Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

1. Основи організації фінансів підприємств

1.1 Суть, функції та організація фінансів підприємств

1.2 Фінансові ресурси підприємств

1.3 Основні принципи організації фінансів підприємств

1.4 Фінансова діяльність на підприємстві

2. Організаційно-правові форми господарювання та їх вплив на організацію фінансів

2.1 Державні унітарні підприємства

2.2 Малі приватні підприємства

2.3 Корпоративні підприємства

3. Капітал підприємства (товариства) і джерела його формування

3.1 Показники використання капіталу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В Україні відбуваються глибокі економічні зміни, зумовлені створенням ринкового господарства. Важливу роль у самій структурі ринкових відносин, так і в механізмі його регулювання з боку держави відіграють фінанси підприємств.

Фінансові показники підприємств є індикатором його конкурентоспроможності й ефективності господарювання в ринковій економіці. Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни.

Фінанси підприємств - це економічна категорія, яка відображає сукупність грошових відносин з приводу формування, розподілу та використання доходів суб'єктів господарської діяльності.

Фінансові ресурси підприємств формуються в результаті фінансово-господарської діяльності. Ефективність діяльності підприємства і його фінансові результати залежать від операційної , інвестиційної та фінансової діяльності незалежно від форми власності та організаційно-правової форми господарювання.

1. Основи організації фінансів підприємств

1.1 Суть і функції фінансів підприємств

Згідно із законом» Про підприємства в Україні», підприємство - це суб'єкт господарювання , створений для здійснення підприємницької діяльності на свій страх та ризик, основною метою якого є одержання максимального прибутку та задоволення суспільних потреб членів суспільства.

Як самостійна економічна одиниця підприємство , виходячи зі своїх інтересів - одержання прибутку, і виробничих можливостей , визначає, як і для кого виробляти свою продукцію. У зв'язку з цим підприємство виконує такі функції:

· організаційну;

· відтворювальну;

· соціальну.

Організаційна функція підприємства зводиться до забезпечення виробництва товарів і послуг, їх реалізації.

Відтворювальна функція підприємства - це інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його підрозділів.

Соціальна функція підприємства полягає в задоволенні потреб споживачів у певних сферах.

Підприємства визначають ділову активність національної економіки. Вони є головними товаровиробниками суб'єктами, яка здійснюють розвиток виробництва, визначають його структуру. Від ефективності функціонування підприємства залежать економічний, науковий, технічний рівні розвитку країни, добробут усіх верств населення.

Поведінка фірми на ринку залежить від типу ринку, на якому вона функціонує. Види конкуренції ( чиста, монополістична, олігополістична) визначають тип ринку, а отже і поведінку фірми.

Реальним суб'єктом ринкових відносин незалежно від масштабів діяльності, форм організації, структури власності та сфери діяльності підприємство може бути за таких умов:

1) Підприємство є економічно самостійним товаровиробником. Це дає змогу на свій розсуд використовувати майно, що йому належить, визначати програму дій, обирати постачальників та споживачів, формувати ціни і розпоряджатися доходами, що залишається після сплати податків.

2) Стимулом його діяльності є прибуток в процесі кругообірту капіталу.

3) Підприємство несе економічну відповідальність за результатами господарської діяльності як поточними доходами, так і капіталу.

Подібне середовище означає, що країна живе за ринковими законами.

Такі умови в період перехідної економіки лише створюються. Це складний процес, який охоплює період розвитку трансформаційних процесів в формах власності, структурі та організації виробництва.

Формування ринкової структури економіки приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціонують у розвинутих країнах. Їх можна класифікувати за різними критеріями, найпоширенішими серед яких є форма власності, розмір, сфера діяльності.

Залежно від основних форм власності ( приватна, колективна, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств: одноосібне володіння , партнерство або товариство, корпорація (акціонерне товариство), державне товариство.

Фінанси підприємства - це процес руху коштів у виробництві, при

розподілі прибутків, перерахуванні податкових платежів у дохід бюджету, формуванні різноманітних грошових фондів. Спільним для перелічених вище процесів є те, що всі вони мають грошову форму вираження.

Грошовий характер є головною ознакою фінансової сфери, проте фінанси - це не самі гроші , а грошові відносини, за допомогою яких відбувається розподіл і перерозподіл вартості ВВП, ВНП У результаті формуються грошові доходи і відбувається нагромадження на підприємствах і в державі. Ці доходи використовуються на розширене відтворення і задоволення соціальних та інших потреб суспільства.

У структурі фінансових відносин фінанси підприємства займають визначне місце, тому що обслуговують основну ланку суспільного виробництва, де створюються матеріальні блага До складу фінансів підприємств можна віднести такі групи грошових відносин:

- з іншими суб'єктами господарювання - сплата й одержання штрафів при порушенні договірних зобов'язань , внесення пайових внесків і їхня частка в розподілі прибутку, вкладення коштів у цінні папери, одержання дивідендів, розрахунки зі споживачами, постачальниками, суб'єктами ринкової інфраструктури України і зарубіжжя;

- всередині підприємства ( між робітниками і підрозділами) - пов'язані з формуванням і використанням на підприємстві цільових фондів коштів (статутного фонду) та ін.;

- з вищими управлінськими структурами підприємств;

- із фінансово-кредитною системою держави - з бюджетами різних рівнів, банками, страховими організаціями, інвестиційними фондами та компаніями і фондовим ринком.

