Грошовий обіг

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Закон кількості грошей, необхідних для обігу

Треба розуміти, що грошовий обіг не є простим повторенням обігу товарів і підпорядковується своєму специфічному закону. Сутність його полягає в тому, що пропилом даного періоду для обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням:

Мф = Мн,

де Мф - фактична маса грошей в обігу, а Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса. Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - їх нестача.

Найскладнішим питанням у розумінні закону грошового обігу є трактування величини Мн. Це пояснюється значною різноманітністю форм грошей, що є в обігу, та багатофакторністю формування їх маси. У радянській навчальній літературі в поняття Мн включалася лише маса готівкових грошей. Це було наслідком обмеження грошового обігу тільки готівковою сферою й означало виключення сфери обігу депозитних грошей з-під регулюючого впливу вимог об'єктивного економічного закону.

Якщо виходити з принципу монізму в трактуванні сутності грошей, єдності процесу їх обігу, то необхідно визнати, що величина Мн включає в себе всі форми грошей, які обслуговують потреби обігу, а вимоги закону грошового обігу поширюються на всю його сферу - готівкову і безготівкову. Таке визначення набуває особливої актуальності за умов переходу до ринкової економіки, в межах якої вирішального значення набувають економічні методи регулювання грошового обороту як єдиного об'єкта.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період,

У - середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит, і для їх реалізації гроші в даний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

де УК - сума продажів товарів і послуг у кредит;

УП - загальна сума платежів, строк оплати яких настав;

УВП - сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів.

Величина Мн як об'єктивний центр, навколо якого змінюється Мф, за всіх умов (при різних економічних системах і різних формах грошей) визначається одними й тими ж факторами, що надає закону грошового обігу загального значення. Скрізь, де є гроші і грошовий обіг, об'єктивно діє і цей закон - закон вирівнювання Мф до рівня Мн. Проте зі зміною економічних умов та форм грошей у механізмі дії закону виникають певні особливості.

В умовах золотого стандарту вирівнювання Мф і Мн забезпечувалося автоматично. При нерівності Мф > Мн мінова вартість золотих грошей повинна знизитися порівняно з реальною вартістю, і власники їх, щоб не мати втрат, вилучали зайві суми грошей з обігу і спрямовували їх у скарби. І навпаки, за нерівності Мф < Мн, коли в обігу відчувався брак грошей, а мінова вартість золота зростала, власники скарбів спрямовували золото в обіг доти, доки не досягалося рівняння Мф = Мн.

Зі скасуванням золотого стандарту автоматичний механізм вирівнювання Мф і Мн зазнає суттєвих деформацій. Зміна величини Мф набуває тенденції випереджаючого зростання порівняно з Мн, оскільки випуск грошей без внутрішньої субстанціональної вартості дає значний дохід емітенту, хто б ним не був - державна казна, центральні чи комерційні банки. Це провокує бажання збільшувати пропозицію грошей за межі Мн. Автоматичне вирівнювання Мф і Мн обмежується вузькими рамками уповільнення обігу грошей. Вирішального значення у їх вирівнюванні набувають інструменти зовнішнього впливу на обіг грошей, передусім на їх масу. Проте характер і механізм такого впливу різняться залежно від характеру грошей - казначейські вони чи банківські.

Якщо сферу обігу обслуговують казначейські гроші, то порушення закону (Мф > Мн) стає хронічним, оскільки держава випускає їх відповідно до своїх потреб, а не потреб обігу, які визначають величину Мн. Поступове знецінення грошей, розладнання їх обігу набувають постійного характеру і є зовнішнім проявом порушення закону грошового обігу. Отже, хронічне порушення закону Мн - закономірність обігу казначейських грошей. Досягнення рівності між Мф і Мн за таких умов можливе тільки шляхом підвищення цін на товари і послуги, внаслідок чого збільшується Мн до фактично наявної маси грошей в обігу. Таким чином, знецінення грошових знаків є наслідком порушення закону Мн і проявом об'єктивності його дії в умовах обігу казначейських грошей.

