Розвиток малих підприємств в умовах перехідної економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Зміст

Вступ

1. Малі фірми: суть, система організації та принципи діяльності

1.1 Малі підприємства: поняття й функції

1.2 Види малих підприємств

1.3 Роль малих підприємств для розвитку країни

2. Малі фірми в системі господарювання ринково-розвинутих країн

2.1 Місце малих підприємств у економіці різних країн світу

2.2 Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні

2.3. Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

3. Шляхи удосконалення діяльності та перспективи розвитку малих фірм

3.1 Шляхи забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні

3.2 Удосконалення форм державної та регіональної підтримки малих підприємств в Україні

3.3 Використання зарубіжного досвіду розвитку малого підприємництва

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Актуальність теми курсової роботи “Малі фірми в системі господарювання ринково розвинутих країн” обумовлена тією роллю, що грає малий бізнес у всіх економічно розвинених країнах. Україна не є в цьому змісті виключенням, тому що розвиток малого бізнесу допоможе їй вирішити деякі питання, пов'язані з виходом економіки із кризи. Малий бізнес в економіці України може виконувати різні функції, тому державним органам керування необхідно взяти на себе всі питання, пов'язані з регулюванням діяльності малого бізнесу. Значення вивчення проблем розвитку малого підприємства підсилюється тим, що малому бізнесу менш за все пощастило у відношенні державної та іншої підтримки. Недооцінка малого підприємства, ігнорування його економічних і соціальних можливостей можуть бути кваліфіковані як великий, стратегічний прорахунок, який може призвести до багатьох народногосподарських негативів. Без підтримки держави і без власної внутрішньогруппової взаємодії малий бізнес не завжди може протистояти у конкурентній боротьбі великому капіталу, відстоювати свої економічні, політичні і соціальні інтереси. Потенціал малих підприємств залишається нереалізований. Існують серйозні економічні та адміністративні бар'єри для виходу нових підприємств на ринок і розвитку їх дальності. Все більша кількість малих підприємств змушені прибувати в «тіні» завдяки нестійкому законодавству. Положення, що склалося, відкриває безмежні можливості для корупції, найбільш масовою жертвою якою на місцевому рівні є представник малого бізнесу. Мале підприємство не має будь - яких істотних переваг в кредитно - фінансовій системі, в митному захисті, відчуває значні перешкоди в розвитку бізнесу, діє в неймовірно складних умовах для існування.

Актуальність даної теми визначається не лише через існування різних думок щодо недоліків, труднощів, механізмів та перспектив розвитку малого підприємництва в Україні, але й через ряд новітніх реалій в економіці країни в цілому, особливості інтеграційних та інвестиційних процесів.

Метою даної роботи є узагальнення теоретичних викладок щодо розвитку малих підприємств в умовах перехідної економіки та визначення їх місця в економіці країни.

Основними завданнями, які випливають з мети роботи, є:

– уточнення суті економічної категорії „мале підприємство”;

– аналіз факторів формування та розвитку малих підприємств в перехідний період;

– вивчення досвіду розвитку малих підприємств в країнах з розвинутою ринковою економікою;

– аналіз функціонування малих підприємств у країнах з ринковою економікою

– аналіз проблем функціонування малих підприємств;

– визначення шляхів забезпечення позитивного розвитку та форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

– Предметом дослідження є механізми формування, функціонування та розвитку малих підприємств у країнах з ринковою економікою.

Методологічною основою роботи є системний підхід до вивчення процесів формування, функціонування та розвитку малих підприємств. Основними використовуваними методами є: статистичний, аналізу, порівняння, узагальнення. Інформаційну базу даної курсової роботи становлять підручники, статистичні джерела Держкомстату України, публікації в пресі, журнали.

1. Малі фірми: суть, система організації та принципи діяльності

1.1 Малі підприємства: поняття й функції

Суть малого підприємства завжди була предметом суперечок у розвинутих країнах. Використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

Мала фірма - це фірма, якою керує власник і яка не має складної організації управління.

Мала фірма - це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і яка має незначну частку свого товару на ринку.

Мале підприємство - це фірма, якою керує незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

Мале підприємство - це невелике виробництво.

Мале підприємство - це підприємство з невеликою кількістю штатних працівників [7, с.10]. мале підприємництво

Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні та якісні критерії. До якісних критеріїв відносять: висока організаційно-функціональна гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі без цехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми. Європейський Союз запропонував наступні критерії: кількість персоналу не перевищує 500 чол., вартість фондів підприємства не перевищує 75 млн. ЕКЮ, велика фірма володіє не більше, ніж третиною його капіталу.

З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище [1, с.31]..

Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20-60 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвитку конкуренції, структурній перебудові економіки, формуванню нового соціального прошарку підприємців - власників, які є соціальною базою ринкових перетворень. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Малих підприємств в Україні ще небагато. За експертними оцінками, в них працює близько 2 млн. чол., або 10 відсотків всього зайнятого населення. Частка прибутку, одержаного малими підприємствами, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 відсотків.

