Фінансова система США та Японії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Навчально-науковий інститут бізнесу

Економічний факультет

Кафедра податкової та страхової справи

Курсова робота

з курсу”Фінанси”

на тему: Фінансова система США та Японії

Виконав студент

3 курсу 10 групи

Київ - 2009

План

Вступ

1. Загальне поняття про фінанси, фінансову систему і фінансову політику держави

2. Фінансова система Японії

3. Фінансова система США

4. Порівняння фінансової системи США та Японії

Висновки

Додаток

Вступ

Фінансова система Сполучених Штатів Америки детально вивчена економістами багатьох країн, у тому числі і України. Такий інтерес, безумовно, виправданий: порівняно молода країна, фінансова система якої почала складатися лише на початку двадцятого століття, а зараз вже безперечний лідер практично у всіх сферах розвитку суспільства, США не можуть не бути об'єктом пильної уваги. Проте, публікації (у тому числі економічного характеру) про Сполучені Штати Америки відрізняє деяка тенденційність: автори мають відношення, що склалося, до країни і це, інколи занадто, виявляється в роботах. Одні і ті ж факти наводяться на підтвердження різних положень. Для того, щоб позбавитися від цього впливу в даній курсовій роботі використані оригінальні джерела: документи і публікації урядових структур Сполучених Штатів. Сподіваюся, що в роботі удасться представити досить об'єктивну картину фінансової системи США або, принаймні, описати її так, як її бачать самі американці, як самі вони прогнозують розвиток своєї країни (особлива увага приділяється довгостроковому розвитку, оскільки американська економіка знаходиться зараз у стадії рецесії і великий інтерес представляє процес виходу такої країни як США з економічного спаду).

Розвиток японської економіки в останню чверть ХХ століття характеризується інтенсивною структурною перебудовою. Головні напрями перебудови - це автоматизація виробництва і ресурсозберігання, розвиток нових наукоємких галузей і виробництв, підготовка кваліфікованих кадрів, вдосконалення управлінсько-організаційних структур.

У Японії прийнята і реалізується національна програма створення інформаційного суспільства. Важлива роль в даній програмі відводиться фінансовій системі.

Вивчення фінансової системи Японії представляє інтерес для всіх фахівців в області економіки і фінансів.

Фінансова система Японії складається з бюджету центрального уряду (спільний рахунок), бюджетів місцевих властей і спеціальних рахунків, що включають як спеціальні фонди. так і рахунку підприємств, служб, корпорацій, що належать центральним і місцевим органам влади.

1. Загальне поняття про фінанси, фінансову систему і фінансову політику держави

Вітчизняна теорія фінансів базується на єдиному комплексному підході до визначення суті фінансів. При цьому у більшості науковців увага акцентується не на особливостях прояву фінансів на макро- та мікрорівнях, а на їх характерних ознаках.

Як будь-яка економічна категорія фінанси мають певні особливості:

1. Фінанси є грошовою категорією

2. Фінанси є розподільчою категорією

3. Фінанси приймають участь у формуванні та використанні фондів грошових коштів, а отже є ресурсоутворюючою категорією

1. Особливість фінансів як економічної категорії полягає в тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Про які б фінансові операції не йшла мова: формування доходів підприємств і держави, розподіл прибутку на підприємствах, внесення суб'єктами господарювання платежів у бюджет та позабюджетні фонди, для всіх них характерним є рух грошей у готівковій та безготівковій формах.

Грошовий характер фінансових відносин - важлива визначальна ознака фінансів. Гроші, їх реальний рух служать обов'язковою умовою виникнення та існування фінансів. Однак самі по собі гроші, їх рух не визначають суті фінансів, їх змісту, суспільного призначення.

Слід зауважити, що хоча всі фінансові відносини є грошовими, не всі грошові відносини можна вважати фінансовими.Наприклад. Відносини купівлі-продажу - громадсько-правові; постачання - господарсько-правові; штрафи за спричинення шкоди природному середовищу - адміністративно-правові.Фінанси відрізняються від грошей не лише змістом, але і функціями, які вони виконують в процесі розширеного відтворення.

Фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) та національного доходу, засіб контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне призначення фінансів - через утворення грошових доходів та фондів забезпечити не лише потреби держави та підприємств в грошових коштах, але і контроль за використанням фінансових ресурсів.Завдяки фінансам відбувається перерозподіл централізованих і децентралізованих доходів і надходжень через систему бюджетних та позабюджетних фондів, видатків підприємств, організацій, установ.

Централізовані фінанси - це економічні грошові відносини, яки пов'язані з формуванням та використанням фондів грошових коштів держави, які акумулюються в державній бюджетній системі та урядових позабюджетних фондах.

Децентралізовані - грошові відносини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств.

Кредит - це рух позичкового фонду, що здійснюється через банківську систему та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути. Банки акумулюють вільні грошові кошти підприємств та населення та передають їх на принципах забезпеченості, платності, повернення та терміновості підприємствам, які їх потребують.

Фінансова система держави є відображенням форм і методів конкретного використання фінансів в економіці. Відповідно структура фінансової системи значною мірою визначається економічною моделлю суспільства. Так, у державі тоталітарного типу фінансова система е спрощеною і дещо примітивною. Не всі її ланки достатньо розвинені.

У державах із ринковою економікою фінансові системи досягають своєї завершеності, однак у розрізі деяких держав можуть суттєво відрізнятися. У державах із перехідною економікою фінансові системи характеризуються тим, що окремі їхні ланки перебувають на стадії формування. Це торкається насамперед фінансового ринку, державного боргу, страхових і резервних фондів тощо.Фінансові системи деяких держав можуть відрізнятися за своєю структурою, але у всіх у них є загальна ознака - це те, що фінансова система уявляє з себе сукупність різноманітні фондів фінансових ресурсів, які різняться за методами мобілізації та напрямками використання, однак тісно пов'язані між собою, мають прямий і зворотний вплив на економічні й соціальні процеси в державі, а також на формування й використання фондів фінансових ресурсів у розрізі окремих ланок.

