Фінансові ринки: поняття, класифікація, функції і структура

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжрегіональна Академія Управління Персоналом

Контрольна робота

З навчальної дисципліни: Фінансовий ринок

На тему: Фінансові ринки: поняття, класифікація, функції і структура

Київ 2010

Зміст

• Вступ
• 1. Економічний зміст поняття "фінансовий ринок"
• 2. Функції фінансового ринку
• 3. Структура фінансового ринку
• 4. Класифікація фінансових посередників
• Висновок
• Література
• Вступ
• На сучасному етапі в фінансовій галузі здійснюється багато наукових досліджень, мета яких - розгляд та встановлення взаємозв'язків між тими процесами, що відбуваються на фінансовому ринку. Теоретико-методологічні проблеми вивчення фінансового ринку пов'язані з відсутністю єдиного трактування основоположних фінансових категорій, таких, як фінанси, фінансова система, фінансовий ринок, фінанси підприємств, державні фінанси, регіональні фінанси, місцеві фінанси тощо. В економічній літературі відсутня єдина концепція трактування економічної сутності цих понять. Так, у літературних джерелах визначення фінансам дається по-різному.
• Фінанси - це гроші (гроші - основа і необхідна умова функціонування фінансів).
• Фінанси - це система грошових відносин, що виникають у процесі розподілу і перерозподілу на макрорівні валового внутрішнього продукту і національного доходу (на мікрорівні - виручки і прибутку) із приводу утворення і розподілу, використання фінансових ресурсів (що найчастіше відбувається у фондовій формі) з метою задоволення суспільних інтересів і потреб.
• Характерні ознаки, які випливають з економічної суті фінансів:
• - фінанси - це категорія розподільна;
• - фінанси беруть участь у вартісній формі розподілу; у процесі вартісного розподілу ВВП беруть участь не тільки фінанси, а й ціни, кредит, доходи домогосподарств у різних формах (заробітна плата, премії, субсидії, пенсії, державні допомоги, стипендії, дивіденди, відсотки, орендна плата тощо);
• - фінанси завжди мають справу з рухом фінансових ресурсів.
• Фінанси - це категорія базису, а не надбудови. Надбудовною категорією є фінансова політика, зокрема, фінансова політика держави. Мета їх функціонування - задоволення суспільних інтересів та потреб, до складу яких входять: загальнодержавні, галузеві, відомчі, корпоративні, колективні, групові, регіональні, місцеві, особисті, а також міжнародні, міждержавні та глобальні інтереси.
• З огляду на викладене вище, досить важко досліджувати той сегмент загальноринкового простору, який, маючи історичне й економічне підґрунтя, не знайшов чіткого визначення в економічній літературі як самостійна категорія.
• Л.М. Красавіна при розгляді міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин, використовує поняття "світового кредитного ринку" як специфічної сфери ринкових відносин, де здійснюється рух грошового капіталу між країнами на умовах повернення і сплати відсотків та формується попит і пропозиція. "Світовий фінансовий ринок" - це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі в євровалютах. Протиріччя полягає в наступному: у структурі світового ринку позичкових капіталів, яку пропонує Красавіна, такого поняття, як "світовий кредитний ринок", ми не знаходимо, а натомість розглядається світовий ринок позичкових капіталів. Він, згідно із запропонованою автором диверсифікацією, включає: світовий грошовий ринок, світовий ринок капіталів, світовий фінансовий ринок. Далі автор зазначає, що грошовий ринок - це ринок короткотермінових позичкових капіталів, а ринок капіталів - це ринок середньо- і довгострокових капіталів, що включає і фінансовий ринок. На нашу думку, даний підхід не дає можливості об'єктивно судити про економічну сутність таких понять, як "кредитний ринок", "фінансовий ринок", "ринок позичкових капіталів" та ін.
• 1. Економічний зміст поняття "фінансовий ринок"

