Фінанси акціонерних товариств

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Підприємство - головна ланка в економіці будь-якої держави. Не можливо уявити державу без її «серця» - підприємства. Кожна людина, яку цікавить сучасне і майбутнє своєї держави, повинна розуміти значення підприємства в розвитку країни, його роль в житті суспільства.

Світовий бізнес відпрацював кілька видів товариств, які різняться способами формування та функціонування статутного капіталу, межами відповідальності учасників за зобов'язаннями товариства. Створення та функціонування акціонерних товариств, як і інших підприємницьких структур, базується на додержанні встановлених законодавством правил і процедур. Закон “Про господарські товариства” розрізняє акціонерні та неакціонерні (інші) товариства; класичний поділ товариства капіталів - акціонерні товариства, особові та інші.

Вивчення такої форма організації підприємства як акціонерна - є актуальною для нашого часу, тому що в процесі приватизації вже створено понад 8,5 тисяч акціонерних товариств, а ще тисячі товариств створені на основі приватного капіталу. Ефект від приватизації в окремих галузях виявляється у різній за термінами перспективі. Засади управління акціонерним товариством радикально відрізняються від тих, які практикувалися раніше. Вони потребують принципово нової психології і нового економічного мислення.

Основні питання, які я хочу освітлити в роботі:

1) поняття та юридичний статус акціонерного товариства,

2) правові засади господарської діяльності акціонерного товариства,

3) засновники, учасники та порядок створення акціонерних товариств,

4) статут як основний установчий документ акціонерного товариства,

5) статутний фонд та його формування,

6) отримання доходів і прибутку,

7) дивідендна політика акціонерного товариства,

8) фінансово-господарська діяльність підприємства.

Після розкриття сутності теми необхідно проаналізувати дані, відбиті у фінансовій звітності, усвідомити поточний фінансовий стан підприємства, оцінити співвідношення між заборгованістю підприємства і його активами, визначити структуру активів, достатність величини матеріально-виробничих запасів, величину дебіторської заборгованості і інше. При проведенні аналізу фінансового стану підприємства я буду застосовувати такі методи, як: аналіз за допомогою коефіцієнтів, аналіз на підставі порівняння результатів минулих років, аналіз на підставі даних галузевих показників. Аналіз за допомогою коефіцієнтів дозволяє вивчити такі важливі аспекти фінансового стану і результатів діяльності підприємства, як: ліквідність, платоспроможність, рентабельність, положення на ринку цінних паперів..

Аналіз фінансово-господарської діяльності містить у собі наступні оцінки: аналіз фінансової стійкості, аналіз ліквідності балансу; оцінка ділової активності, оцінка рентабельності, аналіз прибутку, діагностика банкрутства.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ

1.1 Економіко-правові засади господарської діяльності АТ

Економічна сутність акціонерного товариства полягає в концентрації капіталу, за якої не завжди необхідно і можливо робити значні внески одним чи декількома інвесторами, коли більш доцільним є об'єднання коштів багатьох дрібних інвесторів. Акціонерне товариство виступає найбільш прийнятною організаційно-правовою формою для такого об'єднання. Крім того, законодавством установлені випадки, коли суб'єкт підприємницької діяльності може бути створений лише в формі акціонерного товариства. Так, згідно зі ст. 33 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" фондова біржа може створюватися лише у формі акціонерного товариства; згідно зі ст. 7 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" корпоративний інвестиційний фонд створюється у формі відкритого акціонерного товариства.

Підприємство у формі акціонерного товариства є найвигіднішим і найпоширенішим типом організації підприємства на Заході. По-перше, його корпоративна форма забезпечує мобілізацію великих грошових сум шляхом реалізації акцій серед населення. По-друге, вона забезпечує передачу окремих інтересів власності, оскільки акції можуть легко продаватися іншим особам. По-третє, вона накладає на акціонера відповідальність тільки у межах свого капіталу.

29 квітня поточного року набуває чинності новий порядок організації та діяльності акціонерних товариств, зафіксований у Законі України «Про акціонерні товариства» (№ 514-17 від 17.09.2008). [6, стр.1] Згідно ст. 5 розділ І Закону, акціонерні товариства поділяються на два типи: публічні та приватні що певно мірою відповідає встановленому Законом «Про господарські товариства» поділу акціонерних товариств на відкриті і закриті. Всі АТ, зареєстровані до 29 квітня 2009 року, повинні будуть змінити свій вид на один із типів, запропонованих новим Законом. Перетворення акціонерного товариства в публічне або приватне тягне за собою внесення змін до статутних документів АТ, а також проходження цілого ряду процедур.

Для того, щоб відповідати вимогам нового Закону, акціонерним товариствам необхідно:

АТ публічного типу :

· привести установчі та внутрішні документи у відповідність до нового закону;

· знерухоміти випуск акцій та розмістити акції на рахунках в цінних паперах у Зберігача ( якщо акції були випущені в документарній формі);

· провести процедуру лістингу на фондовій біржі та забезпечити подальшу підтримку котирування;

· укласти договір на брокерське обслуговування з ліцензованим торговцем цінними паперами, що надасть можливість виконувати обов'язкові операції з акціями на ринку;

· створити та розмістити в мережах Інтернет веб-сторінку, на якій має розміщатися інформація, що підлягає публікації.

