Основні принципи та етапи управління фінансовими ризиками
Основні засади, принципи та етапи управління фінансовими ризиками в діяльності банку, їх види, методи та прийоми аналізу. Аналіз практики управління фінансовими ризиками в діяльності "Райффайзен Банк Аваль", напрями їх зниження та шляхи удосконалення.
| Рубрика | Финансы, деньги и налоги |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.11.2011 |
| Размер файла | 70,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
ТЕОРІЯ ФІНАНСІВ І БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ
Размещено на http://www.allbest.ru/
Содержание
- Вступ
- Розділ 1. Теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками в діяльності банку
- 1.1 Сутність ризику, його види та їх характеристика
- 1.2 Методи та прийоми аналізу фінансових ризиків
- 1.3 Основні засади управління ризиками банку
- Розділ 2. Аналіз практики управління фінансовими ризиками в діяльності Райффайзен Банк Аваль
- 2.1 Загальна характеристика суб'єкта господарювання
- 2.2 Аналіз фінансових ризиків банку
- Розділ 3. Удосконалення системи управління фінансовими ризиками банку
- 3.1 Організаційно-методичні аспекти удосконалення системи управління ризиками
- 3.2 Напрями зниження фінансових ризиків
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Як свідчать сучасні дослідження і спостереження, проблема ризику набуває дедалі більшого суспільного значення, оскільки ризик сприймається вже на рівні образотворчих чинників сучасного і особливо майбутнього суспільства.
Фінансові ризики притаманні всім сферам банківської діяльності. Вагома частина ризиків пов'язана з кредитною та інвестиційною діяльністю. Також діяльність щодо залучення коштів на вклади, на розрахункові та поточні рахунки пов'язана з багатьма ризиками. Додаткові чинники ризику випливають ще з того факту, що банк одночасно здійснює активні й пасивні операції.
Метою механізму формування портфелів цінних паперів в банках та обґрунтування методичних підходів до зниження портфельних ризиків.
Метою курсової роботи є дослідження теоретичних та практичних заходів з системи управління фінансових ризиків банків; розроблення методичних та практичних рекомендацій щодо її удосконалення у вітчизняну банківську систему.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні задачі:
визначити основні принципи та етапи управління фінансовими ризиками;
конкретизувати основні методи та прийоми аналізу фінансових ризиків;
обґрунтувати методичні підходи до визначення впливу ризиків на діяльність банку;
обґрунтувати підходи до вибору стратегії зниження фінансових ризиків;
вивчити особливості використання методів хеджування в моделях управління ризиками і розробити конкретні пропозиції щодо виміру ризиків банків України.
Об'єктом дослідження є Райффайзен банк Аваль в сучасних умовах. Предметом дослідження є організація процесу управління фінансових ризиків з урахуванням стратегічних цілей його оптимізації з метою підвищення прибутковості і мінімізації ризику.
В процесі написання курсової роботи використані наступні методи дослідження: розрахунково-аналітичний, нормативний, порівняльного аналізу, економіко-статистичний, балансовий та інші.
Теоретико-інформаційну базу дослідження становлять нормативні та законодавчі акти, які регулюють діяльність банків, інструкції та положення НБУ, монографічні роботи і статті вітчизняних і зарубіжних економістів у фахових економічних виданнях, статистичні дані НБУ, фінансова та статистична звітність банку тощо.
фінансовий ризик банк аваль
Розділ 1. Теоретичні аспекти управління фінансовими ризиками в діяльності банку
1.1 Сутність ризику, його види та їх характеристика
Термін “ризик” в діяльності суб'єктів господарювання вживається досить часто, але це поняття багатогранне і має дуже багато класифікацій і методів управління ними.
Ризик необхідно розглядати як об'єктивно-суб'єктивну категорію діяльності суб'єктів господарювання, яка пов'язана з подоланням невизначеності та конфліктності в ситуації неминучого вибору і відображає міру сподіваного результату, причому в економічному контексті є не лише негативним, а й позитивним явищем.
Категорії “ризик” як “індикатору" непевності властиві такі обов'язкові характеристики: наявність непевності і необхідності ухвалення рішення, тобто вибору з альтернатив, що можуть бути оцінені, а також можливість кількісного вираження наслідків цих рішень.
Оскільки ризику властиве прийняття того або іншого рішення (включаючи повну відсутність дій і відмову від вибору), то ризик - це:
1) завжди втрачена можливість, тобто ризик завжди виражається подвійно: через свою власну внутрішню ціну ухвалення рішення і через альтернативну вартість. При даному підході завжди існує ризик втраченої вигоди;
2) зміна, вплив на навколишню дійсність, і з цієї точки зору неприйнятною є спроба поділу всіх ризиків на динамічні і статичні (катастрофічні) ризики [4].
Серед причин виникнення ризиків у банківській діяльності є:
1. абсолютна невизначеність цілей, тобто виникає потреба визначення їх пріоритетності. Головною проблемою є те, що цілі банківських установ досить розмаїті та іноді суперечать одна одній. Досить яскравим прикладом цього є те, що висока прибутковість можлива лише за високого рівня ризику, що, у свою чергу, зумовлює виникнення проблеми ліквідності банку;
2. моменти випадковості або ж відсутність аналізу закономірності явища;
3. обмеженість у часі для раціональної оцінки ситуації;
4. наявність неповної інформації, тобто ризику не було б, якби банкіри могли достеменно знати майбутнє або були ознайомлені зі справами кожної людини, яка звертається до банку [8].
Ризики також можуть бути викликані неправильно обраною стратегією та незадовільним рівнем керівництва, неефективністю внутрішньобанківського контролю за здійсненням операцій, недостатньою фаховою підготовкою банківських спеціалістів. Будь-яка управлінська помилка також веде до зростання ступеня ризику, реальної втрати ліквідності, платоспроможності, а в кінцевому підсумку - й до банкрутства. Важливим джерелом банківських ризиків є ще й так звані “зони конкуренції”, тобто можливі сфери зіткнення інтересів з іншими контрагентами.
Фінансові ризики, які визначаються ймовірністю грошових втрат і пов'язуються з непередбаченими змінами в обсягах, доходності, вартості та структурі активів і пасивів, утворюють найчисленнішу групу банківських ризиків.
До фінансових ризиків належать:
ризики пасивних операцій;
ризики системних характеристик;
ризики активних операцій;
Серед ризиків пасивних операцій виділяють валютний, депозитний та відсотковий ризики.
Валютний ризик комерційного банку - це міра невизначеності щодо можливості понесення ним втрат через коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів банку стосовно кожної з валют і стосовно кожного з банківських металів за термінами і сумами.
