Ринковий та державний механізми перерозподілу ресурсів та доходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

РИНКОВИЙ ТА ДЕРЖАВНИЙ МЕХАНІЗМИ ПЕРЕРОЗРОДІЛУ РЕСУРСІВ ТА ДОХОДІВ

Проблема підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції в умовах подальшого розвитку економіки пов'язана, насамперед, з розробкою системи, управління конкурентоспроможністю. Завоювання й утримання конкурентних переваг - ключові фактори успіху підприємства в конкурентній боротьбі. Особливої гостроти ця проблема досягає в умовах посилення інтенсивності конкуренції на окремих ринках, де від виробників продукції потрібно постійно відслідковувати зміни попиту, вартості сировинних ресурсів, а питання рентабельності активів прямо залежить віл ступеня використання новітніх підходів у сфері стратегічного маркетингу.

Формування конкурентних відносин сприяє створенню розвиненого, цивілізованого ринку, що включає сферу виробництва й товарообміну. Завдяки активному інтересу до проблем підвищення конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, що виник внаслідок розвитку ринкових відносин, з'явилася велика кількість розробок, спрямованих на вирішення цієї проблеми. [5, с.10]

Конкуренція як ринковий регулятор впливає на три явища. По-перше, вона впливає на ціни, пропоновані продавцями та покупцями. По-дреге, конкуренція усуває нестабільне та нерівне співвідношення попиту і пропозиції в масштабі національного ринку. По-третє, вона приводить загальну ринкову ціну до точки рівноваги.

Проблема розподілу доходів у ринковій економіці є однією із ключових, оскільки принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем. Система розподілу визначає можливості отримання доходу від володіння певними ресурсами, систему стимулів до праці, поділ людей на класи і соціальні групи, вирішення проблеми бідності та ін. Формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів [3, с.245]:

1. Усі доходи формуються відповідно до вкладу праці, природних ресурсів, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг. Це означає, що розподіл носить факторний характер, є функціонально-виробничим, а основними факторними доходами виступають заробітна плата, рента, відсоток і прибуток.

2. Дохід від факторів виробництва пропорційний кількості і якості вкладених ресурсів. На цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі. Він означає, що кожний учасник має право примножувати своє багатство, збільшуючи при цьому свій вклад у підвищення ефективності виробництва. Принцип соціальної справедливості фіксує не походження доходів, а ступінь рівності і відповідно нерівності розподілу. Цей принцип прямо пов'язаний із функціонально-виробничим розподілом, бо рівність або нерівність залежать від того, за рахунок чого і за яких обставин ці доходи присвоюються.

3. Нерівномірність у розповіді ресурсів веде до значної нерівності в доходах. Високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем: підривати стимули, загострювати соціальну несправедливість, погіршувати можливості для розвитку суспільства.

4. Для нормального функціонування економіки необхідна державна політика перерозподілу доходів через бюджет.

5. У зв'язку із функціонування недосконалої конкуренції у сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати вкладу факторів виробництва у випуск готової продукції. Це пов'язується, наприклад, із монопольним становищем підприємств, можливістю отримати спадщину, виграти гроші у лотерею, рекетом.

Аналіз цих принципів показує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства певний визначений рівень доходів, вони визначаються вкладом певного фактора у виробництво. Усі учасники ринкової економіки із самого початку не однакові за своїми потенціальними можливостями. Вони розрізняються за: володінням власністю; здібностями, рівнем освіти і кваліфікації; фінансовими можливостями; умовами виробництва; ступенем ризикованості, вдачею; станом здоров'я тощо. Ця нерівномірність, з одного боку, породжує економічні стимули, а з іншого - примножує нерівномірність у майбутньому.

Необхідність в перерозподілі доходів обумовлюється природою ринку, якщо первинні доходи окремих домогосподарств жорстко пов'язані з результатами їхньої індивідуальної трудової діяльності. Це неминуче породжує надмірні коливання в особистих доходах, а також відсутність доходів у непрацездатних членів суспільства.

Для зменшення нерівності в доходах держава здійснює їх перерозподіл у формі трансфертних платежів, отримання яких не вимагає у відповідь будь-яких товарів та послуг. Крім цього, держава може регулювати індивідуальні доходи шляхом втручання в процеси формування первинних доходів (встановлення мінімальної заробітної плати, застосування прогресивної форми оподаткування первинних доходів). Вона може впливати на реальні доходи через регулювання цін на товари та послуги першої необхідності тощо.

Взагалі змішаною вважається економіка, у якій і державні, і приватні рішення визначають структуру розподілу ресурсів. Окрім товарів індивідуального споживання, котрі виробляються ринковою економікою, і реалізація яких забезпечує приватному бізнесу грошові доходи, існують певні види товарів і послуг - це, так звані державні або суспільні блага. Суспільні блага неподільні, вони складаються із крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. Кожен член суспільства може користуватися вигодами суспільного продукту і не нести при цьому індивідуальних витрат на його виробництво. Прикладами суспільних благ можуть слугувати національна оборона, міліція, пожежна охорона тощо. Крім суспільних, існують ще так звані суспільні блага, на котрі може поширюватися принцип виключення, тобто, на ці блага можна встановлювати ціни. В умовах, коли ринкова система цін не виділяє ресурси на суспільні блага і послуги, виробництво яких не приносить прибутків, державний сектор економіки забезпечує суспільство такими благами, а фінансування їх виробництва відбувається з допомогою системи обов'язкових стягувань у вигляді податків.

Особливість перерозподілу ресурсів між приватним і суспільним секторами економіки залежить від рівня зайнятості і повноти використання факторів виробництва. В умовах неповної зайнятості і неповного використання ресурсів держава шляхом інвестування залучає фактори виробництва у ті галузі народного господарства, котрі продукують суспільні блага і послуги. Такими діями держава забезпечує повну зайнятість та економічне зростання. По іншому відбувається перерозподіл ресурсів між приватним та суспільним секторами в умовах відсутності безробіття та залученні у виробництво усіх наявних в національній економіці ресурсів. Держава змушена вивільняти ресурси із виробництва товарів індивідуального споживання для скерування їх у виробництво суспільних благ. Для цього необхідно обмежити попит на споживання товарів приватного сектора. Фактором, що зменшує попит на товари та послуги індивідуального споживання, знижуючи приватний попит на ресурси, виступає механізм державного оподаткування. Високі податки в умовах повної зайнятості вилучають певну частину ресурсів із приватного сектора і скеровують їх у суспільний і суспільний сектори економіки.

Справляння податків в Україні регламентується Законом України «Про систему оподаткування». У статі 2 цього Закону наведено визначення податків: «Під податками та обов'язковими платежами слід розуміти обов'язкові внески до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснювані у законодавчому порядку». [4, с.29]

Податки в руках держави стають основним інструментом державного регулювання економіки, формування доходів бюджету, стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження росту цін та інфляції. Податкова система забезпечує гарантоване і стабільне надходження доходів бюджету, а державі можливість всебічного впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Загальнодержавні податки, збори і обов'язкові платежі встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України, а порядок їх зарахування до бюджету певного рівня визначається відповідно до чинного податкового законодавства та Закону України про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.

До загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів відносять [4, с.34]:

* податок на додану вартість;

* акцизний збір;

* податок на прибуток підприємств;

* податок з доходів фізичних осіб;

* мито;

* державне мито;

* податок на нерухоме майно (нерухомість);

* податок на землю;

* фіксований сільськогосподарський податок;

* єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва;

* рентні платежі;

* податок з власників транспортних засобів та самохідних машин і механізмів;

* податок на промисел;

* збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок Державного бюджету;

* збір за спеціальне використання природних ресурсів;

* збір за забруднення навколишнього природного середовища;

* збір на обов'язкове державне соціальне страхування;

* збір на обов'язкове державне пенсійне страхування;

* збір до Державного інноваційного фонду;

* плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності;

* збір на розпиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

* єдиний збір, справляється у пунктах пропуску через державний кордон.

До місцевих податків і зборів в Україні належать:

* податок з реклами;

* комунальний податок;

* збір за припаркування автотранспорту;

* ринковий збір;

* збір за видачу ордера на квартиру;

* курортний збір;

* збір за участь у бігах на іподромі;

* збір за виграш на бігах на іподромі;

* збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі;

* збір за право використання місцевої символіки;

* збір за право проведення кінозйомок і телезйомок;

* збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

* збір за проїзд по території при кордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

* збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; конкурентоспроможність податок економіка державний

* збір з власників собак.

Місцеві податки і збори, механізм їх справляння та порядок сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України, крім збору за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами. Суми цих податків і зборів зараховуються до місцевих бюджетів.

Необхідність в перерозподілі ресурсів обумовлюється двома аспектами. Перший стосується необхідності виділення ресурсів па виробництво суспільних благ. Цю проблему вирішує уряд. Він, з одного боку. через податки скорочує доходи і попит приватного сектора економіки на ресурси; з іншого - використовуючи податкові надходження, він перерозподіляє ресурси у виробництво суспільних благ через державні закупки.

Другий аспект випливає із необхідності врахування зовнішніх ефектів ринку. Наприклад, ціна як регулятор розподілу ресурсів не враховує витрати суспільства, які пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Отже, вона є заниженою і викликає надмірний попит на екологічно місткі товари. Це, в свою чергу, спрямовує на їхнє виробництво надмірну кількість ресурсів.

За цих умов держава може скоригувати розподіл ресурсів двома шляхами:

* застосування спеціального екологічного законодавства, яке забороняє або обмежує рівень забруднення довкілля і примушує підприємства здійснювати додаткові витрати, що піднімає ціну до оптимального рівня;

* введення спеціальних податків для підприємств, які забруднюють довкілля, з метою відшкодування втрат суспільства, пов'язаних з цим забрудненням.

В основі стабілізаційної функції держави лежить та обставина, що витрати приватного сектора економіки можуть бути недостатніми для досягнення повної зайнятості або надмірними. В першому випадку держава може застосувати стимулюючу політику, в іншому - стримувальну.

Основними методами виконання державою стабілізаційної функції є фіскальна та грошово-кредитна політика, за допомогою яких вона впливає на сукупний попит.

Державне втручання в економіку може бути ефективним за умов, якщо воно є зваженим, тобто враховує «розподіл праці» між державою і ринком. Тому в теорії і на практиці завжди існує проблема співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням. Значною мірою вирішення цієї проблеми залежить від того, як розуміється сутність державного регулювання економіки.

Державне регулювання економіки - це цілеспрямована діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для найбільш ефективного функціонування ринкового механізму і мінімізації його негативних наслідків. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулювальний потенціал, надає ринковим регуляторам здатність більш цілеспрямовано і ефективно впливати на економічний розвиток. У кінцевому підсумку це повинно сприяти досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними і соціальними втратами.

Спираючись па ринковий механізм, держава не обмежується лише його інструментами. Поряд з ними вона використовує й неринкові інструменти, які доповнюють господарський механізм, надають йому цілеспрямованого характеру. Так, державні закупки, податки, трансферти, грошова емісія не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можуть вирішуватися важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки - це суб'єктивний фактор економіки. Том його ефективність обумовлена тим. якою мірою держава в процесі виконання своїх регулювальних функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку. У цьому розумінні ринкові закони створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм - це сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвиткові ринкового механізму, усувати штучні перешкоди на його шляху, які можуть створювати для нього підприємницькі монополії та владні структури. [3, с.95]

Держава може втручатися в ринковий механізм лише в одному випадку - коли цей механізм ще не досяг необхідного потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Показовим прикладом для цього є перехідна економіка, яка знаходиться в стані зміни економічних відносин, коли адміністративно-командні механізми вже не діють, а ринкові - ще знаходяться в стадії становлення. Знайти раціональне співвідношення між державним втручанням в економіку і її ринковим саморегулюванням - актуальна проблема органів державного управління.

В умовах розвинутого ринку державне регулювання економіки - це втручання держави не в ринковий механізм, а в передумови та побічні наслідки його функціонування. У першому випадку держава з метою одержання необхідних зрушень в економіці повинна не підміняти закони ринку штучними законами, а впливати на ті умови, які забезпечують реалізацію цих законів. Впливаючи па умови функціонування ринку, вона може спрямувати розвиток ринкових відносин відповідно до цілей і пріоритетів державної економічної політики. Так, застосовуючи політику "дорогих" або "дешевих" грошей, держава не втручається в закони грошового ринку, а впливає лише на співвідношення між попитом і пропозицією на гроші і через зміни в цьому співвідношенні цілеспрямовано регулює економічні процеси.

В іншому випадку держава, враховуючи обмеження ринкового механізму, його нездатність запобігти виникненню негативних побічних наслідків від функціонування економіки, може нейтралізувати їх за допомогою неринкових інструментів. Так, державні програми допомоги малозабезпеченим, непрацездатним і тимчасово безробітним членам суспільства можуть забезпечити їхній соціальний захист без втручання в ринковий механізм.

Важливою передумовою, яка визначає ефективність державного регулювання економіки, є врахування в регулювальних діях держави індивідуальних умов конкретної країни. Ці умови характеризуються такими показниками, як частка державного сектора в змішаній економіці, структура економіки, досягнутий технічний рівень виробництва, місце національної економіки в світовому розподілі праці, природні, демографічні, національні та політичні умови.

Врахування цих умов вимагає від кожної держави творчого підходу до визначення межі та методів свого втручання в економіку.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

1. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. / С.М. Чистов, А.Є. Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. - Вид. 2-ге, доопрац. і допов. - К.: КНЕУ, 2005. - 440 с.

2. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки: Навч. посіб. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2002ю - 214 с.

3. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: навч. посібн. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2010. - 429 с.

4. Бечко П.К. Податкова система. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 368 с.

5. Должанський І.З., Загорна Т.О. Конкурентоспроможність підприємства: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2006. - 384 с.

Размещено на Allbest.ru