АТ приватного типу:

· привести кількість своїх акціонерів до вимог Закону, приватне АТ не може мати більш ніж 100 акціонерів ( не залежно від того чи є вони фізичними особами або юридичними);

· привести установчі та внутрішні документи у відповідність до нового закону;

· знерухоміти випуск акцій та розмістити акції на рахунках в цінних паперах у Зберігача ( якщо акції були випущені в документарній формі).

Всі вимоги нового Закону повинні бути виконані до 29.04.2011 р., окрім положення про дематерілізацію ( знерухомлення ) випуску, яке підлягає виконанню до 29.10.2010 р.

Всі АТ, зареєстровані після 29 квітня 2009 року, повинні відповідати типам, запропонованих новим Законом.

Важливе питання, яке необхідно розглянути в процесі моєї роботи, хто ж є засновники, учасники акціонерного товариства та порядок створення.

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємництво" та іншими законодавчими актами можуть бути суб'єктами підприємницької діяльності.

Засновниками є особи, які виконують передбачені законом дії щодо заснування товариства. Основна особливість їхнього правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації товариства. Учасники - це особи, які виконують обов'язки підписчиків на акції перед товариством засновників та акціонерів перед акціонерним товариством. Громадяни України можуть бути засновниками та учасниками акціонерних товариств згідно з правилом "крім випадків, передбачених законодавчими актами України", тобто якщо вони не мають обмежень підприємницької правосуб'єктності згідно зі ст. 2 Закону України "Про підприємництво", ст. 16 Закону України "Про державну службу" та інше. Відповідно до зазначеного правила засновниками та учасниками акціонерних товариств можуть бути особи без громадянства; стосовно іноземних громадян діє Закон України "Про режим іноземного інвестування" та інше законодавство про іноземні інвестиції.

Недержавні юридичні особи можуть бути засновниками акціонерних товариств практично без обмежень, якщо їхніми статутами (положеннями) не встановлено заборони займатися підприємницькою діяльністю.

Державні юридичні особи (установи, організації) можуть бути засновниками й учасниками акціонерних товариств за принципом "кому дозволено" ("дозвільний принцип"). Засновниками акціонерних товариств, по-перше, дозволено бути підвідомчим Кабінету Міністрів України міністерствам, державним комітетам, іншим центральним органам державної виконавчої влади, які уповноважені управляти майном загальнодержавної власності. По-друге, це обласні державні адміністрації, які можуть бути засновниками акціонерних товариств (з боку власника) на базі комунальної власності. По-третє, держателями акцій, які є державною власністю, визначено органи приватизації - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва. Державні підприємства відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених з участю державних підприємств" безпосередньо не можуть бути засновниками акціонерних товариств (крім банків). Іноземні юридичні особи, міжнародні організації можуть бути засновниками та учасниками товариств нарівні з українськими юридичними особами (відповідно до законодавства про іноземні інвестиції).

Створення акціонерного товариства покладається на засновників, які мають у зв'язку з цим спеціальну засновницьку компетенцію. Процес створення акціонерного товариства - це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/ або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства. Це суб'єкт права, який не має прав юридичної особи. Товариство виникає і діє у формі договору про спільну діяльність щодо створення акціонерного товариства. Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін. В ньому обов'язково визначаються склад засновників, порядок і здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій. яку купує кожний засновник (засновники зобов'язані бути держателями акцій не менше 25 відсотків статутного фонду строком не менше 2 років). Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації акціонерного товариства. Товариство може відкривати розрахунковий та інші рахунки у банках, а також укладати договори та інші угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені з товариством, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Угоди, укладені засновниками до моменту реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для засновників. [1, стр.28]

Другою стадією є повідомлення в засобах масової інформації про намір створити товариство, яке повинні зробити засновники. Це оголошення довільної форми, в якому зазначаються основні статутні реквізити: назва товариства, мета і предмет діяльності, засновники, розмір статутного фонду, кількість і вартість акцій .

Третьою стадією є відкрита підписка на акції ,яка організується засновниками. Ця стадія передбачає здійснення ряду юридичних дій, зміст яких визначено статтею Закону "Про акціонерні товариства" та статтями Закону "Про цінні папери і фондову біржу".

Четвертою стадією є установчі збори, які повинні провести засновники не пізніше двох місяців з моменту завершення підписки на акції. Пропуск строку може призвести до нестворення товариства.

Установчі збори - це орган, до компетенції якого входить створення товариства. Тому вони мають бути правомочними. Такими визнаються збори за участю кількості осіб , які підписалися більш як на 60 відсотків акцій, на які проведено підписку. Засновники акціонерних товариств готують статут , який затверджують збори засновників. Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства, а також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Установчі збори акціонерного товариства вирішують такі питання:

а) приймають рішення про створення акціонерного товариства і затверджують його статут;

б) приймають або відхиляють пропозицію про підписку на акції, що перевищує кількість акцій, на які було оголошено підписку (у разі прийняття рішення про підписку, що перевищує розмір, на який було оголошено підписку, відповідно збільшується передбачений статутний фонд);

в) зменшують розмір статутного фонду у випадках, коли у встановлений строк підпискою на акції покрита не вся необхідна сума, вказана у повідомленні;

г) обирають раду акціонерного товариства (спостережну раду), виконавчий та контролюючий орган акціонерного товариства;

д) вирішують питання про схвалення угод, укладених засновниками до створення акціонерного товариства;

е) визначають пільги, що надаються засновникам;

є) затверджують оцінку вкладів, внесених у натуральній формі;

ж) інші питання відповідно до установчих документів.

