Витрати та ризики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Контролінг - дисципліна, яка базується на основі багатьох навчальних дисциплін: маркетингу, менеджменту, технічного нормування, планування, обліку і аудиту, економічного аналізу господарської діяльності та контролю. Це система, яка орієнтована на майбутній розвиток підприємства і відіграє важливу роль в забезпеченні підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Контролінг - система, орієнтована на забезпечення ефективного функціонування підприємства, здійснення цілей національної економіки.

Служба контролінгу - мозковий центр підприємства. Її обов'язок проведення спостереження та вивчення поведінки внутрішнього економічного механізму конкретного підприємства і розробки шляхів для досягнення мети, яку воно ставить перед собою.

Служба контролінгу повинна забезпечити взаємозв'язок функції контролінгу практично з усіма функціями управління, взяти під контроль витрати підприємства як основний об'єкт економічного аналізу в системі підприємництва:

Ш організувати і забезпечити функціонування на підприємстві центрів витрат, прибутку, виручки та інвестицій;

Ш впровадити системи стандарт - кост і директ - костінг;

Ш постійно проводити аналіз витрат на виробництво продукції і на основі результатів контролінгу розробляти заходи і готувати управлінські рішення, спрямовані на покращення підприємницької діяльності.

Для забезпечення виконання ролі контролінгу в системі підприємництва необхідно створити особливу інформаційну систему, яка би сигналізувала керівництву про постійні ризики і шанси, які можуть насуватися на підприємство як зовнішнього, так і внутрішнього середовища (СРПР - система раннього попередження та регулювання).

Контролінг повинен реагувати на слабкі сигнали, тобто отримувати завчасну інформацію, оперативно втручатися у процеси, які загрожують підприємству, виявляти та послаблювати вплив несприятливих тенденцій.

Вивчення і впровадження системи контролінгу на підприємстві буде мати важливий позитивний вплив на впровадження і вдосконалення системи стратегічного управління на підприємстві.

1. Класифікація та поведінка витрат

Одне з найважливіших завдань контролінгу -- управління прибутком підприємства, тому в ракурсі уваги контролінгу знаходяться затрати: їх види, місця виникнення і принципи управління ними. Отже найважливішими об'єктами контролінгу є "затрати" і "центри відповідальності".

Приймаючи рішення, керівник повинен уявляти собі всі його наслідки. Щоб прийняти правильне рішення, керівнику важливо знати, які затрати і вигоди воно за собою потягне.

CVP - аналіз служить пошуку оптимальних, найбільш вигідних підприємству витрат. Він вимагає розподілу витрат на перемінні й постійні, прямі і непрямі, релевантні і не релевантні.

Змінні витрати змінюються в цілому прямо пропорційно об'єму виробництва продукції. Це можуть бути витрати на сировину й матеріали для основного виробництва, заробітна плата основних виробничих робітників, витрати на збут продукції й ін. Підприємству вигідно мати менше перемінних витрат на одиницю продукції, оскільки так воно забезпечує собі, відповідно, й більше прибутку. Зі зміною об'єму виробництва загальні перемінні витрати зменшуються (збільшуються), у той же час на одиницю продукції вони залишаються незмінні.

Змінні витрати поділяють на: пропорційні, прогресуючі, дигресивні, регресивні, стрибкоподібні, реманентні і гнучкі.

Пропорційні витрати знаходяться у прямій пропорційності від обсягу виробництва. Найбільш характерними прикладами пропорційних затрат можуть бути основна заробітна плата, вартість комплектуючих виробів і, в більшості випадків, витрачання сировини і основних матеріалів.

Прогресуючі витрати ростуть швидше, ніж обсяг виробництва (оплата праці при відрядно-прогресивній системі, а інколи це втрати від браку, який виникає через прагнення будь-що збільшити випуск продукції, навіть погіршуючи якість).

Дигресивні витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. Прикладом їх є витрати на технологічну енергію і паливо, на поточний ремонт виробничого устаткування.

Регресивні витрати знижуються при зростанні обсягу виробництва, наприклад, постійні витрати на одиницю продукції. Чим більше випущено продукції, тим менші витрати на одиницю продукції.

Стрибкоподібні витрати характерні для випадків, коли в сторону підвищення чи зниження переглядаються відпускні ціни на сировину і матеріали, комплектуючі вироби.

Реманентні витрати називаються так тому, що, швидко зростаючи при збільшенні обсягу виробництва, вони набагато повільніше знижуються при його скороченні.

Гнучкі витрати "поводяться" по-різному при різних обсягах виробництва, в окремих випадках виступаючи в якості пропорційних, прогресуючих чи ж дигресивних.

