Інструменти фінансового ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Вадима ГЕТЬМАНА

Реферат на тему

«Інструменти фінансового ринку»

Виконала

студентка 11гр., ІV курсу

спец 6508,ФЕФ

Голих Ольга

Київ - 2010р.

1). Інструменти фінансового ринку

Фінансові інструменти - різноманітні види ринкового фінансового продукту, зокрема: цінні папери, грошові зобов'язання, валюта, ф'ючерси, опціони, депозитні свідоцтва, кредитні договори, страхові поліси тощо.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють певні інструменти, що обслуговують їх. Розглянемо основні з них.

Інструменти ринку позикових капіталів: гроші й розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів: різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) і коштовного каміння: зазначені цінні метали і коштовне каміння купують з метою формування фінансових резервів і тезаврації; це також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.

Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За терміном обігу розрізняють такі фінансові інструменти:

* короткострокові (з періодом обігу до одного року), вони найчисленніші й призначені для обслуговування операцій на ринку грошей;

* довгострокові (з періодом обігу понад рік) так звані безстрокові фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлюється (наприклад, акції); ці фінансові інструменти обслуговують операції на ринку капіталу.

Основні характеристики акцій

Ринок капіталів - це ринок, на якому купуються та продаються довгострокові боргові зобов'язання та акції, які не мають визначеного терміну погашення.

Під акцією слід розуміти цінний папір, який випускає акціонерне товариство при його створенні (заснуванні), при перетворенні підприємства чи організації в акціонернетовариство, при об'єднанні двох або кількох акціонерних товариств, а також для мобілізації грошових коштів при збільшенні існуючого статутного капіталу.

Тому акція є свідоцтвом про внесення певної долі в статутний капітал акціонерного товариства. В Законі України "Про цінні папери та фондову біржу" дається наступне визначення:

Акція - цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку в вигляді дивіденду, а також на участь в розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства".

Акція може випускатись як в документарній, так і в бездокументарній формах - у вигляді відповідних записів на рахунках. При документарній формі випуску акцій можлива їх зміна сертифікатом, який є свідоцтвом про володіння вказаною в ньому особою певною кількістю акцій. При повній оплаті акцій акціонер отримує один сертифікат на всю кількість придбаних ним акцій.

В залежності від порядку володіння акції можуть бути іменними і напред'явника.В зв'язку з тим, що акціонерні товариства можуть бути закритими та відкритими, слід відрізняти акції, що випускаються ними, їх відмінність полягає в тому, що акції відкритих акціонерних товариствможуть продаватись їх власниками без згоди інших акціонерів цього товариства. При реалізації акції закритого акціонерного товариства необхідно враховувати, що його акціонери мають переважне право на їх придбання. Крім того, акції закритих акціонерних товариствможуть випускатись лише в формі закритої підписки, і не можуть бути запропонованими для придбання необмеженому колу осіб. Відкрите акціонерне товариство може проводити як відкриту, так і закриту підписку.

В залежності від величини прав акції прийнято ділити на звичайні тапривілейовані(приференційні). Згідно Закону України "Про господарські товариства", номінальна вартість акцій не повинна перевищувати 10% статутного фонду товариства. Власник звичайної акції має права, що надаються акціями, в повному обсязі. Привілейована акція не дає права голосу на загальних зборах акціонерів, а привілеї власника такої акції полягають в тому, що в статуті повинні бути визначені розмір дивіденду та сума, що виплачується при ліквідації товариства(ліквідаційна вартість), що визначається в фіксованій грошовій сумі чи в відсотках до номінальної вартості привілейованих акцій.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу - "акція", її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.

Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів. Права, що надаються власнику акцій.

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком особам, усі вони визнаються одним власником акції і можуть здійснювати свої права через одного з них або через спільного представника.

Випуск акцій акціонерним товариством здійснюється у розмірі його статутного фонду або на всю вартість майна державного підприємства (у разі перетворення його в акціонерне товариство). Додатковий випуск акцій можливий у тому разі, коли попередні випуски акцій були зареєстровані і всі раніше випущені акції повністю оплачені за вартістю не нижче номінальної.

Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.

Облігація - це цінний папір, що свідчить про відношення позики між її власником (кредитором) і особою, що її випустила (позичальником).

Діюче законодавство України визначає облігацію як "емісійний цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого продукту, якщо інше не передбачено умовами випуску".

Облігації є основним інструментом мобілізації коштів урядами, державними органами та муніципалітетами. До організації та розміщення облігаційних займів звертаються і компанії, коли у них виникає потреба в додаткових фінансових коштах. Випуск облігацій приваблює компанію-емітента можливістю мобілізації додаткових ресурсів без загрози втручання їх власників-кредиторів в фінансово-господарську діяльність. Однак облігаційні займи слід розглядати як доповнення до позичкових коштів, отриманих у вигляді банківського кредиту. Навіть в країнах з розвинутим фондовим ринком через випуск облігацій компанії покривають лише частину потреби в позичкових коштах. Оскільки облігаційний займ виражає відносини зворотного руху позиченої вартості, то він за своєю суттю та призначенням подібний до банківської позики. В зв'язку з цим в багатьох країнах існують вимоги щодо платоспроможності та фінансової стійкості компаній, що планують здійснити емісію облігацій. В українському законодавстві такою вимогою є обмеження випуску облігацій величиною 25% від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій.

Оскільки існує велика різноманітність облігацій, класифікацію їх видів потрібно здійснювати по ряду ознак.

1. В залежності від емітента:

- державні;

- місцевих органів влади;

- корпорацій (підприємств)

- іноземні.

2. В залежності від строків, на які випускається займ:

2.1. Облігації з фіксованою датою погашення:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

2.2. Облігації без фіксованого строку погашення:

- безстрокові;

- відзивні - можуть бути відкликані емітентом до закінчення строку і погашенні в залежності від умов випуску по номіналу або з премією;

- з правом погашення - надають можливість інвестору на повернення облігації до настання строку погашення і отримання за неї номінальної вартості;

- пролонгаційні - дають право інвестору продовжити строк погашення і продовжувати отримувати відсотки на протязі цього строку;

- відстрочені - дають право емітенту на відстрочку погашення.

3. В залежності від порядку володіння:

- іменні - права володіння якими підтверджуються внесенням ім'я власника в текст облігації та книгу реєстрації, яку веде емітент;

- на пред'явника - права володіння підтверджуються простим пред'явленням облігації.

4. За метою облігаційного займу:

- звичайні - випускаються для рефінансування наявної заборгованості емітента чи для залучення ресурсів для фінансування операційної діяльності;

- цільові - кошти від продажу яких спрямовуються на фінансування конкретних інвестиційних проектів.

5. По формі відшкодування боргу:

- в грошовій формі;

- в натуральній формі.

6. За методом погашення номіналу:

- разовим платежем;

- розподіл погашення в часі - коли за певний проміжок часу погашається певна частина номіналу або фіксованої долі загальної кількості облігацій (лотерейні або тиражні займи).

7. За видами виплат по облігаційному займу:

- лише відсоткові виплати - по даним облігаціям капітал не повертається, точніше емітент вказує на можливість їх викупу, проте не пов'язує себе конкретним строком;

- з нульовим доходом - повертається капітал по номінальній вартості, проте відсотки не виплачуються;

- сукупний дохід - відсотки не виплачуються до моменту погашення; до таких облігацій можна віднести ощадні сертифікати типу Е, що випускаються в США;

- плаваючий відсотковий дохід - капітал повертається за номінальною відсотковою вартістю, а виплата відсотків не гарантується і знаходиться в прямій залежності від результатів діяльності компанії-емітента; такі облігації ще називають реорганізаційними, так як вони випускаються найчастіше компаніями, яким загрожує банкрутство;

- періодичний фіксований дохід - дають право власникам на отримання періодичного фіксованого доходу і номінальної вартості облігації при погашенні; цей вид облігації є найбільш поширеним в даний час в усіх країнах.