П'ятою стадією заснування є державна реєстрація акціонерного товариства. Товариства реєструються Міністерством фінансів на протязі 30 днів з моменту представлення таких документів: нотаріально засвідчених заявки на реєстрацію, копії статуту товариства, протоколу зборів засновників.

Можна зробити висновок, що акціонерне товариство є підприємством з найбільш складною управлінською структурою. Це обумовлено так званою акціонерною власністю, тобто тим, що акціонерне товариство є об'єктом і суб'єктом права колективної власності акціонерів, права на частки якої, за загальним правилом, є трансфертними, можуть вільно передаватися ними іншим особам.

1.2 Статутний капітал АТ, особливості його формування та джерела поповнення

Новим Законом визначено поняття власного капіталу акціонерного товариства (вартість чистих активів), яким є різниця між сукупною вартістю активів товариства та вартістю його зобов'язань перед іншими особами.

Положеннями Закону, зокрема його ст. 14 передбачено, як і раніше, мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства на рівні 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення акціонерного товариства. При цьому, даною статтею Закону чітко встановлено зобов'язання для товариства, згідно якого, якщо після закінчення другого та кожного наступного фінансового року вартість чистих активів акціонерного товариства виявиться меншою, ніж розмір статутного капіталу, товариство зобов'язане оголосити про зменшення свого статутного капіталу та зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому законом порядку. Якщо ж вартість чистих активів стає меншою, ніж мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений цим законом, - товариство зобов'язане протягом 10 місяців з дати настання такої невідповідності усунути її або прийняти рішення про ліквідацію.

Вказаною статтею Закону також передбачено можливість створення (якщо це визначено статутом акціонерного товариства) спеціального фонду для виплати дивідендів за привілейованими акціями. Порядок формування та використання такого фонду встановлюється ДКЦПФР.

Слід відзначити, що положеннями нового Закону, зокрема його ст. 19 встановлюється дещо інший розмір резервного капіталу, ніж був до цього часу, який формується у розмірі не менше 15% статутного капіталу товариства. Стаття 14 ЗУ «Про господарські товариства» визначала резервний (страховий) фонд на рівні - не менше 25% статутного капіталу.

Згідно частини 2 ст. 19 Закону резервний капітал створюється для покриття збитків товариства, а також для збільшення статутного капіталу, виплати дивідендів за привілейованими акціями, погашення заборгованості у разі ліквідації товариства тощо.

Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди. Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним цілям, передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається. Тобто фонди акціонерного товариства - це передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їх цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим. [15, стр.203]

Серед фондів товариства, передусім, слід виділити статутний фонд. Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду акціонерного товариства. Згідно з статтями Закону "Про акціонерні товариства", статутний фонд акціонерного товариства можна визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб'єкта права і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон імперативно регулює порядок його зміни - збільшення або зменшення. Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема, шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління товариства). Збільшення статутного фонду - це зміна статуту, тому це питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного фонду товариства. Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання. Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило: товариство зобов'язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв'язку зі зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд. [2, стр.53]

Закон "Про власність" визнає дві основні юридичні підстави виникнення колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств є добровільне об'єднання майна засновників і учасників для створення і діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення прав колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери - на умовах договорів купівлі-продажу акцій). Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Державне підприємство перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій, на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється статутний фонд акціонерного товариства (стаття 25 Закону "Про власність"). Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа. Об'єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство визнається власником майна, яке засновники і учасники згідно з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається вкладами засновників і учасників. А також майна, придбаного за рахунок продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна набутого на підставах, не заборонених законом. З економічної точки зору вклади (стосовно вищезгаданого майна) являють собою фіксовані частки майнової участі згаданих осіб у статутному фонді товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю акцій, на які поділений статутний фонд. Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних товариств. Наприклад у статуті приватного акціонерного товариства "МРІЯ" зазначено: 7.4. Статутний фонд акціонерного товариства складає 3000 (три тисячі) гривень і розподілений на 6 акцій номінальною вартістю 500 (п'ятсот) гривень. Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою, корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну власність. Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України. Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб-акціонерів. Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативне врегульованому порядку - згідно з методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 8 вересня 1993 року. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики. Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства. Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі, пожертвувань тощо.

Стосовно ж прибутку акціонерного товариства то він утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, який залишається, надходить у повне розпорядження акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються фонди акціонерних товариств. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства та цілі, на які використовується прибуток. [12, стр.158]

1.3 Дивідендна політика акціонерних товариств

Для розгляду цього питання необхідно з`ясувати, що являють собою дивіденди, порядок їх виплати, дивідендна політика. Термін дивіденд латинського походження, він виражає частину прибутку (платіж), що проводиться на користь власника (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку. Дивідендна політика - принципи розподілу прибутку компанії на резерви і засоби для виплати акціонерам у формі дивідендів. З цим поняттям в тісному зв'язку знаходиться дивідендний доход - сума щорічного дивіденду у відсотковому вираженні від ціни акції або у фіксованій грошовій сумі.