Фінанси підприємств виконують дві функції:

- розподільчу ( за допомогою фінансового механізму відбувається формування фондів суб'єкта);

- контрольну ( на підставі фінансової і бухгалтерської інформації можна дізнатися , наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у фонди і як використовуються).

За економічною сутністю фінанси підприємств - це грошові відносини з формування і використання грошових витрат, прибутків і фондів підприємств. Матеріальним носієм фінансових відносин є фінансові ресурси, які перебувають у розпорядженні підприємства і призначені для задоволення його виробничих та соціальних потреб.

У суб'єкта господарювання створюються такі грошові фонди:

- статутний фонд (капітал) - це основне початкове джерело власних коштів(власний і оборотний капітал);

- додатковий капітал, створений за рахунок приросту вартості майна (переоцінка основних фондів, перевищення вартості акцій над номіналом, добродійна або безвідплатна передача коштів суб'єкту);

- резервний (страховий) фонд (капітал) - це фонд суб'єктів, що формується відповідно до законодавства України. Використовується для виплати дивідендів за привілейованими акціями або збитків поточної діяльності ( чи ліквідації) підприємства;

- інвестиційний фонд (або фонд розвитку виробництва) включає амортизаційні відрахування і кошти на розвиток виробництва та ін.;

- фонд споживання - це кошти , спрямовані на соціальні потреби, заохочення , утримання невиробничої сфери, компенсації, одноразові виплати, допомоги та ін.;

- фонд оплати праці - кошти, спрямовані на виплату основної і додаткової заробітної плати, матеріальне заохочення робітників і суб'єкта;

- фонд платежів у бюджет - призначений для резервування коштів, необхідних для виплати податків і обов'язкових платежів у бюджет відповідно до законодавства України;

- валютний фонд - формується на підприємствах, які здійснюють реалізацію продукції на експорт і мають валютний виторг.

Основним джерелом господарської діяльності підприємства є статутний фонд, що становить собою сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником або власниками. Порядок формування статутного фонду або капіталу регулюється законодавством України та установчими документами підприємства.

Статутний фонд державних підприємств відображає суму коштів, виділених державою в момент експлуатації підприємства для здійснення його діяльності

У процесі розвитку ринкових відносин в Україні діють недержавні організаційно-правові форми господарювання, для яких характерні відмінні форми створення статутного капіталу.

Отже, фінанси підприємства - це фінансові відносини, що виникають у процесі формування основного й оборотного капіталів, фондів грошових коштів, їх розподілу і використання . Фінанси підприємств - це складова фінансової системи.

Фінанси підприємств - це грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення , на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Це процес формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів.

1.2 Фінансові ресурси підприємств

Фінансові ресурси підприємства - це грошові прибутки та надходження, які перебувають у розпорядженні підприємства. Вони призначені для виконання фінансових зобов'язань перед усіма суб'єктами господарювання ( бюджетом, банками, страховими та іншими організаціями),з якими підприємство має взаємовідносини. Фінансові ресурси необхідні для виготовлення продукції, розширення , відновлення виробництва, економічного стимулювання робітників та ін., тобто для здійснення необхідного руху коштів у виробничій діяльності підприємства. Джерелами формування фінансових ресурсів є власні кошти підприємства і залучені з різних джерел кошти.

Спочатку формування фінансових ресурсів відбувається в момент заснування підприємства, коли утворюється статутний фонд (капітал). Він показує розмір основних і оборотних коштів, інвестованих у процес виробництва. Надалі фінансові ресурси формуються головним чином за рахунок власних джерел: прибутку та амортизаційних відрахувань Поряд з ними джерелами фінансових ресурсів виступають: виторг від реалізації вибулого майна ; різноманітні цільові надходження ; виторг від вибуття оборотних коштів та ін.

Фінанси підприємств - це система грошових відносин , які відображають формування , розподіл та використання грошових фондів і доходів суб'єктів господарювання і в процесі відтворення

Капітал - це частина фінансових ресурсів, вкладених у виробництво , які приносять прибуток із завершенням виробничого циклу. З метою одержання прибутку підприємство займається підприємницькою діяльністю і в результаті одержує прибуток від реалізації виробленої продукції, виконання робіт , надання послуг, надання майна в тимчасове користування (оренди)

Значні фінансові ресурси можуть бути мобілізовані за знову утворюваними або реконструйованими підприємствами на фондовому ринку шляхом продажу цінних паперів певного підприємства. Позикові кошти -це кредит, позика. Крім того, підприємства можуть одержувати фінансові ресурси в порядку перерозподілу ( виплата страхового відшкодування страховою компанією, асоціацією, концерном, фінансово - промисловими групами і галузевою структурою .

Формування фінансових ресурсів з різних джерел дає можливість підприємству своєчасно інвестувати кошти в нове виробництво , забезпечувати у разі необхідності розширення і технічне переозброєння діючого, фінансувати наукові дослідження , розробки та їх впровадження .

Фінанси забезпечують життєдіяльність підприємницької діяльності.

Фінансове забезпечення відтворювальних витрат може здійснюватися у трьох формах: самофінансування, кредитування і державного фінансування.

Самофінансування ґрунтується на використанні тільки власних коштів, а у разі їх недостатності потрібно або скорочувати свої витрати, або шукати інші джерела, зокрема, операції з цінними паперами.

Кредитування - це одержання позики на умовах терміновості, забезпеченості, платності, повернення та цільового використання..

Державне фінансування проводиться на безповоротній основі за рахунок бюджетних і позабюджетних (інноваційний фонд, фонд промисловості та ін.) коштів. Так, держава цілеспрямовано перерозподіляє фінансові ресурси між виробничою і невиробничою сферами, галузями економіки, територіями, між формами власності.

