Оцінка доцільності та пріоритетності інвестицій

1

22

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Європейський університет

Житомирська філія

Кафедра „Фінанси”

Дипломна робота

З дисципліни

„Фінансовий менеджмент”

„Оцінка доцільності та пріоритетності інвестицій”

Виконав:

студент V курсу,

групи Ф*-04-1(ЗВ)

Ємченко В.В.

Перевірив: викладач

Дорохова Л.М.

Житомир 2011

Зміст

Вступ

1. Аналіз та оцінка ефективності фінансових інвестицій

1.1 Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень

1.2 Методи оцінки акцій

1.3 Методи оцінки облігацій

1.4 Методи оцінки векселів

2. Оцінка реальних інвестицій

3. Аналіз господарської підприємства

3.1 Аналіз фінансового стану

3.2 Аналіз ефективності використання основних засобів

3.3 Аналіз ліквідності та платоспроможності

3.4 Діагностика ризику банкрутства

4. Методи оцінки ефективності інвестиційного проекту

4.1 Метод розрахунку чистого приведеного доходу (NPV)

4.2 Метод визначення індексу рентабельності інвестицій (PI)

4.3 Внутрішня норма доходності (внутрішній граничний рівень доходності IRR)

4.4 Метод визначення строку окупності інвестицій (РР)

4.5 Метод визначення бухгалтерської рентабельності інвестицій (ROI) або середньої норми прибутку на інвестиції (АRR)

5. Оцінка інвестиційного проекту в умовах невизначеності

6. Методи оптимізації структури інвестиційних ресурсів

7. Практичний аспект інвестиційного проекту (Приклади розрахунку)

8. Рекомендовані, щодо зниження ризику реалізації інвестиційного проекту

Висновок

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Проблема підвищення ефективності капітальних вкладень завжди була і залишається однією з найважливіших економічних проблем. Пов'язані з нею питання за радянських часів досліджувалися колективами інститутів АН СРСР, галузевими науково-дослідними інститутами (НДІЕБ Держбуду СРСР, ЦНДІОМТП Держбуду СРСР, ВНДІПІ праці у будівництві Держбуду СРСР та іншими), а також багатьма вченими. Найважливішими результатами цих досліджень були теорії ефективності суспільного виробництва, капітальних вкладень та нової техніки, розробка і випуск типових методичних вказівок щодо оцінки ефективності капітальних вкладень, виробничих фондів та нової техніки.

Головна увага приділялась співвідношенням, що реалізують принципи окупності і рентабельності, оскільки вони покладені в основу вартісної оцінки економічної ефективності капітальних вкладень. Аналізувались роботи, які широко відомі у наукових та практичних колах, статті, розміщені на сторінках таких науково-теоретичних журналів, як «Проблемы экономики», «Плановое хозяйство», «Вопросы экономики», «Известия АН СССР», «Экономика строительства» та ін.

Необхідність якісної оцінки економічної ефективності капітальних вкладень у перші роки роботи Держплану СРСР була зумовлена такими обставинами. Плануючи розподіл обмежених за величиною капітальних вкладень по різних галузях, працівники Держплану були зобов'язанні дати вагоме обґрунтування їх ефективності використання.

Для працівників виробничої сфери порівняльна оцінка варіантів використання техніки однакового призначення і вибір кращого серед них були наступним етапом при вирішенні завдання раціонального розподілу капітальних коштів. Тому наприкінці 1920-х рр. в економічних журналах з'явилися публікації, присвячені методам та критеріям оцінки ефективності капітальних вкладень. Однієї думки щодо цього питання не було, але загальні теоретичні положення щодо проведення такої оцінки були добре відомі і очевидні, оскільки вони випливали з основних положень марксистсько-ленінської економічної науки. Кращі варіанти використання коштів повинні були призвести до економії суспільне необхідних витрат часу, до росту продуктивності суспільної праці. Застосування цих положень призвело до необхідності дотримуватись принципу -- максимум результату на витрачені кошти. Результати представляли по-різному: у вигляді виробленої продукції, задоволенні визначених потреб, збільшенні національного доходу та валового суспільного продукту в цілому. Ці загальні положення необхідно було відобразити за допомогою суспільне визнаних конкретних показників.

У ряді опублікованих робіт, виходячи з факту використання товарно-грошових відносин, були запропоновані способи економічної оцінки, ідентичні тим, що застосовуються на сучасному етапі розвитку. Критерій ефективності визначався співвідношенням ефекту і капітальних витрат. За ефект пропонувалось використовувати величину випуску продукції, зниження собівартості і трудомісткості, прибуток та величину чистої продукції. У разі використання прибутку як ефекту на перший план висувався класичний показник товарного виробництва -- норма прибутку чи показник рентабельності капіталовкладень. Передбачалась і порівняльна оцінка у вигляді відношення ефекту до різниці капітальних витрат за варіантами .

Рекомендуючи застосовувати зазначені вище вартісні критерії, автори постійно підкреслювали, що існуюча господарська практика, спираючись на високі темпи розвитку основних галузей і принципи планомірності, робить необхідним використання різних (у т.ч. натуральних) показників окремо або їх систем. При цьому вони наголошували на досягненні «соціальної» чи «політичної» ефективності.

Інші автори обґрунтовано критикували такі пропозиції, особливо щодо застосування показників рентабельності (норми прибутку), оскільки це пояснювалось існуючим уявленням про роль товарно-грошових відносин і закону вартості при соціалізмі. Ідея правомірності існування товарно-грошових відносин, що органічно пов'язані з соціалістичним ладом, цими авторами відхилялась.

План як регулятор господарства протиставлявся регулюючому впливові механізму товарно-грошових відносин, які повинні були відійти найближчим часом у минуле. Через це деякі вчені, у т.ч. С.Г. Струмілін, Л. Літошенко, Г.Ф. Руденко, повністю відкидали можливість застосування показника рентабельності. Вони довели свою критичну позицію до крайності, заперечуючи правомірність застосування навіть терміну «ефективність капітальних вкладень» у суспільстві, побудованому на планово-соціалістичних засадах.

