Сучасний стан податкової системи України та її тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

"Сучасний стан податкової системи України та її тенденції розвитку"

Вступ

податок платіж бюджет платоспроможність

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету держави.

Податкова політика включає в себе обов'язкові платежі, які стягуються державою з юридичних і фізичних осіб, на яких, згідно з законодавчими актами, покладено обов'язок платити податки та здійснювати інші обов'язкові платежі. Виникла податкова політика у період розпаду суспільства на класи і появи держави. Використовуються податки для фінансування витрат держави.

Сутність податків, їх структура та роль визначаються економічним та політичним устроєм суспільства, природою та функціями держави.

За способом стягнення податки поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб. Розрізняють реальні прямі податки, якими оподатковуються земельні ділянки, тварини, нерухоме майно, та особисті прямі податки з доходів або майна юридичних чи фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, майновий податок, податок на грошовий капітал, зверх прибутку, податок на спадщину чи даріння). Непрямі податки(або акцизи) стягуються через ціни товарів, в основному предметів широкого вжитку. Це створює значні привілеї для господарюючих класів, тому що майже повністю тяжкість цих податків перекладається на незаможні верстви населення, які споживають більшу частину цих продуктів(товарів). Непрямі податки, підвищуючи ціни товарів, обмежують можливості розширення внутрішнього ринку та експорт товарів.

Актуальні проблеми в галузі економіки неможна вирішувати без вдосконалення побудови податкової системи, яка є одним з найважливіших важелів державного регулювання господарства країни. Ефективність цього регулювання залежить від визначення складу податкової системи, висоти податкових ставок, видів і розмірів бюджетних пільг.

Реформування податкової системи в Україні, порядок сплати податків і обовязкових платежів юридичних і фізичних осіб, відповідальність платників податків за порушення податкового законодавства є складовою частиною заходів, орієнтованих на введення економічних відносин ринкового спрямування.

Чітка побудова системи оподаткування відповідно до змін, що відбуваються в її організації й техніці ведення, підвищує роль бухгалтерського обліку як основного засобу одержання достовірної інформації у системі оподаткування щодо складання фінансової і податкової звітності.

Сутність податкової політики України

Як відомо, важливим засобом державного регулювання розвитку економіки в умовах формування ринкових відносин є податки. Реалізація цієї функції держави здійснюється через податкову політику - систему заходів щодо досягнення певних завдань, поставлених перед суспільством, за допомогою податкової системи країни.

Оскільки вплив податків на економіку має різнобічний характер, то при аналізі податкової політики доцільно виділяти два її аспекти.

По-перше, якщо розглядати податкову політику у широкому розумінні, то мова йтиме про вплив податків на економічне зростання, форми та методи фінансового контролю за сплатою податків, пропорції розподілу суспільного продукту, рівень зайнятості, сукупний попит, рівень заощаджень, інвестиції, інфляцію тощо.

По-друге, у вузькому розумінні, потрібно мати на увазі методи податкової роботи: механізми визначення бази оподаткування; ставки податків; порядок розрахунку податкового зобов'язання; порядок вирішення суперечок; принципи надання податкових пільг та інше [8, с. 179-182].

На жаль, доводиться констатувати, що податкова політика періоду становлення незалежності нашої держави, відзначалась значним податковим тиском, нестабільністю, навіть абсурдністю. Чого вартий, наприклад, Закон України “Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, що діяв з 1 січня по 31 грудня 1992 року, а потім з 1 квітня 1993 року по 31 грудня 1994 року. Нормами цього Закону передбачалось стягнення податку на доходи підприємств за ставкою 18% з віднесенням до бази оподаткування фонду заробітної плати - суто собівартісної категорії [10].

Остаточно стягнення в Україні податку на доходи підприємств і організацій припинено 1 січня 1995 року, коли вступив в силу Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що нині діє в редакції 22 травня 1997 року [11]. (З напрацьованих в 1997 році тринадцяти законів було прийнято лише два - “Про оподаткування прибутку підприємств” та “Про податок на додану вартість”, обидва нормативних акта хоча і були достатньо складними, визнавались досить прогресивними).