На практиці всі перелічені форми фінансування витрат можуть застосовуватися одночасно. Головне - домогтися оптимального для певного періоду співвідношення між ними. Досягнення подібного оптимуму можливе лише на основі активної фінансової стратегії, яка має проводитися фінансовими службами держави і підприємства.

Підприємство використовує фінансові ресурси за багатьма напрямами, головні серед яких такі:

1) платежі організаціям фінансово-банківської системи у зв'язку з виконанням зобов'язань ( внесення податків до бюджету, сплата банкам за користування кредитом, погашення позичок, страхові платежі тощо);

2) інвестування власних коштів у капітальні витрати на розширення виробництва, технічне відновлення;

3) інвестування ресурсів у цінні папери інших фірм, придбані на ринку;

4) спрямування ресурсів на утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру;

5) використання ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

Для забезпечення безперебійного фінансування процесу виробництва велике значення мають фонди фінансових ресурсів. В умовах ринку роль цих фондів зростає. Фінансові резерви спроможні забезпечити безупинний кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть у разі виникнення величезних втрат або непередбачених обставин. Фінансові резерви можуть створюватись самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування), управлінськими структурами ( на підставі встановлених нормативних відрахувань, спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування), державою(резервні фонди) . Фінансові резерви спроможні забезпечити безупинний кругообіг коштів у відтворювальному процесі навіть у разі виникнення величезних втрат або непередбачених обставин.

Фінансові резерви можуть створюватися самими підприємствами за рахунок власних фінансових ресурсів (самострахування, управлінськими структурами, спеціалізованими страховими організаціями (методом страхування ), державою, (резервні фонди)

З переходом до ринкових відносин роль фінансових служб у вишукуванні фінансових джерел розвитку підприємства різко зростає. Пошук ефективних напрямків використання фінансових ресурсів, операції з цінними паперами, своєчасне залучення позикових коштів стають основними в управлінні фінансами підприємства, створюючи так званий фінансовий менеджмент.

Фінансовий менеджмент - це така організація управління фінансами з боку фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові ресурси на найбільш вигідних умовах, інвестувати їх з найбільшим ефектом, здійснювати прибуткові операції на фінансовому ринку, купуючи і перепродуючи їх.

Для покриття короткострокової і середньострокової потреби в оборотних коштах доцільно використовувати позики кредитних установ. Здійснюючи значні капітальні вкладення в розширення , технічне переозброєння або реконструкцію виробництва, можна залучити довгостроковий кредит або скористатися випуском цінних паперів. Головне - раціонально використовувати вільні фінансові ресурси, знаходити найбільш ефективні напоями інвестування коштів, які приносять підприємству додатковий прибуток.

При інвестуванні коштів у цінні папери працівники фінансових служб зобов'язані дотримуватися низки таких вимог для того, щоб домогтися найбільшої прибутковості подібних операцій:

1. Купуючи цінні папери інших підприємств, необхідно інвестувати тільки умовні надлишкові фінансові ресурси. Причому на підприємствах завжди має бути готівка на випадок майбутніх платежів; готівка може бути у формі грошового запасу на банківському (депозитному рахунку, або втілена у висококваліфіковані цінні папери (наприклад урядові).

2. Перш ніж купувати цінні папери будь-якого підприємства , потрібно володіти достатньо серйозною інформацією про це підприємство , отримати консультації у фахівців та отримати вичерпну інформацію про це підприємство. Не можна купувати акції фірм, які не публікують звітів про свої доходи.

3. Потрібно інвестувати кошти в цінні папери декількох підприємств , причому краще , якщо вони будуть із різних галузей економіки. Вкладення тільки в один об'єкт може виявитися невдалим , якщо це підприємство зазнає краху або опиниться в складній економічній ситуації.

4. Необхідно регулярно вивчати фінансові звіти підприємств, у цінні папери яких інвестовано кошти. Не можна обмежуватися тільки прибутком , його розподілом, , розміром і рівнем дивідендів. Потрібно вивчати динаміку таких коефіцієнтів, як норма прибутку на акціонерний капітал, рівень рентабельності обороту авансованих коштів, співвідношення власних і позикових коштів та ін. Стан прав на підприємстві варто порівняти із загальною ситуацією у відповідній галузі економіки.

5. Не рекомендується відмовлятися від придбання цінних паперів тільки у зв'язку з невисокими дивідендами (відсотками) . Іноді краще вибрати порівняно невисокі відсотки , якщо підтверджуються стабільність і довгостроковий характер їх одержання. Інвестування коштів вважається доцільним , якщо норма прибутковості від інвестицій перевищує відсоток , який виплачується кредитною системою за користування тимчасово вільними коштами.

Виходячи із структури бізнесу , джерела фінансування коштів поділяють на внутрішні і зовнішні, тобто, власні і залучені.

Внутрішні фонди. Після продажу продукції (робіт, послуг) фірма, підприємство отримує гроші, які вона використовує на покриття витрат. Фонди, що залишаються на підприємстві, утворюються за рахунок прибутку фірми. Власники або акціонери можуть повністю використовувати прибуток підприємства. Як правило, у власника залишається частина прибутку як нерозподілений прибуток, що разом з амортизацією і становить внутрішні фонди.