Подібні теорії відігравали роль керівних статутів при управлінні ефективністю капітальних вкладень.

Показники, що мають відношення до товарного виробництва і закону вартості, за цих умов були менш вагомими. Норма прибутку розглядалась ними як характерний для буржуазного суспільства показник, який з часом відімре.

К. Островітянов від «обмеження, витіснення і ліквідації» позапланової стихії переходить до твердження про необхідність використання в основному натуральних співвідношень.

Виданий від імені Комуністичної Академії підручник з економіки промисловості твердив: «жодного показника ефективності капітальних вкладень у різні галузі промисловості не існує і існувати не може».

Водночас процес, що проходив у народному господарстві по зміцненню госпрозрахунку, здавалося, не викликав жодних сумнівів щодо оцінки ефективності капітальних вкладень, оскільки у 1929 р.

Постановою ЦК ВКП(б) основним критерієм успіху роботи централізовано керованих підприємств була різниця між плановою і фактичною собівартістю.

В деяких проектних організаціях застосування порівняльної ефективності, що визначається співвідношенням змін поточних і капітальних витрат, при оцінці вкладання коштів у будівництво і нову техніку зберегло свої позиції.

Проте, оцінка була лише практичним інструментом:

(1)

(2)

?К₁+Е₁??К₂+Е₂ (3) де

T - термін окупності інвестицій

К₁, К₂ - капітальні вкладення за варіантами

Е₁, Е₂ - поточні річні витрати

? - встановленні для порівняння нормативна величина Коеф.а ефективності.

У 1959 р. було затверджено першу офіційну типову методику -- визначення економічної ефективності капітальних вкладень, яка підлягала обов'язковому застосуванню в усіх галузях народного господарства.

Початковою помилкою, що визначає статус рекомендованих розрахунків, була така:

«Типова методика виходить з того, що спрямування капітальних вкладень по галузях народного господарства з метою їх планомірного і пропорційного розвитку за умови переважного розвитку засобів виробництва здійснюється на підставі застосування балансового методу планування.

Водночас, вибір найбільш ефективних способів вирішення намічених завдань має здійснюватись з урахуванням економічної ефективності капітальних вкладень».

Методика містила Коеф. загальної (абсолютної) ефективності для оцінки капітальних вкладень у народне господарство. Цей показник у формалізованому вигляді визначався співвідношенням приросту чистого продукту до капітальних вкладень:

(4) де

Е_абс -- Коеф. загальної (абсолютної) ефективності;

?Ч -- приріст чистого продукту;

К -- капітальні вкладення, що призвели до приросту чистого продукту.

Далі у методиці відзначалось, що для оцінки вкладень у підприємство може бути використаний і показник рентабельності Ер:

(5) де

Ц -- річна продукція в оптових цінах (підприємства);

С -- річна продукція по собівартості;

К -- загальна сума капітальних вкладень (з урахуванням змін величини оборотних фондів).

При виборі кращого з існуючих варіантів для вирішення вже поставлених господарських завдань необхідно було визначити порівняльну економічну ефективність «проектованих і діючих підприємств, видів нової техніки і проектованих варіантів між собою» за формулами

(6) або (7) де

К₁, К2 -- капітальні вкладення за порівнюваними варіантами;

С₁, С₂ -- собівартість річної продукції;

Т -- термін окупності додаткових капітальних вкладень;

Е_п -- Коеф. порівняльної ефективності.

Вибір варіантів може також проводитися виходячи з мінімального значення

Кі+Тн Сі=мін (1.8) або Сі + Ен Кі= мін, (9) де

і -- номер варіанта;

Тн -- галузевий нормативний термін окупності;

Ен -- галузевий нормативний Коеф. ефективності.

Нормативні Коеф.и порівняльної ефективності диференціювались за галузями у межах:

0,15 ? Ен ? 0,3 (10)

3 роки?Тн?7 років (для окремих галузей Ен?0,1; Тн?10 років). (11)

Початковою величиною для встановлення суми коштів, виділених підприємству для преміювання робітників, за методикою брався ефект, що являє собою різницю зведених витрат

Е= (С1+ЕнК1) - (С2+ЕнК2), (12) де

(С₁+ЕнК1) -- зведені витрати базового варіанта, взятого для порівняння;

(С₂+Е_нК₂) -- зведені витрати нового оцінюваного варіанта.

У 1961 р. державним науково-технічним комітетом Ради Міністрів СРСР було затверджено «Методику визначення річного економічного ефекту, який одержано як результат впровадження нової техніки». Вона була подана як подальша конкретизація методики 1959 р. і була обов'язковою для застосування при визначенні розмірів премії працівникам підприємств промисловості, будівництва, транспорту та зв'язку, геологорозвідувальних, науково-дослідних, проектних та конструкторських організацій за виконання робіт по новій техніці.

Основні формули були такими:

Е= [( Сд + ЕнКд) - (Сп + ЕнКп)]] Ан (13) де

Е -- річний економічний ефект чи річна економія, крб.;

С_д, С_п -- собівартість на одиницю продукції відповідно до і після впровадження заходів з нової техніки, крб.;

К_д, К_п -- питомі капітальні витрати, тобто сума виробничих основних і оборотних фондів, крб. на одиницю річного випуску даної продукції відповідно до і після впровадження заходів з нової техніки;

А_н -- річний обсяг виробленої продукції чи робіт після початку впровадження заходів з нової техніки (приймається по держплану другого року впровадження заходів), натур. од.;

Е_н -- нормативний Коеф. порівняльної ефективності капітальних вкладень (величина, обернена нормативному терміну окупності).

При зміні якості продукції з відповідною зміною ціни до ефекту, визначеному за формулою (1.13), необхідно було додати ефект:

Ец =-(Цп + Цс) Ан (14) де

Е.. -- ефект через різницю у цінах;

Цп, Цс -- оптова ціна одиниці продукції після впровадження заходів (без податку з обороту) і по вихідному варіанту відповідно, крб.;

Ан -- річний випуск продукції після впровадження заходів, натур, од.