Отже, сукупність фондів фінансових ресурсів та взаємозв'язок між ними, утворює фінансову систему країни.Фінансову систему можна розглядати за внутрішньою та організаційною будовою.

За внутрішньою будовою:

Фінансова система - це сукупність відносно відокремлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми та методи розподілу та перерозподілу ВВП.

За організаційною структурою:

Фінансова система - це сукупність фінансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової системи здійснюється за ознакою каналів руху грошових потоків і місцем концентрації фінансових ресурсів. Концентрація фінансових ресурсів відбувається у відповідних грошових фондах, які можуть виступати ознакою виокремлення ланок фінансової системи.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об'єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається із сфер та ланок.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи.

Виділяють чотири сфери фінансової системи:

1) рівень мікроекономіки - фінанси суб'єктів господарювання;

2) рівень макроекономіки - державні фінанси;

3) рівень світового господарства - міжнародні фінанси;

4) сфера забезпечення - фінансовий ринок.

Політика охоплює всі напрямки діяльності держави. В залежності від сфери суспільних відносин, яка є об'єктом політичного впливу, говорять про економічну або соціальну, культурну або технічну, фінансову або кредитну, внутрішню або зовнішню політику.

Сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій уявляє з себе фінансову політику.

Зміст фінансової політики охоплює цілий комплекс заходів:

1) розробку загальної концепції фінансової політики, визначення її основних напрямів, цілей, головних завдань;

2) створення відповідного фінансового механізму;

3) управління фінансовою діяльністю держави та інших суб'єктів економіки.

Проявляється фінансова політика у:

- фінансовому законодавстві;

- системі форм і методів мобілізації фінансових ресурсів (найважливішими з яких є податки);

- перерозподілі фінансових ресурсів між окремими верствами населення, галузями, регіонами;

- структурі доходів і видатків бюджетів тощо.

Головна мета фінансової політики - забезпечення відповідними фінансовими ресурсами реалізації тої чи іншої державної програми економічного та соціального розвитку. Вона реалізується через вирішення таких завдань:

1.Забезпечення умов для формування максимально можливих фінансових ресурсів.

2.Встановлення раціонального з погляду держави розподілу та використання фінансових ресурсів.

3.Організація регулювання та стимулювання економічних та соціальних процесів фінансовими методами.

4.Розробка фінансового механізму та його розвиток у відповідності із цілями та завданнями стратегії, що змінюється.

5.Створення ефективної і максимально ділової системи управління фінансами.

Але не слід прив'язувати фінансову політику лише до економічної політики. Фінансова політика - це самостійна сфера діяльності держави в області фінансових відносин. Фінансова політика має самостійне значення, і в той же час вона виступає засобом реалізації політики держави в будь-якій сфері суспільних відносин будь то економіка, соціальна сфера або міжнародні відносини.Сама по собі фінансова політика не може бути поганою або доброю. Вона оцінюється у відповідності з тим, на скільки вона сприяє досягненню поставлених цілей та розв'язанню конкретних задач.

Основу фінансової політики складають стратегічні напрямки, які визначають довгострокову та короткострокову перспективу використання фінансів та передбачають розв'язання головних завдань, що випливають з особливостей функціонування економіки та соціальної сфери країни. Одночасно з цим держава здійснює вибір поточних тактичних цілей та задач використання фінансових відносин. Вони пов'язані з основними проблемами, що стоять перед державою, в області мобілізації та ефективного використання фінансових ресурсів, регулювання економічних та соціальних процесів та стимулювання передових напрямків розвитку продуктивних сил, окремих територій та галузей економіки. Всі ці заходи тісно пов'язані між собою та взаємозалежні.

2. Фінансова система японії

З початку 1990-х років економіка Японії перебувала в стані тривалої рецесії, виходити з якої країна почала тільки останніми роками. З 1997 р. до проблем неповернення кредитів, банкрутства підприємств і дефіциту бюджету додалася проблема наростаючої дефляції. У перші роки XXI ст. держава продовжила вживати заходи щодо оздоровлення економіки, стимулювання промислового розвитку шляхом податкової політики, впровадження нових технологій, сприяння розширення внутрішнього попиту. Додатково японський уряд йде по шляху зниження державної ролі в економіці, зменшення державних витрат та посилення ролі приватного сектору. У 2005 р. розпочалася реформа державної поштової служби, було ухвалене рішення про перебудову державних дорожніх корпорацій, а також оголошено про реорганізацію бюджетних установ. У рамках цих заходів планувалося скорочення чисельності державних службовців на 5 % протягом наступних п'яти років.

Були здійснені плани стосовно реорганізації і вдосконалення державних підприємств, 163 з них були реформовані, а 136 приватизовані. У результаті структурної реформи японська економіка значно оздоровилась. Попередні оцінки річного зростання ВВП у 2006 р. переглянуті з первинних 0,8 до 2 % . У 2007 фінансовому році очікується зростання валового внутрішнього продукту на 2 %. Проте сьогодні виявилися і побічні результати політики, що проводилася. На початок 2006 р. державний борг перевищив 800 трлн єн, що вище за суму ВВП.

Основні завдання економіки і фінансової політики сьогодні -- досягнення тривалого і стабільного економічного зростання. Для цього планується прийняти нову стратегічну програму "Інновація 25", яка включатиме плани до 2025 р. у сфері медицини, інжинірингу, інформаційних технологій та ін. Перед країною стоять також завдання соціальної сфери -- проблемою є старіння суспільства і зменшення населення. Старіння населення -- один із чинників, який обмежує зростання економіки і створює фінансове напруження для соціальної безпеки.

Фінансова система Японії складається з бюджету центрального уряду, місцевих бюджетів і спеціальних фондів і фінансів підприємств, корпорацій, що належать центральним і місцевим органам влади. Особливість державних фінансів Японії полягає в тому, що показник частки державних витрат у ВВП є одним із найменших серед відповідних показників розвинених країн.