Триває процес розвитку селянських (фермерських) господарств, яких на початок жовтня 1998 р. налічувалося майже 36 тис. У їхньому користуванні знаходилося 1 млн. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 0,9 млн. га ріллі.

Для того щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України, з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинених країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

1.2 Види малих підприємств

В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки вибирає підприємство на ринку, в економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

Комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв'язків, системи субпідряду. З їх допомогою великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

Патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

Експлеренти - це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

Малі підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони мають самостійність в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов'язань [4, с.18-19].

Наказом Держкомстату України № 399 від 01.12.98р. для виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 760-р від 21.09.98р. затверджено критерії визначення „статистично малого підприємства”. До цієї категорії належать суб'єкти, у яких середньооблікова чисельність працівників, включаючи сумісників та працюючих по договорах цивільно-правового характеру, не перевищує:

50 осіб - у промисловості (крім харчової - до 40 та поліграфічної - до 20) та сільському господарстві;

40 осіб - у будівництві (крім проектних і проектно-вишукувальних організацій - до 20, підприємств, що здійснюють капітальний ремонт споруд виробничого призначення - до 25чол.);

30 осіб - у житловому господарстві (у тому числі готелі - до 10 чол.);

20 осіб - у транспорті, зв'язку, заготівлях, інших сферах матеріального виробництва, науці;

15 осіб - у торгівлі, постачанні і збуті;

10 осіб - у всіх інших галузях економіки.

Суб'єктами малого підприємництва є: фізичні особи, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності; юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 осіб та обсяг річного валового доходу не перевищує 1 млн. грн.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі тих, що працюють за договорами та за сумісництвом, а також працівників представництв, філій, відділень та інших відокремлених підрозділів [5, с.29-30].

1.3 Роль малих підприємств для розвитку країни

Світова практика переконливо свідчить, що навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою малий бізнес впливає істотний чином на розвиток народного господарства. По - перше, як вже відмічалося, він забезпечує необхідну мобільність в умовах ринку, створює глибоку спеціалізацію і кооперацію, без яких не мислима його висока ефективність. По друге - він здатний не тільки швидко заповнювати ніші, що утворюються в споживчий сфері, але і порівняно швидко окупатися. По - третє - створювати атмосферу конкуренції, по четверте - він створює те середовище і дух підприємництва, без яких ринкова економіка не можлива. По чисельності працюючих, по обсягу і товарів, що реалізуються, що виробляються, що виконуються робіт суб'єкти малого підприємництва в окремих країнах грають ведучу роль. Суб'єкти малого підприємництва, як суб'єкти ринкової економіки мають як переваги, так і недоліки. Зарубіжний і вітчизняний досвід розвитку малого бізнесу, вказує на наступні його переваги: більш швидка адаптація до місцевих умов господарювання, велика незалежність дій суб'єктів малого бізнесу; гнучкість в прийнятті і виконанні рішень, що приймаються; відносно невисокі витрати, особливо витрати на управління; невелика можливість для індивідуума реалізувати свої ідеї, виявити свої здібності; більш низька потреба в капіталі і інші. Власники малих підприємств більш схильні до заощаджень і інвестування, у них завжди високий рівень бажання в досягненні успіху, що позитивно загалом позначається на діяльності підприємства. Суб'єкти малого бізнесу краще знають рівень попиту на місцевих (локальних) ринках, вони дають кошт для існування більшої кількості людей, ніж великі підприємства, тим самим сприяють підготовці професійних працівників. Малі підприємства в порівнянні з великими к в окремих країнах займають домінуюче положення як по числу, так і по питомій вазі у виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг. У той же час суб'єктами малого бізнесу властиві і певні недоліки, серед яких потрібно виділити самі істотні; більш високий рівень ризику, тому висока міра нестійкості положення на ринку; залежність від великих компаній, недоліки в управлінні справою, слаба компетентність керівників, підвищена чутливість до змін умов господарювання, труднощі в залученні додаткових фінансових коштів і отримання кредитів і інші. Звичайно недоліки і невдачі суб'єктів малого бізнесу пов'язані як з внутрішніми, так із зовнішніми причинами, а також з умовами формування. Як показує досвід, головними причинами невдач діяльності малих підприємств частіше за все називають:

- компетентність;

- незбалансований досвід (наприклад , досвідчений інженер, але не досвідчений комерсант);

- недостача досвіду в комерції, фінансах, постачанні, виробництві, умінні заводити і підтримувати ділові зв'язки, контакти.

Іншими причинами банкрутств малих фірм є:

- занедбаність бізнесу;

- погане здоров є або шкідливі звички;

- катастрофи, пожежі, крадіжка і т.д.