Для визначення економічної ефективності від прискореного введення в експлуатацію об'єктів, що будуються, пропонувалась формула

Е_пв = Е_нОВФ(Т_н - Т_ф), (15) де

Епв -- ефект від прискореного введення об'єкту в експлуатацію;

ОВФ -- вартість основних виробничих фондів, достроково введених в експлуатацію, крб.;

Т_н -- нормативний термін будівництва об'єкту, років;

Т_ф -- фактичний термін введення в експлуатацію об'єкту, років.

У 1980 р. було прийнято нову методику визначення економічного ефекту капітальних вкладень, зміст якої знову відповідав абсолютній оцінці і показникам чистої продукції.

Методика пропонувала використовувати такі абсолютні показники:

1) по народному господарству в цілому і його галузях, а також на рівні республік:

(14) де

?Д -- приріст національного доходу (чистої продукції);

К -- виробничі капітальні вкладення, що спричинили цей приріст;

Е_гп(н) -- норматив загальної (абсолютної) ефективності (змінюється від 0,05 до 0,25 за галузями);

2) по галузях промисловості, комплексних програмах капітального будівництва та при розв'язанні окремих техніко-економічних проблем

(15) де

?ЧП -- приріст чистої продукції;

Е_гп(н) - відповідний галузевий норматив загальної ефективності;

3) по галузях та окремих видах виробництв, міністерствах господарських об'єднаннях і підприємствах, по комплексних програмах розвитку матеріального виробництва

(16) де

?ЧП_(н) -- приріст нормативної чистої продукції;

Ег(н) -- відповідний галузевий норматив ефективності;

4) по госпрозрахункових підгалузях, об'єднаннях, підприємствах, особливо при обчисленні власних коштів і кредитів банку

(17) де

?П - приріст прибутку, спричинений капітальними вкладеннями;

Епід(н) -- нормативний Коеф. рентабельності;

5) по підприємствах, що будуються, по цехах та інших об'єктах і окремих заходах визначається також показник рентабельності

(18) де

Ц - річний випуск продукції за планом в оптових цінах підприємства без податку з обороту;

С -- собівартість продукції;

Епз(н) - відповідний норматив;

6) для планово-збиткових підприємств

 (19) де

С₁, С2 - собівартість продукції до і після здійснення капітальних вкладень відповідно;

Епз(н) - відповідний галузевий норматив.

Нині науково-технічний прогрес для розвинутих капіталістичних країн є невід'ємною ознакою діючого виробництва, його ефективного функціонування. Оновлення продукції і технологій іде так швидко, що нововведення стає основною умовою існування самого виробництва. Тому сучасна капіталістична практика і економічна наука, не бачать принципової різниці між аналізом ефективності діючого виробництва та коштів, що включені у нові засоби виробництва, прикладні наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки. Все це є одним загальним питанням, що зводиться в результаті до аналізу ефективності функціонування капіталу.

Проте невизначеність ринкової ситуації обумовила наявність великої кількості пропозицій щодо видів робочих формул.

Оскільки у вітчизняній літературі є досить суперечливі висновки щодо питань, які аналізуються, ми маємо на меті розглянути різні методики оцінки інвестиційного проекту і довести її ефективність для економіки України.

Методичні рекомендації, затверджені Президією АН СРСР і ДКНТ СРСР у 1988 р., були призначені для підприємств, переведених на повний господарський розрахунок і самофінансування.

Зазначалось, що вони є обов'язковими при системі державних замовлень і при обґрунтуванні цін на нову продукцію виробничо-технічного призначення. Вихідні принципи методичних рекомендацій «можуть застосовуватись при оцінці ефективності заходів, що передбачають проведення спільної науково-технічної і виробничої діяльності із зарубіжними країнами».

Зазначалося, що в усіх інших випадках вони також можуть бути використаними. До 1992 р. ці методичні рекомендації нічим не замінювались і ніким не скасовувались.

Основні формули методики:

Ет=З_т-З_т (20) де

(21)

З_т=Втв-Втз (22)

(23) де

Е_T -- економічний ефект заходу НТП за розрахунковий період;

Р_T -- вартісна оцінка результатів здійснення заходу НТП за розрахунковий період;

З_T. -- вартісна оцінка витрат на здійснення заходу НТП за розрахунковий період;

Р_T -- вартісна оцінка результатів в t-му році розрахункового періоду (ціна продукції);

t_n -- початковий рік розрахункового періоду;

t_k -- кінцевий рік розрахункового періоду;

?_t, -- Коеф. зведення;

B_TBB -- вартісні оцінка величини витрат за розрахунковий період;

В_TB -- вартісні витрати при виробництві продукції за розрахунковий період;

-- вартісна оцінка величини витрат усіх ресурсів у році / (включаючи видатки на отримання відповідних результатів);

В_тз -- витрати при застосуванні продукції (без урахування витрат на придбання самої продукції) за розрахунковий період;

В_t -- поточні витрати при виробництві (використанні) продукції у році, без урахування амортизаційних виплат на реновацію;

К_t -- одноразові витрати при виробництві (використанні) продукції в році t,

L_t -- залишкова вартість (ліквідне сальдо) основних фондів, що вибули в році t; у тих випадках, коли на кінець розрахункового періоду залишаються основні фонди, які можна використовувати ще декілька років, вони враховуються у залишковій вартості.

Коеф. ефективності одноразових витрат визначається через співвідношення:

(24) де

t_p - розрахунковий рік;

t - рік, витрати і результати якого зводяться до розрахункового року;

е - Коеф. ефективності одноразових витрат.

Для випадку, коли обсяги виробництва, показники якості, витрати і результати стабільні за роками розрахункового періоду, методика пропонує вести розрахунок економічного за формулою:

, (25) де

Z_T=B+(k_p+E_n)K (26)

(27) де

P_T-- незмінювана за роками розрахункового періоду вартісна оцінка результатів заходів НТП (прибутку), включаючи основні та вторинні результати;

Z_T -- незмінювані за роками розрахункового періоду витрати на реалізацію заходів НТП;

В -- річні поточні витрати при використанні продукції (без урахування амортизації на реновацію);

K_p -- норма рентабельності основних фондів при використанні продукції, що визначається з урахуванням фактора часу;

E_n -- норматив зведення витрат і результатів, який чисельно дорівнює нормативу ефективності капітальних вкладень (Е„=0,1);

К -- одноразові капітальні витрати при використанні продукції (у випадку їх розподілу за часом вони зводяться за фактором часу до розрахункового періоду);

t -- термін служби засобів і знарядь праці довгострокового користування (техніки).