Теоретичне обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку базується на ідеях А. Пігу про розподіл ризиків та Й. Шумпетера про фінансування інновацій. Ці теоретичні положення підтверджуються досвідом економічного розвитку ХХ ст., узагальненого в концепціях Р. Голдсміта про "фінансове поглиблення" як чинник економічного зростання та Р. Левіна про фінансовий фактор сприяння структурним зрушенням. Загальновизнано, що зростання доходів є об'єктивною передумовою розвитку та вдосконалення системи фінансового посередництва ("фінансові інновації" Дж. Герлі). Разом з тим, "нова теорія фінансів" Дж. Штігліца доводить, що для реалізації позитивної ролі фінансового посередництва в економічному розвитку крім об'єктивних чинників велику роль відіграє державна політика, спрямована на захист інтересів інвесторів, забезпечення прозорості діяльності фінансових посередників, подолання бар'єрів "морального ризику" та "асиметричної інформації" на всіх етапах інвестиційного процесу.

Еволюція ідей про роль фінансового посередництва в економічному розвитку представлена на рис. 1.

Фінансовий ринок - це вся система економічних відносин, що виникають між його прямими учасниками при формуванні попиту і пропозиції на специфічні послуги - фінансові послуги, пов'язані з процесом купівлі-продажу, розподілу та перерозподілу фінансових активів, які знаходяться у власності економічних суб'єктів національної, регіональної та світової економіки.

Як економічна категорія фінансовий ринок виражає економічні відносини між суб'єктами економіки з приводу реалізації вартості та споживчої вартості, укладеної у фінансових активах. Ці економічні відносини визначаються об'єктивними економічними законами і фінансовою політикою держави, впливом політичних партій та кланів (особливо в сучасній Україні на стадії становлення цивілізованої державності), які формують в

Рисунок. 1. Обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку

остаточному підсумку сутність фінансового ринку, тобто зв'язки і відносини як на самому ринку, так і у його взаємозв'язку з іншими економічними категоріями. Економічні відносини та взаємозв'язки, які виникають на фінансовому ринку, визначаються об'єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою суб'єктів економіки здійснювати заощадження та інвестиції, надавати та брати грошові кошти в борг. На фінансовому ринку діють закони попиту та пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх суб'єктів економіки відповідно до умов ринкової економіки. На фінансовому ринку відбувається суспільне визначення якості та ціни фінансів.

Інвестування, як було відзначено вище, забезпечується через якісно розвинений фінансовий ринок. Чим же цей ринок та його сегменти відрізняються від інших? Головна відмінність їх у тому, що товаром на цих ринках виступають фінансові активи.

Фінансові активи в системі національних рахунків класифікуються у семи основних категоріях. До них належать: золото і спеціальні права позики (СПЗ), готівка і депозити, цінні папери, крім акцій, позики, акції та інший акціонерний капітал, страхові технічні резерви, інші рахунки до одержання або до оплати.

Фінансові активи включають також монетарне золото і спеціальні права запозичення (СПЗ) міжнародного валютного фонду, утримувачі яких розглядають їх як фінансові вимоги. Монетарне золото і спеціальні права запозичення відносяться до активів, за якими не буває невиконаних зобов'язань. До монетарного золота відноситься золото у формі монет, злитків або брусків не менше ніж 995 проби. Право власності на монетарне золото належить центральному (Національному) банку і центральному уряду.

В інтересах розуміння фінансових активів і зобов'язань доцільно виходити з їхнього загального визначення. У системі національних рахунків активи визначаються як об'єкти, що мають вартість і знаходяться у власності економічних суб'єктів, від яких слід очікувати в майбутньому одержання прибутку або інших доходів.

Фінансові активи відповідають цьому визначенню як засоби накопичення вартості. Володіння акціями та іншими цінними паперами приносять їхнім володарям прибуток від власності, а також холдинговий прибуток. Одержують прибуток від власності власники більшості акцій. Кредиторам виплачується відсоток за вкладами.