Практика діяльності малих підприємств американських фірм свідчить про те, що наявності одного підприємницького досвіду і хватка недостатньо. У сучасному малому бізнесі надто необхідні спеціальні знання. Звичайно новий бізнес починає або комерсант, майже нічого не знаючий про виробництво, або інженер, який нічого не знає про комерцію. Нерідко власник малої фірми має дуже мало досвіду в управління особливими структурами бізнесу. Шанси фірми на успіх підвищуються по мірі Ії дороблення. Фірми довго існуючи при одному власникові, приносять більш високий прибуток, ніж фірми, які часто міняють власників. На невдачах малого бізнесу позначається невисока кваліфікація підприємців . Підприємці, ті що вже нагромадили досвід ведення подів в маленьких фірмах, як правило, більш удачливі. Якщо в управління фірми бере участь не одна людина, а підприємницька команда складається із двох, трьох, або чотирьох облич, шанси на виживання вище, оскільки прийняття рішення більш професійне. На тривалість функціонування фірми впливають і розміри фінансування на першому етапі. Чим більше первинний капітал, вкладений в фірму, тим більше можливостей Ії збереження в кризові періоди. У цей час навіть в країнах з розвиненою ринковою економікою відбувається посилення ролі малих підприємств, хоч їх стійкість відносно низька. При зростанні чисельності малих підприємств, розвинений інфраструктурі і державній підтримці малий бізнес є важливим чинником рішення економічних і соціальних задач. Як правило, розвиток малого бізнесу є умовою розв'язання наступних проблем:

- формування конкретних ринкових відносин, які сприяють кращому задоволенню потреб населення і суспільства;

- підвищення якості товарів, робіт, послуг (прагнучи до задоволення запитів споживачів, малий бізнес сприяє підвищенню якості товарів, робіт, послуг і культури обслуговування);

- наближення виробництва товарів та послуг до конкретних споживачів;

- сприяння перебудови економіки (малий бізнес додає економіці гнучкість, мобільність);

- залучення особистих коштів населення на розвиток виробництва (партнери в малих підприємствах вкладають свої капітали в справу з більшою зацікавленістю, ніж у великих);

- створення додаткових робочих місць, скорочення рівня безробіття;

- сприяння розкриттю таланту людей, розкриттю різних видів ремесел;

- формування соціального шару власників, підприємців;

- Активізація науково - технічного прогресу;

- Освоєння і використання місцевих джерел сировини і відходів великих виробництв;

- Звільнення держави від збиткових підприємств за рахунок їх оренди і викупу.

Дрібні і середні підприємства мають помітну роль в зайнятості, виробництві окремих товарів, дослідницьких і науково - виробничих розробках. Незважаючи на те, що велика частка наукового потенціалу зосереджена на великих компаніях, мали та середні фірми по широкому колу продукціє частіше починають комерціалізацію нових товарів. Дослідження 500 значних технологічних нововведень і винаходів, зареєстрованих протягом останнього двадцятиріччя в Німеччині і США, виявило важливу роль невеликих фірм навіть у втіленні в життя істотних технологічних нововведень. Успіх малого бізнесу в цій області можна пояснити наступними причинами. Поглиблення спеціалізації в наукових розробках привело до того, що в багатьох випадках невеликі фірми йдуть по більш простому або ризикованому шляху, працюють в неперспективних галузях. Дрібні фірми також охоче беруться за освоєння оригінальних нововведень, оскільки при випуску принципово нового вибору знижується значення великих лабораторій з напрямами досліджень, що устоялися. До того ж, малі фірми прагнуть як можна швидше налагодити масове виробництво. Тим самим, значення розробок, що поводяться дрібними підприємствами досить важливо, передусім, з очки зору розширення ринку товарів, що пропонуються і послуг, що в свою чергу активно стимулює процес виробництва з метою найбільш швидкого задоволення (знову народженого) попиту, що мотивується розробками, що проводяться фірмами малого і середнього підприємництва.