Правовий режим дивідендів можна визначити як врегульовані правом колективної (акціонерної) власності порядок визначення розміру, оголошення та виплати акціонерам доходів по акціях з чистого прибутку акціонерного товариства. Він має законодавчу основу. Це стаття "Основні характеристики акцій" і стаття "Виплата доходу по акціях" Закону "Про цінні папери і фондову біржу", стаття "Прибуток товариства" Закону "Про акціонерні товариства". Закон визначає право акціонера на дивіденди, відносить порядок розподілу прибутку (отже і визначення дивідендів) до компетенції вищого органу (загальних зборів) товариства. Окремі акти і статті законодавства про товариства деталізують правовий режим дивідендів.

На відміну від порядку виплати дивідендів, який існував до цього часу, ст. 30 Закону визначає нові окремі положення, згідно яких виплата дивідендів акціонерам товариства здійснюється в залежності від акцій, власниками яких являються ті чи інші особи. Тому за акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. При цьому товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами. Виплата дивідендів здійснюється у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. При цьому розмір дивідендів за привілейованими акціями всіх класів визначається у статуті акціонерного товариства. Крім того, законом передбачено, що у разі відсутності або недостатності чистого прибутку звітного року та нерозподіленого прибутку минулих років виплата дивідендів за привілейованими акціями здійснюється за рахунок резервного капіталу товариства. Також товариство не вправі, згідно встановленого обмеження за ст. 31 Закону, виплачувати дивіденди за привілейованими акціями певного класу до виплати поточних дивідендів за привілейованими акціями, власники яких мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів.

Теорія права дає більш широке визначення: дивіденд - це частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка підлягає розподілу і привласненню акціонерами пропорційно вартості належних їм акцій; це також сума (величина, розмір) доходу акціонера на одну акцію. Інакше кажучи, це частка від ділення фонду сплати дивідендів на кількість акцій, власники (держателі) яких мають право на дивіденди. В юридичному аспекті оголошений Вищим органом товариства дивіденд є саме майновим правом фізичного чи юридичного акціонера, тобто правом майнової вимоги до товариства. Це право, яке захищається судом (арбітражним судом) в позовному порядку. Слід мати на увазі, що крім загального, діє окреме законодавче визначення дивіденду акціонера, який є державною юридичною особою. Цей дивіденд теж визначається як частина прибутку на долю державного майна у статутному фонді товариства.

За правовим режимом дивіденд відрізняється від інших виплат (дистрибуцій) товариства, зокрема, від процента (доходу) на облігації. З юридичної точки зору процент завжди є боргом товариства облігаціонеру, який підлягає задоволенню із всього майна товариства і забезпечується позовним захистом. Дивіденд стає боргом товариства акціонеру лише після його оголошення і виплачується тільки з чистого прибутку. Майно товариства, стосовно якого визначаються і з якого сплачуються дивіденди акціонерам, Закон називає в імперативній формі. Основний принцип акціонерного права в даному разі полягає в тому, що діюче акціонерне товариство не має права сплачувати дивіденди за рахунок статутного фонду й іншого капіталізованого майна підприємства (принцип недоторканості статутного фонду діючого товариства). Тому дивіденди по акціях виплачуються за рахунок чистого прибутку товариства, тобто прибутку, «що залишається в розпорядженні товариства після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит». [3, стр.347]

Виходячи з такого визначення джерела формування дивідендів, Типовий статут публічного акціонерного товариства деталізує, по-перше, його правову форму і, по-друге, порядок виплати. На підставі Типового статуту правовий режим дивідендів детально регулюють статути конкретних підприємств, а згідно з ними - проспекти емісій акцій. В статутах товариств визначаються такі елементи правового режиму дивідендів (окремі пункти):

- розмір дивідендів (у розрахунку на одну звичайну акцію його визначають загальні збори товариства на пропозицію правління);

- строк виплат (виплата дивідендів акціонерам здійснюється один раз на рік протягом одного місяця після прийняття зборами рішення про виплату дивідендів);

- спосіб виплат (дивіденд виплачується на рахунок, зареєстрований у реєстрі акціонера при реєстрації продажу акції). У разі відсутності повної інформації про акціонера дивіденд депонується на рахунку товариства. Проценти на не одержані дивіденди не нараховуються. Акціонери зобов'язані в строк (протягом 2 тижнів) повідомляти про зміну адреси і/або розрахункового рахунку. Інакше товариство не відповідає за несвоєчасність сплати дивідендів;

- початок нарахування (дивіденди нараховуються з моменту реєстрації особи як акціонера в реєстрі акціонерів товариства, причому пропорційно внесеній за акції сумі);

- розмір дивідендів не може бути вище рекомендованого правління. Загальні збори можуть знизити розмір дивідендів;

- порядок виплати дивідендів вибулим і новим акціонерам.

Передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення становлять фонди акціонерного товариства: статутний фонд (одна з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера); для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками, товариство створює резервний фонд; обов'язковим фондом у товаристві є також фонд сплати дивідендів. Цей майновий фонд теж формується з чистого прибутку товариства.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає майновий стан товариства, є його постійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Баланс товариства складається у звітному періоді і відображає результати рішень, які приймаються. Він показує вартість обігового та основного капіталу, наявність грошових коштів у касі і на рахунку, вартість матеріальних і нематеріальних активів, розмір акціонерного капіталу товариства на даний час, а також інші джерела формування коштів товариства, боргові зобов'язання і таке інше. Грошові кошти товариства відображені на його розрахунковому та інших рахунках в установах банків. Отже, врегульовані правом відносини, щодо об'єднання вкладів засновників у статутний фонд та інше являють собою фінанси акціонерного товариства. [4, стр.198]

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ФІНАНСОВО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Перший крок в аналізі фінансового стану підприємства - аналіз фінансового стану підприємства в короткостроковому періоді, оцінюється показниками ліквідності і платоспроможності, що характеризують можливість своєчасного і повного добутку розрахунків по короткострокових зобов'язаннях з контрагентами.

Аналіз ліквідності полягає в порівнянні засобів по активу, згрупованих за ступеню їх ліквідності, із зобов'язаннями по пасиву, згрупованих по термінах їх погашення і розміщеними в порядку зростання термінів.

Всі активи підприємства залежно від ступеня ліквідності можна умовно розділити на наступні групи:

1. Найбільш ліквідні активи (А1) - суми після всіх статей засобів, які можуть бути використані для виконання поточних розрахунків негайно. У цю групу включають також короткострокові фінансові вкладення (цінні папери).

Л1п.п. = 20,0 Л1к.п. = 20,6+24,2 = 44,8 (2.1)

акціонерний товариство капітал ліквідність

2. Швидкореалізуємі активи (А2) - активи, для звернення яких в грошову форму потрібний триваліший час. У цю групу можна включити готову продукцію, дебіторську заборгованість, векселі отримані, інші оборотні активи.

Л2п.п. = 1695,3 + 421,7 + 81,4+806,1+127,1+695,2 = 3826,8

Л2к.п. = 1723,8+264,4+81,4+474+483,6 = 3027,2 (2.2)

3. Повільнонореалізуємі активи (А3) - найменьш ліквідні активи: запаси, дебіторська заборгованість (платежі які очікується більш ніж через 12 місяців після звітної дати), ПДВ по придбаних цінностях.

Л3п.п. = 1480,7+279+16,1 = 1775,8

Л3к.п. = 1968+817,6+87,7+86,2 = 2959,5 (2.3)

4. Важкореалізовані активи (А4) - активи, які призначені для використання в господарській діяльності впродовж тривалого періоду часу. До цієї групи входять необоротні активи.

Л4п.п. = 7018,9 Л4к.п. = 6695,6 (2.4)

Пасиви балансу по ступеню зростання термінів погашення зобов'язань групуються у такий спосіб:

1. Найбільш термінові зобов'язання (П1) - кредиторська заборгованість, розрахунки по дивідендах, інші короткострокові зобов'язання, а також позики не погашені в строк.

П1п.п. = 667,2 П1п.п. = 369,3 (2.5)

2. Короткострокові пасиви (П2) - короткострокові кредити банків, інші позики, які підлягають погашенню впродовж 12 місяців після звітної дати.

П2п.п. = 12641,5-5049,9-2115,3-667,2-2699,1 = 2110,0

П2к.п. = 12727,1-5622,8-1240,3-369,3-2698,9 = 2795,8 (2.6)

3. Довгострокові пасиви (П3) - довгострокові кредити і інші довгострокові пасиви - статті 3-го розділу пасиву балансу «Довгострокові зобов'язання».

П3п.п. = 2115,3+2699,1 = 4814,4

П3к.п. = 1240,3+2698,9 = 3939,2 (2.7)

4. Постійні пасиви (П4) - статті 1-го розділу пасиву балансу «Власний капітал», 2-го «Забезпечення майбутніх виплат і платежів» і 5-го «Доходи майбутніх періодів».

П4п.п. = 5049,9 П4к.п. = 5622,8 (2.8)

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти показники групп по активах та по пасивах. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються наступні нерівнення:

Л1 П1

Л2 П2

Л3 П3

Л4 П4

Для характеристики ліквідності підприємства проведемо розрахунки груп активів та пасиві (табл. 2.1).

Результати розрахунків показують, що співвідношення груп по активах та пасивах має наступний вигляд:

На початок року - Л1<П1, Л2>П2, Л3<П3, Л4>П4,

На кінець року - Л1<П1, Л2>П2, Л3<П3, Л4>П4.

Бачимо, що як на початок, так і на кінець року спостерігається недостача найбільш ліквідних активів для покриття термінових забов`язань, але негативним є те, що їх кількість значно зросла за поточний рік. Також, як на початок, так і на кінець звітного періоду є надлишок активів, що важко реалізуються над постійними пасивами. Але це відбулося, як видно з даних балансу, за рахунок збільшення балансової вартості незавершеного будівництва і основних засобів. Таким чином, це не можна віднести до негативної тенденції.