Постійні витрати необхідно розглядати в короткостроковому періоді, так називаному релевантному діапазоні. У цьому випадку вони в цілому не змінюються. До постійних витрат можна віднести орендну плату, амортизаційні відрахування, заробітну плату керівників і ін. Зміна об'єму виробництва не робить ніякого впливу на розмір цих витрат. Однак у перерахунку на одиницю продукції ці витрати змінюються обернено пропорційно.

Прямі витрати - це витрати підприємства, пов'язані безпосередньо з процесом виробництва чи реалізацією товарів (послуг). Ці витрати можуть бути легко віднесені до конкретного виду продукції. Наприклад, сировина, матеріали, зарплата основних робітників, амортизація конкретних верстатів і інші.

Непрямі витрати не зв'язані безпосередньо з виробничим процесом, їх не можна легко співвідносити з певною продукцією. До таких витрат можна віднести зарплату керівників, торгових агентів, теплоенергію, електроенергію для допоміжного виробництва.

Релевантні витрати - це витрати, що залежать від прийняття управлінських рішень.

Нерелевантні витрати не залежать від прийняття управлінських рішень. Наприклад, у менеджера підприємства є вибір: робити потрібну деталь до механізму чи купити її. Постійні витрати на виробництво деталі складають 35 грн., а купити її можна за 45 грн. Виходить, у даному випадку ціна постачальника - це релевантні витрати, а постійні витрати на виробництво - не релевантні витрати.

Проблема, зв'язана з аналізом постійних витрат на виробництві, полягає в тому, що необхідно розподілити їхню загальну величину на всю номенклатуру продукції. Існує кілька способів такого розподілу. Наприклад, сума постійних витрат щодо фонду часу дає ставку витрат на 1 годину. Якщо для виробництва товару необхідно 1/2 години, а ставка 6 грн. за годину, то величина постійних витрат на виробництво даного виробу дорівнює 3 грн.

Змішані витрати включають елементи постійних і перемінних витрат. Наприклад, витрати на оплату електроенергії, що використовують як для технологічних цілей, так і для освітлення приміщень. При аналізі необхідно розділяти змішані витрати на постійні й перемінні.

Суми постійних і перемінних витрат являють собою загальні витрати на весь об'єм продукції.

Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їх сума залежить від тривалості періоду і кількості виготовленої продукції.

Загальні витрати на виробництво продукції, робіт чи послуг можна представити і формулою:

де 3 - загальні витрати на виробництво продукції;

В_пост. - постійні витрати;

ПВВ - питома вага перемінних витрат;

К - кількість продукції.

Ігнорування особливостей поведінки витрат може негативно вплинути на бізнес.

2. Оцінка ризиків

витрата прибуток виручка інвестиція

Об'єктивно економічна діяльність та підприємництво неможливі без ризику, котрим вони обтяжені. Навіть абсолютна бездіяльність в економіці та бізнесі підпадає під ризик невикористаних можливостей, «закопаних талантів».

Ризик -- характерний феномен ринкової економіки, що потребує ретельного аналізу його впливу на об'єкти (процеси) оцінювання й управління з урахуванням множини внутрішніх і зовнішніх чинників, надсистеми, а також обов'язкового урахування ставлення до ризику суб'єктів господарювання (суб'єктів ризику).

Для кількісного аналізу ризику використовують низку методів. Серед них, як показують дослідження, інваріантними стосовно широкого спектра економічних проблем є такі:

аналіз чутливості (вразливості);

аналіз сценаріїв;

аналіз методом Монте - Карло;

метод аналогій;

аналіз ризику можливих збитків тощо.

Аналіз чутливості (вразливості)

Аналіз ризику -- це методологія, за допомогою якої невизначеність, що притаманна, зокрема, найважливішим показникам, які характеризують основні техніко - економічні параметри (наприклад, норму доходу, чисту приведену вартість (ЧПВ (NPV)) об'єкта (проекта), що аналізується) і розглядаються в контексті майбутнього, піддається аналізу власне для того, щоб оцінити вплив ризику на відповідні результати.

Аналіз чутливості (вразливості) є одним з найпростіших і широковідомих методів урахування чинників невизначеності, характерних для оцінювання проектів у бізнесі. Цей метод описаний у багатьох працях. Як правило, він передує власне аналізу ризиків, бо за його допомогою з'ясовують, які з чинників (параметрів, що оцінюються) стосовно проекту можна віднести до найбільш «ризикованих», тобто таких, що спричиняють значнішу частку ризиків.