Перелік не дуже вдалих прикладів впливу податкової системи на впровадження в Україні ринкових відносин можна продовжити Законом України “Про податок на добавлену вартість” від 20 грудня 1991 року, що передбачав стягнення податку на добавлену вартість за ставкою 28 % [12], великою кількістю інших моментів, що можуть становити об'єкт самостійного дослідження.

Ситуацію, що склалася в Україні у галузі оподаткування, робили спроби виправити в 1992-1993 роках Кабінет Міністрів України шляхом прийняття пакету Декретів з питань оподаткування, до речі певна частина їх і зараз регулює стягнення деяких податків (прибутковий податок з громадян, акцизний збір, податок на промисел, місцеві податки), в 1994- 1997 роках - Верховна Рада України, навіть в 1998-1999 роках - Президент України. Основний нормативний акт у галузі оподаткування - Закон України “Про систему оподаткування” зазнав після 1991 року викладення ще в двох редакціях: 2 лютого 1994 року та 18 лютого 1997 року, що з подальшими змінами чинний сьогодні [13].

Але, податкова система, що нині діє в Україні знову і знову піддається критиці за суто фіскальну спрямованість. Продекларовані в статті 3 Закону України “Про систему оподаткування” принципи її побудови, такі як: стимулювання підприємницької, виробничої діяльності та інвестиційної активності; соціальної справедливості; стабільності; економічної обгрунтованості - не працюють.

До особливостей негативного характеру сучасної податкової системи фахівці відносять наступне: створення податкової системи відбулося без достатнього теоретико-методологічного обгрунтування шляхом некритичного перенесення зразка податкової системи країн з розвиненими ринковими відносинами; невідповідність системи оподаткування реальному соціально-економічному стану країни,постійне посилення фіскальної ролі податків [14, с.148-150].

На думку фахівців до основних причин тінізації економіки належать: кризовий стан української економіки; неефективність та деформація системи управління; відсутність стабільного законодавства, яке б чітко регламентувало економічну діяльність, сприяло б реалізації приватної ініціативи та подоланню правового нігілізму влади і населення країни; недосконалість (в деяких випадках - відсутність) системи обліку та звітності;

надмірний податковий тиск, антагоністичний з інтересами та можливостями переважної кількості фізичних та юридичних осіб, які діють у межах законодавчого поля; відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам; формування професійної організованої злочинності, інтеграція організованої злочинності з суб'єктами підприємницької діяльності; незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних формувань, встановлення контролю за їх діяльністю з боку цих структур;корумпованість управлінських структур, адміністративні бар'єри, правова незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань, протидії та вимагань з боку чиновників державного апарату на всіх його рівнях [19, с. 11].

На сьогодні існують два зовні протилежні підходи до реформування податкової і, ширше, фінансової системи, що повинні дозволити “вивести” з тіні більшу частину економіки, максимально стимулювати її зростання і, навіть, реструктуризацію.

Перший підхід можна назвати фіскальним. Він базується на уявленні про відсутність в Україні зайвого податкового тиску, а також на світовому досвіді, який свідчить, що далеко не завжди максимальна лібералізація податкової бази веде до пожвавлення бізнесу і легалізації тіньової економіки. У той же час, у разі значного зниження податків надходження коштів до бюджету знизиться до такої позначки, що фінансування навіть основних його статей стане неможливим. Тому на думку прихильників фіскального підходу, необхідно, залишаючи існуючий рівень оподаткування, істотно покращити контроль за сплатою податків (посилення ролі податкової міліції), удосконалити законодавство з метою унеможливити використання різноманітних схем ухилення від сплати податків, скасувати існуючі податкові пільги. У такий спосіб, під загрозою виплати штрафних санкцій і небезпеки притягнення до кримінальної відповідальності, примусити вивести підприємців свій бізнес з “тіні”.

Що ж стосується фахівців, які дотримуються ліберальних поглядів щодо концепції оподаткування, то вони, як відомо, закликають до максимального зниження податків. Різке зменшення податкового тиску, на їх думку, дозволить шляхом стимулювання підприємницької активності та запровадження реальних ринкових механізмів не тільки збільшити надходження до бюджету, а й легалізувати більшу частину тіньової економіки.