Таблиця 2.1

Аналіз ліквідності балансу

Актив	На початок періоду	На кінець періоду	Пасив	На початок періоду	На кінець періоду	Платіжний надлишок (+) або недолік (-)
Найбільш ліквідні активи (Л1)	20,0	44,8	Найбільш термінові зобов'язання (П1)	667,2	369,3	-647,2	-324,5
Активи, що швидко реалізуються (Л2)	3826,8	3027,2	Короткострокові пасиви (П2)	2110,0	2795,8	1716,8	231,4
Активи, що поволі реалізовуються (Л3)	1775,8	2959,5	Довгострокові пасиви (П3)	4814,4	3939,2	-3038,6	-979,7
Активи, що важко реалізовуються (Л4)	7018,9	6695,6	Постійні пасиви (П4)	5049,9	5622,8	-1969	-1072,8

Проведений аналіз є первинним, та більш детальним є аналіз за допомогою фінансових коефіцієнтів. У вітчизняної практики, як правило, використовують три коефіцієнти: коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності, коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Коефіцієнт поточної ліквідності показує в якому ступені наявні оборотні активи достатні для задоволення поточних зобов'язань. Відповідно до загальноприйнятих стандартів, вважається, що цей коефіцієнт повинний знаходитися в межах від одиниці до двох.

Визначимо коефіцієнт поточної ліквідності:

(2.9)

Коефіцієнт швидкої ліквідності (інше найменування цього коефіцієнта - коефіцієнт „лакмусового папірця”) вважається більш твердим тестом на ліквідність, тому що при його розрахунку не береться до уваги найменш ліквідна частина оборотних активів - повільно реалізовані активи - виробничі запаси і незавершене будівництво.

Визначимо коефіцієнт швидкої ліквідності:

. (2.10)

В сучасних умовах економіки достатнім визнається його значення, рівне 0,7 - 0,8.

Очевидно, що найбільш надійної є оцінка ліквідності тільки по показниках першої групи активів - коштів і поточних фінансових інвестицій. Тому в українській практиці розраховують коефіцієнт абсолютної ліквідності. Оптимальне його значення визнається на рівні 0,2-0,35. Значення вище 0,35 не завжди потрібно, тому що надлишок коштів свідчить про неефективне їхнє використання.

Визначимо коефіцієнт абсолютної ліквідності:

, . (2.11)

Таблиця 2.2

Розрахунок коефіцієнтів ліквідності

Показник	За попередній період	За звітній період	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт поточної ліквідності	2,03	1,91	-0,12
Коефіцієнт швидкої ліквідності	1,49	1,23	-0,26
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,0072	0,0142	0,007

Як видно з приведеного аналізу (табл. 2.2) за звітний період відбулося зниження коефіцієнта швидкої ліквідності на 0,26 і ріст коефіцієнта абсолютної ліквідності на 0,007. Коефіцієнт поточної ліквідності склав 2,03 (при його нормативному значенні 1-2), його зниження за звітний період склало 0,12.

Таким чином, ліквідність підприємства досягається за рахунок коефіцієнта абсолютної ліквідності, але він не відповідає оптимальному значенню, що свідчить про нехватку коштів у підприємства для вчасного погашення своїх поточних зобов'язань.

Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства - стабільність його діяльності з позиції довгострокової перспективи. Вона пов'язана, перш за все, з фінансовою структурою підприємства, ступенем його залежності від кредиторів та дебіторів.

Тому другий крок в аналізі фінансового стану підприємства - це аналіз фінансової стійкості підприємства, що характеризується співвідношенням джерел фінансування. Аналіз динаміки джерел фінансування проводиться за допомогою наступних коефіцієнтів:

1. коефіцієнти капіталізації, що характеризують фінансовий стан підприємства з позиції структури джерел фінансових ресурсів;

2. коефіцієнти покриття, що характеризують фінансову стійкість з позиції витрат, зв'язаних з обслуговуванням зовнішніх джерел притягнутих засобів.

Серед коефіцієнтів капіталізації найбільш істотними є наступні.

Коефіцієнт фінансової автономії, що характеризує частку власних коштів підприємства в загальній сумі коштів, авансованих у його діяльність. Розрахуємо коефіцієнт фінансової стійкості:

(2.1)

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим фінансово стійкіше, стабільніше і більш незалежно від зовнішніх кредиторів підприємство. На практиці встановлено, що загальна сума заборгованості не повинна перевищувати суму власних джерел фінансування, тобто джерела фінансування підприємства (загальна сума капіталу) повинні бути хоча б наполовину сформовані за рахунок власних коштів. Таким чином, критичне значення коефіцієнта автономії - 0,5. На підприємстві, яке я розглядаю, коефіцієнт на кінець звітного періоду збільшився відносно початку періоду, але все одно він не досягає значення 0,5. Це свідчить про фінансову нестійкість, нестабільність і залежність від зовнішніх кредиторів.

Коефіцієнтом, зворотним коефіцієнту фінансової автономії є коефіцієнт фінансової залежності. Добуток цих коефіцієнтів дорівнює 1. Розрахуємо коефіцієнт фінансової залежності:

(2.2)

Ріст цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових засобів у фінансуванні підприємства, а, отже, і утрату фінансової незалежності. Якщо його значення знижується до одиниці, то це означає, що власники цілком фінансують своє підприємство. В нашому випадку простеживається тенденція зменшення частки позикових засобів у фінансування підприємства, це свідчить про збільшення незалежності від зовнішніх кредиторів, але до повної фінансової незалежності ще треба прагнути (до Кзал. = одиниці).

