Фінансова структура. Бюджет України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАВЧАЛЬНО-КОНСУЛЬТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР НАЦІОНАЛЬНОГО

УНІВЕРСИТЕТУ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни:

Фінансове право

Фінансова структура. Бюджет України

Зміст

Розділ 1. Поняття і структура фінансової системи України, яка забезпечує фінансову діяльність в Україні

Розділ 2. Основні напрямки бюджетної політики на 2003 рік, прийнятих Постановою Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, у стадіях бюджетного процесу

2.1 Джерела, які використовуються для складання проекту Державного бюджету України

2.2 Поняття і призначення бюджетного запиту. Повноваження посадових осіб, які забезпечують підготовку запиту та контролюють його зміст для включення у проект Державного бюджету України

2.3 Порядок представлення проекту Закону про Державний бюджет та додаткових матеріалів Верховній Раді України на розгляд у всіх читаннях

2.4 Верховна Рада України приймає рішення остаточно у другому читанні й не виносить на третє читання

2.5 Порядок казначейського виконання Державного бюджету України

Розділ 3. Зміст і структура побудови за елементами Закону України “Про податок на додану вартість”

3.1 Відмінності податку на додану вартість - непрямого податку від прямих податків

3.2 Задача

Список використаної літератури

Розділ 1. Поняття і структура фінансової системи України, яка забезпечує фінансову діяльність в Україні

Фінанси виражають лише такі грошові відносини, які пов'язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів суб'єктів господарювання та держави, тобто централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів. Держава активно впливає на фінанси залежно від політичного устрою, основних завдань, чинних умов та інших Сутність фінансів проявляється в їх функціях. Фінанси виконують дві основні функції: розподільну та контрольну, які тісно пов'язані між собою. Розподільна функція фінансів пов'язана з розподілом валового внутрішнього продукту та його основної частини - національного доходу. Без участі фінансів національний дохід не може бути розподіленим. Серед великого різноманіття фінансових від- носин немає жодних, які б не були пов'язані з контролем за формуванням і використанням грошових коштів. Фінанси здійснюють контроль на всіх стадіях створення, розподілу та використання суспільного продукту і національного доходу. Пов'язування фінансів з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів є цілком прийнятним на всіх рівнях. Фінансова діяльність держави базується на законодавчо визначених формах мобілізації доходів і витрат з метою досягнення економічного і соціального прогресу в державі. Призначення фінансів - забезпечити необхідні умови для створення, розподілу та використання ВВП держави. Це досягається шляхом створення та використання різних фондів фінансових ресурсів на всіх етапах діяльності держави, підприємців і окремого громадянина. Визначення ролі фінансів у реформуванні української економіки можна звести до трьох вирішальних чинників: економічної стабільно- сті, адаптації до ринкових перетворень, стимулювання інвестиційної активності. [1]

Фінанси функціонують через фінансову систему, яка містить сукупність різних форм організації фінансових відносин між державою і підприємствами, між підприємствами, організаціями і їх об'єд- наннями, відносини держави з підприємствами та організацій з населенням. Найважливішими інструментами даної системи є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні платежі, формування бюджетних і позабюджетних фондів і їх використання для задоволення суспільних потреб.

Таким чином, фінансова система - це сукупність відокремлених, але взаємопов'язаних між собою сфер фінансових відносин, яким властиві централізовані або децентралізовані фонди грошових коштів, відповідний апарат управління та правове забезпечення. Загальнодержавні фінанси - це система грошових ресурсів, які зосереджені в руках держави і призначені для виконання економічних, соціальних і політичних функцій держави. Фінанси суб'єктів господарювання - це грошові ресурси, що забезпечують процес виробництва та відтворення в межах даного виробництва, а також сукупність форм і методів їх витрачання. [2]

Фінансові інститути:

Національний банк;

комерційні банки;

небанківським кредитні установи;

страхові компанії;

міжбанківська валютна біржа;

фондова біржа.

Націонамльний банк Україмни є особливим центральним органом державного управління, його емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці України - гривні. Національний банк організовує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їхній номінал, відмінні ознаки і систему захисту.

Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших відсоткових ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їхньої реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

Комерційний банк -- банк, який здійснює універсальні банківські операції з різними організаціями, установами здебільшого за рахунок власних коштів та залучення кредитних ресурсів своїх клієнтів.Класифікація комерційних банків. Одні з них виконують широке коло операцій, охоплюють багато секторів грошового ринку та галузей економіки.Такі банки прийнято називати універсальними. Інші банки виконують тільки окремі операції на ринку чи функціонують у вузькому секторі ринку, обслуговуючи окремі галузі економіки. Функції банку:

Перша функція пов'язана з тим, що банк акумулює кошти, які в процесі їх кругообігу тимчасово вивільнюються. Ці кошти банк залучає під видачу їх власникові боргових зобов'язань (депозити, ощадні сертифікати тощо). Економічний інтерес з боку вкладника полягає в тому, що за залучені до банку кошти він отримує плату у вигляді відсотка. До того ж найрізноманітніші умови угоди про залучення таких коштів дають змогу індивіду чи юридичній особі вибрати найбільш бажану форму повернення грошей у разі такої потреби. Економічний інтерес банку полягає в тому, щоб якомога ефективніше з погляду отримання прибутку розмістити залучені кошти серед тих, хто в них відчуває тимчасову потребу.

Функція комерційного банку, пов'язана з видачею кредиту, є логічним продовженням першої і перетворює банк на фінансового посередника. Реалізовуючи цю функцію, банк вирішує протиріччя суспільного виробництва, яке полягає в тому, що в одних членів суспільства є тимчасово вільні кошти, а в інших їх немає, але є нагальна потреба в них та ще й чітко сформульована як у часі, так і в обсягах. Зрозуміло, що це протиріччя може бути вирішено і за рахунок безпосереднього кредитування власниками коштів тих, хто потребує таких коштів. Але цей кредит є обмеженим як за напрямом (від постачальника до замовника), так і за розмірами (залежить від розмірів резервного фонду підприємця-кредитора). До того ж він, як правило, є товаром. Що ж до кредиту грошима, особливо у значних розмірах, то власникові тимчасово вільних коштів безпосередньо надати їх у позику дуже непросто. Ця форма витратна і не може бути дуже поширеною, бо обумовлюється складнощами у визначенні платоспроможності і відповідальності позичальника. У побутових відносинах ми з цим постійно стикаємося і добре знаємо, що зовсім незнайома людина навряд чи позичить нам навіть гривню. Банк же має можливості з меншими витратами визначити платоспроможність і надійність позичальника і тим самим суттєво зменшити економічний ризик для того, хто віддає в користування свої тимчасово вільні кошти.

Третя функція банку полягає у забезпеченні взаємних розрахунків між усіма учасниками суспільного виробництва, і перш за все між господарюючими суб'єктами. Переказуючи гроші з рахунка одного клієнта банку на рахунок іншого клієнта, банк не тільки істотно зменшує їх витрати на організацію розрахунків і прискорює їх, але й гарантує виконання розрахунків, отже, зменшуються ризики для учасників суспільного виробництва. З боку держави розрахунки між клієнтами за допомогою банку забезпечують повну прозорість і контрольованість грошового обігу.

Страхові компанії -- це фінансові посередники, які здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у договорі страхування (страховому полісі).

Страховий поліс є контрактом, згідно з яким власник поліса сплачує премії страховій компанії в обмін на зобов'язання компанії сплатити обумовлені суми в майбутньому при настанні певних подій. Поліс є активом власника і зобов'язанням страхової компанії.

Страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) є платою за страхування, яку власник полісу (страхувальник) вносить страховій компанії (страховику) відповідно до договору страхування. Премія може сплачуватись одноразово або у вигляді послідовності періодичних платежів. У випадку, коли власник поліса не сплачує премії, договір страхування розривається.