Депозитний ризик - це ступінь невизначеності щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахунку до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу.
Відсотковий ризик - це ступінь невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Цей ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів з плаваючою відсотковою ставкою.
Ризик банкрутства, ризик капітальної стійкості та ризик ліквідності охоплюють групу ризиків системних характеристик.
Ризик банкрутства або неплатоспроможності - це міра невизначеності стосовно того, що банк виявиться неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями. Тобто, це банк, який одночасно є неліквідним, збитковим і від'ємним. Даний ризик комерційного банкує похідним від усіх зазначених фінансових ризиків.
Ризик капітальної стійкості є похідним від ризиків за активними операціями банку. Він характеризується невизначеністю стосовно того, що втрати перевищать резерви на їх покриття.
Ризик ліквідності - це ступінь невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів у грошові кошти. Він є похідним від ризиків, пов'язаних із активними та пасивними операціями банку [14].
Ризики активних операцій включають кредитний, інвестиційний, валютний та відсотковий ризики.
Кредитний ризик банку є мірою невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод. Їх суть полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів. Розглядаючи даний вид ризику необхідно розрізняти такі терміни, як кредитний ризик щодо кредитної угоди та портфельний кредитний ризик. Перше поняття є ймовірністю того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору, і при цьому банку не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих. А друге є середньозваженою величиною ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами є частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.
Інвестиційний ризик є мірою невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.
Усі вище зазначені банківські ризики відносяться до категорії ризиків, що піддаються кількісній оцінці.
Стосовно класифікації ризиків на чисті та спекулятивні, потрібно відзначити, що до групи чистих ризиків необхідно віднести тільки природні обставини, які ведуть до незворотного погіршення екологічного стану і катаклізмів регіонального або світового масштабу. Вони, зазвичай, є загальними для всіх суб'єктів системи і неконтрольованими для абсолютної більшості виробничої-фінансових структур [29].
Інші ризики, зовнішні за своїм походженням (політичні, валютні, ринкові тощо), - здебільшого, неконтрольовані, і мають спекулятивний характер. Тому з цим єдиним допущенням усі ризики, на які наражається банк, можна називати спекулятивними, і наведена класифікація втрачає сенс, бо в самій категорії ризику закладені динаміка розвитку, відхилення в сторону - навіть при відмові від ухвалення рішення.
Можна розділяти ризики не за характером їхнього походження (на зовнішні і внутрішні), а на контрольовані, тобто ті, на які банк може вплинути, і на неконтрольовані. Проте, в даному випадку, розмивається чинник універсальності класифікації, тому що деякі банки, в силу своїх розмірів і розмірів власної участі в діяльності світових фінансових ринків, мають можливість впливати на групу зовнішніх ризиків, тим самим переводячи їх у групу контрольованих. У той же час, вузькоспеціалізований банк здатний контролювати певну групу зовнішніх ризиків, що мають джерело походження в сфері спеціалізації банку (галузь, вид кредитування, область) [8].
У зв'язку з цим, більш доцільним стає побудова шкали або матриць ризиків, тобто розташування базисних типів ризиків, із якими стикається банк у процесі своєї діяльності в порядку зменшення (зростання) визначеного чинника.
Найбільш практичною у фінансово-математичному розрізі вважається наступна класифікація:
1. Якщо ризик піддається досить точному опису, існує можливість розрахувати ймовірність настання події на основі аналогічних подій, які мали місце в минулому, то він називається ризиком, що страхується (insurable risk).
Якщо ризик зустрічається настільки рідко, що неможливо розрахувати імовірність настання події, такий ризик називається ризиком, що не підлягає страхуванню (uninsurable risk) [16].
Таким чином, у процесі формування узвичаєної універсальної класифікації ризиків, у рамках системного підходу, спостерігаються розбіжності, які можна подолати лише шляхом звуження поля дослідження. У нашому випадку таким є банківська діяльність.
Отже, фінансовий ризик є однією з найскладніших категорій, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, і характеризується невизначеністю щодо здійснення тієї чи іншої фінансової операції в майбутньому.
1.2 Методи та прийоми аналізу фінансових ризиків
Фінансовий ризик за своєю природою передбачає невизначеність, тому його оцінка не може бути ідеальною. Будь-який метод оцінки ризику має на меті максимальне наближення до реального результату, але не дає змоги зовсім уникнути помилок.
Одне з перших трактувань підходу до виміру ризику запропонував Мільтон Фрідмен. Він розглядав проблему розрахунку (оцінки) рівня ризику крізь призму теорії корисності. Фрідмен зазначав, що в умовах спадної корисності і наявності ризику звичайні принципи максимізації не можуть бути використані, оскільки необхідна певна податкова плата у вигляді компенсації за фактор ризику. Рішення, пов'язані з ризиком Фрідмен класифікував так:
- невеликий ризик, пов'язаний із заздалегідь відомим результатом;
- помірний ризик без великих доходів і витрат;
- великий ризик, пов'язаний із великими доходами або збитками.
Фрідмен виходив із припущення, що економічна одиниця має певну систему переваг, яка може бути описана функцією, що дає чисельні значення різним альтернативам [38].
Історично першим виник метод експертної оцінки ризику. Він має ту істотну перевагу над іншими методами, що експертна оцінка може використовуватися в умовах дефіциту і навіть браку інформації.
Головна умова досконалої експертної оцінки - виключення взаємного впливу експертів один на одного (так звана дельфійська процедура). Легкість експертної оцінки і недостатність інформації про оцінювані процеси сприяли появі в Україні величезної кількості фахівців і спеціалізованих видань, які пропонують розроблені ними прогнози. Далеко не завжди це робиться на достатньо професійному рівні
Поведінка експертів умовах значного браку інформації про об'єкт оцінки підкоряється певним закономірностям. Оцінка економічних явищ мало залежить від якості існуючих економічних прогнозів і дуже добре корелює з доходністю, яка може бути реально досягнута на даний момент на ринку за чисто об'єктивних, технічних причин. Правильність експертних оцінок в умовах браку інформації може бути формалізована за допомогою такої методики.
Правильною вважається оцінка, яка містить конкретне висловлення щодо подальшої поведінки (наприклад, вартості цінного паперу), яке згодом підтвердилося. Враховуються також оцінки, у формулюванні яких міститься частка невизначеності двоїстості, які, однак можна віднести до числа умовно правильних. Такі оцінки враховуються з коефіцієнтом 0,5. Коефіцієнт правильності прогнозів розраховується за формулою:
К = (Кс + 0,5Кум) - Кн, (1.1)
де Кс - кількість правильних прогнозів;
Кум - кількість умовно правильних прогнозів;
Кн - кількість неправильних прогнозів.
