Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Контрольна робота

Поняття та види інвестування

Студента

Старостенко Сергія Сергійовича

Група 3-10

Полтава - 2011

1. Інвестиції в основний капітал

Інвестиційна діяльність підприємств є одним з найбільш складних і ризикових видів бізнесу. Її результати мають значний вплив на ефективність підприємництва в цілому. До суттєвих чинників, що не сприяють його розвитку в Україні, слід віднести: недостатню економічну ефективність інвестиційних проектів, низьку інвестиційну привабливість підприємств, слабкий державний захист капіталу інвесторів, відсутність ринкової інфраструктури і дієвих механізмів щодо здійснення інвестицій та повернення капіталу [10, с. 84].

Інвестиції - одна з найбільш часто використовуваних в економічній системі категорій як на макро-, так і на мікрорівні. Однак, незважаючи на виключну увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка досі не виробила універсального визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб'єкта їх здійснення - держави, підприємства, домогосподарства тощо.

Практика економічно розвинених країн свідчить, що стійке зростання економіки в умовах глобальної економічної конкуренції зумовлене високим рівнем впровадження у виробництво новітніх технологій та розробок. При цьому приріст виробництва забезпечується шляхом формування сприятливого інвестиційного клімату, який дає змогу посилити приплив зовнішніх та внутрішніх фінансових ресурсів, зокрема у високоефективні інноваційні продукти. Фінансування інноваційних розробок розглядається як чинник соціально-економічного зростання країни [10, с. 87].

Формуванню позитивного інвестиційного клімату в Україні заважають наявність адміністративних аспектів регулювання інвестиційної діяльності, недосконала законодавча база, політична нестабільність у країні та низький рівень захищеності інвесторів. Вирішення саме цих питань сприятиме істотному поліпшенню інвестиційного клімату в Україні та збільшенню обсягів інвестицій в її економіку [9, с. 37].

Інноваційна діяльність у державі є одним із головних напрямів розширення та збільшення капітальних інвестицій, впровадження нових технологій на підприємствах на основі науково-технічного прогресу, що зумовлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності. Сьогодні економічні умови спонукають виробника докорінно переглянути технічні, технологічні, інноваційні та фінансові ресурси, систему оподаткування та процеси демонополізації [5, с. 116]. Перед українськими підприємствами постають питання відтворення основних фондів та виробничих потужностей. Дані про інвестиції в основний капітал подані в таблиці 1.

Таблиця 1. Інвестиції в основних капітал [4].

Дані таблиці 1 свідчать про те, що інвестиції в основний капітал щорічно зростали. Якщо в 2009 році вони дорівнювали 188486 млн. грн., то 2003 року становили 32573 млн. грн., тобто зросли на 155913 млн. грн., або у 5,8 рази. Індекси інвестицій в основний капітал до попереднього року підтверджують вищезазначені висновки. Останніми роками спостерігалися вагомі вкладення інвестицій в економіку України, так, 2009 року порівняно з 2008 роком інвестиції збільшилися на 63232 млн. грн., або на 50,5 -, 2006 року порівняно з 2005 роком - на 32158 млн. грн., або на 34,5. Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності наведено в таблиці 2.

Таблиця 2 Інвестиції в основний капітал за видами економічної діяльності у фактичних цінах, млн. грн. [4].

Дані таблиці 2 свідчать, що інвестиції в основний капітал у сільське господарство, мисливство та лісове господарство в 2009 порівняно з 2003 роком зросли на 7902 млн. грн., або в 5,9 рази; інвестиції в промисловість за ці роки - на 50690 млн. грн., або в 4,7 рази; інвестиції в будівництво - відповідно на 7998 млн. грн., або в 7,2 рази; інвестиції в оптову й роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами та в послуги з ремонту - на 16494 млн. грн., або в 13,8 рази; готелі та ресторани - на 2145 млн. грн., або в 4,6 рази; транспорт і зв'язок - на 24257 млн. грн., або в 3,3 рази; інвестиції у фінансову діяльність - на 3635 млн. грн., або в 7,8 рази. Інвестиції в основний капітал, пов'язаний з операціями з нерухомістю, здавання у найм та послуги юридичним особам, збільшились на 34870 млн. грн., або в 8,7 рази; інвестиції в колективні, громадські та особисті послуги в 2007 році порівняно з 2001 зросли на 3376 млн. грн., або в 5,9 рази [4].

Недостатню увагу, на превеликий жаль, науковці приділяють вирішенню питань активізації інвестиційної діяльності за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх джерел підприємств, удосконаленню економічної політики щодо цільового фінансування інвестиційних розробок з боку органів державної влади, а також формуванню та розвитку інфраструктури інвестиційного ринку.