Бюджетна система Японії -- дворівнева; вона складається з державного та місцевих бюджетів. Обсяг державного бюджету на 2007 р. відповідно до урядового проекту становить 82,9 трлн єн, збільшившись на 4,0 % , порівняно з 2006 фінансовим роком. Це близько 700 млрд дол. за поточним курсом. Зростання пов'язане з підвищенням витрат на соціальні потреби, особливо пенсійних видатків, та розміру допомоги за доглядом за дітьми, що має сприяти подоланню негативної тенденції до зниження народжуваності. Водночас бюджетні витрати за низкою позицій скорочуються, наприклад, асигнування на оборону будуть зменшені на 0,3 % (до 4,8 трлн єн).

Уряд розраховує, що завдяки покращенню економічної ситуації в Японії податкові надходження збільшаться відразу на 16,5 % -- до 53,47 трлн єн. Це дасть можливість скоротити випуск державних облігацій на 15,2 %, внаслідок чого дефіцит бюджету скоротиться з 11,21 трлн до 4,43 трлн єн.

Особливу увагу уряд Японії приділяє розвитку науки і освіти, які розглядає як головний чинник економічного зростання. У складі витрат на науку більше 15 % становлять асигнування на соціальні науки, а на природничі та технічні науки виділяються близько 85 % видатків. За рахунок державного бюджету фінансуються: дорожнє будівництво, роботи з розвитку авіаційного і залізничного транспорту, системи зв'язку, витрати з ліквідації наслідків стихійних лих та ін. Щодо військових витрат, то їх рівень у Японії, порівняно з іншими розвиненими країнами, досить низький: вони не перевищують 1 % ВВП.

Величезну частину витрат державного бюджету становлять соціальні витрати, серед них -- пенсії. Японський уряд звертає значну увагу на створення гідного рівня життя особам літнього віку. Це пов'язано з тим, що чисельність цієї категорії постійно зростає. Крім того, через зростання тривалості життя і збільшення періоду трудової активності цієї категорії населення, а також браку молодої робочої сили, літні люди стають важливою складовою ринку праці. Пенсійна система Японії досить складна і багатошарова. Засобами державного бюджету забезпечується 1 : 3 виплати базової пенсії, решта виплачується за рахунок різних пенсійних фондів. Основним завданням пенсійної реформи є зниження пенсійного навантаження на бюджет і одночасне збереження виплат пенсіонерам на високому рівні -- не менше 50 % від середнього рівня оплати праці в країні.

За рахунок бюджету фінансується також так звана суспільна взаємодопомога, що охоплює ту категорію населення, яка сама не може забезпечити мінімальний рівень життя. Така допомога виплачується на повсякденні потреби, освіту, житло, медичне обслуговування, материнство, по безробіттю, на похорони.

Японія -- унітарна держава з конституційною монархією. Символом держави є імператор, однак дії імператора стосовно державних справ можуть здійснюватися лише за згодою уряду або кабінету. Вищим органом державної владі: і єдиним законодавчим органом є парламент, який складається з двох палат -- палати представників і палати радників. Обидві палати складаються з депутатів, які обираються народом. Виконавча влада здійснюється кабінетом. Очолює кабінет прем'єр-міністр, котрий призначає міністрів, при цьому більшість міністрів має бути обраною із членів парламенту. Загальне управління фінансами країни здійснює міністерство фінансів через власні управління та секретаріат.

Бюджетний рік для всіх ланок фінансової системи починається у Японії з 1 квітня і закінчується 31 березня наступного календарного року.

У бюджетному процесі беруть участь: парламент, кабінет, Міністерство фінансів, міністерства й урядові агенції, Аудиторська палата, а також науковці, журналісти, які беруть участь у процесі обговорення бюджету. Бюджетний процес охоплює декілька стадій.

Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу і структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питаннях і направляють відповідні документи до бюджетного департаменту Міністерства фінансів.

Проект бюджету направляється для узгодження в Управління економічного планування, а потім -- на розгляд Кабінету міністрів. Після внесення поправок уряд представляє проект бюджету на розгляд парламенту. Після обговорення в бюджетній комісії парламент затверджує бюджет у вигляді закону. Згідно з Конституцією Японії парламент має виняткове право розпоряджатися державними фінансами. Виконання бюджету здійснюється Міністерством фінансів й іншими міністерствами і відомствами. Касове обслуговування бюджету проводять Японський банк і його відділення. Міністерства і відомства в межах встановлених ним витрат представляють в Міністерство фінансів свої платіжні кошториси, які розглядаються ним і затверджуються. Далі копії кошторисів направляють у Японський банк, який здійснює відповідні операції.

Контроль за витрачанням затверджених асигнувань проводиться кожного кварталу у вигляді звітів міністерств і відомств. Інспектори Міністерства фінансів вивчають отримані звіти, перевіряють дані і складають загальний звіт про виконання бюджету за доходами і витратами. Загальний звіт направляється на розгляд уряду країни, який, у свою чергу, відправляє його в ревізійне бюро. Тільки після того, як ревізійне бюро дасть свій висновок, звіт затверджується урядом і передається на розгляд і затвердження до парламенту.Дохідна частина бюджету Японії складається з податкових і неподаткових надходжень. Порівняно з іншими країнами, частка неподаткових надходжень у Японії достить висока. До них належать доходи від орендної плати, продажу земельних ділянок й іншої нерухомості, пені, штрафи, доходи від лотерей, позики та ін.

Податкова система Японії характеризується множинністю податків. Стягувати їх має право кожен орган територіального управління. Основні прямі податки -- податок на доходи фізичних осіб і податок на прибуток компаній. Податок на доходи фізичних осіб стягується за прогресивною шкалою, за ставкою від 10 до 37%. За ставкою 10% оподатковуються доходи до 3,3 млн єн (27,6 тис. дол.)у рік, заставкою 37 % -- доходи понад 18 млн єн (150,5 тис. дол.) у рік. Додатково доходи оподатковуються на муніципальному рівні (від 3 до 10 %), ще 2--3 % стягується на рівні префектур. З урахуванням цього за цим податком ставки в Японії є одними з найвищих у світі і можуть у сукупності досягати 50 % від доходу індивіда.