Зовнішні фонди. Обсяг продажу змінюється протягом року або іншого періоду часу (місяця, тижня, дня і т.ін.). Бувають випадки, коли фірма одержує більше коштів, ніж їй необхідно, але трапляється і навпаки, коли не вистачає коштів на покриття поточних витрат. У цьому випадку фірма може: 1)взяти кредит, позику і т.ін.; 2) продати цінні папери(акції, облігації - для акціонерного товариства) або шукати додатковий капітал серед власників( якщо це товариство або приватна фірма); 3) зменшити витрати фірми. Якщо фірма бере в борг, то вона може скористатися коротко-, середньо- або довготривалими кредитами.

Враховуючи, що грошові кошти підприємств входять у цільові резерви, важливою ознакою фінансових ресурсів вважають право суб'єкта господарювання розпоряджатись ними без будь-яких обмежень. Відомо, що такі грошові кошти для будь-якого суб'єкта господарювання є майном і тому підприємство, залежно від форми власності, може розпоряджатися ним на правах власності, оперативного управління або повного господарського відання

Ця характерна ознака фінансових ресурсів не може бути застосована до коштів, отриманих від міністерств (асоціацій) чи державних цільових фондів на умовах повернення, довготермінових та середньо термінових кредитів.

Таким чином, фінансовими ресурсами підприємства можна вважати сукупність грошових резервів та надходжень цільового призначення, якими воно розпоряджається на правах власності, оперативного управління або повного господарського відання і використовує на статутні потреби.

1.3 Основні принципи організації фінансів підприємств

Організація фінансів підприємств, які відображають процес формування, розподілу і використання фінансових ресурсів, ґрунтується на відповідних принципах організації господарської діяльності суб'єктів господарювання, а саме: фінансової незалежності та відповідальності, комерційного розрахунку, формування фінансових резервів та ін.

Фінансова незалежність підприємств гарантується чинним законодавством України. Держава гарантує всім суб'єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційних форм (підприємство, товариство), однакові права і створює однакові можливості для доступу до фінансових та природних ресурсів; недоторканість майна; забезпечує захист будь-якої форми власності. Підприємства самостійно вирішують, яку виробляти продукцію і кому її реалізовувати, як розподіляти чистий дохід(виручку від продажу продукції, як розподіляти і використовувати фінансовий результат. Безумовно, прийняття таких рішень підприємства узгоджують із чинним законодавством.

Відповідальність за результати діяльності. Цей принцип реалізується у випадках неплатоспроможності підприємств, виникнення збитків, порушення ними чинного законодавства України та зарубіжних країн(податкового, антимонопольного, антидемпінгового та ін.).

Підприємства несуть повну реальну відповідальність за своєчасність і повноту виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державними інституціями, кредитними та іншими підприємствами й організаціями. Вони зобов'язані покривати збитки і втрати за рахунок власних фінансових ресурсів та резервів. Неможливість виконувати свої зобов'язання перед державою і кредиторами у разі збитковості й неплатоспроможності створює безпосередню загрозу будь-якому підприємству стати банкрутом.

Комерційний розрахунок як метод господарювання передбачає постійне порівняння витрат і результати діяльності підприємства. Його метою є отримання прибутку за оптимальних витрат капіталу при мінімальних ризиках.

Комерційний розрахунок відповідає основним принципам саморозвитку підприємств - самоокупності та самофінансуванню:

- самоокупність створює умови для забезпечення підприємства необхідними матеріальними, трудовими та грошовими ресурсами і передбачає рентабельну діяльність;

- самофінансування передбачає забезпечення за рахунок власних ресурсів не тільки покриття поточних витрат, а й витрат капітального характеру, фінансування соціально-економічного розвитку підприємства та витрат майбутніх періодів.

Формування фінансових резервів. Фінансові резерви, які створюються на підприємствах, в асоціаціях та міністерствах за рахунок прибутків, необхідні для забезпечення стабільності кругообігу грошових коштів і всього процесу розширеного відтворення. Наявність централізованих, які формуються за рахунок чистого прибутку в міністерствах і, фінансових резервів і децентралізованих, які формуються за рахунок чистого прибутку, фінансових резервів дозволяє маневрувати фінансовими ресурсами, ліквідувати тимчасові фінансові труднощі, які виникають у процесі ведення господарської діяльності, проводити єдину технічну і технологічну політику певної групи підприємств.

Формування і використання грошових фондів та фінансових ресурсів зачіпає не лише інтереси підприємств(товариств), їх працівників, акціонерів, а й інтереси держави і тому потребує належного фінансового контролю за господарсько-фінансовою діяльністю суб'єктів господарювання. Контроль здійснюється через аналіз фінансових показників діяльності підприємства і засобів впливу відповідного змісту.

Кошти підприємств розподіляються на власні і запозичені.

Поєднання власних та запозичених коштів дозволяє раціональніше використовувати і зберігати власний обіговий капітал, своєчасно реалізовувати інвестиційні проекти.

На організацію фінансів мають вплив організаційно-правові форми суб'єктів господарювання. Перш за все, це проявляється в процесах формування капіталу (статутного капіталу), організації взаємовідносин з бюджетом і державними цільовими фондами, проведенням дивідендної політики (акціонерні товариства).

Галузеві особливості теж мають вплив на організацію фінансів. Наприклад, сезонність виробництва передбачає відповідний склад і структуру обігового капіталу, особливості у розподілі та використанні прибутків (формування резервів), а рівень технічного забезпечення підприємства вимагає проведення відповідної амортизаційної політики.