Наступний коефіцієнт, що буде використаний, служить для визначення капіталізації підприємства що аналізується - коефіцієнт фінансового ризику. По своєму економічному значенню він поєднує в собі два попередніх коефіцієнти і показує співвідношення залучених і власних коштів. Розрахуємо:

(2.3)

Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості. Він має досить просту інтерпретацію: показує, скільки одиниць притягнутих засобів приходиться на кожну одиницю власних. Оптимальне значення даного коефіцієнта 0,5, критичне значення - 1. На підприємстві простежується зменшення показника, що свідчить про послаблення залежності від зовнішніх інвесторів і кредиторів, тобто про збільшення фінансової стійкості, але взагалі стан підприємства критичний (К ф.р. >1)

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного оборотного капіталу знаходиться в обороті, а яка капіталізована. Коефіцієнт повинний бути досить високим, щоб забезпечити гнучкість у використанні власних коштів підприємства. Розрахуємо:

(2.4)

Тепер перейдемо до розгляду коефіцієнтів покриття. Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень показує, яка частина основних засобів і інших необоротних активів профінансована зовнішніми інвесторами.

(2.5)

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових засобів і коефіцієнт фінансової незалежності капіталізованих джерел є коефіцієнтами структури довгострокових джерел фінансування. Ці два взаємозалежних коефіцієнти показують, яким буде фінансовий стан підприємства в майбутньому, тобто, чи зміниться залежність підприємства від зовнішніх інвесторів чи ні.

(2.6)

(2.7)

Щодо співвідношення цих показників у закордонній і вітчизняній практиці існують різні думки. Найбільш поширена думка, що частка власного капіталу в загальній сумі джерел фінансування () повинна бути досить велика, при цьому нижня межа вказується на рівні 0,6 (60 %). В нашому випадку частка власного капіталу в загальній сумі джерел фінансування як на початок, так і на кінець звітного періоду досить велика, і вона збільшується, що свідчить про збільшення фінансової стійкості підприємства.

Таблиця 2.3

Розрахунок коефіцієнтів капіталізації і покриття

Показник	На початок звітного періоду	На кінець звітного періоду	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт фінансової автономії	0,40	0,44	0,04
Коефіцієнт фінансової залежності	0,60	0,56	-0,04
Коефіцієнт фінансового ризику	1,50	1,26	-0,24
Коефіцієнт маневреності власного капіталу	0,56	0,50	-0,06
Коефіцієнт структури покриття довгострокових вкладень	0,30	0,19	-0,11
Коефіцієнт довгострокового залучення коштів	0,30	0,18	-0,12
Коефіцієнт фінансової автономії капіталізованих джерел	0,70	0,82	0,12

Аналіз отриманих показників (табл. 2.3) свідчить про незначне зниження фінансової автономії підприємства: коефіцієнт фінансового ризику на кінець звітного періоду знизився на 0,24 процентних пункти, а от коефіцієнт фінансової автономії і коефіцієнт фінансової автономії капіталізованих джерел виросли на 4% і 12% відповідно. У той же час підприємство характеризується середнім рівнем маневреності власного капіталу, однак, відбувається його зменшення на протязі періоду, хоча і не значне. Спад коефіцієнту маневреності свідчить про зменшення гнучкості використання власних коштів підприємства. Зменшення коефіцієнта структури покриття довгострокових вкладень (на 0,11) і коефіцієнта довгострокового залучення позикових засобів (на 0,12) свідчить про зменшення частки фінансування капітальних вкладень за рахунок залучених джерел.

Важливе значення при аналізі фінансово-господарської діяльності підприємства має рівень ефективності використання ресурсів підприємства. За допомогою коефіцієнту оборотності активів (коефіцієнта трансформації) оцінюється ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів не залежно від джерел їхнього залучення. Розрахуємо коефіцієнт трансформації:

(2.8)

Коефіцієнт трансформації показує, скільки разів за звітний період відбувається повний цикл виробництва чи скільки грошових одиниць реалізованої продукції принесла кожна грошова одиниця активів.

За коефіцієнтом оборотності дебіторської заборгованості (інша назва цього коефіцієнта - коефіцієнт оборотності за розрахунками, або коефіцієнт інкасації) судять у скільки разів у середньому за звітний період дебіторська заборгованість перетворилася в кошти.

(2.9)

Для аналізу оборотності дебіторської заборгованості використовується також показник тривалості обороту дебіторської заборгованості. Його часто називають терміном кредитування. Період оборотності дебіторської заборгованості в днях можна одержати таким чином:

 . (2.10)

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості доповнює попередній коефіцієнт. Коефіцієнт показує, скільки оборотів необхідно компанії для оплати наявної заборгованості

(2.11)

Для аналізу оборотності кредиторської заборгованості використовують показник періоду обороту кредиторської заборгованості:

.

(2.12)

Деякі аналітики для оцінки платоспроможності і фінансової стійкості не тільки розглядають співвідношення між поточними активами і поточними зобов'язаннями, але і відокремлюють також їхню різницю.