Базова ставка податку на прибуток компаній становить 30 % ; для підприємств малого бізнесу (з капіталом до 850 тис. дол. і з прибутком до 67 тис. дол. у рік) -- 22 %. Дивіденди обкладаються 20-відсотковим податком. Додатково здійснюються відрахування до системи соціального страхування, які становлять близько 11 % від доходу. Стосовно непрямих податків, то замість ПДВ у Японії справляється податок на споживання, який стягується за ставкою 5 % і яким не обкладаються медичні послуги, послуги у сфері освіти, продажу або оренди нерухомості та ін.

Всього у Японії налічується 47 префектур, що об'єднують 3045 міст, селищ, районів, кожен з яких має самостійний бюджет. За рахунок ресурсів місцевих органів влади в Японії фінансується розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Видатки місцевих органів влади складаються з адміністративних видатків, платежів за державним боргом, видатків на поліцію, на освіту, протипожежну оборону та економічний розвиток. Високу частку видатків місцевих бюджетів становлять саме видатки на різні громадські роботи та підприємницьку діяльність держави (до 40%). На соціальні потреби спрямовується близько ЗО % загального обсяг;, витрат.

Особливістю фінансової системи Японії є розвинута система спеціальних фондів. Нинішня система соціального страхування була створена в Японії у 1946 р. Доходи фондів соціального страхування формуються за рахунок внесків застрахованих осіб і роботодавців. Видатки складаються з виплат пенсій та допомог різних видів.

Інвестиції у промисловість здійснюються з фонду промислових інвестицій і фонду фінансування міського будівництва. Суспільні роботи зі створення і розширення інфраструктури фінансуються в Японії з фондів державного будівництва -- шляхового, портового, гідротехнічного, аеродромного, електроенергетичного. У роки економічної депресії уряд, щоб допомогти економіці вийти із застою, виділяв значні бюджетні асигнування на розвиток транспортної інфраструктури у провінціях. Ці асигнування направлялися на "спеціальні рахунки", що привело до зростання державних видатків. Саме ці ресурси допомогли японській економіці і підтримували економічну активність у провінціях. Проте сьогодні фінанси Японії більше не мають змоги витримувати тяжкість такого тягаря. Передбачається об'єднання окремих асигнувань на громадські роботи (будівництво доріг, облаштування річок, спорудження аеродромів : морських портів) у єдиний рахунок. Фінансування за вісьмома "спеціальними рахунками" передається в приватні руки або в розпорядження незалежних адміністративних агентств. Консолідуються в окремі рядки бюджету засоби, призначені для виплати пенсій і різних видів соціального страхування. Така реструктуризація витратної частини бюджету дасть можливість навести порядок у бюджеті за рахунок скорочення загальної суми витрат.

Державна власність у Японії становить незначну частку її національного багатства і представлена капіталомісткими об'єктами інфраструктури. Як і, в Японії державний сектор доволі невеликий і представлений в основному підприємствами інфраструктури, а не промисловості, як у Західній Європі.

У Японії три групи підприємств державного сектору -- казенні підприємства, корпорації, в яких держава володіє 100 % акцій, і змішані компанії з пайовою участю держави. До першої групи належать державне підприємство з карбування монет і друкування банкнот, державне книжне видавництво, державні лісництва, поштова служба, зокрема ощадні каси при поштових відділеннях. Казенні підприємства в Японії є не тільки на рівні країни в цілому, а й нарівні муніципалітетів. Наприклад, діє мережа підприємств водопостачання і каналізації. На місцевому рівні державі належать підприємства зі збору й утилізації сміття, міський транспорт, школи, лікарні, декілька тисяч компаній, зайнятих будівництвом і експлуатацією муніципального житла.

У Японії нараховується всього 163 корпорації, які перебувають у 100-відсотковій державній власності. Всі вони формально були створені для задоволення суспільних потреб. До них належать: Корпорація урядових житлових позик, Корпорація національних швидкісних доріг, Національна нафтова корпорація, Японський банк міжнародної співпраці, Японська сільськогосподарська палата та ін.

Змішані компанії працюють у двох галузях -- у секторі телекомунікацій і у секторі залізничного транспорту. Національні залізниці були приватизовані і розділені у 1987 р., але принцип організації інтегрованої залізничної системи 5уло збережено в кожній із семи регіональних компаній, що з'явилися. До 1987 р. Корпорація державних залізниць Японії 115 років належала виключно державі, а необхідність її приватизації була продиктована величезними збитками компанії, які до 1987 р. досягли 120 млрд дол. У вказаних семи змішаних залізничних компаніях (шість пасажирських і одна вантажна) державі належить від 12 до 45 % акцій, і останнім часом держава йде шляхом скорочення своєї частки.

3. Фінансова система США

Формування фінансової системи США пов'язане з особливостями їх історії яка порівняно з окремими європейськими країнами, є доволі нетривалоюТак, саме виникнення США як незалежної держави частково можна вважати результатом конфлікту фіскальних інтересів Великої Британії та її амери-канських колоній. Колоністи вважались британськими підданими та платили їм непрямі податки. У 1764 та 1767 рр. британський парламент підвищю непрямі податки на товари, що вводились у Північноамериканські колонії, і спроби запровадження прямого оподаткування, зокрема гербового збору (з ділових паперів, судових документів, шлюбних контрактів), стали поштовхом масових ступів. Незважаючи на незначне фіскальне значення, заходи метрополії підкреслювали право англійського парламенту обкладати податками колонії. Колонії висунули гасло, яке раніше англійська буржуа:, протиставляла абсолютизму монархії: "Жодних податків без представництв; ' яке вимагало права в обмін на сплату податків делегувати представників колонійдо британського парламенту. Саме під цим гаслом почалась Війна за не залежність 1776--1783 рр. З метою недопущення можливості фіскальної ті ранії центру над суб'єктами федерації Конституцією США 1787 р. федеральним урядом були закріплені лише непрямі податки (мито та акциз)Лише на початку XX ст. була введена знаменита 16-та поправка до конституції, згідно з якою федеральний уряд одержав право на запровадження податків на доходи.