8. За способом виплати купонного доходу (для облігацій, виплата відсотків по яким здійснюється у вигляді купона - відрізного талону з вказаною на ньому цифрою купонної ставки):

- з фіксованою купонною ставкою;

- з плаваючою купонною ставкою - коли купонна ставка залежить від рівня позичкового відсотка;

- індексовані - облігації з рівномірно зростаючою купонною ставкою по рокам займу; як правило, емітуються в умовах інфляції;

- з нульовим купоном (дисконтні облігації) - ринкова ціна по ним встановлюється нижче номінальної, тобто передбачає знижку (дисконт); дохід виплачується в момент погашення по номінальній вартості і являє собою різницю між номінальною та ринковим цінам;

- з оплатою за вибором - власник має право отримати доход як у вигляді купонного доходу, так і облігаціями нового випуску;

9 . За характером обігу:

- неконвертовані;

- конвертовані - надають їх власнику право обміну на акції (прості чи привілейовані)

Важливе значення для власників конвертованих облігацій мають конверсійний коефіцієнт та конверсійна ціна. Конверсійний коефіцієнт показує, яку кількість акцій можна отримати в обмін на таку облігацію. Конверсійній коефіцієнт означає, що при конверсії одної облігації можна отримати 10 акцій. Конверсійна ціна - це співвідношення номінальної ціни облігації (наприклад, 1000 грн.) до конверсійного коефіцієнту ( 10) і в даному випадку дорівнює 100 грн.

10. В залежності від забезпечення:

10.1. Незабезпечені заставою:

10.1.1. Бланкові облігації - вони підкріплюються "добросовісністю" компанії емітента, тобто обіцянкою виплатити в строк заборгованість по облігаційному займу;

10.1.2. Облігації під конкретний вид доходу - по цим облігаціям емітент зобов'язується виплачувати заборгованість за рахунок чітко визначеного джерела надходжень;

10.1.3. Облігації під конкретній інвестиційний проект,

10.1.4. Гарантовані облігації - це забезпечені заставою, але виконання зобов'язань по займу гарантується не компанією-емітентом, а іншими компаніями. Частіше всього гарантом є більш сильна з економічної точки зору компанія, що робить дані облігації більш надійними;

10.1.5. Облігації з розподіленою відповідальністю - зобов'язання по даному займу або розподіляються між кількома компаніями, включаючи емітента, або повністю приймаються на себе іншими компаніями;

10.1.6. Застраховані облігації - компанія-емітент страхує облігаційний займ в приватній страховій компанії на випадок виникнення будь-яких труднощів в виконанні зобов'язань по займу;

10.2.Забезпечені заставою:

10.2.1. Забезпечені фізичними активами :

- облігації під першу заставу;

- другозаставні облігації;

Претензії по облігаціям під другу заставу розглядаються після розрахунків з власниками облігацій під першу заставу, але до розрахунків з іншими інвесторами.

10.2.2. Облігації з заставою фондових активів - забезпечуються цінними паперами, що знаходяться у власності емітента, але іншої компанії (не емітента);

10.2.3. Облігації з заставою пула іпотек -- такі облігації випускаються кредитом, на зберіганні у якого знаходиться пул іпотек під видані ним кредити під нерухомість.

Надходження платежів по цим кредитам є джерелом погашення та виплати процентів по облігаційному займу, забезпеченому пулом іпотек.

11. В залежності від захищеності вкладень інвесторів:

- з інвестиційними якостями - випускаються надійними компаніями або мають достатнє забезпечення;

- макулатурні облігації - носять спекулятивний характер, вкладення в такі облігації завжди пов'язане з високим ризиком.

Наведена класифікація відображає розподіл фінансових інструментів лише за найсуттєвішими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.

2). Інструменти фінансового ринку в Україні

У національному правовому полі вимоги до застосування рейтингових оцінок вперше було введено Постановою Кабміну №207 від 24.02.2003 р. «Про затвердження Порядку здійснення запозичень до місцевих бюджетів». Згідно з цією Постановою, в разі здійснення запозичення у формі випуску облігацій місцевих позик, Верховна Рада Автономної Республі-ки Крим чи міська рада має надіслати Мінфіну письмове повідомлення, до якого додає відомості про рейтингову оцінку цінних паперів. Таким чином, для випусків облігацій внутрішніх місцевих позик Мінфін фактично запровадив обов'язкове рейтингування.