У курсовій роботі дістали подальші дослідження теоретичних, методологічних та методичних аспектів управління інвестиційними процесами на різних рівнях господарювання. Дослідженні теоретичні та методологічні положення оцінки ризику і доходу, що впливають на ефективність інвестицій, а також відповідні методичні основи кількісного аналізу ризиків та методичні рекомендації щодо їх зниження і запобігання.

Розглянуті проблемам оцінки ризику і доходу, що впливають на ефективність інвестицій у підприємницькій діяльності. Розкрито теоретичні, методологічні положення та методи оцінки інвестиційних ризиків, а також рекомендації щодо їх зниження та запобігання.

1. Аналіз та оцінка ефективності фінансових інвестицій

Одним із найбільш відповідальних та визначальних етапів проектного циклу є проектний аналіз, який представляє собою сукупність методологічних заходів та прийомів, які використовуються для підготовки та обгрунтування проектних рішень. Тобто, перед тим як реалізувати будь-який інвестиційний проект, його вибирають, проектують, вираховують, а головне оцінюють його ефективність, і насамперед, на основі порівняння витрат ті проект та результатів від його впровадження в життя.

Проектний аналіз включає:

1. Технічний аналіз, тобто задачу визначити найбільш ефективні для даного проекту техніку та технологію.

2. Комерційний аналіз (маркетинговий), тобто аналіз ринку збуту продукції та послуг, які будуть здійснюватися після реалізації інвестиційного проекту.

3. Інституціональний аналіз, тобто оцінку організаційно-правового, адміністративного, політичного середовища, в якому буде здійснюватися реалізація проект ту та пристосування його до цього середовища, а також пристосування самої організаційної структури фірми до проекту.

4. Соціальний (соціально-культурний) аналіз, тобто дослідження впливу проекту на життя місцевих жителів.

5. Бюджетний аналіз, який враховує фінансові наслідки здійснення проекту і для державного або місцевого бюджету.

6. Аналіз навколишнього середовища, тобто виявлення та експертна оцінка збитків, які можуть бути нанесені цим проектом навколишньому середовищу та пропозиції способів пом'якшення або відвернення цього збитку.

7. Фінансовий та економічний аналіз, тобто порівняння витрат та користі від проекту. Економічний аналіз оцінює доходність з точки зору всього суспільства (країни), а фінансовий оцінює проект із позиції фірми та її кредиторів, якщо він кредитується.

Кожен із цих аналізів є важливим, проте фінансово-економічні аспекти інвестиційної діяльності в багатьох випадках мають вирішальне значення, бо визначають реальну ефективність вкладення коштів.

Ґрунтовно проводять фінансово-економічну експертизу інвестиційного проекту інвестори, які вкладають свої кошти в акціонерний капітал проекту та стають його співвласниками та кредитори, які дають гроші в борг і не стають співвласниками проекту. Їх турбує, в першу чергу, надійне та своєчасне повернення боргу з відсотками.

Процедура фінансово-економічної оцінки інвестором, або кредитором (банком) інвестиційного проекту може проводиться в такій послідовності:

1. Попередній розгляд та аналіз інвестиційного проекту.

Метою попереднього розгляду та фінансового аналізу проекту є визначення джерела фінансування з внесенням проекту до інформаційної бази даних інвестиційних проектів.

Замовник звертається до кредитора з пропозицією про розгляд можливості залучення інвестиції та пакетом документів (лист-заява, скорочений бізнес-план або ТЕО інвестиційного проекту, анкета замовника на отримання інвестиції).

Відділ експертизи інвестицій проводить попередні переговори з замовником з метою отримання додаткової інформації про фінансовий стан та діяльність підприємства. На підставі отриманих документів та проведених співбесід визначається відповідність зазначеного проекту вимогам інвестора та кредитора.

Основними критеріями оцінки діяльності замовника є:

* окупність проекту;

* фінансова та виробнича стабільність підприємства;

* платоспроможність підприємства.

Кредитор може виставляти і додаткові вимоги, зокрема:

* Напрямки використання інвестиційних коштів не можуть змінюватися без згоди інвестора та кредитора.

* Організаційно-правова форма підприємства-замовника не може бути змінена в процесі здійснення проекту без згоди всіх учасників.

* Інвестиційний проект повинен забезпечувати норму рентабельності на рівні вимог інвестора.

* Власний внесок підприємства-замовника в рамках інвестиційного проекту повинен складати не менше 30% від необхідної суми проекту.

* Проект не повинен мати ризиків, які пов'язані з хімічним чи радіаційним забрудненням навколишнього середовища, або інших суттєвих екологічних вад.

* Розмір інвестицій та розрахунки за ними оцінюються у доларах США або в іншій валюті, у тому числі і в національній валюті України, за домовленістю з банком і позичальником.

Розгляд та попередня оцінка наданого інвестиційного проекту проводиться кредитором у наступній послідовності:

1. Реєстрація поданого інвестиційного проекту та внесення до інформаційної бази даних інвестиційних проектів.

2. Проведення попереднього аналізу та оцінки представленого інвестиційного проекту.

3. Надання відповіді замовнику проекту щодо проведеного аналізу та оцінки поданого інвестиційного проекту.

За результатами попередньої оцінки інвестиційних проектів приймається одне з наступних рішень:

* Про проведення експертизи інвестиційного проекту, оцінки фінансового стану підприємства й визначення ризиків інвестування.

* Про передачу проектів до підрозділів, що здійснюють кредитування, у випадку відповідності проекту вимогам цих підрозділів. для опрацювання згідно з чинними нормативними документами кредитора;

* Про неможливість подальшої роботи над проектом на даний момент у зв'язку з незадовільним результатом попереднього аналізу інвестиційного проекту або відсутності інвестора, зацікавленого фінансувати проект на запропонованих умовах.