Але деякі спеціалісти вважають, що після затвердження Податкового кодексу із значно зниженим рівнем загального оподаткування, значна частина тіньової економіки не зреагує позитивно, або ця реакція буде настільки уповільненою, що реальний дефіцит Державного бюджету сягне катастрофічних позначок. Як свідчить світовий досвід, ламати установку на несплату податків у ситуації, коли надприбутки отримуються за рахунок кримінальних та напівкримінальних форм бізнесу, та ще й нерідко під “патронатом” корумпованої влади, надзвичайно важко [20, с. 346-349].

Дійсно, мабуть практично неможливо визначити якийсь універсальний спосіб ліквідації всього комплексу проблем економічного, політичного, правового характеру, що накопичились в нашій державі. Ми можемо говорити про заходи заохочення до виходу з тіні підприємців, які здійснюють виробництво та реалізацію неврахованої продукції, надання неврахованих послуг, тобто легальної економічної діяльності, що приховується від оподаткування. Але значну частину тіньового бізнесу складає протизаконна діяльність, що свідомо приховується і не може бути легалізована - незаконна торгова діяльність, незаконна приватизація державної власності, контрабанда, тощо. За таких умов, ні лібералізація податкової системи, ні введення контролю за видатками фізичних осіб, ні надання додаткових повноважень податковим та правоохоронним органам, ні посилення кримінальної, адміністративної, фінансової відповідальності не досягнуть позитивних зрушень без виваженого, комплексного впровадження цих та інших заходів, без налагодження ефективної взаємодії між правоохоронними та контролюючими органами.

Комплекс заходів, передбачених главою держави, є різноплановим. Впровадження зазначених заходів в життя, їх результативність в досягненні цілі - подоланні тіньової економіки - залежатиме від взаємодії всіх гілок влади, ефективності роботи державних органів, перш за все виконавчих.

Надзвичайно важливим кроком в цьому напрямку є розробка проекту Податкового кодексу. Пропонуємий Кабінетом Міністрів проект, не обмежується лише кодифікацією чинного законодавства у галузі оподаткування, а передбачає значні зміни системи оподаткування в напрямку зниження податкового тиску на платників податків. Такі заходи повинні заохотити суб'єктів господарювання працювати легально та сплачувати податки в повному обсязі.

Необхідно відмітити, що концепція реформування системи оподаткування в цілому заслуговує схвального відгуку [22]. Але, на думку дисертанта, вказаний проект все ж не враховує певних важливих моментів, пов'язаних з оподаткуванням суб'єктів підприємницької діяльності та широких верств населення.

По-перше, це стосується оподаткування фізичних осіб. На сьогоднішній день необхідно призупинити тенденцію у зміщенні податкового тиску із суб'єктів господарської діяльності на громадян. Практика деяких держав щодо спрямування основного податкового навантаження на громадян, не може застосовуватись в Україні на нинішньому етапі економічного розвитку. Нині, в умовах низької платоспроможності переважної більшості українських громадян, які мають оплачувати товари та послуги за цінами, що ніяк не співвідносяться з отримуваною мізерною заробітною платою, стягнення прибуткового податку за існуючою шкалою оподаткування є недопустимим.

На наш погляд, прибутковий податок з громадян повинен сплачуватись за вибором платника податків із сукупного доходу сім'ї, неоподатковуваний мінімум доходів необхідно встановити на рівні 200 гривень, прогресивна шкала оподаткування повинна передбачати стягнення податку за ставками від 0 до 20 відсотків.

Враховуючи зниження доходів бюджетів від прибуткового податку з громадян, ввести нарешті податок на нерухоме майно громадян за ставками від 0 до 3 відсотків вартості нерухомого майна в залежності від його виду, вартості, площі та кількості такого майна, що знаходиться у власності громадян зі сплатою податку раз на рік.