Базовим нормативним документом для формування національної системи рейтингування стала «Концепція створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання» (далі - Концепція), схвалена Розпорядженням Кабміну №208-р від 01.04.04 р. У концепції було враховано досвід міжнародних рейтингових агентств, результати роботи яких використовуються інвесторами на міжнародних фінансових ринках.

Відповідно до Концепції, рейтингову оцінку в Україні за-проваджено для визначення інвесторами інвестиційної привабливості об'єктів кредитного ризику в розрізі регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання. Концепція також визначає критерії дослідження під час проведення рейтингової оцінки з метою виявлення ступеня кредитного ризику, пов'язаного з об'єктом оцінки. Така оцінка оформлюється як кредитний рейтинг, визначений за Національною рейтинговою шкалою. Концепція містила й перший варіант національної шкали кредитних рейтингів, який наразі вже втратив чинність. Чинна Національна рейтингова шкала в Україні введена в дію Постановою Кабміну №665 від 26.04.07 р. «Про затвердження Національної рейтингової шкали».

На виконання згаданого розпорядження Кабміну №208-р Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку 01.07.04 р. було прийнято Рішення №236, яким було визначено Заходи щодо реалізації Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання (надалі - Заходи) та затверджено «Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки». На виконання Заходів, визначених цим Рішенням, ДКЦПФР прийняла Рішення №542 «Про запровадження системи обов'язкового рейтингування суб'єктів та інструментів фондового ринку», в якому оговорювалися випадки обов'язкової рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку. Згодом цей нормативний документ було скасовано, але система обов'язкового рейтингування в Україні не зникла, а навпаки, її було введено в дію вже на законодавчому рівні.

Так, 15 грудня 2005 р. було прийнято Закон України №3201-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема, було внесено суттєві зміни до ряду законів стосовно національної системи рейтингування інститутів та інструментів фінансового ринку.

Зокрема, у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» від 30.10.1996 р., з'явилися норми щодо обов'язкового визначення рейтингової оцінки емітентів та цінних паперів. Обов'язкового визначення рейтингової оцінки потребують такі емітенти:

- підприємства, у статутних фондах яких є державна частка;

- підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та держави;

- підприємства, які займають монопольне (домінуюче) становище.

Причому обов'язковість визначення рейтингової оцінки не залежить від форми власності, підпорядкування чи інших ознак емітента.

Крім того, відповідно до Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» визначення рейтингової оцінки потребують усі види емісійних цінних паперів, які не розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і можуть вільно обертатися на фондовому ринку, окрім державних цінних паперів; акцій; цінних паперів недиверсифікованих ІСІ; цінних паперів емітованих Державною іпотечною установою.

Причому обов'язковість визначення рейтингової оцінки цінних паперів не залежить від емітента, способу їхньої емісії, порядку розміщення чи інших ознак.

У Законі України від 23.02.06 р. «Про цінні папери та фондовий ринок», який регулює відносини, що виникають під час розміщення, обігу цінних паперів і провадження профе-сійної діяльності на фондовому ринку, вказано, які цінні папери належать до емісійних. Таким чином, співставляючи норми Законів України «Про цінні папери та фондовий ринок» та «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», можна зробити висновки щодо інструментів фінансового ринку, до яких застосовується обов'язкове рейтингування. Отже, згідно з чинним законодавством в Україні, обов'язкового визначення рейтингової оцінки потребують такі види цінних паперів: облігації підприємств; облігації місцевих позик; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю; інвестиційні сертифікати.