Інформація про такий проект заноситься до інформаційної бази даних інвестиційних проектів і може бути запропонована пізніше іншим зацікавленим інвесторам.

2. Поглиблений аналіз інвестиційного проекту.

Основним завданням проведення поглибленої експертизи інвестиційного проекту та оцінки фінансового стану замовника є визначення потенційної можливості реалізації проекту за рахунок коштів кредитора (банку) та спроможності позичальника раціонально розпорядитися залученими інвестиційними коштами з метою отриманого очікуваного результату.

Експертиза інвестиційного проекту здійснюється після надання позичальником повного пакету документів, в тому числі розширеного бізнес-плану, а також отримання відділом експертизи інвестицій додаткової інформації з незалежних джерел. Фахівець відділу експертизи інвестицій вивчає:

* ТЕО, технічний та технологічний стан обладнання та виробництва продукції.

* Поточні та річні фінансові звіти українських юридичних осіб, що планують брати участь у проекті, дані аудиторських перевірок, інформацію обслуговуючих банківських та податкових установ.

* Інформацію державних установ щодо наявності і змісту державних програм розвитку, державних замовлень, маркетингові дослідження та дослідження відносин із партнерами, постачальниками та замовниками, здійснює аналіз контрактів, для реалізації яких планується залучення інвестицій.

* Програми соціального та кадрового розвитку підприємств.

* Дослідження незалежних структур щодо комерційного та геніально-економічного середовища навколо сфери діяльності проекту.

Враховується інформація, яка дає можливість підтвердити юридичну правильність оформлення всіх майнових прав учасників проекту, повноважень уповноважених представників сторін, їх ділову репутацію, спроможність приймати рішення, здатність одержати прибуток, наявність власних коштів, інтересів та зобов'язань.

Поглиблена експертиза проекту за змістом та технологією розгляду отриманих матеріалів розподіляється на ряд завдань:

* Аналіз анкети замовника, що бере участь у проекті, на отримання інвестицій.

* Оцінка загальної відповідності проекту інвестиційним пріоритетам інвестора, державній програмі, існуючій ситуації в галузі, регіоні.

* Розгляд та вивчення супутніх документів, що надійшли в доповнення до бізнес плану щодо фінансової звітності, майнових прав, взаємозаліків та боргових зобов'язань.

* Аналіз фінансових прогнозів і припущень та їх відповідність очікуванням банку, держави, регіону, підприємства, менеджменту (визначається стратегічний баланс інтересів щодо очікувань фінансового результату проекту, розподілів прибутків, поділення ринків збуту, контролю над конкретним бізнесом, галуззю, регіоном).

* Аналіз можливостей досягнення підприємством-замовником відповідних очікуваних фінансових та соціально-економічних результатів.

* Оцінка бізнес-плану інвестиційного проекту, підприємства (порівнюється і перевіряється вся зовнішня та внутрішня інформація щодо підприємства та фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у проекті, їх відповідність до плану взаємодії у ході реалізації проекту).

* Замовлення та вивчення висновків незалежної експертизи.

* Виявлення головних змінних факторів і тенденцій нестабільності у проекті та оцінка ризиків.

* Оцінка платоспроможності замовника та розгляд схеми повернення коштів.

* Оцінка прогнозу фінансової стійкості проекту.

* Аналіз схеми інвестування та її оптимізація щодо ресурсів і термінів виконання проекту, пошук додаткових можливостей збільшення ефективності проекту (аналізуються можливості суттєвого переосмислення проекту в напрямку зміни підходів до додаткових ризиків та впровадження довгострокових стратегічних планів інвесторів, збільшення прибутків за рахунок дроблення або навпаки інтеграції проекту, здійснення пошуку додаткових джерел інвестування на особливих умов заохочення з боку держави, регіону, інше; надаються варіанти остаточних рішень щодо схем, розмірів, термінів і умов надання кредитування). На підставі експертизи визначається остаточна відповідність зазначеної о проекту вимогам інвестора та кредитора. За результатами експертизи інвестиційних проектів, кредитор, зацікавлений у цьому проекті, приймає одне з наступних рішень:

* Кредитування для проекту може бути надане.

* Кредитування може бути надане після виконання певних умов.

* Кредитування не може бути надане, але до розгляду питання можна згодом повернутися.

* Кредитування не може бути надане.

У випадку прийняття кредитором позитивного рішення про надання коштів, відділ експертизи інвестицій надсилає замовнику письмове повідомлення та погоджує графік оформленням відповідних документів.

В разі незадовільного результату експертизи інвестиційного проекту, замовник одержує від відділу експертизи інвестицій обґрунтовану програму дій на майбутнє.

Фінансові інвестиції -- це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) у майбутньому.

Фінансові інструменти поділяють на:

Ш фінансові активи, які включають у себе: грошові кошти, необмежені для використання, та їх, еквіваленти; дебіторську заборгованість, не призначену для перепродажу; фінансові інвестиції, що утримуються до погашення; фінансові активи, призначені для перепродажу; інші фінансові активи;

Ш фінансові зобов'язання -- включають фінансові зобов'язання, призначені для перепродажу та інші фінансові зобов'язання;

Ш інструменти власного капіталу -- це прості акції, частки та інші види власного капіталу;

Ш похідні фінансові інструменти -- ф'ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні цінні папери.

1.1 Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень

ліквідність доходність рентабельність інвестиція

При розробці оптимальних фінансових рішень у конкретних ситуаціях інвестор має вміти оцінювати майбутню вартість інвестованих грошових коштів.

Оцінка майбутньої вартості грошових вкладень, інвестованих на строк більше одного року (періоду) залежить від того який процент (простий чи складний) буде прийматися в розрахунках. При використанні простого відсотку інвестор буде одержувати доход (нарощувати капітал) тільки з суми початкових інвестицій протягом всього строку реалізації проекту. При використанні складного проценту, одержаний доход періодично додається до суми початкових інвестицій. У результаті чого відсоток нараховується також із накопиченої у попередніх періодах суми відсоткових платежів або будь-якого іншого виду доходу. Знаходження майбутньої вартості грошових коштів через n-період і при відомому значенні темпу їх приросту здійснюється за такою формулою:

FV_n = PV(1+r)ⁿ = PV*FVIF_r,n (1.1.1), де

FV_n-- сума грошових коштів, інвестованих у період 1=0;

r -- ставка відсотку, Коеф.;

n -- кількість періодів (років)

FVIF_r,n -- фактор майбутньої вартості грошових вкладень, Коеф..