У середині XIX ст. фінансові питання стали однією з причин Громадянської війни Півночі та Півдня 1861 --1865 рр. У США розгорнулась боротьба між прихильниками вільної торгівлі та протекціоністами (за проведення політики фритредерства виступали південні штати, а за протекціонізм -- північні). У результаті перемоги північних штатів у Громадянській війні було запроваджено високий протекціоністський тариф проти європейських товарів.

Після Першої світової війни найпомітніший слід в історії США залишив президент Ф. Рузвельт. У 1932 р. для подолання економічної кризи Ф. Рузвельт проголосив політику "нового курсу", суть якої полягала в тому, що методами фіскальної і бюджетної політики американська держава почала інтенсивно втручатись в економічні процеси з метою їх регулювання. Зокрема держава почала фінансувати допомогу безробітним, житлове будівництво, суспільні роботи, скорочення сільськогосподарського виробництва.

На сьогодні Сполучені Штати Америки -- федеративна республіка у складі 50 штатів і федерального округу Колумбія, низки островів. Федеральна влада складається з трьох гілок -- законодавчої, виконавчої та судової. Кожен штат як суб'єкт федерації наділений республіканськими повноваженнями, а тому також має власну законодавчу, виконавчу та судову владу. Штати мають широкі повноваження в проведенні соціально-економічної політики. На території штату діють власні закони та конституція штату, які не повинні суперечити Конституції та законам США. Лише в питаннях зовнішніх відносин, у військовій та митній сфері, деяких інших загальнодержавних справ права штатів є обмеженими.

Рішення у сфері державних фінансів у першу чергу приймаються законодавчою та виконавчою владою. Законодавча влада представлена Конгресом, який складається з двох палат: сенату та палати представників. Найзначніши-ми представниками законодавчої влади в управлінні державними фінансами є Головна контрольна служба (ГКС) та Бюджетна служба Конгресу (БСК). ГКС здійснює зовнішню ревізію урядових агентств; БСК -- експертний орган парламенту для аналізу проекту бюджету та законодавства стосовно бюджетної сфери з метою здійснення парламентом більш раціонального бюджетного вибору. БСК засновано у ході бюджетної реформи 1974 р.

Виконавча влада зосереджена у руках президента. Посади прем'єр-міністра в США немає, а роль уряду виконує Адміністрація президента. Серед органів виконавчої влади головними повноваженнями у сфері державних фінансів наділене Адміністративно-бюджетне управління (АБУ), яке відповідає за розроблення бюджету і є складовою Адміністрації президента. При президенті також діє Рада економічних консультантів -- дорадчий орган, який допомагає формувати засади економічної політики. Важливу роль відіграє також Міністерство фінансів, повноваження якого головним чином стосуються етапу виконання та контролю у сфері бюджету.

Судова влада представлена федеральними судами, судами штатів та місцевими судами. Федеральна судова система включає також низку спеціальних судів -- митний, податковий, військовий.

Штати копіюють федеральну систему влади, мають власну конституцію, парламент. Виконавча влада у штаті представлена губернатором. У графствах, до яких прирівнюються великі міста, обирається рада і мер. В окремих містах діє комісійна система, де населення обирає невелику комісію, яка управляє містом. Застосовується також система найманого управління, яка діє під контролем обраної ради.

Фінансова система США складається з таких елементів:

фінанси федерації, які включають федеральний бюджет, бюджет округу Колумбія (столичний), спеціальні фонди федерального рівня, фінанси державних підприємств;фінанси 50 штатів, кожен з яких має власний бюджет, спеціальні фонди та фінанси підприємств, що знаходяться у власності штату;місцеві фінанси, до яких входять місцеві бюджети (графств та інших місцевих адміністративних одиниць, серед яких -- округи, муніципалітети, міста), фінанси комунального господарства, різноманітні фонди.

Організація фінансової системи в США характеризується високим рівнем автономності -- кожен з рівнів державного управління самостійно проводить бюджету та податкову політику. Загалом через державні фінанси перерозподіляється близько третини ВВП.

Всі урядові видатки розподіляються між рівнями фінансової системи приблизно у таких пропорціях: на федеральні фінанси припадає 60 %, на фінанси штатів -- 15 і на місцеві фінанси -- 25 % . Із загальнодержавного рівня забезпечується національна оборона, деякі програми соціального захисту, видатки на обслуговування державного боргу, на розвиток економіки, на зовнішні зв'язки, фінансування загальнодержавної влади.

Оскільки США є федеративною державою, то існує три бюджетні рівні -- федеральний, бюджети штатів та місцеві бюджети (загалом більше 12 тисяч). Бюджетна історія США налічує два століття. За цей час бюджетні відносини трансформувались у чітку злагоджену систему, що дає змогу ефективно вирішувати масштабні зовнішні та внутрішні проблеми.

Бюджетний рік у США починається 1 жовтня і закінчується 30 вересня. Бюджетний процес складається з трьох основних стадій, тісно пов'язаних між собою:

-вироблення президентського варіанту проекту бюджету;

-робота Конгресу над бюджетом;

-виконання бюджету.

Вироблення президентського варіанта проекту бюджету розпочинається весною кожного року, приблизно за 9 місяців до його подання на розгляд Конгресові та щонайменше за 18 місяців до початку фінансового року. Головні напрями бюджетної та фінансової політики визначає Президент.

Фінанси країн з розвиненою ринковою економікою проекту федерального бюджету здійснює Міністерство фінансів та Адміністративно-бюджетне управління. При формуванні проекту враховуються наслідки виконання бюджету у попередні роки включно з тим роком, виконання бюджету в якому ще не завершене, а також відгуки на проект бюджету, розгляд якого триває у Конгресі. Беруться до уваги й економічні прогнози, підготовлені спільно Радою економічних консультантів, Адміністративно-бюджетним управлінням та Міністерством фінансів. Агентства подають на розгляд Адміністративно-бюджетного управління свої вимоги про надання коштів із бюджету. Процес прийняття рішень зазвичай завершується до кінця грудня. Потім настає заключний етап, під час якого відбувається деталізація бюджетних даних і розпочинається підготовка бюджетної документації.