Стримування зростання маси таких грошей з метою вирівнювання Мф з Мн можливе лише як тимчасове явище і може здійснюватися державними заходами, спрямованими на оздоровлення бюджету, ліквідацію чи зменшення його дефіциту до прийнятного рівня. Якби це завдання було вирішено остаточно і державі не потрібно було емітувати казначейські гроші для покриття своїх витрат, то це створило б передумови для забезпечення рівності Мф = Мн. Але водночас можна було б відмовитись і від казначейського механізму емісії і перейти до банківського механізму емісії, що надає грошам іншої якості.

При обслуговуванні обігу банківськими грошима розширюються можливості для вирівнювання Мф і Мн у разі збереження сталості грошей. Вони зумовлені тим, що кредитний механізм емісії цих грошей містить у собі передумову повернення їх з обігу через погашення позичок. Якщо випуск грошей у країні прямо не використовується для покриття бюджетних витрат, а здійснюється виключно на основі банківського кредитування, то вимоги закону Мн можуть бути забезпечені завдяки дотриманню принципів і закономірностей кредитного процесу. Розширенням кредитування можна збільшити Мф до рівня Мн, оскільки обсяг виданих позичок певний час перевищуватиме обсяг погашених. Обмеженням кредитування величину Мф можна зменшити до необхідного рівня, бо випереджаюче погашення позичок виключає частину грошей з обігу. Тут також діє певний автоматизм пристосування грошової маси до потреб обігу, проте він базується на економічно обґрунтованій кредитній політиці.

Отже, специфікою дії закону Мн в умовах обігу банківських грошей є те, що вже під час випуску таких грошей створюються передумови для вилучення їх з обігу і підтримання грошової маси в обігу на об'єктивно необхідному рівні.

Закон грошового обігу був і є об'єктом активного дослідження в радянській та в сучасній вітчизняній літературі з теорії грошей та грошового обігу. У сучасній західній літературі проблема балансування Мф і Мн взагалі не аналізується. Але не тому, що в розвинутих країнах ринкової економіки науковці не досліджують шляхи забезпечення стабільності грошей. Навпаки, ця проблема там є центральною. Проте вирішується вона із суто ринкових позицій - через регулювання співвідношення між попитом і пропозицією грошей на грошовому ринку. Такий підхід є плодотворнішим, бо попит на гроші має більш чітке і конкретне визначення, більшу адресно-цільову прив'язку до суб'єктів обороту та їх мотиваційної поведінки, ніж показник Мн у механізмі закону грошового обігу.

В Україні закон кількості грошей реалізує Національний Банк України.

Грошова маса знаходиться у певному зв'язку з валовим внутрішнім продуктом. Цей зв'язок звичайно виражають через показник монетизації економіки. Він визначається як відношення грошової маси до валового внутрішнього продукту (ВВП).

При цьому сам показник монетизації (Кт) розраховується за формулою:

Але часто цей показник розраховують і відносно інших грошових агрегатів, а саме М1; М2; М3. Цю низку показників часто називають коефіцієнтами Маршалла.

Чим вище цей показник - тим краще. Це пов'язано з тим, що збільшення даного показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб'єктів. Іншими словами, підвищення рівня монетизації валового внутрішнього продукту означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній формі (у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва і т. ін.), а у вартісній.

В Україні рівень монетизації ВВП ще значно нижче, ніж у тих країнах, які успішно реформували свою економіку (Польща, Чехія). Так, у 1996 р., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП склав усього 11,6%. Тому перед нашою державою стоїть завдання підвищення цього показника. І, як свідчить практика розбудови ринкової економіки в Україні, цей показник поступово зростає. Так, у 2004 р. він склав уже 33,3%. Але вирішуючи завдання щодо підвищення рівня монетизації ВВП, не можна допустити істотного посилення інфляційних процесів.

До складу грошової маси входить грошова база, яку ще визначають як гроші підвищеної ефективності. Вона включає готівку, що знаходиться поза банками, разерви в касах комерційних банків і обов'язкові резерви цих банків у центральному банку країни. (У нашій державі - в Національному банку України).

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємозв'язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

ГМ = т*ГБ,

де ГМ - грошова маса;

ГБ - грошова база;

т - грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор - це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов'язкового банківського резерву. Останній - є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов'язаний зберігати в центральному банку. Вони знаходяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку. Вилучити ці гроші або використати їх для розрахунків (за винятком часткової можливості, що виникає у випадку знаходження даних коштів на кореспондентському рахунку) комерційний банк не може. Норму цих резервів у відсотках стосовно всіх пасивів комерційного банку або якоїсь їх частини встановлює центральний банк. У нашій державі прерогатива визначення норми обов'язкових резервів належить Національному банку України.