Якщо нарахування відсотків здійснюється m раз у рік, то формула буде мати такий вигляд:

FVn = PV(1+r/m)^n*m (1.1.2.)

Процес, в якому при заданих значення PV та r необхідно знайти величину майбутньої вартості інвестованих коштів до кінця певного періоду часу (n) називається операцією нарощування.

У фінансових розрахунках часто виникає потреба в оцінці поточної вартості майбутніх грошових потоків (PV). Метою даної процедури є визначення цінностей майбутніх надходжень від реалізації того чи іншого проекту з позицій поточного моменту. Процес конвертування грошових коштів, що планується одержати у майбутніх періодах в їх, поточну вартість називається операцією дисконтування. Процентна ставка, що використовується у розрахунку PV називається дисконтною ставкою. А показник поточної вартості визначається за такою формулою:

PV = FV_n * 1/(1+r)ⁿ (1.1.3.) де

1/(1+r)ⁿ -- називається фактором (множником) поточної вартості (FVIF_r,n ).

Якщо нарахування відсотків планується здійснювати більше одного разу у період, то формула буде мати такий вигляд:

PV =FV_n *1/(1+r/m)ⁿ (1.1.4)

Крім номінальної ставки відсотку за депозит r у фінансових розрахунках використовується і ефективна ставка, або дійсна ставка відсотку. Ця ставка визначає той відносний доход, який одержує власник капіталу за рік у цілому. Іншими словами, це річна ставка доходності, яку одержує інвестор при m-раз нарахувань у році за ставкою відсотку г/m. Таким чином, ефективна ставка складних відсотків визначається за формулою:

EAR=(1+r/m)^m - 1= FVIF_r/m - 1 (1.1.5)

В інвестиційному аналізі виникає необхідність оцінити грошові потоки, які генеруються інвестиційним проектом у різні періоди часу. Одним із способів оцінки їх є представлення цих потоків у вигляді аннуітету, або фінансової ренти, який представляє собою рівні за величиною грошові потоки за кожний період протягом точно визначеного часу.

Узагальнюючими показниками ренти є нарощена (майбутня) сума ренти та сучасна (поточна, приведена) рента.

Нарощена сума -- це сума усіх членів потоку платежів з нарахуванням на них відсотків у кінці строку, тобто на дату останньої виплати. Цей показник показує яку величину буде представляти капітал, який вноситься через рівні проміжки часу протягом усього строку ренти з нарахованими відсотками.

Майбутня вартість звичайного аннуітету (FVA) протягом періоду n визначається за формулою:

FVAn= P*FVIF r, n-1=P* FVIFAr,n (1.1.6) де

P -- періодичні надходження рівні за величиною грошові потоки;

FVIFA_r,n -- фактор майбутньої вартості аннуітету, Коеф..

Показник, який характеризує майбутню вартість однієї грошової одиниці в кінці строку реалізації інвестиційного проекту (Коеф. нарощування ренти або Коеф. накопичення грошової одиниці за період) визначається за формулою:

FVIFA_r,n = (1+r)^n-t=[(1+r)ⁿ - 1) / r] (1.1.7)

Сучасна величина ренти (поточна вартість аннуітету) -- це сума усіх членів ренти, дисконтова них на момент приведення по вибраній дисконтній ставці.

PVA_n= P* FVIF_r,n-1=P FVIFA_r,n (1.1.8) де

PVA_n -- поточна вартість звичайного аннуітету з строком інвестування n періодів;

FVIF_r,n-1-- фактор поточної вартості аннуітету, Коеф., який визначається за формулою:

FVIF_r,n-1=(1+r)^n-1=[(1-(1+r)^-n/r] (1.1.9)

1.2 Методи оцінки акцій

Оціночна система показників доходності акцій

1. Дохід на акцію = Чистий прибуток - Дивіденди за привілейованими акціями / Загальну кількість звичайних акцій

2. Цінність акцій = Ринкова ціна акції / Дохід на акцію

3. Рентабельність акції = Дивіденди на одну акцію / Ринкова ціна акції

4. Дивідендний дохід = Дивіденди на одну акцію / Дохід на акцію

5. Коеф. котирування акції = Ринкова ціна акції / Облікова ціна акції

Оцінка акцій з постійними дивідендами:

(1.2.1) де

D -- річний дивіденд;

K -- ставка доходності акції.

Оцінка акцій з постійним приростом дивідендів (Модель Гордона):

(1.2.2) де

D1 -- сподівані дивіденди на акцію через рік 0,= 0^ (1+ ^):

g -- темп приросту дивідендів.

Оцінка акцій з непостійним приростом дивідендів:

(1.2.3) де

Dn -- сподіваний щорічний дивіденд на акцію.

Для аналізу ефективності вкладені, інвестора акцій можуть використовуватися види доходності: ставка дивіденду, поточна доходність акції для інвестора, поточна ринкова доходність, кінцева та сукупна доходність.

Ставка дивіденду (d_c):

(1.2.4) де

D -- величина річних дивідендів, що виплачуються, грн.;

N --номінальна ціна акції, грн.

На практиці ставка дивіденду використовується для оголошення річних дивідендів.

Поточна доходність акції для інвестора -- ренти (d_T):

(1.2.5) де

Р -- ціна придбання акції, грн.

Поточна ринкова доходність (d_T): співвідношенням величини дивідендів, що виплачуються, до поточної ринкової ціни акції:

(1.2.6) де

Р_о -- поточна ринкова ціна акції, грн.

Кінцева доходність акції (d_k):

(1.2.7) де

P -- величина дивідендів, виплачених в середньому за рік, грн.;

?P-- приріст або збиток капіталу інвестора, що дорівнює різниці між ціною продажу та ціною придбання акції, грн.;

n--кількість років, протягом яких інвестор володів акціями.