Проведення аналізу чутливості - це досить проста операція, яка легко піддається амортизації, що зводиться до таких кроків:

1 крок. Визначення ключових змінних, які справляють вплив на значення NPV(чисту теперішню вартість).

2 крок. Встановлення аналітичної залежності NPV від ключових змінних.

3 крок. Розрахунок базової ситуації - встановлення очікуваного значення NPV при очікуваних значеннях ключових змінних.

4 крок. Зміна однієї з вхідних змінних на потрібну аналітикові величину (в %). При цьому всі інші вхідні змінні мають фіксоване значення.

5 крок. Розрахунок нового значення NPV та його зміни в процентах.

6 крок. Розрахунок критичних значень змінних проекту та визначення найбільш чутливих із них.

7 крок. Аналіз одержаних результатів і формування чутливості NPV до зміни різних вхідних параметрів.

Критичні значення показника - це значення при якому теперішня вартість дорівнює нулю (NPV=0).

Аналіз сценаріїв

Аналіз сценаріїв - це техніка аналізу інвестиційного ризику, що дає змогу врахувати, як чутливість NPV до зміни вхідних змінних, так і інтервал, в якому перебувають їх імовірні значення.

Для проведення сценарного аналізу аналітик має одержати інформацію про кількісні характеристики “ поганої ” множини станів (низький рівень продажів, низькі ціни збуту) та “ хороші ” множини станів.

Для цих значень змінних розраховуються NPV, а відтак порівнюється з очікуваним базовим значенням NPV. Тобто, проводиться розрахунок NPV за песимістичним, оптимістичним та базовим сценаріями.

Результати сценарного аналізу можуть бути використані для визначення математичного очікування NPV, середньоквадратичного відхилення, варіації. Для цього необхідна експертна оцінка ймовірності реалізації кожного сценарію. Щоб одержати інформацію про ризикованість проекту, слід порівняти коефіцієнт варіації NPV даного проекту з коефіцієнтом варіації “ середнього ” проекту фірми.

Сценарний аналіз є досить досконалим інструментом для оцінки власного ризику інвестиційного проекту, але й цей метод не позбавлений недоліків. Його обмеженість полягає в тому, що розглядається лише кілька дискретних значень результатів проекту, тим часом як у реальності цих значень може бути нескінченно багато.

Більш потужним інструментом аналізу проектного ризику є імітаційне моделювання Монте-Карло.

Імітаційний метод Монте-Карло

Назва методу сягає тих часів, коли ще тільки зароджувалися математичні основи аналізу ризику в азартних іграх, осередком яких було місто з найбільшою кількістю казино - Монте-Карло.

Вперше використання імітаційного моделювання в аналізі інвестиційних проектів запропонував Девід Херту. Його публікація на цю тему з'явилась у журналі “ Haroord Business Review ” 1964 р.

Здійснення імітації вимагає досить потужного комп'ютера та ефективних програмних продуктів. Першим кроком експерименту є встановлення закону ймовірнісного розподілу випадкових величин вхідних змінних, від яких залежить величина грошових потоків. Відтак за допомогою датчика випадкових чисел, введеного у програму, проводиться відповідно до відомого закону розподілу вибір значень вхідних даних.

Для цих реалізацій випадкових величин розраховують значення змінних, які з ними тісно пов'язані, приміром, податки. Відтак значення цих змінних використовуються для розрахунку грошових потоків, NPV, IRR та інших характеристик.

Цей етап імітаційного моделювання для різних реалізацій вхідних випадкових величин повторюється достатню кількість разів, скажімо, 300. Таким чином, на підставі великої кількості результатів імітаційних експериментів утворюється закон імовірнісного розподілу NPV, IRR та інших характеристик, які цікавлять аналітика.

Метод аналогій

Для аналізу ризику, яким може бути обтяжений, скажімо, новий проект, корисними можуть виявитись дані про наслідки впливу несприятливих чинників ризику якихось, близьких за суттю, раніше виконуваних проектів. У цій сфері найбільшу ініціативу виявляють страхові компанії. Так, на Заході вони регулярно публікують коментарі щодо тенденцій у найважливіших зонах ризику, наприклад, відносно природних катаклізмів (катастроф) і значних збитків. На підставі цих даних можна дійти певних висновків загального характеру.

У використанні аналогів застосовують бази даних і знань стосовно чинників ризику. Ці бази формуються на матеріалах з літературних джерел, пошукових робіт, моніторингу шляхом опитування фахівців (менеджерів проектів) тощо. Одержані дані обробляють, використовуючи відповідний математичний апарат для виявлення залежностей, причин, з метою врахування потенційного ризику в реалізації нових проектів.