Таким чином, у сукупності важелів, які використовує держава в умовах сучасного ринку, чинне місце займа: грошовий мультиплікатор. Він дає змогу досить оперативно змінювати загальну грошову масу для забезпечення необхідної рівноваги на ринку в умовах суттєвих змін у співвідношенні грошової й товарної маси.

Так, наприклад, якщо грошова база дорівнює 10 млрд грн, а грошовий мультиплікатор дорівнює 5, то тоді вся грошова маса (М) дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 5 = 50 млрд грн. За умови, що центральний банк зменшить норму обсв'язкових резервів, грошовий мультиплікатор збільшиться. Припустимо, він зріс до 10. Тоді грошова маса в країні за однієї й тієї ж грошової бази в 10 млрд грн дорівнюватиме: М = 10 млрд грн х 10 = 100 млрд грн.

Цей приклад чітко демонструє ті можливості, які надає центральному банку грошовий мультиплікатор і його зміна для збільшення або зменшення грошової маси. Одначе слід підкреслити, що вплив на обсяги грошової маси через зміну грошового мултиплікатора є обмеженим, бо сам мультиплікатор має певні межі своїх крайніх значень. Останнє пов'язано з тими суттєвими обмеженнями, які не може перейти центральний банк, визначаючи норму обов'язкових резервів [3, с. 102 - 104].

2. Комерційний кредит в Україні

Комерційний кредит - історично перша форма кредитних відносин. Практика відстроченого платежу в обмін на негайно одержувані товари існувала ще на ранніх стадіях розвитку товарного обміну. Комерційний кредит (продаж товарів з відстрочкою платежу) виник й утвердився внаслідок сталого незбігу потреб економічних суб'єктів з їхньою наявною у даний момент платоспроможністю. Сукупність мікроеконо-мічних відносин між господарськими суб'єктами з приводу надання (одержання) комерційного кредиту становить фундамент національної кредитної системи.

Економічна роль комерційного кредиту

Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних ресурсів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Комерційний кредит надається продавцем (виробником) покупцеві (споживачеві) у вигляді відстрочки оплати за продані товари (виконані роботи, надані послуги).

Суб'єктами комерційного кредиту є:

- підприємство-постачальник (кредитор), яке надає відстрочку платежу за свій товар;

- підприємство-покупець (позичальник), яке передає кредитору вексель як боргове свідоцтво і зобов'язання платежу.

У разі оформлення комерційного кредиту за допомогою векселя інші угоди про надання кредиту не укладаються.

Комерційний кредит може також оформлятися без використання векселів. У цьому випадку надання і погашення кредиту здійснюється на умовах, передбачених договором між кредитором і позичальником.

Об'єктом комерційного кредиту є реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги, щодо яких продавцем надається відстрочка платежу. Отже, об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал. Надання позик у товарній формі

- специфічна риса комерційного кредиту.

Без комерційного кредиту неможливий розвиток сучасних господарських зв'язків. У колишньому СРСР комерційний кредит існував поруч із банківським кредитом до кредитної реформи 1930-1932 pp. Із встановленням у радянській економіці директивного планування і жорсткої централізації комерційний кредит був ліквідований. Розрахунки між підприємствами почали здійснюватися тільки через банки у формі безготівкових розрахунків. Перехід до ринкової економіки в Україні спричинив нагальну необхідність розвитку комерційного кредиту як невід'ємного атрибута ринкових децентралізованих відносин.

Комерційний кредит поширений у країнах з ринковою економікою. За деякими даними, у цих країнах 2/3 кредитного обороту здійснюється у вигляді комерційного кредиту

- надання корпораціями кредиту одна одній з оформленням кредитної операції векселем. У структурі управління багатьох західних компаній (фірм) кредитний відділ є одним з основних, а робота кредитного менеджера - однією з найпрестиж-ніших і важливих. Для підприємств (фірм) торговельні кредити (торговельні борги) є формою інвестицій на ринку, від яких очікується доход. Очевидно, що прибуток при цьому отримується тільки тоді, коли ринкову операцію продажу в кредит завершує платіж.