Укладаючи договори страхування, страхові компанії приймають на себе ризики власників полісів, а отримуючи страхові внески, вони отримують плату за прийняті на себе ризики. Здатність компанії взяти на себе ризики страхувальників пов'язана з відношенням премії, яку він отримує щороку, до величини надлишка, що визначається різницею між активами і зобов'язаннями компанії. Для більшості страхових компаній це відношення становить від 2:1 до 3:1. Діяльність страхової компанії характеризує також величина її особистої брутто норми збитковості. На ринках, що розвиваються, ця норма становить 40--60%, на розвинених ринках -- до 80%.

Існує два типи страхових компаній:

* компанії зі страхування життя (Life company, або LG), що спеціалізуються на продажу полісів, які забезпечують виплату доходу в разі смерті особи, втрати працездатності через хворобу або звільнення з роботи;

* компанії зі страхування майна та від нещасних випадків (Property and Casuality company, або Р&С), які виплачують компенсацію власникам полісів при втраті майна чи при настанні нещасних випадків і які ще називають компаніями, що здійснюють ризикове або захисне страхування

Фондова біржа являє собою певним чином організований ринок, на якому власники цінних паперів роблять через членів біржі, що виступають як посередників, угоди купівлі-продажу. Контингент членів біржі складається з індивідуальних торговців цінними паперами і кредитно-фінансовими інститутами.

Коло паперів, з якими проводяться угоди, обмежений. Щоб потрапити в число компаній, папера яких допущені до біржової торгівлі, компанія повинна задовольняти виробленим членами біржі вимогам у відношенні обсягів продажів, розмірів одержуваного прибутку, числа акціонерів, ринкової вартості акцій, періодичності і характеру звітності і т.д. Члени чи біржі державний орган, що контролює їхня діяльність, установлює правила ведення біржових операцій; режим, що регулює допуск до котирування. Разом з порядком проведення угод вони утворять серцевину біржі як механізму, що обслуговує рух цінних паперів.

Фондова біржа - це насамперед місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом та пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами, тобто це певним чином організований ринок цінних паперів. [2]

Як товар на цьому ринку виступають цінні папери - акції, облігації і т.п., а як ціни цих товарів - курси цих паперів. Загальне в біржі з ринком - установлення цін товарів у залежності від попиту та пропозиції на них. Але, у відмінності від ринку, на біржі можуть продаватися не всі товари, а тільки допущені на неї, це з одного боку, а з іншої, способи купівлі-продажу на біржі значно різноманітніше, ніж на ринку, щоправда, більш регламентовані.

Розділ 2. Основні напрямки бюджетної політики на 2003 рік, прийнятих Постановою Верховної Ради України від 4 липня 2002 року, у стадіях бюджетного процесу

Проведення бюджетної реформи в Україні ускладнює завдання уряду у реалізації бюджетної політики. Система провадження бюджетної політики в Україні також перебуває на стадії становлення, однак цей факт не применшує її значення для реалізації державної стратегії. Сучасна вітчизняна економічна наука наголошує на зростанні значення аналізу наслідків впливу бюджету на економічне життя у контексті стабілізації української економіки

Одним із головних завдань бюджетного процесу є втілення вимог бюджетної політики держави. Метою нашої статті є розгляд і характеристика реалізації сучасної бюджетної політики в Україні упродовж бюджетного процесу.

За результатами парламентських слухань щодо проекту Основних напрямів бюджетної політики на 2003 рік, поданого Кабінетом Міністрів України, відповідно до статті 33 Бюджетного кодексу України Верховна Рада України постановляє: [3]

1. Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік, подані Кабінетом Міністрів України, взяти до відома.

2. Схвалити Пропозиції Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на 2003 рік згідно з додатком 1 та Доручення Верховної Ради України Кабінету Міністрів України до Основних напрямів бюджетної політики на 2003 рік згідно з додатком 2 до цієї Постанови.

3. Кабінету Міністрів України підготувати проект Закону України про Державний бюджет України на 2003 рік з урахуванням Пропозицій Верховної Ради України та забезпечити виконання Доручень Верховної Ради України.

4. Рахунковій палаті до доповіді Кабінету Міністрів України про хід виконання Державного бюджету України у 2002 році подати до Верховної Ради України інформацію про поточне виконання Державного бюджету України у 2002 році та окремим розділом - про виконання статті 59 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002 рік".