Серед вищеперелічених емісійних цінних паперів домінуюча частка у загальному обсязі емісій припадає на облігації підприємств і місцевих позик. Тому регулятор ринку - ДКЦПФР, на виконання вимог Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», вніс відповідні зміни до «Положення про порядок випуску облігацій підприємств», затвердженого Рішенням ДКЦПФР №322 від 17.07.03 р. та до «Положення про порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик», затвердженого Рішенням ДКЦПФР №414 від (07.10.03 р.), вимагаючи при реєстрації емісії інформацію щодо рівня кредитного рейтингу випуску облігацій.

Також у Законі України від 07.03.96 р. «Про страхування» з'явилися вимоги стосовно розміщення страхових резервів з урахуванням кредитних рейтингів. А саме, відповідно до ст. 31 Закону «Про страхування»:

- кредитний рейтинг банківської установи, в якій роз-міщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвес-тиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України;

- кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Таким чином, вищезазначені норми спонукають банківські установи та підприємства-емітенти цінних паперів отримувати рейтингову оцінку за національною шкалою, що також можна вважати випадками обов'язкового рейтингування.

До Закону України №2299-III від 15.03.01 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», зокрема, було внесено норму про те, що зміни до проспекту емісії цінних паперів ІСІ (річний та піврічний звіт) повинні містити інформацію про рейтингову оцінку ІСІ (наразі така рейтингова оцінка вимагається відповідно до Закону).

У Законі України №1057-IV від 9.07.2003 року «Про недержавне пенсійне забезпечення» також було внесено зміни Законом України №3201-IV, відповідно до яких юридична особа, що здійснює управління активами пенсійного фонду, під час провадження нею такої діяльності не має права, зокрема:

- придбавати цінні папери емітентів, кредитний рейтинг яких не визначено уповноваженим Рейтинговим агентством або кредитний рейтинг яких відповідає спекулятивному рівню за Національною шкалою, визначеною законодавством України;

- тримати кошти на банківських депозитних рахунках та в ощадних сертифікатах банків, кредитний рейтинг яких не визначено Рейтинговим агентством або кредитний рейтинг яких відповідає спекулятивному рівню за Національною шкалою, визначеною законодавством України.

Таким чином, в Україні з прийняттям 15.12.05 р. Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», на законодавчому рівні було затверджено систему обов'язкового рейтингування майже всіх інститутів та інструментів, які наявні на національному фінансовому ринку.

Відповідно до Закону України від 30.10.96 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів України», рейтингові оцінки, отримання яких є обов'язковим, мають право визначати виключно уповноважені рейтингові агентства та (або) міжнародні рейтингові агентства, які обов'язково мають бути визнані Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Також у цьому Законі зазначено, що юридична особа набуває право визначати рейтингові оцінки, отримання яких є обов'язковим, з дати видачі їй Свідоцтва про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств.

Міжнародне рейтингове агентство набуває право визна-чати рейтингові оцінки з дати включення його до переліку визнаних Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

На сьогодні реєстр міжнародних рейтингових агентств, визнаних ДКЦПФР, які мають право визначати обов'язкові за законом рейтингові оцінки емітентів та цінних паперів, складається з трьох найвідоміших у світі глобальних рейтингових агентств - «Великої трійки»: Fitch Ratings (Велика Британія, США), Moody's Investors Service (США) та Standard and Poor's (США), а також дочірніх компаній, які знаходяться під операційним контролем Moody's Investors Service Inc.

Серед національних рейтингових агентств до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств внесене лише одне уповноважене ДКЦПФР агентство - ТОВ «Кредит-Рейтинг».

У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів України» зазначено, що юридична особа включається до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств за результатами конкурсного відбору (надалі - конкурс).

Перший конкурс ДКЦПФР провела у 2004 р., ще до прийняття закону, яким було введено національну систему обов'язкової рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку. «Положення про умови конкурсу щодо визначення агентств, уповноважених на проведення рейтингової оцінки» було затверджено Рішенням ДКЦПФР №236 від 01.07.04 р., як один із Заходів реалізації «Концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб'єктів господарювання». Однак, специфічні умови конкурсного відбору призвели до того, що переможцем конкурсу було визнано лише одне національне рейтингове агентство - ТОВ «Кредит-Рейтинг».

Після законодавчого закріплення норм обов'язкового рейтингування у Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів України», ДКЦПФР спробувала провести новий конкурс.