Результати аналізу показують, що правильність експертних оцінок набагато нижча від 50%. На базі проведеного за описаною методикою дослідження його автори зробили такі висновки:
- у критичних точках (закінчення діючого тренду і формування нового) істотно зростає кількість оцінок та прогнозів, що пропонуються;
- різко падає правильність оцінок;
- у критичних точках суттєво знижується конкретність оцінок аналітиків і переважають розміркування на “загальні теми” [22].
Отже, в умовах недостатності, нечіткості або просто браку інформації психологічні механізми прийняття ризикованих рішень виходять на перший план. Неточне відображення ринком реального світу стало перепоною при оцінці ступеня ризику експертним методом на базі економічних показників.
Найпопулярніший метод експертної оцінки ризику грунтується на ідеї обговорення проблеми кількома особами, які вважаються спеціалістами у цьому питанні.
Проблема, яка виникає при цьому, полягає в тому, що в результаті прийняття рішення ймовірність правильної оцінки знижується [27].
Задавши цьому коефіцієнту декілька практичних значень, можна одержати ряд можливих ймовірностей розробки точної оцінки. Загалом спостереження за процесом експертної оцінки економічних явищ дають змогу зробити такі висновки:
- експертна оцінка та експертний прогноз у будь-якій галузі - особлива сфера людської діяльності, яка вимагає використання спеціальних методів;
- експертний метод оцінки економічних явищ і процесів так чи інакше пов'язаний з усередненням думок фахівців;
- метод експертної оцінки спрацьовує тільки на стадіях еволюції системи. Ефект коефіцієнта розбіжностей особливо сильно проявляється у переломні моменти розвитку: відкидаються “зростаючі” елементи, у томи числі нереальні, з точки зору здорового глузду, на поточний час ціни фінансових інструментів;
- найсуттєвіша причина неточності експертних оцінок полягає у системному характері явищ, які відбуваються у світі (в тому числі динаміки фінансових ринків). Експерти, які є фахівцями у вузькій галузі, висловлюються з точки зору ймовірнісного підходу, що побудований на принципі незалежності подій. Системний підхід враховує взаємодію елементів системи [34].
Статистичний метод оцінки ризику базується на аналізі коливань досліджуваного показника за певний відрізок часу. Передбачається, що закономірність змін аналізованої величини поширюються на майбутнє. Для тривалих періодів часу це, як правило, виявляється справедливим, але для короткотермінової оцінки екстраполяції колишніх закономірностей дає значні помилки.
Отже, проста екстраполяція стратегічних закономірностей не дає можливості реально оцінити ризик.
Метод оцінки ризику Шарпе базується на величині очікуваного прибутку, яка враховує статистичні дані про його рівень протягом певного часового тренду. Разом із розподілом ризику на систематичний і не систематичний революційним досягненням. За Шарпе, величина очікуваного прибутку визначається виходячи з середньо галузевої норми доходності і тенденції розвитку ринку в цілому.
Таку інформацію досить легко одержати в країні з розвинутою й стабільно функціонуючою економікою. В стані ж реформ, у якому перебуває нині Україна, визначення величини очікуваного прибутку пов'язане із значними ускладненнями [25].
Спосіб подолання браку інформації про тенденції розвитку ринку пропонують російські вчені. Припущення про розмір очікуваного прибутку базується на ймовірності настання певної фази розвитку економіки і відповідного рівня доходу (див табл.1.1).
Таблиця 1.1
Ймовірності настання фаз економічного циклу.
|
Стан економіки |
Ймовірність, Р, % |
Рівень прибутку, % |
|
|
Глибокий спад |
0,05 |
Х1 |
|
|
Невеликий спад |
0, 20 |
Х2 |
|
|
Середнє зростання |
0,50 |
Х3 |
|
|
Невелике піднесення |
0, 20 |
Х4 |
|
|
Сильне піднесення |
0,05 |
Х5 |
Очікувана норма доходу обчислюється за формулою:
Х = І * Рп * Хп, (1.2)
де Х - очікувана норма доходу;
Рп - ймовірність настання певної фази циклу;
Хп - рівень прибутку, звичайний для певної фази циклу (значення з таблиці) [31].
Таким чином, стає непотрібним аналіз великих динамічних рядів. Достатньо знати тільки звичайну для певної стадії економічного циклу норму доходності.
При цьому підході треба мати на увазі, що об'єктивні або частотні ймовірності настання подальших подій можуть використовуватися тільки у дуже малій галузі економічних рішень, які звичайно пов'язані з якимись подіями або процесами. Інвестор стикається з такими новими можливостями або подіями, об'єктивну ймовірність настання яких часто неможливо визначити на підставі статистичних спостережень.
Отже, статистичні методи оцінки ризику не вирішують одного з головних питань, яке стоїть перед суб'єктом ризику: оцінки в умовах обмеженості інформаційного контуру з урахуванням індивідуальних особливостей певної ситуації.
Дуже зручним на практиці виявляється нормативний метод оцінки ризику. До його позитивних рис належить перш за все легкість розрахунків. Систему нормативів можна розглядати як один із варіантів рейтингового методу з тією різницею, що шкала оцінки заздалегідь сформована і складається з мінімуму значень ранжування.
Нормативний метод оцінки дає змогу визначити ступінь ризику з максимальною точністю: порівняння з нормативом відбувається за шкалою “низький ризик”, “нормальний ризик”, “високий ризик”. Отже, цей метод не дає можливості врахування всіх нюансів конкретної ситуації [9].
На врахування індивідуальності конкретної ситуації, де вибір рішення пов'язаний із ризиком, більше спрямований рейтинговий метод оцінки. Головна його перевага - можливість добору коефіцієнтів, виходячи з конкретної мети аналізу.
Отже, система рейтингової оцінки складається з таких елементів:
· системи оціночних коефіцієнтів;
· шкали ваги цих коефіцієнтів (якщо у ній є необхідність);
· шкали оцінки значень одержаних показників;
· формули розрахунку остаточного рейтингу.
Рейтинговий метод найпристосованіший для оцінки ризику в умовах розбудови ринкових відносин. На це є декілька причин.
По-перше, цей метод при його використанні не передбачає аналізу великих масивів даних, тому оцінка мінімально залежить від широти інформаційного контуру.
По-друге, при використанні рейтингового методу одразу відбувається ранжування одержаного результату за певною шкалою.
