Доходи і витрати підприємства

Водночас ринкове підприємство не влаштовує і надлишкова фінансова стійкість. У цьому разі виникають умови гальмування розвитку, тому що підприємство буде не в змозі скорочувати свої затрати під тиском конкурентів через накопичення надлишкових запасів і резервів і відтягнення, таким чином, капіталу з виробничого процесу. Існує необхідність розробки теоретичних підходів до визначення критеріїв фінансової стійкості й банкрутства підприємств. Вже давно стала актуальною і проблема законодавчого та нормативного оформлення зазначених ситуацій, встановлення відповідних показників чи критеріїв оцінки критичного стану фінансів підприємства чи його окремих характеристик, зокрема неплатоспроможності.

Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. В свою чергу, самі фінансові ресурси можуть бути в необхідному обсязі сформовані тільки за умови ефективної роботи підприємства, яка зможе забезпечити одержання прибутку. За рахунок прибутку в ринковій економіці підприємство створює фінансову базу як для самофінансування поточної діяльності, так і для здійснення розширеного відтворення. Використовуючи прибуток, підприємство може не лише погасити свої зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими підприємствами й організаціями, а й інвестувати засоби в нове будівництво, реконструкцію чи модернізацію наявного устаткування або заміну його прогресивнішим. При цьому для досягнення і підтримання фінансової стійкості важливий не тільки абсолютний обсяг прибутку, а й його рівень щодо вкладеного капіталу підприємства або затрат, тобто рентабельність.

Величина і динаміка рентабельності з точки зору фінансової стійкості характеризує ступінь ділової активності підприємства та його фінансове благополуччя.

Значний практичний інтерес має вирішення питання про кількісні характеристики фінансової стійкості підприємства, іншими словами, при яких саме показниках фінансовий стан підприємства можна вважати стійким. Його можна вважати стійким, якщо воно покриває власними оборотними засобами не менш як 50% фінансових ресурсів, необхідних для здійснення господарської діяльності, ефективно й цілеспрямовано використовує фінансові ресурси, дотримується фінансової, кредитної й розрахункової дисципліни, тобто платоспроможне.

У підприємства, що має низький рівень фінансової стійкості, спостерігається спад ділової активності, рентабельності й віддачі наявних активів. Збитковість фінансово-господарської діяльності свідчить про те, що підприємство перебуває під загрозою банкрутства. Однак це не означає, що будь-яке збиткове підприємство негайно збанкрутує. Збитковість може бути тимчасовою, і не виключено, що керівництво й менеджери підприємства знайдуть ефективні рішення й виведуть підприємство з фінансової кризи. Проте і наявність високої фінансової стійкості не гарантує від банкрутства.

Фінансова стійкість тісно пов'язана з кредитоспроможністю. Кредитоспроможність характеризується тим, наскільки акуратно (тобто в повному обсязі та у встановлений строк) підприємство розраховується з раніше одержаними кредитами, наскільки проявляється його здатність при необхідності мобілізувати грошові засоби з різних джерел на прийнятних умовах тощо. Однак найістотніше, чим визначається кредитоспроможність, -- це поточний фінансовий стан підприємства, а також прогнозовані перспективи його зміни і в який бік.

Очевидно, що коли у підприємства протягом певного періоду спостерігається тенденція до зниження рентабельності, то падає і його кредитоспроможність. Зміна фінансового стану підприємства в гірший бік у зв'язку зі зниженням рентабельності може зумовити й загрозливі наслідки в результаті дефіциту грошових засобів -- зменшення платоспроможності й ліквідності.

Отже, фінансова стійкість -- комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності - на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

3.2 Оптимізація методичних підходів до аналізу платоспроможності підприємства

В умовах масової неплатоспроможності підприємств та практичного застосування до багатьох з них процедури банкрутства об'єктивна та точна оцінка їх фінансового стану має першочергове значення. Основними критеріями оцінки фінансового стану являються показники платоспроможності та фінансової стійкості.

Платоспроможність підприємства прийнято визначати трьома коефіцієнтами:

- коефіцієнт поточної ліквідності;

- коефіцієнт швидкої ліквідності;

- абсолютної ліквідності.

Всі три показники показують відношення оборотних активів підприємства до його короткострокової заборгованості. Коефіцієнт абсолютної ліквідності включає самі ліквідні оборотні активи - грошові кошти ; короткострокові фінансові вигоди; в коефіцієнт швидкої ліквідності включається ще дебіторська заборгованість, а в коефіцієнт покриття ( поточної ліквідності) ще і запаси, тобто це є розрахунок всієї суми оборотних активів на 1 грн. короткострокової заборгованості. Цей показник прийнято і в якості офіційного критерію неплатоспроможності підприємства. Його перевага перед двома іншими в тому, що він являється узагальнюючим, враховує всю величину оборотних активів. Однак при цьому необхідно мати на увазі, що суми оборотних активів достатньо різні по ступеню ліквідності. Якщо грошові кошти і короткострокові фінансові вклади абсолютно ліквідні оборотні активи, то в складі дебіторської заборгованості може бути безгрошова частина, а в складі запасів - неліквідні матеріальні цінності. Оцінка рівня коефіцієнта покриття без вираховування цих обставин може привести до неточних висновків.