Характерною особливістю комерційного кредиту є те, що він здійснюється підприємствами за їхнім власним розсудом і не підпорядковується банківській системі. При комерційному кредиті суб'єкти кредитних відносин регулюють свої господарські зв'язки і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів - зобов'язань боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Вексель є фінансовим інструментом комерційного кредиту.

Мета комерційного кредиту - прискорити реалізацію товарів в умовах тимчасової нестачі грошових коштів у покупців.

Продаж (реалізація) продукції на ринку - один із найважливіших етапів відтворювального процесу. Привабливість комерційного кредиту полягає в тому, що продавець (виробник) отримує можливість продавати свій товар, навіть за несприятливої кон'юнктурної ситуації на ринку. Надаючи кредит, продавець (виробник) у межах укладеного договору та згідно з його умовами здійснює торговельні поставки своєму покупцеві. Відсоток за комерційним кредитом, як правило, нижчий, ніж за банківським кредитом. Один товаровиробник надає іншому товаровиробникові комерційний кредит не просто для отримання прибутку у вигляді відсотка, а насамперед для того, щоб прискорити реалізацію власної виробленої продукції.

Комерційний кредит передбачає взаємозв'язок торговельної і кредитної угод. Він поєднує акт реалізації товарів (послуг, робіт) з відстрочкою платежу. Умови відстрочки платежу є важливою частиною торговельного контракту.

Економічні межі комерційного кредиту обумовлені, насамперед, фінансовим станом його суб'єктів: постачальник (кредитор) повинен мати відповідні фінансові можливості для того, щоб продавати свій товар з відстрочкою платежу, а платник (позичальник), отримавши товар, розраховує через певний строк нагромадити відповідні кошти, щоб повністю розплатитися з кредитором. Комерційний кредит обмежений строками і сумами, його обсяги залежать від розмірів фінансових ресурсів учасників торговельних угод.

Процес комерційного кредитування завершується при погашенні підприємством-платником (постачальником) заборгованості за даною позикою. Акт продажу вважається незавершеним доти, поки гроші не надійдуть у повній сумі з відсотком продавцеві (кредитору).

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

- сплати боржником за векселем;

- передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

- переоформлення комерційного кредиту на банківський. Комерційні банки в своїй роботі використовують векселі в розрахунках, а також проводять з векселями кредитні та комісійні операції.

Цивільним кодексом України врегульовано порядок надання позики одним підприємством іншому. Йдеться про специфічну різновидність комерційного кредиту, коли одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) в оперативне управління або навіть у власність гроші або речі. Позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві ту ж суму чи рівну кількість речей того ж роду та якості. За користування такою позикою плата може не встановлюватися, тобто відсотки не нараховуватися. Необхідним й обов'язковим є лише її повернення. Таку позику можна вважати фінансовою допомогою на умовах повернення без нарахування відсотків, її не слід плутати з безповоротною фінансовою допомогою чи з безкоштовно одержаними цінностями.

Механізм комерційного кредиту

Механізм проведення комерційного кредиту досить складний за своїм змістом і структурою.

Традиційний механізм комерційного кредиту передбачає проведення вексельного кредитування. Платник (позичальник) надає постачальнику (кредитору) комерційний вексель, у номінальну вартість якого входить ціна товару (роботи, послуги) та відсотки за наданий кредит. При цьому постачальник надає платникові право погашати платежі частинами і протягом певного часу (тобто в розстрочку).

На практиці, як вже зазначалося вище, може використовуватися й механізм комерційного кредитування без оформлення позики векселем.

У деформованій економіці при попередній оплаті продукції виникає такий специфічний вид комерційного кредиту, як кредит покупця. Його механізм характеризується наданням комерційного кредиту покупцями постачальникам шляхом авансованих платежів (купувальних авансів).

У розвинутих країнах з 40-50-х років XX ст. набув поширення новий механізм комерційного кредитування, основою якого є надання кредиту продавцями покупцям шляхом простих записів вартості проданих у кредит товарів за відкритим рахунком.

Сучасний механізм комерційного кредиту характеризується поєднанням міжфірмових розрахунків і кредитування за відкритим рахунком. Такі розрахунково-кредитні відносини (так званий фірмовий кредит) особливо активно використовуються у міжнародних економічних зв'язках.