1.4 Фінансова діяльність на підприємстві

Ефективність роботи підприємства багато в чому залежить від правильної організації фінансів. Основні принципи фінансової роботи на підприємстві такі:

1) фінансова незалежність - ситуація, коли підприємство має право самостійно визначати предмет своєї діяльності та всі напрями використання й розподілу коштів;

2) самооплатність - це повна , реальна самооплатність витрат на виробництво і реалізацію продукцію (робіт, послуг), а також витрат на розвиток, розширення або відновлення виробництва за рахунок власних або залучених коштів;

3) реальна економічна відповідальність - це відповідальність за своїми зобов'язаннями перед усіма суб'єктами за ведення виробничо-господарської діяльності та її фінансові результати.

Держава не має права втручатися у справи підприємства, і навпаки, підприємство не має права втручатися у справи держави.

4) зацікавленість підприємства в результатах своєї діяльності (одержання максимального прибутку);

5) формування системи фінансових фондів і резервів.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. Це означає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами ( за допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної протекціоністської політики).

Фінансова діяльність підприємств реалізується шляхом використання відповідних форм і методів фінансового забезпечення функціонування підприємств для досягнення основної мети - отримання доходів.

Основними завданнями фінансової діяльності є:

- забезпечення фінансовими ресурсами виробничо-господарської та інших видів діяльності підприємств;

- мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, що забезпечує виконання зобов'язань перед бюджетом, державними цільовими фондами та іншими суб'єктами господарювання;

- контроль за ефективним розподілом і використанням фінансових ресурсів.

Фінансову роботу на підприємстві організовують за такими напрямками:

Фінансове прогнозування і поточне планування ;

Поточна й оперативна фінансово-економічна робота;

Аналіз та контроль за виробничо-господарською та фінансовою діяльністю.

Фінансове прогнозування та поточне планування забезпечує визначення загальної потреби у фінансових ресурсах для проведення виробничо-господарської діяльності. Метою складання фінансового плану є встановлення розміру власних фінансових ресурсів на основні прогнозування доходів, прибутку, амортизаційних відрахувань, власних обігових коштів, платежів до бюджету.

Поточна та оперативна робота спрямовується на реалізацію фінансового забезпечення потреб підприємства, пов'язаних з його основною діяльністю і підтримання на належному рівні його платоспроможності.

Аналітична робота на підприємстві пов'язана з встановленням його реального фінансового стану, необхідного для організації фінансового планування та прогнозування.

Основне завдання фінансової служби підприємств - це зміцнення фінансів суб'єкта, особливо на основі оптимізації використання коштів і ліквідації їх дефіциту.

Важливе місце в роботі фінансової служби займає внутрігосподарський фінансовий контроль. Його об'єктом є виробнича, господарська і фінансова діяльність самого підприємства, а також його структурних підрозділів( цеху, ділянки, філії). Головне в контролі - виявити внутрішньовиробничі резерви зростання фінансових ресурсів і сприяти їхній раціональній витраті.

За методами проведення (за сукупністю прийомів іетодів його здійснення) фінансовий контроль поділяють на : перевірку, обстеження, аналіз і ревізію. За результатами проведеного контролю складається акт, де перелічуються виявлені порушення і які основою для розробки заходів щодо усунення виявлених недоліків. Перевірка проводиться з окремих питань фінансової діяльності.

Обстеження охоплює більш широке коло питань і використовується необхідне опитування або анкетування .

Аналіз проводиться систематично і спрямований на виявлення чинників підвищення ефективного використання ресурсів підприємства.

Ревізія поділяється на документальну (перевірка істинності документів і записів) і фактичну (наявність коштів і матеріальних цінностей). Відповідно до законодавства України незалежними контролюючими аудиторськими фірмами проводяться аудиторські перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств.

Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається в результаті всіх фінансових категорій :

- Виторгу;

- Прибутку;

- Амортизації;

- Оборотних коштів;

- Кредиту;

- Бюджету;

- Податків

Важливе значення мають також нормативи, стимули, пільги, санкції та інші фінансові важелі. Найважливішими напрямами удосконалення фінансової роботи на підприємстві є такі:

- Найважливішими напрямами удосконалення фінансової роботи на підприємстві є такі:

- проведення фінансового аналізу і відповідно удосконалювання методик та визначення їхньої ефективності;

- оптимізація розмірів обігових коштів підприємства і його фінансового стану і сталості ;

- мінімізація витрат на виробництво продукції , робіт, послуг;

- удосконалювання методів розподілу і використання прибутку підприємства, вибір найбільш ефективних напрямків здійснення дивідендної політики;

- підвищення ефективності використання власних і особливо позикових коштів підприємства;

- оптимізація структури майна підприємства і джерел його формування;

- використання лізингових відносин і ефективного використання фінансових ресурсів;

- формування інвестиційної стратегії і політики підприємства;

- розробка, формування і реалізація фінансової стратегії підприємств.

Ефективність управління фінансами підприємства визначається спроможністю :

- залучати додаткові фінансові ресурси на найвигідніших умовах

- інвестувати їх з найбільшим ефектом;

- проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.

Управління фінансами з урахуванням його основних напрямків дозволить забезпечити ефективність їх залучення та використання .

2.Організаційно-правові форми господарювання та її вплив на організацію фінансів

2.1 Державні унітарні підприємства

фінанси ресурс господарювання

Кожне підприємство як суб'єкт господарювання бере участь у господарському обігу, створюється у певній організаційно-правовій формі та діє в рамках норм чинного законодавства , що регулюють його ділові взаємини з контрагентами і державою. Організаційно-правова форма підприємства визначає майнову і фінансову відповідальність та правомочність його засновників, структуру управління та способи формування капіталу.