По-друге, необхідно переглянути існуючий порядок сплати зборів до позабюджетних фондів з розрахунку фонду оплати праці суб'єктів підприємницької діяльності. На нашу думку, заслуговує уваги російський досвід щодо стягнення єдиного соціального платежу приблизно в розмірі 30 відсотків фонду оплати праці юридичних осіб та фізичних осіб, приватних підприємців, з віднесенням таких платежів до валових витрат. Не допустити подальше стягування з громадян - суб'єктів підприємницької діяльності збору в Пенсійний фонд за рахунок їх доходу (сьогодні такий збір сплачується у розмірі 32 відсотків доходу за зразком прибуткового податку з громадян). Наступне перерахування до Пенсійного фонду, медичного фонду, що згодом існуватиме в Україні, фонду соціального страхування на випадок безробіття повинно здійснювати Державне казначейство, а контрольні повноваження щодо сплати вказаного єдиного збору необхідно надати податковим органам.

По-третє, стягнення податку на прибуток юридичних осіб необхідно здійснювати за ставками від 10 до 30 відсотків в залежності від чисельності працюючих на підприємстві та виду діяльності. Податок на додану вартість стягувати за ставкою 10 -15 відсотків зі збереженням нульової ставки.

Після реформації податкової системи в сторону зниження податкового тиску, необхідно посилити фінансову відповідальність за ухилення від сплати податків, що передбачатиме застосування штрафів у двохкратному розмірі (такі фінансові санкції існували в Україні до 1998 року [23]), та посилити, з чітким законодавчим оформленням, повноваження податкових органів (введення контролю за видатками фізичних осіб, повернення права застосовувати непрямі методи для визначення бази оподаткування та ін.).

Наступним заходом Глави держави та Уряду у подоланні тіньової економіки є проголошення амністії капіталів некримінального походження. Указом Президента України № 552/2000 від 31 березня 2000 року “Про заходи щодо легалізації фізичними особами доходів, з яких не сплачено податки” передбачається здійснення фізичними особами декларування в податкових органах своїх доходів, з яких не сплачено встановлені законодавством податки. Зазначені фізичні особи звільняються від відповідальності за порушення податкового законодавства, а вказані доходи підлягають оподаткуванню [24]. Наголосимо, що амністія стосується доходів, набутих в “неформальному” та “прихованому секторі” “паралельної економіки”, а не в “кримінальній економіці”.

Ефективність зазначеного заходу можна буде оцінити з часом, але, на нашу думку, легалізацію доходів, з яких не сплачено податки, необхідно пов'язувати з введенням контролю за видатками фізичних осіб. Спершу, на час дії амністії, при придбанні нерухомого майна, автотранспортних засобів, цінних паперів, дорогоцінних металів в злитках, антикваріату, фізичні особи не повинні будуть представляти інформацію про джерела походження доходів, на які здійснюється купівля майна (у випадку не відображення таких коштів у податковій декларації - необхідно буде лише сплатити прибутковий податок), та згодом, у випадку неможливості фізичної особи довести легальність отримання коштів для придбання зазначеного майна, її буде притягнуто до відповідальності за ухилення від сплати податків. Це означає, що неможливість у майбутньому використати “тіньові доходи” підштовхне фізичних осіб до їх легалізації під час проведення в державі амністії капіталів некримінального походження. Хоча, напевно відомо, що в цей час, все ж, буде легалізовано і якусь частину останнього.

Поряд із здійсненням заходів щодо легалізації доходів фізичних осіб у національній грошовій одиниці, набутих з порушенням податкового законодавства, Уряд має намір також створити умови для добровільного повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно перебувають за її межами [25].

До зазначених заходів слід додати проведення адміністративної реформи, реалізацію програм по боротьбі з організованою злочинністю, з корупцією, залученню іноземних інвесторів, напрацювання комплексу заходів, спрямованих на запобігання створенню та діяльності фіктивних фірм, здійснення яких повинно суттєво зменшити тіньовий сектор економіки в нашій державі. Наголосимо, що реалізація вищенаведених заходів залежить від ефективності роботи всіх державних органів. Значною мірою, успіх нашої держави в подоланні негативної тенденції перерозподілу національного доходу на користь тіньової економіки залежатиме від органів державної податкової служби та їх структурного підрозділу - податкової міліції.