Президент подає свій варіант проекту бюджету на розгляд Конгресові на початку календарного року. При розгляді бюджетних пропозицій президента Конгрес володіє широкими повноваженнями -- може бути змінено обсяги фінансування, скорочено цілі програми або додано такі, яких у проекті немає, Конгрес може скасувати податки і ввести нові, відмовитися від використання певних джерел надходжень або запровадити додаткові, запропонувати інші зміни.

За результатами розгляду проекту в комітетах бюджетні комітети обох палат створюють спільну бюджетну резолюцію, у якій зазначаються загальні суми надходжень, витрат, а також обсяги бюджетних повноважень -- як загалом для цілого бюджету, так і для окремих його статей. У межах кожної статті бюджетної резолюції розподіляються бюджетні повноваження та витрати між окремими комітетами, котрі мають розглядати державні програми, пов'язані з певною статтею бюджету. Бюджетна резолюція не є законом і не затверджується президентом.

Затвердженню бюджету передує важливий етап бюджетного процесу -- санкціонування. На цьому етапі мають бути ухвалені законодавчі акти, якими на певне агентство покладається обов'язок виконувати конкретну державну програму. Часом ці документи містять положення, якими встановлюються граничні суми, що можуть бути надані для виконання тієї чи іншої програми. Одні державні програми потребують щорічного ухвалення законів, що санкціонують їхнє здійснення, інші -- одного закону на кілька років, а решта може бути санкціонована без обмеження строку чинності. Наступним є етап ухвалення законів про асигнування. Особливість американського бюджетного процесу полягає в тому, що Конгрес безпосередньо не надає чинності державному бюджету. Шляхом щорічного ухвалення законів про асигнування (зазвичай їх 13) він лише наділяє державні установи правом витрачання коштів.

Після затвердження бюджету Конгресом розпочинається його виконання Міністерством фінансів та міністерствами і відомствами. Розподілом бюджетних коштів відповідно до періодів серед відомств займається АБУ. Кожне агентство повинне мати систему внутрішнього контролю, яка забезпечує належне використання коштів. Контрольні функції на цьому етапі також здійснює Головна контрольна служба -- орган контролю Конгресу.

Федеральний (державний) бюджет США як фінансовий документ складається з кількох томів -- власне бюджет, пояснення до нього, історичні дані, добірка економічного аналізу та брошури, що пояснюють процедури бюджетного процесу, обсягом загалом близько 3000 сторінок.

Приблизна структура видатків федерального бюджету така: 15 % спрямовується на оборону, приблизно 2 -- на освіту, 20 -- на охорону здоров'я, 20 -- на обслуговування державного боргу, 20 % -- на соціальне забезпечення. Освіта переважно фінансується з місцевих бюджетів та бюджетів штатів. Близько 40--60 % доходів регіональних бюджетів штатів та територіальних одиниць формуються за рахунок трансфертів.

Фінансова політика США тісно пов'язана з політичними процесами. У період діяльності адміністрації В. Клінтона, лідера демократів, пріоритетною була соціальна сфера -- видатки на охорону здоров'я, освіту, перепідготовку робочої сили, найбільша увага приділялась реформуванню системи пенсійного забезпечення і медичного обслуговування незаможних. Відповідно, частка соціальних статей швидко збільшувалася. Поряд із цим, важливим завданням бюджетної політики у США того періоду було зменшення державного боргу та економія бюджетних витрат. У подоланні державного боргу та боротьбі із бюджетним дефіцитом було досягнуто значних успіхів -- лише за 1998--2000 рр. державний борг США зменшився з 3,8 до 3,4 трлн дол. (сягнувши приблизне 1: З ВВП). До 2011 р. планувалося привести розміри державного боргу до рівня 7 % від ВВП.

Бюджет на 2002 р. виконувався уже адміністрацією Дж. Буша. Для республіканців традиційно притаманна підтримка менш значного втручання державі: в економіку. Однак, за адміністрації Дж. Буша видатки уряду суттєво збільшилися. Це пов'язано насамперед із військовими діями в Іраку. На думку президента США, найбільш важливими для країни завданнями сьогодення повинні вважатись оборона та боротьба з тероризмом, які з кожним роком набувають все більшого розмаху. Тому при підготовці проекту бюджету на 2007/2008 фінансовий рік адміністрація Дж. Буша запропонувала збільшити видатки на оборону на 10 %, довівши загальний їх обсяг до 481 млрд дол. США.

Передбачається, що загалом видатки бюджету в 2007/2008 р. становитимуть 2,9 трлн дол., а доходи -- 2,66 трлн дол. Тобто у проекті бюджету закладається дефіцит приблизно у 239 млрд дол. -- дещо менше, ніж у попередньому році. За результатами виконання бюджету у 2006/2007 фінансовому роп; дефіцит прогнозується в обсязі 244 млрд дол.

Сума зовнішнього боргу США станом на 2005 р. -- 8,84 трлн дол. Зовнішнії: борг США особливо збільшився в останні роки і продовжує зростати швидкими темпами. Загальний розмір державного боргу сягає сьогодні 65 % від ВВП.

При формуванні бюджету на 2007/2008 фінансовий рік заплановані заходи щодо економії бюджетних коштів. Зокрема пропонується скоротити 141 державну програму для економії 12 млрд дол. Новий бюджет передбачає суттєве скорочення статей витрат на науку й освіту, а також у ньому немає деяких програм, що фінансуються з державного бюджету в поточному році. Скорочення державних видатків на освіту є найбільш помітним -- у проекті бюджету їх пропонується зменшити на 8 %, аналогічно скороченню підлягають бюджети служби зайнятості населення і соціального забезпечення. Позитивним є незначне зростання державних видатків на охорону здоров'я, які пропонується збільшити з 208,9 млрд до 219 млрд дол.