Підприємство - це самостійний статутний суб'єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних і фізичних осіб.

Залежно від використовуваної організаційно-правової форми підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.

Унітарними є державні , республіканські (Автономна Республіка Крим), комунальні підприємства, малі приватні підприємства, підприємства, які належать господарським товариствам і господарським об'єднанням, підприємства політичних партій, громадських, релігійних організацій.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для ньог8о майно, не поділене на частки(паї), затверджує статут, розподіляє доходи, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму.

1) Державні унітарні підприємства діють на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частини , створюються у розпорядчому порядку компетентним органом державної виконавчої влади і входять до сфери його управління. Майно державних унітарних підприємств перебуває у загальнодержавній , республіканській (Автономної Республіки Крим ) або комунальній власності і закріплюється за такими підприємствами на праві повного господарського відання чи оперативного управління.

2) Державні унітарні підприємства не несуть відповідальності за зобов'язаннями власника і органу виконавчої влади, до сфери управління якого вони входять.

3) Органом управління державних унітарних підприємств є керівники, які призначаються органом, до сфери управління якого входять підприємства і підзвітні цьому органові.

4) Державні унітарні підприємства діють у формах державного комерційного підприємства чи казенного підприємства на засадах комерційного розрахунку.

5) Фірмові найменування державних унітарних підприємств повинні містити вказівку на власника його майна.

2.2 Малі приватні підприємства

Малі підприємства засновують на буд-якій формі власності.

Вони здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Малі підприємства визначають темпи економічного розвитку, структуру та якісну характеристику створеного суспільного продукту. Вони є провідним сектором економіки, основою дрібнотоварного виробництва; характеризуються високою мобільністю;, формують основу середнього класу та стримують монополізм. Малі підприємства забезпечують структурну перебудову економіки, швидку окупність витрат, свободу ринкового вибору, додаткові робочі місця та реалізацію інновацій.

Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють послабленню монополізму. Так, у промислово розвинутих державах ці підприємства створюють понад 40 % валового внутрішнього продукту. Особливо важливе значення цих підприємств в розвитку сфери послуг і торгівлі.

Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більше зайнятість населення на нових робочих місцях , ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'язану з безробіттям. У період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють розвиткові економіки, структурні перебудові економіки, формуванню нового прошарку підприємств-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень.. Це є гарантією незворотності руху української економіки до ринку.

Триває процес розвитку фермерських підприємств. У їхньому користуванні знаходиться понад 2 млн. га. сільськогосподарських угідь. Для того, щоб малі підприємства стали невід'ємним елементом економіки України з тими позитивними функціями, які вони виконують у розвинутих країнах, треба стимулювати їхній розвиток.

Майно малого приватного підприємства становлять основні та позикові кошти, а також інші цінності , вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.

Майно підприємства , що є у приватній власності і закріплене за підприємством, належить йому на праві власності , оскільки формується з майна громадянина, (сім'ї)

Приватні підприємства щодо яких законодавство не встановлює вимог мінімального розміру статутного фонду, можуть випускати тільки облігації та векселі , обсяг емісії яких законодавчо не обмежений .

Мале приватне підприємство несе повну необмежену відповідальність за дотримання господарських та кредитних договорів і розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх обов'язків щодо розрахунків, може бути у судовому порядку оголошене неплатоспроможним.

Основним недоліком малих підприємств є відсутність необхідних коштів для застосування науково-технічних досягнень.

2.3 Корпоративні підприємства

Корпоративне підприємство створюється двома або більше засновниками на підставі їх спільного рішення (угоди) і діє на основі об'єднання майна та трудової діяльності засновників, їх спільного управління справами, в тому силі через створені ними органи , участі у розподілі доходів і ризиків підприємства на засадах членства.

Корпоративними є підприємства , створені у формі господарських товариств : повного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю , товариства з додатковою відповідальністю , командитного товариства, акціонерного товариства.

Господарські товариства - це підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами України та зарубіжних держав шляхом об'єднання їх майна та проведення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Товариства створюють засновники (власники майна):

1) Фізичні та юридичні особи створюють повні товариства, командитні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Майно(статутний капітал) у вигляді основних засобів (матеріальних активів), нематеріальних активів, довготермінових фінансових вкладень та обігових активів , а також інших цінностей , які вносяться засновниками відповідно до законів України, до статуту належить товариствам як юридичним особам.

Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах свого внеску і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного товариства використовують невеликі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторських, медичних).

У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відповідальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при створенні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, що займаються здійсненням будівельних проектів, розробкою переробних ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капіталомістких сферах.

Змішане (командитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени ), а частину - за принципом обмеженої відповідальності. Майнова відповідальність останніх поширюється лише на внесок, зроблений учасником у капітал товариства. Право голосу у такому товаристві мають дійсні члени цього товариства.

Товариство з додатковою відповідальністю - учасники такого товариства відповідають за його зобов'язаннями своїми внесками до статутного фонду , а при недостатності цих сум додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внесків кожного учасника.

Відповідно до чинного законодавства України, підприємства можуть об'єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни і промислово-фінансові групи.

2) Фізичні та юридичні особи створюють акціонерні товариства.

Корпорація (акціонерне товариство)- провідна форма сучасного підприємства в країнах ринкової економіки. Незважаючи, що кількість їх невелика, у створенні валового внутрішнього продукту їм належить провідна роль.