На даний час в якості офіційних критеріїв оцінки стійкості та платоспроможності підприємства прийнято два коефіцієнта : коефіцієнт покриття і коефіцієнт забезпеченості власними коштами.

Власне по їх рівнях приймають рішення щодо платоспроможності чи неплатоспроможності підприємства. Більшість підприємств звертають увагу на ріст коефіцієнта покриття, одночасно створюючи умови для росту коефіцієнта забезпечення власними коштами. Офіційно встановлені критерії платоспроможності оцінюють один і той же аспект фінансового стану підприємства - забезпеченість короткострокової заборгованості оборотними активами.

При коефіцієнті покриття на рівні 2 коефіцієнт забезпеченості власними коштами може бути рівний 0,1 або, навіть нижчі цієї величини, якщо довго - та короткострокові пасиви, не пов'язані з заборгованістю, і збитки близькі по сумі до власних оборотних засобів; якщо перераховані балансові величини перевищують в сукупності власні оборотні засоби, то коефіцієнт забезпеченості власними коштами може бути від'ємною величиною.

При коефіцієнті покриття менше 1, це не тільки кількісно низька величина, але і кількісно інший рівень забезпечення короткострокової заборгованості оборотними активами. В цьому випадку для покращення значення коефіцієнта покриття необхідно зменшити борги і замінити їх власним капіталом.

Коли коефіцієнт покриття вище 1, але нижче 2, підприємство має можливість збільшити його двома шляхами : або зменшити короткострокову заборгованість, або збільшувати оборотні активи, або, скорочувати короткострокову заборгованість і одночасно знижувати оборотні активи. Це найбільш реальний шлях, що приводить до зростання коефіцієнта покриття.

Для нормального рівня коефіцієнтів покриття та забезпечення власними коштами важливе значення мають такі фактори:

- оборот дебіторської та кредиторської заборгованості і різниця в їх обертанні;

- ритмічність чи неритмічність поступлення коштів від покупців і погашення боргів постачальникам та іншим кредиторам;

- співвідношення сум дебіторської та кредиторської заборгованості;

- величина оборотних активів;

- рентабельність надання послуг.

Підприємство, виходячи з вищеописаного, може вибирати реальні для себе фактори підвищення платоспроможності в порівнянні з нормальним рівнем, або, навпаки, створити умови, коли сам нормальний рівень невисокий і його не важко досягнути. Однак при оцінці фінансового стану підприємства його партнерами по договорах, банками, акціонерами можна використовувати систему розрахунку нормальних рівнів коефіцієнтів платоспроможності і вирішувати питання щодо інвестиційної привабливості підприємства з врахуванням відхилень фактичних значень коефіцієнтів від нормативних.

3.3 Шляхи підвищення фінансової стійкості на підприємстві

В умовах ринкової економіки фінансові аспекти діяльності підприємства стають особливо актуальними. Зміцнення фінансового стану є основною передумовою його виживання і поступового переходу до упевненого розвитку в наступному.

Фінансова стабільність підприємства визначається сукупністю показників, що свідчать про його можливості підтримувати нормальну виробничу рівновагу, про його здатність до невпинного економічного поступу.

До складових концепції забезпечення стабілізації фінансового стану підприємства слід віднести : по - перше, обґрунтування принципів її досягнення; по - друге , створення умов для досягнення сталої фінансової рівноваги; по - третє, визначення факторів впливу і порядок їх урахування для формування стратегії розвитку підприємства.

Головні етапи розробки стратегії стабілізації фінансового стану підприємства такі:

- створення інформаційної бази для ретроспективної оцінки дій, ужитих у цьому напрямі;

- визначення нагальних фінансових проблем і стратегічної мети;

- моніторинг впливу факторів зовнішнього середовища на прогнозний рівень фінансової рівноваги;

- створення альтернативних прогнозних варіантів забезпечення фінансової стабільності;

- створення системи критеріїв для оптимізації зазначеної стратегії ;

- оцінка прогнозних варіантів і вибір оптимального з них ;

- впровадження системи заходів щодо реалізації обраного варіанта стратегії, контроль за його виконанням.