Особливістю справляння податків у США є те, що один податок може стягуватись до різних бюджетів. Податки поділяються на федеральні, рівня штату і місцеві. Систему федеральних податків складають: податок на доходи фізичних осіб, відрахування до фондів соціального страхування, податок на прибуток корпорацій, акцизи, податки на подарунки і спадок, мито та ін. За рахунок податку на доходи формується приблизно 43 % доходів федерального бюджет, 39 % доходів дають надходження в рамках системи соціального страхування. Податок на прибуток забезпечує лише 10 % доходів федерального бюджету США.

Податок на доходи фізичних осіб справляється як на федеральному, так і на рівні штатів. На федеральному рівні застосовується прогресивна шкала за ставкою від 10 до 35 % . Додатково практично кожен штат справляє свій податок -- за різними ставками від 0,5 до 9,5 % . Податок на прибуток корпорацій вноситься за певною шкалою: за перші 50 тис. дол. -- 15%, за подальші 25 тис. дол. -- 25, і лише на суму, що перевищує 75 тис. дол., становить 34 % . Цей вид податку має ту особливість, що із загальної суми податку вираховуються суми податку на прибуток, вже внесені у бюджети штату і місцеві бюджети. Крім того, суми, витрачені з прибутку на інвестиції, науково-технічні розробки, оподатковуються за зниженими ставками.

Історично склалося, що економіка США початково орієнтувалася на переважання саме приватного сектору. У зв'язку з цим державний сектор економіки в США є традиційно одним із найменших серед розвинутих держав. Державна власність представлена головним чином у таких сферах, як наука, освіта, охорона здоров'я, енергетика, транспорт, пошта, більшою мірою у сфері послуг і меншою у промисловості.

Незважаючи на це, приватизація мала місце і в США. Особливо активно цей процес відбувався у 1981--1989 рр. за президентства Р. Рейгана. Адміністрація президента запропонувала приватизацію національних парків і природних територій, національної служби прогнозів погоди разом із супутниками, що їй належали, морських родовищ нафти, а також двох залізничних компаній. Не всі ініціативи були доведені до кінця. Наприклад, національні парки внаслідок протестів широкої громадськості й екологів все-таки залишилися в державній федеральній власності. Не завершилися успіхом і експерименти щодо передачі до приватних рук контролю над в'язницями. Навіть з радикальною зміною влади у Білому домі і з приходом до влади представника Демократичної партії В. Клінтона загальна спрямованість політики у цьому напрямі не змінилася.

4. Порівняння фінансової системи США та Японії

фінансова система японія америка

Сучасна система державних США фінансів складається з:

· Фінансової системи федерації;

· Фінансових систем 50 штатів;

· спеціальних фондів;

· Фінансових систем 12,7 тис. адміністративних, господарський - підприємницьких, культурно-освітніх і інших місцевих підрозділів (графств, муніципалітетів, Таун-шипов, сільських, шкільних, спеціальних округів і тому подібне).

Така система організації державних фінансів характеризується відсутністю єдності. Це означає, що кожен підрозділ державного управління (федерація, штати, місцеві органи) самостійно складає і затверджує свій бюджет, розробляє і здійснює податкову політику, управляє боргом. Бюджети штатів не входять до федерального бюджету, а місцеві бюджети - до бюджету штатів.

Бюджетний рік федерального уряду починається з 1 жовтня і завершується 30 вересня наступного року, а більшості штатів - починається 1 липня і закінчується 30 червня наступного року. При цьому понад половина штатів практикує складання бюджету на два роки. У більшій частині місцевих адміністративних одиниць бюджетний рік збігається з календарним.

Центральне місце в системі державних фінансів США займає фінансова система федерації і федеральний бюджет. Про що свідчать параметри розподілу і перерозподілу засобів, що склалися в останні три десятиліття, між бюджетами трьох рівнів: близько 65% сукупних витрат консолідованого бюджету прооходят через федеральний бюджет і 35% - доля останніх двох рівнів, яка ділиться між штатами і місцевими органами влади в пропорції 2/1.

За федеральними органами закріплені витрати загальнонаціонального значення (на військові цілі, міжнародні справи; на фінансову підтримку яких-небудь галузей і секторів національного господарства; на вміст федерального державного апарату; на управління федеральним державним боргом і тому подібне). Властей штатів і місцевих органів припадає на частку значна частина державних витрат, пов'язаних з фінансуванням соціальних потреб місцевого господарства, адміністративного апарату. Що стосується доходів, то основним джерелом прибуткової частини бюджету є податкові вступи. Причому, в доходах федерального бюджету переважають прямі податки, в доходах штатів непрямі, а в доходах місцевих органів влади помайнові податки (обих процентному співвідношенні див. далі).

У США бюджети регулюються через систему дотацій і відрахувань. Рух ресурсів відбувається одночасно по чотирьох каналах з федерального бюджету до бюджетів штатів і місцеві бюджети; з бюджетів штатів до місцевих бюджетів; з місцевих бюджетів до бюджетів штатів; між місцевими бюджетами.

У базі власних доходів властей штатів і місцевих властей спостерігається неухильно зростаюча залежність від федеральних дотацій. Федеральна допомога штатам (23%) і місцевим властям (6%) носить яскраво-виражений програмно - цільовий характер. Дотації і субсидії в США розподіляються нерівномірно. З їх допомогою на рівні штатів реалізується більше 500 цільових програм. Така зростаюча залежність від федеральних дотацій дає підставу стверджувати, що «федеральна допомога» (29% загальної суми доходів штатів і месных органів) перетворилося на засіб прямого контролю федерації за фінансовою політикою штатів і місцевих органів влади.

Тепер проілюструємо фінансову систему Японії.

Грошовою одиницею в країні служить ієна, емісію якої здійснює Банк Японії. Центральний банк прагне тримати під контролем курс ієни шляхом покупки і продажу валюти на фінансових ринках. Їм регулюються також процентні ставки і об'єми кредитів. У Японії існує високорозвинена система приватного фінансування, що має в своїй основі 13 банків (5 з яких належать до 10 найбільших в світі) і безліч спеціалізованих кредитних установ. Урядові фінансові установи видають позики в основному в таких галузях, як судноплавство, енергетика, видобуток вугілля і хімічна промисловість.