Корпорація є юридичною особою, що утворюється об'єднанням на пайових (часткових) засадах своїх членів (акціонерів) і належить до товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки кожен акціонер відповідає за свої зобов'язання лише власним капіталом. Отже, майновий ризик акціонерів обмежується тією сумою, яку вони заплатили за придбані акції.

Особливість акціонерних товариств полягає в тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від товариств. Засновниками корпорацій можуть бути юридичні та фізичні особи, які купують або розподіляють акції між собою. Особа, яка акумулює більшу кількість акцій, має право голосу на загальних зборах, що є вищим органом управління акціонерних товариств, обирає керівні та контролюючі органи(раду директорів, правління, ревізійну комісію).

На практиці рішення приймає невелика група акціонерів, яка володіє контрольним пакетом акцій.

Синонімом сучасної корпорації є холдингові компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки підприємств. Холдинг по відношенню до останніх виступає материнською компанією, а компанії, якими володіє холдинг, є по відношенню до нього дочірніми. Одночасно холдинг може бути дочірньою компанією по відношенню до компанії , що володіє контрольним пакетом акцій холдингу. Таким механізм називають системою участі.

Залежно від специфіки утворюваних корпоративних структур холдингові компанії виконують різні функції. Це може бути виробнича, інвестиційна, комерційна, збутова, зовнішньоекономічна діяльність. Як показує світовий досвід , холдингові компанії можуть підключати середні та навіть малі підприємства для обслуговування технологічних цілей фінансово-промислових груп.

У країнах з ринковою економікою помітне місце в економічному житті посідають фінансово-промислові групи. Вони здійснюють контроль за виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з найбільшими світовим компаніям. Недолік їх полягає у створенні монополії, що потребує застосування методів антимонопольного регулювання.

Державні підприємства

Характерною рисою цих підприємств є те, що вони засновані на державній власності, яка має два рівні: загальнодержавний та комунальний . Відповідно функціонують і два види підприємств.

Майном і виробничо-комерційною діяльністю загальнодержавних підприємств розпоряджається вищий орган державної влади.

Комунальні підприємства є власністю адміністративно-територіальних одиниць влади (сільська рада, районна рада, обласна рада …), які використовують їхній потенціал у своїх власних інтересах.

Об'єктами державної власності можуть бути різноманітні засоби виробництва. Це залежить від конкретних історичних , кон'юнктурних, геополітичних та інших умов кожної держави.

Проте, як правило, у державному секторі знаходяться підприємства, що виробляють продукцію, доступну для населення або капіталомістку, яка не може бути прибутковою, проте конче потрібна для технічного та технологічного зміцнення виробничого і наукового потенціалу країни. Саме тому практично в усіх промислово розвинутих країнах державні підприємства здебільшого є низько ефективними, спостерігається тенденція до їх скорочення.

З метою глибокого реформування державного сектору України здійснюється структурне розмежування на дві підгрупи. До першої відносяться підприємства, яким надано статус казенних. Вони не підлягають акціонуванню і перебувають в державному управлінні. До них відносяться:

підприємства оборонної промисловості;

потребують високої мобілізаційної готовності;

екологічно небезпечні ;

ті, що здійснюють державну монополію в окремих галузях економіки (повітряний, залізничний, морський транспорт,порти,трубопроводи, пошта, зв'язок, комунікації, енергетика, алкогольні і тютюнові вироби)

Власністю казенних підприємств розпоряджаються міністерства і відомства України.

Друга група підприємств корпоратизується на таких засадах, що не менше , ніж 51% акцій належить державі. Так звані державні акціонерні товариства.

Третя група підприємств із часткою в статутному капіталі меншою 50%. Управління здійснюється за участю представників державних органів у наглядових радах. Підприємства з часткою державної власності у статутних фондах працюють на принципах повного комерційного розрахунку. Таке реформування державного сектору дає можливість підвищити ефективність управління народним господарством і створювати ринкове середовище.

3. Капітал підприємства (товариства) і джерела його формування

Капітал підприємства ( товариства) - це вкладення в активи , які перебувають у розпорядженні підприємства( товариства ) і достатні для виконання господарської та фінансової діяльності з метою отримання прибутків.

На момент утворення підприємства (товариства) формується статутний капітал за рахунок вкладень у підприємство , які можуть складатися з вартості матеріальних цінностей , об'єктів права, фінансових активів та грошових коштів, які належали фізичним і юридичним особам, або грошових коштів, отриманих акціонерними товариствами від продажу акцій акціонерам. Вартістю отриманих активів підприємство володіє на правах власності або повного господарського відання.

На цьому етапі підприємство ще не має зовнішньої заборгованості . Тому його статутний капітал визнається відповідно до чинного законодавства власним капіталом, який дорівнює вартості активів. Тобто власний капітал рівняється активам підприємства.

При утворенні товариства відкритого типу його власний статутний (акціонерний) капітал формується за рахунок вкладень у підприємство, які можуть складатися не тільки з грошових коштів, отриманих акціонерними товариствами від продажу акцій акціонерам(фізичним і юридичним особам), а й з вартості матеріальних цінностей , об'єктів права та фінансових активів, які належать фізичним і юридичним особам - засновникам товариства .

Акція - це цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує частку в статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві і право в управлінні ним, дає право його власникові на отримання частини чистого прибутку у вигляді дивідендів і на участь у розподілі майна товариства при його ліквідації. Власник акції може повернути вкладені кошти, якщо їх викуп не передбачений статутом акціонерного товариства через продаж своїх акцій на вторинному (біржовому, позабіржовому).