Узагальнюючим показником ефективності вкладень інвестора в покупку акцій є сукупна доходність (d_c):

 (1.2.8) де

D_i -- величина дивідендів, виплачених в i-тому році, грн.

Кінцева та сукупна доходності можуть використовуватися в тому випадку, якщо інвестор продав акцію або планує її продати за ціною, відомою йому.

У випадку, коли інвестор не бажає отримувати поточних доходів у вигляді дивідендів, він отримує доход від приросту курсової вартості акцій. Доходність (річна) буде визначатися:

(1.2.9) де

Р_і -- ціна покупки акції, у процентах до номіналу, або грн.;

Р_о -- ціна продажу акції, у процентах до номіналу, або грн.;

t -- кількість днів із дня покупки до продажу акцій.

1.3 Методи оцінки облігацій

Ринкова вартість відсоткової облігації (PV):

(1.3.1) де

D_o -- сума відсотків по облігації за кожен рік;

N_o -- номінальна вартість облігації;

г-- середня ставка доходності на ринку або дисконтна ставка;

n -- число періодів, які залишилися до погашення облігації.

Ринкова вартість безвідсоткової облігації:

(1.3.2) де

Для оцінки облігацій використовують такі види доходності:

Купонна доходність (d_k):

(1.3.3) де

D -- річний купонний доход, грн.;

N -- номінальна ціна облігації, грн.

Поточна доходність (d_p):

(1.3.4) де

PV_o -- ціна, за якою була придбана облігація інвестором, грн.

Кінцева доходність (d_k):

(1.3.5) де

?PV -- приріст або збиток капіталу, який дорівнює різниці між ціною реалізації (номіналом) та ціною купівлі облігації інвестором, грн.;

n -- кількість років обігу облігації.

Облігації з нульовим купоном доходність (d):

 (1.3.6) де

PV _o -- ціна покупки облігацій, у процентах до номіналу, або в грн.;

PV _i -- ціна продажу облігацій, у процентах до номіналу, або в грн.;

t -- кількість днів із дня покупки до продажу облігацій.

Розрахунок очікуваної прибутковості по облігаціям (R_o):

1.4 Методи оцінки векселів

Для оцінки ефективності фінансових операцій з векселями використовують такі розрахунки:

Сума процентів -- доход (І_в) нараховується на основі річної процентної ставки та періоду обігу:

(1.4.1) де

I_B -- вексельний доход, грн.;

i_B -- річний відсоток по векселю, Коеф.;

t -- число днів обігу векселя;

P_n -- номінал векселя, грн.

Дисконтний доход (I_d) -- різниця між номіналом векселя та дисконтною ціною (ціною придбання векселя):

I_d=P_n - P_pr (1.4.2) де

P_pr -- ціна придбання векселя.

Доходність векселя (І_D) за строк позики:

(1.4.3)

Доходність векселя за рік:

(1.4.4) де

t -- число днів обігу векселя.

При продажі фінансового векселя на ринку цінних паперів до закінчення строку боргового зобов'язання доход ділиться між продавцем та покупцем.

Доход, який одержить покупець (І _пок):

І_пок = (i_r *P_n*t_i )*365 (1.4.5) де

І_пок -- дохід покупця, грн.;

i_r -- ринкова ставка на момент угоди за борговими зобов'язаннями такої строковості, яка залишилася до погашення векселя, грн.;

P_n -- номінальна ціна векселя, грн.;

t_i -- число днів до погашення векселя.

З однієї сторони, доход покупця не повинен бути менше тої суми, що він отримав би при ринковій ставці за борговими зобов'язаннями такої строковості, яка залишилася до погашення векселя.

З іншої - його реальний прибуток визначається як різниця ціни погашення (номіналу) та ціна покупки (Р_r):

P_r=P_n - (i_r*P_n*t_i )*365; (1.4.6)

Доход продавця -- першого векселедержателя -- визначається як різниця між ринковою ціною векселя та ціною його розміщення:

Ipr= Рr -- Рpr ; (1.4.7)

Доход покупця -- другого векселедержателя -- визначається як різниця між номінальною ціною векселя та його ринковою ціною за формулою:

Iпот=Pn - Pr ; (1.4.8)

Загальний доход по векселю (І_B) визначається як сума доходу продавця (I_pr) та покупця (І_пок).

В банківській практиці при врахуванні простих векселів використовуються такі розрахунки: сума, яку банк віднімає з вексельної суми як премію за дострокове погашення кредиту, називається дисконтом (D). Величина дисконту визначається як різниця вексельної суми та її приведеної величини на момент врахування векселя комерційним. Приведена величина вартості векселя залежить від строку, який залишився до дати погашення боргового зобов'язання, та визначається шляхом комерційного обліку на основі облікової ставки, визначеної самим банком.

Визначення приведеної величини вексельної суми:

; (1.4.9) де

P -- приведена величина вексельної суми на момент врахування банком, грн.;

S -- вексельна сума, грн.

г -- облікова ставка банку, Коеф.;

t -- число днів від дати врахування до дати погашення векселя.

Дисконт на користь банку:

або ; (1.4.10)

Аналогічні розрахунки проводяться з переказним векселем.

2. Оцінка реальних інвестицій

Реальні інвестиції -- це вкладення в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів. До них відносять інвестиції:

1) в основні активи на:

· придбання (або виготовлення) нового обладнання, в тому числі витрати на їх доставку, монтаж та введення в експлуатацію;

· модернізацію діючого обладнання;

· будівництво та реконструкцію будівель та споруд тощо.

2) в нематеріальні активи, які пов'язані, перш за все, із придбанням нової технології (патенту, ліцензії) та торгової марки.

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення:

· нових та додаткових запасів основних та допоміжних матеріалів;

· нових та додаткових запасів готової продукції;

· збільшення рахунків дебіторів.

На практиці існує багато методів визначення вартості об'єкту нерухомості:

Метод доходного підходу.