Проблеми зростання інвестицій в основний капітал, відсутність джерел їх фінансування вимагають вивчення на високому науковому рівні. У зв'язку з тим, що Україна починає перехід до інвестиційно-інноваційної моделі розвитку, потрібно обумовити умови та чинники її формування, а також оцінити рівень їх готовності до розвитку [6, с. 46].

Міжнародна практика реалізації інвестиційних пріоритетів свідчить, що відсутність необхідних обсягів фінансування створює додаткові труднощі для результативного формування інноваційної моделі розвитку національної економіки. Визначенню ролі впровадження інновацій як одного з ключових чинників збільшення конкурентоспроможності держави, дослідженню й аналізу динаміки основних показників інноваційної діяльності промислових підприємств України, проблем і напрямів розвитку відповідних галузей економіки у країнах Європейського Союзу присвячено наукову статтю О.Л. Притикіної, Ю. М Стасюка та О. В. Щипачової. Структурну динаміку як чинник інноваційного розвитку національної економіки розглянуто О. Завгородньою, [6, с. 47] а грошово-кредитну політику держави та інноваційну діяльність банків проаналізував Б. Луців. Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування подаю в таблиці 3.

інвестиція капітал бізнес фондовий

Таблиця 3 Інвестиції в основний капітал за джерелами фінансування в Україні за 2003-2009 роки у фактичних цінах, млн. грн.* [4].

Джерело: складено заданими Державного комітету статистики [11].

З таблиці 3 видно, що джерела фінансування інвестицій в основний капітал щорічно зростають. Так, у 2007 році порівняно з 2001 інвестиції за рахунок коштів державного бюджету збільшилися на 8709 млн. грн., або у 6 разів. Слід зауважити, що за рахунок централізованих фінансових ресурсів доцільно фінансувати життєво важливі для країни інноваційні проекти.

Основне джерело фінансування інвестицій в основний капітал у 2007 році порівняно з 2001 роком - це власні кошти підприємств, які збільшилися на 84750 млн. грн., або у 6 разів. Проблемам ефективного використання власних коштів та накопиченню присвячені дослідження деяких науковців. На важливості залучення та використання внутрішніх інвестицій, особливо на рівні регіонів, акцентує свою увагу В. Кифяк [12]. Він визначив напрями ефективного використання місцевих фінансових ресурсів, проаналізував питання, що пов'язані з розвитком фінансової інфраструктури, а також запропонував заходи щодо інтенсивного залучення національного капіталу у виробничу сферу [6, с. 48].

Проблеми економічного розвитку регіонів України тісно пов'язані з підвищенням їхньої інвестиційної привабливості як для залучення іноземних інвестицій, так і для міжрегіонального перерозподілу інвестиційних ресурсів. Деякі науковці приділяють особливу увагу вирішенню цих питань. Зокрема, роль місцевих органів влади у створенні сприятливого інвестиційного клімату в Україні вивчається О. В. Шаповаловим, інвестиційна привабливість регіонів висвітлюється Л. О. Петковою, вплив інвестицій на економічне зростання досліджено Г. О. Харламовою [9, с. 120].

За рахунок коштів населення на індивідуальне житлове будівництво інвестиції зросли на 7134 млн. грн., або у 6 разів; за рахунок інших джерел фінансування - лише на 243 млн. грн. Кошти іноземних інвесторів зросли на 5247 млн. грн., або у 4,7 рази.

На Україні слід створити Агентство із залучення іноземних інвестицій. До речі, в світі такі агентства є головним інструментом залучення іноземних інвестицій. Зважаючи на обмеженість джерел фінансування та недоступність більшості з них для організацій науково-технологічної галузі та відсутність задовільної для фінансово-кредитних установ застави, брак належних обсягів власних інвестиційних ресурсів для здійснення проектів технічного переоснащення та реконструкції виробничих потужностей, особливої ваги набуває пошук і використання нових джерел, форм і методів фінансового забезпечення інноваційної та інвестиційної діяльності [12, с. 55]. Так, поряд із традиційними банківськими технологіями з'являються нові, такі як лізинг, франчайзинг, факторинг, форфейтинг, особливості застосування яких широко висвітлені в економічній літературі [6, с. 48].

Сьогодні, коли Україна знаходиться у кризовому стані, банківська система не впливає активно на розвиток реального сектора економіки, а обсяги кредитних ресурсів не відповідають сучасним потребам українських підприємств. Як і в попередні роки, переважає банківське кредитування видів економічної діяльності зі швидким обігом коштів, що мають короткий виробничий цикл. Основним позичальником виступає роздрібна та оптова торгівля.

Обсяги та динаміка залучення прямих інвестицій не відповідають потребам вітчизняної економіки, їхня частка щорічно коливається у межах 4 ВВП, тоді як у Казахстані - близько 30, Естонії - понад 90. На одного українця припадає лише до 120 дол. США іноземного капіталу, а в Угорщині, Чехії, Естонії та інших країнах - понад 2 тис. дол. [12, с. 56].