По-третє, рейтинговий метод вимагає від користувача математичних знань тільки в рамках елементарних фінансових розрахунків. Це важлива обставина, оскільки оцінку ризикованості робить переважно персонал із кваліфікацією економістів, а не математиків [12].
Але існують й проблеми з використанням методу рейтингової оцінки. Однією з проблем, що пов'язані з розробленням життєздатної системи рейтингової оцінки, є проблема вибору еталона для порівняння. Порівняння з умовним еталонним підприємством цілком можливе, але вибір такого еталону вимагає уточнення для кожного виду ризику. Зручніше просто вибрати серед показників якогось переліку суб'єктів найкращі і сформувати з них той самий еталон для порівняння.
Наявність у рейтинговій оцінці певних еталонних значень передбачає, що рейтинг обчислюється методом відстаней або різниць між реальним та еталонним значеннями. При визначенні остаточного рейтингу ранжуються не значення, а відстані. Традиційний рейтинг виключає операцію ранжування відстаней, завдяки чому економиться час.
Як бачимо, існує дуже багато методів аналізу фінансових ризиків. Кожен з яких має як переваги так і недоліки. Але необхідно враховувати нинішню ситуацію в країні і те, що не всі методи можемо застосувати до українських суб'єктів економічної діяльності.
1.3 Основні засади управління ризиками банку
Управління фінансовими ризиками банку є послідовність організаційних заходів, що вживаються на рівні банку з метою управління величиною ризику, що виникає в результаті здійснення основної діяльності.
Управляти ризиками означає вживати заходи, спрямовані на підтримку такого їх рівня, який відповідає наявним у конкретний момент часу цілям управління, а також здійснювати відповідні заходи з метою мінімізації негативних наслідків ризиків, з якими стикається банк у зв'язку із своєю залежністю від зміни різних факторів фінансового ринку (процентні ставки, кредитоспроможність партнерів, зміна цін валют, тощо) [27].
Слід наголосити на тому, що при виборі конкретного методу управління фінансовими ризиками необхідно дотримуватися певних принципів, основні з яких наведені на рис.1.
Рис.1. Принципи управління фінансовими ризиками
Якщо узагальнити всі вищезазначені принципи, то їхній зміст можна звести до наступного:
· не можна ризикувати більше ніж це дозволяє власний капітал;
· аналіз майбутніх вкладень необхідно здійснювати з урахуванням наслідків ризику;
· не можна ризикувати значними вкладеннями коштів заради невеликої вигоди (очікуваний дохід має перевищувати можливі втрати) [33].
Процес управління фінансовими ризиками включає широкий спектр дій, який у систематизованому вигляді може бути поданий як послідовність наступних етапів.
Структурування моделі управління фінансовими ризиками суб'єкта господарювання здійснюється, як правило, відповідно до основних функціонально-організаційних завдань, що ставляться перед такою моделлю. Так, модель управління фінансовими ризиками спрямована на реалізацію наступних завдань, які, у свою чергу, являються взаємоузгодженими послідовними ітераціями в системі управління фінансовими ризиками:
виявлення ризиків - реалізується у формі детального аналізу кожної окремої господарської операції в межах операційної, інвестиційної та фінансової діяльності суб'єкта господарювання, виявлення альтернативних сценаріїв її розвитку та обґрунтування ймовірності відхилення від планового сценарії із формування відповідних наслідків для підприємства;
ідентифікація ризику - передбачає дослідження сукупності якісних параметрів виявленого ризику, зокрема, джерела його формування, форми, виду і т.д., та факторів їх формування;
оцінка ризиків - здійснюється у формі фінансове - математичного дослідження ідентифікованих ризиків суб'єкта господарювання із використанням відповідних кількісних методів з метою встановлення абсолютних та відносних величин, що характеризують базові кількісні параметри такого ризику на основі усталеної сукупності відповідних показників;
нейтралізація ризиків - здійснюється шляхом прийняття управлінських фінансових рішень щодо реалізації превентивних заходів фінансового, організаційного або правового характеру з метою забезпечення ефективності господарської операції суб'єкта господарювання [16].
Система механізмів нейтралізації фінансових ризиків передбачає використання наступних методів: уникнення ризику, лімітація концентрації ризику, хеджування, диверсифікація, розподіл ризиків, самострахування (внутрішнє страхування), страхування та інші.
1. Уникнення ризику. Цей напрям нейтралізації фінансових ризиків є найрадикальнішим. Він полягає в розробці таких заходів внутрішнього характеру, які повністю виключають конкретний вид фінансового ризику.
До таких заходів належать:
· відмова від здійснення фінансових операцій, рівень ризику по яких надмірно високий;
· відмова від використання значних обсягів позикового капіталу;
· відмова від надмірного використання оборотних активів у низько ліквідних формах;
· відмова від використання тимчасово вільних грошових активів у короткострокових фінансових вкладеннях.
2. Лімітація концентрації ризику. Механізм лімітації концентрації фінансових ризиків використовується звичайно по тих видах, які виходять за межі допустимого рівня, тобто за фінансовими операціями, що здійснюються в зоні критичного або катастрофічного ризику [23].
3. Хеджування. У широкому тлумаченні термін “хеджування" характеризує процес використання будь-яких механізмів зменшення ризику можливих фінансових втрат - як внутрішніх, так і зовнішніх. У вузькому прикладному значенні - характеризує внутрішній механізм нейтралізації фінансових ризиків, заснованих на використанні відповідних видів фінансових інструментів (як правило, похідних цінних паперів - деривативів).
Хеджування фінансових ризиків шляхом здійснення відповідних операцій з похідними цінними паперами є високоефективним механізмом зменшення можливих фінансових втрат при настанні ризикового випадку. Проте воно вимагає певних витрат на виплату комісійної винагороди брокерам, премій по опціонах і т.п.
4. Диверсифікація. Механізм диверсифікації використовується, перш за все, для нейтралізації негативних фінансових наслідків несистематичних (специфічних) видів ризиків. Разом з тим, він дозволяє мінімізувати певною мірою і окремі види систематичних (специфічних) ризиків - валютного, процентного і деяких інших [8].
5. Розподіл ризиків. Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків заснований на частковому їх трансферті (передачі) партнерам по окремих фінансових операціях. При цьому господарським партнерам передається та частина фінансових ризиків підприємства, по якій вони мають більше нагоди нейтралізації їх негативних наслідків і мають в своєму розпорядженні більш ефективні способи внутрішнього страхового захисту.
6. Самострахування (внутрішнє страхування). Механізм цього напряму нейтралізації фінансових ризиків заснований на резервуванні підприємством частини фінансових ресурсів, що дозволяє подолати негативні фінансові наслідки за тими фінансовими операціями, які не пов'язані з діями контрагентів.
7. Страхування фінансових ризиків. Страхування фінансових ризиків є захистом майнових інтересів підприємства при настанні страхової події страховими компаніями за рахунок грошових фондів, що формуються ними шляхом отримання від страхувальників страхових премій. При цьому обсяг відшкодування негативних наслідків фінансових ризиків страховиками не обмежується: він визначається реальною вартістю об'єкта страхування, страхової суми і розміром страхової премії [8].
Отже, існує багато теоретичних засад щодо управління фінансовими ризиками. Але здебільшого вони зводяться до різностороннього аналізу причин виникнення, класифікації і методів кількісної оцінки ризиків. Сьогоднішній день вимагає пошуку більш ефективних прийомів управління, які були б адекватними реальним можливостям банківських установ у сучасному законодавчому полі країни.
Розділ 2. Аналіз практики управління фінансовими ризиками в діяльності Райффайзен Банк Аваль
2.1 Загальна характеристика суб'єкта господарювання
Материнським банком Райффайзен банку Аваль є АТ “Райффайзен Центральбанк Естеррайх Акцієнгезельшафт”.
Організаційна модель банку складається з 25 Департаментів, 14 самостійних Управлінь і відділів, Казначейства, групи менеджменту інформаційних технологій, виконавчого секретаріату, групи регіонального менеджменту, служби з питань недержавного пенсійного забезпечення, експертно-майнового центру.
Загальнонаціональна мережа “Райффайзен Банк Аваль" включає 1 377 структурних підрозділів, розташованих у великих містах, обласних та районних центрах, містах обласного підпорядкування та окремих селах у всіх регіонах України. Переважна більшість із них є повнофункціональними відділеннями, що надають приватним та корпоративним клієнтам повний перелік стандартних та новітніх банківських послуг на найвищому рівні.
Високоякісне оперативне обслуговування клієнтів по всій Україні забезпечується власними мережами наземного цифрового та супутникового зв'язку, системою електронного обігу, використанням новітніх банківських та інформаційних технологій у бізнес-процесах Банку. На стадії впровадження знаходиться інтегрована система роздрібного бізнесу на основі програмного комплексу Bankmaster RS.
За 2006 рік Банком отримано прибуток в сумі 344 155 тис. грн., який на 321 439 тис. грн. більше ніж за попередній рік.
Загальний обсяг доходів, отриманих Банком за банківськими та іншими операціями складає 3 625 551 тис. грн., загальний обсяг витрат 3 281 396 тис. грн.
Основною статтею доходів Банку є процентні доходи - 2 592 023 тис. грн, які складають 71,5 % від загального обсягу доходів отриманих Банком за 2006 рік.
Загальна сума кредитного портфелю на кінець звітного періоду склала 21 735 199 тис. грн., що на 9 005 481 тис. грн. більше ніж на початок минулого року, з них кредити надані юридичним особам склали 11 202 852 тис. грн. та фізичним особам - 10 532 347 тис. грн.
Сума простроченої та сумнівної заборгованості по всім кредитам наданих клієнтам становить відповідно 206 235 тис. грн. та 201 797 тис. гривень або складає 1,9 % від загальної суми кредитного портфелю.
Середня процентна ставка по кредитах, які надавались в гривнях склала - 15 %, в Євро - 11,1 %, в доларах США - 11,5 %, в російських рублях - 16,9 %. Відрахування в резерви під заборгованість за кредитами в 2006 році склали 812 002 тис. грн., в тому числі під нестандартну 736 874 тис. грн. і стандартну 75 123 тис. грн. В наслідок поліпшення якості кредитного портфелю та часткового погашення кредитів відбулося зменшення резервів під нестандартну заборгованість в сумі 408 603 тис. грн.
Аналізуючи структуру кредитів за видами економічної діяльності слід відмітити, що пріоритетними галузями кредитування залишаються:
На протязі 2006 року Банк здійснював інвестиції в асоційовані й дочірні компанії, які станом на 1 січня 2007 року склали 5 142 тис. грн., з них в асоційовані компанії - 1 544 тис. грн., дочірні компанії - 3 598 тис. грн.
Реалізуючи стратегію розвитку, спрямовану на всебічне сприяння економічним реформам в державі, інвестиційно-інноваційним процесам в економіці України, банк постійно проводить роботу щодо нарощування власної ресурсної бази, яка дозволяє підтримувати платоспроможність та ліквідність банку на належному рівні, забезпечувати своєчасні розрахунки та ефективну кредитну діяльність.
Фінансову могутність банку створює не лише потужний капітал, а і широке коло клієнтів, кошти яких формують ресурсну базу банку. У 2005 році особлива увага приділялась зміцненню взаємовідносин із клієнтами, підвищенню якості обслуговування та розширенню спектру послуг. Серед клієнтів банку - провідні підприємства паливно-енергетичного та гірничо-металургійного комплексів, машинобудування, літакобудування, агропромислового комплексу та інших галузей.
Основним джерелом формування ресурсної бази банку є залучені кошти клієнтів - фізичних та юридичних осіб, які склали 17 082 075 тис. грн. і збільшились в порівнянні з 2005 роком на 1 915 272 тис. грн. В структурі вказаних пасивів кошти фізичних осіб складають 67,3 %, кошти суб'єктів господарювання - 28,4 % і лише 4,3 % займають кошти бюджету, небанківських фінансових установ та інші зобов?язання перед клієнтами.
Порівняно з 2004 роком залишки на депозитних рахунках юридичних осіб збільшились на 2 818 983 тис. грн. або 15 % і склали 22 075 491 тис. грн. Основу депозитної бази забезпечили кошти суб'єктів господарювання - 95 %. Динамічне нарощення депозитної бази свідчить про постійно зростаючу довіру до банку як стабільної та надійної установи.
Райффайзен Банк Аваль - достатньо капіталізований та платоспроможний банк. Досягнутий обсяг капіталу забезпечує покриття банківських ризиків, стабільний розвиток діяльності та фінансову стійкість. Банк має високий рівень прибутку, що дозволяє постійно нарощувати обсяг капіталу.
Регулятивний капітал банку на 01.01.2007 року складав 3076867тис. грн. при нормативі не менше 8 млн. євро, що набагато перевищує нормативні вимоги Національного банку України. Високий рівень капіталізації банку дозволяє здійснювати кредитну підтримку підприємств стратегічно важливих галузей промисловості України.
Норматив адекватності регулятивного капіталу/платоспроможності (Н2) складав 12 % при мінімальних вимогах 10%. Норматив адекватності основного капіталу (Н3) - 8 % при мінімальних вимогах 4%.
Банк постійно підтримує високий рівень ліквідності, що гарантує своєчасне та в повному обсязі виконання зобов'язань перед кредиторами та вкладниками.
На 01.01.2006 року нормативи ліквідності складали:
- миттєвої ліквідності (Н4) - 50 % при нормативних вимогах не менше 20%;
- поточної ліквідності (Н5) - 50 % при нормативних вимогах не менше 40%;
- короткострокової ліквідності (Н6) - 38 % при нормативних вимогах не менше 20%.
Норматив великих кредитних ризиків (Н8) становив 26 % від регулятивного капіталу при вимогах Національного банку України - не більше 8-кратного розміру регулятивного капіталу.
Активи Банку станом на 31.12.2006 р. склали 27 779 968 тис. грн. і в порівнянні з 31.12.2005 року зросли на 8 518 484 тис. грн. або на 44 %, з 31.12.2004 року - на 61% (Додаток А, Б).
Зокрема, в активі балансу кошти в НБУ та готівкові кошти станом на 31.12.2006 року склали 2411540 тис. грн., що на 30 % менше порівняно з 31.12.2005 року і на 400,4 % більше, ніж станом на 31.12.2004 року.
Аналіз пасиву балансу показав, що станом на 31.12.2006 року в порівнянні з 31.12.2005 року загальний обсяг пасивів банку збільшився на 44 %, в порівнянні з 31.12.2004 року спостерігається зменшення пасиву балансу на 66%, що свідчить про активну позицію банку щодо залучення ресурсів.
Збільшення загального обсягу пасивів відбулося як за рахунок збільшення власного капіталу так і за рахунок збільшення зобов'язань банку. При цьому слід зазначити, що випереджаючими темпами відбулося збільшення власного капіталу банку.
Станом на 31.12.2006 року порівняно з 31.12.2004 року власний капітал Промінвестбанку збільшився на 88,2 %, а зобов'язання зросли на 41 %, що призвело до зменшення частки зобов'язань у загальному обсязі пасивів банку на 1,5 %.
Отже, аналіз структури та динаміки активів і пасивів Райффайзен Банк Аваль за даними балансу за період з 31.12.2004 по 31.12.2006 років свідчить, що за рахунок проведення цілеспрямованої і більш виваженої кредитно - ресурсної політики Банку структура балансу суттєво поліпшилась.
2.2 Аналіз фінансових ризиків банку
Оцінка кредитного ризику робиться з двох позицій - оцінки кредитного ризику окремої операції та портфеля операцій.
Так, для визначення кредитного ризику окремої операції, розглянемо випадок надання кредиту СМНВО ім. Фрунзе.
Кількісний аналіз кредитного ризику комерційного банку здійснюється з використанням методу фінансових коефіцієнтів та статистичних методів.
Оцінимо фінансовий стан суб'єкта господарювання, використовуючи фінансову звітність за останні роки (Додаток).
Для цього здійснимо:
1. Аналіз майнового стану (Додаток В).
2. Аналіз ліквідності підприємства. (Додаток Д).
3. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства (Додаток Е).
4. Аналіз ділової активності (Додаток Ж).
5. Аналіз рентабельності підприємства (Додаток З).
Отже, використовуючи бальну методику визначення кредитоспроможності СМНВО ім. Фрунзе, віднесемо до позичальників класу “В”, що свідчить про ненадійність надання кредитів (Додаток К).
Якщо проаналізувати структуру кредитів, то найбільш питому вагу займають кредити в поточну діяльність 73,5 %, ризик яких складає в 2006 році 1,5 %, а в 2005 році 2,2 %. А в цілому за всіма кредитами в 2005 році ризик відсутній, а в 2006 - 0,2 %.
Аналізуючи депозитний ризик комерційного банку, за міру ризику можна прийняти коефіцієнт нестабільності депозитів:
К = Сума достроково знятих депозитів терміном t (2.1)
загальна сума депозитів терміном t
2005р.: К = 0
2006р.: К = 0,09
Проаналізувавши структуру депозитів, бачимо, що питому вагу займають кошти фізичних осіб строком від 1 до 3 місяців, але їх ризик є незначним.
Аналізуючи валютний та процентний ризик, бачимо, що питому вагу займають кредити та кошти клієнтів, причому з кожним роком ці показники зменшуються (Додаток Л, М, Н, П).
Протягом звітного року банку вдалось мінімізувати всі притаманні в банківській системі ризики. Як бачимо банк проводить якісну політику управління фінансовими ризиками, створюючи резерви, страхуючи ризики та встановлюючи ліміти.
Розділ 3. Удосконалення системи управління фінансовими ризиками банку
3.1 Організаційно-методичні аспекти удосконалення системи управління ризиками
Основним в управлінні ризиками суб'єкта господарювання є передбачення їх виникнення і мінімізація пов'язаних з ними фінансових втрат. На мій погляд, процес управління обов'язково повинен бути орієнтованим на оцінку рівня окремих ризиків, їхню профілактику та нейтралізацію.
Взагалі проблема мінімізації банківських ризиків відображається в Законі України “Про банки і банківську діяльність”: банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення структури балансу, лімітів окремих операцій, лімітів ризиків підприємств-контрагентів і країн-контрагентів.
Причому кожний комерційний банк повинен мати у своїй структурі такі постійно діючі комітети.
Кредитний підрозділ, який щомісяця оцінює якість активів, готує пропозиції щодо формування резервів на покриття можливих збитків від їх знецінення.
Комітет з питань управління активами та пасивами щомісячно розглядає собівартість пасивів і прибутковість активів, приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає питання стосовно відповідності строків активів та пасивів, надає відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення розбіжностей у часі.
Тарифний - аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності діючих тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних доходів.
Найпопулярнішими методами зниження кредитного ризику є:
1. Оцінка платоспроможності позичальника.
2. Обмеження розміру кредитів, що надаються одному позичальнику.
3. Надання кредитів під забезпечення.
4. Поточний контроль фінансового стану позичальника після надання кредиту протягом дії кредитної угоди.
5. Страхування кредиту.
6. Диверсифікація позичальників [5].
Усі ці методи, можливо, окрім страхування, в Україні нині популярні й використовуються практично всіма комерційними банками.
На жаль, практично не використовуються такі широко застосовувані за кордоном методи зниження процентного ризику, як:
- фондові опціони - право купівлі/продажу цінних паперів за фіксованою ціною в певний день або протягом визначеного періоду;
- фондові форварди і ф'ючерси - зобов'язання купівлі/продажу цінних паперів за встановленим курсом на конкретну дату;
- процентні форварди, ф'ючерси, опціони та свопи;
- надання кредитів із плаваючою процентною ставкою;
- страхування процентного ризику.
Також українськими банками майже не використовується перевірені зарубіжною практикою методи зниження валютного ризику:
1. Надання позики в певній валюті за умови її погашення в іншій за фіксованим курсом, але, на жаль, дана методика не передбачена українським законодавством.
2. Страхування валютного ризику, тобто перекладення його на страхову компанію за грошову винагороду.
3. Форвардний валютний контракт.
4. Ф'ючерсний валютний контракт.
5. Валютний опціон.
6. Валютний своп.
Серед найпопулярніших методів зниження депозитного ризику виділяють - внесення до депозитної угоди умови про можливість перегляду депозитної ставки та завчасно письмового попередження про зняття вкладу з ініціативи вкладника або повернення вкладу з ініціативи банку, а також диверсифікація залучених депозитів (гривневих, валютних, на різні терміни).
Отже, враховуючи вище зазначене виділяють дві моделі управління банком:
· Максимізація прибутку з одночасним обмеженням одного ризику шляхом встановлення максимально допустимого значення іншого ризику.
Така модель найчастіше використовується банками, для яких головною метою є нарощування прибутку.
· Мінімізація ризику з метою утримання прибутку на певному рівні [12].
Дану модель в основному використовують керівники консервативного типу, для яких краще при мінімальному ризику незначний, але стабільний прибуток.
Як бачимо, існує дуже багато способів та моделей мінімізувати фінансові ризики банку, але не всі вони застосовуються з різних причин вітчизняними банками. Тому необхідно вдосконалювати кожну складову системи управління фінансовими ризиками банку та вести подальші дослідження саме в напрямку удосконалення цієї структури.
3.2 Напрями зниження фінансових ризиків
Враховуючи проаналізовані раніше дані, які свідчать, що найбільш важливим ризиком банку є кредитний, а також різноманітність практичних способів його зниження - розглянемо один з методів зниження кредитного ризику, використовуючи зарубіжний досвід.
У міжнародній банківській практиці найбільш відомою моделлю нагляду за кредитами є модель Чессера.
Модель Чессера передбачає використання 6 факторів, опис та розрахунок яких (для СМНВО ім. Фрунзе) представлені у таблиці 3.1 (Додаток).
Дискримінанта на функція даної моделі має наступні оцінки:
Y = - 2,0434 - 5,2400X1 + 0,0053X2 - 6,6507X3 + 4,4009X4 - 0,0791X5 - 0,1020X6
при чому змінна Y, яка являє собою лінійну комбінацію незалежних змінних, використовується у наступній формулі для оцінки ймовірності невиконання умов угоди Z:
, (3.1)
де е=2,71828 - число Ейлера.
Модель Чессера дозволяє розрахувати чисельне значення ризику невиконання кредитної угоди з боку позичальника. Перевагою даної моделі є - ранжування позичальників за рівнем показника Z:
- якщо Z < 0,07 - позичальник вважається не ризиковим (надійним), а його фінансовий стан та діяльність дуже добрими (клас „А”);
- якщо 0,07 <= Z < 0,25 - позичальник несе мінімальний ризик, а його фінансовий стан та діяльність оцінюється добре (клас „Б”);
- якщо 0,25 <= Z < 0,40 - позичальнику притаманний середній ризик, його фінансовий стан та діяльність є задовільним, але потребують подальшого контролю та постійного моніторингу (клас „В”);
- якщо 0,40 <= Z < 0,55 - позичальник несе високий ризик, а його фінансовий стан та діяльність вважається задовільними (клас “Г”);
- якщо Z >= 0,55 - позичальник несе повний ризик, фінансовий стан та діяльність оцінюється як незадовільні (клас „Д”).
СМНВО ім. Фрунзе в обох випадках відноситься до класу ризикових, а його стан вважається задовільним в 2004 році та незадовільним в 2005 році. Але проаналізувавши показники за 2006 рік бачимо, що позичальник відноситься до класу надійних, несе мінімальний ризик та має добрий фінансовий стан.
Тобто, враховуючи досвід зарубіжних банків, тим паче, що 96 % статутного фонду Райффайзен Банк Аваль належить австрійському банку, можемо зменшити кредитний ризик, як основний серед фінансових ризиків комерційного банку.
Висновки
Незважаючи на те, що банківська діяльність за визначенням пов'язана з ризиком, банк повинен мати імідж надійності та безпеки. Зважаючи на цю обставину, а також з посиленням конкуренції на банківському ринку, намаганням банків уникнути невиправданих втрат та максимізувати прибутки від своєї діяльності - усвідомленою є потреба вітчизняних банків у впровадженні ефективної системи управління фінансовими ризиками.
Функція управління ризиками в нашій державі стає однією з ключових функцій стратегічного управління банком.
В курсовій роботі дослідили достатньо теоретичних і практичних аспектів управління фінансовими ризиками банку, згідно яких можемо зробити наступні висновки.
Існує багато класифікацій, методик та способів аналізу фінансових ризиків, але необхідно більше приділяти увагу саме методам управління фінансовими ризиками.
Таким чином, в першому розділі розглянули суть, види фінансових ризиків. Зазначили велику різноманітність методів та прийомів їх аналізу. А також основні принципи та цілі управління фінансовими ризиками банку.
Другий розділ - розрахункова частина. В ній розглядається аналіз діяльності Райффайзен Банк Аваль за останні 3 роки, особливо приділяючи увагу аналізу його фінансових ризиків. Найбільш важливим ризиком виявився кредитний. Хоча банк вже розробив нову більш ефективну методику визначення кредитного ризику, але, на жаль, вона є досі невідомою.
У звітному році вдалося мінімізувати основний ризиковий вплив на результативність роботи банку також за рахунок впровадження нових програмних комплексів “Bankmaster RS” та “Ірбіс”.
Тому в третьому розділі запропоновані, як теоретичні, так і практичні способи удосконалення системи управління фінансових ризиків.
Модель Чессера за своєю методикою є унікальною, з точки зору достовірності результатів та швидкості їх обробки. Звичайно існує безліч інших методик, які, як і проаналізовані в курсовій роботі, мають як переваги так і недоліки.
Але, як показує досвід зарубіжних банків та наших вітчизняних економістів, які займаються проблемою фінансових ризиків, що для комплексної системи управління фінансовими ризиками, необхідно більше уваги приділяти саме практичним методам управління.
Таким чином, проблема ризиків все рівно в якісь мірі буде присутньою в діяльності банків, тому необхідно продовжувати дослідження проблеми системи управління фінансовими ризиками, враховуючи як економічну ситуацію в Україні, так і зарубіжні досягнення у вирішені даної актуальної проблеми сьогодення.
Список використаної літератури
1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Урядовий кур'єр. - 2001. - 17 січня.
2. Алавердов А.Р. Финансовый менеджмент в банке: Учебно-практическое пособие: Навчальне видання:, 1998. - 104 c.
3. Буковинський В.С. Фінансові ризики та методи управління ними // Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції: Наукове видання. - К.:, 2004. - 172 c.
4. Бухтин Н.А. Системы оценки и управления банковскими рисками // Расчеты и операционная работа в коммерческом банке (рус.). - 1999. - № 4. - C.42-58
5. Бушуєва І.В. , Ніколаєнко А.А. Структура і основні напрямки управління банківськими ризиками // Финансовая консультация (рус.). - 2000. - № 43. - C.49-51
6. Гойденко Ю. Категория "финансовый риск" в проблематике обеспечения долгосрочного функционирования банка // Управление риском (рус.). - 2007. - № 1. - C.2-8
7. Готовчиков И. Финансовые риски // РИСК: ресурсы, информация, снабжение, конкуренция (рус.). - 2004. - № 4. - C.23-30
8. Журавка О.С. Проблемні аспекти страхування фінансових ризиків в Україні // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України.Т. 20: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2007. - 352 c.
9. Журавка О.С. Моніторинг фінансових ризиків на підприємстві // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.17: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: УАБС НБУ, 2006. - 380 c.
10. Журавка Ф.О. , Журавка О.С. Методологічні підходи до управління фінансовими ризиками підприємства // Вісник Української академії банківської справи (укр.). - 2006. - № 2. - C.42-47
11. Заруба О.Д. Фінансовий менеджмент у банках: Навчальний посібник:. - К.: Знання, 1997. - 172 c.
12. Захаров В.С. О рисках банковской системы // Деньги и кредит (рус.). - 2004. - № 3. - C.23-27
13. Каднічанська В.М. Ризик як невід`ємна частина банківської діяльності // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.8: Збірник наукових праць. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2003. - 364 c.
14. Камінський А.Б. Концептуальні підходи до вимірювання фінансових ризиків // Фінанси України (укр.). - 2006. - № 5. - C.78-86
15. Лисенок О.В. Модель оцінки сукупного ступеня ризикованості комерційного банку // Формування ринкових відносин в Україні (укр.). - 2007. - № 8. - C.8-12
16. Лобода Д.Л. Методологічні засади визначення ризиків банківської діяльності // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.5. - Суми: Мрія ЛТД, 2002. - 288 c.
17. Лобода Д.Л. Методологічні основи управління ризиками в комерційних банках // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.6. - Суми: Мрія ЛТД, 2002. - 306 c.
18. Любунь О.С. , Грушко В.І. Фінансовий менеджмент у банку: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.: Слово, 2004. - 296 c.
19. Малютін О.К. Стратегія управління ризиками у банківській діяльності // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.8: Збірник наукових праць. - Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС, 2003. - 364 c.
20. Мельникова Г.С. Деревативи - оптимальні засоби хеджування фінансових ризиків // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.6. - Суми: Мрія ЛТД, 2002. - 306 c.
21. Никишев Ю.Ю. Система управления рисками // Банковский менеджмент (рус.). - 2007. - № 5. - C.49-54
22. Осипенко Т.В. Некоторые вопросы повышения качества управления рисками банковской деятельности // Деньги и кредит (рус.). - 2003. - № 5. - C.42-46
Подобные документы
Фінансовий ризик як об’єкт управління, основні методи його оцінки. Процес і система управління ризиками. Ризик-менеджмент як специфічний напрям діяльності фінансового менеджменту, його засоби. Зміст, завдання і методи аналізу фінансової звітності.
контрольная работа [22,8 K], добавлен 27.02.2013Сутність, принципи та основні завдання управління фінансовими результатами підприємства. Методика проведення аналізу основних господарських показників діяльності. Провідні напрями і заходи по підвищенню ефективності його фінансово-економічної діяльності.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 11.07.2014Сутність, чинники виникнення та види валютних ризиків. Аналіз експортної діяльності підприємства та визначення ступеня впливу валютних ризиків на його діяльність. Основні методи прогнозування валютного курсу як інструмента управління валютними ризиками.
реферат [123,9 K], добавлен 20.10.2013Поняття і класифікація фінансових ризиків, методи їх оцінки на ринку. Способи управління та вимірювання фінансових ризиків. Факторний та коефіцієнтний аналіз результату операційної діяльності, тривалості операційно-фінансового циклу підприємства.
курсовая работа [185,2 K], добавлен 27.01.2011Сутність фінансових результатів та їх значення в зовнішньоекономічній діяльності підприємства. Методи, підходи та показники, що застосовуються в аналізі фінансових результатів підприємства. Напрями удосконалення управління фінансовими результатами.
дипломная работа [327,4 K], добавлен 22.03.2012Зміст фінансової діяльності та грошові фонди підприємства. Аналіз процесу управління фінансовими ресурсами ТОВ "Окланд". Пропозиції щодо джерел формування оборотних коштів підприємства та оптимізації організаційної структури податкового планування.
дипломная работа [403,3 K], добавлен 07.09.2010Теоретичні основи управління, економічний зміст фінансових ризиків підприємства, їх сутність та класифікація. Аналіз фінансових результатів, зміни формування власних обігових коштів, вплив дебіторської та кредиторської заборгованості на фінансовий стан.
дипломная работа [124,4 K], добавлен 03.03.2011Сутність, класифікація і політика управління фінансовими ризиками. Форми та види кредиту в ринковій економіці. Поняття та види пенсій. Аналіз ліквідності балансу. Функції банкрутства та його види. Політика залучення коштів. Метод балансової вартості.
шпаргалка [1,9 M], добавлен 02.10.2014Тенденції розвитку промислових підприємств у ринковій економіці. Сутність, види й класифікація фінансових ризиків. Організаційно-методичне забезпечення мінімізації впливу ризиків на підприємстві. Аналіз методів оцінки фінансової стійкості підприємства.
курсовая работа [109,7 K], добавлен 02.02.2010Розвиток теорії прибутку в історичному аспекті. Механізм управління фінансовими результатами господарської діяльності підприємства. Особливості застосування методів експертних оцінок і колективної генерації з метою оцінки фінансового стану організації.
дипломная работа [785,4 K], добавлен 27.07.2014