Щоб розробити альтернативні прогнозні варіанти, доцільно застосувати метод побудови імітаційних моделей розвитку підприємства, який передбачає три види прогнозів - оптимістичний, реалістичний, песимістичний. Розробляти кожен з трьох прогнозів можна у кількох варіантах. У наступному їх порівнюють і обирають найкращий для специфічних умов роботи підприємства. Здійснюючи такий вибір, слід оперувати системою певних показників, тому цілком логічним є етап, на якому розроблятиметься система критеріїв оптимізації стратегічних дій для досягнення фінансової стабільності. Органічно вписують у загальний комплекс стратегічних дій, цей етап передбачає укладення переліку показників, за якими відбуватиметься оцінка.

Порівняння аналітичних можливостей окремих показників дає змогу обґрунтувати доцільність вибору того чи іншого з них. Показники розподіляються за двома групами : до першої входять ті, що характеризують ступінь фінансової стабільності підприємства в статичному аспекті, - тобто вони є узагальнюючими; до другої групи - ті, що оцінюють фінансові перспективи підприємства, враховують фінансові можливості його розвитку у довгостроковому періоді. До показників другої групи належать:

- коефіцієнт фінансової рівноваги, під якою слід розуміти у даному разі відповідність між можливим обсягом власних фінансових ресурсів, генерованих підприємством, і необхідним обсягом споживання.

- коефіцієнт сталого економічного зростання підприємства. Він характеризує процес, спрямований на досягнення максимуму цільової функції підприємства, за контрольованої фінансової рівноваги.

- коефіцієнт фінансової стабільності, який відбиває зміну фінансового стану підприємства і дає змогу з'ясувати причини дестабілізації.

Досі немає єдиного методичного підходу до визначення показника, за яким можна кількісно оцінити ступінь фінансової стабільності підприємства та його можливості стабілізувати фінансовий стан у довгостроковій перспективі. З огляду на це можна створити таку модель, засновану на принципі інтегрування ряду показників. До них належать:

- коефіцієнт сталого економічного зростання, який відбиває можливі темпи приросту обсягів діяльності без порушення фінансової рівноваги підприємства;

- узагальнюючий показник фінансової сталості підприємства, що враховує :

- коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів у звітному та базовому періодах;

- коефіцієнт забезпеченості запасів власними оборотними коштами у відповідних періодах;

- коефіцієнт реальної вартості майна;

- коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів;

- коефіцієнт постійного активу;

- коефіцієнт фінансової рівноваги, що може бути визначений як співвідношення можливого обсягу власних фінансових ресурсів, генерованих підприємством, та потрібного обсягу споживання власних ресурсів.

Оцінюючи ступінь фінансової стабільності, слід зосередити увагу не стільки на кількісних значеннях коефіцієнтів, які помітно коливаються через економічні зміни, скільки на тенденціях розвитку. Тобто головним завданням є оцінка динаміки показників, якими оперують.

Оцінка фінансового стану і його зміни за звітний період по балансу, а також аналіз показників фінансової стійкості складають початок з котрого повинен логічно розвиватись заключний етап аналізу фінансового стану. Аналіз ліквідності балансу повинен оцінювати наявну платоспроможність та давати висновки про можливості збереження фінансової рівноваги і платоспроможності в майбутньому.

Для аналізу фінансової стійкості підприємства рішуче значення має питання про те, які показники відображають суть стійкості. До них можна віднести :

- основні засоби та вклади;

- запаси та витрати;

- грошові ресурси;

- джерела власних засобів;

- коротко та довгострокові кредити;

- кредиторська та дебіторська заборгованості.

Виходячи з проаналізованих показників у попередньому розділі можна сказати, що відношення вартості матеріальних оборотних засобів і величин власних і позичених джерел їх формування визначає фінансову стійкість підприємства. Забезпечення засобів та затрат джерелами формування являється суттю фінансової стійкості, тоді як платоспроможність виступає її внутрішнім проявом.

Найбільш узагальнюючим показником фінансової стійкості являється надлишок або нестача джерел засобів для формування запасів та затрат, що отримується в виді різниці величини запасів і затрат. При цьому мається на увазі забезпеченість певними видами джерел ( власними, позиченими ), оскільки достатність суми всіх можливих видів джерел ( включаючи короткострокову кредиторську заборгованість та інші пасиви ) гарантована тотожністю підсумків активу та пасиву балансу.

В даний час багато підприємств знаходяться в кризовому стані. Запаси та затрати перевищують джерела формування. В такому стані знаходиться підрозділ Укртелекому ЦОСПП, який підлягає аналізу.