Отже, основними правилами, на підставі яких повинна будуватися система фінансування інновацій, мають бути: цільова орієнтація системи - її поєднання із завданням швидкого й ефективного впровадження сучасних науково-технічних досягнень; обґрунтованість, логічність і юридична захищеність прийомів і механізмів; вибір джерел фінансування; можливість охоплення максимально широкого кола техніко-технологічних новинок та напрямів їх практичного використання. Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт за видами робіт подано в таблиці 4.

Таблиця 4 Витрати організацій на виконання власними силами наукових та науково-технічних робіт за видами робіт у фактичних цінах, млн. грн.* [4].

Таблиця 4 відображає збільшення витрат організацій на виконання наукових робіт із 2275,0 млн. грн. у 2003 році до 6700,7 млн. грн. у 2009 році, витрати збільшилися на 4425,7 млн. грн., або в 3 рази. Витрати на фундаментальні дослідження зросли на 1151,1 млн. грн., або в 3,7 рази. Прикладні дослідження зросли на 827,7 млн. грн., або в 3,7 рази. Ці роботи можуть також сприяти істотному вдосконаленню наявних об'єктів. Науково-технічні розробки зросли на 1985,8 млн. грн., або в 2,5 рази. Витрати на науково-технічні послуги зросли на 461,4 млн. грн., або в 2,5 рази [4].

У процесі розроблення інноваційно-інвестиційної стратегії необхідно визначити пріоритетність використання доступних інвестиційних ресурсів та здійснити їх кількісну оцінку. Коли система має надлишкові фінансові ресурси, то держава може вдатися до фінансування проектів із тривалим терміном реалізації або з вищими показниками ефективності. Коли ж фінансових ресурсів бракує, то питанню відбору об'єктів інвестування слід приділяти особливу увагу, а також залучати інші джерела інвестування. Отже, оцінка інноваційно-технологічного потенціалу підприємства, з урахуванням запропонованого поділу стадій життєвого циклу виробу на технологічні складові, уможливить розв'язання проблем, що виникають у [10, с. 158]. Такий підхід сприятиме ефективному процесі виробництва на кожному з його етап використанню внутрішніх фінансових ресурсів підприємства.

Оцінку фінансового забезпечення інноваційної діяльності в Україні необхідно проводити з урахуванням технічного рівня основних засобів, які використовуються, рівень їх зношування, а також те, що економіка держави потребує інвестицій взагалі та інвестицій в інновації. Треба забезпечити інвестиції в поточний розвиток і, крім того, сформувати інвестиції для майбутнього розвитку.

Україні також потрібно визначитися з вибором моделі розвитку своєї фінансової системи. З двох відомих у світі моделей - американської, яка передбачає переважання в структурі джерел фінансування коштів приватних інвесторів, і німецької, яка передбачає використання коштів власних фінансових груп, - перша, більшою мірою орієнтована на залучення іноземних інвестицій, припускає лібералізацію фінансового ринку і диверсифікацію власності, а друга орієнтована на накопичення банківського капіталу і встановлення банківського контролю за виробництвом [10, с. 173].

В Україні світова фінансова криза 2008 року створює можливості для використання першої моделі, бо внутрішніх фінансових ресурсів недостатньо, а банківська система не може упоратися з обов'язками трансформування заощаджень населення в інвестиції [6, с. 49].

Розрахунок потреби в інвестиційних ресурсах треба здійснювати, використовуючи досвід, накопичений розвиненими країнами.

Отже, в Україні для спрощення процедури розрахунку та забезпечення фактично цільового фінансування доцільно чітко визначити перелік інноваційно-активних підприємств та розрахувати обсяги необхідних для їх розвитку інвестиційних ресурсів.

Подальшого вивчення потребують питання формулювання засад державного управління інноваційно-інвестиційною системою, кількісного виміру показників, що характеризують її функціонування, визначення механізмів розробки та забезпечення реалізації інноваційно-інвестиційної стратегії країни.

Напрями реформування державної інвестиційної політики мають охоплювати наступні аспекти:

ѕ в інвестиційну сферу впроваджувати державні цільові програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату;

ѕ основним джерелом інвестування мають стати кошти підприємств і організацій у вигляді прибутку;

ѕ здійснювати банківське кредитування галузей і виробництв, визначених як пріоритетні;

ѕ в інноваційну сферу впроваджувати державні програми, спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату, та формувати інноваційну модель економіки.