Відношення нововведень до витрат на наукові дослідження і розробки малих підприємств в 3-4 рази вище, ніж у великих. Якщо прослідити шлях винаходу, використаного великими монополіями, то нерідко воно виявляється результатом роботи окремих вчених або дрібних фірм. Однак подальше впровадження здійснюється компаніями, що володіють необхідними для того фінансовими і матеріальними ресурсами. Узагальнюючи все вищесказане, хотілося б звернути увагу на те, що дрібне підприємство впливає на структуру ринку і розширення ринкових відносин передусім внаслідок зміни кількості суб'єктів ринку, підвищення кваліфікації і міри придавленості все більш і більш широких верств населення до системи підприємства і ділового адміністрування. Розвиток спеціалізації і кооперації залучає дрібних і середніх підприємців в сферу великих об'єднань. Фактично вони втрачають свою незалежність і перетворюються в окремі частки більш великих монополій, хоч офіційна статистика враховує їх як самостійні одиниці. Великі підприємства приваблюють вузькоспеціалізовані дрібні фірми, що виробляють для них окремі деталі і вузли. Навколо монополій, особливо в галузях машинобудування, електронної промисловості, групуються звичайно до декілька десятків тисяч дрібних підприємств, які користуються фінансовою і технічною допомогою монополій. Для господарів монополістичних об'єднань також дрібні субпідрядники зручні і вигідні: вони постачають свою продукцію по досить низьким цінам. Їх виробничі, соціальні і інші проблеми мало турбують керівників монополій. У періоді несприятливої кон'юнктури і інших ускладнень, монополії (господарі) рвуть зв'язки зі своїми дрібними постачальниками, кидаючи їх на призволяще. У останнє десятиріччя в багатьох країнах посилилася тенденція до об'єднання дрібних підприємств на основі спеціалізації і кооперації виробництва, у великі галузеві структури, які зараз виробляють великі обсяги різноманітної продукції, в тому числі високого технічного і технологічного рівня, і досить успішно конкурують на ринках з великими компаніями і монополіями.

Важливість малих підприємств ще в тому, що ввівши запеклу конкурентну боротьбу за виживання, вони вимушені постійно розвіватися і пристосуватися до поточних умов ринку, адже щоб існувати треба отримувати кошти для існування, а значить бути кращими за інших, щоб прибуток діставався саме ім.. Масовий випуск промислових виробів тривалого споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів і великими підприємствами викликає потребу у відповідних промислових послугах по ремонту і обслуговуванню, які часто здійснюють дрібні підприємства, оскільки монополії через свої величини вимушені затрачувати багато зусиль в цьому напрямі або створювати розгалужену мережу маленьких філіалів, що саме по собі заняття, що дорого коштує, що служить в основному для підтримки престижу великої фірми. Діяльність малих підприємств в менш розвинених районах західноєвропейських країн - це основа всього їх соціального та економічного життя і вирішальна передумова їх подальшого господарського розвитку.

У той же час на дрібних підприємствах відмічається найбільш висока ефективність праці, мали фірми з меншими витратами задовольняють потреби в дефіцитних видах товарів і послуг на основні розробки місцевих джерел (сировина)і забезпечує при цьому велику зайнятість, Вони збільшують розміри надходжень до муніципальних бюджетів, стимулюють НТП, виконують інші можливі для господарства функції. Політичний вплив малого бізнесу в різних країнах досить великий, оскільки соціальна група підприємців давно стала основою середнього класу, що сформувався, найбільш представницького по своїй чисельності і що є виразником політичних переваг значної частини населення. Істотна роль малих підприємств в економічному житті країн з ринковою системою господарювання визначається тим, що в цьому секторі економіки діє переважна більшість підприємств, зосереджена велика частина економічно - активного населення і проводиться приблизно половина валового внутрішнього продукту.

В умовах перехідної економіки України, що знаходиться на початковому етапі розвитку ринкових відносин, саме створення і енергійний розвиток сектора малого підприємства повинно стати основою соціальної реструктуризації суспільства, що забезпечує підготовку населення і перехід всього господарства країни в мир ринкової економіки.

2. Малі фірми в системі господарювання ринково-розвинутих країн

2.1 Місце малих підприємств у економіці різних країн світу

Аналіз зарубіжного досвіду дозволяє по-новому подивитись на розвиток економіки в 80-90 роках і уявити процес незвичайного росту малого підприємництва, використати позитивні аспекти цього досвіду.

В кінці 80-х років у всіх індустріально розвинених країнах частка малого підприємництва за кількістю є значною. Так, в США, Японії, Франції до малих відносилось 99% з числа всіх підприємств.

За статистичними даними в США нараховується 13 млн. малих підприємств, в Англії - 2,37 млн., в Японії - 6,5 млн. Показник щорічного приросту нових малих підприємств за останнє десятиліття складав: у Великобританії 1,1%, у Франції - 1,5%, В США - 8%.

Нині у багатьох країнах з розвинутою економікою в малому бізнесі зайнято від 5 до 15% населення. У США в малому бізнесі працює 63% зайнятих у приватному секторі і на нього припадає 47% загального обсягу продажу товарів у країні, а також 50% валового внутрішнього продукту.

Частка МП за обсягами продукції в США в окремих галузях господарства відображена в таблиці1.2.1

Революцією в галузі малого бізнесу стала концепція франчайзингу. У США лише протягом кількох десятиліть обсяг продажу франчайзингових компаній склав 40% від загального обсягу роздрібної торгівлі, загальний валовий продаж перевищив 800 млн. доларів. Основною причиною такого успіху є структура франчайзингу, яка поєднує в собі ефект масштабу із можливістю надання персоніфікованих послуг.