Отже, на підставі зазначеного вище слід зробити висновок про те, що для створення передумов легалізації тіньового капіталу необхідно об'єднати певну лібералізацію законодавства у галузі підприємницької, фінансової діяльності та оподаткування з посиленням фінансової, адміністративної та кримінальної відповідальності за правопорушення в цих сферах, та підвищенням ролі контролюючих органів у сфері сплати обов'язкових платежів, а правоохоронних органів у боротьбі з фактами кримінальної діяльності. Особливо наголосимо, що посилення контрольної та правоохоронної функцій органів державної податкової служби, особливо податкової міліції, шляхом надання додаткових прав, неможливо без встановлення реальних механізмів притягнення до відповідальності за перевищення посадовими особами податкових органів своїх повноважень.

Сучасний стан податкової політики України та її тенденції розвитку

Шляхи оптимізації податкової політики

Період 1991-1997років можна охарактеризувати як період пошуку шляхів оптимізації податкової політики державою. Основним його недоліком, з погляду багатьох авторів, є те, що при проведені будь-яких змін жодного разу поки що не були враховані основні принципи оподаткування, сформульовані ще Смітом. Доцільно було б провести теоретичний аналіз відповідності цим принципам української системи оподаткування.

Принцип перший. Усі джерела доходів можна розділяти на основні групи:

- земельна рента;

- прибуток на капітал;

- заробітна плата;

До основних податків, якими в Україні оподатковувались доходи, отримані з названих джерел, відносяться:

- до першої групи - плата за землю;

- до другої групи - податок на прибуток підприємств і оподаткування підприємців-фізичних осіб;

- до третьої групи - податок з доходів громадян.

Крім того, всі три групи доходів як об'єкти споживання оподатковувались непрямими податками.

Законом що діяв в Україні до 01.01.1997 року, плата за землю встановлювалась за одиницю площі залежно від родючості грунту та місця знаходження ділянки. У зв'язку з цим виникає кілька питань.

Про-перше, законом була визначена диференціація ставок плати за землі сільськогосподарського призначення тільки по областях. Далі, згідно з прийнятим механізмом, обласні ради диференціюють ставки за групами грунтів. При цьому абсолютно не враховувалось місцезнаходження ділянки стосовно ринків збуту продукції. диференціація на ренту першого порядку у господарств, що знаходяться у безпосередній близькості від обласних центрів, значно вища за те саме джерело доходів господарств, віддалених від названих населених пунктів. Ця різниця повинна б була долатися податковими методами. Але порядок обчислення плати за землю ставить господарюючі суб'єкти далеко не в рівні умови з погляду на цю обставину. Для нашої країни в момент, коли для сільськогосподарських виробників гостро постало питання накопичення капіталу, така нерівність у розмірах ренти має велике значення. У майбутньому, в умовах посилення ринкової конкуренції, вона неодмінно проявить себе. З переходом до обчислення плати за землю залежно від її грошової оцінки цей недолік можна подолати, за умови, якщо оцінка буде враховувати місцезнаходження ділянки повною мірою.

По-друге, ставки плати за землю несільськогосподарського призначення стосовно ділянок, розміщених у межах населених пунктів, диференціювались в залежності від кількості населення. Але за чисельністю жителів у тисячу чи 2-3 мільйони вони різняться лише в три рази, тоді як рента, отримана від цих земель, відрізняється у десятки разів. Усе це свідчить про нерівномірний розподіл податків при оподаткуванні земельної ренти. До речі, остання вада не подолана і в редакції до Закону України, введеного в дію з 1 січня 2001 року.

Прибуток на капітал в Україні також оподатковується нерівномірно. Будь-яка підприємницька діяльність потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками (6%, 10, 30), а з 01.01.2004 року - 25%. В Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу. Від його результату залежить подальший стан економіки України.

До 01.01.2004 року, у разі реєстрації юридичної особи, ставка податку на прибуток становила 30%, а підприємці-фізичні особи сплачували прибутковий податок за прогресивною шкалою і його розмір міг становити 40%. Це створювало труднощі при накопиченні капіталу, необхідного для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні особи завжди мали потяг через низки переваг з банківським рахунком, кредитуванням, орендою приміщень та активною частиною основних засобів та ін. це штовхало платників до приховування оподатковуваних доходів.