При використанні цього методу для оцінки нерухомості інвестори виділяють декілька рівнів доходів та витрат. Джерелом інформації для цього служить бухгалтерський звіт про доходи та витрати.

Перший рівень - це потенційний валовим доход від здачі об'єкту нерухомості в оренду на цілий рік або доход, одержаний ви використання нерухомості будь-яким іншим способом.

Другий рівень - це дійсний селективний валовий доход, який визначається шляхом віднімання з потенційної о валового доходу втрат від недовантажених приміщень, неповного одержання орендної плати та інших утрат.

Третій рівень -- це чистий операційний доход це величина, яка характеризує реально одержаний доход за мінусом поточних операційних витрат, без урахування фінансових витрат (витрат з обслуговування боргу).

Четвертий рівень -- це грошові кошти, які надійний до виплати податків.

Визначивши величину доходів за попередні періоди, визначається тенденція їх розвитку в майбутньому і а вираховується їх прогнозне значення. Саме прогнозні значення доходів служать основою для оцінки об'єктів нерухомості при бажанні інвестора вкладати туди кошти.

В рамках доходного підходу може використовуватися ряд методів на яких ми зупинимося більш детально.

Метод валової ренти

Оцінка нерухомості з використанням методу валової ренти базується на тому, що існує пряма залежність між ціною продажу та доходом від здачі нерухомості в оренду.

Інструментом цього методу є мультиплікатор валових рентних платежів (GRM-- gross rent multiplier), який визначається як відношення ціни покупки (продажу) до рентною доходу. В якості рентного доходу може використовуватися або потенцій валовий доход, або дійсний валовий доход.

Даний метод оцінки нерухомості часто використовується при її покупці. Разом із тим необхідно вказати, що він є надто наближеним, так як не враховує різниці в операційних витратах різних об'єктів нерухомості, а також особливостей їх фінансування, ціни можливої перепродажі, розмірів і часу одержання майбутніх доходів.

Для розрахунку вартості об'єкта нерухомості можна використовували не тільки валову ставку доходу, а й загальну ставку доходу ( overall гаtе of return -- ОАR), яка визначається як співвідношення чистого операційного доходу до ціни продажу. Такий спосіб розрахунку мас перевагу перед попереднім, бо тут враховуються операційні витрати.

Метод прямої капіталізації

У термінах оцінки нерухомості капіталізацію слід розуміти як визначення величини поточної вартості майбутнього потоку доходів та вигод, одержаних у результаті володіння об'єктами нерухомості.

Капіталізований потік доходів, тобто поточна вартість цього потоку, є оцінкою вартості об'єкта нерухомості. Використання метода капіталізації передбачає поділ доходу за один рік або середньорічного доходу за період, на Коеф. капіталізації.

В рамках доходного підходу вартість нерухомості:

(2.1.1) де

V-- вартість нерухомості;

N0І-- чистий операційний доход;

К-- Коеф. капіталізації.

Формула (4.7) є основою в оцінці нерухомості методом капіталізації.

Одним із найважчих питань у процесі оцінки доходності нерухомості є розрахунок Коеф.а капіталізації.

Інвестуючи капітал у доходну нерухомість, інвестор бажає отримати доход не тільки на вкладений капітал, а й повністю відшкодувати сам капітал. Відшкодування інвестованої о капіталу можливе або шляхом перепродажу об'єкту нерухомості, або шляхом одержання доходу, величина якого забезпечує одержання не тільки процентного доходу на капітал, а й поступове його відшкодування за певний період часу.

Показником, який характеризує цей процес, є Коеф.а капіталізації.

Коеф. капіталізації складається з двох частин. Одна його частина відображає дохід на інвестований капітал, тобто винагороду власнику капіталу за цінність грошей з урахуванням часового фактору й ряду інших факторів, пов'язаних з даним інвестиційним проектом. Іншими словами, це процент, який виплачується за використання грошових коштів. Його також називають віддачею. Друга частина Коеф.у капіталізації виражає суму, яка йде на відшкодування початкового інвестованої о капіталу.

Для розрахунку Коеф.а капіталізації використовують таку формулу:

К=М*і₂ +(1-М)*і₁ (2.1.2) де

К -- Коеф. капіталізації;

М-- відношення величини кредиту до вартості нерухомості;

і₁-- відношення величини грошових надходжень до виплати податків до суми вкладених коштів (ставка капіталізації на власний капітал);

і₂ -- відношення щорічних виплат з обслуговування боргу до основної суми іпотечної позики.

Поряд із приведеним методом для визначення величини Коеф.а капіталізації (процентної ставки) використовується також метод кумулятивної побудови. Він передбачає побудову відсоткової ставки як результату додавання кількох величин. За основу приймається так звана без ризикова ставка, тобто ставка, яка показує доходність на найбільш надійні цінні папери. Як правило, це державні цінні папери. До такої безризикової ставки додаються поправки на ризик, пов'язаний з особливостями виду нерухомості, що оцінюється. До цих поправок відносять: ризик за об'єктами, які здано в оренду малонадійним орендаторам; ризик ті недостатню ліквідність активів, що оцінюються; ризик, який частково страхує від політичної нестабільності, тощо. Усі поправки враховуються у відсотках. Сума безризикової ставки та внесених поправок є відсотковою ставкою, за якою визначається Коеф. капіталізації. Базою для внесення поправок є не лише загальновизнані дані, а й суб'єктивна думка експерта-оцінювача.

Метод відшкодування інвестованого капіталу

Інвестор, розміщуючи свій капітал у той чи інший інвестиційний проект, передбачає, перш за все, відшкодування вкладеного капіталу та одержання прибутку. Існує три способи відшкодування інвестованого капіталу:

· прямолінійне відшкодування капіталу;

· повернення капіталу по фонду відшкодування за ставкою доходу на інвестиції;

· повернення капіталу по фонду відшкодування за без ризиковою процентною ставкою.

Прямолінійне повернення капіталу (метод Ринга) передбачає, що відшкодування основної суми інвестованого капіталу здійснюється рівними частинами. В цьому випадку розміри платежів по основній сумі інвестицій становитимуть:

D/n=R₁=R₂=...=R_k=R_n. (2.2.3)