Щоб зняти фінансову напругу необхідно вияснити причини різкого збільшення на кінець року таких статей матеріальних оборотних засобів : запаси, незавершене виробництво, готова продукція, товари. Це вже відноситься до внутрішнього фінансового аналізу. В рамках внутрішнього аналізу здійснення поглиблення дослідження фінансової стійкості на основі побудови балансу неплатежоспроможності, визначаючи наступні взаємозв'язані групи показників :

- Загальна величина неплатежів;

- прострочена заборгованість по кредитах банку;

- прострочена заборгованість по розрахунках з постачальниками;

- неплатежі в бюджет;

- інші платежі ( включаючи по оплаті праці );

- причини неплатежів;

- нестача власних оборотних коштів;

- надлишок запасів товарно-матеріальних цінностей;

- іммобілізація оборотних коштів в капітальне будівництво, в заборгованість працівників по одержанню ними кредитів, а також в витрати не покриті засобами спеціальних фондів і цільового фінансування;

Джерела, що послаблюють фінансову напругу :

- тимчасово вільні власні кошти ( фонди економічного стимулювання, фінансові резерви та інше );

- перевищення нормальної кредиторської заборгованості над дебіторською;

- кредити банку на тимчасове поповнення оборотних коштів.

В основі забезпечення фінансової стійкості лежить рух його грошових коштів в узгоджених обсягах і в часі, що виступає як безперервний процес. Для кожного напрямку використання грошових фондів має бути відповідне джерело. В широкому розумінні активи фірми -- це чисте використання коштів, а пасиви і власний капітал -- чисті джерела. Цикл руху грошових засобів, здатний забезпечити фінансову стійкість типової промислової компанії, якщо досягнута їх узгодженість у розмірі і в часі.

Для забезпечення фінансової стійкості суб'єктів господарювання важливе значення має розподіл прибутку на дві частини. Перша -- коли у формі податків та інших обов'язкових платежів він перераховується в Державний і місцевий бюджети. Друга -- коли прибуток залишається в розпорядженні підприємства. Прибуток на його власні потреби розподіляється на капітальні вкладення по технічному переозброєнню й розширенню виробництва, примноженню власних обігових коштів, на матеріальне заохочення працівників, на соціально-культурні заходи й будівництво житла, об'єктів соціально-культурного й комунально-побутового призначення.

Для поглибленого аналізу прибутку з метою визначення його ролі у забезпеченні фінансової стійкості підприємства доцільно згрупувати фактори, що впливають на його розмір.

До групи зовнішніх факторів слід віднести:

- природні (кліматичні) умови, транспортні та інші фактори, що викликають додаткові затрати у одних підприємств і зумовлюють додатковий прибуток в інших.

- зміни, що не передбачені бізнес-планом підприємства, оптових ції на продукцію, сировину, матеріали, паливо, покупні напівфабрикати, ии при цьому використовуються, торгових скидок, накидок, норм амортиза ційних відрахувань ставок заробітної плати, нарахувань на неї й ставок по| датків та інших зборів, що виплачуються підприємствами;

- порушення постачальниками, збутовими, вищестоящими господарствами, фінансовими, банківськими та іншими органами державної дисципліни з господарських питань, що зачіпають інтереси підприємств.

У групу внутрішніх факторів доцільно включити: основні фактори, що визначають результати роботи, і ті з них, що пов'язані з порушенням підприємством державної, фінансової, платіжної дисципліни тощо.

У ринкових умовах діяльність підприємства становить комплекс взаємопов'язаних господарських процесів, що залежать від численних і різноманітних факторів. Якщо якийсь із них випадає з аналізу фінансової стійкості, то оцінка впливу інших, прийнятих у розрахунок факторів, а також висновки ризикують виявитися спотвореними і не спроможними забезпечити фінансову стійкість.

Як правило, будучи тісно пов'язаними, зазначені фактори нерідко різнонаправлено впливають на результати функціонування підприємства, а значить, і на його фінансову стійкість. Негативна взаємодія одних факторів здатна знизити чи навіть повністю знищити позитивний вплив інших.

Наявність цих факторів потребує групування. В основу його доцільно покласти різні ознаки:

- за місцем виникнення можливе виділення зовнішніх і внутрішніх факторів;

- за важливістю результату -- основних і другорядних;

- за структурою -- простих і складних;

- за часом дії -- постійних й тимчасових.

Відомо, що будь-яка класифікація переслідує певні цілі. Враховуючи, що підприємство є одночасно й суб'єктом, і об'єктом відносин у ринковій економіці, а також те, що воно має різні можливості впливу на динаміку різних факторів, які визначають фінансову стійкість, найважливішим, є поділ їх на внутрішні й зовнішні. Перші безпосередньо залежать від організації роботи самого підприємства, а другі є зовнішніми щодо нього, їх зміна майже або повністю не залежить від підприємства. Цим поділом і слід керуватися, моделюючи виробничо-господарську діяльність і намагаючись управляти фінансовою стійкістю.

