Місцеве оподаткування в зарубіжній практиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Податкова політика будь-якої країни покликана вирішувати подвійне завдання: оптимізувати рівень оподаткування з метою стимулювання розвитку підприємництва та забезпечити надходження до бюджетів коштів, достатніх для задоволення потреб держави і виконання нею своїх функцій.

Фінансова практика виробила, а наука сформувала низку критеріїв, яким відповідає ефективна система оподаткування. Такими критеріями є принципи оподаткування. Основними із них є - стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності, обов'язковість, рівнозначність і пропорційність, рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації, соціальна справедливість, стабільність, економічна обґрунтованість, рівномірність сплати, компетентність, єдиний підхід, доступність.

Застосування податкових пільг породжує суперечності серед платників податку, тому що чим більше власності звільняється від податку, тим вища податкова ставка У платників зростає бажання добитися повних або часткових пільг. Основним видом оподатковуваного майна є житлові будинки. Важливим є й те, що об'єкти майнового податку можуть оподатковуватися двічі, тричі, а то й чотири рази, оскільки однотипні податки стягуються різними адміністративними одиницями. Так, нерухомість оподатковується фінансовими органами штатів, муніципалітетів, графств, шкільних округів. На практиці для збирання майнового податку на всіх рівнях адміністрації виділяється один чиновник із якого-небудь органу.

Необхідність розвитку економічної та соціальної інфраструктури міст зумовлює потребу в створенні автономного місцевого бюджету капітальних вкладень, головним джерелом поповнення якого повинні бути, місцеві позики, що випускаються на тривалі строки відповідно до обороту основних фондів.

1. Об'єкти місцевого оподаткування в зарубіжних країнах

Органи місцевого самоврядування унітарних держав (Бельгії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Швеції, Австрії, Греції, Люксембургу, Португалії, Іспанії, Японії тощо), а також федеративних (ФРН, Канади, США, Швейцарії та ін.) стягують місцевий особистий прибутковий податок. Слід зазначити, що в деяких країнах абсолютний і відносний розмір місцевого прибуткового податку перевищує рівень державного прибуткового податку. Наприклад, у Швейцарії частка місцевого прибуткового податку в загальній сумі податкових надходжень становить 26% проти 8% державного, Швеції - відповідно 28 та 11% Фінляндії - 24 та 19%. Системи місцевого оподаткування в цих країнах ґрунтуються на прибутковому податку. Водночас у Канаді, США, Бельгії, Японії частка державного прибуткового податку в загальній сумі податкових зборів вища, ніж місцевого; у США вона становить 28%, платних та місцевих -6%, у Бельгії - 29 і 3% відповідно.

Об'єкти місцевого оподаткування є такі - вартість нерухомого майна - землі, житлових будинків, гаражів, господарських фермерських споруд, худоби, машин; обладнання, предметів домашнього вжитку, вартість рухомого майна («невідчутних активів») - акцій, державних облігацій, облігацій корпорацій та інших цінних паперів. У фінансовій літературі його називають також податком на власність.

У США місцеві органи влади, переважно муніципалітети великих міст, стягують муніципальний особистий прибутковий податок. У таких містах, як Філадельфія, Нью-Орлеан, Лос-Анджелес, Сіетл, Нью-Йорк, цей податок становить понад 40% податкових доходів. Він стягується з тих самих джерел доходу., що й федеральний (а також штатний) особистий прибутковий податок, тобто оподаткування здійснюється за принципом збігу джерел. Ставки штатних і місцевих прибуткових податків нижчі за федеральні (в межах від 1 до 10%).

Для запровадження муніципального прибуткового податку необхідно одержати дозвіл органів управління штату. Уряди штатів координують місцеве прибуткове оподаткування. Головним питанням регламентації місцевих прибуткових податків є з'ясування місця проживання та роботи їх платника Особа, що проживає в одній місцевості, але одержує доход в іншій, сплачує податок згідно з тими ж правилами, що й особа, яка проживає й працює в одному місті (районі). Законодавство штатів визначає порядок розподілу суми податку між місцем проживання і місцем роботи. У цьому зв'язку американські економісти зазначають, що передмістям немає потреби запроваджувати свій прибутковий податок із метою самозахисту, якщо місто вводить такий податок особистий прибутковий податок поділяється на два види - той, що стягується за деклараціями (Veranlag te Еіnkommensteuuer), та податок із заробітної плати. Розподіл надходжень по цих податках, а також коопераційному в певному проценті між бюджетами федерації, земель та общин щорічно встановлюється федеральним парламентом. Такий самий порядок введено щодо непрямого податку - податку на добавлену, вартість.