Розвиток японської економіки в останню чверть ХХ століття характеризується інтенсивною структурною перебудовою. Головні напрями перебудови - це автоматизація виробництва і ресурсозберігання, розвиток нових наукоємких галузей і виробництв, підготовка кваліфікованих кадрів, вдосконалення управлінсько-організаційних структур.У Японії прийнята національна програма створення інформаційного суспільства. Важлива роль в даній програмі відводиться фінансовій системі.

У 1868 році (тобто в процесі реформ Мейдзі, направлених на модернізацію країни) японський уряд, за прикладом США, приступив до формування системи державних банків, що володіли правом грошової емісії. Першим кредитним інститутом такого роду став банк "Перший державний" (пізніше - "Перший промисловий"). Потім, в 1874 році була створена система поштово-ощадних установ (що зіграли в економіці країни дуже важливу роль), з яких в 1880 році "вийшли" ощадні банки. У 1877 році приватним капіталом була створена перша банківська асоціація, в 1879 році в Осака з'явився кліринговий будинок для спрощення міжбанківських розрахунків, а в 1878 році відкрилися дві фондові біржі. Проте в Японії бізнес був в основному зосереджений в замкнутих структурах дзайбацу (фінансово-промислові групи). З цієї причини пряме фінансування (через випуск коштовних паперів) в країні так і не отримало широкого розвитку. Аж до останнім часом в Японії переважало непряме фінансування (через банки).

Фінансовий рік у Японії починається 1 квітня і закінчується 31 березня наступного року. Підготовка проекту бюджету здійснюється Міністерством фінансів і його департаментами. Інші міністерства і відомства готують пропозиції щодо обсягу і структури своїх бюджетів, а також з деяких інших фінансових питань і де пізніше 31 серпня направляють відповідні документи в бюджетний департамент міністерства фінансів. У Японії усього нараховується 14 округів і 47 префектур, які об'єднують 3045 міст, селищ, районів із самостійним бюджетом. Дохідна частина місцевих бюджетів складається з податкових і неподаткових надходжень.

В Японії місцеві податки не домінують умісцевих бюджетах, становлячи менше половини їх дохідної частини. Це відрізняє японську податкову систему від північноамериканської, де місцеві податки перевищують 2/3 бюджету муніципалітетів. Місцеві органи влади Японії мають право регулювання своїх податків, але не встановлення їх.

За рахунок коштів місцевих органів влади в Японії фінансуються розвиток виробничої інфраструктури, заходи, пов'язані з ліквідацією наслідків стихійних лих. Крім того, через місцеві бюджети здійснюються витрати на підготовку робочої сили, виплату різних допомог, пенсій. Значна частина бюджетних коштів витрачається на утримання місцевих органів влади, у тому числі поліції, органів суду і прокуратури. Вивчаючи витрати місцевих органів влади, необхідно відзначити, що їхня питома вага у ВВП значно більше питомої ваги у ВВП витрат центрального уряду. Місцеві бюджети в Японії зводяться без дефіциту. Крім загального балансу року, враховується реальний баланс, що розраховується шляхом виключення з загального балансу залишку фінансових ресурсів попереднього року. З метою перерозподілу фінансових ресурсів для вирівнювання фінансового потенціалу префектур у Японії створена спеціальна установа -- Фонд фінансового вирівнювання. Формується він у складі бюджету центрального уряду. З метою визначення територій, які мають право на одержання коштів з Фонду вирівнювання, розраховуються бюджети так званих стандартних територій.

Висновок

Перші роки нового століття, безумовно, стануть найважливішою віхою в історії Сполучених Штатів Америки: економічний бум, профіцити бюджетів 2000 (236 мільярдів доларів) і 2001 (153 мільярди доларів) років, породжували більш ніж сміливі прогнози державних структур, змінилися майже стамільярдним дефіцитом в році 2002. Масштабність американської фінансової системи, міру її впливу на загальносвітові процеси заставляють всіх визнавати, що питання стійкості світової економіки сьогодні - це питання стійкості фінансової системи США. Сполучені Штати - стержень не лише світової економіки (більше 30 світового ВВП), але і всієї світової фінансової системи. Долар є світовою резервною валютою, а американським громадянам і корпораціям належить 55 відсотків всіх випущених в світі акцій.

Саме по цих причинах в курсовій роботі особлива увага була приділена довгостроковому аспекту економічної, бюджетної політики, країни, що проводиться керівництвом. Аналіз приведених даних з відносно високою мірою вірогідності і дозволяє зробити вивід про те, що дії людей, структур, що знаходяться біля керма американської економіки, виведуть її із стану рецесії.

Що стосується Японії, то у останні десятиліття Японія виступає як одна з провідних економічних держав, будучи другою за величиною національною економічною силою в світі. Населення Японії складає приблизно 2,2% загальносвітовій чисельності, але створює воно 14% ВМП, обчисленого по поточних валютних курсах, і 7,6% - по купівельній спроможності ієни. Її економічний потенціал рівний приблизно половині американського, але значно перевершує китайський. Країна досягла високого рівня технічної досконалості, особливо в окремих напрямах передових технологій. Нинішні позиції Японії в світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другій половині XX століття. У 1938 р. на її частку доводилося всього 3% ВМП. У 50-80-і роки Японія виділялася серед всіх промислово розвинених країн високими темпами приросту виробництва і продуктивності праці, що удвічі перевершують відповідні показники інших країн. Японський ВВП на душу населення збільшився в 19,5 разів.

Cписок використаної літератури

1. Финансы. Учебник / под редакцией В.В. Ковалева. М: Проспект, 2006.

2. Динкевич А.И. Экономическое развитие современной Японии/ Деньги и кредит.- 1998.- №10.- С.62-74.

3. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. СПб: