Державне регулювання ринку фінансових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1.Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг

2.Повноваження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг

3.Актуальність проблеми та перспективи розвитку ринків фінансових послуг

Висновки

Список використаних джерел

державний фінансовий послуга

Вступ

Важливість державного регулювання ринку фінансових послуг, перш за все, обумовлена необхідністю забезпечення єдності ринку, нагляду за функціонуванням фінансових установ і захисту прав споживачів фінансових послуг. Регулювання має забезпечувати належне виконання ринком фінансових послуг основної функції - розподілу і перерозподілу фінансових активів між сферами економіки, регіонами країни та країнами в межах світового ринку. Вітчизняний ринок фінансових послуг характеризується відсутністю чітких традицій та правил функціонування, що зумовлює необхідність розробки концептуальних підходів до побудови ефективного механізму державного регулювання даного сегмента.

Питання розвитку державного регулювання ринку фінансових послуг виступає предметом наукових розробок ряду вітчизняних науковців, серед яких: М. Алєксєєв, О. Барановський, Н. Блага, Близнюк, П. Бороздін, Н. Внукова, В. Геєць, С. Герасимова, А. Дьомін, С. Злупка, В. Клименко, А. Ковальов, В. Корнєєв, А. Кощєєв, В. Колесник, Ю. Кравченко, М. Крупка, Н. Кузнєцов, А. Кузнєцова, К. Масляєва, В. Марцин, Я. Міркін, І. Михасюк, О. Мозговий, С. Реверчук, О. Ромашка, В. Унинець-Ходаківська. Мета даної роботи - дослідити становлення державного регулювання ринку фінансових послуг, уточнити сутність поняття «механізм державного регулювання ринку фінансових послуг» та окреслити його структурні елементи та основні функції

Актуальність роботи. В Україні ринкові процеси відбуваються на фоні гострої нестачі інвестиційних ресурсів, необхідних для розвитку економіки. Питання гарантування прав та визначення законодавчих рамок інвестиційної діяльності повинно бути однією з пріоритетних функцій держави і суспільства. При визначенні внутрішнього інвестиційного потенціалу та засобів його використання завданням державного регулювання фінансового ринку в будь-якій країні є не стільки впорядкування діяльності позичальників капіталу і фінансових посередників, забезпечення стабільного розвитку і функціонування фінансового ринку в цілому, скільки детермінація кола та пошук шляхів вирішення проблем інвесторів, захист інвесторів, перш за все, дрібних і найменш захищених. Регулювання фінансового ринку повинно передбачати встановлення правил інвестиційного процесу, обов'язкових для всіх - і для дрібних, і для великих інвесторів. Саме тому досить актуальним є питання щодо регуляторної діяльності державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, яке розглянуте в даній роботі.

1.Механізм державного регулювання ринку фінансових послуг

Дослідження питань необхідності та рівня державного регулювання економічних процесів здійснювалися науковцями, починаючи з XV ст. У міру розвитку економічної теорії відношення до ролі державного регулювання постійно змінювалося. Теорії, розроблені трьома основними економічними школами, а саме: неокласичною, кейнсіанською та інституціональною, - значно різняться між собою. Слід відмітити, що основоположником теорії державного регулювання є Дж. Кейнс. В його фундаментальній науковій праці «Загальна теорія зайнятості, проценту і грошей» доведено, що держава має відігравати провідну роль та активно втручатися в економічні та фінансові процеси. В свою чергу, представники неокласичної економічної теорії в основному віддавали перевагу ринковому механізму господарювання, що обмежує рівень державного регулювання економіки. Також окремі положення щодо обмеження регулювання процесів економічного та фінансового розвитку з боку держави передбачали й розробки представників інституціональної школи [2].

Як наслідок, в результаті виникнення та існування альтернативних економічних теорій та під впливом особливостей функціонування національних фінансових систем, відмінностей рівня регулювання економіки на сьогоднішній день сформувалися і функціонують наступні моделі державного регулювання ринку фінансових послуг: секторна, єдиного нагляду (мегарегулятора) та перехресного регулювання [6].

Слід відмітити, що система державного регулювання ринку фінансових послуг має забезпечувати покращення інвестиційного середовища, захист інтересів споживачів фінансових послуг, справедливе ціноутворення, усунення системних ризиків, функціонування ринку фінансових послуг як механізму економічного розвитку.

В Україні державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється відповідно до встановлених зобов'язань і вимог діяльності споживачів та учасників ринку фінансових послуг з врахуванням його стандартів, державної реєстрації фінансових установ, ліцензування та нагляду за їх професійною діяльністю, захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

Проведений нами аналіз літературних джерел щодо розвитку державного регулювання ринку фінансових послуг свідчить, що в Україні дана система пройшла складний шлях становлення та розвитку. Оскільки кожний з ринків, що входить до складу вітчизняного ринку фінансових послуг, формувався як відокремлений елемент, то і становлення системи їх державного регулювання здійснювалося відокремлено.

Процес формування сучасної системи державного регулювання ринку банківських послуг в основному припадає на період 1991-2002 рр., за цей час розроблена правова база для здійснення діяльності комерційних банків та її регулювання. Відповідно до чинного законодавства основним регулюючим органом з боку держави виступає Національний банк України, до основних функцій якого належить здійснення банківського регулювання та нагляду, а також ведення Державного реєстру банків, здійснення ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законом випадках.

Що стосується державного регулювання страхового ринку, ринку кредитних спілок, ринку недержавного пенсійного страхування та діяльності інших небанківських фінансових установ, то з моменту їх становлення і до 2002 р. головним державним регулятором було Міністерство фінансів України. Система державного управління в цій сфері була змінена в 2002 р. із створенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, до компетенції якої належить здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання послуг у сфері страхування, накопичувального пенсійного забезпечення, довірчого управління фінансовими активами, діяльності небанківських кредитних установ, фінансового лізингу, факторингу тощо. Отже, важливими моментами у становленні вітчизняної системи державного регулювання ринків фінансових послуг стало прийняття у 2002 р. Указу Президента «Про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України» та у 2003 р. Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, відповідно до яких було створено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП). Згідно з зазначеними указами Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

В лютому 2010 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято нову редакцію Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, відповідно до якої було уточнено та розширено перелік основних завдань ДКРРФП.

Належний рівень державного регулювання ринку фінансових послуг може бути забезпечений лише за умови ефективного функціонування його механізму. Розглянемо основні структурні елементи механізму державного регулювання ринку фінансових послуг України.

Відповідно до чинного законодавства, суб'єктами механізму державного регулювання ринку фінансових послуг виступають: Національний банк України, який регулює функціонування ринку банківських послуг; Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку, якій підпорядкований ринок цінних паперів та похідних цінних паперів; спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, який контролює діяльність інших ринків фінансових послуг. А об'єктами системи державного регулювання є складові сектори ринку фінансових послуг, що охоплює ринок банківських послуг, ринок цінних паперів та похідних цінних паперів [5].

Важливим аспектом дієвості існуючої організаційної структури державного регулювання ринку фінансових послуг є забезпечення належної співпраці і координованості між основними регуляторами. З цією метою нормативною базою передбачено, що Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг, Національний банк України та Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зобов'язані проводити оперативні наради у визначені терміни.

Разом з тим, як свідчить аналіз наукової літератури, основною проблемою у формуванні механізму державного регулювання ринку фінансових послуг є відсутність такого співробітництва та нечіткий розподіл повноважень між регуляторами ринків фінансових послуг. Зазначені проблеми зумовлені, перш за все, недосконалою законодавчою базою, яка не визначає чіткого розмежування сфер впливу кожного з регуляторів та передбачає дублювання регулятивних повноважень. На нашу думку, відсутність ефективної співпраці та координації діяльності в сфері регулювання ринку фінансових послуг зумовлена специфікою правого статусу державних регуляторів. Так, Національний банк України є особливим органом державного управління, який не включений до структури жодної з гілок державної влади; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг виступають державними органами державної влади і, відповідно, залежать від урядової політики, оскільки зазначені комісії перебувають у підпорядкуванні різних органів державної влади [3]. Така інституційна структура державного регулювання ринку фінансових послуг справляє негативний вплив на розвиток підконтрольних ринків, а в деяких випадках обумовлює відмінність між розумінням форм, методів та інструментів державного регулювання.

Відмітимо, що сучасна система регулювання ринку фінансових послуг має базуватися на принципах, що передбачають: захист прав та інтересів учасників з боку держави, прозорість та доступність інформаційної бази, необхідної для прийняття рішень, підтримку добросовісної конкуренції, існування державного органу регулювання з чітко визначеними функціями і повноваженнями, підтримку інновацій у даній галузі. Ефективність механізму державного регулювання ринку фінансових послуг України може бути досягнена лише за умови дотримання зазначених принципів.

У результаті проведеного детального вивчення наукової літератури нами встановлено, що основною метою функціонування механізму державного регулювання ринку фінансових послуг має бути забезпечення єдності й сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку фінансових послуг, нагляду за фінансовим станом його учасників та додержання ними законодавства, захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

Повноцінна реалізація зазначеної мети передбачає виконання даним механізмом комплексу функцій, які становлять сутність його функціонального призначення, а саме:

-інституційної, що полягає у забезпеченні розвитку конкурентного середовища на ринку фінансових послуг, рівноправність учасників ринку, вільне входження та вихід з нього. Визначальна роль у цьому належить процесу розробки та прийняття законодавчих та нормативних актів;

-регулюючої, що передбачає здійснення регулювання процесу організації ринку фінансових послуг, регулюванню діяльності його сегментів;

-захисної, яка забезпечує захист від внутрішніх та зовнішніх загроз як ринку фінансових послуг в цілому, так і захист прав споживачів фінансових послуг зокрема;

-контрольної, спрямованої на виявлення порушень чинного законодавства та застосування заходів впливу до порушників;

-координаційної, що сприяє налагодженню взаємодії між регулюючими органами державної влади;

-інтеграційної - функції сприяння входженню у світовий фінансовий ринок.

Важливе місце у формуванні системи механізму державного регулювання посідають його елементи, що забезпечують цільовий вплив на об'єкти - форми, методи, інструменти. Так, відповідно до чинного законодавства, державне регулювання ринку фінансових послуг здійснюється у формі:

ведення державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ

нагляду за діяльністю фінансових установ;

застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг [4].

Як свідчить досвід розвинених країн, саме поєднання ринкових і неринкових методів впливу на ринок фінансових послуг здатне забезпечити належ ну дієвість механізму державного регулювання. Так, механізм державного регулювання ринку фінансових послуг впливає на зовнішнє середовище за допомогою ринкових інструментів, у складі яких доцільно виділяти фіскальну, грошово-кредитну, інвестиційну та амортизаційну політики уряду.

У свою чергу, непрямі методи державного регулювання ринку фінансових послуг справлятимуть позитивний вплив лише за умови поєднання їх з прямими. Основними інструментами прямого впливу на розвиток та функціонування ринку фінансових послуг України є наступні:

-розробка та прийняття нормативно-правових актів;

-ліцензування діяльності;

-проведення наглядової діяльності та впровадження заходів впливу.

-нагляду за діяльністю фінансових установ;

-застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

-проведення інших заходів з державного регулювання ринків фінансових послуг [4].

Як свідчить досвід розвинених країн, саме поєднання ринкових і неринкових методів впливу на ринок фінансових послуг здатне забезпечити належну дієвість механізму державного регулювання. Так, механізм державного регулювання ринку фінансових послуг впливає на зовнішнє середовище за допомогою ринкових інструментів, у складі яких доцільно виділяти фіскальну, грошово-кредитну, інвестиційну та амортизаційну політики уряду.

У свою чергу, непрямі методи державного регулювання ринку фінансових послуг справлятимуть позитивний вплив лише за умови поєднання їх з прямими. Основними інструментами прямого впливу на розвиток та функціонування ринку фінансових послуг України є наступні:

-розробка та прийняття нормативно-правових актів;

-ліцензування діяльності;

-проведення наглядової діяльності та впровадження заходів впливу.

Узагальнюючи вищевикладене, під механізмом державного регулювання ринку фінансових послуг України, на нашу думку, слід розуміти взаємопов'язану систему форм, методів та інструментів впливу на учасників ринку фінансових послуг з метою забезпечення єдності й сприятливих умов для розвитку та функціонування ринку фінансових послуг, з врахуванням інтересів споживачів цих послуг та вимог законодавства, що в цілому спрямовано на покращення інвестиційного клімату в країні.

Таким чином, практичне впровадження запропонованих заходів щодо удосконалення механізму державного регулювання ринку фінансових послуг сприятиме розвитку та ефективності функціонування учасників вітчизняного ринку фінансових послуг.

2.Повноваження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (далі Комісія) створена згідно із Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та

Указом Президента України від 11 грудня 2002 року N 1153/2002.

Указом Президента від 24 грудня 2002 року N 1218/2002 Головою Комісії призначений Суслов Віктор Іванович.

Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292/2003 затверджене Положення про Комісію, згідно з яким Комісія є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Спеціальний статус Комісії полягає в наступному.

Відповідно до Закону про фінансові послуги Комісія є колегіальним органом. До складу Комісії входять: Голова, три його заступники та не менше трьох членів - директорів департаментів (ст. 23 Закону). Рішення Комісії (у вигляді розпоряджень) приймаються колегіально шляхом голосування на засіданнях Комісії. Всі члени Комісії при голосуванні мають рівні права - один голос.

Комісія має право в межах своїх повноважень:

1) вимагати під час реєстрації фінансових установ та ліцензування їх діяльності документи, визначені законодавством України;

2) одержувати в установленому порядку від фінансових установ звітність та іншу інформацію згідно із законодавством, а від підприємств, установ (у тому числі банків), організацій та громадян - інформацію, необхідну для виконання покладених на Комісію завдань;

3) здійснювати інспектування фінансових установ, а також їх споріднених та афілійованих осіб. Періодичність інспектування встановлюється Комісією залежно від типу фінансової установи;

4) залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій усіх форм власності (за погодженням з їхніми керівниками), консультативних та експертних організацій до розгляду питань, що належать до її компетенції, а також зовнішніх експертів, які мають відповідну кваліфікацію, до проведення перевірок (інспектування) фінансових установ;

5) вимагати від посадових осіб фінансових установ, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Комісії, надання пояснень, необхідної інформації та документів;

6) досліджувати дані про клієнта фінансової установи тільки з метою виконання завдань нагляду;

7) установлювати порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування;

8) проводити перевірки, в тому числі тематичні та зустрічні перевірки, щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; призначати не частіше одного разу на рік проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора;

9) видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків);

10) видавати приписи страховим посередникам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання приймати рішення про виключення страхового або перестрахового брокера з державного реєстру страхових та перестрахових брокерів;

11) одержувати в установленому порядку від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на неї завдань, у тому числі інформацію про обставини і причини настання страхового випадку та заподіяну шкоду;

12) застосовувати до фінансових установ, які не додержуються законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, такі заходи впливу: зобов'язати порушника вжити заходів до усунення порушення; вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи; накладати штрафи відповідно до закону; тимчасово зупиняти дію або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності з надання фінансових послуг; відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначати її тимчасову адміністрацію; затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи; порушувати питання про ліквідацію фінансової установи;

13) призначати проведення примусової санації фінансової установи у випадках та порядку, встановлених законом;

14) звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового посередника у випадках, передбачених законом;

15) засновувати друковані засоби масової інформації, а також висвітлювати питання розвитку та функціонування ринків фінансових послуг в інших засобах масової інформації;

16) одержувати в установленому порядку від органів статистики, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених завдань;

17) користуватися базами даних Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, які ведуться з метою регулювання ринків фінансових послуг і забезпечення діяльності фінансових установ, та надавати відповідну інформацію зазначеним органам;

18) утворювати у разі потреби за погодженням з Національним банком України, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольним комітетом України, міністерствами та іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади комісії та робочі групи;

19) у межах співробітництва з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями іноземних держав: надавати та одержувати інформацію з питань нагляду за фінансовими ринками і установами, яка не становить державної таємниці та не призводить до розголошення професійної таємниці; надавати інформацію стосовно діяльності окремих фінансових установ у випадках і у порядку, встановлених у відповідних міжнародних договорах, учасником яких є Україна; брати участь у міжнародних конференціях, симпозіумах, семінарах, зустрічах, нарадах з питань, що належать до її компетенції; представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та укладати у межах своїх повноважень міжнародні договори.

До виключної компетенції Комісії як колегіального органу належить:

1) прийняття рішень про погодження концепцій та програм розвитку ринків фінансових послуг, проектів законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, що розробляються Комісією;

2) затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, учасниками ринків фінансових послуг, їх об'єднаннями, з питань, які належать до її компетенції;

3) затвердження регламенту роботи Комісії та положень про департаменти;

4) прийняття рішень про утворення територіальних управлінь, затвердження положень про них;

5) надання у визначених законом випадках статусу саморегулівних організацій об'єднанням учасників ринків фінансових послуг, діяльність яких підлягає регулюванню і нагляду з боку Комісії;

6) прийняття рішень про відсторонення керівництва від управління фінансовою установою у разі недодержання законів та інших нормативно-правових актів України, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг, призначення тимчасової адміністрації та її керівника;

7) прийняття рішення про утворення Консультаційно-експертної ради;

8) схвалення рішень директорів департаментів Комісії про включення фінансових установ до Державного реєстру фінансових установ або виключення з нього, а також видачу, зупинення або анулювання ліцензій на надання фінансових послуг;

9) затвердження планів роботи та річних звітів про діяльність Комісії;

10) затвердження ліцензійних умов провадження діяльності з надання фінансових послуг, порядку здійснення контролю за їх додержанням;

11) визначення порядку ведення реєстру аудиторів, яким надається право на проведення аудиторських перевірок фінансових установ;

12) визначення порядку реєстрації страхових та перестрахових брокерів;

13) установлення кваліфікаційних вимог до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, в тому числі тих, які можуть займатися актуарними розрахунками;

14) встановлення форми свідоцтва про державну реєстрацію кредитної спілки, визначення засобів масової інформації, в яких кредитна спілка розміщує дані про її державну реєстрацію;

15) делегування саморегулівній організації кредитних спілок певних повноважень та у разі необхідності припинення або відкликання їх включно до позбавлення асоціації кредитних спілок статусу саморегулівної організації;

16) заснування в установленому порядку друкованих засобів масової інформації з метою висвітлення питань реалізації державної політики у сфері розвитку та функціонування ринків фінансових послуг тощо.

3.Актуальність проблеми та перспективи розвитку ринків фінансових послуг

На ринку фінансових послуг існує безліч проблем, які потребують вирішення. Що стосується основних напрямків діяльності Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг, спочатку найголовнішим завданням було підрахувати кількість суб'єктів регулювання. Сьогодні Держфінпослуг починає переходити на новий, більш якісний рівень - це контроль за ризиками, ризиковістю операцій і безризиковістю надання фінансових послуг споживачам.

Питання, що потребує термінового вирішення пов'язане з розкриттям інформації про діяльність фінансових установ, зокрема, про їхній фінансовий стан, про те, наскільки вони ефективно управляють, здійснюють діяльність з надання фінансових послуг.

На жаль, сьогодні склалася така ситуація, що інформацію про діяльність фінансової установи, про надання фінансових послуг Комісія може оприлюднювати лише раз на рік. Цього недостатньо для фінансової установи або для споживачів фінансових послуг.

Оскільки законодавство не змінено, то вимога щодо оприлюднення інформації стосується лише річної звітності, але проблема існує і вирішувати її потрібно, Держфінпослуг звернулася до своїх суб'єктів, які підпадають під її регулювання, з проханням надати дозвіл на оприлюднення інформації, хоча б квартальної. Сьогодні, відповідно до Закону «Про державне регулювання ринків фінансових послуг України» передбачена карна відповідальність за розголошення щодо професійної діяльності. Відповідно до законодавства, звітність страхових компаній, кредитних спілок, пенсійних фондів, управителів та інших суб'єктів, яку отримує Держфінпослуг, на жаль, відноситься до професійної таємниці. Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг оприлюднює консолідовану квартальну звітність, аналітичні огляди, але вона не може опублікувати звітність безпосередньо конкретної компанії з розкриттям всієї інформації, що подається до Комісії.

Наступне питання, що потребує вирішення як на рівні суб'єктів, так на рівні Держфінпослуг і, очевидно, втручання Уряду - це популяризація фінансових послуг та інформування населення щодо можливостей фінансових інститутів та інструментів, які воно може використовувати. На жаль, сьогодні в Україні не відбувається такої структурованої, чіткої системної роботи з населенням щодо роз'яснення принципів та основних положень функціонування фінансових ринків. Досить часто ми стикаємося з тим, що люди не усвідомлюють свою відповідальність особисто, за те, що вони безпосередньо приймають рішення про участь або неучасть у фінансових установах та отримання фінансових послуг. Особливо це було помітно з довірчими товариствами, коли населення «піймалось» на ті відсотки, що пропонували ці фінансові установи.