Але не тільки приховування доходів є наслідком таких дій держави. Адже той, хто приховує доходи, рано чи пізно буде підданий штрафам, а той хто цього не робить, приречений до сплати надмірного податку на доходи фізичних осіб. І в першому, і в другому випадку держава вилучає капітал у грошовій формі зі сфери виробництва і торгівлі, а значить - обмежує їх розвиток. При цьому значним недоліком держави є:

1) її дії унеможливлюють зростання капіталів у виробництві, отже, і зростання оподатковуваних доходів. У результаті - держава знижує можливий рівень доходів до бюджету;

2) такі дії штовхають платників до винаходу більш витончених і досконалих методів приховування доходів, унаслідок чого держава недоотримує повної суми податків навіть з існуючих джерел. А за таких умов затрати на їх вилучення зростають.

Введення у 1998 році фіксованого податку у розмірі від 20 до 100 гривень на місяць було шляхом до вирішення вищезазначеної проблеми, але, лише часткового вирішення. Одним з найболючіших питань було оподаткування заробітної плати. Процентні ставки прибуткового податку, що застосовувались у нашій шкалі, використовуються багатьма країнами. Але граничні значення сукупного оподатковуваного доходу в Україні значно нижчі: податок стягувався уже із суми, що перевищувала 17 гривень, а із суми, що перевищувала 1700 гривень, податок нараховувався у розмірі 40%. Це унеможливлювало залучення значних капіталів від інвесторів. Крім того, скорочувався платоспроможний попит населення. А, як відомо, за відсутності такого попиту про розвиток виробництва не може бути й мови. Такий рівень оподаткування означав також зменшення зацікавленості в результатах праці.

Усе це призводило до того. Що підприємства, які стимулювали працю своїх працівників, бажали підвищити їхню зацікавленість і продуктивність їхньої праці, змушені були виплачувати заробітні плати з чорної каси, ховаючись від оподаткування.

Введення з 01.01.2004 року 13% ставки з доходів фізичних осіб можливо подолає всі ці негаразди і спонукатиме підвищенню зацікавленості у зростанні продуктивності праці. Крім цього, це, можливо, дозволить також легалізувати значну частину оборотів щодо оплати праці, але ж Законом уже передбачено підвищення ставки з 2007 року до 15%.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів. При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела доходів однаково, а в основному - на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить - і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але пом'якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ на групи товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. Очевидно також, що при розробці ставок оподатковування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення згасає і виробництво.

Слід також зазначити, що, незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не «з`явилась з повітря». Вона будувалась і будується на основі небагатого власного і , в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання сколочування первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому ми маємо створити належні умови процесу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше неможна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Принцип другий. Якщо дотримуватись дослівного формулювання, даного А.Смітом, і час сплати, і розмір будь-якого податку, і порядок його обчислення визначені нашим законодавством і підзаконними актами. Наскільки досконало це зроблено - питання чисто технічне, що порівняно легко вирішується.

Але з часів Сміта пройшли сторіччя, протягом яких змінилось обличчя і економічних системі оподаткування. Виникла низка нових проблем.

Стосовно сучасного етапу, зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, яке враховувалось багатьма теоретиками при його поясненні. Йдеться про передчасну визначеність того чи іншого податку, оскільки в Україні допускаються значні порушення. Протягом усього періоду незалежності час від часу вводились в дію ставки податку заднім числом. Закони в галузі оподаткування спішно приймалися, починали діяти, а їх публікації проводились з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти уже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були підготовлені й надходили до виконавців через тижні, а той через місяці. Усе це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що становить великі труднощі у роботі фінансових апаратів підприємств.

Така невизначеність приводить до того, що платник віддається на сваволю збирача. Це є однією з причин корупції державного апарату, бо спонукає державних службовців на свій розсуд застосовувати податкове законодавство, а судочинці не мають права приймати рішення щодо платника податків. Платник завчасно стикається із порушенням, яке допускається через відсутність своєчасної інформації і за яке потім штрафується. Цей факт дуже добре використовують інспектори.