Характерною ознакою фінансових активів є обов'язковість вимог до інших інституційних одиниць, які, будучи позичальниками, несуть зобов'язання перед своїми кредиторами. Фінансові зобов'язання - це зобов'язання боржника перед своїм кредитором на оплату вимог, що йому виставляються.

Відомо, що послуги створюються не тільки у виробництві, але й у сфері обміну. Обов'язковою умовою процесу обміну є еквівалентність, що передбачає безумовне отримання блага за певну грошову суму. Фінансовий актив, як і будь-який інший товар, має споживчу та мінову вартість. Згідно з дією законів ринку, ціна на товар формується під впливом попиту та пропозиції, порівняння показників конкуруючих виробників. За умов ринкової конкуренції ціна на фінансовому ринку утримується у певних межах. Мінова вартість проявляється через ціну, яка набуває форми страхового тарифу, відсотка за кредит, дивіденду за цінними паперами тощо. У певному розумінні віднесення фінансового ринку до сфери обміну є питанням досить проблемним. Це означає, що не на всіх сегментах фінансового ринку, наприклад, страховому, передбачається еквівалентність.

2. Функції фінансового ринку

Сутність та роль фінансового ринку в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях, основними з яких є:

1) мотивована мобілізація заощаджень приватних осіб, приватного бізнесу, державних органів, зарубіжних інвесторів та трансформація акумульованих грошових коштів у позичковий та інвестиційний капітал;

2) реалізація вартості, втіленої у фінансових активах, та організація процесу доведення фінансових активів до споживачів (покупців, вкладників);

3) перерозподіл на взаємовигідних умовах грошових коштів підприємств із метою їх ефективнішого використання;

4) фінансове обслуговування учасників економічного кругообігу та фінансове забезпечення процесів інвестування у виробництво, розширення виробництва та дольової участі на основі визначення найбільш ефективних напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері;

5) вплив на грошовий обіг та прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів;

6) формування ринкових цін на окремі види фінансових активів;

7) страхова діяльність та формування умов для мінімізації фінансових та комерційних ризиків;

8) операції, пов'язані з експортом-імпортом фінансових активів; інші фінансові операції, пов'язані із зовнішньоекономічною діяльністю;

9) кредитування уряду, місцевих органів самоврядування шляхом розміщення урядових та муніципальних цінних паперів;

10) розподіл державних кредитних ресурсів і розміщення їх серед учасників економічного кругообігу тощо.

Тимчасово вільний капітал, який перебуває у формі суспільних заощаджень, тобто грошових та інших фінансових ресурсів населення, підприємств, державних органів, не витрачений на споживання і реальне інвестування, залучається через механізм фінансового ринку окремими його учасниками для наступного ефективного використання в економіці країни.

Механізм функціонування фінансового ринку забезпечує виявлення обсягу і структури попиту на окремі фінансові активи та своєчасне його задоволення в межах всіх категорій споживачів, які тимчасово мають потребу в залученні капіталу із зовнішніх джерел.

Функція фінансового ринку, що полягає в організації процесу доведення фінансових активів до споживача, виявляється через створення мережі різноманітних інститутів з реалізації фінансових активів. Її завдання полягає в створенні нормальних умов для реалізації грошових ресурсів споживачів в обмін на фінансові активи, що їх цікавлять.

Задовольняючи значний обсяг і широке коло інвестиційних потреб господарюючих суб'єктів, механізм фінансового ринку через систему ціноутворення на окремі інвестиційні інструменти виявляє найбільш ефективні сфери і напрями інвестиційних потоків з позицій забезпечення високого рівня дохідності капіталу, який використовується із цією метою. Зміст функції фінансового забезпечення процесів інвестування полягає в створенні фінансовим ринком умов для залучення (концентрації) підприємцем фінансових ресурсів, необхідних для розвитку виробничо-торгового процесу. Процес залучення фінансових ресурсів містить у собі як накопичення капіталу, так і взяття його в борг (позика), у найм (селенг).