Сьогодні громадяни України, на жаль, мають дуже слабке уявлення про діяльність фінансових інститутів. Зокрема, що стосується недержавних пенсійних фондів (НПФ). У 2003 році комусь конче необхідно було «приклеїти» до НПФ назву «нові трасти», з якою ми боремося до цього часу. За проведенням соціального дослідження, менше 13% українців знають про те, що в Україні існують недержавні пенсійні фонди. На жаль, така статистика, не зважаючи на те, що досить багато зусиль було прикладено до роз'яснювальної роботи, не може не турбувати. З цих 13% громадян, ще менше розуміють, як працюють НПФ і чим вони займаються.

Декілька слів щодо розвитку недержавного пенсійного забезпечення в Україні. За результатами попереднього кварталу маємо наступні дані. Недержавні пенсійні фонди закумулювали близько 95 млн. грн., начебто сума невелика, але з огляду на термін, протягом якого вони працюють, це значна сума. Кількість учасників НПФ на сьогодні вже перевищила 122 тис. осіб, тобто система недержавного пенсійного забезпечення розвивається. Звичайно, більш потужного розвитку вона отримає після запровадження професійної системи недержавного пенсійного забезпечення і ще більшого поширення набуде, коли почне працювати другий рівень накопичувальної системи.

Питання, що досить актуальне для державних органів, які здійснюють нагляд за фінансовими установами не лише на фінансовому ринку, а й на ринку цінних паперів і на банківському ринку - це взаємодія між органами нагляду. Сьогодні Держфінпослуг намагається побудувати систему обміну інформацією, яка б давала можливість здійснювати комплексний контроль за суб'єктами і відповідно реагувати у випадку порушень або негараздів з їхнього боку. Побудова такої системи коштує досить дорого і, на жаль, бюджетом не передбачено кошти на її створення. Але ми сподіваємось, що в наступному році все ж таки регуляторам виділять кошти на побудову такої системи. Тому що особливо це стосується діяльності недержавних пенсійних фондів, де суб'єкти, які обслуговують НПФ, розподілені між двома комісіями (ДКЦПФР та Держфінпослуг), тому нам конче необхідна інформаційна система, яка дозволить в режимі реального часу обмінюватися інформацією та спільно докладати зусиль для недопущення можливих негараздів у подальшому.

Висновки

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Комісія - це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Комісія у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.

Основними завданнями Комісії у межах її повноважень є:

· проведення єдиної та ефективної державної політики у сфері надання фінансових послуг;

· розроблення і реалізація стратегії розвитку ринків фінансових послуг;

· здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері;

· захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення;

· узагальнення практики застосування законодавства України з питань функціонування ринків фінансових послуг, розроблення і внесення пропозицій щодо його удосконалення;

· запровадження міжнародно-визнаних правил розвитку ринків фінансових послуг;

· сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування.

Комісія в межах своїх повноважень видає на основі та на виконання актів законодавства накази та розпорядження, організовує та контролює їх виконання.

Комісія видає в разі потреби разом з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Нормативно-правові акти Комісії підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.

Рішення Комісії, прийняті в межах її повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності та громадянами.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д., Валастрик Л.О. Державні фінанси. -- К.: Атіка, 2002. --368 с.

2. Бланкарт Ш. Державні фінанси в умовах демократії. -- К.: Либідь, 2000. -- 654 с.

3. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України: У 6 т. / Редкол.: М.Я. Азаров (голова) та ін. -- К.: НДФІ, 2004.

4. Бюджетна система. Вишкіл студи: Навч. посіб. / СІ. Юрій, Й.М. Бескид, В.Г. Дем'янишин таін. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 864 с.

5. Бюджетний менеджмент: Підручник / В. Федосов, В. Опарін, Л. Сафоноватаін. -- К.: КНЕУ, 2004. -- 864 с.

6. Василик ОД., Павлюк КЗ. Бюджетна система України: Підручник. -- К.: ЦУЛ, 2004. -- 544 с.

7. Василик ОД", Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. -- К.: НІОС, 2002. -- 608 с.

8. Волощук Г.О., Пасічник Ю.В., Пряму хіна Н.В. Фінансові фонди соціального спрямування в Україні: Навч. посіб. -- К.: ЦУЛ, 2004, --184 с.