Розглянемо насамперед внутрішні фактори. Очевидно, що успіх чи невдача підприємницької діяльності багато в чому залежать від вибору складу й структури продукції чи послуг, що створюються підприємством. При цьому важливо не лише правильно вирішити, що виготовляти, а й безпомилково визначити, як виробляти, тобто шляхом застосування яких технологій і яких моделей організації виробництва й управління. Від відповіді на ці запитання залежать фінансові результати і в кінцевому підсумку фінансова стійкість.

Для її підтримання дуже важлива загальна величина затрат, а також співвідношення між постійними і змінними витратами.

Інший істотний фактор фінансової стійкості підприємства, тісно пов'язаний з видами продукції чи послуг, що виробляються, -- це оптимальний склад і структура активів, а також ефективне управління ними. Стійкість підприємства та потенційна результативність бізнесу багато в чому залежать від якості менеджменту поточними активами, від того, скільки задіяно обігових засобів і яких зокрема, яка величина запасів і активів у грошовій формі, тощо.

Наступний значний внутрішній фактор фінансової стійкості -- склад і структура фінансових ресурсів, правильний вибір тактики і стратегії управління ними.

Істотний вплив на забезпечення фінансової стійкості підприємства справляють кошти, що додатково мобілізуються на ринку позичкових капіталів. Зрозуміло, що чим більше коштів може залучити підприємство, тим значніші його фінансові можливості. Воднораз зростає і фінансовий ризик нездатності підприємства своєчасно і в повному обсязі розплатитися зі своїми кредиторами.

І тут велику роль можуть відіграти резерви як одна із форм фінансової гарантії платоспроможності суб'єкта господарювання.

Підбиваючи підсумки, зазначимо, що з точки зору впливу на фінансову стійкість підприємства і необхідності врахування їх при управлінні нею визначальними внутрішніми факторами є:

- галузева належність суб'єкта господарювання;

- структура продукції чи послуг, які випускаються підприємством, її частка в загальному платоспроможному попиті;

- розмір оплаченого статутного капіталу;

- величина й структура витрат, їхня динаміка порівняно з грошовими доходами;

- склад майна і фінансових ресурсів, включаючи запаси й резерви, їхній склад і структуру.

Щодо впливу на неї зовнішніх факторів, зазначимо, що термін "зовнішнє середовище" включає в себе різні аспекти: економічні умови господарювання; пануючі в суспільстві техніку й технології; платоспроможний попит споживачів; економічну й фінансово-кредитну політику законодавчої й виконавчої влади України; соціальну й екологічну ситуацію в суспільстві тощо. Зазначені зовнішні фактори справляють вплив на всі аспекти виробничо-фінансової діяльності підприємства і через неї на його фінансову стійкість.

Особливе значення для забезпечення останньої має рівень, динаміка й коливання платоспроможного попиту на продукцію (послуги) підприємства, бо платоспроможний попит визначає стабільність надходження виручки. В свою чергу, він залежить від макроекономічної кон'юнктури, рівня доходів споживачів -- фізичних та юридичних осіб, ціни на продукцію чи послуги підприємства.

Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

Важливе значення в забезпеченні та підтриманні, фінансової стійкості підприємств має також управління дебіторською заборгованістю.

Для забезпечення фінансової стійкості важливе значення має фінансове прогнозування, змістом якого є дослідження й розробка можливих шляхів розвитку фінансів підприємства в перспективі. У кінцевому підсумку прогнозування дає змогу оцінити ймовірність фінансового благополуччя підприємства чи його банкрутства.

Найважливішу увагу в системі заходів, спрямованих на фінансову стабілізацію в умовах кризової ситуації, слід приділити етапу відновлення та зміцнення рівня фінансової сталості підприємства -- запоруки усунення неплатоспроможності й фундаментальної основи фінансової стратегії на прискорення економічного зростання.

Заходи щодо зміцнення фінансової сталості підприємства можуть дати позитивні результати лише за умови обов'язкового і суттєвого оздоровлення його фінансів. Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи:

поточні

стратегічні.

До поточних причин слід віднести всі ті, які впливають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової сталості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обгрунтування перспективних цілей і способів їхнього досягнення.

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 3.1.

Особливістю цього процесу є:

- неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого переважають неструктуровані завдання;

- високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);

- наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;

- критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені и уточнюються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

Рисунок 3.1.

Процес стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства.

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової сталості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внутрішніх та зовнішніх механізмів.

Стратегія управління фінансовою стійкістю повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.

Ефективність стратегічного управління фінансовою сталістю багато у чому залежить від використання захисних механізмів, серед яких хочемо виділити профілактичні заходи та систему внутрішнього страхування. Профілактика ризику зниження фінансової сталості повинна проводитись у чотирьох напрямках: уникнення, мінімізація, диверсифікація, лімітування.

Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.

У практиці фінансового менеджменту є три види механізмів фінансової стабілізації:

- оперативний,

- тактичний

- стратегічний.

Усі ці механізми поділяють на захисні й наступальні.

Оперативний механізм належить до захисної реакції підприємства, тобто передбачає різке скорочення витрат (постійних і змінних), зменшення цін, звільнення робітників. Тактичний механізм -- це щось середнє між захисною і наступальною стратегією. Наступальну стратегію відображає тільки стратегічний механізм, він підштовхує підприємство до агресивних дій, тобто збільшення цін, витрат, модернізації обладнання на підприємстві, до зміни або пошуку нових рингів збуту, вивільнення робочих місць.

Усі механізми фінансової стабілізації, розглянуті й проаналізовані вище, іще раз свідчать про те, що коли підприємство прагнутиме позбутися загрози банкрутства, воно знайде кошти й активізує свій внутрішній потенціал для виходу із кризового стану.

3.4 Тактичні цілі досягнення фінансової стійкості

В умовах організації ринкових форм господарювання перед підприємствами стоїть проблема зміцнення фінансової стійкості. Зміцнення рівня фінансової стійкості підприємства залежить від повноти досягнення тактичних цілей. В умовах кризи, яка супроводжує перехідний період основними тактичними цілями є:

Усунення неплатоспроможності підприємства;

Відновлення фінансової стійкості підприємства;

Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання.

Усунення неплатоспроможності підприємства можливо тільки за рахунок досягнення оперативних цілей, серед яких найважливішими є:

Зменшення суми поточних зовнішніх фінансових зобов'язань підприємства;

Зменшення суми поточних внутрішніх фінансових зобов'язань підприємства

Збільшення величини грошових активів, які забезпечують покриття поточних зобов'язань.

Відновлення фінансової стійкості підприємства можливе лише за умови досягнення таких оперативних цілей:

Збільшення обсягу позитивного грошового потоку;

Зниження обсягів споживання інвестиційних ресурсів підприємства у поточному періоді.

Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання підприємства залежить від досягнення таких оперативних цілей:

Збільшення темпів приросту обсягів реалізації продукції;

Перегляду окремих напрямків фінансової стратегії підприємства.

На фінансову стійкість впливають різні причини - як внутрішні, так і зовнішні: виробництво дешевої продукції та надання послуг, які мають попит; міцне становище підприємства на ринку; високий рівень матеріально-технічної оснащеності виробництва і застосування передових технологій; налагодженість економічних зв'язків із партнерами; ритмічність кругообігу засобів; ефективність господарських і фінансових операцій; незначний ступінь ризику в процесі здійснення виробничої і фінансової діяльності тощо.

Таке розмаїття причин, що впливають на діяльність ринкового підприємства, зумовлює різні аспекти його стійкості, зокрема загальний, ціновий, фінансовий, а залежно від факторів, що впливають на неї, -- внутрішній і зовнішній аспекти.

Очевидно, що загальна стійкість підприємства може бути забезпечена лише за умови стабільної реалізації (звичайно, своєчасної оплати за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи) й одержання виручки, достатньої за обсягом, щоб виконати свої зобов'язання перед бюджетом, розрахуватися з постачальниками, кредиторами, працівниками тощо.

Водночас для розвитку підприємства необхідно, щоб після здійснення всіх розрахунків і всіх зобов'язань у нього залишався такий розмір прибутку, який би дав змогу розвивати виробництво й виводити його на конкурентоздатний рівень, здійснювати соціально-культурні програми для своїх працівників, забезпечувати посилення стимулів для їхньої високоефективної праці. Іншими словами, загальна стійкість підприємства передбачає насамперед такий рух його грошових потоків, який забезпечує постійне перевищення доходів над витратами.

Очевидно, що важливими факторами фінансової стійкості є податкова й кредитна політика, ступінь розвитку фінансового ринку, страхової справи й зовнішньоекономічних зв'язків, використання порівняльних й абсолютних переваг міжнародного поділу праці.

Організація стратегічного управління фінансовою сталістю на вітчизняних підприємствах дасть змогу зміцнити рівень сталості фінансового стану, створити ефективне підґрунтя для системи заходів антикризової політики управління фінансами підприємств в умовах трансформації економічного механізму в Україні.

Одним з істотних компонентів фінансової стійкості підприємства є наявність у нього фінансових ресурсів, достатніх для розвитку конкурентоздатного виробництва. Стійка діяльність підприємства залежить як від внутрішніх можливостей ефективно використовувати всі наявні в його розпорядженні ресурси, так і від зовнішніх умов, до яких належать податкова (кредитна, цінова) політика держави та ринкова кон'юнктура.