У Бюджетному кодексі України немає поняття «пріоритет бюджетної політики», а використовується категорія «основний напрям бюджетної політики» [1]. Немає такого терміну і в Посланні Президента України Верховній Раді України «Про основні напрями бюджетної політики на 2003 рік» [3]. Тому слід чітко визначитися щодо співвідношення між категоріями «основний напрям бюджетної політики» і «пріоритет бюджетної політики». Напрямів бюджетної політики може бути багато, про що якраз і свідчить аналіз Бюджетних резолюцій Верховної Ради України і Основних напрямів бюджетної політики [3], які відповідно до Бюджетного кодексу України розробляє з 2003 року Кабінет Міністрів України. А от пріоритетів може бути лише декілька. У Постанові Верховної Ради України від 4 липня 2002 року пріоритетними напрямами бюджетної політики встановлено такі:

1) це забезпечення безумовної збалансованості бюджету;

2) забезпечення соціального спрямування бюджету;

3) послаблення боргового навантаження на державні фінанси;

4) підвищення рівня реальних доходів населення та купівельної спроможності громадян;

5) забезпечення соціальних гарантій, соціального захисту населення та безплатної медичної допомоги, а також соціально-медичне забезпечення ветеранів війни та праці;

6) погашення заборгованості із заробітної плати у бюджетній сфері та соціальних виплат і недопущення виникнення такої заборгованості у наступних періодах;

7) забезпечення пропорційного фінансування державних програм, затверджених Верховною Радою України;

8) стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності як фактора економічного зростання;

9) розробка та впровадження податкової реформи.

У даному документі вказано 9 напрямів бюджетної політики, які є пріоритетними. Як видно зі змісту наведених напрямів, їх сутність має лише якісний характер і не має кількісного визначення. Крім того, навіть не потрібно рахувати, щоб зробити висновок, що всіх коштів зведеного бюджету країни не вистачить для їх фінансування. Тому їх не можна вважати за пріоритетні напрями бюджетної політики. Основні напрями бюджетної політики включають також як напрями реформування бюджетної й податкової систем, так і конкретні заходи щодо поліпшення існуючих відносин в економічній сфері країни, а також основні параметри бюджетної політики. Тобто вони значно ширші за сукупність пріоритетів бюджетної політики [3].

2.1 Джерела, які використовуються для складання проекту Державного бюджету України

Доходи Державного бюджету -- це частина централізованих фінансових ресурсів держави, які врегульовані відповідними нормативними актами і необхідні для виконання її функцій. Доходи бюджету відображають економічні відносини держави з підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які виникають у процесі стягнення бюджетних платежів.

Залежно від конституційного устрою держави може бути кілька рівнів доходів бюджету -- від загальнодержавного до нижчих адміністративно-територіальних угруповань. Україна згідно з Конституцією є унітарною державою, і тому доходи бюджету мають два рівні -- державний та місцеві. До місцевих відносять бюджети Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, обласні, міські, районні, сільські та селищні.

Головним джерелом доходів бюджету є національний дохід. Основними методами, які використовуються органами державної влади для перерозподілу національного доходу і утворення бюджетних доходів, є податки, збори, неподаткові платежі, позики, емісія грошей.

Співвідношення між ними залежить від економічної та соціальної ситуації в державі, рівня економічного розвитку держави, стратегії держави в міждержавних відносинах. Податки, збори та обов'язкові платежі є головним методом перерозподілу національного доходу, їх частка в окремих країнах може досягати 90 %.

Джерела доходів Державного бюджету України визначені Бюджетним кодексом та іншими нормативними актами. Конкретизація доходів та ставок відрахувань уточнюється в Законі про Державний бюджет на поточний рік.

Доходи Державного бюджету України включають:

1) доходи (за винятком тих, які згідно з Бюджетним кодексом закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори й обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів", а також від плати за послуги, що надаються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу актинів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

2.2 Поняття і призначення бюджетного запиту. Повноваження посадових осіб, які забезпечують підготовку запиту та контролюють його зміст для включення у проект Державного бюджету України

Бюджетний запит - це документ, підготовлений розпорядником бюджетних коштів, що містить пропозиції з відповідними обгрунтуваннями щодо обсягу бюджетних коштів, необхідних для його діяльності на наступний бюджетний період.