Акції, які випускаються акціонерними товариствами поділяються::

1) за формами випуску:

- акції випущені в документальній формі, оформлені сертифікатом акцій , що відповідає вимогам Державної комісії цінних паперів і фондового ринку;

- акції випущені у без документальній формі (загальний обсяг зареєстрованого випуску акцій оформлений глобальним сертифікатом, що передається на зберігання обраному товариством депозитарію.

2) за типами:

іменні акції - цінні папери із зазначенням власника, якому належать права, засвідчені у них;

- акції на пред'явника - цінні папери без зазначення власника. Всі права, засвідчені в цінному папері належать його пред'явнику .

3) за категоріями:

- прості акції - пайові цінні папери, які дають їх власнику право на участь в управлінні товариством, розподілі чистого прибутку після виплати дивідендів за привілейованими акціями;

- розподілі майна при ліквідації товариства.

Якщо товариство випускає лише одну категорію акцій (проті акції ), то вони дають їх власникам право голосу і забезпечують фіксацію прав власників на управління справами товариства;

- привілейовані акції - пайові цінні папери, що дають їх власнику переважне право на отримання дивідендів. Пріоритетне право на участь у розподілі майна товариства в разі його ліквідації.

Власники таких акцій не мають права брати участь в управлінні товариством, якщо інше не передбачене його статутом.

Чинним українським законодавством введено такі обмеження до встановлення типу і категорій акцій та розміру емісії акцій: у процесі роздержавлення підприємств шляхом їх перетворення у відкриті акціонерні товариства належить випускати лише прості іменні акції; привілейовані акції рекомендовано випускати лише на суму , яка не перевищує 10 відсотків статутного капіталу у акціонерного товариства . Сума номінальних вартостей випущених акцій, які визначають розмір статутного капіталу акціонерного товариства, не може бути меншою 1250 мінімальних заробітних плат.

В Україні акціонерні товариства випускають лише акції із встановленою номінальною вартістю. Номінальна вартість акції встановлюється установчими документами товариства.

Акціонерне товариство самостійно приймає рішення щодо зміни номінальної вартості та кількості випущених ним акцій без зміни розміру статутного капіталу шляхом роздрібнення або консолідації випущених ним акцій .

Оплату акцій товариства можна здійснювати у будь-якій формі:

- Грошовими коштами, у тому числі іноземною валютою;

- цінними паперами (акції, облігації);

- матеріальними цінностями(нерухомість, обладнання, інструмент, матеріали);

- майновими правами (нематеріальні активи).

Форма оплати акцій визначається статутом акціонерного товариства.

Залежно від джерел формування власний капітал можна поділити на вкладений і накопичений.

Вкладений капітал - це капітал , який внесений засновниками (власниками) підприємства(товариства):

- статутний капітал;

- пайовий капітал;

- додатково оплачений капітал.

Сума вкладеного капіталу може збільшуватися внаслідок конвертування боргових зобов'язань підприємства (товариства), наприклад, облігацій в акції або частки (паї).

Накопичений капітал - це капітал отриманий в процесі господарської та фінансової діяльності підприємства, а сааме:

- капітал від дооцінки - додатковий капітал, сформований внаслідок

- дооцінки активів;

- дарчий капітал - додатковий капітал у вигляді безоплатно отриманих підприємством активів від інших осіб (фізичних і юридичних);

- нерозподілений прибуток - частина чистого прибутку, яка нерозподілена між власниками підприємства;

- амортизаційна відрахування.

1) Власний капітал поділяють за ступенем фіксації та за критерієм персоніфікації. За ступенем фіксації:

- зареєстрований капітал - умовно постійний капітал, сума якого визначається в установчих документах ( статутний капітал, пайовий капітал).

- незареєстрований капітал - умовно змінний капітал, який містить додатковий капітал і нерозподілений прибуток

2) Поділ капіталу за критерієм персоніфікації:

- персоніфікований (зареєстрований) капітал - капітал з визначеними частками та їх власниками;

- не персоніфікований (незареєстрований) капітал - капітал, визначений лише у загальній вартості окремих його елементів, належний усім співвласникам підприємства.

У подальшому , в процесі проведення господарської та фінансової діяльності , капітал підприємства(товариства) формується за рахунок власних фінансових ресурсів( внутрішніх джерел), прирівняних до власних і позичених ресурсів (зовнішніх джерел).

Розглядаючи склад капіталу акціонерного товариства і джерела його формування , варто звернути увагу на зміни розміру його статутного фонду. За певних умов , пов'язаних з господарською та фінансовою діяльністю, товариство вдається як до зменшення , так і до збільшення статутного капіталу.

Зменшення статутного капіталу здійснюється шляхом вилучення кількості акцій , шляхом їх викупу у власників(акціонерів). Метою вилучення кількості акцій є їх анулювання або зменшення номінальної вартості.

Формування вкладеного капіталу безпосередньо пов'язане з проведенням капітальних витрат (капітальними активами) і поточних витрат (обіговим капіталом). Тобто капітал підприємства виступає у двох формах: основного і обігового.

До основного капіталу відносять:

- витрати на придбання і створення основних засобів;

- вкладення у незавершене будівництво;

- витрати на створення і придбання нематеріальних активів;

- зовнішні довготермінові фінансові вкладення.

Кошти авансовані в обіговий капітал, перебувають у кількох формах:

- одна частина коштів є у виробничих запасах(сировині, матеріалах, комплектуючих виробах, незавершеному виробництві, готовій продукції на складі, запасних частинах для ремонту обладнання , малоцінних і швидкозношуваних предметах, тарі , витратах майбутніх періодів);