Кінець 80-х років став бумом малого підприємництва у Великобританії. У 1987 році було зареєстровано 42 тис. МП, в 1990 році - 87 тис., в 1993 році - 409 тис., в 1997 - 2,37 млн. Орієнтовна зміна частки малого бізнесу в різних сферах економіки Великобританії за 1979-1989 роки відображена таблиці 2.2.

У Франції в 1998 році МП становили 94% від усієї чисельності. В них зайнято 33% працездатного населення, що, в значній мірі, вирішує проблему зайнятості. За галузевою ознакою МП найбільш поширені в сфері послуг, торгівлі, будівництві (80% зайнятих), в меншій мірі - в промисловості (54%), транспорті (28,6%).

Частка МП в економіці Японії за обсягами реалізованої продукції становить 58% в промисловості, вона складає 64% торгового обігу і 79% роздрібного товарообігу. В Японії функціонує більше 6,5 млн. МП, на яких зайнято 82% працюючих. Роль МП в економіці Японії відображена в таблиці 2.3 .

Найбільше МП з країн ЄС мають Італія, Англія, Німеччина, Франція, Іспанія. При середній кількості МП на 1000 жителів - 45 одиниць, Греція, Іспанія, Італія, Португалія мають 65 одиниць, Нідерланди, Данія, Франція - 30.

До кінця 70-х років вважалося, що більшість нових робочих місць створюється на великих підприємствах. Але дослідження виявили, що протягом 1969-1976р. у США, завдяки малим підприємствам з двадцятьма й менше працівниками, було створено 66% усіх нових робочих місць у країні. Отже, менші корпорації активніше шукають нових можливостей. Це підтверджується статистичними даними з інших розвинутих країн. Скажімо, в Італії в малому бізнесі працює 80% загальної кількості зайнятих, у Данії 92% виробничих підприємств є малими, на яких зайнято 43% трудових ресурсів. Порівняємо структуру підприємств в Європі та США (див. таблицю 2.4).

Як бачимо, на МП в ЄС зайнято більше населення, ніж у США, тобто в країнах ЄС мале підприємництво є важливішим щодо зайнятості, особливо у виробництві. Незалежно від критерію визначення МП, вони становлять в ЄС 95% усіх підприємств.

Зі статистичних даних можна зробити висновок, що найбільша питома вага МП на світовому рівні припадає на сільське господарство, торгівлю, сферу послуг, будівництво, промисловість (особливо легка та харчова). Останнім часом МП ефективно функціонують в сфері точного машинобудування, приладобудування, оптики, електроніки, електротехніки.

Кількісний ріст МП у промисловості обумовлюється, в основному, спеціалізацією та диференціацією суспільного виробництва, відмовою від крупномаштабного масового виробництва на користь дрібносерійного, індивідуального випуску товарів, що вимагає сучасний ринок.

Варто також зазначити, що такий розквіт малого підприємництва в економічно розвинених країнах вдалось досягти завдяки існування ефективної державної політики підтримки сприяння розвитку даної сфери.

2.2 Фактори, що визначають розвиток малого та середнього бізнесу в Україні

Малі підприємницькі структури є досить нестійкими. Статистичні дослідження, проведені в США та інших західних країнах, свідчать, що з 100 фірм, які розпочинають діяльність одночасно, у перший рік свого існування зазнають невдачі 20, в другий -- 17, на кінець третього року продовжують функціонувати близько половини фірм, а на кінець п'ятого -- тільки 33 %. Ще більш нестійкими є малі підприємства України.

На процес формування, розвитку та стабілізації роботи малих форм підприємництва впливає велика кількість різноманітних факторів, які доцільно класифікувати за сферою та характером впливу.

Табл. 2.5 Класифікація факторів за сферою та характером впливу

Ознака класифікації	Групи факторів
За сферою впливу	Зовнішні а) базові б) доповнюючи Внутрішні
За характером впливу	Соціально-психологічні Організаційно-правові Фінансово-економічні

Зовнішні фактори -- це компоненти середовища, в якому функціонує приватне підприємство, зокрема, малий бізнес. Вони поділяються на базові та доповнюючи. Основним базовим фактором є наявність законів, якими держава регулює діяльність малих форм підприємства. Доти, доки держава не дозволяла громадянам створювати кооперативи та малі підприємства, малий бізнес у нашій країні не міг легально функціонувати.

До інших базових факторів можна віднести наявність та доступність основних компонентів для організації підприємницької діяльності (кошти, приміщення, обладнання, сировина, матеріали тощо), співвідношення фіскальної та економічної функції податків, яке б давало змогу здійснювати розширене відтворення виробничого процесу; загальна економічна стабільність у державі тощо.

Доповнюючими факторами є: наявність державної підтримки малого бізнесу; інфраструктура, яка сприяє розвитку малих підприємств; процедура реєстрації підприємницьких структур тощо.

Внутрішні фактори охоплюють особисті та професійні здібності людей, які стають на шлях підприємницької діяльності. Це -- й рівень їх психологічної готовності, і рівень мотивації, і професійна підготовка та інші фактори.