Бюджетні запити готуються головними розпорядниками бюджетних коштів та є первинними документами, на основі яких складається проект місцевого або державного бюджету. Новацією в Кодексі є можливість включення до бюджетних запитів показників за бюджетними програмами, які забезпечуються протягом декількох років реалізації інвестиційних проектів. Єдиною умовою є схвалення такого проекту в установленому законом порядку та розрахунку обсягу втрат і вигід від реалізації інвестиційних проектів. У підготовленому запиті має міститися: інформація стосовно проекту граничного обсягу видатків, надання кредитів головного розпорядника коштів бюджету на наступний бюджетний період (рік). у цілому за бюджетною програмою та за функціональною й економічною класифікаціями показників мережі, штатів і контингентів, що обслуговуються бюджетною установою. Визначаючи основну мету діяльності на черговий рік, головні розпорядники повинні відобразити результати фінансово-господарської діяльності попереднього року, що передує плановому, та середньострокову перспективу, а також навести детальні розрахунки та обґрунтування до них щодо потреби у бюджетних асигнуваннях на наступний рік. Форми розрахунків, порядок і методика їх вкладання щорічно визначаються Міністерством фінансів.

2.3 Порядок представлення проекту Закону про Державний бюджет та додаткових матеріалів Верховній Раді України на розгляд у всіх читаннях

Перше читання проекту закону про Державний бюджет України починається з доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України. В обговоренні цього питання беруть участь представники комітетів Верховної Ради України, депутатських фракцій та груп, народні депутати України, представники Кабінету Міністрів України та Рахункової палати.

Висновки та пропозиції до проекту закону про Державний бюджет України голосуються в цілому. Якщо позитивне рішення не прийнято, відбувається постатейне голосування. Під час постатейного голосування розглядаються пропозиції, які Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету пропонується відхилити і на розгляді яких наполягають їх автори. Прийняття рішення щодо Висновків та пропозицій до проекту закону про Державний бюджет України вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні. Показники бюджету, що містяться у Висновках та пропозиціях до проекту закону про Державний бюджет України, мають бути збалансованими. Схвалені Верховною Радою України Висновки та пропозиції Комітету Верховної Ради України з питань бюджету набувають статусу Бюджетних висновків Верховної Ради України. Верховна Рада України приймає проект закону про Державний бюджет України у першому читанні не пізніше 20 жовтня (25 жовтня, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому.

Після прийняття проекту закону про Державний бюджет України у першому читанні Кабінет Міністрів України у двотижневий термін готує і подає не пізніше 3 листопада (8 листопада, якщо проект бюджету був прийнятий до розгляду після повторного подання Кабінетом Міністрів України) року, що передує плановому, проект закону про Державний бюджет України, доопрацьований відповідно до Бюджетних висновків Верховної Ради України, і порівняльну таблицю щодо їх врахування з вмотивованими поясненнями щодо неврахованих пропозицій. [1]

Доопрацьований до другого читання проект закону про Державний бюджет України має містити текстові статті та показники, які пропонувались Кабінетом Міністрів України в першому читанні, або схвалені Бюджетними висновками Верховної Ради України. У разі, якщо Кабінет Міністрів України пропонує нові текстові статті, до них додається детальне обгрунтування їх необхідності. Ці вимоги щодо цифрових показників можуть бути змінені виключно у випадку, якщо основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені Кабінетом Міністрів України в основу проекту Державного бюджету України, поданого до Верховної Ради України 15 вересня року, що передує плановому, змінилися на час розгляду в другому читанні більше ніж на два відсотки.

Проект закону про Державний бюджет України, підготовлений Кабінетом Міністрів України з порушенням вимог частини другої цієї статті, повертається Кабінету Міністрів України на доопрацювання і подається ним на повторне друге читання у тижневий термін з дня прийняття Верховною Радою України відповідного рішення.

Комітет Верховної Ради України з питань бюджету протягом трьох днів після внесення проекту закону про Державний бюджет України, підготовленого Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує висновки щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні.