Щоправда, деякі перешкоди поставлені цьому новою редакцією Закону «Про систему оподаткування» що почав діяти з 1997 року - ст.7 заборонено проводити зміни механізму справляння податків та їхніх ставок на відповідний рік.

Платник повинен завчасно бути інформований про підготовку, введення в дію чи зміну податкового законодавства. Адже будь-яка навіть незначна невизначеність чи неясність у податках, спричинить більші збитки, ніж їх нерівномірний розподіл.[3]

Принцип третій. У питаннях щодо зручності терміну та способу утримання податків не виникає ніяких сумнівів. Цьому сприяють і прийняті строки сплати, і механізм стягнення, і практика застосування податкового кредиту.

Але, з огляду на способи стягнення, можна розглянути ще ряд питань щодо окремих галузей народного господарства. Наприклад, сільськогосподарським підприємствам інколи важко розраховуватись своєчасно із бюджетом грошовими коштами. Ця проблема виникає через неплатежі покупців та сезонність роботи. Чому б не розглянути можливість натуральних поставок державі з урахуванням податкових платежів? це допомогло б вирішити одразу кілька проблем:

- більш повно та своєчасно забезпечити створення державних резервів продовольства;

- скоротити великі витрати бюджету на створення цих резервів;

- пом'якшити наслідки платіжної кризи шляхом усунення необхідності перерахування коштів до бюджету на сплату податків;

Застосовувати цей метод постійно не зовсім доцільно. Але у випадках катастрофічної нестачі коштів у платника можна розглянути і такий варіант.

Принцип четвертий. Формулюючи його Сміт мав на увазі два моменти:

- податок може вимагати від платника більшої кількості грошей, ніж ту, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

- високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості населення, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення. І перше, і друге мають місце у нашій дійсності.

Звичайно, встановлюючи той чи інший рівень податків, держава керується своїми потребами в коштах. Але в таких випадках вони спочатку повинні призведені відповідно до можливостей. Високі податки не задовольняють потреби держави, а призводять до їх зростання. Це підтверджене тезою: «Економічне багатство народу є запорукою фінансової могутності держави». [10]

Висновок

Податкова система - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів і внесків до бюджету держави.

Розглядаючи детально дану курсову можна виокремити декілька основних висновків, стосовно принципів оподаткування. А саме:

1) Піддані будь-якої держави зобов'язані брати участь у підтримці уряду, кожен по можливості своїх власних коштів, тобто в розмірах доходів, отримуваних ним під захистом держави… дотримання цього закону чи його недотримання складає те, що називають рівномірним чи нерівномірним розподілом податку»;

2) Данина чи частина податку, що платить кожен підданий, повинна бути визначена а не довільна. Час її сплати, спосіб стягнення та розмір внеску повинні бути точно і сурово визначені як для осіб, що платять податки, так і для всього суспільства;

3) Кожен податок має стягуватися у такий час і в такому форматі, який є зручним для платника;

4) Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані гроші залишались якомога менше в руках збирачів.

Ці принципи є не тільки теоретичними, тобто їх дотримання при формуванні податкової системи та податкової політики є нагальною необхідністю, особливо в сучасних умовах.

Необхідність залежності податків від платоспроможності платника - це реалії сьогодення. Надвисокий рівень податків призводить до згортання виробництва, а існування податкових привілеїв для окремих осіб - неминуче до вибуху суспільного невдоволення.

Необхідно також додати, що сам факт зміни податків буде слугувати невизначеності, що, на жаль, наявне в Україні. Страх перед підвищенням податків змушує підприємців страхуватися методом підняття цін. З цього приводу А. Маршалл писав: «… зміна зборів збільшує ризик для підприємців … і суспільство платить за такий ризик більше, ніж мали б бути еквівалентні цьому ризикові страхові ставки».

Бібліографія

1.Закон України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року №1251-12

2.Цей Закон визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників.

Размещено на Allbest.ru