Соціально-психологічні, організаційно-правові та фінансово-економічні фактори є взаємозалежними і характеризуються значним впливом один на одного.

В групу соціально-психологічних факторів об'єднані ті з них, що характеризують сприйняття підприємництва суспільством у цілому та окремими його громадянами, як тими, що прагнуть займатися малим бізнесом, так і тими, хто їх оточують. Ця група факторів має особливе значення в нашій державі, в якій протягом десятиліть насаджувався культ відчуження від власності, а словам “підприємець”, “бізнесмен” надалася негативний підтекст.

Політика держави щодо малого бізнесу проявляється, по-перше, у створенні законодавчої основи функціонування малих підприємств, і, по-друге, у формуванні громадської думки щодо цього важливого сектора економіки держави.

Серед організаційно-правових факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, одним з основних є наявність законодавчих актів, що регламентують правові засади малого бізнесу, тобто сукупність законів, нормативних та інструктивних документів, які визначають порядок створення підприємств, їх правові та організаційні форми, порядок організації виробництва, забезпечення його необхідними ресурсами, збут, систему оподаткування тощо.

Останньою групою факторів, які визначають розвиток малих форм підприємництва, не менш важливою, ніж дві попередні, є група фінансово-економічних факторів, яка поділяється на три підгрупи: економічні, фінансові та ресурсні фактори. На розвиток малого та середнього бізнесу в Україні значний вплив має система фінансування, кредитування, оподаткування та страхування, а також можливість залучання виробничих та фінансових ресурсів.

2.3 Проблеми розвитку та функціонування малих підприємств в Україні

Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки не відбулося.

Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

- відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;

- неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва йти в тіньову економіку;

- низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності;

- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку малого бізнесу;

- обмеженість або повна відсутність матеріальних фінансових ресурсі;

- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва;

- обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення;

- недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

У своїй діяльності мале вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди: макро- та мікроекономічні. До першої групи належать такі:

Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення. Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно. Понад 80% доходу підприємства вилучається у вигляді різноманітних податків та платежів. Сучасна податкова система не дає змоги підприємствам здійснювати інвестування, а також створює якнайсприятливіші умови для їх відходу у тіньовий сектор економіки. Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися через відсутність або недосконалість законів, які її регулюють.

Адміністративні бар'єри. Велика кількість законів, нормативних актів, інструкцій заплутує підприємців, вони змушені витрачати багато часу на вивчення змін до законодавства та втілення їх у свою діяльність. Підприємства піддаються частим і безпідставним перевіркам з боку різноманітних державних органів.

Обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку. В результаті масового зростання безробіття, збільшення заборгованості по зарплатах та пенсіях, інфляційних стрибків зменшуються доходи громадян. Малий бізнес втрачає головних споживачів своєї продукції.

Недостатня державна підтримка. На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки та захисту малого підприємництва. Діє слабкий механізм фінансування, має місце невідповідне інформаційне та консультаційне забезпечення, недосконала система підготовки та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності.

Низька інвестиційна активність. Нестабільність стримує підприємців від інвестування. Більшість малих підприємств не мають коштів для здійснення капіталовкладень, оскільки кредити є надто дорогими і короткостроковими, а більша частина прибутків спрямовується на сплату податків.

Нерозвиненість інфраструктури. Незважаючи на велику кількість об'єктів інфраструктури, їхня роль у розвитку малого бізнесу ще дуже незначна. Між різними організаціями підтримки малих підприємств та власне малих підприємств ще не налагоджено ефективної співпраці та обміну інформацією.

Нерозвиненість ринку фінансових джерел. Дорогі кредитні ресурси та обмеженість державних фінансових фондів значно лімітують можливості малих підприємств. Фірми змушені в основному покладатися на власні кошти та капітал приватних осіб.

Тіньова економіка. Малий бізнес все частіше ширше використовує практику роботи без оформлення договорів, а також намагається переводити свої операції у готівковий оборот з метою мінімізації оподаткування. Найчастіше малі підприємства є вимушеними учасниками тіньової економіки, яких туди „заганяють” податковий тиск, державна бюрократія, тощо.

Неефективна приватизація. Хоча малу приватизацію вже майже завершено, вона не дала значного поштовху розвиткові приватного підприємництва. Процес малої приватизації був підпорядкований багатьом обмеженням. В результаті, при нефункціонуючому вторинному ринку приватизаційних об'єктів багато підприємств перебувають в руках тих, хто неспроможний ними управляти, але не може їх продати.

Загальна криза економіки. На тенденції розвитку малого підприємництва безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Постійний спад ВВП призводить до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення України. Можливості малих підприємств на ринку значно обмежує висока питома вага бартеру в обороті.