9. Гайдуцький А.П. Підвищення інвестиційної привабливості аграрного сектору шляхом розширення бюджетної підтримки // Фінанси України. -- 2005. -- № 10. -- С. 111--115.

10. Герасимчук З.В., Вахович І.М., Камінська І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону. -- Луцьк: Надстир'я, 2006. --220 с.

11. Державна фінансова політика та прогнозування доходів бюджету України / М.Я. Азаров, Ф.О. Ярошенко, Т.І. Єфименко та ін. -- К.: НДФІ, 2004. -- 712 с.

12. Державні фінанси в транзитивній економіці: Навч. посіб. / М.І. Карлін, Л.М. Горбач, Л.М. Новосад та ін. -- К.: Кондор, 2003. --220 с.

13. Долішній М.Т. Фінансова політика і стабілізація економіки України // Регіон, економіка. -- 2000. -- №3. -- С. 45--52.

14 Касьяненко В. Ф. Вплив державного регулювання на становлення фондового ринку в Україні [Текст] // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2006. - № 5. - C. 85-89.

15. Карлін M.І. Фінанси зарубіжних країн: Навч. посіб. -- К.: Кондор, 2004. -- 384 с.

16. Кириленко О.П. Фінанси (теорія і вітчизняна практика): Навч. посіб. -- Т.: Астон, 2002. -- 284 с.

17. Кравченко В.І. Місцеві фінанси України. -- К.: Знання, 2009. --487 с.

18. Крисоваший А.І., Десятник ОМ. Податкова система: Навч. посіб. -- Т.: Карт-бланш, 2004. -- 331 с.

19. Крупка М.І. Фінансово-кредитний механізм інноваційного розвитку економіки України. -- Л,: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. -- 608 с.

20. Лозова О. М. Еволюція економічних концепцій державного регулювання економіки [Текст] / О. М. Лозова // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - № 6. - C. 133-137.

21. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки. -- К.: Артек, 1999. -- 320 с.

22. Масляєва К. Специфіка правового статусу органів державного регулювання ринку фінансових послуг України: проблеми та шляхи їх вирішення [Текст] / К. Масляєва // Юридична Україна. - 2007. - № 8. - C. 41-45.

23. Огонь Ц.Г. Доходи місцевих бюджетів та напрями їх реструктуризації // Фінанси України. -- 2006. -- № 1. -- С. 3--12.

24. Опарін В.М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посіб. -- К.: КНЕУ, 1999. -- 164 с.

25. Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України : постанова Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 № 157 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=157-2010-%EF.

26. Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг : закон України від12.07.2001 № 2664-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi- bin/laws/main.cgi?page =2&nreg=2664-14.

27. Розпорядження Держфінпослуг № 167 від 12.03.2009 "Про затвердження Змін до розпорядження Держфінпослуг від 25.12.2003 N 177 та про скасування деяких нормативно-правових актів Держфінпослуг" (щодо звітності кредитних спілок)

28. Розпорядження Держфінпослуг № 1203 від 15.10.2008 "Про тимчасові заходи щодо забезпечення стабільності діяльності кредитних спілок" із змінами, внесеними розпорядженням Держфінпослуг від 23.10.2008 № 1236 (24/10/08)

29. Розпорядження Держфінпослуг № 1236 від 23.10.2008 "Про внесення змін до розпорядження Держфінпослуг від 15.10.2008 № 1203" (24/10/08)

30. Розпорядження Держфінпослуг № 1203 від 15.10.2008 "Про тимчасові заходи щодо забезпечення стабільності діяльності кредитних спілок" (16/10/08)

31. Розпорядження Держфінпослуг №662 від 22.05.2008 "Про внесення змін до Положення про фінансові нормативи діяльності та критерії якості системи управління кредитних спілок та об'єднаних кредитних спілок"

32. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України №529 від 17.04.2008 "Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України"

33. Розпорядження № 7769 від 02.08.2007 "Про затвердження структури файлів, формату та опису полів електронної форми даних, що подаються юридичними особами - суб'єктами господарювання до Держфінпослуг для внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ" (1/11/07)

34. Унинець-Ходаківська В. П. Роль державного регулювання на ринку фінансових послуг [Текст] / В. П. Унинець-Ходаківська // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 6. - С. 238-248.Ходаківська „Ринок фінансових послуг» -2001.-с.257-269

Размещено на Allbest.ru