Найважливіше завдання -- усунення неплатоспроможності, бо коли підприємство може своєчасно погасити свої борги перед кредиторами, це свідчить про встановлення системи розрахунків і попереджує виникнення процедури банкрутства. Хоч неплатоспроможність підприємства може бути усунена за рахунок виконання низки фінансових заходів, фактори, які призвели до неплатоспроможності, можуть залишитися без змін.

Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що фінансова стійкість -- комплексне поняття, яке перебуває під впливом різноманітних фінансово-економічних процесів. Тому її слід визначити як такий стан фінансових ресурсів підприємства, результативності їхнього розміщення й використання, при якому забезпечується розвиток виробництва чи інших сфер діяльності - на основі зростання прибутку й активів при збереженні платоспроможності й кредитоспроможності.

Розділ 4. Організація охорони праці на виробництві

4.1 Основні положення організації охорони праці на виробництві

Закон “Про охорону праці” зобов`язує роботодавця створити на кожному робочому місці, в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець повинен створити і забезпечити функціонування системи управління охороною праці, для чого він:

- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

- розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

- забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

- впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

- забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

- забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

- організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

- розробляє і затверджує нормативні акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

- здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

- організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

- вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

За порушення зазначених вимог роботодавець несе безпосередню відповідальність.

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається будівництво, реконструкція, технічне переоснащення тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи.

Роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов'язана з виконанням робіт та експлуатацією об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Перелік видів робіт, об'єктів, машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки визначається Кабінетом Міністрів України.

Експертиза проектів, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням Держнаглядохоронпраці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих об'єктів проводиться за участю представників професійних спілок.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації.

Служба охорони праці підприємства

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується Держнаглядохоронпраці. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці мають право представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці, безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства, порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть активну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці, а у разі виявлення порушень охорони праці:

- видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

- вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

- надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

4.2 Мікроклімат виробничих приміщень

Мікроклімат виробничих приміщень -- це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням. Як фактор виробничого середовища, мікроклімат впливає на теплообмін організму людини з цим середовищем і, таким чином, визначає тепловий стан організму людини в процесі праці.

Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:-

- температура повітря (0С),

- відносна вологість повітря (%),

- швидкість руху повітря (м/с),

- інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінювання (Вт/м2) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, при зварюванні і т. ін.).

При виконанні роботи в організмі людини відбуваються певні фізіологічні (біологічні) процеси інтенсивність яких залежить від загальних затрат на виконання робіт і які супроводжуються тепловим ефектом і завдяки яким підтримується функціонування організму. Частина цього тепла споживається самим організмом, а надлишки тепла повинні відводитись в оточуюче організм середовище.

Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеної його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38-40 0С (гіпертермія), в наслідок чого здійснюється різноманітні фізіологічні порушення у організмі: зміни у обміні речовин, у серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нірок), змінні у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем .

При підвищенні температури значного збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей , головним образом хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вмісту у крові молочний кислоти, мочевини. Змінюються другі параметрі крові, в наслідок чого вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100 -180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабістю, часом можуть виникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури збільшується при підвищеної вологості, тому що при цьому зніжує процес випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни в організму при підвищеної температурі безумовно відображаються на працездатність людини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20 0С до 350С приводить до зниження працездатності людини на 50-60%.

Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливу, яке приводить до переохолоджуванню організму (гіпотермія) . Найбільш виражені реакції на низку температуру є звуження судин м'язів та шкіри. При цьому зніжується пульс, збільшується об'єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур приводить до появи таких захворювань як радикуліт, невралгія, суглобного та м'язового ревматизму, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакції , зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму.

Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводять до підсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, в наслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

Фізіологічна дія рухомого потоку повітря пов'язана з змінами у температурному режиму організму, а також механічної дії (повітряному тиску) , яка вивчена ще недостатня. Встановлено, що максимальна швидкість повітря на робочих місцях не повинна перевищувати 2 м/с.

4.2.1 Шкідливі речовини на підприємстві

В даний час близько 60 тисяч хімічних речовин знаходять застосування в діяльності людини. Серед інгредієнтів забруднення повітряного середовища (шкідливі речовини) - тисячі хімічних сполук у вигляді аерозолів (твердих, рідких) чи газоподібному вигляді.

Шкідливими називаються речовини, що при контакті з організмом можуть викликати захворювання чи відхилення від нормального стану здоров'я, що виявляються сучасними методами як у процесі контакту з ними, так і у віддалений термін, в тому числі і в наступних поколіннях.