Нерозвиненість ринку нерухомості. Малим підприємствам катастрофічно не вистачає офісних приміщень. Орендна плата є дуже високою, правила оренди заплутані, у багатьох випадках об'єкт не дозволяють приватизовувати разом з приміщенням.

Нерозвиненість лізингу та франчайзингу значно звужує діапазон фінансування бізнесу. Внаслідок дороговизни лізингових платежів малий бізнес в Україні не має можливості брати обладнання у лізинг. Тому потрібно створити умови для зародження та становлення лізингових компаній, а також заохочувати банки та інші фінансові установи до участі у лізингових відносинах.

Серед мікроекономічних факторів, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі: спосіб та час виникнення; форма власності; фінансові можливості підприємства; асортимент продукції, яку воно виготовляє, її якість та попит на неї; обрану стратегію діяльності підприємства, його організаційну структуру; кадрову політику; можливість доступу до комерційної інформації; навички керівника професійно управляти бізнесом; ступінь дотримання клієнтами умов контрактів та платіжної дисципліни.

Спеціалісти Міжнародної Фінансової Корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворених підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

Сьогодні процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

Ліцензування вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно б збільшився. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії.

Велика кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткування створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.

Українські та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

Економіка України має великий потенціал економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов'язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля [8, с. 78-83].

3. Шляхи удосконалення діяльності та перспективи розвитку малих фірм

3.1 Шляхи забезпечення розвитку малого підприємництва в Україні

Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може привести до згортання (в основному - через подальшу тінізацію) даного сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Тому виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу. Завдання полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного населення та виробництва до 25% ВВП.

Вирішення цього завдання має зосереджуватися на таких основних напрямах:

· створення відповідної нормативно-правової бази;

· впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств;

· внесення відповідних змін та доповнень до законів України „Про підприємництво”, „Про підприємства в Україні”, „Про власність” тощо;

· вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед: розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням; впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій; розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва; удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об'єднань малого підприємництва; формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно: внести зміни та доповнення до Закону України „Про систему оподаткування” та інші закони, в яких передбачити скорочення кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування суб'єктів малого підприємництва; передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць.

Необхідно:

· створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприємництва;

· розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;

· впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;

· забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов'язань;

· впровадити віднесений на собівартість витрат, пов'язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;

· ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за рахунок кредитування малих підприємств;

· впровадити механізм використання незв'язних іноземних кредитних ліній та гарантій для фінансування цільових програм;

· визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги;

· організувати інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед: відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб'єктів малого підприємництва; розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;

· створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;

· проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;

· організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес-центрів, інкубаторів та технопарків; запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.

Дані пропозиції перегукуються з рекомендаціями МФК, основні з яких: спростити процедури реєстрації нових підприємств; пояснити та обмежити процедури ліцензування; знизити рівень податків; обмежити кількість податків; обмежити та спростити урядові нормативні акти; перейти до загальних міжнародних засад бухгалтерського обліку.

Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише „об'єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід'ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом незворотності економічних процесів [3, с.91-93].

3.2 Удосконалення форм державної та регіональної підтримки малих підприємств

Системний підхід щодо державної політики підтримки малого бізнесу в Україні був започаткований у 1996-1997 роках, коли було конституційно закріплено основи підприємницької діяльності. Кабінет Міністрів України затвердив Концепцію державної політики розвитку малого підприємництва (Постанова Кабінету Міністрів України № 404 від 03.04.1996 р.), а також розроблену у відповідності з цією концепцією Програму розвитку малого підприємництва в Україні на 1997-1998 роки (Постанова Кабінету Міністрів України № 86 від 29.01.1997 р.).

Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики щодо сприяння цьому сектору економіки. Зокрема, йдеться про створення відповідної правової бази розвитку малого підприємництва, фінансово-кредитну та матеріально-технічну підтримку, науково-методичне, інформаційно-консультативне та кадрове забезпечення малого підприємництва.

Формування державної політики розвитку малого підприємництва, створення цілісної системи його державно-громадської підтримки - складний і тривалий процес, однак вже сьогодні можливо і необхідно закласти організаційно-правові та економічні засади відповідної державної політики.

Міністерством економіки, відповідно з положенням Концепції державної політики розвитку малого підприємництва, розроблена і затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 086 від 29 січня 1997 р. державна Програма розвитку малого підприємництва в Україні.

Головними завданнями Програми визначені:

· створення правових, економічних і організаційних умов для сталого розвитку малого підприємництва;

· цілеспрямоване формування системи державної і суспільної підтримки малого підприємництва;

· розвиток малих підприємств у виробничій, інноваційній та соціальних сферах, створення нових робочих місць, підтримка ділової та інвестиційної діяльності, розвиток конкуренції на ринку товарів та послуг;

· ініціювання фінансово-кредитних та інвестиційних механізмів, а також нових джерел фінансування підприємницької діяльності;

· формування розвинутої інфраструктури малого підприємництва на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

· створення широкого прошарку підприємців-власників;

· формування стимулів для саморозвитку малого підприємництва.