2. позабіржова фондова торгівельна система

Сьогодні інституційну базу інфраструктури ринку цінних паперів, крім банків, складають: Українська фондова біржа (УФБ), що має філії в усіх обласних центрах; позабіржова фондова торговельна система (ПФТС); Східно-Український фондовий центр (Харків); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа; фондова секція Української міжбанківської валютної біржі (УМВБ); Український і регіональні центри сертифікатних аукціонів; Київська універсальна біржа (КУБ), що веде торги з деяких видів цінних паперів; УЦСА; позабіржові торгово-інформаційні системи (ТІС); реєстратори та зберігачі цінних паперів; депозитарії; депозитарно-клірингові компанії; Центральний депозитарій державних цінних паперів; ФДМ України; Професійна асоціація реєстраторів і депозитаріїв (ПАРД); Асоціація торговців цінними паперами, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Національна агенція з управління державними пакетами акцій приватизованих підприємств; інвестиційні компанії; інформаційно-консалтингові майданчики, створено 27 регіональних відділень Фонду державного майна в областях України і регіональне відділення в АР Крим. Значна роль в інфраструктурі ринку цінних паперів відводиться реєстраторам, зберігачам та депозитаріям.

У 1997 році заснований та почав працювати перший (та поки єдиний) депозитарій корпоративних цінних паперів - АТ «Міжрегіональний фондовий союз». Програмне забезпечення зберігачів та депозитарію об'єднане засобами модемного зв'язку, що дозволяє виконувати накази депонентів-зберігачів у режимі реального часу. Щоб на початковому етапі забезпечити нормальну діяльність емітентів в Україні необхідно підготувати до 8000 атестованих спеціалістів. За даними на 30.06.98 підготовлено 4600 спеціалістів. На 10.12.97 в Україні було проліцензовано 190 незалежних реєстраторів та 60 емітентів, що самостійно ведуть реєстри власників іменних ЦП (Рис. 1.).

Рис.1. Частки установ, що ведуть реєстри власників іменних цінних паперів у загальній кількості реєстраторів

У липні 1995 року НБУ введено програмний комплекс «Вторин», що забезпечує проведення вторинних торгів за ОВДП на фондовій секції УВМБ. Комерційні банки-дилери ринку ОВДП працюють у системі багатофункціонального депозитарного комплексу «Депо-облік» по роботі з ОВДП - купівля-продаж на позабіржовому та біржовому ринках, заставні міжбанківські операції, блокування для подальшого продажу на торговельних біржових майданчиках та в страховий фонд вкладів фізичних осіб, переказ облігацій на «депо»-рахунках в одному субдепозитарії та на міжбанківському рівні, угоди «репо» та заставу при отриманні ломбардних кредитів у НБУ. Депозитарна система за ОВДП є прозорою для контролю, відносно простою для користувачів - комерційних банків, до неї пред'являються такі ж вимоги при захисті обміну інформацією, як і до системи електронних платежів Нацбанку.

З вищеперерахованих фондових бірж лише Українська фондова біржа має систему електронних торгів, створену на базі IBM AS-400/F-45 та відповідного програмного забезпечення, отриманого біржею у 1992 році як допомогу від Товариства французьких бірж. За зразком Національного депозитарію Франції «СІКОВАМ» був створений та запроваджений у експлуатацію Центральний депозитарій цінних паперів при УФБ, що дозволило здійснювати поставку цінних паперів проти їх оплати у термін Т+3.

На Українській фондовій біржі запроваджено три рівні ринку цінних паперів, тобто три відділення котирування: К1, К2 - два відділення офіційного котирування, К3 - позаофіційного котирування (вільний ринок). Окрім аукціонних торгів з продажу державних пакетів акцій, на УФБ щотижня проводяться торги «з голосу», які є одним з основних засобів забезпечення вторинного біржового обігу цінних паперів. На цих торгах представлено увесь спектр основних видів цінних паперів: акції приватизованих підприємств, банків, акціонерних товариств та венчурних компаній, державні та муніципальні облігації, облігації підприємств, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, векселі . На сучасному етапі в Україні переважає первинний ринок цінних паперів. Вторинний ринок цінних паперів не функціонує через відсутність законодавчої бази щодо його розвитку, виставлення на торги непривабливих для інвестора акцій. Обіг вторинного ринку цінних паперів відбувається за рахунок державних позик (облігацій) та векселів, які виступають як боргові зобов'язання держави та векселедавця, але не вони формують ринок цінних паперів в Україні. На вторинному ринку, за наявними оцінками, приблизно дві третини угод здійснюються по телефону. Незважаючи на великий матеріальний та науковий потенціал, Українська фондова біржа так і не змогла стати Національною біржею, офіційним майданчиком обігу цінних паперів українських емітентів. Створення та початок експлуатації позабіржової фондової торговельної системи практично поставили «хрест» на електронних торгах УФБ та на біржовій торгівлі в цілому.

На підставі даних табл.10.1 можна стверджувати, що ринок цінних паперів в Україні є переважно неорганізованим позабіржовим.

Таблиця 1 Угоди з цінними паперами укладаються на всіх сегментах ринку цінних паперів