Однак його проведення було призупинено судовими рішеннями.

Незважаючи на те, що дотепер конкурс з відбору уповноважених агентств так і не відбувся, ДКЦПФР продовжує формувати нормативну базу стосовно системи національної рейтингової оцінки з урахуванням введених елементів обов'язкового рейтингування інститутів та інструментів фінансового ринку.

Зокрема, Рішенням ДКЦПФР №444 від 23.06.06 р. було затверджено «Порядок ведення Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств та видачі Свідоцтв про включення до Державного реєстру уповноважених рейтингових агентств». Цей Порядок передбачає, що ДКЦПФР приймає рішення про включення уповноваженого рейтингового агент-ства до Державного реєстру на підставі документів, поданих для участі в конкурсі.

Так, 19.09.06 р. було прийнято Рішення ДКЦПФР №855 «Про затвердження Порядку подання уповноваженими рейтинговими агентствами інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку». Цей Порядок встановив терміни, порядок та форми подання до Комісії інформації про поточну діяльність уповноважених рейтингових агентств.

21.05.07 р. було прийнято Рішення ДКЦПФР №1042 «Про затвердження Правил визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною рейтинговою шкалою». Ці Правила встановили вимоги, відповідно до яких уповноважене рейтингове агентство має визначати рейтингові оцінки за Національною рейтинговою шкалою.

У Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів України» вказано, що при визначенні рейтингової оцінки, що є обов'язковим за законом, уповноважене рейтингове агентство зобов'язане використовувати Національну шкалу, яка введена в дію Постановою Кабміну №665 «Про затвердження Національної рейтингової шкали».

Зазначимо, що визнані ДКЦПФР міжнародні рейтингові агентства не дотримуються Національної рейтингової шкали, вони ввели свої власні рейтингові шкали для України. Для узгодження останніх з Національною рейтинговою шкалою ДКЦПФР прийняла відповідні нормативні документи, а саме:

- Рішення №2312 вiд 27.12.07 р. «Щодо встановлення відповідності рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародного рейтингового агентства Fitch Ratings рівням за Національною рейтинговою шкалою»;

- Рішення №2313 вiд 27.12.07 р. «Щодо встановлення відповідності рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародного рейтингового агентства Moody's Investors Service рівням за Національною рейтинговою шкалою»;

- Рішення №2314 вiд 27.12.2007 «Щодо встановлення відповідності рівнів рейтингових оцінок за шкалою міжнародного рейтингового агентства Standard & Poor's рівням за Національною рейтинговою шкалою».

Таким чином, з прийняттям цих рішень ДКЦПФР де-юре надала можливість міжнародним рейтинговим агентствам, визнаним нею, брати участь у обов'язковому рейтингуванні інститутів та інструментів ринку, не порушуючи вимог Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів України» щодо зобов'язань використовувати Національну рейтингову шкалу.

Висвітливши основні чинні законодавчі та нормативні документи в сфері рейтингування, розглянемо також перспективи удосконалення нормативно-правової бази та, відповідно, базисних засад регулювання системи національної рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку. фінансовий ринок акція

Ще у серпні 2004 р. ДКЦПФР своїм Рішенням №370 намагалася затвердити «Методичні рекомендації щодо створення та розвитку незалежних інформаційних та рейтингових агентств, що спеціалізуються на наданні інформаційних послуг на фондовому ринку України». Однак, цей нормативний документ так і не пройшов реєстрацію в Мін'юсті. Ці Методичні рекомендації, зокрема, регламентували базові принципи діяльності рейтингових агентств та процедури присвоєння кредитного рейтингу, отже за своїм змістом вони близькі до «Правил визначення уповноваженим рейтинговим агентством рейтингової оцінки за Національною рейтинговою шкалою», затверджених Рішенням ДКЦПФР №1042 від 21.05.07 р. Однак, прийняття окремих положень цих Методичних рекомендацій у цілому не має протиріч із затверд-женими Правилами визначення рейтингової оцінки, навпаки - може суттєво доповнити останні.