Особливу увагу слід приділити розвитку та вдосконаленню фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва, в тому числі створити механізми його кредитування та страхування. Треба створити державні та громадські структури для підтримки підприємництва, удосконалити організаційне забезпечення розвитку малого підприємництва, знизити адміністративні бар'єри, удосконалити систему реєстрації суб'єктів підприємництва та ліцензування видів підприємницької діяльності, звітності та обліку.

Важливим моментом є врахування регіональних особливостей розвитку малого підприємництва, соціально-економічної ситуації, стану виробничої інфраструктури і низки інших чинників. Для цього треба розробляти ефективні Регіональні цільові програми підтримки малого підприємництва. У програмах необхідно удосконалити формування ефективних інститутів ринкової інфраструктури, товарного ринку й ринку цінних паперів, інвестиційного й венчурного підприємництва, інформаційної, консультаційної й аудиторської діяльності, варто також визначити міри, що забезпечують підтримку зовнішньоекономічної діяльності й залучати іноземні інвестицій.

Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби державного бюджету, а при необхідності й іноземного капіталу. Основним напрямком використання державних ресурсів повинне стати не виділення прямих інвестицій, а страхування й надання гарантій під кредит. Перш за все необхідно забезпечити малий бізнес належною правовою підтримкою. Багато законів, які дали поштовх розвиткові підприємництва в країні, вже не відповідають вимогам часу і потребують удосконалення.

Одне з ключових місць серед перспективних заходів державної політики повинна зайняти фінансова допомога, яка передбачає надання пільгових кредитів, їх гарантування, створення державних фондів та спеціалізованих фінансових інституцій, тощо. Проте ці напрямки підтримки можливі лише в майбутньому, коли вітчизняна економіка досягне певної стабільності. Сьогодні до таких заходів вона ще не готова.

Незважаючи на запровадження єдиного пільгового податку для мікропідприємств у січні 1999 року, податкова система в Україні ще не є сприятливою для розвитку малого бізнесу. Потрібно реформувати податкову систему для усіх підприємств: зменшити податковий тиск шляхом зниження податків на заробітну плату, ПДВ, митних зборів на імпортовану продукцію, розширення бази оподаткування тощо. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

Одним із напрямків реформування податкового законодавства повинно стати перетворення податкової системи на стимулюючий фактор розвитку малого бізнесу. Дію Указу Президента „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” необхідно поширити на всі малі підприємства. Право на єдиний пільговий податок повинні мати не лише мікропідприємства, але й інші суб'єкти малого бізнесу. Проте, це право доцільно залишити для мікропідприємств на необмежений час, а для малих підприємств лімітувати його дію до перших двох-трьох років діяльності. Таким чином, держава не створюватиме у малих підприємців ілюзії постійної опіки та підтримки, що відповідно відіграватиме роль заохочуючого механізму до боротьби за виживання на ринку.

Інші напрямки допомоги повинні передбачати: кадрове забезпечення, створення баз даних про ринки, компанії, фонди підтримки; підтримка інноваційної діяльності; розміщення державних замовлень серед малих підприємств; сприяння співпраці великого та малого бізнесу; сприяння зовнішньоекономічній діяльності малих підприємств; забезпечення розвитку програм виробництва спеціалізованого обладнання для малих підприємств; розробка програм розвитку та підтримки малого бізнесу у великих містах.

В майбутньому фінансово-кредитна й інвестиційна підтримка малого підприємництва повинна сполучати оптимізацію податкових пільг, розвиток системи кредитування й створення сприятливого інвестиційного клімату за участю спеціалізованих фондів й інших фінансових інститутів. Сполучення мір прямої й непрямої підтримки повинно сприяти формуванню необхідного стартового капіталу для знову створюваних, а також розвитку існуючих малих підприємств і подоланню негативної тенденції відходу цих підприємств від оподатковування. В майбутньому повинні бути збережені встановлені чинним законодавством податкові пільги для суб'єктів малого підприємництва. Має бути спрощена система обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва з метою одержання основної інформації, необхідної для рішення питань оподатковування. У ході реалізації програм треба передбачити формування гарантійного й лізингового фондів, що сприятимуть кредитуванню й інвестуванню в найбільш ефективні малі підприємства.

Реалізація Програм за умов економічної стабілізації створить умови для збільшення кількості діючих малих підприємств в 1-2 рази, що дозволить забезпечити значний (близько 1 млн.) приріст нових робочих місць, ріст частки малих підприємств у валовому внутрішньому продукті (10-15%). Це дозволить забезпечити додаткові надходження до бюджету від діяльності суб'єктів малого підприємництва, отримати додаткові товарні ресурси, підвищити рівень конкуренції серед вітчизняних товаровиробників.