Сутність функції впливу на грошовий обіг зводиться до створення фінансовим ринком умов для безупинного переміщення грошей у процесі здійснення різноманітних платежів і регулювання обсягу грошової маси в обігу. Через дану функцію здійснюється реалізація на фінансовому ринку грошової політики держави. Від усталеності грошового обігу залежить усталеність фінансового ринку.

Ринковий механізм ціноутворення на фінансовому ринку протилежний державному, хоча і перебуває під певним впливом державного регулювання. Він дозволяє повністю врахувати поточне співвідношення попиту і пропозиції за різними фінансовими активами, яке формує відповідний рівень цін на них; максимальною мірою задовольнити економічні інтереси продавців і покупців фінансових активів.

Робота з таким специфічним товаром, як фінансовий актив, передбачає наявність каналів, за якими грошові кошти (фінансові активи) переміщуються від власників заощаджень до користувачів коштів. Це переміщення може здійснюватись за двома напрямами: каналами прямого та непрямого інвестування. Можна виділити два види каналів прямого фінансування: дольова участь і фінансування шляхом одержання позик. У першому випадку власник заощаджень шляхом обміну одержує право на дольову участь у власності фірми або на умовах пайовика, або на умовах акціонера. А при позиках фірми одержують грошові кошти у вигляді інвестицій в обмін на зобов'язання виплатити ці гроші у майбутньому з обумовленим відсотком, при цьому правом власності власник грошового внеску не володіє.

При непрямому фінансуванні заощадження населення, пересуваючись до фірм, проходять через так званих фінансових посередників, до числа яких можна віднести: банки, фінансові, страхові, інвестиційні компанії, позиково-ощадні асоціації, пенсійні фонди та фонди грошового ринку. У США, наприклад, близько 2/3 щорічного обсягу інвестицій проходить саме каналами непрямого фінансування.

Фінансовий ринок пов'язаний із здійсненням кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових активів. Такі фінансові посередники добре обізнані зі станом поточної фінансової кон'юнктури, умовами здійснення угод з різними фінансовими інструментами та в найкоротші терміни можуть забезпечити зв'язок продавців і покупців. Фінансове посередництво сприяє прискоренню не тільки фінансових, але і товарних потоків, забезпечує мінімізацію пов'язаних з цим суспільних витрат.

Наявність фінансового ринку та фінансових інститутів, що забезпечують його функціонування, допомагає мобілізувати великий обсяг заощаджень, ефективніше їх розмістити та знизити ризики, ніж це можуть зробити окремі вкладники, а також сприяє скороченню оперативних витрат; об'єднанню та диверсифікації ризиків; розвиткові спеціалізованих консультаційних послуг з управління ризику, перспектив інвестицій, оцінки платоспроможності тих, хто їх залучає; задоволенню потреб вкладників у ліквідності та безпечності; задоволенню потреб інвесторів у терміновому вкладенні вільних коштів.

Фінансовий ринок виробив власний механізм страхування цінового ризику (і відповідно систему спеціальних фінансових інструментів), який в умовах нестабільності економічного розвитку країни та кон'юнктури фінансового і товарного ринків дозволяє знизити до мінімуму фінансовий та комерційний ризик продавців і покупців фінансових активів і реального товару, пов'язаний зі зміною цін на нього. Крім того, в системі фінансового ринку отримала широкого розвитку пропозиція різноманітних страхових послуг.

Вищеназвані функції фінансовий ринок здійснює переважно через: відкриття банківських рахунків і заснування спеціальних фондів (пенсійних, страхових тощо); надання банківських кредитів, комерційних та інших позичок; здійснення операцій із цінними паперами підприємств та держави (акціями, облігаціями) тощо.

Забезпечуючи мобілізацію, розподіл і ефективне використання вільного капіталу, забезпечення в найкоротші терміни потреби в ньому окремих господарюючих суб'єктів, фінансовий ринок сприяє прискоренню обороту використаного капіталу, кожний цикл якого генерує додатковий прибуток і приріст національного доходу в цілому.