При розгляді проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні пропозиції народних депутатів України, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп та фракцій щодо змін до проекту закону про Державний бюджет України не розглядаються, крім висновків Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо розгляду проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні, в тому числі щодо врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання.

Друге читання розпочинається з доповіді Міністра фінансів України щодо доопрацьованого з урахуванням Бюджетних висновків Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України. Голова Комітету Верховної Ради України з питань бюджету доповідає висновки Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо врахування Кабінетом Міністрів України Бюджетних висновків Верховної Ради України при підготовці проекту закону про Державний бюджет України до другого читання. Друге читання проекту закону про Державний бюджет України передбачає в першу чергу затвердження загального обсягу дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України, розміру мінімальної заробітної плати та рівня забезпечення прожиткового мінімуму на плановий бюджетний період з подальшим постатейним голосуванням проекту закону про Державний бюджет України, поданого Кабінетом Міністрів України на друге читання.

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. При цьому загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов'язковому порядку і не підлягають розгляду у третьому читанні.

Статті проекту закону про Державний бюджет України, не прийняті у другому читанні, переносяться на розгляд у третьому читанні.

2.4 Верховна Рада України приймає рішення остаточно у другому читанні й не виносить на третє читання

Друге читання проекту закону про Державний бюджет України завершується не пізніше 20 листопада року, що передує плановому. При цьому загальний обсяг дефіциту (профіциту), доходів і видатків Державного бюджету України, розмір мінімальної заробітної плати та рівень забезпечення прожиткового мінімуму на наступний бюджетний період, обсяг міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, повинні бути прийняті у другому читанні в обов'язковому порядку і не підлягають розгляду у третьому читанні. [1]

2.5 Порядок казначейського виконання Державного бюджету України

Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу [1] в Україні застосовується казначейська форма обслуговування державного бюджету, яка передбачає здійснення органами Державного казначейства України:

ѕ операцій з коштами державного бюджету;

ѕ розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів;

ѕ контролю за бюджетними повноваженнями під час зарахування надходжень, прийняття зобов'язань, проведення платежів;

ѕ ведення бухгалтерського обліку і складання звітності про виконання державного бюджету.

Проте поняття казначейська система виконання бюджету набагато ширше, ніж суто технічне поняття казначейське обслуговування бюджетів, передбачене Бюджетним кодексом України, а перелік функцій, наведений у Кодексі, досить неповний [4].

Найголовніша характеристика казначейської системи виконання бюджету та її відмінність від банківської системи полягає в тому, що казначейство концентрує в єдиній системі два потоки грошових коштів, які виникають у процесі виконання бюджету, - дохідний і витратний - на єдиному казначейському рахунку. Окрім того, казначейська система передбачає здійснення функцій контролю за цільовим спрямуванням коштів державного бюджету та управління наявними коштами, які консолідуються на єдиному казначейському рахунку [5;6].

У розгорненішому вигляді казначейське виконання бюджету - це процес, що передбачає дотримання відповідних вимог, основними з яких є:

1) Відкриття рахунків з виконання бюджету в системі органів Державного казначейства на єдиному казначейському рахунку.

2) Проведення процедур попереднього і поточного контролю під час здійснення витрат.

3) Здійснення витрат, визначених Законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік, у межах реальних надходжень і в терміни, що дають можливість виконати відповідну бюджетну програму та погасити державний борг.

Реалізація цих вимог є запорукою здійснення казначейського обслуговування бюджетів згідно з вимогами, встановленими законодавством.

Головне призначення казначейської системи - сприяти оптимальному управлінню доходами та витратами бюджету. Слід зазначити, що це завдання охоплює великий спектр функцій.

По-перше, казначейство виконує в державі функцію бухгалтера [7]. Воно готує фінансові звіти та діє як злагоджений механізм, що концентрує бюджетні кошти в єдиній системі рахунків підпорядкованих структур і створює єдину інформаційну базу з виконання бюджету. Інформація, яку надає казначейство Уряду, дає змогу оцінити ефективність роботи органів державного управління й отримати прозоріше уявлення про економічні наслідки бюджетної політики, провадженої Урядом держави.