Різниця між поточними активами і поточними зобов'язаннями складає чистий робочий капітал підприємства (Рк), що також можна використовувати як міру платоспроможності і фінансової стійкості підприємства. Наявність чистого робочого капіталу свідчить про те, що підприємство здатне не тільки оплатити поточні борги, - воно має у своєму розпорядженні фінансові ресурси для розширення діяльності і здійснення інвестицій. Визначимо чистий робочий капітал, що розраховується на підставі даних Балансу:

Оптимальний розмір чистого робочого капіталу залежить від сфери діяльності, обсягу реалізації, кон'юнктури ринку. Для оцінки достатності чистого робочого капіталу можна провести його порівняння з аналогічним показником інших підприємства.

(2.13)

Для характеристики ефективності керування запасами використовуються коефіцієнт оборотності запасів і показник тривалості обороту:

(2.14)

Показник показує скількох оборотів за рік зробили запаси, тобто скільки разів вони перенесли свою вартість на готові вироби.

Розрахуємо показник тривалості обороту запасів:

(2.15)

Цей показник характеризує період, протягом якого запаси перетворюються в реалізовані товари. У цілому, чим вище коефіцієнт оборотності запасів, а отже, менше період обороту запасів, тим більше ліквідну структуру мають оборотні кошти, і тем стійкіше фінансовий стан підприємства.

Показник тривалості операційного циклу показує, скільки днів у цілому потрібно для виробництва, продажі й оплати продукції підприємства. Розраховується цей період таким чином:

=53,73+1,3=55,03 =76,43+1,89=78,32 (2.16)

Логіка розрахунку показник тривалості обороту оборотного капіталу зводиться до наступного: якщо його значення позитивне, то підприємство відчує потребу в коштах; негативне значення показника свідчить про те, що підприємство має в безкоштовному користуванні чужі гроші.

=55,03-115,39=-60,39 =78,32-164,38=-86,06 (2.17)

Крім розглянутих основних коефіцієнтів ділової активності, часто розраховується також коефіцієнт оборотності основних засобів (чи фондовіддачу).



(2.18)

Підвищення фондовіддачі, крім збільшення обсягу реалізованої продукції, може бути досягнуте як за рахунок невисокої питомої ваги основних засобів, так і за рахунок їхній більш високого технологічного рівня. Її велич коливається в залежності від особливостей галузі і її капіталомісткості. Однак загальні закономірності тут такі: чим вище фондовіддача, тим нижче витрати, і навпаки.

Таблиця 2.4

Зведена таблиця коефіцієнтів ділової активності

Показник	За попередній період	За звітній період	Відхилення (+/-)
Коефіцієнт оборотності активів	0,91	0,61	-0,3
Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості	274,76	190,27	-0,17
Тривалість обороту дебіторської заборгованості	1,3	1,89	-3,23
Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості	3,12	2,19	-0,93
Тривалість обороту кредиторської заборгованості	115,39	164,38	48,99
Робочий капітал	2845,4	2866,4	21
Коефіцієнт оборотності запасів	6,7	4,71	-1,99
Тривалість оборотності запасів	53,73	76,43	22,7
Тривалість операційного циклу	55,03	78,32	23,29
Тривалість оборотності оборотного капіталу	-60,36	-86,06	-25,7
Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)	1,35	0,95	-0,4

На основі аналізу показників (табл. 2.4) ділової активності підприємство можна зробити наступні висновки: відбулося зменшення коефіцієнтів оборотності активів з 0,91 до 0,61, що свідчить про спад ефективності використання ресурсів підприємства. Зменшення цього коефіцієнта показує, що доход на 1 грн., відбиту в активі балансу, зменшився з 0,09 грн. до 0,06 грн. Цей коефіцієнт варіюється в залежності від галузі, відбиваючи особливості виробничого процесу. Для підприємств гірничо-металургійного комплексу, до якого належить аналізоване підприємство , таке його значення вважається нормальним, оскільки по своїй природі металургійне виробництво має «важку» структуру (у структурі сукупних активів підприємства частка необоротних активів склала 41%); коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості скоротився на 0,17, що призвело до росту терміну погашення дебіторської заборгованості на 84 дні (з 274,76 до 190,27 дня). Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості скоротився на 0,93, у результаті чого термін погашення кредиторської заборгованості збільшився на 48 днів (зі 115,39 до 164,38 днів).

Важливим є не тільки порівняння показників оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості зі значеннями коефіцієнтів за попередні періоди, але і порівняння цих показників між собою. Такий підхід дозволяє зіставити умови комерційного кредитування, який підприємство користається в інших фірм, з тими умовами кредитування, що підприємство надає своїм покупцям. Як випливає з розрахунків, умови, на яких підприємство одержує постачання набагато краще, ніж умови, надані підприємством своїм покупцям (тривалість обороту кредиторської заборгованості більше тривалості обороту дебіторської заборгованості). Це приводить до того, що приплив коштів від дебіторів більш інтенсивний, чим від кредиторів. Збереження такої тенденції в розрахунках дозволяє підприємству в плині визначеного часу безкоштовно користатися коштами своїх постачальників. У результаті зменшення виторгу від реалізації продукції фондовіддача знизилась з 1,35 до 0,95 грн. Зменшення коефіцієнту оборотності запасів свідчить про те, що підприємство не вирішує проблеми з реалізацією продукції, які в нього існують.