Склад і ступінь забруднення повітряного середовища різними речовинами оцінюється по масі (мг) в одиниці об'єму повітря (м3 ) - концентрації (С, мг/м3). Крім одиниці виміру - мг/м3, можуть використовуватися - %, а також - млн-1 чи “ppm” (кількість часток речовини на мільйон часток повітря). По ступеню впливу на організм шкідливі речовини підрозділяються на чотири класи небезпеки:

надзвичайно небезпечні, що мають ГДКрз - менш 0,1 мг/м3 у повітрі (смертельна концентрація в повітрі менш 500мг/м3 );

високо небезпечні - ГДКрз - 0,11,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500-5000 мг/м3);

помірковано небезпечні - ГДКрз-0,110,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі 500050000 мг/м3);

мало небезпечні ГДКрз>10,0 мг/м3 (смертельна концентрація в повітрі > 50000 мг/м3).

У таблиці приведені значення гранично допустимих концентрацій для деяких інгредієнтів, що знаходяться у виробничому повітряному середовищі й в атмосфері населених пунктів.

Таблиця 4.1

Гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у робочій зоні і в атмосфері населених пунктів

Речовина Назва (формула)	ГДКрз, мг/м3	ГДКмр, мг/м3	ГДКсд, мг/м3	Клас небезпеки	Дія на людину
Оксид вуглецю (СО)	20,0	3,0	1,0	4	Задушлива дія, порушення центральної нервової системи
Двооксид азоту (NO2)	2,0	0,085	0,085	3	Порушення дихальних шляхів, набряк легенів, серцева слабість.
Сірчистий ангідрид (SO2)	10,0	0,5	0,05	3	Дратівна дія слизистих, верхніх дихальних шляхів, імунна система, гастрит.
Зважені речовини (неорганічний пил)		0,15	0,05		Захворювання дихальної системи
Кадмій (Сd)	0,05	-	-	1	Канцероген
Свинець (Pb)	0,01		0,003	1	Уражається шлунково-кишковий тракт, печінка, нирки; змінюється склад крові і кісткового мозку; уражається головний мозок; викликає м'язову кволість
Бензин	100,0	5,0	1,5	4	Наркотична дія (ураження центральної нервової системи)
Бензпирен (С20Н12)	0,00015		0,1мкг/100 м3	1	Канцероген
Марганець (Mn, Mn2)	0,05			1	Уражає центральну нервову систему, печінку, шлунок
Фенол (С6Н6ПРО)	0,3	0,01	0,01	2	Потрібний захист шкіри, очей; алергійні дії

Канцероген - речовина, що сприяє появі злоякісних новоутворень у різних органах.

4.2.2 Освітлення виробничих приміщень

Світло - один із суттєвих чинників виробничого середовища, завдяки якому забезпечується зоровий зв'язок працівника з його оточенням. Відомо, що біля 80% всієї інформації про навколишнє середовище надходить до людини через очі - наш зоровий апарат. Правильно організоване освітлення позитивно впливає на діяльність центральної нервової системи, знижує енерговитрати організму на виконання певної роботи, що сприяє підвищенню працездатності людини, продуктивності праці і якості продукції, зниженню виробничого травматизму тощо. Так, наприклад, збільшення освітленості від 100 до 1000 люкс при напруженій зоровій роботі приводить до підвищення продуктивності праці на 10-20%, зменшення браку на 20%, зниження кількості нещасних випадків на 30%. Вважають, що 5% травм можуть спричинюватись такою професійною хворобою як робоча міокопія (короткозорість).

Слід відмітити особливо важливу роль в життєдіяльності людини природного освітлення, його ультрафіолетової частини спектру. Природне освітлення стимулює біохімічні процеси в організмі, поліпшує обмін речовин, загартовує організм, йому властива протибактерицидна дія тощо. У зв'язку з цим при недостатньому природному освітленні в умовах виробництва санітарно-гігієнічні нормативи вимагають у системі штучного освітлення застосовувати джерела штучного світла з підвищеною складовою ультрафіолетового випромінювання - еритемні джерела світла.

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація, конвергенція.

Адаптація - здатність ока пристосовуватися до різної освітленості звуженням і розширенням зіниці в діапазоні 2 - 8 мм .

Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на різній відстані, за рахунок зміни кривизни кришталика.

Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі колірних смуг наступні:

Табліця 4.2

Колір	Довжина хвилі, нм
Фіолетовий	380-450
Синій	450-480
Зелений	510-550
Жовтий	575-585
Оранжевий	585-620
Червоний	620-780

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випромінювання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впливає на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600 …780нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, - до швидкого вломлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4 - 0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню .

4.2.3 Виробницій шум

Шум це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здоров'ю людини, знижує його працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджувальних сигналів. З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружного середовища , що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкій або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану середовища в наслідок впливу на них сили збудження и поширюючись у ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути механічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах