проводити з ними інші операції, а також надавати брокерські, консультаційні та інші послуги. Банки охоплюють увесь спектр можливих операцій з ЦП як за власний рахунок, так і за дорученням клієнтів.

На сьогодні в Україні діють чотири фондові біржі: Українська фондова біржа (УФБ), Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ), Донецька фондова біржа (ДФБ) і Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ). Крім того, працюють ще 10 регіональних філій та центрів названих бірж.

Фондова біржа виконує тир основні функції:

Посередницьку - створює достатні й всебічні умови для торгівлі ЦП емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам.

Індикативну - полягає в оцінці вартості й привабливості ЦП.

Регулятивну - організація торгівлі ЦП.

Перші торги відбулися 7 червня 1995 року. Завдяки біржовим торгам визначається реальна ціна державного майна, що приватизується.

Біржові торги, крім залучених коштів, суттєво пожвавлюють фондовий ринок України, стимулюючи розвиток позабіржового обігу акцій за участю професійних учасників фондового ринку - торговців цінними паперами.

Депозитарії та кліринговий банк беруть на себе зобов'язання по переміщенню ЦП і грошових коштів між торговцями ЦП.

Депозитарії призначені для відповідного зберігання ЦП та забезпечення функціонування механізму, який має назву «поставка проти платежу». Відповідно, клієнтами виступають власники ЦП і їх брокери.

Брокер - зареєстрований посередник (агент) при укладанні угод між покупцями та продавцями товарів, цінних паперів, валют, інших цінностей на фондових і товарних біржах.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків за ЦП, що заснована на врахування банками взаємних вимог і зобов'язань.

Кліринг широко використовується для розрахунків по операціям, які виконуються на фондовій біржі.

Головною метою організації депозитарно-кліринговой системи є гарантія повної безпеки інвесторів, які подають біржові заявки своїм брокерам.

Реєстратором є юридична особа, яка має дозвіл (ліцензію) на здійснення діяльності по веденню реєстру власників іменних ЦП. Реєстратор здійснює такі функції:

складання реєстру власників іменних ЦП і номінальних утримувачів на певну дату;

облік зареєстрованих закладоутримувачів;

ведення рахунків емітента та зареєстрованих осіб;

облік нарахованих і сплачених доходів по іменним ЦП та ін.

1.4 Державне регулювання фондового ринку

Правове регулювання фондового ринку України полягає у впорядкуванні взаємодії та захисті інтересів його учасників шляхом встановлення певних правил, критеріїв і стандартів стосовно відносин з приводу цінних паперів.

Державне регулювання РЦП - це здійснення державою комплексу заходів щодо упорядкування, контролю та нагляду за ринком цінних паперів.

Державне регулювання РЦП здійснюється з метою:

реалізації єдиної державної політики у сфер і випуску та обігу ЦП;

отримання учасниками РЦП інформації про умови випуску та обігу ЦП, результати фінансово-господарської діяльності емітентів;

гарантування прав власності на ЦП;

захист прав учасників ФР;

інтеграція до європейського та світового ФР;

прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників РЦП; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску ЦП та інформації про випуск ЦП, умов продажу (розміщення) ЦП, передбачених такою інформацією та ін.

Для досягнення мети регулювання державою створюється відповідна структура державного регулювання РЦП та запроваджуються певні його форми.

Державне регулювання РЦП здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників РЦП в межах своїх повноважень, які призначаються чинним законодавством. Функції інституту-регулятора на біржовому ФР виконує Українська фондова біржа, а на позабіржовому - Українська асоціація торговців цінними паперами.

Державними органами регулювання РЦП є Міністерство фінансів, Національний банк, Фонд державного майна України.

Серед найбільш важливих складових національного законодавства з питань фондового ринку, необхідно назвати такі документи:

Нормативні акти України, що регулюють діяльність на ринку ЦП.

Нормативні акти України, що регулюють діяльність акціонерних товариств.

Нормативні акти України, що регулюють процес підготовки кадрів для роботи на РЦП.

Система правого регулювання дій учасників ринку може здійснюватися:

державними органами (державно-правове регулювання);

окремими інститутами (інституційно-правове регулювання).

Оскільки державно-правове регулювання за своїм характером є, головним чином, загальнообов'язковим, субординаційним та базується на можливості застосування примусу, державні органи, які здійснюють таке регулювання в сфері ФР, повинні дотримуватися в своїй діяльності правила «дозволено лише те, що дозволяється законом». На відміну від нього, інституційно-правове регулювання за своїм характером є, головним чином, конкретно обов'язковим, значною мірою самоврядним, раціональним, моральним, орієнтованим на ринкову доцільність.

Крім органів державного регулювання на РЦП діють саморегулівні організації (СРО), які добровільно об'єднують професійних учасників РЦП, не мають на меті отримання прибутку і створені для захисту інтересів власників ЦП та інших учасників РЦП.

Однією з самих головних задач СРО в Україні є їх участь не тільки у саморегулюванні дій операторів на РЦП, але і в сприянні становленню самого цього ринку, розробки схеми дієздатної інфрастуктури (щоб знову не повторилася ситуація, коли спочатку впроваджують одні схеми, а життя іде зовсім іншим шляхом).

Другою особливістю СРО в Україні є необхідність їх тісної взаємодії з ДКЦПФР та ФДМ, оскільки приватизація є основним джерелом корпоративних ЦП.

Одне з найважливіших питань будівництва СРО - це кількість СРО, які будуть функціонувати на ФР.

Висновки по першому розділу:

Історія розвитку світового та вітчизняного фондового ринку показує, що виникнення фондових бірж і ринку цінних паперів є найхарактернішою ознакою ринкових відносин будь-якого рівня.

Ринок цінних паперів є важливим сектором фінансового ринку і ринкової економіки в цілому. Цінний папір виступає специфічним товаром, який вільно обертається на біржовому та позабіржовому ринку між фізичними та юридичними особами, але їх випуск здійснюється лише підприємствами та організаціями (в тому числі і державними) при майновому забезпеченні емісії з метою залучення тимчасово вільних коштів інвесторів.

Приватизація державного майна стала визначальним фактором становлення і розвитку цінних паперів в Україні. Її підсумком стала поява на ринку великої кількості акцій приватизованих підприємств і рядових інвесторів, які безоплатно отримали в основному малу частку державного майна. Концентрація цих акцій в руках інституційних інвесторів буде в найближчі роки домінуючим процесом на фондовому ринку України.

В Україні в основному завершується процес розробки нормативної бази, яка регламентує діяльність учасників ринку цінних паперів, і розпочинається етап вдосконалення окремих законодавчих актів на підставі аналізу практичної діяльності емітентів, інвесторів та професійних учасників РЦП.

Ринок ЦП, зокрема продаж акцій ВАТ на фондових біржах, набуває ваги, швидко розвивається і сприяє поглибленню ринкових відносин в Україні.

2. Цінні папери і їх первинне розміщення на фондовому ринку

Первинне розміщення - це продаж нового випуску ЦП, при якому виручка від продажу йде емітенту.

Ринок, на якому продаються нові випуски ЦП (на відміну від паперів, які вже знаходяться в обороті).

На ринку ЦП через банки, спеціальні кредитні інститути і фондові біржі відбувається емісія ЦП, їх купівля і продаж.

Види цінних паперів.

Усі цінні папери можна поділити на види і типи. В рамках відповідного виду цінних паперів прослідковуються її різновидності.

Вид - це якісне визначення якогось ЦП, які відрізняються від інших ЦП.

Крім самого розповсюдженого фінансового інституту - акцій - існують і інші види.

Різноманітність фінансових інструментів пов`язана з їх місцем і роллю в системі відтворення, зі ступінню суспільного поділу праці. Загальним рівнем розвитку економіки і фондового ринку, у тому числі зі ступінню участі держави в емітуванні ЦП.

2.1 Акції

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає акцію, як цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує долеву участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в АТ та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивідендів, а також на участь у розподілі майна при ліквідації АТ.

Закон визначає такі види акцій:

іменні;

на пред`явника;

привілейовані;

прості.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10% статутного фонду АТ.

Необхідно зазначити, що законодавство України пред`являє особливі вимоги по дотриманню режиму публічності при проведенні емісій акцій. У відповідності з ст. 23 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», не менш як за 10 днів до початку передплати на акції, інформація про випуск ЦП підлягає обов`язковій публікації в органах преси Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України і офіційному виданні фондової біржі.

Акція має номінальну, балансову та курсову вартість.

Номінальна вартість практично ніяким чином не пов`язана з реальною вартістю акцій, оскільки розмір статутного фонду може бути набагато нижчим теперішньої вартості основних фондів підприємства, які періодично підлягають індексації внаслідок інфляції. Крім того, кількість випущених акцій може бути більшою кількості розповсюджених акцій (АТ мають право викуповувати свої акції).

Керівники підприємств, які зацікавлені у придбанні за номінальною вартістю акцій свого АТ, всіляко приховують інформацію про величину чистих активів і кількість розповсюджених акцій. Балансова вартість може слугувати лише орієнтиром для встановлення курсової (ринкової) вартості.

Курсова вартість акції, як будь-якого ринкового товару, встановлюється підставі попиту та пропозиції на біржовому та позабіржовому ринку. При цьому, чим більша кількість продавців і покупців має можливість приймати участь у торгах, тим більш об`єктивно буде курсова вартість акції.

2.2 Облігації

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає облігацію, як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов`язання відшкодувати йому номінальну вартість цього ЦП в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» визначає облігації двох видів:

Облігації внутрішніх державних і місцевих позик.