Ці функції і обумовлюють структуру фінансового ринку.

3. Структура фінансового ринку

Фінансовий ринок є механізмом, який забезпечує зведення покупців та продавців фінансових активів і сприяє обміну цими активами: фінансові ресурси обмінюються на фінансові інструменти, фінансові інструменти - на фінансові ресурси.

Сучасний фінансовий ринок є складним утворенням з надзвичайно багатою структурою. Як правило, вживаючи термін "фінансовий ринок" мають на увазі цілісну систему окремих ринків, на яких урівноважується попит на фінансові ресурси і їх пропозиція. Оскільки сааме фінансові ресурси є тим "товаром", який обертається на фінансових ринках, в економічній літературі як синонім словосполучення "фінансовий ринок" іноді використовується термін "ринок фінансових ресурсів".

Втім, таке визначення є недостатньо повним, оскільки фінансовий ринко - це також сфера надання фінансових послуг. Сфера надання фінансових послуг може розглядатися як сукупність усіх фірм, що надають фінансові послуги. Або сфера надання фінансових послуг - об'єднання таких традиційних і сегментованих галузей промисловості, як банківська діяльність, цінні папери, страхування, нерухомість, кредит, фінанси. Крім того, у США сфера надання фінансових послуг включає нефінансові корпорації типу "General Motors", "Ford Motor Company", "Sears", "AT and T", "J.C. Penney", які зайняті у виробництві та наданні фінансових послуг.

Отже, структуру фінансового ринку можна уявити як інтегроване утворення, основними складовими якого є ринок позикових коштів та ринок інструментів власності. Для зображення структури фінансового ринку зручно скористатися схемою, наведеною на рис. 2.

Рис. 3. Структура фінансового ринку

Фінансові посередники, як правило, опосередковують пропозицію фінансових ресурсів з боку первинних донорів та пропозицію фінансових активів, здебільшого виражених у формі цінних паперів, з боку реципієнтів.

Цей сегмент фінансового ринку, на якому здійснюється зустрічний рух грошових коштів і цінних паперів, називають ринком цінних паперів або фондовим ринком.

Яким чином співвідносяться основні складові фінансового ринку (ринок позикових коштів та ринок інструментів власності) з ринком цінних паперів? Для відповіді дамо коротку характеристику складовим фінансового ринку.

Ринок позикових коштів є тим механізмом, у рамках якого встановлюються взаємовідносини мі різноманітними особами, одні з яких мають потребу у фінансових ресурсах, а інші можуть їх надати, як правило, на певний термін за фіксовану плату.

За допомогою цього механізму здійснюється накопичення, рух, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між окремими суб'єктами, сферами економіки, територіями. Водночас ринок позикових коштів - це синтез ринків різноманітних платіжних засобів. При цьому залучення коштів у рамках ринку позикових коштів можливе:

* шляхом укладання кредитної угоди;

* через випуск та розміщення боргових інструментів.

Відповідно, ринок позикових коштів поділяється на кредитний ринок та ринок інструментів позики. Та частина ринку позикових коштів, у рамках якої руху фінансових ресурсів відповідає зустрічний рух інструментів позики, входить до складу ринку цінних паперів.

Ринок інструментів власності є механізмом, за допомогою якого підприємствами здійснюється залучення фінансових ресурсів інвесторів в обмін на корпоративні права.

Основним інструментом, за допомогою якого здійснюється таке залучення коштів, є акції. Можна стверджувати, що ринок інструментів власності практично цілком агрегований у ринко цінних паперів. Таким чином, фондовий ринок об'єднує частину ринку позикових коштів та практично цілком ринок інструментів власності.

Слід відзначити, що межа між ринком інструментів позики та ринком інструментів власності є досить умовною. Як видно з визначень кожного з наведених сегментів фондового ринку, критерієм відмінності між ними є базові характеристики інструментів, що обертаються на відповідних ринках, які визначають умови залучення коштів інвесторів та виплати винагороди на їх користь. Проте в певних видів цінних паперів окремі зі згаданих характеристик можуть відповідати характеристикам боргових цінних паперів, а інші - пайових. Такі інструменти зазвичай іменують гібридними.

Розвиток економіки в останні десятиліття супроводжується якісними змінами структури фінансового ринку, його ускладненням. Наповненням новими інструментами, інститутами та послугами. Зокрема, дедалі більшого значення набуває така його складова як ринок похідних цінних паперів або деривативів, яка є третім суттєвим елементом ринку цінних паперів.

Поданий на рис. 2 схематичний зріз фінансового ринку характеризує його агреговану структуру. Кожна зі складових може бути сегментована по окремих сегментах. Наприклад, той самий ринок інструментів позики може бути поділений на ринок державних та ринок корпоративних боргових паперів, у свою чергу ринок державних цінних паперів - на ринок загальнодержавних і муніципальних паперів тощо.

Крім наведеної вище сегментації ринку цінних паперів, що здійснена за категоріями фінансових інструментів, які на ньому обертаються, важливим з погляду його характеристики як елемента фінансової середи є поділ цього ринку на первинний і вторинний, організований та неорганізований, а також за іншими ознаками.

4. Класифікація фінансових посередників

Особливої уваги заслуговує класифікація фінансового посередництва. Щодо цього питання нема єдиної точки зору ні у вітчизняній, ні в зарубіжній літературі. У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

* банки;

* небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами, чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

* депозитні інституції;

* договірні ощадні інституції;

* інвестиційні посередники.

Рис. 3. Коасифікація фінансових посередників за функціональною ознакою

фінанси грошовий дохід валовий

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами: відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк" та відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників. В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій.

Тому більш правомірним є класифікація всіх фінансових посередників за одним критерієм - участю їх у формуванні пропозиції грошей. За цим критерієм вони поділяються на:

* банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

* небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Усередині кожної з цих груп посередники можуть класифікуватися на види за іншими критеріями. На рис. 3 показаний розподіл фінансових посередників за функціональною класифікацією.

Висновок

Отже, фінансові активи складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і надають право кредитору на одержання від нього платежу.

Поняття "фінансовий ринок" є дуже широким, оскільки охоплює не тільки фінансові зв'язки, але і значну кількість форм відносин власності та їх перерозподілу (трансформації). Плутанину в об'єктивність оцінки фінансового ринку та його територіальної організації вносить той факт, що "фінансовий ринок" намагаються замінити в літературі поняттям "грошового" або "кредитного ринку", "інвестиційного ринку".

У цілому, фінансовий ринок (ринок фінансових послуг) - це узагальнена назва тих ринків, де проявляється попит і пропозиція на різні фінансові активи (фінансові послуги), це сукупність усіх фінансових активів країни, що є сферою реалізації фінансових активів і фінансових відносин між продавцями та покупцями цих активів. Тобто поняття "фінансовий ринок" - це саморегулююча система ринків, де концентрується попит і пропозиція на різні фінансові активи та послуги, що пов'язані з придбанням активів; це сфера економічних відносин між суб'єктами ринку в процесі формування та реалізації попиту і пропозиції фінансових активів. З організаційної точки зору, фінансовий ринок є системою самостійних окремих ринків (сегментів), у кожному з яких виділяються ринки конкретних видів фінансових активів (сегменти).

Література

1. Бланк И.А. Основы инвестиционного менеджмента. - К.: Эльга-Н, Ника-Центр. - Т.1. - 2001. - 536 с. (Раздел 2, Глава 5, §5.3-5.4)

2. Зимовець В.В., Зубик С.П., Фінансове посередництво: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - 288 с. (Розділ 1, §1.1-1.2; Розділ 2, §2.1.2)

3. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навчальний посібник. - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 501 с. (Тема 4, §4.1-4.3)

4. Савлук М.І., Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Гроші та кредит: Підруч. - 3.вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 598с. (Розділ 10, §10.1)

Размещено на Allbest.ru