По-друге, здійснюючи контроль за всіма операціями, пов'язаними з надходженнями та витратами, казначейство виконує також роль «касира» держави.

Володіючи інформацією, коли і які витрати здійснюватимуться бюджетними установами, казначейство може оперативно управляти вільними залишками коштів. Може вносити пропозиції щодо зменшення залучення обсягів короткострокових запозичень, погашення внутрішньокасових розривів, що сприятиме економії бюджетних коштів, які спрямовуються на погашення державного боргу та на витрати, пов'язані з його обслуговуванням.

1) Принцип єдності каси і єдності вимог до бухгалтерського обліку та складання звітності. На прикладі України принцип єдності каси і єдиних вимог до бухгалтерського обліку та складання звітності логічно випливає із визначальної норми бюджетного права про єдність (цілісність) бюджетної системи. Своєю чергою, ця норма забезпечується, згідно з Бюджетним кодексом України, «єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю порядку виконання бюджетів і ведення бухгалтерського обліку і звітності».

2) Принцип здійснення платежу з видатків шляхом погашення фінансових зобов'язань розпорядників бюджетних коштів скарбниками, іншими словами, принцип збалансованості, згідно з яким повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати обсягу надходжень до бюджету. Зокрема особа, яка приймає зобов'язання за витратами, і особа, яка їх оплачує, не повинні збігатися.

3) Принцип повноти включення в облік і звітність усіх операцій, пов'язаних із надходженнями та здійсненням витрат бюджету.

4) Принцип цільового спрямування бюджетних коштів. Бюджетні кошти спрямовуються казначейством тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями. Такий підхід дає змогу встановити відповідальних і за цільове направлення, і за цільове використання бюджетних коштів на всіх стадіях бюджетного процесу та ступінь відповідальності кожного учасника бюджетного процесу.

5) Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Бюджетним кодексом України запроваджується поняття бюджетного правопорушення та встановлюється відповідальність за нього. Цей принцип досить актуальний для роботи в Державному казначействі, оскільки робота в органах казначейства передбачає значну міру відповідальності за виконану роботу у поєднанні з високим фаховим рівнем та обізнаністю з питань і фінансової справи, і банківських процедур та технологій.

Розділ 3. Зміст і структуру побудови за елементами Закону України “Про податок на додану вартість” (групи платників, об'єкт оподаткування, база оподаткування)

Подамток на домдану вамртість (ПДВ).-- непрямий багатоступінчастий податок, що збирається з кожного акту продажу, починаючи з виробничого та розподільчого циклів і закінчуючи продажем споживачеві. Ряд товарів, послуг, видів діяльності частково або повністю звільняється від податку на додану вартість. [8]

Платником податку є:

особа, яка визначається платником податку на додану вартість по обсягах оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг), є платником податку на додану вартість, якщо обсяг здійснюваних ним оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) досяг протягом будь-якого періоду за останні дванадцять календарних місяців 1200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Така особа зобов'язана зареєструватися яка платник податку.

особа яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України, за винятком фізичних осіб, не зареєстрованих як платник податку, у разі, коли такі фізичні особи ввозять (пересилають) товари (предмети) в обсягах, що не підлягають оподаткуванню згідно із законодавством;

особа, що здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю в умовах сплати ринкового збору в порядку, установленому законодавством;

особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України;

особа, яка відповідальна за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспортні, визначена в порядку, уставновленому Кабінетом Міністрів Україні;

особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, які знаходяться в підпорядкуванні такої особи.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, у тому числі операцій з оплати вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) і операцій з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодавця;

увезення (пересилання) товарів на митну територію України і отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентами для їх використання або споживання на митній території України, у тому числі операцій з увезення (пересилання) майна по договорам оренди (лізингу), застави та іпотеки;

вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.