Аналіз ризику можливих збитків

Проаналізуємо ризик з позиції можливих (імовірних) збитків, які є характерними для будь-якого об'єкта (проекта).

У низці праць, вводиться поняття областей (зон) ризику. Виокремлюють такі зони ризику.

Безризикова зона -- область, в якій випадкові збитки не очікуються, їй відповідають майже нульові збитки чи перевищення прибутку над очікуваним. Ця область -- область виграшу підприємця.

Зона допустимого ризику -- область, у межах якої зберігається економічна доцільність підприємницької діяльності, тобто випадкові збитки можуть мати місце, але вони менші за сподіваний прибуток від підприємницької діяльності.

Зона критичного ризику -- область, де наявною є можливість обсягів збитків, що перевищують величину (обсяг) очікуваних прибутків, до величини обчисленої (розрахункової) виручки від підприємницької діяльності. Величина можливих (імовірних) збитків у цій зоні може призвести до втрати всіх коштів, вкладених підприємцем у справу.

Зона катастрофічного ризику -- область можливих збитків, які за своєю величиною (обсягом) перевершують критичний рівень і можуть досягати величини (обсягу) майнового стану підприємця. Катастрофічний ризик може призвести до краху, банкрутства компанії (фірми), закриття та розпродажу її майна.

До категорії катастрофічного ризику слід віднести також ризик, пов'язаний з безпосередньою загрозою для життя людей чи екологічною катастрофою.

Задача

Розрахувати операційний прибуток застосувавши метод системи калькулювання повних витрат.

Якщо виручка - 120 тис. грн., виробнича собівартість - 60 тис. грн., адмін. витрати - 20 тис. грн., витрати на збут - 18 тис. грн.

Розв'язок.

Провівши розділений аналіз витрат з'ясувалось, що:

> змінні витрати складають 42 ти. грн., зм. адміністр. витрати 8 тис. грн., зм. витрати на збут 14 тис. грн.;

> постійні витрати 18 тис. грн., пост. адміністр. витрати 12 тис. грн., пост. витрати на збут 4 тис. грн.

Метод повних витрат для розрахунку прибутку :

ОП = 120 - 60 - 20 - 18 = 22 тис. грн.

Висновок: Отже з'ясувалось, що операційний прибуток складає 22 тис. грн.

Висновки

Витрати -- це поняття, яке характерне для діяльності будь-якого підприємства чи організації, юридичної чи фізичної особи. Проте стосовно виробничої діяльності їх суть і зміст істотно відрізняються від невиробничого споживання

Для управління менеджерам потрібні не просто витрати, а інформація про об'єкт витрат -- продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Запровадження в практику роботи вітчизняних підприємств і організацій запропонованих класифікацій витрат дасть змогу істотно покращити групування виробничих затрат та пристосувати його до потреб ринкової економіки.

Умови економічної невизначеності, в яких змушені діяти інвестори, спричинять вплив тих чи інакших факторів ризику на їхні майбутні прибутки. Інвестиційні ризики загрожують зменшенням прибутків порівняно з можливими або навіть збитками. Тому при прийнятті рішень з питань щодо інвестиційної діяльності керівництво фірм, банків або інвестфондів має обов'язково враховувати вплив інвестиційних ризиків.

Список використаної літератури:

1. Алєксєєв І.В. Фінансовий аналіз: техніка розрахунків та моделювання економічних ситуацій. - Л.: Бескид Біт, 2003. - 152 с.

2. Бень Т.Г., Довбня С.Б. Бюджетування як процес удосконалення системи фінансового менеджменту підприємств // Фінанси України. - 2006. - №7. - 48с.

3. Бойчик І.М. Економіка підприємства. - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

4. Бондар І.Ю. Управління витратами виробництва і собівартістю продукції. - К.: КДТЕУ, 2000. - 273 с.

5. Голов С.Ф. Управлінський облік. - К.: Лібра, 2004. - 703 с.

6. Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент. - Х.: ВД "ІНЖЕК", 2004. - 238 с.

7. Грещак М.Г., Коцюба О.С. Управління витратами: Навч. посібник - К.: КНЕУ, 2006. - 131 с.

8. Єрмошенко М.М. Фінансовий менеджмент. - К.: НАУ, 2004. - 506 с.

9. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Партин Г.О. Управлінський облік. - Л.: ЗУКЦ, 2005. - 96 с.

10. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 223 с.

11. Поддєрьогін А.М. Фінансовий менеджмент. - К.: КНЕУ, 2005. - 536 с.

12. Рясних Є.Г. Основи фінансового менеджменту. - К.: Видавничий дім "Скарби", 2004. - 238 с.

Размещено на Allbest.ru