Наприклад, у 1990 р. до бюджету федерації надходило 50% корпораційного податку, 42,5 особистого прибуткового та 65% податку на добавлену вартість, відповідно бюджети земель отримували 50%, 42.5 (15% - бюджети общин) та 35%. Слід зауважити, що сума особистого прибуткового податку, яка виділяється для общин, становить у їхніх податкових доходах досить значну частку (наприкінці 80-х років - від 42 до 45%).

Місцеві органи Франції стягують податок на житло, що походить від старого реального побудинкового податку. Його об'єктами є житлові приміщення: будинки, вілли, квартири, а також приміщення для гаражів, підсобні, комірні кімнати та ін. Житлові будинки та квартири, в яких ніхто не мешкає, також підлягають оподаткуванню. Під оподаткування підпадають і ті приміщення, які використовуються з виробничою метою, але є складовою частиною квартири чи будинку (наприклад, кімната, в якій приймає своїх клієнтів перукар, кравець, прийомна лікаря, косметолога тощо).

Місцеві органи Франції справляють також податок на професію, що являє собою модернізований податок на патенти. Він стягується з будь-якої фізичної або юридичної особи, що займається торгово-промисловою діяльністю, а також з осіб «вільних професій». Окрім досить значних прямих податків, описаних вище, місцеві органи стягують дрібніші податки: спеціальний податок на обладнання, спеціальний регіональний податок на право реєстрації, податок на видачу реєстраційних посвідчень, на спорудження службових будівель та ін.

В Італії найзначнішими місцевими податками є місцевий прибутковий податок і комунальний податок на приріст вартості нерухомого майна Місцевий прибутковий податок, поширюється на доходи від капіталу (за винятком дивідендів від акцій), землі сільського господарства, доходи комерсантів, ремісників та осіб «вільних професій». З початку 1986 р. прибутковий податок стягується за єдиною ставкою - 16,2%. Доходи осіб, працюючих за наймом, не підлягають оподаткуванню. Встановлені пільги у вигляді знижок з доходу. Місцевий прибутковий податок стягується центральним урядом, а потім повністю перераховується місцевій адміністрації, на території якої він був справлений Комунальний податок на приріст вартості нерухомого майна стягується з фізичних та юридичних осіб. Оподатковується сума, що складає різницю між ціною придбання і відчуження нерухомості через кожні 10 років з моменту її придбання.

Місцеві органи влади стягують цільові податки. Наприклад, у Франції справляються податки на збирання харчових відходів, підмітання вулиць, за перевищення норм густоти заселення. У ряді країн стягуються екологічні податки на автотранспорт, на продаж бензину, що надходять у спеціальні фонди - екологічні, дорожні, які потім витрачаються на охорону навколишнього середовища, ремонт і будівництво шосейних доріг. Непрямі податки також поповнюють місцеві бюджети. В Японії (частка непрямих податків дорівнює 16-18% надходжень по місцевих податках) стягується податок на тютюн, бензин, споживання електроенергії, газу, на ресторани та бари. У ФРН в бюджети земель надходить податок на пиво. У США велике фіскальне значення для бюджетів штатів має універсальний акциз - податок на продаж (25-33% надходжень) зі ставкою від З до 7,5% роздрібної ціни (залежно від штату). Податок стягується з продажу споживчих товарів (включаючи медикаменти) в роздрібній мережі.

Друга група місцевих податків - це надбавки до державних податків. У деяких країнах вони мають велике фіскальне значення. Наприклад, система місцевих податків Франції розвивалася від «додаткових сантимів», які дозволялося брати місцевій адміністрації з державних прямих реальних податків (поземельного, промислового, побудинкового). «Додаткові сантими» пережили державні податки, до яких вони належали Реальні податки у Франції було скасовано в 1916 р., а «додаткові сантими» стягувалися аж до податкової реформи 1974 р. Прямі податки місцевих органів влади у Франції, описані вище, були запроваджені на основі старих надбавок як самостійні податки для тих же самих платників. Тепер місцеві органи влади одержують відрахування (2,5%) за податком на добавлену вартість - найзначнішим непрямим податком, що становить 42-44% надходжень до державного бюджету.

В Бельгії місцеві органи влади можуть встановлювати надбавки в розмірі 5% до ділового додатку, який сплачується фізичними та юридичними особами з доходів, а також до податку на інвестиційний доход що сплачується з одержаних дивідендів за акціями бельгійських компаній та із сум, розподілюваних серед пайовиків бельгійських товариств.

Третя група місцевих податків - це конгломерат різних податків і прирівняних до них зборів, вельми різноманітних за своїм складом. Фіскальне значення цієї групи низьке. Сюди належать податки на собак, верхових коней, видовища, балкони, полювання, на гувернанток, слуг, на проведення зборів, на місця для продажу квитків, реєстраційні збори, на утримання в чистоті вулиць, тротуарне мито, податок на найом мебльованих кімнат, збір за причалювання суден, користування спортивними майданчиками, на автомати тощо.

оподаткування муніципальний місцевий прибутковий

2. Місцеве оподаткування у ФРН

Місцеве оподаткування у ФРН регламентується конституцією, спеціальними положеннями про податки, парламентськими актами. В конституції закріплене положення про те, що місцеві органи влади - общини одержують доходи від реальних податків, місцевих податків на споживання і предмети розкоші. Вони мають право вводити своє положення про стягнення податків. Місцеві органи влади у ФРН вправі утримувати тільки ті податки, які не стягує федерація, але можуть одержувати певну частину податків, що справляються федерацією згідно з законодавством. Общини ФРН стягують на основі законів земель поземельний та промисловий податки.

Поземельний податок поділяється на два класи - А і Б. Базою оподаткування є податкова оцінка (вартість) земельної ділянки, що визначається відповідно до Закону про оцінку майна та стягнення з нього податків. Податкова оцінка об'єктів оподаткування за класами А і Б проводиться окремо. Оцінці за класом А підлягають сільськогосподарські угіддя, житлові будинки, господарські будівлі. Податкова оцінка складається з двох частин: вартості житлових приміщень; вартості земельної власності (як господарського об'єкта). Оцінка майна ґрунтується на гаданій сумі доходу в даному році. Житлові будинки оцінюються, зважаючи на орендну плату, яку власник міг би отримати, якби він здав її в найми. Таким чином, вартість житла виступає як форма капіталізованої, орендної плати. Земля як господарський об'єкт оцінюється на основі можливої суми чистого доходу за рік, який можна одержати з даної площі землі при раціональному веденні господарства в нормальних умовах. На практиці для оцінки земельних угідь використовується кадастр - показники доходності земельних ділянок, обчислені на 1 га використовуваної площі з урахуванням природних та кліматичних факторів, якості ґрунту, розташування, інфраструктури тощо. Таким чином, вартість землі (як господарського об'єкта) являє собою форму капіталізованого чистого доходу (тобто грошова сума, яка під час уміщення її в банк принесе річний доход від земельної ділянки).

Податок класу Б стягується із земельних ділянок, які розташовані за межами сфери сільського або лісового господарства й класифікуються на забудовані та незабудовані. Оцінка незабудованої ділянки обчислюється виходячи з ціни, за якою можна було б її продати в даний час з урахуванням всіх факторів: місця розташування ділянки, існуючих обмежень у її використанні тощо. Оцінка забудованих ділянок визначається залежно від групи, котрих за законодавством налічується шість: під житло; зайняті виробничими підприємствами; що перебувають у змішаному користуванні; під житловими будинками для однієї сім'ї; під житловими будинками для двох сімей; решта. Для кожної групи забудованої земельної ділянки використовується своя система оцінки. Ділянка будь-якого виду оцінюється виходячи з передбачуваних орендних доходів, тобто вартість забудованої земельної ділянки набуває форми капіталізованої орендної плати. У податкових доходах общин поземельний податок класу А становить 0,7%, класу Б - 11%. Щодо поземельного податку встановлено базові (основні) ставки залежно від виду майна Податок класу А стягується за базовою ставкою 0,6% класу Б - 0,35% (з житлових будинків для однієї сім'ї - 0,26% для двох - 0,31%).

Общини мають право збільшувати ці ставки, використовуючи спеціальні коефіцієнти. В середньому по всіх общинах поземельний податок стягується за ставкою 11-12% але забезпечується чітка диференціація податкових ставок у залежності від того, як використовується ділянка, та інших факторів. Як бачимо, податкове законодавство доволі гнучке, що дуже важливо. в умовах ринкового господарства Німецький досвід заслуговує на увагу, тим більше, що це питання, одне з найважливіших у сфері податкового законодавства, не вирішене у нас і до сьогодні.

Щодо земельного податку встановлені податкові пільги. Повністю звільняються від його сплати державні підприємства., церкви, благодійні товариства. Певні пільги є для нового житла, вони діють протягом 10 років.

У ФРН общини стягують промисловий податок. Законом визначені два види об'єкта оподаткування: доход від заняття промислом і капітал, тобто виробниче майно. До промислових належать підприємства у сфері промисловості, торгівлі, постачання, послуг, а також лісового та сільського господарства Промисловий податок оплачують общинам фізичні та юридичні особи - акціонерні й промислові товариства страхові компанії тощо. Особи «вільних професій» промисловий податок не сплачують. Податковою базою промислового податку є доход, одержаний від промислу, а також капітал промислу. Доход від промислу обчислюється на основі прибутку, одержаного підприємством у даному році. До суми прибутку додаються 50% рентних платежів за використання рухомого майна, а також проценти по боргах (строком більше одного року), внески на благодійні та інші корисні для суспільства цілі. З одержаної суми відраховуються: дивіденди, виплачені акціонерам, що володіють до 25% акцій, і суми, які дорівнюють 1,2-140% вартості нерухомого майна. Такі складні розрахунки промислового податку проводяться з метою запобігання подвійному оподаткуванню промисловим та поземельним податками. Капітал промислу обчислюється на основі суми чистих активів (власного капіталу підприємства). До суми капіталу додається 50% довгострокових зобов'язань, вартість майна, зданого в оренду (за винятком нерухомості). З одержаної суми вилучаються балансова вартість земельної ділянки, Інвестиції в акції компаній ФРН та іноземних компаній за умови, що вони становлять понад 25% випущених акцій цих компаній; та інші, дрібніш, суми. Законодавство земель встановлює базову податкову ставку: для оподаткування промислового доходу вона дорівнює 5%, промислового капіталу -0,2%.

Кожна община має право збільшувати суму податку відповідно до коефіцієнта (мультиплікатора, тобто множника). Він становить по окремих общинах від 250 до 650% Слід звернути увагу на права земель і щодо встановлення коефіцієнтів. Фінансові органи земель визначають граничні ставки мультиплікатора залежно від місцевих фіскальних та економічних умов.

Висновок

Досвід оподаткування економічно розвинених країн заслуговує на ретельне вивчення стосовно української економіки, особливо тепер, коли дуже гостро постають проблеми купівельної спроможності населення, дефіциту, зайнятості; очевидно, що всі вони дедалі загострюватимуться в міру переходу до ринкових відносин. Аналіз складу, структури й організації податкової бази місцевих органів влади в них дає змогу зробити певні висновки.

По-перше, головним призначенням системи місцевого оподаткування в Україні має стати утворення й ефективне використання на базі розподілу та перерозподілу вартості національного продукту фондів фінансових ресурсів, які б забезпечували розвиток місцевої економічної та соціальної інфраструктури. Державна адміністрація в умовах розширення сфери функціонування ринкових відносин при формуванні та розподілі фінансових ресурсів між централізованою й децентралізованою їх частинами повинна керуватися завданням максимального задоволення як загальнодержавних, так і регіональних потреб. Крім того, вона має стимулювати за допомогою податкових форм і методів підвищення ефективності виробництва і праці, встановлювати повну, жорстку відповідальність юридичних та фізичних осіб за результати їх діяльності.

По-друге, держава повинна всіляко прагнути до адекватності податкових методів соціально-економічним умовам розвитку ринкових відносин Тоді фінансові органи зможуть ефективніше використовувати найрізноманітніші податкові форми й методи (їхній спектр буде тим ширшим і багатшим, чим більш розвинутими будуть ринкові відносини) утворення та використання фондів грошових ресурсів для підвищення рівня розвитку місцевого господарства За цих умов податки стануть своєрідною формою суцільно необхідної та примусової плати фізичних і юридичних осіб за надане їм право користуватися послугами й результатами соціально-економічного розвитку на даній території.

По-третє, система місцевого оподаткування в Україні як важливий регулятор ринкових відносин має базуватися (як мінімум) на принципах автономності, загальності й обов'язковості, соціальної справедливості, економічної ефективності та гласності.

По-четверте, перехід економіки України до ринкових відносин передбачає створення справді автономної системи податків для центральної та місцевої адміністрації. Автономна система місцевих податків може бути заснована на введенні двох-трьох значних податків та ряду дрібних податків-супутників для певних цілей. За аналогією з країнами ринкової економіки у великих містах, промислових центрах можна було б запровадити муніципальний прибутковий податок із встановленням неоподатковуваного мінімуму, пільг для низькооплачуваних платників, а також деяких інших категорій громадян Ставки податку мають бути мінімальними (від 2 до 6%). Другим значним податком міг би стати майновий податок із чіткою диференціацією майна за власниками (державне, кооперативне, акціонерне, змішане з іноземним капіталом, на правах особистої власності), визначенням пільг, правил оцінки власності.

Список використаних джерел

1. Слав» юк Р.А. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002.

2. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І. та ін., Фінансова діяльність підприємства: Підручник. - К.: Либідь, 2002. - 383 с.;

3. Ісакшина Г.Ю., Податковий менеджмент: Підручник. - К.: ЦУЛ, 2003.-260 с.;

4. Коробов М.Я., Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Підручник. - К.: Знання, 2000. - 378 с.;

5. Попович П.Я., Економічний аналіз діяльності суб» єктів господарювання: Підручник. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 454 с.;

6. Чумаченко М.Г., Економічний аналіз: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

Размещено на Allbest.ru