Облігації підприємств.

На світових фінансових ринках особливе місце займають державні (казначейські) облігації, що пов`язано з особливими гарантіями держави (або державного органу) перед власниками облігацій. В Україні перша спроба випуску державних облігацій була здійснена у квітні 1994 році, коли вийшов Указ Президента «Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України». Але їх випуск викликав значну хвилю критики у суспільстві і був призупинений. Сьогодні це питання знову стає актуальним. Планується випустити облігації зовнішньої позики, які будуть відповідати вимогам євростандарту, мати форму готівкових ЦП і будуть допущені до продажу на фондових біржах Європи. Обсяг емісії - до $ 5 млн. При номінальній вартості однієї облігації $ 1000. Термін їх погашення буде більш тривалим. ніж облігацій внутрішньої позики - від 3 до 5 років.

Найбільше розповсюдження в Україні отримали облігації внутрішньої державної позики (ОВДП). 23.08.1994 р. вийшла Постанова Кабінету міністрів №586 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1995 р.».

Результати аукціонів із розміщення ОВДП за 2000 р.

Період	Розміщено облігацій, шт.	Залучено коштів до бюджету, тис. грн.
Січень	0	0,00
Лютий	0	0,00
Березень	0	0,00
І квартал	0	0,00
Квітень	14 243 081	1 313 775,20
Травень	0	0,00
Червень	3 929 390	371 579,69
ІІ квартал	18 172 471	1 685 354,89
І півріччя	18 172 471	1 685 354,89
Липень	0	0,00
Серпень	0	0,00
Вересень	0	0,00
ІІІ квартал	0	0,00
Жовтень	0	0,00
Листопад	0	0,00
Грудень	0	0,00
ІV квартал	0	0,00
Усього з початку року	18 172 471	1 685 354,89

2 червня 1997 р. в Україні був здійснений перший випуск облігацій державної ощадної позики (ОДОП). Облігації номінальною вартістю 50 грн., випущені в документарній формі на пред`явника і передбачають виплату прибутку, як за рахунок відрізних купонів, так і за рахунок їх дисконтного розміщення. Вперше в Україні обрахунки виплати по купонам поставлені в залежність від рівня інфляції і прогнозованості розвитку української економіки. Крім того, прибуток по ОДОП не обкладається податком, що робить їх привабливими для населення.

Першим в Україні емісію облігацій місцевої позики здійснила Київрада.

Тобто, Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлює обмеження для випуску облігацій акціонерними товариствами. Вони здійснюють випуск облігацій на суму не більше 25% від суми статутного фонду і тільки після повної сплати всіх випущених акцій. Закон також забороняє випуск облігацій для формування статутного фонду емітента і покриття збитків, пов`язаних з їх господарською діяльністю.

2.3 Казначейські зобов`язання

фондовий цінний ринок папір

Закон «Про цінні папери і фондову біржу» визначає казначейські зобов`язання України, як вид цінних паперів на пред`явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. До обігу можуть випускатися короткострокові (до одного року), середньострокові (від 1 до 5 років) і довгострокові (від 5 до 10 років) зобов`язання. Кошти від реалізації казначейських зобов`язань спрямовуються на покриття поточних видатків державного бюджету.

Рішення про випуск короткострокових зобов`язань приймається Міністерством фінансів, а середньострокових і довгострокових - Кабінетом Міністрів України. Порядок визначення продажної вартості казначейських зобов`язань встановлюється Міністерством фінансів виходячи з часу їх придбання. Це свідчить про те, що розміщення таких ЦП буде здійснюватись з дисконтом. Закон встановлює лише найбільш загальні характеристики казначейських зобов`язань. Регулювання кожного їх випуску здійснюється спеціальним підзаконним актом.

Список літератури

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» №448/96-ВР від 30.10.96 р.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» №1201-ХІІ від 18.06.91 р.

Закон України «Про підприємства в Україні» №887-ХІІ від 27.03.91 р.

Постанова ВР України «Про концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України»,; 342/95 ВР від 22.09.1995 р.

Гольцберг М.А. Акционерные товарищества. Фондовая биржа. Операции с ценными бумагами.-К.: «Текст», 1992. - 95 с.

Льюис Знджел, Брендан Бойд. Как покупать ценные бумаги. - Самара: Самар. Дом печати, 1993.-304 с.

Макконел К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика / Пер. с анг. 11-го изд. - К., Хагар-Демос, 1993. - 785 с.,: табл., граф.

Мозговий О.М., Бурмака М.О. Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. - Ринок цінних паперів України, №1 / 1997, С. 34-40.

Українська фондова біржа «Фондовий ринок України», Київ, 1994 р

«Вісник Національного банку України», 8/2000.

Размещено на Allbest.ru