На нашу думку, логічним кроком на шляху вдосконалення нормативно-правової бази в сфері рейтингування могло б стати прийняття Національних стандартів професійної діяльності з присвоєння рейтингових оцінок (рейтингування). Враховуючи те, що рейтинги є експертними оцінками, точ-ність яких, насамперед, залежить від кваліфікації аналітиків рейтингового агентства, впровадження стандартів має зробити процедуру присвоєння рейтингів більш чіткою та прозорою, що в результаті сприятиме підвищенню точності рейтингових оцінок і прогнозів.

Розробка та впровадження Національних стандартів у цій сфері мають ґрунтуватися на кращому світовому досвіді. За-значимо, що розвинені країни світу прийняли загальні міжнародні правила роботи рейтингових агентств, які базуються на двох документах. Перший з них - «Принципи Міжнародної організації регуляторів фондового ринку IOSCO щодо діяльності рейтингових агентств» (далі - Принципи) - був оприлюднений Технічним Комітетом IOSCO 25 вересня 2003 р. Потім, зібравши та врахувавши зауваження професійних учасників ринку, на основі цих Принципів Технічний Комітет IOSCO у грудні 2004 р. затвердив та оприлюднив «Кодекс засад діяльності рейтингових агентств». Отже, розвиток національних стандартів професійної діяльності має йти шляхом гармонізації чинного українського законодавства із міжнародними професійними стандартами в сфері рейтингування.

Також необхідно зазначити, що у Верховній Раді України зареєстровано законопроект «Про систему рейтингування», з прийняттям якого функціонування системи національної рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку було б забезпечене профільним Законом України, що є важливим в аспекті створення повної та взаємоузгодженої нормативно-правової бази в сфері рейтингування.

Проведений аналіз законодавчих та регуляторно-нормативних документів у сфері рейтингування дає змогу зробити такі висновки та пропозиції:

- нормативно-правова база щодо функціонування системи національної рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку потребує подальшого удосконалення, оскільки на сучасний момент відрізняється своєю неповнотою та суперечливістю;

- доцільним є доопрацювання та прийняття Закону України «Про систему рейтингування» для створення про-фільного законодавства;

- доцільними є здійснення та затвердження офіційного перекладу Принципів щодо діяльності рейтингових агентств та Кодексу засад діяльності рейтингових агентств, прийнятих Технічним Комітетом Міжнародної організації регуляторів фондового ринку;

- доцільними є розробка та прийняття Національних стандартів професійної діяльності рейтингових агентств, які мають базуватися на вищезазначених Принципах та Кодексі IOSCO;

- з метою формування легітимного реєстру уповноважених національних рейтингових агентств, доцільно провес-ти призупинений конкурс з визначення уповноважених рейтингових агентств, оголошений згідно з Рішенням ДКЦПФР №1040 від 19.10.06 р.;

- до моменту оголошення результатів конкурсу скасувати Державний реєстр уповноважених агентств як такий, що був сформований з порушенням вимог Рішення ДКЦПФР №444 від 23.06.06 р.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що національна система рейтингової оцінки інститутів та інструментів фінансового ринку поки що перебуває на стадії становлення. Процес формування нормативно-правової бази апріорі не може проходити абсолютно гладко та безболісно для учасників ринку. Однак, задекларований керівництвом ДКЦПФР курс, спрямований на лібералізацію ринку рейтингових послуг в Україні, вселяє оптимізм та віру в оперативне вирішення проблемних питань у сфері рейтингування.

фінансовий ринок україна

Використана література

1. Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»

2. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"

3. Законі України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»

4. Законі України від 23.02.06 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»,

5. Фінансовий ринок. Навч. посібник (3-є вид.) -- Маслова С.О., Опалов О.А.

6. Фінансовий ринок: Підручник. Вид.2 | Шелудько В.М.

7. Иванов В.М. Финансовый рынок: Конспект лекций: - К.: МАУП, 1999. 112с.

8. http://www.securities.org.ua/securities_paper/review.php?id=589&pub=4319

Размещено на Allbest.ru