База оподаткування - це оборот у вартісному виразі до якого застосовується ставка для визначення суми ПДВ. Слід звернути увагу, що всі інші непрямі податки (наприклад, акцизний збір, мито), які були включені в ціни товарів, являються базою оподаткування ПДВ. Для різних видів операцій встановлюється різний порядок визначення бази оподаткування, що зумовлене в тому числі і намаганням мінімізувати ухилення від цього податку. Так, якщо при продажу товарів за кошти між незалежними особами базою оподаткування виступає фактично отримана сума продавцем, то при бартерній операції, чи при продажу пов”язаним особам фактично отримана сума може бути збільшена податковими органами, якщо вони вважають, що ціна реалізації була нижча за звичайні ціни по таких товарах.

3.1 Відмінності податку на додану вартість - непрямого податку від прямих податків

Прямі податки - це податки, стягнуті у результаті придбання й акумулювання матеріальних благ, що залежать від доходу або майна, і платниками яких безпосередньо є власники цих доходів або майна.

Непрямі податки - це податки на товари і послуги, встановлювані у вигляді надбавок до ціни або тарифу. Іноді їх називають тарифікаційними.

Зовнішня відмінність між вказаними податками полягає у безпосередньому або опосередкованому відношенні влади до об'єктів і суб'єктів оподаткування. Податок на додану вартість є одним з видів непрямого податку. [9] бюджетна політика фінансова система

Непрямими податками обкладаються переважно різні предмети споживання. Платниками непрямих податків виступають покупці (споживачі) продукції, товарів, робіт, послуг. Вони входять в ціну і тим самим сплачуються безпосередньо населенням.

Прямими податками переважно оподатковується земля, капітал, доходи, прибуток. Тому іноді їх називають "прибутково-майнові".

За деяких умов непрямі податки, на відміну від прямих, сприятливіше впливають на процеси нагромадження, оскільки вони менше зачіпають прибуток підприємців, який є одним із джерел нагромадження, а також тому, що за їх допомогою держава може змінювати співвідношення між споживанням та нагромадженням, якщо витратить кошти, одержані за рахунок обмеження споживання, на інвестиційні заходи

3.2 Задача

Підприємство за квітень 2003 року реалізувало готової продукції на суму 3480 тис. грн.. з якої підприємству оплачено покупцями 3260 тис. грн. На виготовлення цієї продукції було витрачено раніш придбаних сировини і матеріалів на суму 1320 тис. грн..

У цьому ж місяці підприємство передало вищому навчальному закладу IV рівня акредитації, зареєстрованому у Державному реєстрі наукових установ, які підтримуються державою, прибор, вартістю 1250 грн. Розрахуйте суму податку на додану вартість.

Податок на додану вартість визначається за формулою:

ПДВ = Пз - Пк [8]

де Пз - податкове зобов'язання;

Пк - податковий кредит;Визначаємо податкове зобов'язання (Пз).Пз1= 3480/6=580 тис.грн;Пз2 =1320/6 = 220 тис.грн;Пз3 = 1250/6 = 208,3 тис.грн.Податковий кредит Пк = 3480-3260= 220 тис.грнПДВ = (580+220+208,3)- 220 = 788,3 тис.грн.

Сума податку на додону вартість становить 788,3 тис.грн.

Список використаної літератури

1. Бюджетн кодекс України / Міністерство фінансів України. - К, 2009. - 91с.

2. Карпінський Б.А., Герасименко О.В. Фінансова система: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літ., 2008. - 184 с.

3. Основні напрями бюджетної політики на 2003 рік: Кабінет Міністрів України. -- 31 травня 2002року, №34-1888/4

4. Бутко А., Марченко Б. Внутрішній фінансовий контроль у системі фінансового контролю держави //Фінанси України. - 2003. - №8. - С. 127.

5. Мамишев А. Характерні аспекти організації державного фінансового контролю за рубежем //Фінанси України. - 2003 - №11 - С. 126

6. Юрій С.І. Концептуальні засади сутності бюджету// Фінанси України. - 2001. - №10. - С. 3.

7. Чечуліна О. Державне казначейство - правовий статус та напрямки діяльності // Економіка. Фінанси. Право.-2000.-№12

8. Закон України “Про систему оподаткування” від 18.02.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 16. - Ст. 119

9. Кучерявенко Н.П. Налоговое право. - Харьков, 2001

Размещено на Allbest.ru