На відміну від традиційного сучасний механізм комерційного кредиту відображає принципово новий рівень коопераційних промислових відносин: розширення прямих довгострокових господарських зв'язків, що охоплюють все більшу кількість підприємств (фірм), які виступають поперемінне в ролі продавців і покупців. Вексельна форма комерційного кредиту в цих умовах втрачає свій економічний сенс. Виникає необхідність регулярного здійснення взаєморозрахунків між підприємствами (фірмами) за взаємними (зустрічними) товарними поставками шляхом поєднання кредитування і розрахунків за відкритим рахунком.

Поширений у світовій економіці й внутрішньо-корпораційний комерційний кредит, який надається транснаціональними корпораціями (ТНК) своїм філіалам у вигляді розстрочки платежу за товарні поставки.

Сучасні види комерційного кредиту більш прості щодо технології здійснення. Вексельні ж операції є трудомісткими і складними за своїм змістом. Сучасний механізм комерційного кредиту включає в себе систему «Сконто», тобто торгові знижки з покупної ціни товарів. «Сконто» використовується при оплаті вартості товарів протягом певного терміну після виписки рахунків, що заздалегідь оговорюється в контрактах.

Виробники (продавці) постійно шукають нові механізми і технології комерційного кредиту, аби забезпечити безперебійну реалізацію своїх товарів (послуг, робіт). Конкретні умови комерційного кредитування залежать від кон'юнктури певного товарного ринку. Так, на світовому ринку з розширенням експорту машин і складного обладнання новим явищем стало подовження термінів їх комерційного кредитування. Довгострокові кредити у такому разі надаються продавцем покупцю на основі банківських гарантій.

До нетрадиційних механізмів комерційного кредиту в господарській практиці відносять кредитування за контрактом типу «франчайзинг». Франчайзинг - це фінансово-кредитна операція, пов'язана із забезпеченням прибуткової діяльності малого бізнесу; це ліцензія великого та відомого підприємства (фірми) дрібному підприємцю на продаж продукції чи надання послуг під його маркою (товарним знаком).

Плата за ліцензію (франшизу) може бути прямою - у формі певної грошової суми (роялті) або непрямою - у формі зобов'язання купувати ті товари чи послуги, з яких власник ліцензії має комерційний інтерес. В Україні успішно діють такі франчайзингові мережі, як «Кока-кола», «Кодак-Експрес», «Дока-Шцца» та ін.

Одним із нових видів комерційного кредиту є форфейтинг, який використовується для кредитування зовнішньоторговельних операцій. Форфейтинг - це кредитування експортера шляхом купівлі векселів або інших боргових зобов'язань; це специфічний метод трансформації комерційного кредиту в банківський.

Продавцем при форфейтингу виступає експортер, який поставив товар і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера з метою одержання грошей. Покупцем (форфейтером), як правило, є банк або окрема спеціалізована фірма. Форфейтер бере на себе боргові зобов'язання імпортера за мінусом відсотків на весь термін, на який вони виписані.

Удосконалення механізму комерційного кредиту спрямоване на найповніше стимулювання продажу (реалізації) товарів (послуг, робіт).

Порядок проведення операцій з векселями в Україні

Законом України «Про підприємства в Україні» передбачено, що підприємство може поставляти продукцію, виконувати роботи, надавати послуги в кредит із сплатою покупцями (споживачами) відсотків за користування цим кредитом. Для оформлення таких угод підприємство застосовує векселі.

Законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та Закону України «Про обіг векселів в Україні» (5.04.2001 p.). Постановою Правління НБУ №258 від 28.05.99 р. було затверджено «Положення про операції банків з векселями».

Вексель - це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (позичальника, боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя векселедержателю (кредитору). Прийняття до платежу переказного векселя називається акцептом. Особа, яка приймає на себе платіж за векселем, - акцептант. Платник через акцепт бере на себе зобов'язання оплатити пере-казний вексель у строк. Акцепт має бути простим і нічим не обумовленим.

Одержані векселі зберігаються підприємствами самостійно або передаються на зберігання банку. Векселі, що знаходяться на підприємстві, зберігаються в його касі нарівні з готівкою. На всі векселі, які зберігаються на підприємстві, складаються описи, де вказується назва платника, сума і строк погашення заборгованості за векселем. При погашенні заборгованості, забезпеченої векселями, в опису робиться відповідна помітка і вказується дата виписки банку або іншого належного документа. Якщо одержані підприємством векселі здаються на збереження банкові, то в регістрах аналітичного обліку робиться помітка про відповідний документ, одержаний від банку. Витрати на сплату банкові винагороди за послуги зі зберігання векселів відносяться на рахунок збитків від позареалізаційних операцій.

Заведено оцінювати векселі з позицій їхньої юридичної та економічної надійності.

З юридичної точки зору важливе значення має правильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота оплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів. Векселедавці при видачі векселя мають сплатити на користь бюджету мито у встановленому розмірі. Необхідно дуже уважно підходити до векселів, виданих в інших державах, - з позицій строгої відповідності їх вексельним законодавчим актам країни, де видано вексель.

З точки зору економічної надійності векселя важливе значення має впевненість у його оплаті. Йдеться як про загальну кредитоспроможність векселедавця, так і про економічне становище всіх індосантів, які зробили написи на векселі. Щодо строків, то переваги мають короткострокові векселі, які менше залежать від змін економічного становища клієнтів і загальної господарської кон'юнктури.

Переказний вексель може бути виданий строком: за пред'явленням; у такий-то час від пред'явлення; у такий-то час від складання; на визначений день. Держатель переказного векселя повинен пред'явити вексель до платежу або в день, коли він має бути оплачений, або в один із двох наступних робочих днів. Той, хто заплатив у строк, вільний від зобов'язання, якщо тільки з його боку не було обману або грубої необережності.

Якщо із настанням терміну платежу платіж не був здійснений, векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб. Усі ті, хто видали, акцептували, індосували переказний вексель або поставили на ньому аваль, є солідарне зобов'язаними перед векселедержателем. Векселедержатель має право на пред'явлення позову усім цим особам, до кожної окремо і до всіх разом, необов'язково додержуючись при цьому тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися. Позов, пред'явлений до одного із зобов'язаних, не перешкоджає пред'явленню позову іншим.

Кожна зобов'язана особа, якій пред'явили або можуть пред'явити позов, може вимагати вручення їй, проти оплати, переказного векселя з розпискою у платежі. За простим векселем векселедавець зобов'язаний так само, як і акцептант за переказним векселем.

Суми заборгованості за розрахунками із покупцями, замовниками та іншими дебіторами за відвантажену продукцію (товари), виконані роботи та надані послуги, які забезпечені одержаними векселями, та сума заборгованості, на яку підприємством видано векселі в забезпечення поставок (робіт, послуг) постачальників, підрядчиків та інших кредиторів, показують у відповідних статтях активу і пасиву балансу підприємства. Дебітор (лат. debitor - боржник) - це юридична або фізична особа, що має заборгованість даному підприємству (організації, установі чи громадянинові).

Комерційний кредит тісно пов'язаний з банківським кредитом. Банківські операції з урахування (дисконту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення векселів називаються вексельними кредитами. Кредит надається за заявою підприємства-векселедержателя, яка подається, як правило, до банку, в якому йому відкритий основний поточний рахунок.

Врахування, або дисконт векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж отримує тільки з настанням зазначеного у векселі строку. За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми векселя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачується із знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбавши вексель, і сумою, яку він отримує за цим векселем у строк платежу, називається врахуванням, або дисконтом (англ, discount - знижка).

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичним видом вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу векселів. Банки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позичкові рахунки і відображати в них суму наданої позички під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на їхню повну вартість, а на 60-90 відсотків їхньої номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

За спеціальним позичковим рахунком підприємство-по-зичальник сплачує відсотки, як за користування звичайними позиками.

Банки можуть виконувати доручення векселедержателів і брати на себе відповідальність за пред'явлення векселів у строк платникові та одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржникові. У разі неодержання платежу за вексель банк зобов'язаний подати його до опротестування від імені довірителя, а також повідомити його про виконання доручення.

Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (за мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він приймає на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і передати його власникові векселя. Роль банку зводиться лише до точного виконання інструкцій клієнта-векселедержателя. За здійснення інкасо банк отримує комісійну винагороду.

Проведення операцій з векселями має економічний сенс тільки за умови, що вони видані на підставі здійснення реальних товарних і комерційних угод. На практиці часто виникає проблема фіктивних векселів, походження яких не пов'язано з реальним рухом грошово-товарних цінностей. Фіктивні векселі - це дружні і бронзові (тобто «дуті») векселі. Дружній вексель надається «по дружбі» одним підприємством іншому, що зазнає фінансових труднощів, з метою отримання останнім грошової позики в комерційному банку шляхом обліку або застави цього векселя. Бронзові («дуті») векселі - це векселі, видані від імені некредитоспроможних або навіть вигаданих осіб. Бронзові векселі не мають майнового забезпечення; їх видача має за мету штучне збільшення боргів особи у разі її неспроможності. Таким чином можуть створюватися фіктивні кредитори, за рахунок яких частка майна, що по праву належить справжнім кредиторам, може зберігатися у збанкрутілої особи.

Народногосподарська роль комерційного кредиту

Комерційний кредит відіграє важливу роль у розвитку економіки. Його поширеність у народному господарстві України є в сучасних умовах вкрай несприятливим чинником, який гальмує становлення цивілізованих ринкових відносин і перехід до економічного зростання.

До переваг комерційного кредиту можна віднести: оперативність; відносну простоту оформлення; активізацію процесів мобілізації вільних товарних ресурсів та їх перерозподілу; розширення можливостей суб'єктів кредитування в маневруванні обіговими коштами; позитивний вплив на підтримання фінансової стійкості підприємств; зменшення обсягу грошових коштів, необхідних для обслуговування товарного обігу; зменшення грошового банківського кредиту тощо. В сучасних кризових умовах особливо важлива позитивна роль комерційного кредиту у пом'якшенні проблеми неплатежів у господарському обороті. В умовах нестачі обігових коштів у господарських суб'єктів для проведення взаємних розрахунків саме комерційний кредит може ефективно використовуватися для фінансового забезпечення торговельних угод.

Розвиток комерційного кредиту має стати важливим чинником відновлення фінансової стабільності вітчизняних товаровиробників. Для будь-якого підприємства важливо мати власну кредитну політику на ринку, яка б забезпечувала органічний взаємозв'язок комерційного кредитування і маркетингової діяльності. Тим самим буде досягнуто позитивного впливу механізму комерційного кредиту як на прибутковість, так і на фінансовий стан вітчизняних підприємств у цілому.

Комерційний кредит з точки зору ліквідності є маневровою формою фінансування процесу виробництва, адже він значно розширює фінансові можливості підприємств (фірм), що кредитуються, щодо збільшення обсягів господарської діяльності.

У торговельній діяльності використовується такий специфічний вид комерційного векселя, як варант. Варант (англ, warrant - повноваження) - це свідоцтво про прийняття товару на зберігання, який видається товарними складами і дає його власникові право отримувати банківську позику під заставу вказаного в ньому товару.

У процесі взаємного комерційного кредитування підприємств (фірм) виникає дебіторська і кредиторська заборгованості. Дебіторська заборгованість - це сума боргів, що належать підприємству (фірмі), від юридичних або фізичних осіб (дебіторів) у результаті господарських взаємовідносин з ними. Кошти, які знаходяться в дебіторській заборгованості, не беруть участі в господарському обороті підприємства, що негативно впливає на його фінансовий стан. Кредиторська заборгованість - це кошти, які тимчасово залучені підприємством (організацією) і підлягають сплаті відповідним юридичним або фізичним особам (кредиторам); заборгованість даного підприємства іншим підприємствам.

Недоліками комерційного кредиту можна вважати: обмеженість умов, обсягів і строків порівняно з банківським кредитом; надмірний ризик для продавця (постачальника); насичення грошового обігу так званими квазі-грошима (векселями), що ускладнює регулювання грошової маси з боку Національного банку тощо.

Труднощі в реалізації комерційного кредиту, порушення його механізму створюють складні проблеми для господарських суб'єктів, що беруть участь у кредитному процесі. Недотримання термінів повернення кредиту, зміна рівня цін на товари, банкрутства боржників спричиняють серйозні кризові явища в економіці.

Вплив комерційного кредиту на розвиток економічних відносин пов'язаний також з його тісним зв'язком із банківським кредитом. Комерційний кредит, по суті, є альтернативою банківському кредиту. У разі продажу товарів із розстрочкою платежу задовольняється частина потреб у банківському кредиті.

Народногосподарська практика свідчить, що відсутність в економіці повноцінного вексельного обігу призводить до негативних результатів: збільшується попит господарських суб'єктів на кредит у банків і попит на гроші в цілому. Вексель як кредитний засіб обігу безпосередньо пов'язаний з потребами товарообороту в грошах. Очевидно, що використання редисконтних (переврахованих) Національним банком векселів для покриття емісії грошей може стати важливим антиінфляційним чинником. Важливо, що цей чинник на відміну від жорсткого контролю за кількістю випуску грошової маси не справляє негативного впливу на розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Кредитування комерційних банків під заставу прийнятих від них векселів і шляхом редисконту (переврахування) векселів є одним із важливих механізмів здійснення Національним банком первинної кредитної емісії, а отже і методом регулювання грошової маси в обігу. З настанням строку повернення кредиту, отриманого під заставу векселів, комерційний банк повинен їх викупити у Національного банку, сплативши при цьому й плату за період його використання. В світовій економічній історії відомий позитивний приклад успішного макроекономічного використання такого виду кредиту в Японії. Японія на початку 50-х років XX ст. перейшла на емісію під комерційні векселі, припинивши масштабну емісію під казначейські боргові зобов'язання; на цій основі японська національна валюта - єна стала більш стабільною грошовою одиницею.

Через операції з векселями комерційний кредит трансформується в банківський кредит, відбувається своєрідне перетворення однієї форми кредиту в іншу. Використання комерційних векселів - традиційна і досить вигідна банківська операція.

Зміна режиму проведення операцій з векселями в комерційних банках і Національному банку є вагомим інструментом банківського впливу на хід комерційного кредитування і кон'юнктуру товарних ринків.

Специфічні відносини, пов'язані з комерційним кредитуванням, можуть виникати між податковими органами і підприємствами - платниками податків. У податковій справі використовується податковий кредит_як одна з податкових пільг, що полягає у терміновій відстрочці сплати податку, який належить внести підприємствам до бюджету в календарному році.

Податковий кредит дає господарським суб'єктам фінансову можливість спрямовувати тимчасово звільнені кошти на розвиток виробництва. Для одержання податкового кредиту підприємство має укласти договір з податковим органом, у якому воно зареєстроване, за формою, встановленою для укладання кредитних договорів із комерційними банками.

Кабінет Міністрів України 1 жовтня 1997 р. затвердив Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України. Цим положенням в господарську практику вводиться податковий вексель. Податковий вексель - це простий вексель, що видається платником ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України.

Досить поширеною на регіональному рівні є практика впровадження вексельного обігу в місцевий господарський оборот (Крим, Луганська, Рівненська, Запорізька, Донецька, Сумська області). Так, у Рівненській області під контролем обласного фінансового управління діяли іменні строкові векселі Рівненської АЕС. Ці векселі випускалися в обіг на суму боргу АЕС до бюджету; в межах області вони були засобом платежу між підприємствами різних форм власності і можуть робити кілька оборотів. Після здійснення господарського обороту векселі поверталися на АЕС, а податкова адміністрація зменшувала на відповідну суму недоїмку в бюджет.

На жаль, народногосподарська практика показала, що однією з найбільш розповсюджених фінансових схем ухилення від сплати податків підприємствами та організаціями в економіці України стала переуступка вимог боргу та застосування векселів. Підприємства, які застосовують схеми вексельних розрахунків, є, як правило, найбільшими боржниками перед бюджетом.

Література

гроші обіг комерційний вексель

1. Александрова М.М., С.О. Маслова, Гроші. Фінанси. Кредит: навчально - методичний посібник - 2е видання - К: ЦУЛ, 2002 - 336 с.

2. Савлук М.І., Мороз А.М., Пудовкіна М.Ф. та ін., Гроші та кредит: підручник - К: КНЕУ, 2001 - 602 с.

3. Щетинін А.І., Гроші та кредит: підручник - К: ЦНЛ, 2005 - 410 с.

Размещено на Allbest.ru